Канон та іконостас

Марко Павлишин

Ще не всі повернулись, але і пішли ще не всі.
Наталка Білоцерківець

Мета цієї статті — зафіксувати, як виглядають з одного, можливо ідіосинкратичного, західнього кута зору деякі риси літературного життя в Україні сьогодні. На етапі, коли, після п’ятьох десятиліть відносної нерухомости, ортодоксальні поняття про культуру нарешті втратили свою авторитетність, хочеться приглянутися до механізмів, через які створюються нові судження про літературу й кололітературний світ.

Мої спостереження беруть до уваги стан справ зокрема в Україні не тільки через те, що він сам по собі цікавий. Літературний канон і система цінностей, на якій він базується, захиталися в цілому Радянському Союзі завдяки скасуванню, або, точніше, модифікації політичних імперативів, які раніш визначали функцію культури. На Україні, як і в інших неросійських республіках СРСР, загальне полегшення мало два основні виміри: в додаток до загальної політичної лібералізації настали і певні зрушення в ієрархічному визначенні стосунків між Росією і не-Росією як між центром і периферією, метрополією і провінцією, столицею і колонією. Розгляд процесів, що відбуваються далеко від центру, отже, може бути кориснішим для проникнення в суть справи, ніж більш традиційне зосередження уваги на культурі колишньої метрополії.