Шановні читачі!
Нагадуємо, що в продажу є такі випущені «Впередом» книги:
– Режіс Дебре. Революція в революції? — Київ: Вперед, 2018. — 95 стор.
– Мао Цзе-дун. Філософські твори. — Київ: Вперед, 2019. — 135 стор.
– Самір Амін. Евроцентризм. Критика однієї ідеолоґії. — Київ: Вперед, 2022. — 188 стор.
– Роман Тиса. Визволення людини. Нариси з історії суспільної думки XX століття. — Київ: Вперед, 2023. — 231 стор.
Бажаючих купити просимо писати на ел. пошту: vpered.wordpress.com (at) gmail.com
Тарік Алі: Ваш останній альбом[1] і публічні заяви, надто інтерв’ю для журналу «Роллінг стоун»[2], свідчать про радикалізацію і політизацію ваших поглядів. Коли це почалось?
Джон Леннон: Знаєте, я завжди цікавився політикою, завжди був проти статус-кво. Це дуже звичайна річ, якщо ти виростаєш, як я, в атмосфері ненависти до поліції і страху перед нею, як перед природним ворогом, а також якщо ти вчишся зневажати армію як щось, куди забирають, а потім кидають вмирати десь далеко. Я хочу сказати, що це складова робітничої кляси; хоча з роками, коли дорослішаєш і заводиш сім’ю, коли тебе поглинає система, це ставлення зношується. Що стосується мене, то я ніколи не був аполітичним, хоча у «кислотні роки», десь у 1965 або 1966 році, більше значіння для мене мала реліґія. І ця реліґія напряму була результатом усього цього суперзіркового лайна — реліґія була кляпан для скидання відчуття гноблення. Я міркував так: «Ладно. У житті є ще щось, чи не так? Це ще не все, вірно?».
Але знаєте, я завжди був якоюсь мірою політичним. У двох книжках, які я написав[3], хай вони і написані своєрідною джойсіянською тарабарщиною, є кілька випадів проти реліґії, а також п’єса про робітника та капіталіста. Я з дитинства висміював систему. У школі я видавав рукописні журнали та роздавав їх друзям. Я дуже добре усвідомлював, що таке кляса, як то кажуть, із затаєною образою, тому що я знав, що зі мною відбувається, і я знав про клясове гноблення, жертвами якого ми є: це, чорт забирай, факт, але коли в світі ураганного «бітла» це загубилось, я на якийсь час віддалився від дійсности. Продовжити читання “Влада народу! Розмова з Джоном Ленноном і Йоко Оно”
Кевін Окот
Рец. на кн.: Susan Williams, White Malice: The CIA and the Neocolonisation of Africa, Hurst, 2021, 651 pp.
Natalia Telepneva, Cold War Liberation: The Soviet Union and the Collapse of the Portuguese Empire in Africa, 1961-75, North Carolina, 2023, 302 pp.
Були часи, коли у підручниках історії писали, що до середини 1960-х рр. незалежність африканських країн була більш-менш повною. Деколонізація звільнила білу людину від її тягаря і відкрила перед африканськими активістами — після протокольного кивка вдячности европейським благодійникам — шлях для швидкого руху вперед. Але якщо таке тлумачення історії було безглуздим, так само безглуздим було вважати, що в 1970-ті рр. колоніяльне правління в Африці було відхиленням від норми: боротьбу проти панування білої меншости продовжували мільйони людей, зокрема в Південній Африці та Зімбабве, і мірою продовження «холодної війни» боротьба загострювалась. У створенні і ліквідації в Африці рухів за незалежність, починаючи з відносного успіхи деколонізації в Ґані та катастрофи «бельґійського» Конґо та завершуючи кривавою громадянською війною в Анґолі, що вона розпочалась після завоювання країною незалежности 1975 року, грали важливу ролю і Радянський Союз, і Сполучені Штати Америки. Майже в усіх випадках, як у «Злих намірах білих» (White Malice) пише Сюзен Вільямс, США — в супроводі колишніх колоніяльних держав — уперто змагались за вплив на події: задовго до того, і це показує у свої книзі про деколонізацію «портуґальської» Африки «Визволення у часи „холодної війни“» (Cold War Liberation) Наталія Телепнева, як про свої права брати участь у визначенні майбуття післяколоніяльної Африки заявили Москва та Пекін. Продовжити читання “Краще отрута”
Ернесто Ґевара
Ернесто Че Ґевара, міністер промисловости Республіки Куба, знаходиться в Алжирі з 4-го липня. Він мав їхати вже 8-го липня, але вирішив залишитися ще на декілька тижнів, «бо ця країна, Алжир, захоплююча і, знаєш, гомонітиме в Африці гучніше за Кубу в Америці». Потім він їде до Парижу, якщо його не змусять «перевдягатися». Для нього «перевдягтися» означає зняти партизанську форму. Він поїде до Парижу, «бо хоче відвідати Лувр», а також тому, що Де Ґоль по-особливому говорить «лайно!» США.
Вже опівніч. Проговоривши більше двох годин поспіль, питаємо Ґевару, що він думає про ідеолоґічний конфлікт між росіянами і китайцями. З цього питання він сильно і заразливо сміється, знизує плечима, відкладає товсту сиґару в попільничку, гладить бунтівну бороду, настільки негусту, що вона не прикриває навіть підборіддя, і каже, що чекав на подібне запитання. Продовжити читання “Комунізм має бути і революційною мораллю теж*”
Волтер Родні
Тамаш Сентеш у своїй розвідці «Концепції економічного розвитку» зауважує, що на відміну від буржуазних теорій марксистські твори «розглядають явище економічної слаборозвинутости, перспективи її подолання і конкретні питання майбутнього розвитку завжди у зв’язку з історією, в рямцях історичних взаємозв’язків, зосереджуючись на головних рушійних силах суспільно-економічного розвитку, аналізуючи явища і їхні причини як діялєктичні взаємозалежності». Далі він зосереджує увагу на тому факті, що «головним чином і безумовно національні теоретики самих слаборозвинутих країн наголошують на міжнародних особливостях економічної слаборозвинутости та її зв’язку з колоніялізмом, не демонструючи ані найменшої ознаки марксистського способу мислення». Невипадковим є те, що танзанієць Джастініян Рвейемаму висунув думку, що бідність «країн, що розвиваються» в цілому можна простежити від історичних зв’язків країн-метрополій і колишніх країн-колоній. Вест-індієць Норман Ґірван у розвідці «Транснаціональні корпорації і залежний розвиток ув економіках, орієнтованих на експорт корисних копалин» також наполягає на тому, що витоки інституціональної залежности варто шукати в історичному розвиткові економік за попередні століття. Обидва вони є вихідцями колонізованих областей плянети і виразниками думок цих областей, представляють реакцію на упередження штатних підходів буржуазії метрополії до проблєми розвитку. Продовжити читання “Історичні витоки слаборозвинутости Африки”
Герберт Маркузе
Я хотів би дати попередні відповіді на два питання, підняті у зв’язку з моєю доповіддю*, на які я не мав часу відповісти.
Я хотів би зазначити, що ці питання підняли студенти, і я був би дуже радий, якби студенти могли взяти участь в обговоренні. В Сполучених Штатах Америки (і це одна з тамтешніх переваг) після такої лєкції слово надається не моїм колєґам, а студентам. Я дуже люблю своїх колєґ, але я дуже хотів би почути, що скажуть студенти і що цікавить студентів.
Перше питання стосується «революційного суб’єкта». Як ми можемо сьогодні в ситуації, що вона очевидячки відріжняється від часів Маркса й Енґельса, — як ми можемо сьогодні виявити революційного суб’єкта?
Я хотів би дати дуже приблизне визначення революційного суб’єкта. Це кляса або ґрупа, що вона через свою ролю та місце в суспільстві відчуває життєву потребу у зміні цієї системи і готова заради цієї зміни ризикнути всім, що має та може отримати у рамках установленої системи, — потребу в докорінних перетвореннях, які насправді означатимуть знищення і скасування істнуючої системи. Я повторюю: така кляса або ґрупа повинна мати життєву потребу в революції і мати змогу якщо не здійснити таку революцію, то хоча б розпочати її. Продовжити читання “Революційний суб’єкт і самоуправління”
Светозар Стояновіч
I. Закрита та відкрита діялєктика
Карл Маркс — видатний мислитель, в його роздумах багато напруження і навіть суперечностей не тільки між ріжними рівнями, але також всередині самих цих рівнів: метатеорія, абстрактно сформульована теорія і теорія, перевірена та змінена в процесі наукової роботи. Загальним знаменником найнапруженіших і найсуперечливіших моментів, на мою думку, є знаменник закритої та відкритої діялєктики. Це легко показати на прикладі Марксової антрополоґії, на прикладі його погляду на комунізм і його історичного детермінізму.
Маркс дотримувався надзвичайно оптимістичного погляду на людську природу. Він залишив по собі кілька цінних для антрополоґіних спостережень щодо суттєвих потенцій людини. Проте його доволі вузьке, базоване на певних цінностях поняття сутті зробило неможливим для нього врахувати також протилежну, не менш важливу ґрупу потенцій людини. Маркс, безумовно, знав, що людина є не тільки творчою, суспільною і вільною істотою, але також істотою руйнівною, еґоїстичною і невільною. Його понятійний апарат, одначе, не дозволив йому наділити останню ґрупу потенційних людських властивостей такою самою важливістю, як перший. У Маркса перша ґрупа підпадає під катеґорію «сутність», тоді як друга просто становить частину людського «істнування». Історичний досвід і наука показують, що людина саме через свою сутність несе в собі й перші, й другі — протилежні — потенціяли. Чи не проявляється її сутність в історії у вигляді безжальної реліґійної і клясової боротьбі та війнах? Відтак, чи загалом можлива послідовна діялєктика історії без діялєктики людської сутности? Продовжити читання “Суспільна теорія й ідеолоґія марксизму: роздуми щодо кризи марксизму”
Деніел Коен
Рец. на кн.: Sven Carlsson and Jonas Leijonhufvud, The Spotify Play: How CEO and Founder Daniel Ek Beat Apple, Google and Amazon in the Race for Audio Dominance, Diversion Books, 2021, 295 pp.
Nick Seaver, Computing Taste: Algorithms and the Makers of Music Recommendation, University of Chicago Press, 2022, 203 pp.
Напочатку 2000-х рр. після того, як Napster розтрощив стару модель купівлі та продажу музики, людей захопила думка. Її повторювали так часто, що вона перетворилась на кліше: стверджувалось, що від піратства людей можна відважити, тільки якщо зробити музику в законний спосіб доступнішою, ніж її незаконне завантаження. Так сталось, що за втілення цієї ідеї у життя відповідальним став саме Spotify — і його більше як 500 млн абонентів, 200 млн з яких передплачують послуги щомісяця. Це і дивно, і недивно, отже, що компанію створено у країні, в якій музикальне піратство було розповсюджене більше, ніж у будь-якій иншій країні Европи. За підрахунками, в середині 2000-х рр. у Швеції обміном піратськими файлами займалось 1,2 млн людей, і це при населенні в 9 млн чол. Шведське коріння у трьох файлообмінних сервісів Kazaa, μTorrent і Pirate Bay. Щонайменше для частини користувачів піратство означало відданість ідеолоґії вільної передачі інформації: Pirate Bay був створений 2003 року ґрупою Piratbyrån («Піратське бюро»), об’єднанням шведів з критичним ставленням до законів про авторські права. Через три роки постала Шведська піратська партія, що її плятформа передбачала «вільний доступ до зв’язку, культури та знання». На виборах до Европарляменту 2009 року партія завоювала у Швеції 7 % голосів виборців. Продовжити читання “Монополія на наші вуха”
Марсель ван дер Лінден
Глава сьома. Розпад і його наслідків: з 1985 року до сьогодні
Призначення у березні 1985 року Міхаїла Сєрґєєвіча Ґорбачова на посаду Ґенерального секретаря КПРС передвіщало кінець Радянського Союзу. Невдовзі після призначення на посаду Ґорбачов публічно виступив з доти нечуваною від офіційних осіб критикою суспільних, економічних і політичних структур СРСР. На червневому плєнумі Центрального комітету КПРС 1987 року він представив свої «основні тези» та закликав до «перебудови» в економіці. Проте наступні спроби «модернізації» — закони «Про державне підприємство (об’єднання)» (1987) та «Про кооперацію у СРСР» (1988), постанови про порядок створення і діяльности спільних підприємств — супроводжувались економічним спадом, що прискорювався: скорочувались обсяги виробництва, а ціни зростали. Одночасно нова політика «гласности», що вона на якійсь час створила позитивний образ Ґорбачова в очах Заходу, дала вихід соціяльному та націоналістичному протесту, конфліктам на етнічному ґрунті.
Невдала спроба консервативного державного перевороту у серпні 1991 року завдала проґрамі реформ Ґорбачова смертельного удару. Упродовж тижнів після поразки перевороту все більше і більше радянських республік проголошували незалежність. У листопаді 1991 року російський президент Боріс Єльцин оголосив про ліквідацію КПРС на території Російської Федерації, а у грудні того ж року було офіційно розпущено Радянський Союз: його місце заступила Співдружність Незалежних Держав (першими членами якої стали Росія, Україна та Білорусь). У наступні роки тривало «вільне падіння» у напрямку нереґульованого ринкового капіталізму. Економічна криза та «брудна війна» в Чечні час від часу викликали опір та протести, але частіше вели до деморалізації населення. 2000 року місце Єльцина зайняв його протеже Владімір Путін, що його політика була спрямована на відновлення «міцної держави», здатної тримати економічні сили країни під контролем, пропаґанду робочої етики, вживання жорстких заходів проти сепаратистів і демонстрацію нової військової величі. Продовжити читання “«Західний марксизм» і Радянський Союз. Огляд критики та дискусій після 1917 року (VII)”
…в колоніяльних реґіонах із колонізованим контактують жандарм і салдат: їхня присутність безпосередня, втручання — пряме й повсякчасне; якщо колонізований потикнеться деінде, його привітають напалмом і кийками. Ми бачимо, що представники влади вживають мови самого тобі насильства. Представник влади не полегшує гноблення, не ховає свого панування над гнобленим: навпаки, демонструє насильство з чистою душею, уважаючи себе за миротворця.
Франц Фанон
Жовтневе загострення конфлікту на Близькому Сході вчергове оголило питання жорстокости та насильства, їхньої законности та доречности. Не можна вітати бійню на півдні Ізраїлю, але в чому її причина?
Жорстокість гнобителя — розріджена, нею просякнуте все життя пригнобленого. Вона не впадає в око, її не зауважує телєглядач або турист, це предмет поліцейської хроніки та звітів міжнародних гуманітарних орґанізацій. Жорстокість гнобителя непомітна, але вона діє, тисне, вбиває — як атмосферний тиск, як радіяція, як ракові клітини. Минулого 2022 року ізраїльська армія і поліція вбили 220 палестинців — своєрідний «рекорд» останніх років. Хто з обурених нападом бойовиків ХАМАС 7 жовтня 2023 року зауважив ці вбивства? А вбивства 2021 року? 2020 року? Попередніх років? Чи чули вони про неозброєних палестинців, вбитих під час мирних демонстрацій протесту на кордоні між Смугою Ґаза й Ізраїлем 2018 і 2019 року? Продовжити читання “Жорстокість і насильство”
Вперед 