Маркс і Енґельс про російський імперіалізм

Всеволод Голуб (Голубничий)

Нижченаведені дві статті Карла Маркса та статтю Фрідріха Енґельса ми вирішили подати нашим читачам з такою простою метою. Вже понад 25 років ці статті в «марксистському» СССР зовсім не друкуються. Лише частина їх була одного разу надрукована в 1924 році в заплянованому повному виданні всіх творів Маркса й Енгельса на російській мові, що редагувалися Рязановим. В тридцятих роках сталінці розстріляли Рязанова. З того часу повне видання творів Маркса й Енгельса в СССР припинено, а видається тільки те, що подобається Сталінові.

Статті, наведені тут, викривають реакційну природу російського імперіялізму, а це йде цілком в розріз з сталінською лінією виправдання загарбницької політики царської Росії.

Єзуїтська політика

Лев Юркевич

Вісімдесят сім років минуло з того часу як помер великий український революціонер та один з найбільш талановитих теоретиків українського марксизму Лев Юркевич. Він залишив цей світ у 1919 році та був похований на Новодєвічьєм кладовищі у Москві.Юркевич народився у 1885 р. у містечку Сквира в Київській губернії. У 1903 році під час канікул у Київському університеті він вступив до Революційної української партії (РУП) і з того часу присвятив своє життя соціалістичному рухові. Протягом 1905 р. він найбільш активно займався агітацією на фабриках у Києві, за що кілька разів був заарештований та жорстоко побитий царською владою. Навіть перебуваючи в Лук’янівській в’язниці він не полишав революційну діяльність активно беручи участь у дискусіях в новій Українській соціал-демократичній робітничій партії (УСДРП).

Едвард Саїд і польське питання. Проти культурної неспроможності периферії

Єва Томпсон

Професор славістики з університету Райс, американка польського походження Єва Томпсон нагадує, що формальне визволення від колоніальної залежності ще не означає фактичного визволення. Залежність зберігається у економічній і психологічній сфері. Постколоніальним країнам притаманні такі риси як економічна бідність, постколоніальний песимізм, схильність до творення міфології колишньої власної величі, і нарешті наслідування культурних трендів колишніх колоніальних потуг. Томпсон ідентифікує Польщу як постколоніальну країну і радить пильніше вчитатися у книги Едварда Саїда та інших постколоніальних теоретиків. Цілком очевидно, що все сказане Томпсон про Польщу ще більшою мірою стосується України.

***

Якщо поляки завжди були частиною Заходу – на тих самих правах, що Франція чи Великобританія, – нашим цивілізаційним пріоритетом є пристосування власної історичної пам’яті, культури, інституційного порядку до всіх зобов’язуючих Захід доґматів і норм.

Від протесту до спротиву

Ульріка Майнгоф
«Ї», Львів. №25, травень 2002.

Протест — це коли я кажу: те і те є неприйнятним для мене. Спротив — коли я докладаю зусилля, аби те, що мене не влаштовує, більше не повторювалось. Протест — це коли я кажу, що відмовляюсь брати участь в будь-чому ганебному. Спротив — коли я докладаю зусилля, аби в цьому не брали участь і всі інші. Приблизно так говорив один з американських революційних лідерів на берлінській конференції, присвяченій В’єтнаму.

Студенти не роблять репетицію повстання — вони чинять опір. Летіла бруківка, розмітались в друзки вітрини офісу Шпринґера в Берліні; палали авто, були захоплені водомети, розгромлена редакція часопису «Bild», було пробито автомобільні шини, паралізовано міський транспорт, перекинуто вантажівки, відбулись сутички з поліцією — було застосовано насильство, фізичне насильство, та попри це, постачання шпринґерівських ґазет зупинити не вдалось, рух вуличного транспорту було порушено лише на кілька годин.

Тези про Фойєрбаха[1]

Карл Маркс

1

Головна хиба всього попереднього матеріалізму — включаючи і фойєрбахівський — полягає в тому, що предмет, дійсність, чуттєвість, береться тільки в формі об’єкта або споглядання, а не як людська чуттєва діяльність, практика, не суб’єктивно. Тому й сталося так, що діяльна сторона, в протилежність матеріалізмові, розвивалась ідеалізмом, — але тільки абстрактно, тому що ідеалізм, звичайно, не знає дійсної, чуттєвої діяльності як такої. Фойєербах хоче мати справу з чуттєвими об’єктами, дійсно відмінними від об’єктів у мислі; але він не розуміє саму людську діяльність як предметну діяльність. Тому в «Суті христіанства» він розглядає як істинно людську лише теоретичну діяльність, тоді як практика розуміється і фіксується тільки в її брудно-єврейській формі виявлення. Тому він не розуміє значення «революційної», практично-критичної діяльності.

2

Питання про те, чи властива людському мисленню предметна істинність, — зовсім не питання теорії, а практичне питання. На практиці повинна людина довести істинність, тобто дійсність і міць, посейбічиїсть свого мислення. Спір про дійсність чи недійсність мислення, яке ізолюється від практики, є чисто схоластичне питання.

Чи здобуде лівиця владу у Польщі?

Славомір Сєраковський, Цезарій Міхальський
http://www.krytykapolityczna.pl

«Europie». 11 квітня 2009.

“Політична критика” – це польське видання, що поставило собі за мету відродити традицію польських ангажованих інтелектуалів. Тепер це вже найбільший форум для обговорення актуальних соціальних та політичних проблем Польщі за участю інтелектуалів, митців та активістів зі своїм видавництвом та мережею дискусійних клубів. Видавнича діяльність “Політичної критики” поширюється від публікації актуальних польських авторів до перекладу таких західних інтелектуалів, як Славой Жижек, Джудіт Батлер, Джорджо Агамбен та ін. Головним редактором видання є Славомір Сєраковський, колишній аспірант Ульріха Бека. Нещодавно Сєраковський приїзджав до Києва на запрошення Центру дослідження візуальної культури.

Зі Славоміром Сєраковським розмовляв Цезарій Міхальський

Цезарій Міхальський: Капіталізм переживає кризу, яку дехто порівнює із Великою депресією 1929 року, а дехто вважає навіть серйознішою.

Концепція «суб’єкту ідеолоґії» та політична метафізика в філософії Луї Альтюссера

Олег Ярош

Політична філософія, як теоретична форма самоусвідомлення суспільства в його відносинах із владою, починаючи з доби Просвітництва почала перейматися проблемою суспільної перцепції і тим, що перешкоджає ясному і чіткому сприйняттю індивідуумами соціальної дійсності загалом, і себе в якості її суб’єктів. Філософи, що зверталися до цієї проблеми, неодмінно наголошували на важливості критичного розкриття ролі ідеолоґії у побудові суспільної реальності, при тому, що вони вважали цю роль вельми значущою.

Проте, бажання звільнення розуму від ідеолоґічного диктату призвело до того, що ця емансипація у деяких теоретичних працях була проголошена «де факто».

Буржуазна демократія

Ернст Нікіш

Блискучий імідж феодальної аристократії збиває з толку, вселяє острах, заставляє замовкнути, одночасно викликаючи захоплення.

Влада здається прийнятною, оскільки ті, хто нею володіє, викликають симпатію завдяки величі їх декоруму. Буржуазна демократія ж не має нічого, щоб викликало симпатію до неї.

Вона народжує паразитів, а не рицарів.

Для неї маскуватися важливіше, ніж здійснювати владу.

Їхня мораль і наша

Лєв Троцький

Пам’яті Льва Сєдова

Випари моралі

В епохи торжествуючої реакції добродії демократи, соціял-демократи, анархісти й інші представники «лівого» табору починають виділяти із себе у подвоєній кількості випари моралі, подібно до того, як люди удвічі сильніше упрівають від страху. Переказуючи своїми словами десять заповідей чи нагорну проповідь, ці моралісти апелюють не стільки до торжествуючої реакції, скільки до гнаних ними революціонерів, які своїми «ексцесами» і «аморальними» принципами «провокують» реакцію і дають їй моральне виправдання. Тим часом є простий, але перевірений засіб уникнути реакції: потрібно напружитися і морально відродитися. Зразки моральної досконалости роздають бажаючим безкоштовно у всіх зацікавлених редакціях.

Клясова основа цієї фальшивої і пихатої проповіді: інтеліґентська дрібна буржуазія. Політична основа: безсилля і розгубленість перед наступом реакції.

Інтеліґенція і пролєтаріят

Микита Шаповал

В соціялістичній літературі вже установлено, що так звана інтеліґенція не творить з себе якоїсь окремої соціяльної кляси; вона має прикмети і трудової кляси, коли продає в найми свою інтелєктуальну працю та дістає платню, якої вистачає лише для істнування (інтеліґентський екзістенц-мінімум) підлягаючи ніби залізному законові заробітної платні, але також має прикмети буржуазної кляси, коли за свої послуги дістає високу платню (вищу по-над екзістенц-мінімум), з якої робить «накопичування маєтку» і вступає в середину власницької гри і всіх переживань власника-буржуа.

Власне, з цієї неясности клясової фізіономії в інтеліґенції користають всі злі духи людства, щоб мобілізувати всю інтеліґенцію проти трудового люду, щоб, користаючи її здібностями, знаннями, талантами, гнобити трудові маси, але разом з тим доводити, що це «нормальний» тип життя, – бо навіть таланти служать паразитам, піддаються добровільно під експлуатацію, бо… це «природньо».

Про Жана Жене

Едвард В. Саїд

Вперше я зустрівся з Жаном Жене навесні 1970 року — в той надзвичайно бурхливий і натхненний період, коли енерґія та честолюбство з соціяльної уяви Америки випустили в її соціяльне тіло. Завжди була якась хвилююча подія для святкування, якийсь привід для виступу, якийсь новий поворот у війні в Індокитаї, що вимагав або оплакування, або демонстрації. За кілька тижнів до американського вторгнення до Камбоджі, в час, який, схоже, був апоґеєм весняних подій в Колумбійському університеті, котрий — слід нагадати — все ще не оговтався після заворушень 1968 року (невпевненість керівництва у власних діях, різкий розкол у викладацькому складі, нескінченні студентські демарші), з’явилось оголошення про мітинґ на підтримку Чорних Пантер. Мітинґ мав відбутися після обіду на сходинках Нижньої бібліотеки, імпозантної адміністративної будівлі університету; я мав велику охоту піти, бо ходили чутки, що виступати на ньому збирався Жан Жене. Коли я вийшов з Гемілтон-голлу, я зіткнувся з одним своїм студентом, котрий був надзвичайно активним у студмістечку і запевнив мене, що Жене таки мав робити промову, а він (студент) буде синхронним перекладачем Жене.

То була незабутня сцена з двох причин. Однією з них був глибоко зворушливий вигляд самого Жене, що стояв у центрі великого натовпу Пантер і студентів — його поставили посеред сходів, а аудиторія стояла не перед ним, а навколо нього — вдягнений у чорну шкіряну куртку, синю сорочку й, як мені здалося, задрипані джинси. Він виглядав абсолютно спокійним і був схожий радше на власний портрет кісти Джіакометті, в якому вловилось вражаюче поєднання в цій людині шалености, повного володіння собою і майже реліґійного спокою. Чого я ніколи не забуду, так це погляду проникливих блакитних очей Жене: вони ніби дивилися кудись вдалечінь і водночас вдивлялися в тебе своїм загадковим і дивно відстороненим поглядом.