Марсель Пруст (поезія великого пасеїста)

А.Лейтес

На початку ХХ-го віку, в маніфесті італійського футуризму—видрукованому в «Фігаро»—Марінетті проголосив основним патосом нашого часу—патос швидкости. «Пишнота світу—покликував той маніфест—збагатилась на нову красу, красу швидкости». Віднині художня література—на думку теоретиків і практиків футуризму—повинна розірватися під гаслом «прискорення життя». «Не може бути шедевром твір статичний, тільки в динамічному поезія!» І, оспівуючи фізичний і інтелектуальний еквілібризм, захоплено констатуючи перемогу над простором і самотою, завдяки перегоновим автомобілям, експресам і нововинайденим аеропланам, футуристи цілком логічно в 16-му пакті свойого маніфесту декларували—як основний художній принцип 20-го віку—огиду до забарности, до дрібниць, до аналізи, до розтяглих пояснень.

Евроцентризм. Критика однієї ідеолоґії

Самір Амін

ГЛАВА II. КАПІТАЛІСТИЧНА КУЛЬТУРА

III. Марксизм і проблєма реального капіталізму

Сьогодні ознакою хорошого тону на Заході вважається участь у копанні могили для Маркса. Однак, на превеликий жаль, цвинтарні теоретики, замість перевершити його внесок у справу пізнання світу, квапляться здати назад з метою повернутися до зручного розкладу теоретичних побудов, що лєґітимізують капіталізм, без найменшого натяку підходити до справи критично. Ми бачили крихкість цих евроцентричних концепцій, так само як і механістичного матеріялізму епохи Просвітництва, на який вони спираються. Але, передусім, ці побудови — як домарксистські, так і постмарксистські (за буржуазною економічною наукою, неоклясичні) — ухиляються від принципового питання природи економічного відчуження, що саме і відріжняє капіталізм. А Марксів найважливіший внесок полягає саме у цій фундаментальній критиці капіталістичного способу виробництва.

Але найважливіше, це — далеко не все. Метою проєкту історичного матеріялізму є також, з одного боку, переосмислення світової історії до епохи Просвітництва в світлі загальної теорії суспільного розвитку, а з иншого — відкриття шляху подолання капіталізму через визначення ефективної політичної стратеґії.

Jandek

Андрій Орел

Яндек — людина з гітарою, самородок культурної пустелі, відлюдькуватий страж вічно розбитого корита… Невловимий Джо інді-музики і одночасно найдорожчий скарб для втаємничених… Безпрестольний Антипапа музичної провінції, покровитель всіх дилетантів та аутсайдерів… А може просто закомплексований побутовий психопат?.. Блаженний юродивий і по сумісництву — геній-авангардист, співець екзистенційного відчаю всіх кухонь американських передмість… Або рядовий маніакально-депресивний шарлатан-невдаха? А може, єдиний правдивий, автентичний блюзмен рубежів XX та XXI століть?

Всі ці запитання почали виникати і нагнітатись в інді-середовищі Америки ще з 1978 року, коли на нікому не відомому техаському лейблі Corwood Industries вийшов 45-хвилинний альбом “Ready For The House”, заповнений, умовно кажучи, «піснями під гітару»… Це — дуже й дуже умовно кажучи. Альбом не містив не лише яких-небудь мелодій чи зрозумілих тематичних структур, але й ознак хоча б якої-небудь музикантської вмілості: задокументований на “Ready For The House” виконавець не стільки співав пісні, скільки з якоюсь своєрідною безладністю вив та нив у мікрофон, і не стільки акомпанував своїм пісням акордами чи переборами, скільки вибірково торкався то одної, то кількох струн на абсолютно розстроєній акустичній гітарі, розставляючи ритмічні акценти без усякої звичної музичної логіки, тримаючись лише за монотонний кульгавий буґі-ритм, як за основу.

Німецька ідеологія

Карл Маркс, Фрідріх Енґельс

МАРКСІВ ПРОЄКТ ПЕРЕДМОВИ ДО «НІМЕЦЬКОЇ ІДЕОЛОГІЇ».

ПЕРЕДМОВА.

Люди до цього часу завжди неправдиво уявляли самих себе, те, що вони є або чим повинні бути. Свої стосунки вони впорядковували відповідно до своїх уявлень про бога, про нормальну людину то що. Потворні витвори їхньої голови перемогли їх самих. Вони, творці, схилилися перед своїми створіннями. Визвольмо їх від тих привидів, ідей, догм, від вигаданої примари, що в їхньому ярмі вони нидіють. Повстаньмо проти панування думок. Навчімо їх, як змінити ці витвори уяви на думки, що відповідають суті людини, каже один, як ставитись до них критично, каже другий, як вибити їх із своєї голови, каже третій, — і [дійсний світ] сьогоднішня дійсність упаде.

Оці невинні та дитячі фантазії є ядро новітньої молодо-геґеліянської філософії, що її в Німеччині публіка зустріла з жахом та з великою пошаною. І не тільки публіка, навіть  г е р о ї  ф і л о с о ф і ї  підносять її, цілком упевнені, що вона загрожує захитати світ, що вона злочинно безщадна. Перший том цього твору має на меті виявити цих овечок, що самі вважають себе за вовків та й інші теж мають їх за вовків, показати, як вони своїм філософським белькотанням тільки віддають уяву німецьких буржуа, як чванство цих товмачів філософів тільки відбиває нікчемність справжніх німецьких обставин. Він має на меті філософську боротьбу проти тіні дійсности, що до вподоби мрійливому та запамороченому німецькому народові, хоче компромітувати та дискредитувати її.

«Друге видання капіталізму» в Росії[1]

Алєксандр Тарасов

Слова «реставрація капіталізму в Росії» стали вже поширеним виразом (особливо в лівих колах). Побачили світ книги з такою назвою[2]. У деяких вишах «реставрацію капіталізму в Росії» (зформульовано саме так) було введено як окрему тему до навчальних курсів. Приміром, у Московському економічно-правовому університеті — для студентів усіх форм навчання[3]. Швидке впровадження терміну відбулося завдяки тому, що про «реставрацію капіталізму» навіть не в Росії, а ще в СРСР давно вже писали західні «госкапівські» та сталіністські (маоїстські) автори, причому деякі їхні книги було перекладено російською[4]. Дуже легко та звабно було послуговуватися вже готовим терміном-кліше, «мемом», як сказав би Р.Докінз.

Насправді те, що відбулося на території колишнього Східного блоку, геть не було реставрацією. Найправильніше було би назвати це «другим пришестям капіталізму» чи, куди краще, «другим виданням капіталізму» —  за анальогією з відомим висловом Енґельса «друге видання кріпацтва». Подібно до того, як «друге видання кріпацтва» не було реставрацією «першого видання», поверненням до нього, а радикально відріжнялося від нього, так і «друге видання капіталізму» не є поверненням до «першого», його «реставрацією».

Заключне слово

Франц Фанон

Товариші, давайте приймемо рішення про зміну курсу. Треба струсити з себе непроглядну темряву, що в ній ми заблукали, і йти далі. Ми маємо зустріти прийдешній день у всеозброєнні, не втрачати пильности та рішучости.

Нам треба облишити наші мрії, відкинути старі вірування і розстатися з давніми друзями. Не марнуватимемо часу на непотрібні молитви або нудотні імітації. Залишимо ж цю Европу, що не перестає гомоніти про людину і критикувати її всюди, де б вона з людиною не стикнулася, в усіх куточках своїх власних вулиць, в усіх куточках світу!

Минули століття відтоді, як Европа зупинила розвиток инших людей і підкорила їх в ім’я своїх намірів і заради своєї слави; століття відтоді, як в ім’я якогось вдаваного «духовного досвіду» вона придушує майже все людство. Подивіться, як воно затиснуте тепер між атомним знищенням і духовним розпадом.