Talk Talk. Кілька поглядів на альтернативу розгубленості

Андрій Орел

1. „Альтернатива” і туман розгубленості. Погляд (на) слухача

Що таке – бути фаном? Як воно – бути самовідданим прихильником великої, популярної рок-групи? Шлях цей, як відомо, починається з одкровення. Щось голосне, загадкове, героїчно-бунтарське вривається у твою нудьгуючу та напівпусту юнацьку свідомість, як посланець з якихось далеких і недосяжних територій свободи…

Воно вривається – і перевертає весь світ з ніг на голову.

Воно розхитує звичний життєвий порядок – порядок, звичність якого відразу обертається дискомфортом, стає нестерпною.

Воно відкриває очі і водночас засліплює.

Раптовий, неочікуваний прихід рок-спасіння (а ширше – поп-спасіння) у незручну банальність щоденної дійсності – це шок, після якого у світогляд приходить зручна незвичність. Рок-феномен (він же – поп-феномен) зручний своїми яскравими піснями, масштабними жестами зручного протесту, харизматичними героями – а точніше, геройськими образами, які попри всю свою реальну недосяжність, є доступними для зручної любові, зручного поклоніння. У своїй сукупності це означає одне: на зміну некомфортній невизначеності приходить комфортна правда.

Про національне питання

Тов. Троцький.

З промови на VII-й Всеукр. парт. конференції в Харкові.
[6-10 квітня 1923 р.]

Товариші, я мушу повернутись до питання, яке з огляду на його спеціяльну вагу для Вкраїни я відокремив і залишив на кінець. Це національне питання. Я нагадаю, що й тут, у постановці цього питання, ініціятива належить Володимиру Іллічу. Напередодні погіршення стану свого здоров’я він смикав багатьох з нас, побоюючись, що в цьому питанні, як і в питанні про селянство, ми напомиляємось. Нещодавно я прочитав кореспонденцію про Луганську повітову конференцію. Кореспондент пише: „товариш Раковський зробив доклад про національну справу, але цей доклад застав нас непідготовленими, і дискусій не було”. В другій кореспонденції в „Коммунисте”, або „Пролетарие”, я знайшов таку фразу: „багато товаришів не розуміють, чому поставлена національна справа. Вони вважають, що ця справа для них вирішена”. Мушу сказати, що такий настрій я зустрічав не лише на Вкраїні. але й там, у Росії, зокрема в Москві. Деякі товариші не розуміли, для чого тут сполучати ЦКК і робітничо-селянську інспекцію. Так само й инші запитували себе — чому це ми тепер, на 6-му році існування робітниче-селянської радянської держави, де всі нації рівні, раптом зупиняємо увагу на національному питанні? Ми ж його давно розвязали: Україна — вона незалежна, Грузія, Азербайджан стали мов самостійними республіками і т.д. Словом, національну справу розвязано.

Людвіг Фейербах і кінець німецької класичної філософії

Фрідріх Енгельс

Передмова

В передмові до свого твору: «До критики політичної економії», Берлін, 1859 р., Карл Маркс розповідає, як у 1845 році, в Брюсселі, ми вдвох приступили спільно до того, щоб розробити наші погляди, — тобто відкрите Марксом матеріалістичне розуміння історії, — «протилежні ідеологічним поглядам німецької філософії, по суті звести рахунки з нашим колишнім філософським сумлінням. Цей намір був виконаний у формі критики післягегелівської філософії. Рукопис, два товстих томи in octavio{1], давно вже прибув на місце видання до Вестфалії, коли ми одержали звістку, що зміна обставин не дозволяє його друкувати. Ми з тим більшою охотою полишили рукопис гризучій критиці мишей, що досягли нашої головної мети — з’ясування справи самим собі».

З того часу минуло понад сорок років, і Маркс помер. Ні я, ні він не мали нагоди вернутися до цього предмету. Про наше відношення до Гегеля ми місцями висловлювались; однак, ніде не зробили цього з усією повнотою. Щождо Фейербаха, який в певних відношеннях становить посерединю ланку між філософією Гегеля і нашим світоглядом, то до нього ми зовсім не поверталися.

Роза Люксембурґ як марксист

Ґеорґ Лукач

Економісти висвітлюють, як відбувається продукція серед вище згаданих відносин. Але вони не пояснюють нам, як витворилися самі ці відносини, тоб-то, не показують того історичного руху, що покликав їх до життя.

К.Маркс. Злидні філософії

1.

Не панування економічних мотивів у поясненні історії разюче відріжняє марксизм від буржуазної науки, а точка зору тотальности. Катеґорія тотальности, всебічне, вирішальне панування цілого над частинами є суттю тієї методи, що її сприйняв Маркс від Геґеля та, ориґінально переробивши, поклав в основу абсолютно нової науки. Капіталістичне від’єднання виробника від сукупного процесу виробництва, подрібнення трудового процесу на частини, за якого залишається поза увагою людська своєрідність робітників, поділ суспільства на атоми індивідів, що вони діють без пляну та без взаємозв’язку, навмання тощо мало справити глибокий вплив також на мислення, науку та філософію капіталізму. Фундаментальна революційність пролєтарської науки полягає не тільки в тім, що вона протиставляє буржуазному суспільству свій революційний зміст, але в першу чергу в революційній суті самої методи. Панування катеґорії тотальності є носієм революційного принципу в цій науці.

Критичні міркування щодо брошури Рози Люксембурґ «Російська революція»

Ґеорґ Лукач

Пауль Леві побажав видати писану в Бреславській в’язниці, але незавершену брошуру товаришки Рози Люксембурґ. Це видання здійснено підчас запеклої боротьби з К.П.Н. [Комуністичною Партією Німеччини] і III Інтернаціоналом; воно є одним з етапів цієї боротьби, так само як викриття «Vorwärts», як брошура Фріслянда лише служить иншим, глибшим цілям. Мається на меті не тільки похитнути авторитет К.П.Н., довіру до політики III Інтернаціоналу, але й самі теоретичні основи більшовицької орґанізації й тактики. Високий авторитет Рози Люксембурґ має послужити цій справі. Її спадщина має лягти в основу теорії ліквідації III Інтернаціоналу та його секцій. Відтак, на це недостатньо просто зазначити, що Роза Люксембурґ пізніше змінила свої погляди. Головне тут з’ясувати, якою мірою вона була права чи не права. Адже, абстрактно кажучи, цілком можна припустити, що в перші місяці революції погляди Рози Люксембурґ розвивалися б у хибному напрямку, що зазначена товаришами Варським і Цеткін переміна в її поглядах означала помилкову тенденцію. Тому слід передусім — незалежно від пізнішої позиції Рози Люксембурґ стосовно викладених у брошурі ідей — розібратися із самими цими поглядами. Тим більше, що деякі зі згаданих у ній розбіжності між Розою Люксембурґ і більшовиками з’явились уже в «Брошури Юніуса» і критиці її Лєніним, як, власне, вже в критиці Розою Люксембурґ лєнінської книги «Крок вперед, два кроки назад», в її статті, опублікованій 1904 року тижневиком «Neue Zeit», почасти вони відіграли ролю навіть у період створення проґрами «Спартака».

Про Російську революцію

Роза Люксембурґ

I

Російська революція є найвеличнішим фактом світової війни. Її вибух, її небувалий радикалізм, її тривалий вплив якнайкраще доводять брехливість фраз, якими офіційна німецька соціял-демократія ретельно намагалась від самого початку ідеолоґічно прикрасити завойовницький похід німецького імперіялізму, — фраз про місію німецьких багнетів повалити російський царизм і звільнити пригноблені ним народи. Величезний розмах, якого набула революція в Росії, той глибокий вплив, який вона справила на всі клясові відносини, те, як вона оголила всі суспільно-економічні проблєми, як послідовно просунулась уперед від першої стадії буржуазної республіки до подальших фаз — причому повалення царату залишилось лише незначним епізодом, майже дрібничкою — все це як на долоні показує, що звільнення Росії є не наслідком війни та військової поразки царизму, не заслугою «німецьких багнетів у німецьких руках», як віщувала передовиця часопису «Neue Zeit» за редакцією Кауцького, а мало глибоке коріння у власній країні та внутрішньо повністю дозріло. Військова авантюра німецького імперіялізму під ідеолоґічним щитом німецької соціял-демократії не викликала революції в Росії, а навпаки: її спочатку тимчасово — після першого бурхливого підйому в 1911-1913 роках — перервала, а потім — після революційного вибуху — створила для неї найважчі, найбільш анормальні умови.

Карл Маркс[1]

В.І.Ленін

Карл Маркс народився 5 травня нового стилю 1818 р. в місті Трірі (в надрайнській Прусії). Батько його був адвокат, єврей, що 1824 р. прийняв протестантство. Родина була заможна, культурна, але не революційна. Скінчивши гімназію в Трірі, Маркс вступив до університету, спершу в Бонні, потім у Берліні, вивчав юридичні науки, а найбільше історію й філософію. Скінчив курс У 1841 р., подавши університетську дисертацію про філософію Епікура. Своїми поглядами Маркс був ще тоді геґельянцем-ідеалістом. У Берліні він належав до гуртка «лівих геґельянців» (Бруно Бауер та ін.), що намагалися робити з філософії Геґеля атеїстичні та революційні висновки.

Скінчивши університет, Маркс переселився до Бонну, сподіваючися стати професором. Але реакційна політика уряду, який 1832 р. позбавив катедри Людвіґа Фоєрбаха і 1836 р. знову відмовився пустити його до університету, а 1841 р. відібрав право читати лекції в Бонні у молодого професора Бруно Бауера, примусила Маркса зректися вченої кар’єри. Розвиток поглядів лівого геґельянства в Німеччині поступав того часу вперед дуже швидко. Людвіґ Фоєрбах особливо від 1836 р. починає критикувати теологію й повертати до матеріялізму, що цілком бере гору в нього 1841 р. («Суть християнства»); 1843 р. вийшли його ж «Основні засади філософії майбутнього». «Треба було пережити визвольний вплив цих книжок» — писав Енґельс пізніше про ці Фоєрбахові твори. «Ми» (тобто ліві геґельянці, Маркс серед них) «стали відразу фоєрбахіянцями». Цього часу райнські радикальні буржуа, що мали стикові точки з лівими геґельянцями, заснували в Кельні опозиційну газету — «Рейнську Газету» (почала виходити 1 січня 1842 р.). Маркса та Бруно Бауера запрошено на головних співробітників, а в жовтні 1842 р. Маркс став головним редактором і переселився з Бонну до Кельну. Революційно-демократичний напрям газети за Марксового редакторства ставав щораз виразнішим, і уряд спочатку піддав газету подвійній і потрійній цензурі, а потім вирішив зовсім закрити її 1 січня 1843 р. Марксові довелося па цей термін покинути редакторство, але його відхід усе ж не врятував газети, і її закрито в березні 1843 року, 3 найбільших статей Маркса /47/ в «Райнській Газеті» Енґельс відзначає, крім наведених нижче. (див. літературу),[2] ще статтю про становище селян-виноробів у долині Мозеля. Газетна праця показала Марксові, що він недосить обізнаний з політичною економією, і він старанно став її вивчати.

Російські соціял-демократи і національне питання

Левко Юркевич

Редакція женевського «Соціял-демократа» — центрального органу Російської соціял-демократичної робочої партії — видала «Збірник», присвячений головним чином національному питанню і обороні «права на самовизначення націй».

Російські соціял-демократи, що свого часу зовсїм байдуже ставили ся до національного питання, почали в останні роки ним цікавитися.

Зрештою, їх праве крило, що перед війною так круто повернуло в бік опортунїзму, а за час війни в бік патріотїзму, взагалі не турбуєть ся про нації, яких пригноблює його дорога «вітчизна», що «обороняється». Тому про нього ми не будемо й говорити.

Революційне крило російських соціял-демократів, навпаки, дуже активно виступає в національному питанні. Цим зайняте переважно його закордонне представництво, яке, користуючись загальним неладом, владно декретує свої погляди, проклинаючи незгідних.

Наша народна приказка говорить, що «чорт у дійсності зовсїм не такий страшний, як його малюють». І се правда. Тому, відкинувши забобонні /5/ пересуди, ми приступаємо до викладу нашої теми.