Архів для 15.09.2022

«Західний марксизм» і Радянський Союз. Огляд критики та дискусій після 1917 року (IV)

mnhfМарсель ван дер Лінден

Глава четверта. Від «Великої Вітчизняної війни» до уподібнення структур Східної Европи (1941–1956)

Раптовий напад Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 року остаточно поклав край договору, що упродовж двох років істнував між двома країнами. Швидкісне просування вперед німецької армії змусило радянський режим вдатися до жорстких заходів. На додаток до звичайних військових заходів (мобілізація, проголошення воєнного стану на европейській території СРСР тощо) було вжито низку економічних заходів, таких як переведення на воєнні рейки сільського господарства та промисловости і повна евакуація багатьох промислових підприємств на схід. Героїчні зусилля, які доклали салдати, робітники та інженери підчас евакуації, можна пояснити лише тим, що від самого початку війна велась як народна, оборонна війна. Центральною темою всієї офіційної пропаґанди були патріотизм і ненависть до підступного ворога. Спочатку здавалось, що німецький наступ неможливо зупинити, але під час битви за Москву (взимку 1941/1942 р.) відбулися перші контрнаступи, що вони повторились з подвійною силою під Сталінградом і Курськом (1943 р.). На міжнародному рівні Сталін утворив союз з Великою Британією і США. Щодо своєї гаданої мети «світової революції» він намагався якомога переконливіше заспокоїти заморських союзників, зокрема розпустивши 1943 року Комуністичний Інтернаціонал. Продовжити читання ‘«Західний марксизм» і Радянський Союз. Огляд критики та дискусій після 1917 року (IV)’

Апотеоза шовінізму і імперіялізму

1812М. Стиранка

З приводу 150-тиріччя перемоги царсько-російських військ над Наполеоном під Бородіно розгорнулася в СССР хвиля російського імперіялістичного шовінізму. Для ствердження цього факту було б уже досить матеріялів, що появилися на сторінках центральної московської преси. Проте партія вважала за потрібне поширити святкування так званої вітчизняної війни проти Наполеона — під цим гаслом проходить уся кампанія — і на всі національні республіки, зокрема на Україну та Білорусь.

Діялектика Бородінських святкувань зовсім нескомплікована і носить на собі відпечаток усього того примітивізму, що вспів розгорнутися в умовах тоталітарного совєтського режиму за сорок років. На урочистих зборах, присвячених 150-річчю «Вітчизняної війни» у Кремлівському палаці з’їздів, що відбулися в половині жовтня і в яких взяла участь уся кремлівсько-совєтська знать — прийнято в зв’язку з тим цілий ряд історично-політичних догм. Вони мають мало що спільного з історичною правдою, але зате так конструйовані, щоб стали ще однією опорою заплянованої на XXII з’їзді програми «відмирання» націй в СССР, та цементом для зміцнення єдности так званого совєтського народу. Продовжити читання ‘Апотеоза шовінізму і імперіялізму’

Куба: виняток чи аванґард боротьби проти колоніялізму?

cubafidelЕрнесто Ґевара

Робітнича кляса є клясою плідною і творчою, саме вона створює все матеріяльне багатство, що істнує в країні. І допоки влада не належить їй, допоки робітнича кляса дозволяє, щоби влада була в руках хазяїв, які її експлоатують, в руках спекулянтів, землевласників, монополій, в руках закордонних чи національних інтересів, і допоки зброя буде на службі цих сил, а не в руках робітників, робітнича кляса буде змушена животіти, хай там якими великими будуть крихти, що падають з панського столу.

Фідель Кастро

Ще ніколи в Америці не траплялося події, яка мала б такі особливі характеристики, таке глибоке коріння і такі епохальні наслідки для доли проґресивних рухів континенту, як наша революційна війна. У самому крайньому випадку находяться таки, хто вважає її головною подією Америки, такою, що вона своїм значенням є наступною після трилоґії, до якої входять Російська революція, перемога над гітлерівською армією і наступні суспільні перетворення та перемога Китайської революції. Продовжити читання ‘Куба: виняток чи аванґард боротьби проти колоніялізму?’

Щодо Мюнхена

munchen-72Жан-Поль Сартр

Той, хто заявляє про суверенітет держави Ізраїль, а також переконаний, що так само на суверенітет мають право палестинці, і той, хто вважає палестинське питання принциповим, має визнати, що політика керівництва Ізраїля є буквально божевільною і навмисно спрямована на уникнення будь-якого розв’язання цього питання. Тим-то не схибить той, хто заявить, що політично між Ізраїлем і палестинцями стан війни. У цій війні єдиною зброєю палестинців є тероризм. Це жахлива зброя, але пригноблені иншої не мають, і французи, які з розумінням ставилися до тероризму Фронту національного визволення, спрямованого проти французів, мають тепер з розумінням поставитися до терористичних актів палестинців. Цей покинутий, зраджений, вигнаний народ може показати хоробрість і силу своєї ненависти тільки через орґанізацію смертоносних нападів. Звісно, їх треба розглядати під оглядом політики, оцінюючи задумані результати у порівнянні з результатами реально досягнутими. Крім того, нам треба не забувати про гостре питання дійсних відносин між урядами арабських держав, жадна з яких не є соціялістичною і не стоїть на шляху соціялістичного розвитку, та федаями, що підводить нас до запитання, чи не ці февдальні диктатури є головними ворогами палестинців, адже деякі з цих диктатур підтримували їх на словах і одночасно прагнули винищити їх, і чи не мають головні зусилля палестинців, що їхня війна неминуче веде до соціялізму, бути спрямовані на боротьбу в союзі з народами Близького Сходу проти держав, які їх гноблять. Але цим питанням варто присвятити окрему статтю. Продовжити читання ‘Щодо Мюнхена’

Українське питання в поглядах представників російської суспільної думки ХІХ-го ст.

ukrpeasАркадій Животко
«Право народности на самостійний розвиток, на власну, так мовити, Історію, полягає в незмінних законах моральної природи людини, здійснюється ходом всесвітньої історії. Яле це природне право залишилося б мертвою літерою, якби здійснення його не було забезпечене зовнішньою умовою — політичною самостійністю народу… Для того, щоб самостійний (самобытный) розвиток народу в культурному (умственном), моральному та економічному відношенні був забезпечений, цей народ мусить створити свою державу, мати свою національну верховну владу».

(А. Г р а д о в с к і й: «Національний вопросъ въ исторіи и литературѣ», СПБ., 1873, ст. 12).[1]

«Вимога підтримати свою національність, як самостійну й відокремлену одиницю, цілком законна, бо вона відповідає прагненню, щоб ідеї, в які людина вірує, мова, якою вона говорить, життьові цілі, що їх вона собі ставить, увійшли живим елементом до будуччини й переродились би, але не вимерли. …Дійсний патріотизм для особи полягає в усвідомленні природних вимог своєї нації, критичним розумінням вимог загальнолюдського поступу».

(П. Л а в р о в ъ, «Историческія Письма» 172).[2] Продовжити читання ‘Українське питання в поглядах представників російської суспільної думки ХІХ-го ст.’


Вересень 2022
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти