Від проґресу до катастрофи

Перрі Андерсон

У безмежному всесвіті художньої літератури історичний роман — вже своїм визначенням — був і є послідовно найбільш політичним. Отже, не дивно, що він став предметом дослідження, напевне, найвідомішого з усіх творів марксистської літературної критики — Лукачевого «Історичного роману», писаного у 1930-ті на еміґрації в Росії. Саме на його твір слід взоруватися, роздумуючи над дивною еволюцією цієї форми, незалежно від того, куди ці роздуми заведуть. У Лукачевій теорії, ґрунтованій на доробкові Вальтера Скотта, є п’ять принципових моментів. Клясична форма історичного роману — епопея, що зображує докорінні зміни у народному житті почерез кілька репрезентативних людських типів, що їхнє життя змінюється під впливом потужних суспільних сил. Серед героїв твору бачитимемо й значні історичні постаті, проте тут вони будуть малопомітними, а їхня роля — другорядною. Замість них у центрі оповіді будуть звичайні, невидатні люди, що на «полі» їхнього життя сходитимуться у драматичному двобої крайнощі, протилежності, між якими їм судилося опинитися чи, краще сказати, вагатися, — така функція цих персонажів ув авторському задумі. Під цим оглядом романи Вальтера Скотта нагадують сцени, де розгортається траґічне змагання між низхідними та висхідними формами суспільного життя, в них віддається належне минулому тих, хто програв, але стверджується історична необхідність приходу переможців. Клясичний історичний роман, ознаменований появою «Веверлі», є гімном людському проґресові, що розвивається почерез конфлікти, що вони розмежовують суспільства та окремих людей. Продовжити читання “Від проґресу до катастрофи”

Канадська Україна

Мирослав Ірчан

Це сьогодні, може, й не цікаво вже, може, й ніколи нам зупиняти думку-блискавку на цьому, коли довкола кипить-бурлить нове життя, що росте з новими велетнями-заводами, колгоспами і гарячими днями великого соціалістичного будівництва. Може, й не цікаво… Але це факт!

Перед чотириста роками великанську сон-країну розбудила європейська культура і цивілізація. Першими проснулися великі трудові племена червоношкірих іроквоїв і альгонквінів, що про білу людину знали з темних легенд, як ми знаємо про сумнівних марсіан.

Ми не будемо розводити тут теорій про існування марсіан. Може, вони є, може, й ні. Це ще не факт. А біла культурна людина у великанській сон-країні перед чотириста роками — це вже історичний факт. Продовжити читання “Канадська Україна”

«Із західної перспективи…». Над книгою Марка Павлишина «Канон та іконостас», Київ, 1997

Микола Ільницький

Цю формулу, мимохідь вийняту з контексту книги Марка Павлишина, що містить усе найпомітніше з дотеперішнього творчого доробку українського літературознавця з Австралії, можна все ж назвати однією з основних установок автора. Такий погляд, безперечно, має немало переваг над поглядом зсередини. Передусім, над автором не тяжіють стереотипи психологічного автоматизму, які закріпилися в свідомості і підсвідомості людини, що формувалася за певних обставин (як казав колись жартома хтось із «мурівців», через який бур’ян собака бігла, такі реп’яхи начіплялися на неї). У випадку з Марком Павлишиним таких «реп’яхів» на ньому немає, бо належить він до порівняно молодого покоління уже чисто діаспорної генерації українських літературознавців (народився 7 липня 1955 р. у Брізбані, столичному місті штату Квінсленд в Австралії в родині українських емігрантів-інтелігентів). Він, як уже з минулим, знайомився з полемікою між представниками «національно-органічного» та неокласичного стилів, становленням української екзистенціальної критики, баталіями між захисниками національних традицій та прихильниками література «поза традицією»… Продовжити читання “«Із західної перспективи…». Над книгою Марка Павлишина «Канон та іконостас», Київ, 1997”

Канон та іконостас

Марко Павлишин

Ще не всі повернулись, але і пішли ще не всі.
Наталка Білоцерківець

Мета цієї статті — зафіксувати, як виглядають з одного, можливо ідіосинкратичного, західнього кута зору деякі риси літературного життя в Україні сьогодні. На етапі, коли, після п’ятьох десятиліть відносної нерухомости, ортодоксальні поняття про культуру нарешті втратили свою авторитетність, хочеться приглянутися до механізмів, через які створюються нові судження про літературу й кололітературний світ.

Мої спостереження беруть до уваги стан справ зокрема в Україні не тільки через те, що він сам по собі цікавий. Літературний канон і система цінностей, на якій він базується, захиталися в цілому Радянському Союзі завдяки скасуванню, або, точніше, модифікації політичних імперативів, які раніш визначали функцію культури. На Україні, як і в інших неросійських республіках СРСР, загальне полегшення мало два основні виміри: в додаток до загальної політичної лібералізації настали і певні зрушення в ієрархічному визначенні стосунків між Росією і не-Росією як між центром і периферією, метрополією і провінцією, столицею і колонією. Розгляд процесів, що відбуваються далеко від центру, отже, може бути кориснішим для проникнення в суть справи, ніж більш традиційне зосередження уваги на культурі колишньої метрополії. Продовжити читання “Канон та іконостас”

Щодо стратеґії переходу

Самір Амін

Совітська модель продукції

Де соціялізм сьогодні? Якщо ми відштовхуватимемося від принципу, що соціялістичний спосіб продукції не є товарним способом, що продукти та робоча сила в рамках цього способу не є товарами, тоді совітську модель не можна вважати соціялістичною. Так само, звісно, як не є вона капіталістичною. Капіталістичний спосіб не тільки характеризується загальним поширенням товарної форми продукту та товарної природи капіталу, але також розподілом додаткової вартости пропорційно до вкладеного капіталу, себто додаткова вартість перетворюється на прибуток, а вартість — на ціну. Цю рису не спостерігаємо у совітському способі продукції, тому що капітал замість приватних власників (що їх завжди кілька) повністю належить державі.

Саме цю ріжницю наводять як обґрунтування того, що совітська система є соціялістичною. Що це означає, одначе, так це зведення поняття продукційних відносин до відносин власности, себто зведення суспільства до його економічного базису та нехтування відносинами між економічним моментом й ідеолоґічно-політичним моментом. Саме через спробу підходити до питання у такий спосіб у Совітському Союзі зниклі дослідження заснованого на сплаті данини («азійського») способу продукції. За цього способу продукції продукційні відносини не можна звести до відносин власности, адже відсутнє привласнення землі, й правомірно говорити лише про управління засобами продукції — колєктивне, клясове управління, що здійснюється державою. Чи може совітська модель продукції вважатися способом продукції, базованим на сплаті данини? Очевидно, що ні; адже заснований на сплаті данини спосіб продукції не знає товарної форми продукту та не знає робочої сили, а додатковий продукт видобувається в натурі та згідно із законами, не пов’язаними з ринком. Продовжити читання “Щодо стратеґії переходу”

3000 родичів Сауда

Повелитель правовірних; глава держави, площа якої майже дорівнює площі всіх капіталістичних країн Європи; хранитель могили пророка Могаммеда в Медіні і мечеті в Меці, де знаходиться чорний камінь — головна святиня мусульман; духовний глава вахабітів — мусульманської секти, релігія якої проголошена зараз офіційною в країні…

Всі ці титули належать королю Саудівської Аравії Сауду ібн-Абдаль-Азізу Ібн-Абдар-Рахману аль-Фейсалу аль-Сауду.

Якщо до цього додати, що король Сауд ібн-Абд-аль… щасливий чоловік двохсот дружин і батько незліченної кількості дітей, то портрет сучасного східного володаря буде ніби повним. Але не зовсім. Ми ще не згадали про його головну «посаду», менш почесну, але ту, що дає йому левову частку прибутків. Король Сауд — агент нафтової компанії АРАМКО — Арабієн Америкен Корпорейшн — цього філіалу могутнього рокфеллерівського нафтового тресту «Стандарт-Ойл». А вся його держава є, по суті, вотчиною АРАМКО, вона підкорена інтересам АРАМКО і тримається милістю АРАМКО. Продовжити читання “3000 родичів Сауда”

В Адені неспокійно

Тадеш Квятковський

Ми стоїмо на рейді, чекаючи лоцмана. З палуби нашого пароплава добре видно Аден, розташований у невеличкій затоці; темно-коричневі вулканічні гори оточують місто з двох боків. Але перш за все впадає в око сталева громада англійського авіаносця «Бульверк». Через кожні кілька хвилин з його величезної палуби знімається, схожий на велетенську висячу гирю, вертоліт і ширяє над скелями. З трюмів авіаносця солдати вивантажують автомобілі, гармати.

Дуже низько над нами проноситься військовий літак з білими зірками на крилах. Американський! За ним з’являється ще з півдесятка таких самих машин. Вони з пронизливим виттям проносяться над затокою…

Таким ми вперше побачили Аден, який ще недавно вважався одним з найтихіших портів на Аравійському півострові. Тепер він перетворився на велику військову базу Англії, на опірний пункт її підступних планів на Близькому Сході. Продовжити читання “В Адені неспокійно”

Стрибок із середньовіччя

Йєменом здавна зберігається назва «Арабія фелікс», що означає «Щаслива Аравія». Напевне, у кожного з тих небагатьох іноземців, які досі мали можливість відвідати Йємен, ця назва викликала велике здивування. Дуже важко було знайти в житті звичайних йєменців щось схоже на щастя.

Можливо, ця земля була щасливою кілька тисяч років тому, коли на території теперішнього Йємену існувала висока цивілізація, коли тут буяло життя, про яке тепер можна довідатися лише з археологічних розкопок. Середньовічні вчені вважали територію теперішнього Йємену саме тим місцем, де колись знаходилися райські сади Едему.

Римляни також знали про існування Йємену і навіть мріяли захопити цю країну великих багатств.

Захоплені розповіді про Йємен можна знайти і в описах мандрівок Васко де Гами. Він засвідчив величезні багатства і високу культуру цієї країни. Продовжити читання “Стрибок із середньовіччя”

Країна на продаж

Жан Вілен

Влітку минулого року, коли в Тегерані стояла нестерпна спека і повітря було особливо задушливим, шаха раптом пойняв страх. Він наказав приготувати розкішний кадиллак і, коли землю огорнули сутінки, разом з шахинею Фарою, малим шахеням та найближчим своїм почтом тишком виїхав до своєї віддаленої резиденції — палацу Клардашта.

Тут стояла така ж сама задуха, але шах почував себе безпечніше. Адже над шахським палацом /83/ у Тегерані після шестирічної могильної тиші знову зібралися грозові хмари. Про наближення бурі повідомив великий і тривалий страйк текстильників у Ісфахані. Потім іскра перекинулася до столиці, де почали боротьбу за підвищення заробітної плати працівники міського транспорту. Продовжити читання “Країна на продаж”