Більшовики і національна політика в СРСР
Лєніна та більшовиків критикують за численні помилки та звинувачують в багатьох злочинах. Що їм закидають, здається, найчастіше і що, на мою думку, має стосунок до цих коротеньких тез, так це те, що справи більшовиків часто розходились із словами. Держава, засуджена до вимирання 1917 року, за двадцять років розрослась до небачених до того розмірів, а ступінь централізованости її уряду перевершив часи Романових. Нації Російської імперії, що за ними було з такою щедрістю визнано право на самовизначення 1903 року, на II з’їзді Російської соціял-демократичної робітничої партії (РСДРП), коли після 1917 року наважилися цим правом скористатися, були звинувачені в «буржуазнім націоналізмі» і до 1921 року опинились у новій «тюрмі народів». Право націй на замовизначення більшовики перетворили на таку саму фікцію що й Ради робітників (совіти). Вельми символічним є те, що більшовицький уряд, уряд — як вважалось — передової країни звільненої праці та влади робітників, 1918 року переїхав до середньовічної фортеці (Кремля), де залишався у царських палатах до самого кінця.
У СРСР «національні права» для неросіян обмежувались користуванням рідною мовою вдома та у фольклорі — ніякого політичного керівництва, партійного життя чи економічного плянування національними мовами не відбувалось. Симптоматичним цієї політики в Україні став лінґвістичний нонсенс, коли приблизно від кінця 1930-х твори Маркса й Енґельса перекладались на українську не з німецької, а з російської. Продовжити читання ‘До національного питання і проблєми націоналізму’
Останні коментарі