Луї Альтюссер: ідеолоґія й ідеолоґічні державні апарати

althusРоман Тиса

У першій половині 1960-х рр. Луї Альтюссер, французький філософ і член компартії, запропонував своєрідне трактування творчости Карла Маркса, що воно стало вельми впливовим у наступному десятиріччі, в тому числі за межами Франції. Міжнародну славу йому принесли книги «За Маркса» та «Читати „Капітал“», в яких кидався виклик — популярним на той час — марксизмові-гуманізмові та геґельянській інтерпретації Маркса і робилась спроба розробки нової марксистської філософії.

Від католицизму до марксизму

Луї П’єр Альтюссер народився 1918 року в передмісті Алжиру, столиці однойменного французького володіння ув Африці, в родині банківського службовця. Дитячі і юнацькі літа його минули в Алжирі, Марселі та Ліоні. Набожний католик, він був членом молодіжної католицької орґанізації і навіть збирався стати монахом-трапістом. Одначе переміг потяг до науки, і влітку 1939 року Альтюссер вступив до престижної Вищої нормальної школи (Париж). Перш, ніж розпочалось навчання, почалась друга світова війна (1939-1945), і першокурсника Альтюссера призвали до армії. Влітку 1940 року він потрапив у полон, в якому провів наступні п’ять років: працював у табірному лазареті.

Після визволення з полону та завершення війни повернувся до Вищої нормальної школи, закінчивши яку, працюватиме — спочатку асистентом, а згодом викладачем і професором філософії — до 1980 року: все у тій самій Вищій нормальній школі. Хоча Альтюссер продовжував уважати себе католиком, 1948 року він вступив до Французької комуністичної партії.

Якщо в 1940-ті — 1950-ті рр. він не публікував творів щодо марксизму, то після 1961 року вийшла друком низка досліджень з Марксової філософії, що принесла славу. За чотири роки ці статті стало основою двох збірок — «За Маркса» (Pour Marx, 1965) та «Читати „Капітал“» (Lire le Capitale, 1965; крім Альтюссера до збірки ввійшли статті Етьєна Балібара, Роже Естабле, П’єра Машре та Жака Рансьєра). Ці збірки досі залишаються найвідомішими творами Альтюссера, хоча пізніше — зокрема через критику з боку французької компартії — він відмовиться від багатьох позицій, висловлених у цих книгах. Саме в них він сформулював деякі зі своїх найважливіших положень про те, що марксистська філософія, це — теоретична практика, а філософія — клясова боротьба в теорії. З 1965 по 1980 року він редагував серію «Теорія» (Théorie) видавництва Франсуа Масперо (Париж).

Впродовж усього свого дорослого життя Альтюссер страждав на психічний розлад — маніякально-депресивний психоз, і викладацька праця і теоретична творчість часто переривалась періодами важкої депресії, що за ними слідували маніякальні фази, які вимагали госпіталізації. Так сталось зокрема і навесні 1968 року, коли філософ не зміг ані взяти участь у подіях травня 1968 рок, ані навіть слідкувати за ними. З 1963 року він реґулярно відвідував психоаналітика й загалом живо цікавився психоаналізою. У листопаді 1980 року, після найсильнішого приступу депресії, Альтюссер задушив свою дружину Елен Рітман, суспільствознавця і колишнього члена Опору. Його визнали недієздатним і непридатним відповідати перед судом. Наступні три роки Альтюссер провів у психіятричних лікарнях; його кар’єра викладача філософії та філософа закінчилась. Пізніше він повернувся до писання: вже після смерти вийшла друком написана після вбивства дружини книга спогадів «Майбутнє триває довго» (L’avenir dure longtemps, 1992).

Альтюссер помер 1990 року в психіятричній клініці у Ля-Верр’єр, неподалік од Парижа. Після смерти в його архіві було виявлено тисячі сторінок неопублікованих матеріялів, у тому числі близько десяти книг, що їхня публікація у 1990-х і 2000-х рр. викликала повернення інтересу до його ідей.

Марксизм і гуманізм

У другій половині 1950-х рр. вийшли друком переклади на европейські мови «Економічно-філософських рукописів з 1844 року» Карла Маркса, які відкрили Маркса як філософа-гуманіста. У марксизмі постав напрямок «марксизму-гуманізму», що його послідовники демонстрували тенденцію перебільшувати значіння для марксизму ранніх, «філософських» творів молодого Маркса за рахунок пізніших, «економічних» творів Маркса зрілого. Вступаючи у полєміку з «гуманістичним марксизмом», Альтюссер відстоював протилежну точку зору. Альтюссер критикував марксистів-гуманістів за те, що вони не бачили й не визнавали основоположного — на його думку — протистояння між теоріями «молодого» та «зрілого» Маркса.

Марксисти-гуманісти вважали, що марксизм, це — філософська система, що її предметом є визволення людей з-під влади капіталізму та побудова суспільства, в якому стане можливим правдиво людське життя. За капіталізму робітник відчужений від своєї суті через істнування приватної власности — визначального чинного капіталістичного виробництва: за комунізму ж через скасування інституту приватної власности людина поверне собі саму себе. Отже, комунізм означає стати людиною у повному розумінні слова. Альтюссер це заперечує. На його думку, такий гуманізм є хитрим вивертом капіталістичної ідеолоґії, що вона вводить в оману інтелєктуалів і спонукає їх до співпраці з тим самим капіталізмом, який вони прагнуть критикувати. Він не має нічого спільного з марксизмом. Хоча про відчуження і гуманізм писав сам Маркс (молодий Маркс) в «Економічно-філософських рукописах», Альтюссер заперечував, що ці питання мали стосунок до справжнього марксизму: молодий Маркс, на його думку, ще не був Марксом «Маніфесту комуністичної партії» і «Капіталу» — правдивим Марксом.

Будь-яка філософська система характеризується внутрішньою єдністю, що вона визначає все, що в рямцях цієї системи обмислюється. Цю внутрішню єдність Альтюссер назвав «проблєматикою» (problématique) — саме в її рамках відбувається робота мислителя. Всяка філософія структурується навколо низки понять, які визначають не тільки розв’язання теоретичних проблєм, але й самі проблєми та постановку проблєм. Проблєматика, це — система запитань, що вони контролюють відповіді, які дає окремий мислитель. Включати гуманізм молодого Маркса до теорії, яку Маркс почав розробляти після 1845 року, це — помилка, адже вся проблєматика «Рукописів з 1844 року», це — проблєматика инших мислителів, таких як Геґель і Фойєрбах. Для правильного розуміння Марксових ранніх творів їх треба читати у світлі правдивої марксистської теорії, представленої у творах зрілого Маркса, де не сподибати понять «відчуження» або «гуманізм», натомість маємо справу з правдиво новаторськими та властиво марксистськими поняттями «суспільно-економічна формація», «додаткова вартість», «виробничі відносини» тощо.

Соціялістичний гуманізм є етичним, а отже він — ідеолоґія. Гуманізм, це — буржуазна індивідуалістська філософія, що вона приписує людині універсальну сутність, що вона притаманна кожній особистості. Через цю сутність можемо говорити про потенціял автентичности та загальнолюдської мети в кожній людині. Проте, на думку Альтюссера, ця сутність не істнує. Є формальна структура мислення, що її зміст визначається інтересами, яку панують у кожну конкретну історичну епоху. Соціялістичний гуманізм спирається на морально-етичну основу й, отже, лише відображає дійсність експлоатації і відчуження, але не здатен по-справжньому цю дійсність осмислити. Завдання марксистської теорії — вийти за межі цього морально-етичного засудження і піднятися до рівня наукової аналізи, що виходитиме з економічних відносин і суспільних інститутів.

Гуманізм ранніх творів Маркса є етичним вченням, принципово несумісним з науковою теорією, розробленою у пізніших творах Маркса. На думку Альтюссера, зрілий Маркс представляє капіталістичні суспільні відносини як відносини всередині структур і між ріжними структурами, в яких окрема людина не грає жадної роли суб’єкта історії. У статті «Марксизм і гуманізм» (Marxisme et humanisme, 1963) Альтюссер писав, що «що з 1845 року Маркс радикально пориває з теорією, що вона обґрунтовує історію та політику людською сутністю» і цей розрив «є науковим відкриттям Маркса».

Епістемолоґічний розрив

Альтюссер стверджував, що 1845 року — в період написання «Тез про Фойєрбаха» та «Німецької ідеолоґії» — в Марксовій думці відбувався радикальний розрив, який він назвав «епістемолоґічним розривом» (rupture épistémologique). Сам термін Альтюссер запозичив у французького філософа Ґастона Башляра (1884-1962), який вважав, що історія науки розвивається через безперервну послідовність розривів: у процесі такого розриву «здоровий глузд» і попередні наукові теорії повністю відкидаються і замінюються новою теоретичною системою. Епістемолоґія — теорія знання, звідси Альтюссерів епістемолоґічний розрив, адже він є геть новою формою знання — у випадку Маркса — історії.

Насправді лише після епістемолоґічного розриву 1845 року історія загалом перетворилась на науку. За Альтюссером, розрив з проблєматикою гуманізму та заміна її проблєматикою історичного матеріялізму (матеріялістичного розуміння історії) означає розрив з ідеолоґією і початок науки. Маркс став відкривачем у всесвіті науки нового континенту — історії. До Маркса всі лише думали, що займаються історією. Лише після Маркса історики почали по-справжньому усвідомлювати значіння історичних подій і вірно їх представляти.

Проблєматика історичного матеріялізму складається з нової низки понять. Якщо до Марксового відкриття суспільно-економічна філософія розглядала суспільство як суму окремих індивідів, причому кожен розглядався як суб’єкт — автор власних думок і бажань, виконавець власних дій, Маркс помислив суспільство у термінах способу виробництва. Тепер спосіб виробництва почав визначати думки, бажання, дії членів суспільства. Крім того Марксова проблєматика відріжняється новими відносинами між поняттями: Маркс розділив суспільство на економічний базис і суспільну надбудову (політика, право, ідеолоґія), при цьому, хоча ідеолоґія є частиною надбудови, визначеної економічним базисом, це визначення не є питанням односторонньої дії. Не тільки базис впливає на складові надбудови, скажімо, на його ідеолоґію, але складові надбудови також впливають одна на одну і навіть на сам базис.

Ідеолоґія

За Альтюссером, ідеолоґія, це — те, як людина розуміє світ. Ідеолоґія, це — сукупність уявлень, за допомогою яких людина переживає і засвоює свій досвід. У вищезгаданій статті «Марксизм і гуманізм», він писав: «Ідеолоґія є вираженням відношення людей до їхнього „світу“, так би мовити (наддетермінованою) єдністю дійсних і уявних відношень з реальними умовами їхнього істнування. В ідеолоґії дійсне відношення неминуче завуальоване відношенням уявним — відношенням, котре не так описує дійсність, як виражає волю (консервативну, конформістську, реформістську чи революційну), надію чи ностальґію».

Ідеолоґія покликана допомагати правлячій клясі у відтворенні суспільних відносин, у яких вона посідає панівне місце. У статті «Ідеолоґія й ідеолоґічні державні апарати» (Idéologie et appareils idéologiques d’État, 1969) Альтюссер писав: «Відтворення робочої сили вимагає не тільки відтворення її навичок, але одночасно відтворення її підпорядкування нормам встановленого ладу, себто відтворення підпорядкування робітників панівній ідеолоґії, а також відтворення аґентами експлоатації та репресій, призначених забезпечували панування правлячої кляси „словами“, умінь правильно поводитися з правлячою ідеолоґією».

Хоча ідеолоґія має своїх носіїв і мережу розповсюдження («ідеолоґічні державні апарати»), її не варто розглядати лише як знаряддя у руках правлячої кляси, що вона цинічно торгує «опіюмом» з метою одурманення підпорядкованих і експлоатованих кляс. Насправді правляча кляса не сприймає власну, панівну ідеолоґію як щось зовнішнє і корисне для утримування народних мас у покорі, але переживає свою ідеолоґію так само, як підпорядковані кляси. Буржуазія вірить у свою ідеолоґію не менше, ніж пролєтаріят: «Насправді буржуазія сама має повірити у власний міт, перш ніж переконати в ньому инших, але не лише, щоб їх переконати, оскільки те, що вона переживає в своїй ідеолоґії, є тим самим уявним відношенням до власних реальних умов істнування, котрі дозволяють їй одночасно впливати на себе (надати собі юридичну та моральну свідомість, та юридичні й моральні умови економічного лібералізму) та на инших (експлоатованих сьогодні та експлоатованих у майбутньому „вільних найманих працівників“) для того, щоб прийняти, виконати та зберегти за собою свою історичну ролю панівної кляси» («Марксизм і гуманізм»).

Ідеолоґія суспільства складається не лише з ідеолоґії панівної кляси: підпорядковані кляси також виробляють ідеолоґії, що вони виражають протест проти панування. У цьому сенсі, згідно з Альтюссером, всередині ідеолоґії істнують ріжні течії, які виражають уявлення про дійсність ріжних суспільних кляс, — буржуазна, дрібнобуржуазна, пролєтарська. Проте навіть пролєтарський протест має тенденцію виражатися у термінах буржуазної ідеолоґії, тому що саме у термінах цієї — панівної — ідеолоґії стихійно мислять і висловлюються всі суспільні кляси. Буржуазна ідеолоґія панує над усіма иншими ідеолоґіями.

Ідеолоґічні державні апарати

Найактивнішу участь у поширенні та відтворені ідеолоґії бере держава, що вона складається з двох взаємопов’язаних, але відмінних ґруп інститутів. З одного боку, це «репресивні державні апарати» (appareils répressifs d’État), за допомогою яких правляча кляса забезпечує своє безпосереднє панування. До них Альтюссер зараховує уряд, державні орґани влади, армію, поліцію, суди, в’язниці тощо. Ці апарати репресивні, бо діють і досягають своєї мети за допомогою насильства. З иншого боку, держава складається з так званих «ідеолоґічних державних апаратів» (appareils idéologiques d’État). Це ріжні та спеціялізовані інститути: реліґійний ідеолоґічний державний апарат, освітній ідеолоґічний державний апарат, родинний, правовий, політичний, профспілковий, ідеолоґічний державний апарат засобів масової інформації, ідеолоґічний державний апарат культури (крім иншого включає мистецтво та спорт). Якщо репресивні державні апарати діють переважно за допомогою насильства, ідеолоґічні — майже виключно через ідеолоґію. При цьому як репресивні державні апарати, що вони діють переважно за допомогою насилля, діють і на иншому рівні — через ідеолоґію (не буває суто репресивних апаратів; приміром, армія і поліція діють і через ідеолоґію, у такий спосіб забезпечуючи згуртованість і відтворення власних лав), так само апарати ідеолоґічні діють насамперед через ідеолоґією, але можуть вдаватися до насильства — розрідженого, прихованого, символічного.

Головна роля репресивних державних апаратів — охороняти економічне панування правлячої кляси або клясової спілки за допомогою сили або через загрозу застосувати силу. Примус, скажімо, з боку поліції або суду сприймається суспільством як норма, адже суспільство живе у системи ідеолоґічних установок, які цей примус узаконюють. Роля ідеолоґічних державних апаратів — та сама: збереження правлячої кляси при політичній й економічній владі. У школі або церкві (головних ідеолоґічних державних апаратах, за Альтюссером) дитину вчать думати й діяти у певний спосіб. Якщо вона відмовляється думати й діяти у допустимих межах, їй можуть поставити низьку оцінку, нехтувати її претензіями, дитина може набути репутацію порушника спокою, і нарешті її загалом можуть виключити з навчального закладу (тут вступає у дію насильство). Отже, репресивні й ідеолоґічні державні апарати працюють разом, щоб підтримувати в державі лад і спокій.

Хоча у всіх ідеолоґічних державних апаратах — у засобах масової інформації, культурі, мистецтві, спорті, системі освіти, політиці тощо — над діючими ідеолоґічними установками панує ідеолоґія правлячої кляси, вони не є просто основним засобом передачі суспільству панівної ідеолоґії. В гурті цих апаратів зароджуються і формулюють також опозиційні ідеолоґії — ідеолоґії підлеглих, експлоатованих кляс. Як в економіці та політиці, в ідеолоґічних державних апаратах точиться клясова боротьба. «Правляча кляса (або клясова спілка) нездатна визначати правила в ідеолоґічних державних апаратах так само легко, як вона робить це у репресивних державних апаратах, — не тільки тому, що колишні правлячі кляси здатні протягом тривалого часу утримувати в цих апаратах сильні позиції, але також тому, що опір експлоатованих кляс уміє знаходити засоби й способи самовираження або через скористання суперечностями в рамках ідеолоґічних державних апаратах, або через завоювання у цих апаратах вигідних для боротьби бойових позицій» («Ідеолоґія та державні ідеолоґічні апарати»).

Якщо за докапіталістичної доби панівним ідеолоґічним державним апаратом була церква, що вона провадила політику та керувала освітою і культурою, у капіталістично-розвинених країнах пануючим ідеолоґічним державним апаратом є система освіти. Пара школа—родина замінила пару церква—родина як головна ґрупа ідеолоґічних апаратів. У сучасному капіталістичному суспільстві кожна дитина кілька годин на день піддається пропаґанді ідеолоґічних установок, способів життя і звичаїв, що панують у суспільстві. Їй викладають панівну ідеолоґію безпосередньо — у формі морали, історії, реліґії, філософії. При цьому кожна ґрупа школярів і студентів одержує свою освіту під оглядом ідеолоґії, яка найкраще відповідає її ролі у клясовому суспільстві. Для всіх це триває приблизно до шістнадцятирічного віку, коли більшість йде, щоби стати рядовими найманими працівниками (робітниками), для меншости — до вісімнадцяти років, коли ще одна ґрупа залишає навчання, щоби стати управлінцями нижчої ланки, та до двадцяти одного року, коли залишаються ті, хто стануть капіталістами, директорами, політиками та «професійними ідеолоґами» (священиками, викладачами, журналістами).

Хоча ідеолоґія складається з установок й уявлень (ідей), що містяться у цих установках, вона не є ідеальним явищем. Може задаватися, що ідеї істнують у свідомості, але насправді це не так. Не індивід — через те, що він має певну систему ідей, — бере участь у певних практиках, але цьому передують інститути, практики й ритуали, що вони визначають індивідуальну систему ідей. За Альтюссером, ідеолоґія завжди істнує в апараті та практиці. Індивіди творять ідеолоґічні державні апарати не тому, що дотримуються певних переконань, а радше вони дотримуються певних переконань тому, що перед тим постали ідеолоґічні державні апарати, які на індивідів діють. Матеріяльний ідеолоґічний апарат — інститут — управляє переконаннями та уявленнями членів апарату. Ідеї не належать окремим індивідам — вони народжуються як наслідок місцеположення цих індивідів у клясовому суспільстві на перехресті дії ріжних ідеолоґічних державних апаратів.

Всяке суспільство складається зі складної сукупности відносин між взаємодіючими практиками, і не індивіди визначають ці практики чи відносини, а практики та відносини визначають людське життя. Тим-то, стверджував Альтюссер, поняття вільного і самовизначального суб’єкта є ідеолоґічним поняттям. У дійсності кожна людина істнує як індивід, поміщений у мережу визначену насамперед економічних відносин, через які суспільство створює матеріяльні умови життя. Проте ми самі думаємо про своє життя инакше: ми мислимо себе у термінах, якими філософія описує суб’єктів. Ми думаємо, що маємо самосвідомість, особистість, душу, — що це наша найважливіша дійсність. Так нас змушує думати ідеолоґія. Саме ідеолоґія змушує людей, що їхнє життя насправді визначається їхнім місцем у суспільному поділі праці і суспільному виробництві, вважати, що вони — вільні суб’єкти, джерела власних думок, переживань і дій. Ідеолоґія змушує людини думати, що вона — суб’єкт, хоча в дійсності капіталістичного способу виробництва людина не має жадних властивостей цього ідеолоґічного поняття — не має суб’єктности. Ідеолоґія вимагає в індивіда виконувати свою функцію у системі виробничих відносин, не ставити її під сумнів і не уявляти можливість якоїсь иншої системи відносин. Позірно вільні та відповідальні — в рамках ідеолоґії — суб’єкти в дійсності є своєю протилежністю: люди думають так, як їм кажуть думати, і діють так, як їм наказано діяти, в інтересах правлячої кляси.

Література

Луи Альтюссер. За Маркса [1965]. — Москва: «Праксис», 2006.

Луи Альтюссер. Ленин и философия [1967]. — Москва: Ad Marginem, 2005.

Louis Althusser, Machiavelli and Us [1972-1986], London: Verso, 1999.

Louis Althusser, On the Reproduction of Capital [1968-1980], London: Verso, 2014.

Luke Ferretter, Louis Althusser, Abingdon—New York: Routledge, 2006.

1 Response to “Луї Альтюссер: ідеолоґія й ідеолоґічні державні апарати”


  1. 1 Сластёна 21/07/2022 о 16:45

    Интересно, что Альтюссер пишет о “семейном” “идеологическом государственном аппарате” и указывает для него, как и для других “идеологических государственных аппаратов” методы воздействия “почти исключительно через идеологию”. Замечая, что “идеологические государственные аппараты” “можуть вдаватися до насильства — розрідженого, прихованого, символічного.” По моему мнению, это – мужской взгляд на проблему.

    В реальности, в странах третьего мира, насилие в семьях далеко не “розріджене, приховане, символічне”. Пожалуй, большинство семей бедных стран патриархальны и в них главенствует право сильного.


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.




Грудень 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: