Сучасний англійський антиколоніальний роман

О.Ніколюкін

Проблема колоній, що відіграє таку істотну роль в історії країни, віддавна привертала увагу англійських письменників.

Звичайно, в Англії і раніше існувала аболіціоністська література, але поряд з цим не менш відомі і твори англійських письменників, в яких розвиваються колонізаторські ідеї, що прославляють культуртрегерську роль європейців в пригноблених країнах. Ще в кінці минулого століття співцем колоніалізму виступив Р.Кіплінг. Ті ж самі ідеї зустрічаються пізніше і в книгах С.Могема. Останнім часом колоніалістські традиції в літературі продовжує розвивати сучасний реакційний письменник Алек Во.

Новітні епігони колоніального романа намагаються показати національно-визвольну боротьбу народів Африки, як прояв їх дикості і тупості. В одній з останніх книг такого гатунку — у романі Нетти Маскетт «Лісове полум’я» — корінне населення британського протекторату Сьєрра-Леоне зображено як ліниву і тупу масу, вищим моральним проявом якої письменниця вважає собачу відданість білим, які нібито навчають туземців поняттю чесності.

Салют, конголезці!

Н.Наумов

Кривава тризна

До кожної фотографії з далекої африканської країни ми придивляємось з почуттям щирого хвилювання. Не екзотичні пальми й алмазні розсипи, не полювання на слонів і не уранові рудники приваблюють радянських людей — дальша доля 13 мільйонів конголезців турбує нас, і ми плекаємо надію, що, нарешті, випроставшись на весь зріст, народ Конго назавжди покінчить з колоніалізмом, не схитнеться перед багнетами імперіалістичних розбійників і стане справжнім господарем своєї країни — однієї з найбагатших у світі.

Так, Конго, яке справедливо називають «геологічним чудом» (ця країна багата на кобальт, уран, в одній лише провінції Катанга зосереджено 10 процентів запасів міді всього капіталістичного світу), де є радій, свинець, кадмій, платина, розсипи алмазів, вугілля, де природа чарує апельсиновими гаями, бурхливими річками, тропічними лісами й кличе до щастя, Конго протягом довгих десятиріч було країною невільників…

Ганьба колонізаторам!

Що це? Концентраційний табір? Кошара? Казарма? Ні: Це типове селище, яке дуже зручно контролювати, де можна слідкувати за кожним кроком його мешканців.

Час? Середина XX сторіччя.

Місце? Південно-Африканський Союз.

Країна, де корінні жителі не мають права пересуватись по рідному місту без спеціальних перепусток.

Країна, в якій панує кривавий расистський режим.

Режим, якому, за висловом прем’єр-міністра Індії Неру, міг би позаздрити Гітлер.

На початку XV сторіччя, мандруючи по океанах в пошуках 6агатих земель, на південному березі Африки висадились європейці.

Африка на шляху до визволення

Ю.Мовчан

Недавно в м. Акра (Ґана) відбулася перша конференція представників самостійних африканських держав. З огляду на характер рішень цієї конференції, можна без перебільшення сказати, що ця конференція матиме історичне значіння для народів африканського континенту. Бо конференція не тільки гостро осудила колоніялізм, але також ухвалила, що народи самостійних африканських держав будуть боротися за повну незалежність усіх африканських народів, будуть боротися проти расової дискримінації, переслідування та економічного поневолення. В одній з семи резолюцій конференція підкреслила, що мусить бути встановлений певний час (термін), коли буде надано самостійність тій чи іншій колоніяльно-залежній країні. І цей термін, як доречно висловився А.Л.Аду (Ґана) — генеральний секретар конференції, повинен бути визначений не урядами окупантів, а самими поневоленими народами. Країни, які взяли участь в конференції, були такі: Ґана, Ліберія, Абісинія, Судан, Марокко, Туніс, Лівія та Об’єднана Арабська Республіка. З усіх тепер існуючих самостійних держав Африки, уряд Південно-Африканського Союзу був єдиний, який в останню хвилину відхилив запрошення вислати своїх представників на конференцію. Але в цьому нема нічого дивного, якщо зважити, що в тому Союзі тепер панує фашистський режим Мелана з його розгнузданою дикою політикою расової дискрімінації.

Африка переможе!

Патріс Лумумба

Ти гинув,
чорний брате мій,
закований в ланці-кайдани.
Чорніший ночі попіл твій
по світу сіяв урагани.
Ти, що до неба будував
катам своїм
величні храми
й не раз за волю повставав,
і падав ниць під канчуками, —
у битвах тих
закони днів століття нашого
засвоїв:

Гана — молода африканська держава

В сховищах Британського музею в Лондоні довгі роки зберігається єдиний примірник старовинного рукопису арабського вченого і мандрівника Еббіна Батути, який у XI сторіччі зробив велику подорож по Африці. Він захоплено описує африканську державу Гану, що вразила його своїм багатством і високою культурою. Арабський мандрівник зустрів тут талановитий і працьовитий народ, він бачив храм науки в Тімбукту, зустрічав чудових митців…

Часи, про які розповідається в старовинному рукописі, були останніми роками існування древньої Гани. В 1075 році, внаслідок довгих воєн, які вели між собою африканські держави, Гана розпалася і перестала існувати як незалежна країна.

На картах Африки місце на узбережжі Гвінейської затоки, де колись була Гана, до минулого року носило назву Золотий Берег. Невеликий прямокутник на карті, де стояли ці слова, був завжди пофарбований у зелений колір, що означало належність території до Британської імперії. Та народ цієї англійської колонії ніколи не забував про свою історію, про те, що до того, як сюди ступила нога перших європейських колонізаторів, він мав свою незалежну державу.

Ще один націоналізм збирає свої жнива

В першій половині січня ц.р. світова преса широко обговорювала події, що мали місце в Південній Африці. В столиці Південно-Африканського Союзу вибухли великі заворушення поміж тубільцями – неграми та індусами. Під час заколотів згинуло понад 100 осіб, понад 1.000 було поранено та 25.000 людей залишились без даху над головою, бо їхні будинки попалено. Ці події звернули увагу світу на відносини в Південно-Африканськім Союзі.

Під оглядом національним Африканський Союз складається з 7.000.000 тубільців – негрів, 770.000 інших кольорових рас, 230.000 індусів та понад 2.000.000 білих африканців. Політичне життя в руках виключно білих уродженців Африки, які, до речі, мають свою цікаву і повну пригод історію. Це потомки славних бурів, що в 1836 році, втікаючи перед імперіялістичною Бритенією на північ, знищили всі зав’язки місцевого, напів дикого державного життя негрів. Після того провадять вони завзяту війну з британськими військовими експедиціями. Ця довга війна закінчується порозумінням поміж обома сторонами. Герої війни бурів генерали Бота та Сматс, в порозумінні з Англією, творять перший уряд Південно-Африканського Союзу, на який погоджуються англійці, а сам Союз від того часу є і складовою частиною Британської Імперії. Обидві сторони видали декларацію, що «африканці та бритійці мусять іти спільно в боротьбі за краще завтра».

Великий здвиг африканських негрів

З початком січня ц. р. в місті Абідйян (французька західня Африка) відбувся великий з’їзд африканських негрів. На з’їзд прибуло понад 1.000 делегатів з різних теренів Африки. Після нарад, що тривали три дні й виявили одностайність негрів з різних африканськнх країн, рішено заложити «Демократичний Об’єднаний Рух Африки». В святочній деклярації, не весело для колоніяльних імперій, лунають слова визвольного руху африканськнх негрів: «Тут підноситься до життя чорна Африка, яка себе організує і з скорістю вогня здійснює свою єдність. Африканці [нрзб. – Вперед] рішені боронити прав які їм в «Атлянтійській Хартії» забезпечувано».

Африканські негри стають до боротьби за Африку і останній їх конґрес показує, ще маємо до діла з новою історичною фазою цієї боротьби. В Африці живе зараз коло 125 мільйонів негрів і зокрема на полудні, на обох побережжях. Це питання спеціяльно гостре. (Північна Африка є більше заселена білими та є під великими впливами Єгипту). Головні осередки визвольного руху африканських негрів є в Абісінії. Тут теж мають свої централі різні християнські місії, з-поміж яких деякі відіграють поважну ролю у розвиненні свідомости африканського населення.