Таємничий концерт

Алла Загайкевич

Леонід Грабовський — одна з найпарадоксальніших постатей сучасної української музики. Композитор, для якого мистецтво — це завжди «нове мистецтво», а бути митцем — означає прокладати свій шлях у ньому. Композитор, що з перших кроків у музиці надзвичайно свідомо ставився до творчости, відшукуючи насправді її «вічні закони»: звертався до праць старих поліфоністів, дослухався до знахідок сучасників, ви¬вчав теоретичні праці европейських митців-аванґардистів — композиторів і художників, виробляючи власний метод композиції, а в останні роки захопився вивченням «композиції за допомогою комп’ютера».

Композитор, чия діяльність у колі «Київських аванґардистів» закладала підвалини самого поняття «українська нова музики» і від’їзд якого з України у 1981 році нікого не здивував.

Крізь його шлях проглядають долі багатьох українських першовідкривачів «нового мистецтва» — яскравий спалах творчої енергії в молоді роки, плідна заглиблена праця… мовчання… спочатку нетривале, потім довше… несвідоме, усвідомлене…

І все ж таки — невпинний шлях «до музики».

Як пишуть історію?

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Ми тількищо бачили, що «теза» «катеринославської точки погляду»: продукційні сили України обурюються проти відокремлення — має зовсім непевну «базу», насипану з піску всім відомих і не зв’язаних «катеринославцями» у непорушний бетон істин, не дивлячись на страшні слова, які вживають «катеринославці»: «металюрґійні колоси», «комбіновані підприємства», «продукційні сили» і т. д.

Але се ще не означає, що всякі звертання до «бази», до «продукційних сил», до «економіки» зайві й непотрібні, коли справа йде про політичне питання. А питання самостійности України — се питання політичне. Навпаки, дослід усякого політичного питання з боку «бази», «економіки», «продукційних сил» дуже корисний і заслуговує якнайпильнішої уваги. Бо всяке політичне питання має свою економічну базу, як має, тягне за собою і свої економічні наслідки, впливає в тому чи іншому напрямкові на розвиток продукційних сил, викликає з їх боку або обурення», або «задоволення», Тільки сі зв’язки, наслідки і впливи мають зовсім не «катеринославський» вигляд.

Марксистська ідеолоґія в Росії

Карл Корш

Комунізм для нас — це не стан, досягнення якого маємо прагнути, не ідея, з якою має узгоджуватися дійсність. Комунізмом ми називаємо дійсний рух, що скасовує істнуючий стан.

Маркс

Ми маємо розглянути тут особливо яскравий приклад разючої розбіжности, що в тій чи иншій формі можна спостерігати на всіх етапах історичного розвитку марксизму. Її можна охарактеризувати як протиріччя між марксистською ідеолоґією, з одного боку, та фактичним історичним рухом, який на даний час за цією ідеолоґічною завісою ховається.

Майже століття минуло з того часу, як особливий цензор, посланий Берліном на допомогу місцевій владі Кьольну в її важкому завданні придушити «ультрадемократичну» ґазету, редагував котру 24-річний Карл Маркс, сповістив прусський уряд про те, що «Rheinische Zeitung» можна спокійно дозволити продовжувати свою роботу тепер, коли «spiritus rector всього підприємства, д-р Маркс» вже точно залишив свою роботу, а вірогідність появи наступника, спроможного на підтримку «огидної величі», досягнутої на той час ґазетою, або на «енерґійне продовження її політики», відсутня. Проте, цієї поради не дослухалась прусська влада, яку в цьому питання направляв — як тепер відомо — російський цар Ніколай I, чий канцлер ґраф Нессельроде погрожував прусському посланнику в Санкт-Петербурзі тим, що представить очам Його Імператорської Величности «відомі нападки, які „Rheinische Zeitung”, що виходить у Кьольні, нещодавно дозволила собі по відношенню до російського кабінету». Це трапилось у Пруссії 1843 року.

Капіталізм, бідність і русифікація

Степан Величенко

Naomi Klein. The Shock Doctrine: the Rise of Disaster Capitalism, Metropolitain Books, 2007.

Після 1945 року населення обох Америк, Західної Европи та Східної Азії зажило за високими стандартами. Уможливила це капіталістична економіка кейнсіянського, тобто змішаного (чи соцІял-демократичного) типу, яка ґрунтувалася на урядовому регулюванні корпоративної діяльности задля збереження достойних зарплат, громадської інфраструктури, соціяльних служб та справедливого оподаткування банків і великих корпорацій. Кейнсіянський капіталізм безпроблемним не був, він потребував вдосконалювання, але в 1980-х роках група власників корпорацій, політиків правиці й економістів вирішила не реформувати його, а відкинути зовсім, замінивши таким, де уряд не регулював би корпоративної діяльности і впливів капіталу, не оподатковував банків і не переймався інфраструктурою та службами. Відтоді цей неоліберальний капіталізм, що виник у США та Британії, почав ширитися світом.

У результаті цього в усьому світі, крім Китаю, темпи економічного росту, загального й на душу населення, а також і покажчики соціяльного добробуту знизилися порівняно з періодом до 1980 року, натомість зросли корпоративні прибутки, бідність, хвороби, голод і безробіття. Хоч особисті інтереси та раціональні аргументи відіграли свою роль у таких трансформаціях, не обійшлося й без фізичного і психологічного насильства, — так стверджує у своєму світовому бестселері «Доктрина шоку» Наомі Кляйн[1]. Хочете врятувати вашу країну? Продайте її! Не хочете — примусимо!