Клясовий поділ в совітськім суспільстві

[ невідомий автор ]

Економічні кляси творить, ділить і відрізняє їх відношення до багацтва краю, а багацтвом є передусім засоби продукції всякого добра — земля, фабрики, машини, копальні. Та суспільна група, що їх має в своїм розпорядженні, є пануючою і владною клясою. Люди, що тих засобів не мають, мусять для свого прожитку працювати на користь пануючої кляси і становлять клясу працюючу і підвладну.

В Совітськім Союзі всіма засобами продукції розпоряджає держава, тобто державні чиновники, б’юрократія. Вони є пануючою клясою. Працюючою і підвладною є робітники, що наймаються на роботу в промисловости або на землі, і колгоспники, що віддають продукти своєї праці державі, залишаючи собі стільки, щоб лиш вистачило для прожитку.

Деякі сторони південного питання [1]

Антоніо Ґрамші

Початок цим нотаткам поклала публікація — у «Кварто стато» від 18-го вересня — однієї статті щодо південної проблєми, підписаної Уленшпіґелем, [2] що її редакція журналу спорядила доволі кумедним вступом. У статті Уленшпіґель згадує свіжу книгу Ґвідо Дорсо («Південна революція». Турин: Видавництво П’єро Ґобетті, 1925) і натякає на судження, що його висловив Дорсо стосовно позиції нашої партії щодо Півдня: у вступі редакція «Кварто стато» — вона твердить, що складається з «молоди, що чудово загально [sic] розуміється на південній проблємі», — заявляє колєктивний протест з приводу того, що «заслуги» визнавано за комуністичною партією. Ще не зле: той штиб молоди, що співпрацює з «Кварто стато», і раніше збиткувався зі стражденного паперу, «прикрашаючи» його своїми думками та протестами. Проте далі ця «молодь» говорить буквально таке: «Ми не забули тієї чарівної формули, що її висували туринські комуністи: поділити великі маєтки між сільськими пролєтарями. Ця формула є повною протилежністю всякого здорового реалістичного бачення південної проблєми». І тут треба розставити крапки над «і», оскільки «чарівними» тут є самі хвастощі та поверховий дилєтантизм «молодих» авторів «Кварто стато».

Муссоліні — найбільший шахрай у Європі

Ернест Хемінгуей

У Шато де Уші, такому потворному, що порівняно з ним Одд Феллоуз Хол у м. Петоскі, штат Мічіган, здається Парфеноном, відбуваються засідання Лозаннської конференції.

Близько 60 років тому Уші було маленьким рибальським селищем — вицвілі від сонця будиночки, стара зруйнована вежа» що височіла над очеретами на березі Женевського озера, та затишний заїзд із побіленими стінами. На його прохолодному ґанку, бувало, відпочивав Байрон, поклавши кульгаву ногу на стілець і дивлячись у далечінь за блакить озера, поки дзвінок не покличе на вечерю.

Швейцарці знесли рибальські будиночки, прибили меморіальну дошку на ґанку готелю, швиденько перевезли «байронівський» стілець до музею, засипали порослий очеретом берег ґрунтом з котлованів під фундаменти, на яких по всьому схилу до самої Лозанни набудували готелів, що сьогодні стоять порожні, а поблизу старої вежі спорудили найпотворніший будинок у всій Європі. Цей будинок з пресованого сірого каменю нагадує одне з любовних гніздечок, які до війни німецькі королі будували вздовж Рейну і про які мріяли майбутні німецькі королеви, і втілює найгірші традиції архітектурної школи á la чавунний-собака-на-газоні. Місто Лозанна розкинулось на узгір’ї, стрімкий схил якого збігає до озера.

Імперіалізм і соціалізм в Італії (замітка)

Н. Ленін

Для висвітлення тих питань, які поставила теперішня імперіалістська війна перед соціалізмом, небезкорисно кинути погляд на різні європейські країни, щоб навчитися відділяти національні видозміни і деталі загальної картини від корінного й істотного. Збоку, кажуть, видніше. Тому, чим менша схожість Італії з Росією, тим цікавіше в деяких відношеннях порівняти імперіалізм і соціалізм в обох країнах.

В цій замітці ми маємо намір лише відзначити матеріал, який дають у цьому питанні видані після війни твори буржуазного професора Роберта Міхельса: «Італійський імперіалізм» і соціаліста Т.Барбоні: «Інтернаціоналізм чи класовий націоналізм? (Італійський пролетаріат і європейська війна)»[1]. Балакучий Міхельс лишився таким же поверховим, як і в інших своїх творах, ледве торкнувшись економічної сторони імперіалізму, але в його книзі зібрано цінний матеріал про походження італійського імперіалізму і про той перехід, який становить суть сучасної епохи і який особливо наочно виступає в Італії, а саме: перехід від епохи воєн національно-визвольних до епохи воєн імперіалістсько-грабіжиицьких і реакційних.

Есперантизація чи українізація

Микола Скрипник

Записки*, що мені їх послано, майже всі говорять про одне і те ж. Усі записки, крім декількох, можна розбити на дві групи. Одні записки говорять про українізацію, а другі записки говорять про есперанто.

Одна записка говорить так: — «Тов. Скрипник, как смотрит Наркомпрос на международный язык эсперанто и почему он до сих пор не введен в школи. Просьба в Вашем докладе коснуться эсперанто и значения его для международной связи, о целесообразности введения эсперанто в школах, как предмета. Сообщите Ваше мнение и мнение Наркомпроса в этом вопросе». Таких записок є ціла низка. Про те ж промовляв тут і один із промовців, молодий інженер із сталінського заводу.

Друга група записок торкається питання українізації. Одне запитання таке: — «Чому кепсько стоїть справа з українізацією Сталінщини та взагалі Донбасу?»

До Українських Робітників

З рук до рук!

З хати до хати!

Пролетарі всіх країн, єднайтеся!

Українські Робітники! Чи знаєте Ви, що всі фабрики та заводи на Україні належать на праві власности  м о с к о в с ь к і й  д е р ж а в і. Чи розумієте Ви, що в цьому праві власности  московської держави на всю майже промисловість України немає нічого спільного з правдивим соціялізмом, бо-ж соціялізмом називаємо такий лад, при якому засобами праці володіє зорґанізоване ціле суспільство, цілий народ, а зокрема зорґанізовані робітники, а не така влада, що силою тільки та гнітом цілого суспільства оберегає своє становище. Чи переконались уже Ви, що московська грабіжиицька влада на Україні виступає як хижий власник-експлоататор, обернувши наш край в рабську колонію, а Вас українських робітників у німіх безборонних рабів. Чи зрозуміло Вам, що під покришкою «соціялистичного будівництва» наїздницька влада на Україні запровадила і задпроваджує чужий і ворожий народові московський державний капіталізм.

«Консолідація» крамарчуків або змодернізовані ботокуди[1]

Торговельна спілка з групи «Діла», Трудової Партії, Партії Національної Роботи і Укрклюбу — заклалася.

Її назва: Українська Національна Партія.

Поле торговельної діяльности: внутрішній ринок і зовнішній ринок.

Предмет торговлі: на внутрішньому ринку — всячина; на зовнішньому — український нарід.

Девіза: в першому випадкові — не обдуриш — не продаш; в другому — покірне телятко дві матки ссе.

Сподівані зиски: максимальні: самостійна, соборна, демократична Українська Держава; мінімальні: тепленьке місце під сонцем в Речі Посполитій Польській.

Польська лівиця при розбитім кориті

Заступник преміера і знахор для «кресових справ», міністер Тугут, подався до демісії. Останні телеграми повідомляють, що його демісія була прийнята. Пращаючися зі своєю міністерською посадою заявив Тугут, що остаточно втратив він віру в можливість оздоровлення кресів при існуючій системі

Це є надзвичай характеристична заява і то тим більше, що впала вона з уст одного з провідників, польської дрібноміщанської лівиці. Ця сама лівиця, в склад якої владять головно ППС; Визволеня і Клюб Праці, вправді позволяла собі часом на нешкидливу критику реакційного уряду Грабського, але ніколи не важилася вона виступити проти буржуазно-шляхетської державної системи яко цілости.

Навпаки дрібноміщанська лівиця вважала і дальше вважає сучасну Польщу, ідеалом суспільно-державного ладу. Зокрема що-до відносин на сосідніх окраїнах польської держави, ППС і Визволеннє стояли і стоять на становищі, що можливе є «оздоровлння» — ї в рямцях капіталістичної системи. На їхню думку треба поробити тільки деякі зміни в особистім складі кресової адміністрації не порушуючи одночасно самих підстав буржуазно-шляхетської державної системи, і тим самим можливо буде заспокоїти креси, тоб-то задовольнити всі націанально-культурні й соціяльні стремління населення завойованих земель Західної України й Зах. Білорусі.