Вибрані листи: Енґельс Куно (24 січня 1872)

Енґельс Куно

24 січня [1872 р.]

Бакунін, що інтригував проти Інтернаціоналу до 1868 р., вступив у нього відразу ж після невдачі на мирному конгресі в Берні і зараз же почав всередині Інтернаціоналу затівати змову проти Генеральної ради. В Бакуніна своєрідна теорія, мішанина прудонізму з комунізмом, при чому для першого характеристичне, що він вважає за головне лихо, яке треба усунути не капітал, не класові суперечності між капіталістами і робітниками, що виникають завдяки суспільному розвиткові, а державу. Тим часом, як маси соціяль-демократичних робітників, так само як і ми тримається такого погляду, що державна влада є не що інше, як організація, яку створили собі панівні кляси—землевласники й капіталісти—для того, щоб боронити свої суспільні привілеї, Бакунін твердить: держава утворила капітал, капіталіст посідає свій капітал лише з ласки держави.

Вибрані листи: Маркс Енґельсові (24 березня 1870)

Маркс Енґельсові

24 березня [1870 р.]

Пересилаю тобі листа російської колонії в Женеві. Ми їх допустили (в Інтернаціонал), я прийняв їхнє доручення бути за їхнього представника в Генеральній раді й надіслав їм стислу відповідь (офіційну, поруч з приватним листом), дозволивши їм опублікувати її в їхній газеті. Курйозне становище—бути за представника „молодої Росії”. Не знаєш до чого це може тебе призвести і в якій дивній компанії можеш опинитися. В офіційній відповіді я хвалю Флеровського й підкреслюю, що головне завдання російської секції — допомагати Польщі (тобто звільнити Европу від свого власного сусідства).

Про Бакуніна я вважав за безпечніше не говорити ні слова, ні в офіційному, ні в приватному листі. Але чого я їм ніколи не прощу — це того, що вони величають мене Venerable (шановний). Вони, мабуть, гадають, що мені 80-100 років.

Вибрані листи: Маркс Енґельсові (5 березня 1869)

Маркс Енґельсові

5 березня [1869 р.]

Доданий документик[1] надійшов учора (хоча він і датований 27 лютого). Ти надішли мені його назад, як тільки прочитаєш, бо наступного вівтірка я подам його раді. Панам з „Альянсу” треба було, мабуть, багато часу, щоб укласти цей твір.

Насправді для нас було б далеко краще, якби вони залишили при собі свої „незчисленні легіони” у Франції, Еспанії і Італії.

Бакунін думає, коли ми ухвалимо його радикальну програму, то він зможе її розблаговістити й таким чином до певної міри скомпромітувати нас. Якщо ми висловимося проти, то нас уславлять як контрреволюціонерів. Крім того, коли ми її допустимо, то він подбає за те, щоб на Базельському конґресі його підтримала деяка галаслива юрба.

Культ тілесності у фільмах Пазоліні

Леся Прокопенко

Це почалося в 1975 році, коли режисер зрікся «Трилогії життя», того, що також називалося «святом життя», аргументуючи свою відмову усвідомленням неспроможності в сучасному світі зняти фільм, де панувала би безпосередня краса тіла — вона, як виявилося, людей не лікувала, а лякала. Потім в автора загострюється відчуття приреченості, реалій смерті, безглуздого насилля, самоприниження та нищення, піком чого стала стрічка «Сало, або 120 днів Содому». А. Бернатоніте вважає, що зневіра в щасливості буття стала катуючою підготовкою до загибелі, закривши шляхи назовні з «пекла свідомості», диктатури розуму.

Окупанти

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Над сими трьома головними урядами, яко дух Божий на початку світу над хаосом, є ще «надзвичайний», «зверхзаконний» уряд — окупаційне військо бувшої імперії Гогєнцоллернів і Габсбурґів. Окупаційне військо грало з березня 1918 року, коли воно було закликане на Україну Ц. Радою, грає зараз, коли Директорія підняла повстання проти гетьмана Скоропадського, і буде грати далі, як не німецьке, то військо нового переможця і «благодетеля рода человеческого», Антанти, — величезну ролю на Україні, мало і буде мати величезний вплив на майбутній стан України.

А тому нехтувати цим не доводиться. Навпаки, треба якнайпильніше придивлятися до сього фактора життя України.

Німецьке військо прийшло на Україну яко оборонець волі українського народу проти «анархії більшовизму», що суне з півночі. Ц. Рада не витримала власними силами нападу з боку Сов. Наркому і ЦВК України, і аби повернутися і втриматися яко влада на Україні, мусіла звернутися за допомогою до німців. Ся «допомога» була дана, і німецьке військо, вкупі з гайдамаками і січовиками, стало встановлювати «лад та спокій».

Тимчасовий робітничо-селянський уряд України

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

«Известиях Всероссийского ЦИК СРККД» 1 грудня сього року надрукований був «Манифест Временного Рабоче-Крестьянского Правительства Украины».

Ми не знаємо, чи зовсім зрікся уряд Скоропадського-Денікіна від влади на Україні.

В усякому разі тоді Україна мала зразу аж три «законних» уряди — “а ще кажуть, що Україна не може бути самостійною! В Росії лише один уряд, а на Україні три або принаймні два — хто «самостійніше”?!

Тимчасовий уряд! «Жив Курилка»! А ще кажуть, в наші часи чудес не буває! Був просто Тимчасовий уряд з 6 «міністрами-соціялістами»! Був Тимчасовий коаліційний уряд з 10 міністрами-соціялістами! Був Тимчасовий уряд-Директорія з одного Керенського, «цілком соціялістичний»! Тепер маємо Тимчасовий робітничо-селянський уряд! Колекціонери будуть задоволені: колекція тимчасових урядів повна. Університет незабаром буде мати катедру по тимчасовому урядові! Бідні студентські голови — п’ять нових дисциплін, зачотів …

Volcano The Bear і новий інді-фольклор. Курйози неоархаїчного світу

Андрій Орел

Колись, у далекому XX столітті, існував авангард, який багатократно проголошував «смерть мистецтва». Але для того, щоб успішно втопити мистецтво, допомога авангарду не знадобилась. Відтак, авангард, залишаючись, незважаючи на все, мистецтвом, помер також. Помер багатократно.

Однією зі смертей музичного авангарду було його втоплення в архаїці. Зустріч авангарду й архаїки — це зустріч голови і хвоста одного й того ж змія. Чергова проява одвічного символу в історії: огорнутий страхом (багатократними страхами), змій вкусив самого себе за хвіст. Саме страх пов’язав у єдине коло авангардове «передове» й архаїчні «задвірки». І замкнувшись у коло, «перед» і «зад» чисто геометрично самоскасувались.

* * *

Архаїчна музика — це гіпертрофоване дихання, яке переростає у крик і спів, гіпертрофована тілесність, яка пробивається назовні пульсуючим (полі)ритмом. Розширюючи голосним голосом і арсеналом дисциплінованих тілорухів «сферу впливу» архаїчної людини, музика служить зменшенню «сфери впливу» страху, витісняє страх, приручає його та ув’язнює в ритуалі. Допомагаючи позбутися страху «своїм», музика водночас намірюється нагнати страху на «чужих», перетворюючись таким чином на психічну зброю.

Вибрані листи: Маркс Енґельсові (20 червня 1866)

Маркс Енґельсові

20 червня [1866 р.]

Вчора на раді Інтернаціоналу обмірковувалися сучасні воєнні справи. Про це оголошено заздалегідь і кімната наша була дощенту напихана. Надіслали своїх також і пани італійці. Дискусія, як і слід чекати, перейшла на питання про „національності” взагалі й про те, як ставимося до цього питання ми. Дальше обговорення перенесене на найближчий вівторок.

Французи, яких було дуже багато, не ховали своєї ворожнечі до італійців. /182/

Представники „молодої Франції” (не робітники) почали з того, що всяка національність і самі нації — все це застарілі пересуди. Прудонізоване пітірнеріянство. Всіх треба розбити на дрібні „групи”, або „комуни”, що й собі утворюватимуть „союз”, але не державу. І ця „індивідуалізація” людства і відповідні їй „mutualisme” (взаємодопомога) повинні розвиватися, тим часом історія в усіх інших країнах зупиниться й увесь світ чекатиме, поки, нарешті, французи встигнуть для того, щоб зробити соціяльну революцію. Тоді вони зроблять перед нами спробу, а ввесь інший світ, вражений силою їхнього прикладу, зробить те самісіньке. Якраз того самого чекав Фур’є від своєї зразкової фаляцстери. Взагалі ж усі, хто обтяжує „соціяльне” питання „пересудами” старого світу,—всі вони „реакціонери”.

Вибрані листи: Маркс Маєрові й Фоґтові (9 квітня 1870)

Маркс Маєрові й Фоґтові

9 квітня [1870 р.]

Багато років вивчаючи ірляндське питання, я дійшов того висновку, що рішучого вдару панівним англійським клясам можна завдати не в Англії, а лише в Ірляндії (а він мав би вирішальне значення для робітничого руху в цілому світі).

1 грудня 1869 р. Генеральна рада видала таємний обіжник, що я його склав французькою мовою (для впливу на Англію мають значення лише французькі, а не німецькі газети) про зв’язок ірландської національної боротьби з емансипацією робітничої кляси й про ставлення Міжнароднього товариства робітників до ірляндського питання, що випливає звідси. Перекажу вам стисло суть головних тез.

Вибрані листи: Маркс Енґельсові (10 грудня 1869)

Маркс Енґельсові

Лондон, 10 грудня [1869 р.]

Найближчого вівтірка (залишаючи на боці всі „інтернаціональні” і „гуманні” фрази про „справедливість для Ірляндії”, що в раді Інтернаціоналу зрозумілі самі собою), я доводитиму, що  б е з п о с е р е д н і й  і н т е р е с  а н г л і й с ь к о ї  р о б і т н и ч о ї  к л я с и  в  т о м у,  щ о б  з в і л ь н и т и с я  в і д  с в о г о  т е п е р і ш н ь о г о /175/ з в’ я з к у  з  І р л я н д і є ю. На цьому я глибоко переконаний з причин, що їх англійським робітникам почасти я не можу сказати. Довгенько я думав, що ірляндські порядки можна зруйнувати за допомогою впливу англійської робітничої кляси. Цей погляд я завжди висував у „Нью-Йоркській Трибуні”. Глибше вивчення переконало мене зворотного. Англійській робітничій клясі  н і ч о г о  н е  в д а с т ь с я  з р о б и т и, поки вона не спекаються Ірляндії. Центр ваги — в Ірляндії. Ось чому ірляндське питання таке важливе для соціяльного руху взагалі.

Вибрані листи: Енґельс Марксові (9 грудня 1869)

Енґельс Марксові

Манчестер, 9 грудня [1869 р.]

Ірляндія все ще залишається „священним островом”, що його поривання не можна плутати з клясовою боротьбою звичайнісінького грішного світу. Почасти, звичайно, це має характер справжнього божевілля. Почасти ж провідниками безперечно керує свідомий розрахунок. Вони підтримують це твердження, щоб зберегти, таким чином, своє панування над селянами. До цього прилучається й те, що селянство мусить брати своїх літературних представників з-поміж міської буржуазії та її ідеологів. З цього погляду Дублін для Ірляндії є те самісіньке, що Копенгаген для Данії (я розумію католицький Дублін). Але для цих панів увесь робітничий рух чистісінька єресь і ірляндський селянин не повинен знати, що соціялістичні робітники є єдині його спільники в Европі.

Надрукований у кн.: К.Маркс і Ф.Енґельс. Вибрані листи. (Уклав В.В.Адоратський. Переклав О.Соболів.) — Державне видавництво «Пролетар», Харків-Київ, 1931. — Стор. 175.

Програма партії “Чорна Пантера”

Чого ми хочемо

У що ми віримо

1. Ми хочемо свободи. Ми хочемо влади, щоб визначати долю нашої чорної спільноти.

Ми віримо, що чорні люди не будуть вільними, доки ми не зможемо визначати нашу долю.

2. Ми хочемо повного працевлаштування для наших людей.

Ми віримо, що федеральний уряд відповідає і зобов’язаний надати кожній людині працевлаштування або гарантований дохід. Ми віримо, що, якщо білі американські бізнесмени не нададуть повного працевлаштування, тоді засоби виробництва мають бути забрані в бізнесменів і передані спільноті, щоб люди спільноти могли організувати і працевлаштувати всіх своїх людей і забезпечити високі стандарти життя.

Володимир Темницький: сторінки політичної біографії

О.С.Жерноклеєв, І.Я.Райківський

У радянські часи партію українських соціал-демократів, до якої належав В.Темницький, трактували як “дрібнобуржуазну”, “опортуністичну”. Діяльність УСДП та її провідних діячів не вписувалася в офіційну класову схему суспільно-політичного руху і мало цікавила радянських дослідників. Історики української діаспори також серйозно не займалися дослідженням діяльності партії. Короткі відомості про В.Темницького містить “Енциклопедія українознавства”(3). Лише в умовах розбудови в Україні незалежної демократичної держави виникли можливості для об’єктивного дослідження історії української соціал-демократії(4), посилився інтерес до діяльності відомих партійних діячів, однак постать її багатолітнього голови В.Темницького досі залишалася поза увагою дослідників. У сучасній історіографії так і не створено цілісного політичного портрета цього визначного громадського діяча. Тому завданням даної статті стало відтворення основних віх політичної біографії В.Темницького на тлі суспільно-політичних процесів в Україні першої третини XX ст.

Актуальним завданням сучасної історичної науки залишається всебічне вивчення персоналій видатних громадсько-політичних діячів, чиї імена в умовах панування в Україні однопартійної тоталітарної системи перебували поза межами наукових досліджень або й узагалі були викреслені з української історії. До них слід віднести й Володимира Темницького (1879-1938) – члена урядів Української Народної Республіки, багатолітнього голову Української соціал-демократичної партії (УСДП), яка відіграла помітну роль в історії західноукраїнських земель кінця XIX – першої половини XX ст. Багатогранна діяльність В.Темницького не знайшла належного висвітлення у вітчизняній історіографії. Окремі аспекти теми відображено в працях сучасників подій, які тією чи іншою мірою розкрили участь УСДП у суспільно-політичному житті Західної України (1). Відгуком на смерть В.Темницького стала публікація статті товариша по партії І.Квасниці, в якій відображено найважливіші сторінки його життя та громадсько-політичної діяльності (2).

Капіталізм, клас, здоров’я та медицина

Майк Гейнз

Протягом останніх 30 років – якраз тоді, коли нам казали, що класовий аналіз помер – щось дивне траплялося у медичній науці. Ціле покоління епідеміологів, що досліджували закономірності смерті та захворювань, стали перейматися соціальною нерівністю. Журнали на кшталт Lancet та British Medical Journal надрукували тексти з оглядом останніх досліджень про найбазовіші нерівності та соціальні структури. Червоною ниткою проходило бажання описати зв’язок між нерівністю та здоров’ям: продемонструвати, що люди вищого соціального становища мають кращий стан здоров’я, ніж ті, хто займає нижчі соціальні позиції.

Українська державна влада

Володимир Винниченко

Для кожного українця питання державної влади має особливий, сугубий інтерес: з ним зв’язується питання національне. В залежности від того, чи є взагалі якась державна влада на Україні, в залежности від того, яка вона по-своєму складу й характеру, стоїть питання й про саму державність та про національне відродження українського народу.

Державна влада є величезний, могутній апарат, яким та чи инча кляса, захопивши його в свої руки, намагається направляти економичне, соціальне, політичне й національне життя по бажаному їй напрямі. Коли об’єктивні умови цього життя не стоять у суперечности з цим напрямом, намагання тої клясової влади зустрічають прихильність більшости народу і влада знаходить піддержку, зміцняється; коли намагання розходиться з об’єктивними умовами життя, настає дізгармонія, невдоволення і протест широких мас, влада губить сімпатії. піддержку народу й раніще чи пізніще гине. Особливо цt виразно помітно в революційний час, коли орґани державної влади розхитані, коли апарати примусу знищені й головною опорною силою уряду є довірря й прихильність народніх мас.

Українська державність

Володимир Винниченко

Всеросійська революція, розчинивши двері „тюрми народів“, випустила на волю майже зовсім задушену ідею української державності. В світлі й сяйві революції, на просторі революційних перспектив, недосушене українство, що не сміло мріяти в тюрмі більше як про національну школу та манюсеньку автономійку, тепер — під надихами революції набрало сил, розмаху, сміливости, і виставило гасло цілковитої самостійности й суверенности української держави.

Три роки тягнеться тяжка боротьба за державність. Принесено масу жертв; принято силу пониження, образ і глуму; вчинено цілий ряд соціяльних і політичних злочинств. І ще тої ідеї не здійснено.

Директорія

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Директорія! Се дзвенить зовсім по-французькому! Що се за гієрогліф? Директорія складається, як кажуть, з п’яти чоловік. На чолі її стоїть В. Винниченко, бувший голова Генерального Секретаріату Ц. Ради український с.-д. Головнокомандуючим республіканських військ — С. Петлюра, бувший Військовий Секретар Ц. Ради, український с.-д. «Ба! Знакомые все лица!»

Директорія — се псевдонім Ц. Ради. Центральна Рада 29 квітня померла! Vive la Centralnaia Rada! Хай живе Директорія! Чого вона хоче? Її програму ми знаходимо в першому закликові до повстання проти Скоропадського главковерха Директорії — Петлюри.

«По наказу Директорії Української Републіки, я, яко верховний главнокомандуючий, закликаю всіх українських салдат і козаків боротися за державну самостійність України, проти зрадника, бувшого царського наймита, генерала Скоропадського, самочинно присвоївшого собі права гетьмана України. По постанові Директорії, Скоропадський оголошений поза законом за утворені ним злочинства проти самостійної Української Республіки, за знищення її вольностів, за переповнення тюрем найкращими синами українського народу, за розстріл селян, за руйнування сіл і за насильства над робітниками і селянами. Всім громадянам, мешкаючим на Україні, забороняється під загрозою військового суду допомагати кровопивцеві генералові Скоропадському в тіканні, подавати йому споживання і захисток. Обов’язок кожного громадянина, мешкаючого на Україні, арештувати генерала Скоропадського і передати його в руки республіканських властей. Гетьманські розпорядження і накази по військах касуються, військові частини гетьмана Скоропадського, аби усунути даремного кровопролиття і розрухів, повинні перейти до лав військ республіки, услід за тими, які вже перейшли. Війська республіки мають на меті дощенту знищити лад, заведений гетьманським урядом, знищити нагайку, на яку він спирався до останнього моменту. В сю велику годину, коли на всьому світі падають царські трони, визволяються народи, коли на всьому світі селяни і робітники стали панами, в сю хвилину ми, брати козаки, хіба дозволимо собі піти з поміщиками, з гетьманським урядом проти своїх батьків? В сю велику годину ви, брати козаки, осмілилися служити торгашам, котрі самі продавались і хотять Україну продати недавнім царським міністрам Росії і її пануючому класові — безробітному російському офіцерству і мародерам, — скупченим в контрреволюційне кубло на Дону».

Вибрані листи: Маркс Куґельманові (29 листопада 1869)

Маркс Куґельманові

29 листопада [1869 р.]

Ти бачив мабуть у „Volkstaat” запропоновані від мене резолюції проти Ґладстона в питанні про ірляндську амнестію. Я напав тепер на Гладсона — і це тут зчинило галас—так само, як раніш на Пальмерстоиа. Тутешні еміґранти-демагоги люблять поглузувати з континентальних деспотів із безпечного далека. Для мене це має лише тоді свою принаду, коли робиться vultu instantis Tyranni (перед лицем самого тирана).

Однак мій виступ у цьому ірландському питанні про амнестію, а також і моя подальша пропозиція на Генеральній раді про те, щоб обговорити становище англійської робітничої кляси в Ірляндії і ухвалити з приводу цього певну постанову, мали звичайно ще й інші цілі, крім тої, щоб голосно й рішуче висловитися за пригноблювану Ірляндію проти її гнобителів.

Скоропадський і Денікін

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Остання звістка з України: ясновельможний пан гетьман Скоропадський зрікся гетьманства і сховався невідомо де. Sic transit gloria mundi! Такою химерною є слава сього світу!

Але за останні сім місяців ми так звикли до сієї кумедної фігури, що так легко з ним розійтися не можемо, тим паче, що з ним ще не зникають ті сили, які його висунули на історичну сцену, і тому, що зрозуміти сучасний стан контрреволюційного «єдиного і неділимого» стану не можна без Скоропадського.

Та ж звістка сповіщає, що на російсько-чорносотенному обрії стала постать другого царського генерала, Денікіна, який стоїть на чолі «добровольчої армії». Не треба бути пророком, щоб сказати, що ген. Денікін займе у найближчі часи таку ж саму увагу, як і Скоропадський.

Генерали Скоропадський і Денікін є двома гієрогліфами, котрі тим відрізняються від гієрогліфів єгипетських, що їх і неграмотний розбере.

Ген. Скоропадський — учорашнє, ген. Денікін – сьогоднішнє російської й світової контрреволюції на Україні.

Вибрані листи: Маркс Енґельсові (18 листопада 1869)

Маркс Енґельсові

18 листопада [1869 р.]

Останнього вівтірка відкрилась дискусія про пункт №1 — ставлення британського уряду до питання про амнестію ірляндців. Я говорив приблизно годину з чвертю за многоразових похвал і потім запропонував до пункту № 1 таку резолюцію:

„Ухвалено, що в своїй відповіді на домагання ірляндців звільнити ув’язнених ірляндських патріотів, — у відповіді, що міститься в листі п-на Ґладстонн п-ві „О’Ші і т. д.—  перший навмисно образив ірляндську націю;

що він сполучає політичну амнестію з умовами однаково /172/ образливими як для жертов поганого уряду, як і для народу, до якого вони належать;