Мао Тзе-тунґ — теоретик національного відродження Китаю

В.Фелікс (Всеволод Голубничий)

Треба признати, що — на сором нашій европейській самозакоханій культурі — ми ще й досі не знаємо Китаю, тільки тепер починаємо відкривати його. Щойно тепер наші студенти в Україні й закордоном ідуть до шкіл, щоб вивчати китайську мову, щоб черпати з бездонної криниці чотирьохтисячолітньої китайської культури й цивілізації. І цілий т.зв. цивілізований світ як слід не знає досі Китаю.

Ще менше знаним є китайський комунізм. Не зважаючи на те, що Захід уважає його своїм ворогом №1, а Москва — своїм союзником №1, і на Заході, і на Сході разом можна зараз знайти не більше 10 більш-менш повчальних, серйозних книжок на цю тему. Тимчасом, китайський комунізм являє собою надзвичайно ориґінальне явище, знання якого, без сумніву, допомогло б світові зрозуміти політичні позиції сучасного Китаю і можливо сприяло б усуненню багатьох нерозумних потягнень в міжнародній політиці.

Господарство і культура

Андрій Річицький

В наших суперечках з комуністами „общерусского толку” відносно організації українського пролетаріяту, як пануючої кляси, себ-то відносно організації української пролетарської держави, доводиться чути, що в справах господарства така організація неможлива і шкідлива, бо необхідна, мовляв, централізація господарства і підпорядкування окремих економічних організмів „центрові”, себ-то Москві, — а от в справах мови і культури, то тут… „самоопределение вплоть до отделения”.

Звичайно, що для кожного робітника, який хоч трохи чув про Маркса, про науку історичного матеріялізму, яка говорить, що в онові розвитку суспільства, його соціально політичної організації, розвитку його культури лежить розвиток продукційних сил, себ-то господарства, — для такого робітника може видатися дивним, що ці „комуністи” і „марксисти” відокремлюють культуру од господарства, господарство од політики і т.д.

Аджеж розвиток продукційних сил визначає і степень розвитку культури; це не що инше як господарчі пружини штовхають ріжні елементи суспільства на той чи шлях боротьби, опреділяють всякий рух суспільний, в тому числі національний рух, національну боротьбу і національну революцію.

Ми — «націоналісти», ми — «шовіністи»

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Каравул! Націоналісти, шовіністи народилися! — чуємо ми вже зарані вигуки в наш бік. Так, ми — «націоналісти», ми — «патріоти», ми — «шовіністи»! «Каємося», грішні, є така «хвороба» «в нас для нас». Але ми «заслуживаем снисхожедния» за наше чистосердечие «каяття» і «признання». А щоб переконати читача, що ми дійсно сердечно «каємося», ми розкажемо йому все, що тільки ми не наміряємося робити. Ми мусимо йому признатися, що ми хочемо прищепити свою «хворобу» російському і українському («російського походження», бо «українського походження» давно «хворобливі») пролетаріятові, ми бажаємо «розплодити» отруту українського «націоналізму» і «шовінізму» поміж колами російського й українського («російського походження») робітництва, зробити їх прихильниками самостійної України.

Се дуже тяжкий гріх, але… зате ми «каємося».

А для всякого «кающогося» не тільки дворянина денебудь у Москві на Тверській (тільки не на Фрідріхштрассе, ми гадаємо) обов’язково шукати ще захисту в авторитетів, посилатися на когось другого, щоб виправдати самого себе: «каятися я каюсь, але се залежить від того, що я гарний, щирий чоловік, бо я б міг і не каятися».

Українська комуністична партія (більшовиків)

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

У кінці листопада і на початку грудня 1917 року, в момент остаточного розриву між Ц.Радою і Совітами, коли Ц.Рада, пропустивши через Україну озброєне козацьке військо, почала обеззброювати «більшовицьке», совітське військо, напередодні 1-го київського з’їзду Совітів, у Києві була випущена листівка від «Соціял-демократії України» до українських робітників, вояків і селян.

Як виявилося на партійній конференції, що відбувалася в Києві у зв’язку з з’їздом, ся проклямація була випущена членами Р.С.Д. партії (більшовиків). На жаль, ми не маємо сієї проклямації, навіть не читали її всю, але початок ми пам’ятаємо добре. Проклямація починалася приблизно так: «Що? Нова партія? Та хіба їх ще мало?» Далі автори, погоджуючись з тим, що партій дійсно не бракує, розповідають, чому потрібна ще одна партія, — партія українців більшовиків, які й виступають під титлом: «с.-д. України». Партія потрібна тому, що інтересів українського робітника і бідности селянської нікому боронити. Бо українські с.-д. і с.-р. злигалися з буржуазією, а російські більшовики, хоч і гарна й революційна партія, а все ж кацапи… вибачайте, там сказано було — «великоруська» чи «російська». На конференції ся проклямація викликала протест проти таких антидисциплінарних і антипартійних вчинків членів партії. Правда, сей протест був значно пом’якшений тим, що конференція ухвалила закласти організацію більшовицьких партійних організацій і присвоїти назву «с.-д. України», яко підзаголовок «РСДРП (більшовиків)».

Український націонал-більшовизм

Ґеорґ Лукач

Закордонна ґрупа Української Комуністичної партії у відкритому листі[1] звернулась до комуністів і революційних соціялістів Европи та Америки по допомогу «пригнобленій» Україні. Лист містить небагато нового: цей стогін лунає в усіх публікаціях антибільшовицької ліґи від октябристів до меншовиків байдуже, виходить він з джерела  буржуазного чи соціял-демократичного. В цій новій старій контрреволюційній заквасці звертає на себе увагу тільки те, що вона може спричинити ліквідацію більшовизму всередині III Інтернаціоналу. Відкритий лист роз’яснює: «В імя інтересів всесвітньої революції, в ім’я успіху комуністичного руху треба взяти під інтернаціональний контроль  російську революції».(стор. 61)[2] Але цей керівний орґан має крім всього иншого будуватися як нинішній Комуністичний Інтернаціонал. Він вимагатиме «включення в його всякої орґанізації й партії, яка визнає принціпи його й умови вступ».(стор. 66) Тобто всіх центристів, опортуністів, дрібних буржуа та націоналістів, що вони під впливом революційної хвилі (чи з инших поточно-політичних причин) бажають вступити до III Інтернаціоналу, не розуміючи при цьому суті комунізму, а тоді вже влагоджувати справи по-їхньому стане за норму. Так редакційний колектив цієї брошури заявляє — і цю заяву поділяє Українська Комуністична партія в цілому — що він стоїть  на позиціях III Інтернаціоналу, а сам кожним своїм словом — зі справжньою міщанської відразою — відвертається від ідей революційного централізму.

Український національний рух на тлі сучасного капіталістично-імперіялістичного господарства

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Не треба учитися ні в якій семінарії, щоб сказати, що ми живемо в епоху вищого щабля капіталістичного розвитку, епоху панування фінансового капіталу, в епоху капіталістичного імперіялізму.

В сю епоху тенденції капіталістичного господарства втягнути в світовий оборот всі країни земної кулі до всебічних економічних зв’язків і обопільної економічної залежности різних країн — набирають якнайбільшої сили і мають всі засоби, аби здійснити, провести в життя сі тенденції.

Майже вся земна куля вкрита сіткою залізниць; моря й океани в найрізноманітніших напрямках щодня перерізуються гігантськими пароплавами; підземні залізниці, підводні човни, аеропляни в повітрі; телеграфний і телефонний дріт, мов павутина, оповив землю, тягнеться під водою, висить у повітрі; щодня, щохвилини ними перекидаються тисячі і мільйони різних людей і товарів; всяка подія, новина через декілька хвилин облітає весь світ; всяка затримка або попит негайно відгукується по якнайдальших країнах. Тисячі переплутаних у різних напрямках економічних зв’язків доповнюються зв’язками культурного характеру. Фінансові зв’язки між банками, підприємствами, державами усіх країн; торговельні зносини; інтернаціональні синдикати, трести; торгові договори, колоніяльна політика — словом, все веде до якнайтіснішого зв’язку між усіма країнами світу, робить сі зв’язки все міцнішими, більш всебічними, складними. Ведмежі кутки, де люди ніколи не виїжджають, не мають відомостей, а інтереси їх не простягаються далі їх села, волости, повіту — все більше зникають.

Преса укапістів за часів Директорії

Олександр Мукомела

У не­три­ва­лий пе­рі­од пра­в­лін­ня Ди­ре­к­то­рії ста­в­ся ве­ли­кий роз­кол про­ві­д­них укра­їн­сь­ких по­лі­тич­них пар­тій. Спри­чи­ни­ло роз­кол пи­тан­ня про фор­му вла­ди. По­мір­ко­ва­ні со­ці­а­лі­с­ти від­сто­ю­ва­ли па­р­ла­мент­сь­ку де­мо­к­ра­тію, лі­ві ра­ди­ка­ли ви­ма­га­ли, за­по­зи­чи­в­ши у ро­сій­сь­ких со­ці­а­лі­с­тів (біль­шо­ви­ків), ство­ри­ти укра­їн­сь­кий ва­рі­ант си­с­те­ми Рад. Роз­пал дис­ку­сії з цьо­го при­во­ду до­сяг апо­гею на VІ кон­гре­су УСДРП (9-12 сі­ч­ня 1919 р.). Лі­ва фрак­ція за­ли­ши­ла зі­бран­ня, ви­рі­ши­в­ши ство­ри­ти окре­му пар­тію так зва­них не­за­ле­ж­ни­ків.

Ство­ре­ний для ці­єї ме­ти Ор­га­ні­за­цій­ний Ко­мі­тет фра­к­ції не­за­ле­ж­ни­ків УСДРП у Ки­є­ві по­чав ви­да­ва­ти свій дру­ко­ва­ний ор­ган — га­зе­ту «Чер­во­ний пра­пор». Це бу­ло но­ве в по­лі­тич­ній па­лі­т­рі то­ді­ш­ньої Укра­ї­ни ви­дан­ня, яке по-­сво­є­му ро­зу­мі­ло і тра­к­ту­ва­ло со­ці­а­лі­с­ти­ч­ні ідеї, при­ла­ш­то­ву­ю­чи їх до на­ці­о­наль­но­го грун­ту.

Тимчасовий робітничо-селянський уряд України

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

«Известиях Всероссийского ЦИК СРККД» 1 грудня сього року надрукований був «Манифест Временного Рабоче-Крестьянского Правительства Украины».

Ми не знаємо, чи зовсім зрікся уряд Скоропадського-Денікіна від влади на Україні.

В усякому разі тоді Україна мала зразу аж три «законних» уряди — “а ще кажуть, що Україна не може бути самостійною! В Росії лише один уряд, а на Україні три або принаймні два — хто «самостійніше”?!

Тимчасовий уряд! «Жив Курилка»! А ще кажуть, в наші часи чудес не буває! Був просто Тимчасовий уряд з 6 «міністрами-соціялістами»! Був Тимчасовий коаліційний уряд з 10 міністрами-соціялістами! Був Тимчасовий уряд-Директорія з одного Керенського, «цілком соціялістичний»! Тепер маємо Тимчасовий робітничо-селянський уряд! Колекціонери будуть задоволені: колекція тимчасових урядів повна. Університет незабаром буде мати катедру по тимчасовому урядові! Бідні студентські голови — п’ять нових дисциплін, зачотів …

Дві доби революції

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Російська революція в березні 1917 року є «критичним» пунктом перетворення імперіялістичної війни на соціяльну революцію, на громадянську війну.

До листопада 1918 року російська революція була лише одиноким огнищем, островом між імперіялістичними державами, серед бурхливого моря імперіялістичної війни. Вона відбувалася на тлі світової ворожнечі двох імперіялістичних таборів: англо-франко-італо-американської згоди (Антанта) і почвірного союзу Центральних держав на чолі з Германією.

Починаючи з жовтня-листопада 1918 року, міжнародна ситуація змінюється у двох напрямках. З одного боку, Германія на західньому фронті була розгромлена Антантою, що викликало революційний рух у Германії, і цитаделя центральноевропейського імперіалізму рухнула під натиском революційної хвилі. Російська революція перестала бути самотнім островом і знайшла собі спільника в революційній Германії. З другого боку, сей розгром німецького імперіялізму і революція в Германії знищили два імперіялістичні табори і лишили один тільки, до якого з кожною годиною, з кожним днем приєднуються уламки розбитого російського, німецького, австрійського імперіялізму.

Війна і революція

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Минають дні, минають ночі, А Україна знай горить …

Горить не одна Україна. Горить весь світ. Горить уже п’ятий рік. Спалахнулий у 1914 році світовий пожар не виданої в історії людства війни перетворюється в новий революційний пожар. У відповідь на імперіялістичну війну на користь «своїх» і «чужих» капіталістів, поміщиків, банкірів, війну за нові ринки, за новий поділ світу, за переділ «малих пригнічених народностей», — розгоряється й поширюється революційний пожар, який «очищає», випалює все, що залишилося після руїни 1914—1918 років, перетворює на попіл труп старого буржуазного суспільства.

Україна має нещастя посідати місце поруч з країнами, як Бельгія, Польща, Сербія, Вірменія й ін., де відбувалися криваві події сучасної війни, де вирішувалися питання світових хижаків. За честь бути свідком і ареною світових подій, стояти «на аванпості» світового руху Україна дорого заплатила кров’ю і працею своїх синів. І платити ще доведеться — про це вже подбає новий світовий переможець, новий гегемон імперіялістичної буржуазії, апостол «самовизначення малих народів», президент Північно-Американських Сполучених Штатів Вудро Вілсон.

Світова війна і світова революція — ось два наочні факти сучасности переживаної доби.

Війна і революція є кризою суспільства, громадянської спільноти.

«Всяка криза відкидає умовне, зриває зовнішню шкаралупу, шпурляє віджиле, розкриває більш глибокі пружини і сили».