Сучасний англійський антиколоніальний роман

О.Ніколюкін

Проблема колоній, що відіграє таку істотну роль в історії країни, віддавна привертала увагу англійських письменників.

Звичайно, в Англії і раніше існувала аболіціоністська література, але поряд з цим не менш відомі і твори англійських письменників, в яких розвиваються колонізаторські ідеї, що прославляють культуртрегерську роль європейців в пригноблених країнах. Ще в кінці минулого століття співцем колоніалізму виступив Р.Кіплінг. Ті ж самі ідеї зустрічаються пізніше і в книгах С.Могема. Останнім часом колоніалістські традиції в літературі продовжує розвивати сучасний реакційний письменник Алек Во.

Новітні епігони колоніального романа намагаються показати національно-визвольну боротьбу народів Африки, як прояв їх дикості і тупості. В одній з останніх книг такого гатунку — у романі Нетти Маскетт «Лісове полум’я» — корінне населення британського протекторату Сьєрра-Леоне зображено як ліниву і тупу масу, вищим моральним проявом якої письменниця вважає собачу відданість білим, які нібито навчають туземців поняттю чесності.

Проте не ці та подібні їм книги свідчать про справжнє обличчя сучасної літератури, що відображає життя пригноблених народів Африки, Азії і Центральної Америки. Антиколоніальні романи належать перу письменників різних політичних напрямків, але всіх їх об’єднує гнівний протест проти расової дискримінації, проти ідеології колонізаторів.

Одна з найхарактерніших особливостей антиколоніального романа — створення образу нового героя, який втілює в собі прагнення пригнобленого народу до національного визволення. Тип нової людини, що формується в умовах гострої національно-визвольної боротьби проти гніту англо-американського або французького колоніалізму, найважливіше художнє відкриття сучасного антиколоніального романа. При цьому головний інтерес письменника зосереджується не на статичному зображенні вже сформованого борця, керівника народних мас, а на самому процесі становлення характеру нової людини, що звільняється від неуцтва і безправ’я. Антиколоніальний роман стверджує високу людську гідність простого трудівника колоній, його право бути господарем своєї долі.

В 1958 р. в Лондоні вийшов перший роман молодого письменника Сільвестра Стейна «Таксі другого класу», в якому з великою майстерністю змальовано життя «чорного» населення Південної Африки. Головний герой романа сімнадцятилітній Стафнерс Фофоло, неписьменний безправний хлопець, «гультяй і підозрілий» в очах закону, з часом стає активним учасником боротьби за національні права свого народу.

Буржуазні критики намагаються зобразити поширення національно-визвольного руху народів як гармонійний процес, який відбувається під керівництвом і при сприянні гуманної колоніальної адміністрації. Викриття цієї легенди становить першорядне завдання антиколоніального романа. Один з найцікавіших у цьому відношенні творів «Річкові пороги» (1956) належить перу відомого англійського прогресивного письменника і публіциста, активного борця за мир Безіла Девідсона. Дія романа «Річкові пороги» відбувається за наших часів у Західній Африці на території однієї з підлеглих Великобританії країн. Англійський капітан Стентон вже понад тридцять років живе в Делміні (назва вигадана). Розорившись в Англії, він в числі перших /127/ поселенців прибув у цей куточок Африки, де розбагатів і став власником найбільшого в Делміні готелю. Приїзд з Європи дочки Стентора — Стелли, яка там вчилася, змінює звичний уклад його життя. Міняється і його ставлення до плантаторів та негритянського населення. Спершу з подивом і роздратуванням він переконується, що його дочка захищає «тубільців», вважаючи їх в розумовому відношенні не нижчими за білих. Сим Стенто гадає, що негри ще не готові до сприйняття цивілізації. На його думку, в Африці слід дотримуватися суворого поділу на європейців і «тубільців».

Далі Стентон з обуренням дізнається про любов своєї дочки до негра Мьюсомба, з яким вона познайомилась в Європі і разом з яким повернулася до Делміни. Мьюсомб здобув освіту в Парижі на кошти, зібрані неграми Делміни, і тепер на батьківщині збирався відстоювати права свого народу. Він одразу ж заходився готувати доповідь для Організації Об’єднаних Націй про становище негритянського населення. Мьюсомб мріє про заснування в країні Національного конгресу. Він створює комітет з негрів-батраків і разом з ними складає декларацію, в якій закликає всі племена, що населяють країну, незалежно від їх віросповідання і кольору шкіри об’єднати зусилля, спрямовані на мирний розвиток країни, засуджує застосування сили і вітає співдружність з європейцями, що живуть в Делміні.

Знайомство з Мьюсомбом та його найближчим помічником негром Сабалу, батраком на плантації, їх високі людські якості похитнули колишнє уявлення Стентона про негрів і багато в чому змінили його ставлення до них. Він ближче пізнає народ Делміни. Па прохання дочки Стентон відвідує народні мітинги, дедалі більше утверджуючись в своїх симпатіях до африканців. Він з сумом спостерігає, як колишні друзі-європейці відвертаються від нього.

Разом з дочкою, Мьюсомбом і Сабалу Стентон очолює демонстрацію «чорного» населення, протестує проти заборони Національного конгресу. Поліція не допускає «заколотників» до губернатора і відкриває по них стрільбу. Демонстрацію розігнано, учасники її тікають рятуючись в ліси. Стентон тепер проникнутий новим, раніш незнайомим йому почуттям обов’язку і відповідальності перед негритянським населенням Делміни. Плантатори, остаточно переконавшись у «зраді» Стентона, підпалюють його віллу.

Боротьба триває. Відправивши дочку з Мьюсомбом у Париж відстоювати права народа Делміни в ООН, Стентон як посланець африканців, що переховуються від переслідувань губернатора, з’являється до властей. Його заарештовують і засуджують до тюремного ув’язнення.

Роман Девідсона відтворює правдиву картину пробудження народів Африки, які піднімаються на боротьбу з колоніальною системою, що сковує більшу частішу континенту. Ця національно-визвольна тенденція є найбільш визначною рисою всієї книги і свідчить про те, що воля африканців до свободи не може бути зламана репресіями і расовим терором і що в особі передових представників білого населення вони знаходять чесних і вірних друзів, готових боротися разом з ними.

Протягом останніх трьох років в Англії багато разів перевидавався і здобув популярність роман «Епізод» (1956), що належить перу молодого письменника Гаррі Блума, який .живе в Йоганнесбурзі.

В романі розповідається про повстання 1952 року в одному з поселень Трансваалю.

В невелике трансваальське містечко Нельструм приїздить новий управитель сусіднього негритянської селища Гендрік Дю-Туа. Місцеве населения живе в жалюгідних халупах, відгороджених від іншого світу колючим дротом. Дю-Туа активно береться за впорядкування — бореться з контрабандистами, допомагає багатьом жителям влаштуватися на роботу. Через два роки він домагається в селищі зразкового, як йому здається, порядку, відкриває бібліотеку й амбулаторію. Дю-Туа вважає себе другом африканців і гаряче вірить в те, що вся його діяльність спрямована для їх добра.

Епізод, про який розповідається в романі, почався зовсім несподівано для Дю-Туа і членів міської ради. В білизні, принесеній пралею дружині «білого», невистачило одного комірця. Розгнівана хазяйка звертається до поліції. Під виглядом наведення порядку поліція організовує нічний наліт і обшук у всіх кварталах селища, заарештовуючи і вбиваючи тих, хто намагається протестувати. Збирається натовп, і люди, не маючи далі сил стримувати свій гнів, починають кидати в поліцейських камінням, ті поспішно відступають. Міське самоврядування побачило в цій події грізну ознаку наближення повстання і зажадало від Дю-Туа рішучих дій. Але Дю-Туа вважає за краще уладнати справу мирним шляхом і знаходить, як йому здається, найкращий вихід — видає наказ, згідно якого всі жінки селища повинні мати при собі перепустку на право роботи в місті. Проти незаконних дій колоніальної адміністрації виступає молодий африканський робітник Уолтер Мабасо. /128/

Дізнавшись про те, що мають відбутися збори жителів селища, Мабасо прагне якось організувати їх. Від імені зборів він звертається до Дю-Туа з протестом проти нового наказу, за яким жінки змушені шукати роботу далеко від дому. Купка робітничих керівників не спроможна була зупинити стихійний спалах народного гніву, спрямованого проти ненависних білих гнобителів. Розбурханий натовп закидає вікна камінням, громить контору Дю-Туа, спалює його автомобіль. Каральні поліцейські загони вбивають й заарештовують повстанців і взагалі всіх негрів, що потрапляють до їх рук, причому особливою жорстокістю відзначається начальник поліції Свейнпол, який заявляє: «Чим більше у вас суворості до цих чорношкірих, тим більше їм це подобається, тим краще вони поводять себе і тим безпечніше наше становище».

Після загибелі Мабасо, по-зрадницькому вбитого поліцейськими нібито при спробі до втечі, боротьбу продовжують його товариші і передові представники білого населення, які виступають на захист соціальних і політичних прав негрів.

Роман Блума — яскравий документ, що викриває криваву політику імперіалістів в Африці. Епізод в Нельструмі свідчить, як стихійне обурення народу проти хазяйнування колонізаторів висуває своїх героїв-керівників, які вносять елементи організованості в стихійні виступи мас. Він зображає формування характеру передового борця-африканця, і в цьому полягає значне творче завоювання молодого письменника.

Становленню героя в умовах національно-визвольної боротьби присвячені також романи про британську Вест-Індію молодого письменника Джона Хірна «Голоси під вікном» (1955) і «Непрошений гість» (1956). Темі пригноблення негрів у британських колоніях Вест-Індії ще з XVII століття були присвячені твори англійських письменників — від романів Афри Бен до революційної поеми Джеймса Монтгомері «Вест-Індія» (1809) і віршів чартістських поетів. По-новому зазвучала ця тема в книгах Хірна, який змалював підпільну боротьбу комуністів, переслідуваних властями.

Протест народів Арабського Сходу проти засилля англо-американських нафтових монополій знайшов своє відображення в романі англійського письменника Найджела Трентера «Вічне полум’я» (1957), написаного після англо-франко-ізраїльської агресії в районі Суецького каналу.

Ніколи ще не ступала нога європейця на землю маленької незалежної держави Дювейли, яка загубилась в пісках Аравійського півострова. Місцеві жителі запопадливо оберігають свою «Священну країну» від вторгнення іноземців. Тому експедиція англійських археологів особливо охоче приймає запрошення султана відвідати країну, щоб розшифрувати стародавні рукописи, які підтверджують древність роду султана, а також провести розкопки стародавньої столиці — міста Вабара. До експедиції професора Едвардса приєднується Енгус Гатрі, службовець англійської нафтової кампанії, який має таємне завдання розвідати можливі поклади нафти.

Енгус Гатрі цілком задоволений мандрівкою; він може повідомити своїх хазяїв з «Трансарабіан ойл компані» про невичерпні поклади нафти в Дювейлі: султан мав необережність показати своїм європейським гостям «священний вогонь», запалений багато тисяч років тому, який і досі вирує вічним полум’ям в його мечеті. Султану відомо, що джерелом цього вічного вогню є нафта. Проте він переконаний, що видобуток і використання нафти спричиняться до великого лиха в його країні. «Можливо вони йшли нерозумним і застарілим шляхом, але це був їх шлях. І це була їх країна, яку аллах дав їм на вічні часи. Цей спосіб життя несумісний з нафтовою гарячкою. Перед очима султана був приклад інших арабських країн: нечуване збагачення окремих осіб, порушення звичного життя багатьох і загальна деморалізація». Звістка про розкопки Вабара викликає в народі загальний гнів проти чужинців. Щоб уникнути кровопролиття, султан вимагає негайного від’їзду своїх гостей, взявши з них слово не розголошувати таємницю про нафтові багатства Дювейли.

Книга Трентера пройнята твердою вірою в те, що вирішувати долю арабів повинні самі араби. Зображення підступності англо-американських нафтових компаній і зростаючого протесту арабів проти іноземних гнобителів зближує роман Трентера з книгою Дж. Олдріджа «Герої пустинних горизонтів».

Радянському читачеві добре відома ця книга Олдріджа, яка змальовує визвольну боротьбу народів Близького Сходу. «Герої пустинних горизонтів» стали одним з найвизначніших антиколоніальних творів 1950-х років.

В «Героях пустинних горизонтів» і особливо в романі Г. Гріна «Тихий американець» викривається теорія так званої «третьої сили», що ховає за собою хижацьке обличчя американських колонізаторів, які де тільки можна витискають своїх англійських і французьких колег по грабіжництву. Люди тилу Пайла, «тихого американця» з книги Г.Гріна, боротьбі /129/ патріотів проти іноземних поневолювачів протиставляють діяльність своїх прихвоснів, спрямовану на те, щоб підкорити країну американському впливові. В романі Олдріджа таким «тихим англійцем» із своєю теорією «третьої сили» виступає Везубі, який намагається використати для цього Гордона.

Ненависть єгипетського народу до англійських колонізаторів яскраво відтворена в двох англійських романах останніх років — «Не хочу, щоб він помирав» Дж.Олдріджа і «Трамвайна зупинка біля Нілу» (1958) Д.Уолліса. Романом «Не хочу, щоб він помирав» Олдрідж продовжує антиколоніальну тему, почату в попередніх творах.

В роки другої світової війни в Єгипті живуть і борються герої книги Уолліса «Трамвайна зупинка біли Нілу». Європейські емігранти-антифашисти, які знайшли тимчасовий притулок в Каїрі, нетерпляче чекають того дня, коли зможуть повернутись на батьківщину і взяти активну участь в політичній боротьбі. Але вони не сидять склавши руки і в Єгипті. В умовах жорстокого терору молоді італійські і німецькі антифашисти беруть участь в боротьбі єгипетських робітників, прагнуть передати їм свій революційний досвід.

Для Габрієлли, дочки крупного італійського промисловця, що зв’язала свою долю з антифашистським рухом, активне співчуття революційним робітничим спілкам Каїра є життєвою необхідністю. «Якщо у вас є серце, ви не зможете тут байдуже чекати кінця війни і нічого не робити для його наближення», каже вона. На противагу енергійній Габрієллі і непохитному німецькому комуністові Францу Лангфельду італієць Стефано вважає, що іноземці не повинні втручатися в справи єгипетського народу. Вони буцімто ніколи не зроблять для єгиптян стільки, скільки ті самі зможуть зробити для себе. Для єгипетських революціонерів — студентки Фаїзи та робітника-докера Хафеза є ще багато незрозумілого в політичній боротьбі. Вони ще цілком не усвідомлюють її мети, але знають головне: після перемоги над фашизмом народ Єгипту повинен звільнитися з-під англійської опіки і взяти долю країни в свої руки.

Характерною особливістю антиколоніальних романів є їх активний гуманізм. Письменник зображує свого героя як людину, що прагне до знань, духовно збагачується в ході боротьби за свої права, глибоко усвідомлюючи своє громадське покликання.

Недаремно буржуазна преса називає книги Б.Девідсона, Дж.Олдріджа, Г.Гріна, Р.Олдінгтона, присвячені викриттю колоніальних порядків в країнах Африки, Близького і Далекого Сходу, — «політичними», тобто з точки зору цієї критики, «антихудожніми», такими, що нібито стоять за межами справжньої великої літератури. Так! Це книги політичні (хоча їх автори і не завжди добре розбираються у політиці!), але саме тому вони є дійсно художніми, дійсно реалістичними творами, творами, що допомагають людям у їх прагненні до щастя й свободи.

Антиколоніальний роман не замикається у своїй вузько специфічній тематиці. Для кращих зразків нього жанру характерне широке відображення життя в колоніальних і напівколоніальних країнах. Герой книги С.Стейна шофер Стафнерс і громадський діяч Мьюсомб з романа Б.Девідсона, робітник Мабасо в «Епізоді» Г.Блума і професіональний революціонер — комуніст Зейн в «Героях пустинних горизонтів» Дж.Олдріджа — кожен по своєму зв’язаний з життям народу своєї країни, буття і побут якої знаходить в них повне і широке відображення.

Сьогоднішній антиколоніальний роман — бойовий жанр. Романи про життя і боротьбу народів залежних і напівзалежних країн пройняті світлим оптимізмом, вірою в те, що окремі факти прояву національної самосвідомості зіллються в могутній потік і знесуть загниваючу систему колоніалізму. В цій боротьбі антиколоніальні романи покликані відіграти свою роль і прискорити крах ненависних народу порядків. /130/

Джерело: Всесвіт (Київ). — 1960. — №5. — С. 127-130.

Advertisements

0 Responses to “Сучасний англійський антиколоніальний роман”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Січень 2016
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Гру   Лют »
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: