Про донецьку поезію й завдання, поставлені нарадою комсомольських письменників Донбасу

А.Гопко

За останній час значно зросла поезія донецьких поетів. Помічається зростання ідейне й художнє і воно як у дзеркалі відбивається на сторінках журналу «Літ. Донбас». Маємо, наприклад, у поетичному доробкові такі значні поетичні твори, як «Шахтеры» П.Беспощадного, «Западные ночи» А.Фарбера, маємо поширення тематики, збагачення художніх засобів, — це все яскраво говорять про значне піднесення донбасівської поезії.

Коли проглянути комплекти журналу «Забой» за минулі роки і порівняти вміщувану в ньому поезію з поезією «Літ. Донбасу», не можна не відзначити позитивних змін. Пройдений етап був етапом художньої молодості поточний етап — етап впертого неухильного ідейного і формального зростання. Наведемо маленький приклад з творчості одного з молодих поетів «Л.Д.» В.Лагодзинского. Є в Лагодзинського такі характерні для його зросту вірші — «Темпи», (друкований в «Забої») і «За місто» (друкований в «Літ. Донбасі» № 3). Що характерно в цих віршах? В першому — схематизм, барабанщина, в другому вже емоційно-художній показ джерел сили й бадьорості нашої пролетарської молоді. Такі процеси можна простежити у творчості більшості донецьких поетів.

Хто інспірує кризу?

Лариса Заливна

Демократична громадськість Донбасу з тривогою відзначає, що останнім часом соціально-політична обстановка в Україні загострюється. Однією з причин цього, на перший погляд , є реформи уряду Кучми, які супроводжуються різким підвищенням цін. Але дійсні причини знаходяться значно глибше, вони сягають своїм корінням в попередній режим. Давайте без емоцій, з холодною головою їх проаналізуємо.

Якщо вести мову про те виробництво, що визначає рівень добробуту простої людини, а не рівень військової моці країни, то тут Донбас давно і традиційно відстає: по виробленню товарів народного споживання він займає останнє місце в Україні: Луганська область — 24 місце, Донецька — 25. Забезпечення населення товарами народного споживання на Донбасі майже повністю залежить від поставок, які в останній час різко скоротилися. Це — перше.

Діалог між Галичиною і Донбасом у період розпаду СРСР

С.Адамович

Посилення сепаратистських тенденцій в СРСР у кінці 80-х рр. ХХ ст., розгортання національно-визвольних процесів в Україні знайшли активне відображення на землях Галичини і Донбасу. Процеси демократизації і гласності призвели до виникнення в регіонах громадських і політичних організації, які не були підконтрольні партійно-державним органам та по-різному реагували на зміни, що відбувалися.

Національне відродження галичан і роль Донбасу в історії незалежної України отримали достатньо широке висвітлення в дослідженнях О.Бойка, Т.Болбата, Я.Грицака, В.Заблоцького, С.Кобути, Г.Куромая, І.Кононова, Н.Пашиної. Автор ставить завдання порівняти в статті сприйняття змін жителями Галичини і Донбасу в умовах здобуття Україною незалежності і проаналізувати процес налагодження діалогу між Сходом і Заходом України.

Роздуми про українську мову та культуру в Донецькій області

Олекса Тихий

Хто не знає свого минулого, той не вартий і майбутнього. Хто не шанує визначних людей свого народу, той сам не годен пошани.

М.Рильський

Донецька область займає територію, на якій кочували, зміняючи одні одних скити, сармати, авари, болгари, племена салтівської культури, печеніги, торки, половці, хозари, татаро-монголи.

В добу Київської Русі князі влаштовували походи на кочові племена, досягали берегів Дону та Азовського моря і вже в той час мали вплив на наші землі.

Після татаро-монгольської навали, февдального роздроблення та ослаблення Київської Русі територія Донецької области протягом кількох століть залишалась малозаселеною, була диким степом, де кочували різні орди, що входили до складу Кримського ханства. Войовничі кочовники на диких степах випасали худобу й часто через них заради грабежів та ясиру нападали на Україну, Польщу, Молдавію та Московську державу.

Національно-визвольна проблематика і соціялістичні організації

А.Чернецький

Новітні націолоґи добачують початок модерних національних рухів, а з цим і сьогоднішнє поняття нації, від французької революції. Такої думки є і Ганс Кон, один з найзамітніших теоретиків і знавців національної проблеми.[1]

Правда, і в старинних, і в середньовічнихчасах були народні рухи (бунти Спартака, селянська війна в Німеччині і т.п.) та ці рухи носили головно соціяльний зміст або релігійний характер. Треба ще зважити, що тоді держави, навіть національні, репрезентували головно династії пануючих та їх окруження і вони вели національну та державну політику. Вийнятком з того було українське повстання під проводом козацтва 1648 року.

Щойно французька революція покликала в Західній Европі народні маси до активного політичного життя. Зактивізування народніх мас до рішального чиника в суспільному, політичному і державному житті зробило з них повноцілого члена державної національної політики та сформувало їх з соціолоґічного поняття народу в новочасну націю, а впарі з цим зробило їх активним політичним чинником у міжнародньому житті.

Революція всупереч «Капіталові»

Антоніо Ґрамші

Більшовицька революція конче має своїм корінням всезагальну революцію російського народу. Максималісти, що два місяці тому стали необхідною заправою, призвідцями, адже події заламали звичну рівновагу, а впередовий, пóступовий рух дедалі увиразнювався, створили засади певного ладу (що міг би бути буржуазним): взяли владу, встановили свою диктатуру та розвивають соціялістичні форми, що на них спиратиметься революція, щоби, мавши неабиякі здобутки, широко простувати й надалі, не потрібуючи сторонньої помочи.

Більшовицька революція втілює радше ідеолоґію, аніж факти (тим-то по суті нам не важить знати про неї більше, ніж вже знаємо). Вона є революцією всупереч «Капіталові» Карла Маркса. У Росії Марксів «Капітал» читаний радше буржуазією, ніж пролєтаріятом. Ця книга правила за критичне вираження пекучої потреби в тому, що заки пролєтаріят намислить повстати, заки в голові йому зайдуть думки заявити вимоги власної кляси, а то й думка про власну революцію, у Росії має сформуватися буржуазія, має зайти капіталізм, установитися цивілізація західного типу. Та факти перевершили ідеолоґію. Факти розірвали критичні схеми, що рокували російську історію розвиватися за канонами історичного матеріялізму. Більшовики заперечують Карла Маркса та стверджують — почерез цілком певний акт реального завоювання влади, — що канони історичного марксизму не такі жорсткі, як про них можна було подумати чи думано.

Інтеліґенція й інтелєктуали

Кваме Нкрума

За колоніялізму з’явилась інтеліґенція, що забезпечувала зв’язок між колоніяльною владою і масами. До її лав звичайно доточувалися вихідці з родин вождів і з верств грошовитого населення. Кількість інтеліґенції обмежували на мінімумі, за якого колоніяльна адміністрація могла працювати. Вона відмежувалася від суспільства, ставши «елітою», налаштованою підозріло як до лівих рухів, так і до правих.

В Африці, а також в Европі та инших реґіонах плянети освіта часто-густо рокує клясову належність. Мірою зростання рівня писемности прив’язаність до племени чи етнічної ґрупи заникає, а клясовий поділ — увиразнюється. Виникає щось, що можна було б назвати esprit de corps [корпоративним духом. — «Вперед»], надто серед тих, хто здобув освіту закордоном. Вони відчужені від племінного та місцевого коріння і мають на оці саму політичну владу, місце в суспільстві та професійний статус. Навіть сьогодні, коли багато незалежних держав мають чудові школи, коледжі та університети, тисячі африканців воліють навчатися закордоном. Сьогодні близько 10.000 африканців навчаються у Франції, 10.000 — у Британії та 2.000 — у США.

Здобутки польської революції 1956 р.

О.Васечко

В попередньому числі нашого часопису ми дали короткий огляд внутрішнього становища в Польщі. Картина була б проте далеко не повна, коли б ми на тому обмежилися. Від жовтня минулого року наступили в Польщі деякі переміни, які мають тривалу вартість для цілого соціялістичного бльоку, а зокрема для СССР. Ми не сміємо жити під враженням тільки того, що широкі маси польського населення поринають в морі щоденних турбот, що головною їх турботою є боротьба за хліб щоденний. Не сміємо також вважати становище Польщі безнадійним, бо вона мовляв неподільно знаходиться в сфері совєтських впливів і незважаючи на деяку матеріяльну піддержку з Заходу скорше чи пізніше знайдеться під совєтським командуванням у всіх областях внутрішнього життя. Такі проґнози є в ґрунті фальшиві. Польська революція породила щось тривале, що дає їй право говорити про польський шлях до соціялізму.

До жовтня 56 року панувала в Польщі поліційна система. Вона нагадувала під кожним оглядом те, що відбувалося в СССР в тридцятих роках. Правда, в СССР була основним законом сталінська конституція, яка на вид виглядала справді дуже демократично, тобто робила господарем держави весь совєтський нарад. Верховний Совєт мав бути представництвом всього народу і найвищим законодатнім органом. В дійсності однак керувала всім партія, властиво політбюро ЦК партії, а найчастіше сам Сталін. Були отже дві сторони совєтської медалі.