Архів для 30.12.2021

Луї Альтюссер: ідеолоґія і державні ідеолоґічні апарати

althusРоман Тиса

У першій половині 1960-х рр. Луї Альтюссер, французький філософ і член компартії, запропонував своєрідне трактування творчости Карла Маркса, що воно стало вельми впливовим у наступному десятиріччі, в тому числі за межами Франції. Міжнародну славу йому принесли книги «За Маркса» та «Читати „Капітал“», в яких кидався виклик — популярним на той час — марксизмові-гуманізмові та геґельянській інтерпретації Маркса і робилась спроба розробки нової марксистської філософії.

Від католицизму до марксизму

Луї П’єр Альтюссер народився 1918 року в передмісті Алжиру, столиці однойменного французького володіння ув Африці, в родині банківського службовця. Дитячі і юнацькі літа його минули в Алжирі, Марселі та Ліоні. Набожний католик, він був членом молодіжної католицької орґанізації і навіть збирався стати монахом-трапістом. Одначе переміг потяг до науки, і влітку 1939 року Альтюссер вступив до престижної Вищої нормальної школи (Париж). Перш, ніж розпочалось навчання, почалась друга світова війна (1939-1945), і першокурсника Альтюссера призвали до армії. Влітку 1940 року він потрапив у полон, в якому провів наступні п’ять років: працював у табірному лазареті. Продовжити читання ‘Луї Альтюссер: ідеолоґія і державні ідеолоґічні апарати’

Милован Джілас: Розмови з Сталіном

djilas-1962Панас Феденко

Милован Джілас: Розмови з Сталіном, Нью Йорк, 1962, стор. 214. (Milovan Djilas: Conversations with Stalin, Harcourt, Brace et World, Inc., New York, 1962.

Автор відомий своїми попередніми книгами, що були видані англійською мовою: «Нова кляса» і «Країна без справедливости». Джілас був у комуністичній Югославії другою особою після Тіта. Однак його натура, що шукає справедливости в суспільстві, не могла миритися з комуністичною практикою, яка суперечить теорії комуністів. Джілас «збунтувався». За свою критику комуністичного режиму в Югославії він був засуджений на ув’язнення. Однак ця кара не змінила його поглядів і намірів розкривати злочини і всякі неподобства комуністичного режиму. Джілас, випущений на волю, написав спомини про свої зустрічі з Сталіном і передав їх видавництву в вільному світі. Ця книжка вийшла саме в час політичного зближення між Хрущовим і Тітом. Тому що в цій книжці Джілас описує факти з життя Сталіна і згадує непохвально також Хрущова, югославський диктатор рішив поставити автора книжки перед суд, і Джіласа засуджено знову на довголітнє ув’язнення «за розголошення державних тайн».

Книга Джіласа дає більше ніж каже її заголовок. Автор описує в ній не тільки свої розмови з Сталіном, але й зустрічі з найвидатнішими діячами Комуністичної Партії Сов. Союзу, як в ділових розмовах, так і на інтимних сходинах з «дачі» Сталіна, під Москвою. Джілас згадує, як він, бувши в Югославії, ідеалізував Сталіна і його режим. Навіть при перших відвідинах совєтської держави при кінці другої світової війни Джілас не хотів бачити непривітної дійсности в комуністичній імперії і холодного цинізму та жорстокості! а диктаторів. Джіласа посилав уряд Югославії до Сталіна як до «старшого брата», в надії на його поміч (політичну й мілітарну) для комуністичного уряду Тіта. Зустріч з совєтською бюрократією та її вождями принесла Джіласові і його товаришам гірке розчарування. Продовжити читання ‘Милован Джілас: Розмови з Сталіном’

Проблеми соціялізації

keepcalmКарл Каутський

Передмова.

Московські большевики з великою впертістю й самопевністю, але з меншим успіхом, намагаються обгрунтувати й поширити ідею, ніби-то їхній учитель Лєнін є основоположником цілком нового напрямку теоретичної соціялістичної думки й творцем нової правдиво-соціялістичної та дійсно-пролетарської методи будування соціялістичного ладу в умовах економічно-відсталої країни. Цю ідею вони силкуються прищепити не тільки пролетарським масам С. С. С. Р., але й намагаються культивувати її поза межами свого Союзу, називаючи свою науку «лєнінізмом», який мав-би доповнити й «удосконалити» марксизм.

Критичну оцінку московсько-большевицького «лєнінізму» з погляду наукового соціялізму, ц. т. з погляду марксистського, ми маємо намір дати незабаром в ннших наших виданнях. Тут же зазначимо лише те, що московські большевики безперечно мають рацію, коли себе самих і своїх прихильників відмежовують од всього міжнароднього пролетарсько-соціялістичного руху. Цей рух, писав К. Каутський в недавній своїй праці, в практичній своїй чинності все йшов тими шляхами та користувався тими методами боротьби і позитивно-творчої праці, які вказував марксизм, хоч правда не всі течії пролетарсько-визвольної думки та не всі класово-партійні орґанізації міжнароднього пролетарського руху також і теоретично визнавали себе прихильниками науки К. Маркса й Фр. Енґельса. «Лєніністи-комуністи та марксисти-соціял-демократи ріжняться між собою не самою тільки назвою, але й ідеолоґічним та методолоґічним підходом до справи соціялістичного будівництва нового суспільного ладу. Продовжити читання ‘Проблеми соціялізації’

Пальміро Тольятті

togliattiМихайло Кучер

1958 року Комітет неамериканської діяльности США визнав Тольятті, голову італійської комуністичної партії, найбільш небезпечною людиною поза совєтсько-московською імперією. Ні зовнішній вигляд Тольятті, ані його поведінка не зраджували ознак такої характеристики. Пальміро Тольятті керував найбільшою в Західній Европі комуністичною партією, яка нараховує 1,6 мільйона членів. Ідеолог італійської комуністичної партії мав вплив на комуністів сусідніх країн, зокрема в районі Середземного моря, його впливу не уникнув і Моріс Торез, голова французької комуністичної партії. Торез і Тольятті в останніх роках свого життя зустрілися з опозицією молодих, які з симпатією споглядали не на Москву, а на Пекін. Тольятті належав до ґенерації, що сформувалася /15/ за першої світової війни. Ця ґенерація вождів вже сходить або зійшла зі сцени. Разом з тим нова ґенерація комуністів приходить до голосу з дещо іншими ідеями. Доба беззастережного панування Москви скінчилася разом з життям Вільяма Фостера, Єлизавети Флінн (США), Юрія Дімітрова (Болгарія), Болеслава Бєрута (Польща), Тореза (Франція) й Тольятті (Італія). Їхня смерть, разом з виникненням величезної комуністичної країни в Азії, започаткувала нову добу комунізму. Ще не можна з певністю визначити, де в майбутньому буде центр світового комунізму, але з певними підставами можна твердити, що значення Москви значно зменшиться. До голосу приходить також чорний континент, увага якого зосереджена на расовому питанні білих та чорних. Тому Африці ближчий Пекін, як Москва.

Політичний заповіт Тольятті цікавий зокрема в сьогоднішню критичну добу совєтсько- китайського конфлікту. Московський комунізм вперше за своє існування зустрівся з такою гострою критикою, яка знайшла сильний міжнародний відгомін. Політичний заповіт Тольятті виявляє погляди італійської комуністичної партії на становище, в якому опинився міжнародний комунізм. Продовжити читання ‘Пальміро Тольятті’

Режіс Дебре як марксист

debray-67Перрі Андерсон і Робін Блекбьорн

У цей самий час, як ми готуємось до друку, в Болівії перед судом має постати Режіс Дебре. Військова влада, що вона прагне засудити його, наперед проголосила його «винним» за нею ж сфабрикованими звинуваченнями. Історія його затримання, катування і ув’язнення під час виконання журналістського завдання (взяти інтерв’ю у Че Ґевари) тепер відома всьому світові. Проте болівійська військова диктатура сама підготувала помсту Дебре. Режим Баррьєнтоса[1] ув’язнив його за його ідеї — і це ув’язнення привернуло до цих ідей нечувану увагу всього світу.

Режіс Дебре — автор трьох тісно пов’язаних між собою досліджень про латиноамериканську революцію. Разом вони безумовно утворюють один з найбільш яскравих прикладів марксистсько-лєнінської аналізи, що з’явилась за останні роки. Що насамперед виріжняє твори Дебре, так це їхній безжалісно лєнінський наголос на здійсненні революції як політичному, технічному та воєнному питанні. Саме це забезпечує творам внутрішню єдність і ясний тон — тон нагальної потреби, що він нагадує спори та маніфести щодо повстання з 1917 року. Будь-який відступ та складнощі розглядаються під оглядом пошуку способів зупинити відступ і подолати складнощі. Їх дійсно можна вітати, якщо винесено уроки з них. Революція у порядку денному тут і зараз — хай навіть для здійснення її знадобляться величезні та дорогі зусилля. Завдання тлумача — прояснити революційну практику через теоретичне перетворення революційного досвіду. Продовжити читання ‘Режіс Дебре як марксист’

Довгі десятиліття світових революцій

rev-68Роман Тиса

У статті «Періодизація 60-х» Фредрик Джеймісон робить кілька цікавим зауважень[1]. По-перше, 1960-ті рр., як ми їх знаємо, — низка славетних протестів, повстань і революцій — почались і закінчились у «третьому світі». По-друге, почалось це бурхливе десятиліття у 1950-х рр., а закінчилось у 1970-х рр. За Джеймісоном, 1960-ті рр. народилися з Алжирської революції (1954-1962), незалежности Ґани (1957) і Конґолезької кризи (1960-1965). Крапку в історії 1960-х рр. поставив військовий переворот у Чилі (1973). Отже, 1960-ті рр. були довгими і тривали з 1954 до 1973 р.

Довгі 1960-ті рр. охоплюють такі політичні події (список неповний, а показовий):

— Алжирська революція 1954-1962 рр.;
— В’єтнамська війна 1959-1975 рр.;
— Угорське повстання 1956 р.;
— «відлига» у СРСР 1956-1968 р.;
— Кубинська революція 1959 р.;
— Війни за незалежність у портуґальських колоніях ув Африці 1961-1974 рр.;
— «Культурна революція» у Китаї 1966-1974 рр.;
— «Празька весна» у Чехословаччині 1968 р.,
— «Червоний травень» у Франції 1968 р,;
— «Спекотна осінь» ув Італії 1969 р. Продовжити читання ‘Довгі десятиліття світових революцій’

Нерівний обмін і надексплоатація. Марксизм і соціолоґізм

superexploracaoРуй Мауро Маріні

Нерівний обмін і надексплоатація: декілька уточнень

Наступний уривок з журналу «Десвентурас» довільно трактує питання нерівного обміну й надексплоатації праці. Мої «критики» воліють довести, що нерівний обмін — так, як його аналізую я, — насправді не є нерівним, що він не змушує залежні країни відповідати на нього надексплоатацією праці (хоча головна причина надексплоатації, як я вже зазначав, не у цьому)[1]. Нижче ми побачимо, як саме вони це доводять, розпочавши з деяких поправок.

На с. 16 йдеться про нібито абсурдність мого арґументу про те, що експорт харчових продуктів, зменшуючи вартість змінного капіталу і в такий спосіб збільшуючи вартостевий склад капіталу, посилює тенденцію до зниження норми прибутку в розвинутих капіталістичних країнах. Натомість — звернувшись і до математики — «Десвентурас» заявляють, що зі зменшенням змінного капіталу зростає вага й частка додаткової вартости, а значить — очевидно — зростає і норма прибутку. Крім того, наші «критики» стверджують, що «з иншого боку, було б нелоґічно припускати, що через зменшення V — завдяки експорту харчових продуктів Латинської Америки — мав би зростати C» (с. 16, курсив авторів). Продовжити читання ‘Нерівний обмін і надексплоатація. Марксизм і соціолоґізм’

Теорія розвитку і її криза

brazilarchТеотоніу Дус Сантус

Латинська Америка переживає глибоку кризу. Економічну кризу, що головно позначена зниженням темпів зростання і зростаючою світовою заборгованістю, а це відріжняє 1960-ті і 1970-ті рр. від оптимістичних 1950-х рр. Політичну й інституційну кризу, позначену державними переворотами, що йдуть один за одним, і народними рухами, які дедалі більше радикалізуються. Суспільною кризою, що їй притаманна поразка популізму й зіткнення нових, абсолютно протилежних, і очевидні хитання у широких суспільних верствах.

Але нам йдеться не про загальну кризу[1]. Цю главу присвячено наслідкам цієї ситуації для суспільних наук.

У 1950-ті рр. у Латинській Америці в суспільних науках панував величезний оптимізм, що зростав разом з вірою в самих себе інтелєктуалів, які сподівалися самоствердитися.

У дійсності культивувався критичний погляд на наукові дослідження Европи та США. Він сягнув крайнього романтизму, який полягав у тім, щоби створити латиноамериканську суспільну науку. Головне, що цей критичний підхід породив власну латиноамериканську тематику. Це найважливіша, позитивна сторона цього підходу[2].

Проте критичний підхід до «погляду з колоніяльних центрів» не призвів до появи аналоґічної позиції щодо тенденцій і суперечностей внутрішнього розвитку. Продовжити читання ‘Теорія розвитку і її криза’

Виправдана підривна діяльність і її історичне значення[1]

janhusОрландо Фальс Борда

Світ слів містить неочікувані речі, подекуди настільки витончені, що їхнє справжнє значіння відкривається лише ґеніяльним письменникам або мовознавцям, які роблять захоплюючий пошук цього значіння сенсом власного життя[2]. Дилєтант ж приречений жити в спрощеному світі слів, в якому речі тлумачать згідно з шаблонами, що вони за традицією передаються від батьків дітям. Часто поняття позначають глибокі протилежності — «чорне» і «біле», а позаяк традиція є сильною, ці первинні протилежності переходять у сферу морали. Так з’являються слова, що позначають «добре» і «погане», «прийнятне» і «негідне», за допомогою яких уже змалечку навчають поводитися правильно.

Так склалось, що пошуку нових відтінків і вимірів для відображення реального життя, зазвичай не вчать. Це — природньо, адже навчання дітей є процесом спрощеним. Лише згодом, уже у зрілому віці, починає вимальовуватися ця темна безодня двозначности та розпливчастости. Проникаючи до цього невловимого світу, люди з подивом одкривають для себе, що зіткнення з реальністю може надати нових барв однотонним поняттям і словам, що позначають речі, перетворюючи давно знайомі поняття і слова на нісенітницю. Продовжити читання ‘Виправдана підривна діяльність і її історичне значення[1]’


Грудень 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти