Чому ми підтримуємо український визвольний рух?

Гел Дрейпер

Від редакції «Вперед» (Мюнхен)

Гел Дрейпер є головним редактором американського робітничого тижневика «Лейбор Екшен», який мабуть вже добре відомий українській еміграції своїм прихильним ставленням до визвольної боротьби України. Редакція «Впереду» попрохала Дрейпера відповісти з точки зору американського робітничого руху на питання поставлене в заголовку цієї статті. Відповідь, що її друкуємо нижче, є дуже цікава й оригінальна, особливо тим, що ставить український визвольний рух в самому центрі прогресивних визвольних рухів цілого світу. При чому, важливо, що визначення такого історичного місця українському визвольному рухові приходить не в наслідок захоплення “українським питанням” і тим більше не в наслідок любови до українських традицій, історії, чи якоїсь легітимности української боротьби, яких автор зовсім не знає, а в наслідок послідовного раціонального мислення, в наслідок наукового пізнання розвиткових тенденцій цілого світу, в наслідок розуміння того, що є старе і вмираюче, і що є нове, що народжується і якому належить майбутнє. Про цю статтю Дрейпера ми напишемо ще окремий коментар з поясненнями.

Дві доби революції

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Російська революція в березні 1917 року є «критичним» пунктом перетворення імперіялістичної війни на соціяльну революцію, на громадянську війну.

До листопада 1918 року російська революція була лише одиноким огнищем, островом між імперіялістичними державами, серед бурхливого моря імперіялістичної війни. Вона відбувалася на тлі світової ворожнечі двох імперіялістичних таборів: англо-франко-італо-американської згоди (Антанта) і почвірного союзу Центральних держав на чолі з Германією.

Починаючи з жовтня-листопада 1918 року, міжнародна ситуація змінюється у двох напрямках. З одного боку, Германія на західньому фронті була розгромлена Антантою, що викликало революційний рух у Германії, і цитаделя центральноевропейського імперіалізму рухнула під натиском революційної хвилі. Російська революція перестала бути самотнім островом і знайшла собі спільника в революційній Германії. З другого боку, сей розгром німецького імперіялізму і революція в Германії знищили два імперіялістичні табори і лишили один тільки, до якого з кожною годиною, з кожним днем приєднуються уламки розбитого російського, німецького, австрійського імперіялізму.

Опір

Ноем Чомський

Через кілька тижнів після демонстрацій у Вашингтоні [1967] я все ще намагаюся зібрати докупи свої враження про тиждень, якісний вимір якого важко осягнути чи виразити. Можливо, деякі особисті роздуми можуть принести користь іншим людям, які поділяють мій інстинктивний несмак до активізму, але самі не підходять до небажаної, проте майже неминучої кризи.

Для багатьох учасників Вашингтонських демонстрацій останні символізували перехід «від незгоди до опору». Я повернуся до цього гасла та його значення, проте я б хотів на самому початку прояснити, що я вважаю його не тільки точним у тому, що стосується настрою демонстрацій, але й, за умови належного тлумачення, правильним для нинішнього стану протестів проти війни [у В’єтнамі]. Такий протест має динаміку, якій неможливо опиратися. Можна почати з написання статей та виголошення промов, з участі в створенні, у багато способів, атмосфери занепокоєння й обурення. Нечисленні сміливці звернуться до прямої дії, відмовляючись поводитися так, як поводилися «добропорядні німці» [за гітлеризму], яких усі ми навчилися зневажати.

Вибрані листи: Маркс Енґельсові (2 листопада 1867)

Маркс Енґельсові

2 листопада [1867 р.]

Раніш я вважав відокремлення Ірляндії від Англії за неможливе. Тепер я вважаю його за неминуче, хоча після відокремлення може знову виникнути федерація. Як англійці просуваються вперед, доводить хліборобська статистика за цей рік, що вийшла цими днями. До того ж форма вигнання. Ірляндський віце-король лорд Аберкорн протягом останніх тижнів очистив свій маєток від багатьох тисяч людей за допомогою силоміцних правежів. Серед них є заможні орендарі, що їхні /170/ поліпшення й витрати капіталу були таким чином конфісковані. Ні в якій иншій европейській країні чужоземне панування не набрало такої безпосередньої форми грабунку тубільців. Росіяни конфіскують лише з політичних мотивів. Прусаки в західній Прусії викупають. /171/

Надрукований у кн.: К.Маркс і Ф.Енґельс. Вибрані листи. (Уклав В.В.Адоратський. Переклав О.Соболів.) — Державне видавництво «Пролетар», Харків-Київ, 1931. — Стор. 170-171.

Росія й Україна на тлі світових подій

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Так було тоді, під час першої доби.

Зовсім інший стан і України, і Росії в добу, що ми переживаємо, другу добу, з жовтня-листопада 1918 року.

І Совітська Росія, і самостійна Україна опинилися в іншому стані, зустрічають інше відношення з боку імперіялістів Германії й Антанти. Власне змінилося відношення лише імперіялістів Германії.

Коли Германія за який-небудь місяць загубила всі свої завоювання на заході, мусіла піти на всі умови миру Антанти, аби тільки мати змогу задушити в себе дома революцію, — вони стали оцінювати і ставитися зовсім по-іншому до Совітської Росії і до самостійности України. Власним досвідом вони переконалися, що жарти з Совітською Росією кепські. «Отрута» більшовизму загрожує затопити всю Европу. Треба знищити її, — але пізно. Імперіялісти Германії пальцем кивнути не сміють без дозволу Вудро Вілсона. І вони ласкаво просять дозволу у апостола визволення народів взяти і їм участь в удушенні Совітської Росії, а задушити її треба обов’язково, — запевняють вони Вілсона. Вудро Вілсон знає се добре і без них. Що ж до підтримання самостійности України, то се питання зовсім зайве, бо імперіялістичній Германії самій «не до жиру — быть бы живу».

Невільники і смертники в двох таборах: спогади про Освенцим і Біркенау

Роман Роздольський

Шановний Товаришу Редактор!

Щире спасибі Вам, що пригадали в Вашому часописі про “музей смерти в Освенцімі”. Дозвольте, що, нав’язуючи до Ваших заміток, поділюся з читачами “Оборони” споминами про мій побут в освенцімському таборі.

Американський кореспондент, що його слова Ви переказуєте, помилився тільки в одному пункті: Освенцім був не тільки “табором смерти”, але й величезним табором примусової праці, з численними, розкинутими на широкій території, побічними лагерями, де перебувало пересічно яких 80,000 невільників німецького Райху. То була своєрідна “держава в державі”; з цілою низкою промислових, копальняних і навіть хліборобських підприємств. їх метою було витиснути з працюючих там в’язнів максімум праці при мінімумі видатків на їх прохарчування. В тому розумінні цілий табір був также величезною “фабрикою смерти”, в якій – особливо в перших роках існування -табору (1940-1942) – пересічний в’язень не залишався живим довше, як три-чотири місяці.

Українська революція 1917-1921 рр.: вирішуючи долю Європейської соціалістичної революції

Крістофер Форд

У 90-у річницю Російської революції важливо визнати, що вона уявляла з себе значно більше, ніж просто російську подію. Революційна хвиля прокотилася всією Російською імперією і довгий час пригноблені народи вимагали для себе свободи. Найбільш важливий виклик було кинуто у «російській Ірландії» – Україні. Відзначаючи річницю проголошення Української Народної Республіки 90 років тому – 22 листопада 1917 р. – стаття Кріса Форда досліджує вирішальний вплив, який справила Українська революція на долю не тільки Російської, а й Усеєвропейської соціалістичної революції.

У 1917 р. територія України була поділена між Австрійською та Російською імперіями. Більша її частина перебувала в колоніальному становищі під царським режимом протягом двох з половиною століть, експлуатована та піддана політиці русифікації. Капіталізм розвивався не органічним шляхом, а в колоніальній формі, насамперед, в інтересах російського та європейського капіталу.

Насильство і капіталістична світоекономіка

Імануїль Валлерстайн

Наскільки нам відомо, насильство було невід’ємною складовою всіх знаних світові суспільств. Отож чи не існує якоїсь особливої притаманної насильству ролі всередині історичної системи, в якій ми живемо, себто сучасної світосистеми, що насамперед є капіталістичною світоекономікою? Думаю, що існує, тому спробую пояснити якою, на мою думку, вона є.

Давайте спочатку домовимось, що ми будемо називати «насильством». Я називатиму насильством будь-який жорсткий утиск, що хтось учиняє над иншим, хай він буде фізичного, матеріального чи морального плану, що має на меті схилити иншого до волі того чи тих, хто чинить утиск. Я одразу відрізняю його від чисто розумового чи чуттєвого переконування та від хабара, хоч насправді часто складно їх розділити. Втім, на загал, такі розбіжності мені здаються не позбавленими сенсу.

Вибрані листи: Енґельс Марксові (23 травня 1856)

Енґельс Марксові

Менчестер, 23 травня [1856 р.]

Подорож наша по Ірляндії була така: ми поїхали з Дубліна в Ґалвей на західньому узбережжі, потім двадцять миль всередину країни, потім у Лімеріж, потім вниз Шанноном в Тарберт, Тралі, Кілларней і назад у Дублін. Всього близько 460—500 англійських миль. Ми бачили близько 2/3 усієї країни. За винятком Дубліну,—що стосується до Лондону,—як Дюссельдорф до Берліну, цілком має характер колишньої маленької столиці і збудованої на англійський зразок,—вся країна, а надто міста, справляють таке вражіння, ніби перебуваєш у Франції або в горішній Італії. Від жандарів, попів, бюрократів, адвокатів, дворян аж в очах рябить, і цілковитий брак будь-якої промисловосте, так що просто могло б здатися незрозумілим, з чого живуть всі ці паразити, якби селянські злидні не пояснювали цього.

Помітно по всіх кутках, що „вжито заходів”. Уряд втручається скрізь, про так зване самоврядування немає й мови. /168/

Ірляндію можна вважати за першу англійську колонію, саме за таку, що нею завдяки її близькости до метрополії, керують все ще по-старому. І тут чудово видно, що так звана свобода англійських громадян заснована на поневоленні колоній. Ніде я не бачив стільки жандарів, і пруський жандарсько-спіртуозний вираз обличчя цих констеблів, озброєних карабіном, багнетом і ручними кайданами, доведений тут до високого ступеня досконалости. Своєрідні для країни руїни. Стародавніші з V й VI століття, новітні—XIX століття з всіма переходовими ступенями між ними. Найдавніші—це лише церкви. З 1100 року — церкви й замки. З 1800 року — селянські будинки. По всьому заходу, особливо в околицях Ґалвей, скрізь порозкидувані такі руїни селянських будинків, залишених житцями здебільшого з 1846 р. Я ніколи не думав, щоб голод мав таку, мовляв, наочну реальність. Спустіли цілі села й посередині їх розташувалися чудові парки дрібних землевласників, що майже самі там і живуть. Це здебільшого адвокати. Така картина створилася в наслідок спільного діяння голода, еміґрації й „чистки”. При цьому навіть худоби немає на полях. Рівнина—це буквально пустеля, яка нікому непотрібна. В графстві Клер, на південь від Ґалвей, трохи краще, там є худоба, а ближче до Лімеріка—пагорбки, чудово оброблені фармерами, здебільшого шотландцями. Там країна має буржуазний вигляд. На південному заході місцевість гориста, багато болот і надзвичайно пишні ліси, потім знову тягнуться чудові пасовища, особливо в Тепперері; ближче до Дубліна йдуть місця, де помітно, що земля поступовім попадає в руки великих фармерів.

Вибрані листи: Маркс Енґельсові (10 травня 1870)

Маркс Енґельсові

10 травня [1870 р.]

Куґельман надіслав мені в день мого народження два сувої шпалер із робітної кімнати Ляйбніца; мені це було дуже приємно. Минулої зими Ляйбніців будинок був зруйнований і дурні ганноверці все повикидали (вони могли б відкрити в Лондоні цілий магазин реліквій. Ці два сувої зображають щось мітологічне. На одному — Нептун на своїх хвилях, на другому — Венера, Амур і т. д. все це в поганому смаку Людовіка XIV. Навпаки, помітна добротність ручної роботи того часу проти теперішнього. Я повісив обидві речі в своїй робітній кімнаті. Ти знаєш, як я поважаю Ляйбніца.

Надрукований у кн.: К.Маркс і Ф.Енґельс. Вибрані листи. (Уклав В.В.Адоратський. Переклав О.Соболів.) — Державне видавництво «Пролетар», Харків-Київ, 1931. — Стор. 168.

Вибрані листи: Маркс Енґельсові (25 вересня 1869)

Маркс Енґельсові

Ганновер, 25 вересня [1869 р.]

Під час цієї подорожі по Бельґії, життя в Аахені і поїздки Райном, я переконався, що треба енерґійно виступити проти попів, особливо в католицьких країнах. В цьому напрямку я й діятиму за допомогою Інтернаціоналу. Вони залицяються до робітничого питання там, де це їм здається за відповідне (наприклад, єпископ Кеттелер у Майнці, попи на з’їзді в Дюссельдорфі і т. ін.). По суті 1848 р. ми працювали для них, лише вони під час реакції скористалися з наслідків революції.

Надрукований у кн.: К.Маркс і Ф.Енґельс. Вибрані листи. (Уклав В.В.Адоратський. Переклав О.Соболів.) — Державне видавництво «Пролетар», Харків-Київ, 1931. — Стор. 168.

Вибрані листи: Енґельс Марксові (6 червня 1853)

Енґельс Марксові

Манчестер, 6 червня [1853 р.]

Брак земельної власности є справді ключ до цілого Сходу. В цьому полягає вся політична й релігійна історія. Але чому східні народи не дійшли до земельної власности, не дійшли навіть февдальної власности? Мені здається, що причини головне в підсонні й у властивостях ґрунту, особливо в зв’язку з великою пустельною смугою, що тягнуться від Сагари навскоси через Арабію, Персію, Індію й Татарію аж до найвищої азіатської високорівні. Першу умову рільництва становить тут штучне зрошення, а це є справа або краевого або центрального урядів. У східніх урядів завжди лише три відділи: фінанси (грабунок всередині країни), війна (грабунок всередині й поза межами), громадські роботи (піклування за відтворення). Британський уряд уреґулював № 1 і 2 дещо буржуазніше, а № 3 закинув зовсім і індійське сільське господарство гине. Вільна конкуренція там цілком оскандалилась. Землю там запліднюють штучно і в тому разі, коли водогони руйнується, то гине й рільництво; цим якраз і пояснюється той цікавий факт, що цілі /55/ країни, колись блискуче оброблені, тепер залишені й пустельні (Пальміра, Петра, руїни в Іємені й місцевості, в Єгипті, Персії та Індостані).

Про пролетарську культуру

В.І.Ленін

Проект резолюції:

… 1. В Радянській робітничо-селянській республіці вся постановка справи освіти, як в політико-освітній галузі взагалі, так і спеціально в галузі мистецтва, повинна бути пройнята духом класової боротьби пролетаріату за спішне здійснення цілей його диктатури, тобто за повалення буржуазії, за знищення класів, за усунення всякої експлуатації людини людиною.

2. Тому пролетаріат, як в особі свого авангарду, комуністичної партії, так і в особі всієї маси всякого роду пролетарських організацій взагалі, повинен брати найактивнішу участь в цсій справі народної освіти.

Війна і революція

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Минають дні, минають ночі, А Україна знай горить …

Горить не одна Україна. Горить весь світ. Горить уже п’ятий рік. Спалахнулий у 1914 році світовий пожар не виданої в історії людства війни перетворюється в новий революційний пожар. У відповідь на імперіялістичну війну на користь «своїх» і «чужих» капіталістів, поміщиків, банкірів, війну за нові ринки, за новий поділ світу, за переділ «малих пригнічених народностей», — розгоряється й поширюється революційний пожар, який «очищає», випалює все, що залишилося після руїни 1914—1918 років, перетворює на попіл труп старого буржуазного суспільства.

Україна має нещастя посідати місце поруч з країнами, як Бельгія, Польща, Сербія, Вірменія й ін., де відбувалися криваві події сучасної війни, де вирішувалися питання світових хижаків. За честь бути свідком і ареною світових подій, стояти «на аванпості» світового руху Україна дорого заплатила кров’ю і працею своїх синів. І платити ще доведеться — про це вже подбає новий світовий переможець, новий гегемон імперіялістичної буржуазії, апостол «самовизначення малих народів», президент Північно-Американських Сполучених Штатів Вудро Вілсон.

Світова війна і світова революція — ось два наочні факти сучасности переживаної доби.

Війна і революція є кризою суспільства, громадянської спільноти.

«Всяка криза відкидає умовне, зриває зовнішню шкаралупу, шпурляє віджиле, розкриває більш глибокі пружини і сили».

Реформа чи революція

Данієл Де Леон

Колись таки робітник мусить захопити в свої руки політичну силу, щоби міг покласти основу для нової організації праці. Як що він не хоче відректися від усіх благ цього світу, як ті стародавні христіяне, що їх цуралися і відтручували від себе, то він мусить основно змінити свої старі методи, піддержувані старими суспільними установами.

Але ми не твердимо, що до тої цілі всюди однакова дорога.

Ми знаємо, що треба брати на увагу існуючі інституції, звичаї і побут ріжних країн, і ми не перечимо, що є такі краї, як Англія і Америка і, коли б я краще знав ваші відносини, то може міг би ще додати Голандію, де робітник може осягнути свою ціль мирними способами. Але не у всіх краях це можливе.

Карл Маркс
(на Міжнароднім Соціялістнчнім Конгресі в Гаг, 1872).

Pro domo nostra

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Краще пізно, ніж ніколи — каже відоме російське прислів’я. Пам’ятаючи се, ми і наважуємося звернутися до робітництва і селянства Росії й України з своїм словом. Ми робимо се не тому, що вважаємо себе за дуже освічених людей, які можуть навчати других. Навпаки, ми вважаємо себе за звичайних людей. Але зараз ми переживаємо одну з якнайвідповідальніших хвиль у велетенській боротьбі праці і капіталу, старого, буржуазного, збудованого на примусі і пригнобленні суспільства, — з новим суспільством, суспільством міжнародної солідарности працюючих, суспільством вільної сім’ї вільних народів, суспільством соціялістичним. Кожний член повинен дати свою крихту допомоги, які б не були малі його сили, чим тільки він може, як тільки він собі розуміє й уявляє сю величезну хвилю. Ми твердо переконані, що сучасна хвиля, яку ми переживаємо, є лише одним із тих кілець у ланцюзі велетенських битв людности за своє визволення з пут капіталізму й імперіялізму сучасної доби, що за сією хвилею йдуть нові, коли напруженість і трагічність сієї боротьби набере ще не виданого розміру і в залежності від того, яким шляхом підуть події зараз, буде передрішений і дальший розвиток подій.

Вибрані листи: Маркс Енґельсові (2 червня 1853)

Маркс Енґельсові

2 червня [1853 р.]

Твого листа про євреїв і арабів я прочитав з великою цікавістю. 1) В усіх східніх племен можна встановити загальне співвідношення між осілістю однієї частини їх і кочовим побутом другої частини, що існує з самого початку історії. 2) За Магомета торговельний шлях із Европи до Англії дуже змінився й арабські міста, що брали велику участь в торгівлі з Індією і т.ін., занепали з комерційного погляду, що у всякому разі теж дало поштовх. 3) Що ж до релігії, то це питання можна легко звести до загального питання, на яке легко відповісти: чому історію Сходу уявляють, як історію релігій.

Доповідь комісії національного й колоніального питань 26 липня

В.І. Лєнін

Товариші, я обмежуся лише коротким вступом, а далі тов. Марінґ, секретар нашої комісії, подасть вам докладну доповідь про ті зміни, що ми зробили в тезах. Після нього візьме слово тов. Рой, що формулював додаткові тези. Комісія наша ухвалила одноголосно, як початкові тези зі змінами, так і додаткові. Таким чином нам удалося дійти повної одностайности в усіх найважливіших питаннях. Тепер зроблю декілька коротких зауважень.

Поперше, що є найважливіша, основна ідея наших тез? Ріжниця між гнобленими і гнобительськими народами. Ми підкреслюємо цю ріжницю — у протилежність II Інтернаціоналові і буржуазній демократії. Для пролетаріяту й Комуністичного Інтернаціоналу особливо важить в епоху імперіялізму констатувати конкретні економічні факти і підчас розв’язання всіх колоніяльних і національних питань виходити не з абстрактних тверджень, а з явищ конкретної дійсности.

1917 рік у Монголії

проф. А. Гладстерн

Для історії російської революції, жовтневої та лютневої, мають величезний інтерес не тільки події та факти, що виникали в «територіяльних межах» революції, на просторах колишньої російської імперії, але й реальний відсвіт від революції по російських колоніях за кордоном. Театр військових дій революції — Росія: проте, і поза межами головного театру стикалися окремі соціяльні групи та інтереси. Революційна стихія не визнає прикордонних стовпів й насамперед вона вдирається в оточення, куди ведуть господарчі, національні та політичні артерії «з рідного краю», з країни революції.

Таким оточенням, щільно звязаним з Росією, є російські колонії у Монголії, а особливо найлюдніша з них, Ургінська, в столиці Монголії. Виплеск революційної стихії залляв засохлі береги багна російських оаз у Монголії; люди, що доти начеб-то застигли в своїх думках про монгольську худобу, вовну й роги, схаменулися і… почалася революція в Кобдо, Урзі, Улясутаї.

Окремі шматки повісти за російську революцію в Монголії розкидано в листуванні російського дипломатичного агента в Урзі, Ургінського виконавчого комітету громадських організацій, Іркутського краєвого комісара тимчасового уряду, російського посла у Пекіні, міністра закордонних справ та інших. Матеріяли, що ми їх добули з архіву канцелярії дипломатичної частини колишнього Іркутського краєвого комісара (що заступив генерал-губернатора) — дають можливість відновити у деякій мірі картину громадської боротьби та міжнародньо-політичну обстановку в Монголії в 1917 році.

Вибрані листи: Енґельс Марксові (травень 1853)

Енґельс Марксові

Без дати, мабуть, травень [1853 р.]

Вчора я прочитав книжку про арабські написи, за яку я тобі казав. Вона досить цікава, хоча скрізь огидно визирає піп і оборонець біблії. Найбільший тріюмф для нього в тому, що він міг вказати на кілька помилок Ґіббона в стародавній /52/ географії, звідки він і виводить висновок, що й теологія Ґіббона теж нічого неварта. Книга називається «The Historical Geography of Arabia by the Reverend Charles Forster» (Історична географія Арабії його велебности Чарлза Форстера). Найкращі висновки, що випливають звідси такі:

1. Наведена в книзі «Буття» генеалогія, що її видають за генеалогію Ноя, Авраама і т.д., є по суті досить вичерпливий перелік бедуїнських племін того часу відповідно до більшої чи меншої споріднености в говірках і т.д. Дотепер бедуїнські племена називають себе, як відомо, Бені Салед, Бені Юсуф і т. ін., тобто сини такого то і такого то. Ця назва, що походить із стародавньо-патріярхального ладу життя, призводить до такого роду генеалогії. Перелік родів у книзі «Буття» потверджується більш-менш і стародавньою географією, і новітні подорожні наводять, що ці старовинні ймення з деякими діялектичними відмінами здебільшого існують ще й тепер. Із цього випливає, що євреї були таке саме бедуїнське плем’я, як і всі інші, але це плем’я стало неподібне на інші й опинилося в суперечності з ними через місцеві умови, хліборобство й т.ін.