Серп місяця

Лао Ше

1

Я знову побачила серп місяця — золотавий, наче холоднуватий… Скільки разів я бачила його ось таким, як зараз; скільки разів… І завжди він будить у мені різноманітні почуття, різноманітні видива. Коли я дивлюсь на нього, то мені здається, ніби він висить на прозорих легких хмаринках. А тим часом у пам’яті зринають спогади, мов ті квіти, що від подиху вечірнього вітерця розкривають оповиті сном пелюстки.

2

Коли я вперше помітила серп місяця, він справді був холодний. На душі в мене тоді було тоскно, а слабе золотаве проміння мерехтіло в моїх сльозах. Мені було лише сім років: мале дівча в червоній ватяній курточці та шапочці, яку сплела мама, синій, в дрібні квіточки, — я пам’ятаю це. Прихилившись до одвірка, я дивилась на місячний серп. А в тісній кімнатці — запах тютюну, ліків, материн плач, хворий татко. Я стояла на порозі і дивилася на серп місяця. Ніхто не кликав мене вечеряти. Я розуміла —нас спіткало лихо, бо довкола тільки й розмов було, що про таткову недугу, і ще болючіше відчувала печаль, холод та голод, свою самотину. Так я стояла, доки місяць не сховався. Усьому кінець.

Новий політичний та ідеологічний конфлікт у комуністичному таборі

Всеволод Голубничий

Москва втратила абсолютну організаційну та ідеологічну контролю над світовим комуністичним рухом. Тепер поступово оформлюється двоподіл у цьому русі — з тим, що коло Москви ще лишаються компартії, які стоять завдяки їй при владі в країнах-сателітах СРСР, і деякі старі, збюрократизовані партії, як французька; а на Пекін орієнтуються молоді компартії колоніяльних і залежних країн Азії та Африки і компартії Південної Америки. Новий конфлікт виглядає далеко поважнішим, ніж: конфлікт між Сталіном і Тітом. Існування його комуністи поза СРСР більше не заперечують, хоч і маскують його інтерпретацією, що це, мовляв, лише нормальна демократична дискусія, а не розлам і боротьба. В СРСР покищо визнано лише конфлікт з Албанією, і від цього визнання не повіяло дебатами, а запахло кров’ю. Все інше в СРСР ще замовчується.

ДЕЩО З НЕДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ СТОСУНКІВ МІЖ МОСКВОЮ І ПЕКІНОМ

Китайські комуністи вперше відкрито повідомили про свою незгоду з Москвою у вересні 1960 p., несподівано зазнавши поразки на з’їзді Південно-В’єтнамської Партії Трудящих.[1] Напередодні з’їзду Москва пообіцяла Го-Чі-Мінові величезну допомогу у виконанні його першої п’ятирічки, і китайці зрозуміли, що Москва бореться проти їх впливів, а не дискутує. Тому вони уповноважили представника лівого крила компартії Індії Гарекрішна Конара виступити в індійському тижневику «Лінк» з офіційним роз’ясненням ідеологічної суперечки між Пекіном і Москвою. З виступу Конара[2], а також і з інших матеріялів, наприклад, з книжки італійського комуніста Джюзеппе Боффа[3], тепер знаємо, що цей конфлікт почався негайно після /66/ XX з’їзду КПРС у 1956 p., коли Хрущов, не порадившися з закордонними комуністами і навіть не допустивши їх на свою промову, раптом виступив 25 лютого з своїм відомим засудженням Сталіна. Нікому з закордонних комуністів той виступ до вподоби не припав, бо він скомпромітував їх перед своїми народами та виборцями, як безвольних маріонеток, що сліпо йшли за таким божевільним злочинцем, як Сталін. Були і такі, що не повірили Хрущову і запідозрили його в наклепі на Сталіна та в зраді. І все ж, хоч би лише для того, щоб якось зберегти дисципліну, центральні комітети всіх без вийнятку компартій схвалили нову лінію КПРС; але китайці, — розповідає Конар, — одночасно вказали Хрущову, що, на їх думку, його виступ проти Сталіна був тактично помилковим.

Про ідеологічні розходження між СРСР і Китаєм

Іван Майстренко

В першій половині 1960 року комуністична преса світу відзначала 90-річчя з дня народження Леніна, і саме під час цього чотиримісячного ювілею виникли ідеологічні розходження між компартіями СРСР і Китаю. Вони торкалися спочатку трактування Ленінової науки про природу імперіялізму та імперіялістичних воєн, але відразу перейшли й на актуальні політичні проблеми нинішнього дня: на питання про можливість мирного співіснування капіталістичних і соціялістичних країн, питання про можливість уникнення третьої світової війни, можливість мирного переходу від капіталізму до соціялізму в деяких країнах і так далі.

Спір зачепив засади зовнішньої політики СРСР, і, очевидна річ, ініціяторами цього спору були китайці. Китайцям не сподобалась теза КПРС про можливість мирного співіснування (коекзистенціі) між соціялістичними та капіталістичними країнами і вони звернулися до авторитету Леніна. В його працях вони вишукали ті місця, де Ленін говорив про загарбницьку природу імперіялізму, про неминучість воєн у добу імперіялізму, і, протиставляючи ці думки Леніна тезі Хрущова про коекзистенцію, стали називати прихильників коекзистенції «новітніми ревізіоністами».

До розуміння того, що діється в Китаї

Всеволод Голубничий

Від редакції. В зв’язку з десятиріччям Китайської Народньої Республіки, що відсвятковано в жовтні ц.р., подаємо читачам нариси про сучасний Китай, написані старим співробітником «Впереду». Стаття ця в скорому часі вийде в одному німецькому журналі. У «Впереді» вона буде надрукована з продовженням у кількох числах.

Сучасні історичні стремління Китаю можна зрозуміти лише на тлі його минулого, яке існувало ще тільки 10 років тому, а тривало сторіччями. Найбільша в світі нація з найстарішою в світі культурою була приречена бути напів-колонією імперіялістів, легкою здобиччю значно менших від неї сусідів і не грала в світовій політиці жадної творчої ролі, що була б хоч наближено співмірна з її справжніми можливостями. Чимало світових політиків дивились на китайців як на «унтерменшів», деякі вчені антропологи вивчали їх на рівні з папуасами, а ситі західні міщани пирхкали: «Пхе, та ж вони їдять черваків!»

Історичний китайський експеримент

О.Васечко

Можна так або інакше ставитися до китайської реформи, чи — кажучи повніше — революції, треба, проте, безсторонньо ствердити, що маємо до діла з історичної ваги експериментом. Вистачить вказати на обставину, що сьогодні вперше від сторіччів Китай відчуває недостачу робочих рук, цей Китай, що завжди страждав перманентним безробіттям, аґрарним перенаселенням і великою масою частинно зайнятих працею людей. Недостачі праці не покривають навіть 250 мільйонів жінок, що перейшли до продукційної праці і працюють нарівні з чоловіками. Експеримент гідний того, щоб прикувати до себе увагу світу!

Про створення китайських народних комун ми вже інформували в попередніх числах «Впереду». Від тоді наспівають все нові і нові вістки, які вказують, що китайські комуни не були тільки подією, викликаною державним адміністративним актом, але стали процесом і загальнонаціональним рухом. Це може найбільша революція в історії китайського народу.

Про Українське питання

Лев Троцький

ВІД РЕДАКЦІЇ: У зв’язку з опублікуванням в ч. 9 московського «Коммуниста» й ч. 7 «Комуніста України» за 1955 рік заховуваних Сталіном дуже важливих і цікавих статтей Леніна по національному питанню, ми вважаймо, що слід передрукувати для документації невідому читачам ні на Україні, ні (майже) закордоном, статтю Л.Троцького по українському питанню. Для історичної правди варто знати справжні думки керівників, большевицької революції, не зважаючи на те, погоджується хто з ними чи ні. Стаття Троцького, що тут перекладаємо, була надрукована в його журналі «Бюллетень Оппозиции (большевиков-ленинцев)», ч. 77-78, травень-липень 1939 року, що виходив в Парижі. Пізніше, в ч. 79-80 цього ж журналу. Троцький опублікував ще дві статті по українському питанню: «Незалежність України і сектярська плутанина», в якій він полемізує з своїми критиками з соціялістичного табору, та «Демократичні кріпосники і самостійність України», в якій він атакує Керенського за його єдино-неділимські позиції.

*

Українське питання, яке багато урядів і багато «соціялістів» і навіть «комуністів» намагалися забути і запхнути у довгу шухляду історії, знову поставлене тепер з подвійною силою на чергу дня. Нове загострення українського питання якнайтісніше пов’язане з виродженням Совєтського Союзу й Комінтерну, з успіхами фашизму й наближенням нової імперіялістичної війни. Розіп’ята між чотирма державами, Україна зайняла нині в долі Европі те положення, яке займала в минулому Польща, з тією різницею, що світові відносини зараз нєспівмірно дужче напружені і темпи розвитку прискорені. Українському питанню суджено в найближчий період грати величезну ролю в житті Европи. Недарма Гітлер з таким галасом підніс питання про створення «Великої України» і не дарма, знову ж таки, він з такою злодійською поспішністю зняв це питання.

Розгром влади Керенського в Києві в 1917 році

Всеволод Голуб (Голубничий)

Після Корніловського заколоту влада уряду Керенського була остаточно підірвана силою соціяльної революції в цілій Росії. На Україні в підвалини цього уряду стукали одночасно дві сили — національна революція і соціяльна революція, які, правда, далеко не завжди розвивалися паралельно одна одній.

В Києві в жовтні. 1917 року фактично вже не існувало політичної влади уряду Керенського. Існували ще тільки військові сили, лояльні до Петроградського уряду. До цих сил належав штаб КВО на чолі з генералом Квєцінським та комісаром Кирієнком, міські школи юнкерів і прапорщиків, як також деякі військові частини Південно-Західнього фронту, які перебували поблизу міста.

В місті існувало два головних політичних центри: Українська Центральна Рада та Рада Робітничих і Солдатських Депутатів. До складу обох установ входили й представники російських меншевиків та есерів, які були основною підпорою уряду Керенського в Петрограді; в Києві ж при кінці жовтня обидві ті партії не проявляли великої активности в підтримці уряду Керенського.

Ще до питання народніх комун в Китаї

Б.Левицький

В попередньому числі «Впереду» ми поінформували читачів у загальному про постанову ЦК Комуністичної Партії Китаю щодо т.зв. народних комун. В міжчасі появилися матеріяли, з яких можна докладніше оцінити значення китайських комун не тільки з погляду їх важливости для народного господарства Китаю, але також їх впливу на всякі інші проблеми комунізму у східньому бльоці.

1. Організація народних комун.

Народні комуни постають шляхом злиття дотеперішніх продукційних кооперативів-колгоспів. Це, однак, ще не значить, що вони є через те влитою організаційною формою сільського господарства; в рядах з новопосталих комун знаходяться крім сільсько-господарських робітників також промислові робітники, урядовці, учителі, учні, а навіть військові відділи, одним словом, все населення даної територіальної одиниці. Першочерговим завданням комун не є праця в сільському господарстві, тільки керування розвитком цілого господарства даної територіяльної одиниці. Згідно з напрямними Пленуму ЦК КП Китаю комуни мають відогравати вирішну ролю в індустріялізації країни. Народна комуна є отже основною організаційною одиницею господарства.