25 ліття Рев. Укр. Партії (Р.У.П.)

О.Гермайзе

В історії українського революційного руху, так само як і в історії розвитку соціялістичних ідей на Україні, яскраво обрисовується значіння тої організації, що іменувалося Р.У.П. («Ерупе», «Руп»).

Закладена вона була в 1900 році, отже в біжучому році минає 25 років з часу її існування.

Ініціяторами ії засновання були, розуміється, представники української революційної молоди. Ця молодь виростала під двома, не досить розріжненими впливами. З одного боку зазнавала вона вплив від драгоманівського соціялізму з його здоровим практицизмом, але з ухилами в бік Прудонівського та Бакунінського анархізму. З другого боку великий ідейний слід полишав на українській молоді революційний націоналізм, що глибоко входив у свідомість українського інтелігента.

Сучасний Державець

Антоніо Ґрамші

Зошит 8, §‹21›. Сучасний Державець. Під цією назвою варто зібрати всі ідеї політичної науки, що можуть сприяти написанню твору політичної науки, задуманого й орґанізованого як «Державець» Макіявеллі[1]. Особливість «Державця» полягає саме в тому, що це не систематизований трактат, а «жива» книга, в якій політична ідеолоґія стає «мітом», себто фантастичним і художнім «образом», чимось середнім між утопією і схоластичним трактатом, що в ньому що в її межах доктрина та раціональний елємент втілені в образі кондотьєра[2], що він пластично та «антропоморфно» символізує «колєктивну волю», Процес формування «колєктивної волі» представлене не почерез педантичне обґрунтування та клясифікацію принципів і критеріїв способу дії, але як «гідність та обов’язки» певної людини, а це змушує працювати художню уяву та надає форми пристрастям.

«Державця» Макіявеллі можна було б сприймати як історичний приклад сорелівського «міту»[3], себто політичної ідеолоґії, що не є ані тверезою утопію, ані розсудливою доктриною, але є твором конкретної фантазії, що впливає на роз’єднаний і розпорошений народ, щоби підбурити його та орґанізувати його колєктивну волю. Утопічний характер «Державця» полягає в тому, що державець історично не істнував, об’єктивно та безпосередньо не являвся італійському народу, а був щирою доктринерською абстракцією, символом керівника, «ідеального кондотьєра». Можна простежити, як Сорель від поняття ідеолоґії-міту не дійшов до розуміння політичної партії, а зупинився на концепції професійної спілки; щоправда, для Сореля «міт» найпослідовніше виражений не в профспілці як орґанізаторі колєктивної воли, а у практичній дії профспілки та у вже істнуючій колєктивній волі — у практичній дії, що її найповнішим втіленням мав би стати загальний страйк, себто, так би мовити, «пасивна діяльність», яка ще не увійшла до «активної та конструктивної» фази. Але чи може міт бути «неконструктивним», чи можна, не виходячи за межі інтуїції Сореля, уявити, що продуктивним буде інструмент, що полишає «колєктивну волю» на примітивній і початковій стадії її формування заради руйнівного роз’єднання (заради «розколу»)?

Радянська мовна політика в Україні. Переклади творів Леніна українською 1930-х та 1950-х рр.

Філіп Гофенедер

Останнім часом з’явилося чимало праць, присвячених розвиткові української мови в Радянському Союзі[1]. Крім кількох ґрунтовних досліджень, написано й чимало статей, що стосуються деяких аспектів цієї доби. Дослідження періоду т.зв. українізації 1920-х набуває нині особливого значення, зокрема й через можливість зробити певні висновки щодо сучасної української ситуації. Найбільшу цікавість в авторів викликають соціолінгвістичні виміри проблеми, а також принципи проведення мовної політики, тож теоретичні аспекти часто лишаються поза належною увагою.

У цьому дослідженні спробуємо показати конкретні наслідки радянської мовної політики. За текстову основу взято головний філософський твір В.Леніна «Матеріалізм і емпіріокритицизм». Виданий уже 1908 р. російською, в українському перекладі, виконаному під керівництвом народного комісара освіти Миколи Скрипника[2], він з’явився лише 1932 р. В основі цієї книжки під назвою «Матеріалізм і емпіріокритицизм» (далі — Л 1932) — третє російськомовне видання Леніна 1923 р.[3][1] (далі — Л 1923). Видання є частиною першого зібрання творів Леніна українською, яке вийшло друком упродовж 1928—1933 рр. Вісімнадцять томів мали загальний наклад 10.000 примірників. Показово, що один із центральних творів Леніна переклали українською лише наприкінці періоду українізації. Також і т.зв. політика коренізації сприяла тому, щоб узаконити панування комуністичної партії і поза межами Росії.

Критичні уваги на книгу А.Ваґнера „Загальна або національна економія”

Карл Маркс

ВІД РЕДАКЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ВИДАННЯ

Праця Маркса „Критичні уваги на книгу А.Ваґнера”[1] являє собою критику Ваґнерової „Allgemeine oder theoretische Volkwirtschaftslehre”. Критичні уваги, стосуючись головно до теорії вартости: співвідношення між споживною вартістю і вартістю, вартістю і міновою вартістю, ролі споживної вартости в політичній економії, питання про конкретну працю і абстрактну працю тощо, співвідношення між „логічним” і „історичним”, співвідношення між обміном і правом, — у цілому скеровані проти „соціяльної” методи Ваґнера, проти його ідеалістичної „соціяльно-правної концепції”. Отже, величезне значення цієї Марксової праці є не лише в тому, що вона дає нові моменти для розуміння Марксової теорії вартости і цілого його економічного вчення. Велика вага її є ще й у тому, що вона, викриваючи всю абсурдність і пласкість Ваінерових поглядів, його „соціяльно-правної концепції”, разом з тим б’є і по сучасній ідеалістичній „соціяльній” школі, що одним з її родоначальників був Ваґнер. так само, як І по її меншовицькій відміні — контрреволюційній рубінщині і міжнародньому соціяль-фашизмові в цілому. Отже, вивчення цієї праці дає до рук пролетаріяту нову вигострену зброю проти клясового ворога — теоретиків „соціяльної” школи і соціяль-фашизму.

Уперше цю працю опубліковано в 1930 році російською мовою в п’ятій книзі „Архива К.Маркса и Ф.Энгельса”. Німецькою мовою рукописа до цього часу ще не опубліковано. Переклад на українську мову зроблено з копії, звіреної з фотокопією рукопису. /3/

Освіта та революція

Елдридж Клівер

Щоби зрозуміти, що відбувається сьогодні у студмістечках коледжів й університетів Сполучених Штатів, треба розглянути суть освіти. Загалом освіта, це — передача спадщини, вчення, мудрости та знання про техніку й історію людства наступним поколінням. Ми хочемо, щоби ця інформація передавалася далі та допомагала людству виживати в довкіллі та поборювати труднощі. Щодо виживання в довкіллі та подолання труднощів, йдеться за два світи. Є світ природи: з ним пов’язане завдання вижити у цьому світі, добути собі на життя на землі тощо, для цього є техніка. З иншого боку, є світ суспільства, суспільне буття. З двома цими світами ми перебуваємо в антаґоністичних відносинах. Ми говоримо про ворогів людини в природі — від тварин до погоди, — і ці стихії названо ворогами, бо вони можуть вбити людину. Ми маємо вміти приборкувати ці сили, маємо вміти пристосовуватися до природного середовища, щоб вижити, і для цього підчас долання труднощів довколишнього середовища людство створили ці інструменти — науку та техніку, сільське господарство та промисловість.

„Дружнє“ листування

Отвертий лист до так званої „Української Комуністичної Партії“ (незалежників).

Шановні громадяне!

З недавнього часу ви вживаєте заходів, щоб радянська влада визнала ваше легальне істнування, ви оголошу¬йте себе „радянською партією” й закликаєте комуністів-большевиків забути минулі суперечки і непорозуміння. Політична школа, яку ми пройшли, [вчить] рахуватися виключно з фактами. А факти говорять, що торік ви зі зброєю в руках допомагали Петлюрі і Денікіну скинути на Вкраїні радянську владу.

Отжеж, ми поставимо вам ясні питання, і відповіді від вас будемо чекати не на словах, а на фактах. Ми питаємо вас:

1) Чи відкидаєте ви раз назавжди в вашій зовнішній політиці вашу бувшу орієнтацію на капіталістичні уряди Антанти, а в вашій внутрішній політиці — орієнтацію на шовіністичні елементи міщанства і куркульські елементи села?

2) Чи плямуєте ви не тілько як політичну помилку, але як злочинство проти революції ваші торічні повстання проти діктатури пролетаріату, які привели до перемоги Денікіна і Петлюри і коштували робітникам і селянам України моря дарма пролитої крови?

Про поступ і перехідні епохи

Іммануїл Воллерстайн

Якщо в сучасному світі є одна-єдина провідна ідея, то це ідея поступу. Це не означає, що всі вірять у поступ. У відкритій ідеолоґічній дискусії між консерваторами та лібералами, що почасти передувала Французькій революції, але вповні зайшла по ній, консерватори, коли казати коротко, сумнівалися, що зміни, котрі переживала Европа та світ, можна вважати поступом, ба навіть сумнівалися, що поняття «поступ» щось важить. Одначе, як ми знаємо, провісниками епохи були саме ліберали. Саме завдяки їм ідея поступу у XIX ст. стане панівною ідеолоґією, а суспільно-економічний лад, ґрунтований на цій ідеолоґії, — капіталістична світо-економіка — стане своєрідним довгожителем.

Не дивно, що в поступ вірили ліберали: ідея поступу пояснювала весь перехід від февдалізму до капіталізму, взаконювала придушення тих, хто досі опирався перетворенню всього на товар, і допомагала заховати неґативний бік капіталізму, накидаючи думку, що вигоди переважать — набагато переважать — шкоду. Отже, природно, що ліберали вірили в поступ.

Критика Готської програми

Карл Маркс

ПЕРЕДМОВА Ф. ЕНГЕЛЬСА[1]

Рукопис, що друкується далі, — критика проекту Готської програми разом з супровідним листом до Бракне[2] — був в 1875 р., незадовго до Готського об’єднавчого з’їзду, відісланий Бракке з просьбою показати його Гейбу, Ауеру, Бебелю та Лібкнехту і повернути потім назад Марксу. Через те що партійний з’їзд в Галле[3] поставив на порядок денний дискусію про Готську програму, — я гадаю, що з мого боку було б злочином, коли б я не опублікував цей важливий документ, мабуть чи не найважливіший з усіх, що стосуються даної дискусії.

Але рукопис цей має ще й інше, ширше значення. В ньому вперше ясно і чітко висловлено ставлення Маркса до лінії, взятої Лассалем з початку його агітаційної діяльності, і при тому як до економічних принципів Лассаля, так і до його тактики.

Нещадна різкість, з якою Маркс аналізує тут проект програми, невблаганність, з якою він формулює випливаючі результати, викриваючи слабі сторони проекту, — все це тепер, через п’ятнадцять років, нікого вже не може образити. Специфічні лассальянці існують ще тільки за кордоном, де вони уціліли одиницями, а Готську програму навіть її автори визнали в Галле зовсім незадовільною.