Безвихідь Джеймса Джойса

В. Івашова

Загальна тенденція модерністської літератури, всього капіталістичного заходу 1910-х — 1920-х років нашого століття дістала найзавершеніший вияв у мистецтві Джеймса Джойса. В творчості цього письменника найяскравіше втілилася характерна для декадансу філософія соціального песимізму. Ідейний і формальний зв’язок між творчістю Джойса і тими літературними течіями, які виросли на грунті тотального заперечення, цілком очевидний.

Важко відшукати суперечливішу постать, аніж постать натхненника і вчителя європейських декадентів 1920-х років. Людина великого і незвичайного таланту, він присвятив усе життя служінню мистецтву, але твори, написані ним, об’єктивно є запереченням будь-якого мистецтва.

Вплив методу Джойса певною мірою позначився на творчості найвидатніших письменників Західної Європи і США як у 1920-х роках нашого століття, так і значно пізніше. Багато видів сучасного модерністського «новаторства» виникли як варіація або дальший розвиток «джойсизму».

Нотатки з нагоди 4-ї річниці однієї «революції»

Роман Тиса

Хтось зауважить, що чотири роки — дата не кругла, не ювілейна, можливо, зарано підбивати підсумки. На що я скажу: яка «революція», такий і ювілей, які «досягнення», такі й підсумки.

Статистична експозиція

Бо всілякому, що має, додасться і примножиться, а в того, що не має, відбереться й те, що має.

Матвій 25:29

Чуємо розмови про повернення 1990-х. Ці розмови небезпідставні: очевидне не тільки повернення вогнепальної зброї до арсеналу засобів — поряд з переговорами та судом — розв’язання господарських спорів і перерозподілу матеріяльних благ, але й падіння економіки та загального рівня життя населення. Подивимось, як змінились деякі показники за останні чотири роки.

Валютний курс дол. США за НБУ

1 вересня 1996: 1,761[1]
1 лютого 1997: 1,876
1 лютого 2014: 7,993
1 лютого 2018: 27,843

За 17 років — з 1997 по 2014 р. — зниження курсу в 4,26 рази (або на 326 %).
За 4 роки — з 2014 по 2018 р. — зниження курсу в 3,48 рази (або на 248 %).

Рец. на кн.: Из истории Октябрьской революции в Киеве. Харьков: Госиздат Украины, 1927 год

Г. О. Карпенко

Київський Істпарт перше десятиріччя Жовтневої революції відзначив виданням декількох окремих збірок статтей та споминів з історії Жовтневої революції й громадянської війни на /307/ Київщині. Таким ювілейним виданням Київського Істпарту є й цей збірник, що ми оце рецензуємо.

В збірнику є статті на такі теми: 1) загальний нарис Жовтня в Києві (стаття т. Затонського, 2) воєнно-революційний комітет (стаття т. Пуке), 3) більшовицька Київська організація в Києві 18 року (статті т. Іткінд) і жовтнева боротьба в Київському арсеналі (спомини т. Лещинського).

Добір матеріялів, як бачимо, трохи випадковий і цілковитої картини підготування й розвитку Жовтневої революції в тодішній столиці України, в Києві, і усіх складних політичних обставин, в яких вона (революція) відбулася, не дає.

Це можна з’ясувати, правда, труднощами дістати матеріяли та спомини, особливо по Києву, бо багатьох активних учасників жовтневих подій у Києві нема уже в живих, а багато перебувають геть за межами України.

В боротьбі за радянську владу в Києві. Січневе повстання в залізничому районі

Н. С. Патлах

І. Перед повстанням.

Після того, як виявилось остаточно, що Центральна Рада стала на шлях розгрому київських робітничих, професійних та инших організацій, які в більшій чи меншій мірі співчуваюче ставилися до більшовицького руху, Київський міський парком зусилено взявся до організації робітничих мас. Ухвалено була організовувати й озброювати київське робітниче населення, утворюючи бойові дружини для скинення влади Центральної Ради. З цією метою виділені були для кожного району Києва відповідальні організатори. Для переведення зазначеної роботи серед київських робітників-залізничників міськпарком виділив автора цих споминів разом з иншими більшовиками залізниці, яких, — до речи сказати, на той час нараховувалося щось з 30 чоловіка.

До цього часу в залізничому районі ввесь час верховодили по всіх організаціях угодовці, есери, петлюрівці то-що, і більшовики особливої ваги не мали. Так у 1 уч. тяги ввесь час було засилля есерів, на чолі яких стояли головними верховодами — Олендський, Богинський Петро й Березовський Петро. Територія 1 уч. тяги, повинен сказати, для більшовиків була неприступним місцем. Пригадую, що коли нашим т-шам доводилося туди декілька разів приходити на збори робітників для розповсюдження газети «Голос Социал–Демократа», їх звідтіля через нацьковування есерами, що вони німецькі шпигуни то-що, просто таки виганяли. Не дивно, що тов. Жукові, який маже з 10 місяців там працював, страшенно важко було налагоджувати організаційну роботу. Крім есерів, у 1 уч. тяги згодом організувалася сильна група петлюрівців, серед яких найактивніші були Діденко, Яковенко, а після Жовтневої революції — і вищезгаданий есер Богинський Петро.

Жовтнева революція і єврейське питання

Юхим Різницький

Переможець-пролетаріят, узявши владу до своїх рук, творить дивні „чудеса”. Величезні перемоги на господарчім та культурнім фронті, що він їх досяг у порівнюючи відсталій країні в найнесприятливіших внутрішніх і зовнішніх умовах, викликають захват та здивовання з боку численних чужоземних делегацій — робітників, учителів, депутатів, інженерів, учених, жінок, що без краю тягнуться до нашої країни. Тут бачать вони, всупереч наклепам закордонної буржуазної й соціялістичної преси, як переможець-пролетаріят, поховавши буржуазію, без жодного страху й жалю разом із останньою ховає всі прокляті питання, всі нерозвязні суперечності, що шматують старий, наскрізь зогнилий, буржуазний світ. Робітниче питання, жіноче питання, аграрне питання, шкільна справа, житлове питання, питання релігійне — всі ці виплоди буржуазного ладу, всі ці гноянки на тілі людськости переможець-пролетаріят розрізав і вичищає поволі, але радикально й назавжди, викликаючи захоплення в серцях одних та прокляття й злісну ненависть — у инших. Але ось що найдивніше, що найбільше вражає: пролетаріят розгадав загадкового потворного сфінкса, що століттями наганяв жах на всіх здібних мислити й почувати, ц. т. так зване єврейське питання. „Єврейське питання, пише тов. Смідович, це одна з історичних болячок на тілі людськости, і в буржуазних країнах немає засобів її ліквідувати. За час революції вона страшенно нагноїлася. Але саме революція утворила потрібні умови, щоб вигоїти цю жахливу болячку” („Емес” № 196).

Архівні джерела про робітничий контроль та перші соціалістичні перетворення в промисловості України (березень 1917 – квітень 1918 рр.)

Й. Чорномаз

Вивчення процесу усуспільнення засобів виробництва в нашій країні має велике теоретичне і практичне значення. Останнім часом дослідження цієї проблеми в радянській літературі, зокрема українській, значно просунулося вперед. З’явилися історіографічні праці про робітничий контроль і націоналізацію промисловості на Україні. Але бракує ще аналізу джерел з цієї теми, у першу чергу архівних. Тим часом джерелознавчі праці з цього питання сприяли б її дальшому, більш поглибленому вивченню.
Архівні джерела з цієї проблеми можна умовно поділити на три групи: а) документи більшовицької партії, радянського уряду і робітничих організацій; б) тимчасового уряду і дрібнобуржуазних партій; в) монополістичних об’єднань ту інших класових організацій капіталістів.

До першої групи джерел відносяться рішення з’їздів, конференцій, ЦК РСДРП(б), документи місцевих партійних організацій, декрети і постанови РНК. і Народного Секретаріату, документи Рад, завкомів, профспілок, контрольних комісій, робітничих правлінь, раднаргоспів тощо.

На жаль, документи більшовицьких організацій України за 1917 р. майже не збереглись. Є лише окремі протоколи Київського та Юзівського комітетів РСДРП(б), листування партійних комітетів України з ЦК РСДРП(б). Більшість цих документів вже опубліковано.

Зігзаги націоналістичної контр-революції та боротьба за жовтень на Україні в 1917 р. Література й матеріяли до історії революції на Україні[1]

В. Десняк

Одсвяткували ми вже восьму річницю Жовтня. З Жовтневих днів 1917 року тільки й почалася на Україні гостра и затяжна боротьба за український Жовтень. І треба правду сказати, що історія цієї боротьби, як і взагалі революції на Україні, надзвичайно бідно нами опрацьована. У нас власне нема навіть жадної хрестоматії з історії українського Жовтня (на зразок хоч – би хрестоматії Піонтковського, про Жовтневу боротьбу в Росії), жадного підручника (за винятком коротесенького конспекту М. Яворського) чи звичайної збірки матеріалів з календарем подій, що могли-б стати в допомозі як по вивченні цього тернистого шляху революції на Україні, так і по відновленні та вивченню тих численних подій, що характеризують жовтневий шлях на Україні.

Про Жовтневі події на Україні писати треба, — писати мусимо. Недарма бо тов. Затонський, подаючи в минулому році свої спогади /137/ про Жовтневі дні в Київі закликав взятися нарешті за історію української революції та контр-революції[2]. І бере небезпека, що голос тов. Затонського довго ще буде “гласом вопіющого в пустині”. Пройшов рік від того часу, а чогось солідного з історії української революції або хоч-би з історії Жовтневої боротьби на Україні у нас ще й досі нема. Доки що чуємо лише обіцянки, але “Уліта єдет, когда то будет”. Сумно, дуже сумно. І тому знову хочеться порівняти сумне становище УСРР в цьому відношенні з блискучим порівнюючи становищем РСФРР. Там систематизовані збірники, праці окремих діячів, друковані архівні матеріяли, хрестоматії і добре поставлені спеціяльні журнали. А в нас не тільки що детального науково-марксівського розбору та оцінки нема на окремі події, але навіть характерніші, найяскравіші з них ще й досі не зафіксовано, матеріялів до них не зібрано — немає навіть систематизованої фіксації хронологічно хоча-б важливих фактів. Коли доводиться кинутись до вивчення історії революції на Україні та зокрема Жовтневих подій, то зразу зустрічаємося в надзвичайною бідністю друкованих джерел.

Експрес Київ—Кіншаса

Роман Тиса

Що означає вислів «промислово розвиненіша країна показує менш розвиненій країні лише картину її власної будучини»[1]? Як його розуміти? Чи всіх країн він стосується? Чи всі країни рано чи пізно стануть промислово розвиненими? За яких обставин це відбудеться?

На прикладі України можемо бачити, що не розвиненіша, а відсталіша країна показувала нам нашу будучину, і ця країна — Демократична Республіка Конґо (Конґо-Кіншаса).

Наприкінці 1990-х хтось назвав невеличкий економічний бум, що його переживала тодішня Росія, а його ознаки було видно в центрі Москви, «потьомкінськими селами капіталізму». Запам’яталось, бо дуже влучно сказано. За шикарними вітринами дорогих маґазинів, нічних клюбів і «евроновобудов» у тій самій столиці новонародженої «демократичної» країни ховалась геть не яскрава дійсність: занедбана інфраструктура, безрадісні спальні райони околиць — домівки нових «зайвих людей», влада криміналу, моральна деґрадація, апатія. Це власне й був справжній капіталізм — без Потьомкіна.