В боротьбі за радянську владу в Києві. Січневе повстання в залізничому районі

Н. С. Патлах

І. Перед повстанням.

Після того, як виявилось остаточно, що Центральна Рада стала на шлях розгрому київських робітничих, професійних та инших організацій, які в більшій чи меншій мірі співчуваюче ставилися до більшовицького руху, Київський міський парком зусилено взявся до організації робітничих мас. Ухвалено була організовувати й озброювати київське робітниче населення, утворюючи бойові дружини для скинення влади Центральної Ради. З цією метою виділені були для кожного району Києва відповідальні організатори. Для переведення зазначеної роботи серед київських робітників-залізничників міськпарком виділив автора цих споминів разом з иншими більшовиками залізниці, яких, — до речи сказати, на той час нараховувалося щось з 30 чоловіка.

До цього часу в залізничому районі ввесь час верховодили по всіх організаціях угодовці, есери, петлюрівці то-що, і більшовики особливої ваги не мали. Так у 1 уч. тяги ввесь час було засилля есерів, на чолі яких стояли головними верховодами — Олендський, Богинський Петро й Березовський Петро. Територія 1 уч. тяги, повинен сказати, для більшовиків була неприступним місцем. Пригадую, що коли нашим т-шам доводилося туди декілька разів приходити на збори робітників для розповсюдження газети «Голос Социал–Демократа», їх звідтіля через нацьковування есерами, що вони німецькі шпигуни то-що, просто таки виганяли. Не дивно, що тов. Жукові, який маже з 10 місяців там працював, страшенно важко було налагоджувати організаційну роботу. Крім есерів, у 1 уч. тяги згодом організувалася сильна група петлюрівців, серед яких найактивніші були Діденко, Яковенко, а після Жовтневої революції — і вищезгаданий есер Богинський Петро. Продовжити читання ‘В боротьбі за радянську владу в Києві. Січневе повстання в залізничому районі’

Advertisements

Жовтнева революція і єврейське питання

Юхим Різницький

Переможець-пролетаріят, узявши владу до своїх рук, творить дивні „чудеса”. Величезні перемоги на господарчім та культурнім фронті, що він їх досяг у порівнюючи відсталій країні в найнесприятливіших внутрішніх і зовнішніх умовах, викликають захват та здивовання з боку численних чужоземних делегацій — робітників, учителів, депутатів, інженерів, учених, жінок, що без краю тягнуться до нашої країни. Тут бачать вони, всупереч наклепам закордонної буржуазної й соціялістичної преси, як переможець-пролетаріят, поховавши буржуазію, без жодного страху й жалю разом із останньою ховає всі прокляті питання, всі нерозвязні суперечності, що шматують старий, наскрізь зогнилий, буржуазний світ. Робітниче питання, жіноче питання, аграрне питання, шкільна справа, житлове питання, питання релігійне — всі ці виплоди буржуазного ладу, всі ці гноянки на тілі людськости переможець-пролетаріят розрізав і вичищає поволі, але радикально й назавжди, викликаючи захоплення в серцях одних та прокляття й злісну ненависть — у инших. Але ось що найдивніше, що найбільше вражає: пролетаріят розгадав загадкового потворного сфінкса, що століттями наганяв жах на всіх здібних мислити й почувати, ц. т. так зване єврейське питання. „Єврейське питання, пише тов. Смідович, це одна з історичних болячок на тілі людськости, і в буржуазних країнах немає засобів її ліквідувати. За час революції вона страшенно нагноїлася. Але саме революція утворила потрібні умови, щоб вигоїти цю жахливу болячку” („Емес” № 196). Продовжити читання ‘Жовтнева революція і єврейське питання’

Архівні джерела про робітничий контроль та перші соціалістичні перетворення в промисловості України (березень 1917 – квітень 1918 рр.)

Й. Чорномаз

Вивчення процесу усуспільнення засобів виробництва в нашій країні має велике теоретичне і практичне значення. Останнім часом дослідження цієї проблеми в радянській літературі, зокрема українській, значно просунулося вперед. З’явилися історіографічні праці про робітничий контроль і націоналізацію промисловості на Україні. Але бракує ще аналізу джерел з цієї теми, у першу чергу архівних. Тим часом джерелознавчі праці з цього питання сприяли б її дальшому, більш поглибленому вивченню.
Архівні джерела з цієї проблеми можна умовно поділити на три групи: а) документи більшовицької партії, радянського уряду і робітничих організацій; б) тимчасового уряду і дрібнобуржуазних партій; в) монополістичних об’єднань ту інших класових організацій капіталістів.

До першої групи джерел відносяться рішення з’їздів, конференцій, ЦК РСДРП(б), документи місцевих партійних організацій, декрети і постанови РНК. і Народного Секретаріату, документи Рад, завкомів, профспілок, контрольних комісій, робітничих правлінь, раднаргоспів тощо.

На жаль, документи більшовицьких організацій України за 1917 р. майже не збереглись. Є лише окремі протоколи Київського та Юзівського комітетів РСДРП(б), листування партійних комітетів України з ЦК РСДРП(б). Більшість цих документів вже опубліковано. Продовжити читання ‘Архівні джерела про робітничий контроль та перші соціалістичні перетворення в промисловості України (березень 1917 – квітень 1918 рр.)’

Зігзаги націоналістичної контр-революції та боротьба за жовтень на Україні в 1917 р. Література й матеріяли до історії революції на Україні[1]

В. Десняк

Одсвяткували ми вже восьму річницю Жовтня. З Жовтневих днів 1917 року тільки й почалася на Україні гостра и затяжна боротьба за український Жовтень. І треба правду сказати, що історія цієї боротьби, як і взагалі революції на Україні, надзвичайно бідно нами опрацьована. У нас власне нема навіть жадної хрестоматії з історії українського Жовтня (на зразок хоч – би хрестоматії Піонтковського, про Жовтневу боротьбу в Росії), жадного підручника (за винятком коротесенького конспекту М. Яворського) чи звичайної збірки матеріалів з календарем подій, що могли-б стати в допомозі як по вивченні цього тернистого шляху революції на Україні, так і по відновленні та вивченню тих численних подій, що характеризують жовтневий шлях на Україні.

Про Жовтневі події на Україні писати треба, — писати мусимо. Недарма бо тов. Затонський, подаючи в минулому році свої спогади /137/ про Жовтневі дні в Київі закликав взятися нарешті за історію української революції та контр-революції[2]. І бере небезпека, що голос тов. Затонського довго ще буде “гласом вопіющого в пустині”. Пройшов рік від того часу, а чогось солідного з історії української революції або хоч-би з історії Жовтневої боротьби на Україні у нас ще й досі нема. Доки що чуємо лише обіцянки, але “Уліта єдет, когда то будет”. Сумно, дуже сумно. І тому знову хочеться порівняти сумне становище УСРР в цьому відношенні з блискучим порівнюючи становищем РСФРР. Там систематизовані збірники, праці окремих діячів, друковані архівні матеріяли, хрестоматії і добре поставлені спеціяльні журнали. А в нас не тільки що детального науково-марксівського розбору та оцінки нема на окремі події, але навіть характерніші, найяскравіші з них ще й досі не зафіксовано, матеріялів до них не зібрано — немає навіть систематизованої фіксації хронологічно хоча-б важливих фактів. Коли доводиться кинутись до вивчення історії революції на Україні та зокрема Жовтневих подій, то зразу зустрічаємося в надзвичайною бідністю друкованих джерел. Продовжити читання ‘Зігзаги націоналістичної контр-революції та боротьба за жовтень на Україні в 1917 р. Література й матеріяли до історії революції на Україні[1]’

Експрес Київ—Кіншаса

Роман Тиса

Що означає вислів «промислово розвиненіша країна показує менш розвиненій країні лише картину її власної будучини»[1]? Як його розуміти? Чи всіх країн він стосується? Чи всі країни рано чи пізно стануть промислово розвиненими? За яких обставин це відбудеться?

На прикладі України можемо бачити, що не розвиненіша, а відсталіша країна показувала нам нашу будучину, і ця країна — Демократична Республіка Конґо (Конґо-Кіншаса).

Наприкінці 1990-х хтось назвав невеличкий економічний бум, що його переживала тодішня Росія, а його ознаки було видно в центрі Москви, «потьомкінськими селами капіталізму». Запам’яталось, бо дуже влучно сказано. За шикарними вітринами дорогих маґазинів, нічних клюбів і «евроновобудов» у тій самій столиці новонародженої «демократичної» країни ховалась геть не яскрава дійсність: занедбана інфраструктура, безрадісні спальні райони околиць — домівки нових «зайвих людей», влада криміналу, моральна деґрадація, апатія. Це власне й був справжній капіталізм — без Потьомкіна. Продовжити читання ‘Експрес Київ—Кіншаса’

Румчерод і Раднарком Одеської области в боротьбі за Жовтень (закінчення[1]) (II)

А. Кіров

І

Після встановлення радянської влади в Одесі перед партією постало завдання перевести низку заходів, які б налагодили порушене виробниче життя, підупале до того ж через різку й гостру грошову кризу. Переведення цих заходів натрапляло на надзвичайний опір буржуазії, яка стояла на чолі антирадянських партій та організацій.

По-перше, треба зазначати, що радянські органи в Одесі не стали зразу на шлях переведення націоналізації промисловости й банків. За того саботажу капіталістів, що тоді був, здійснення робітничого контролю, звичайно, не могло дати істотних наслідків, хоча з технічним персоналом через деякі поступки й невтручання до виконання їхніх технічних функцій, можна було б умовитися; про це свідчать, між иншим, резолюції технічного персоналу на різних підприємствах, де є заяви про свою згоду працювати з радянською владою. Продовжити читання ‘Румчерод і Раднарком Одеської области в боротьбі за Жовтень (закінчення[1]) (II)’

Румчерод і Раднарком Одеської области в боротьбі за Жовтень (I)

А. Кіров

Лютнева революція викликала до життя цілий ряд організацій, покликаних замінити прогнилу самодержавно-бюрократичну державну машину. Одною з таких організацій був «Румчерод», що виник в травні 1917 р. Діяльність його, згідно з розподілом території, що його прийняла Всеросійська нарада Рад робітничих і салдатських депутатів, поширювалася на румфронт, чорноморську флоту і губерні: Херсонську, Басарабську, Таврську, частини Подільської та Волинської губерень з центром у м. Одесі. Вже один перелік цих місцевостей повинен дати нам уяву про ті надто складні умови, в яких довелося робити Румчеродові особливо після завоювання його комуністичною партією.

Межуючи з Румунією, що на її території були розташовані російські частини й запільні установи, Румчерод, з огляду на цілий ряд умов, — одною з них була відірваність від центра, — мусив самостійно встановляти взаємовідносини з Румунією, союзними державами і в звязку з цим розвязувати цілий ряд питань, що мали загальнодержавне значіння. Маючи в себе в запіллі Київщину, де панувала Центральна Рада, Румчерод повинен був поставити перед собою завдання нейтралізувати її впливи на свої території. Продовжити читання ‘Румчерод і Раднарком Одеської области в боротьбі за Жовтень (I)’


Advertisements
Лютий 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Гру    
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти