Нотатки з нагоди 4-ї річниці однієї «революції»

Роман Тиса

Хтось зауважить, що чотири роки — дата не кругла, не ювілейна, можливо, зарано підбивати підсумки. На що я скажу: яка «революція», такий і ювілей, які «досягнення», такі й підсумки.

Статистична експозиція

Бо всілякому, що має, додасться і примножиться, а в того, що не має, відбереться й те, що має.

Матвій 25:29

Чуємо розмови про повернення 1990-х. Ці розмови небезпідставні: очевидне не тільки повернення вогнепальної зброї до арсеналу засобів — поряд з переговорами та судом — розв’язання господарських спорів і перерозподілу матеріяльних благ, але й падіння економіки та загального рівня життя населення. Подивимось, як змінились деякі показники за останні чотири роки.

Валютний курс дол. США за НБУ

1 вересня 1996: 1,761[1]
1 лютого 1997: 1,876
1 лютого 2014: 7,993
1 лютого 2018: 27,843

За 17 років — з 1997 по 2014 р. — зниження курсу в 4,26 рази (або на 326 %).
За 4 роки — з 2014 по 2018 р. — зниження курсу в 3,48 рази (або на 248 %). Продовжити читання ‘Нотатки з нагоди 4-ї річниці однієї «революції»’

Advertisements

Українська ідеолоґія. Частина 1. Евроентузіязм

Роман Тиса

Мене здивувала наполегливість, з якою Степан Величенко, науковий співробітник Університету Торонто, домагався у редакції «Впереду» публікації свого допису «Україна: остання велика колонія у світі і ліві ЄС»[1]. Справи стояли ще чудніше: Величенко усвідомлював нетотожність власної позиції та позиції «Впереду» щодо зимових подій в Україні та, попри все, притьмом прагнув побачити свій текст у виданні, що не є ані популярним, ані впливовим в гурті «лівих» в Україні чи загалом серед україномовних читачів. Попередньо коротко відмовивши авторові  в публікації, тепер хочу докладно відгукнутися на «Україну: останню велику колонію…», позаяк з його допису знати, що Величенко є носієм певних характеристичних уявлень, що є фраґментом тієї пістрявої, непевних форм мозаїки з ідей, що її я пропоную називати «українська ідеолоґія». Звідси — заголовок.

Текст Величенка важко критикувати, як важко критикувати уламки не вияснених остаточно думок. У цьому вигляді його текст подібний до недолугого оксюморону. Додають перцю й кульбіти по рядках: наш автор в межах одного абзацу спромігся від французьких колоністів в Алжирі скакнути до розкрадання державного бюджету в Україні! Тим-то і мій відгук може вимушено містити повтори. Попри те, що автор «України…» нібито нікого відкрито не анґажує, нікому не пропонує пристати до нього з його гаслами, цей «нарис» з поточної української історії є ідеолоґічним посланням, до того ж цілком ясним посланням — усі проґресивні сили в Україні мають згуртуватися навколо «хороших» «українських» буржуа проти «поганих» «малоросійських» буржуа, щоби нарешті жити за «правильний» капіталізм із «людським, европейським обличчям» — не ідеальний, але у будь-якому разі кращий за капіталізм «неофевдальний», «за російський зразком». До того ж цілком досяжний. Виходячи з цього принципово розуміння «Української…» ідеолоґії, я і написав свій відгук. Продовжити читання ‘Українська ідеолоґія. Частина 1. Евроентузіязм’

Павич, мулла й демократичний потяг: Іран 1953-1979

Л.Л.

У 1953 р. шах Різа Паглаві вступив на іранський /37/ престол. У лютому 1978 р. «Іслямська революція» скинула його з цього престолу і провідник релігійного руху — Аятолла Хомейні — дефакто перебрав владу. У США почали критикувати президента Картера за цей найгірший «промах» його адміністрації в зовнішній політиці, — допущення несподіваної революції в Ірані, яка перевернула догори ногами цілу післявоєнну американську стратегію в Середньому Сході, Кілька місяців пізніше, у вересні 1979 р., СРСР заявив, що революція зійшла на манівці й розпочав критику Хомейні. Щоб зрозуміти ці головокружні події й причетність до них великих потуг, ми мусимо заглянути на ввесь післявоєнний розвиток Ірану.

У 1979 р. забутий шах Паглаві перебував у Мехіко, де відпочивав з дружиною й дітьми, де вчився грати в теніс від професійних гравців і випивав коктейли з Річардом Ніксоном і іншими старими — колись, здавалося, всемогутніми — друзями. Але, до 1978 р., перський король був союзником, протеже, на якого США покладали великі надії. Його кар’єра тісно зв’язана з політикою США за останню чверть століття й з важливістю нафтової промисловости в світовій політиці після Другої світової війни.

Своєрідність економічного розвитку Ірану полягає в самому характері його нафтопромисловости, ввесь прибуток з якої розділювали між собою уряд і міжнародні компанії. Швидкий зріст прибутку з цієї індустрії під час 1960-х років закріпив післявоєнний режим шаха політично, передавши державі рішальний голос у всіх справах економічних і не дозволивши кволій клясі іранських капіталістів розвинутися. Одночасно, тому що нафтова продукція, в противагу гірничій промисловості, наприклад, не вимагала великої кількости робітників, вона лише до невеликої міри впливала на загальну економіку й суспільну структуру країни. Таким чином, хоч держава розбагатіла за короткий час, передкапіталістична клясова структура країна ледве /38/ змінилася. Державі прийшлося очолити ввесь процес капіталістичного розвитку й модернізації відсталої й, до останнього часу, бідної країни. Продовжити читання ‘Павич, мулла й демократичний потяг: Іран 1953-1979’

По темний бік фільмів про війну

Рец. на фільми: «Темні часи» (Darkest Hour, реж. Джо Райт, 2017 р., Велика Британія) та «Дюнкерк» (Dunkirk, реж. Кристофер Нолан, 2017 р., Велика Британія)

Минулий рік потішив любителів воєнних драм: на екранах з’явилися фільми «Дюнкерк» і «Темні часи». Оскільки обидва фільми — так сталося — показують епізоди Битви за Францію, то критики й усезнайки раділи, що можна поговорити про «пандан», про «по той бік Дюнкерка», про «ріжні погляди». Та якщо ще зо десять-двадцять років тому інтерес до історії був похвальним — складна-бо тема, то тепер очевидно, що й туди лізуть усі, кому охота. «Історичні» фільми та книги, призначені для масового вжитку, подібні до реконструкторства: ніби й костюми ті, ніби й фурт-фурт ладують хвацько, ніби й вибухи правдоподібні — картинка красива, а от зміст небездоганний.

Казка про бочку

Віскі ллється, сповнюючи келих ущерть, — у світі криза. Яєчня шкварчить — Британія загрожена війною. Квасоля стрибає з бляшанки на тарілку — обирають очільника уряду. Щотемніша ніч, то вищим є владний шабель. І світить нам одна-єдина провідна зоря — Вінстон Леонард Спенсер-Черчилль. Продовжити читання ‘По темний бік фільмів про війну’

«Західний марксизм» і Радянський Союз. Огляд критики та дискусій після 1917 року {VI}

Марсель ван дер Лінден

Глава шоста. Від придушення «Празької весни» до перебудови (1968-1985)

Придушення «Празької весни» спричинило широкосяжний шок серед лівого гурту. Американський марксист Пол Свізі вважав, що орієнтований на Москву комунізм завдав власному впливу на Заході смертельного удару: «Чеська криза позначила початок кінця московського політичного та ідеолоґічного впливу в розвинутих капіталістичних країнах»[1].

Велике піднесення студентського руху, що вже почалося раніше та досягло найвищої точки в Парижі в травні 1968 року, означало радикалізацію широких верств (майбутніх) інтелєктуалів. Сприймаючи себе за соціялістів чи комуністів, вони займали незалежну позицію щодо «реального соціялізму» в Радянському Союзі та його буферних держав. За декілька років поміж них виникла небувала дискусія стосовно природи СРСР. Тоді, як і на початку 1960-х рр., учасники спершу звернулись до старіших теорій, але швидко додали нові варіянти. Поки знову визнано рацію за наявними теоріями «державного капіталізму», «деформованої робітничої держави» та «бюрократичного колєктивізму», значно побільшало ориґінальних суджень, що стали новим внеском до теорії «нового способу виробництва».

6.i. Теорії державного капіталізму

Течія Кліффа

У рамках теорії Кліффа в період з 1956 по 1968 рр. не було запропонвано нічого нового, і загалом повторювалися наявні положення. Дискусія серед послідовників Кліффа зосередилась на соціяльному положенні радянських робітників. Продовжити читання ‘«Західний марксизм» і Радянський Союз. Огляд критики та дискусій після 1917 року {VI}’

Цим він міг довіряти

Ричард Еванс

Рец. на кн.: Daniel Siemens, Stormtroopers: A New History of Hitler’s Brownshirts
Yale University Press, 459 pp, October 2017

Коли невдовзі після завершення другої світової війни в Нюрнбергзі було скликано Міжнародний військовий трибунал, одним з предметів розгляду, що він привернув до себе увагу трибуналу, були «штурмові загони» (Sturm-Abteilungen, SA) нацистського руху. Як стверджувала сторона обвинувачення, СА була злочинною орґанізацією, повинною у воєнних злочинах і злочинах проти людяности. «Націонал-більшовик» Ернст Нікіш[1], що він провів війну за ґратами, 1953 року писав про СА як про:

«контр-еліту — вона приваблювала усіх особин, гнилих і нестійких. У СА буяли усі пороки та злочинні нахили. Бараки СА були вертепом, домівкою ледацюг, пияків, невдах [Lebensbankrotteure], гомосексуалістів, шибеників і вбивць, котрі плекали думку завдати такого лихого вдару, що від нього Німеччина буцімто мала „прокинутися“. Людський матеріял цієї коричневої маси, де діти німецької буржуазії вправлялися в майстерному володінні бандитськими прийомами, свідчив про страхітливий занепад німецьких „середніх кляс“».

Згодом історики назвали СА «злочинною бандою з політичним стилем» та «найбільш деґенеративною формою ненормальної салдатської традиції». Вбивці, глитаї, збоченці: можна припустити, що штурмовики як такі навряд чи заслуговували на серйозну увагу істориків. Ба більше, одностайно вважалося, що вони мали важливу ролю лише у відносно короткий проміжок часу — напередодні захоплення влади нацистами 1933 року і відомий час після того. За часів встановлення гітлерівської диктатури особовий склад СА збільшився до 4 мільйонів, а на початку 1934 року їхній лідер Ернст Рьом проголосив необхідність «другої революції», що мала усунути з уряду консервативних попутчиків нацистів і замінити традиційні німецькі збройні сили новим радикальним народним ополченням — СА. Гітлер, якого старі ґенерали реґулярної армії встигли попередити, що цього вони не дозволять, дав наказ провести «Ніч довгих ножів». 30 червня 1934 року було заарештовано і страчено фактично усе керівництво СА (а заразом і невизначена кількість инших осіб). Продовжити читання ‘Цим він міг довіряти’

Біля витоків «західного марксизму»: Лукач, Корш, Ґрамші

Роман Тиса

Марксизм після Маркса

Парадоксальною була доля марксизму в XX в. У Радянському Союзі — у країні, де правляча комуністична партія проголосила марксизм офіційною доктриною, — він впродовж довгих десятиліть вихолощувався, фальсифікувався і перетворювався на подобу державної реліґії. Замовчувались праці не тільки західних філософів-марксистів, але й російських революціонерів-більшовиків. Замість культивувати полєміку та міжнародний обмін думками щодо насущних питань сьогодення, у СРСР видавали та перевидавали «святе письмо» повних збирань творів Маркса, Енґельса, Лєніна та Сталіна з «додатками» — безкінечними тлумаченнями «святого письма». Тим часом на Заході, де марксистські партії програли боротьбу за владу, тривала жвава дискусія, народжувалися, обговорювалися, розвивалися або відкидалися нові ідеї. З цих дискусій постав так званий «західний марксизм» — не так специфічна течії, як узагальнююча назва для марксизму теоретиків, що жили та працювали насамперед у країнах Західної Европи та Північної Америки, — марксизм, вільний у своїх теоретичних пошуках від доґматизму і тематично ріжноманітний у своїх дослідах.

Коли сам Карл Маркс приділяв основну увагу виявленню економічних законів капіталізму, «західні марксисти» — хоча й не нехтували політичною економією повністю — свою головну увагу зосередили на питаннях методи, теорії пізнання, державного устрою, форм політичної боротьби, культури, психолоґії та ин. Проте протиріччя — попри можливе враження — між Марксом і його послідовниками з XX ст. тут немає. 1932 року побачили світло «Економічно-філософські рукописи з року 1844» (писані у квітні—серпні 1844 р.) — невідомий раніше твір молодого Маркса (на момент написання йому було 26 років), і світ побачив, що в центрі цього твору стоїть не тільки проблєма капіталістичної експлоатації, як у «Капіталі» (1867 р.) та инших його пізніх книгах, але також проблєма відчуження, спричиненого владою капіталу над людським суспільством. Так, на початку 1930-х рр. виявилось, що Маркс — не тільки критик політекономії, але також філософ-гуманіст, і саме цей бік його теоретичної спадщини привернув увагу багатьох «західних марксистів». Саме поняття «західний марксизм» у 1950-х рр. увів в обіг французький філософ Моріс Мерло-Понті (що він сам пережив вплив марксизму та певний час був членом Французької комуністичної партії). Продовжити читання ‘Біля витоків «західного марксизму»: Лукач, Корш, Ґрамші’

Людський капітал, це — багато? Як переконатись, що це саме так?

Андре Ґундер Франк

Версія 1: Очікується, що вражаючі досягнення Карели за основними показниками людського розвитку — попри низький реґіональний дохід на душу населення —слугуватимуть прикладом для політиків в инших штатах… Якість шкільної освіти вже багато років перевищує якість освіти в будь-якому иншому штаті. Державні витрати на освіту є одними з найвищих у країні.

Версія 2: Брак економічного зростання і стабільно високий рівень безробіття призведуть до «кризової» ситуації. Штат може не впоратись із завданням забезпечити достатнє фінансування сектору громадських послуг. Очевидно, що освіта та краща охорона здоров’я самі по собі не можуть призвести до позитивних перетворень в економіці… Розповідь буде неповною, якщо не згадати про постійно зростаючу кількість безробітних з освітою… Кількість і якість капіталовкладень є вирішальними факторами економічного зростання. Чому в Кералі рівень капіталовкладень залишається таким низьким?

(«Ікономік енд політікел віклі», 5 лютого 2005 р., стор. 542)

У своїй статті «Людський капітал чи людський розвиток?» (22 січня, стор. 300-306) Сантош Мехротра робить важливі політичні висновки, а саме: людський капітал — надто освіта — сприяє людському розвиткові. Та сама теза промайнула у статті Кеннета Померанца, опублікованій у рамках дискусії між Ройєм, Франком, Суґіхарою, Хатекарою і Вонґом в одному з останніх чисел «Ікономік енд політікел віклі». Померанц («Ікономік енд політікел віклі», 4 грудня 2004, стор. 5268) пише, що «дякуючи історії, ми тепер знаємо набагато більше» про капіталовкладення — і брак капіталовкладень — в освіту. Але що ми знаємо? Схоже, не зовсім те, що думають мої колєґи. Продовжити читання ‘Людський капітал, це — багато? Як переконатись, що це саме так?’

Вибрані листи: Фанон до Шаріяті (осінь 1961)

Франц Фанон

Осінь 1961 р.

Довше за всю Азію й всю Африку опирається ісламський ‹світ› Заходові та колоніялізмові. Ці два вороги завдали його тілу та душі страшних ран. Він самотньо страждає від ненависти цих ворогів, що вони б’ють по ньому сильніше, ніж по инших. І хоча я не поділяю твого почуття до ісламу, я хотів би наголосити на твоєму зауваженні сильніше, ніж це зробив ти сам, а саме, що в третьому світі (і, з твого дозволу, насамперед на Близькому та Середньому Сході) іслам має — більше за будь-які инші суспільні сили та ідеолоґічні альтернативи — антиколоніяльний потенціял та антизахідний характер. ‹…›

Сподіваюсь, що ваші справжні інтелєктуали, маючи на меті підвищити загальний рівень усвідомлення робітничими масами своєї країни та підняти їх на оборонну війну проти аґресії та спокус отруйних і підозрілих ідей, а також проти метод і способів вирішення, вироблених у Европі, — сподіваюсь, що ваші справжні інтелєктуали використають колосальні культурні та громадські ресурси, заховані в мусульманських суспільствах і в мусульманському дусі, для емансипації і заснування иншого людства та иншої цивілізації, та вдихнуть новий дух у тіло мусульманського Сходу. На тебе та твоїх колєґ покладено обов’язок виконати це завдання. Звісно, я знаю, що твої зусилля в цьому напрямку — попри видиму їхню подібність — не сумісні з моєю метою будівництва сполученої і дружної нації в нашій країні «третього світу» — точніше сказати, у третій країні світу. Адже те, що нас об’єднує, дозволяє мені визнати цей образ дії за великий розумний крок уперед до мого ідеалу. Продовжити читання ‘Вибрані листи: Фанон до Шаріяті (осінь 1961)’


Лютий 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Гру    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти

Advertisements