Колоніяльна війна та психічні розлади

Франц Фанон

А війна триває. І ще довго ми гоїтимемо численні — часом невиліковні — рани, завдані нашому народові колоніяльною навалою.

Імперіялізм, що сьогодні опирається справжньому визволенню людини, повсюдно насіяв мікробів занепаду, що їх ми маємо повсякчас постерігати на наших землях і в наших мізках та винищувати.

Тут ми говоримо про психічні розлади, що до них дійшло через національно-визвольну війну, проваджену алжирським народом.

У такій книжці, як ця, психіятричні завваги можуть видатись не на часі чи геть недоречними. Тут ми нічого не вдіємо.

Ми нічого не можемо вдіяти з тим, що у цій війні психіятричних проявів, психолоґічних і поведінкових розладів так багато серед учасників «умиротворення» або у гурті «умиротвореного» населення. Правда в тім, що колонізація своєю суттю, як ми вже знаємо, поповнює ліжка психіятричних лікарень. У ріжних наукових працях від 1954 року ми зауважували французьким і міжнародним психіятрам труднощі, що заходять за «лікування» місцевого населення, коли його намагаються, як той каже, зробити частиною суспільного тіла колоніяльної країни.

Ремесла і фабрики на Україні

Сергій Подолинський

І

ПОЧАТОК ПРАЦІ І ГРОМАДСЬКОГО ЖИТТЯ

Відкіля почалася праця? Це питання дуже цікаве, особливо для тих людей, котрі працюють і, як то звичайно буває з робітниками, працюють багато, навіть через силу. Чи була коли така пора на світі, щоб люди жили не працювавши? Чи можуть коли знов такі часи настати? На це мусимо відказати: «Ні, мабуть, таких часів ніколи не було, щоб люди обходились конче без праці, і не повинно бути, щоб колись такий час настав. Але в різні часи люди працювали не так, як тепер, іноді легше, але часто й тяжче, і ми можемо мати певну надію, що на дальші часи людського життя можна буде впорядкувати працю кориснішим способом для більшої частини людей, ніж тепер. В оцій нашій книжці ми і хочемо трохи поговорити про те, як у давніші часи була впорядкована праця, як вона тепер ведеться і які найпотрібніші були б зміни в цьому порядку. У нашій розмові ми найбільше торкатимемося життя і долі працюючих людей на Україні, а між ними ремісників і робітників на заводах та фабриках, бо про хліборобів маємо думку поговорити окремо в іншому місці.

М.Хвильовий як прозаїк

Володимир Юринець

Це так чудово, так каламутно.
Х в и л ь о в и й: «Кіт у чоботях».

Раніш, заки перейти до конкретної аналізи творчости Хвильового, я хотів би накреслити в коротеньких рисах ці загальні рямці, в які я думаю вкласти мій нарис, вказати на вихідні точки, що будуть моментами опори в моїх міркуваннях.

Кожний великий письменник намагається в своїх творах доказати, як вартісний, якийсь новий тип життя, що його створює в останній інстанції певна економічна дійсність, або перевагу і більшу цінність старого типу життя. Вглядаючись у складну, заплутану панораму сучасности, він відкриває її правдиву суть, відкидає все наносне, доповнює і поглиблює те, що не впадає зразу в вічі, і творчим синтезом дає нам героя, як предмет обожання і любови, засіб самооглядання якоїсь класи чи суспільної групи. Платонівський ерос завжди вітає над головами героїв справді великих митців.

Расизм і культура

Франц Фанон

Тема односторонньо стверджуваної мусової, неодмінної цінности певних культур потребує нашої уваги. Одним із парадоксів, що перед ним одразу стаєш, є вдержливість еґоцентричних і соціоцентричних визначень.

Спочатку твердять, що є ґрупи людей без культури, потім — що є ієрархічні культури і нарешті — що культури відносні.

Спершу цілком заперечують, а відтак — яко-тако, де-не-де — визнають. Саме цю фраґментарну та криваву історю нам належить розповісти як культурну антрополоґію.

Можна сказати, що істнують певні сукупності інституцій, заснованих конкретними людьми, у межах чітко окреслених ґеоґрафічних територій, що на даний момент пережили раптову й жорстоку аґресію ріжних культурних моделей. Високий рівень технічного розвитку соціяльної ґрупи, що вона постала у цей спосіб, дозволяє запровадити систематичне панування. Заходи щодо позбавлення культури побічні, це неґатив більшої роботи з економічного та навіть біолоґічного поневолення.

Мирослав Ірчан

Олекса Гай-Головко

Мирослав Ірчан (справжнє прізвище Андрій Бабюк) мав великі потенціяльні можливості стати в ряди з найвидатнішими англомовними канадськими й американськими письменниками й у ділянці мистецької літератури піднести на певну височінь українське ім’я в Новому Світі. Про це вказували його письменницький розмах, різноманітність жанрів, мистецькі засоби, стиль і мова. І цього, безперечно, він домігся б, коли б належав собі, своїм ідеям і переконанням, своїм думкам, а особливо своєму сумлінню, як це й є з видатними письменниками. Але Ірчан у розквіті своїх творчих сил пішов іншою дорогою. Він підпорядкував свої ідеї, переконання й думки, а також своє сумління комуністичній монопартійній доктрині (якщо так можна назвати її), тобто — став виразником не прагнень українського народу, а купки одержимих чужих і своїх людей, купки з тоталітарними й деструктивними ідеями й таким чином перестав бути собою. Становище партійного письменника довело його до духовної і творчої катастрофи, а пізніше він за свою кошмарну помилку поплатився головою з рук тих, що знеособили його й забрали в нього найцінніші властивості з арсеналу не тільки письменницької, але й людської гідности.

Зброя теорії

Амілкар Кабрал

Відозва до першої Триконтинентальної конференції народів Азії, Африки і Латинської Америки, що відбулась у Гавані в січні 1966

Якщо хтось з нас приїхав на Кубу, мавши сумніви, що Кубинська революція радикальна, міцна, зріла й сильна, то, перебувши тут, ми певні її сили. Ця непоборна певність гріє наші серця і дає сміливість боротися проти спільного ворога, боротися тяжко, а славно: жадна сила у світі не годна знищити Кубинської революції, що вона не лише творить нове життя по селах і містах, але — і це навіть важливіше — творить Нову Людину, цілком свідому своїх національних, континентальних і міжнародних прав та обов’язків. За останні сім років і зокрема 1965 року — Року сільського господарства — кубинці зробили величезний поступ у кожній царині діяльности.

Ми віримо, що він є наукою для національно-визвольних рухів, а надто для тих, хто хоче, щоби їхня національна революція була правдивою революцією. Не можна було не помітити, що дехто з кубинців, хоч таких і небагато, не поділяв радощів святкування сьомої річниці: вони проти Революції. Можливо, дехто не прийде святкувати восьму річницю, але ми хотіли б заявити, що вважаємо політику «відкритих дверей» щодо ворогів Революції уроком мужности, рішучости, гуманізму та впевнености в людях, ще однією політичною та моральною перемогою над ворогом; тим, кого по-дружньому турбує небезпека, що її може ховати в собі цей масовий виїзд, ми ґарантуємо, що ми, народи африканських країн, що досі геть уярмлені портуґальським колоніялізмом, готові доправити на Кубу стільки чоловіків і жінок, скільки буде треба, щоби компенсувати від’їзд тих, хто з клясових причин або через негодність до пристосування, — тих, хто має інтереси чи настрої, несполучні з інтересами кубинців. Знову встаючи на важкий і траґічний шлях наших предків (здебільшого з Ґвінеї й Анґоли), що їх вивозили до Куби як рабів, ми ладні приїхати як вільні люди, як багатотрудиві робітники та кубинські патріоти, щоби мати продукційну функцію у цьому новому, рівному та багаторасовому суспільстві, а також допомогти перемогам кубинського народу та захищати їх ціною власного життя. У такий спосіб ми зміцнили би всі історичні, кревні та культурні зв’язки, що сполучають наші народи з кубинськими народами, а також стихійну відданість, глибоку радість і запальний ритм, що роблять будівництво соціялізму на Кубі новим явищем у всьому світові, унікальною і непересічною подією.

Маоїзм: його засновки, розвиток, ідейна сильвета

Ісак Дойчер

I

Що таке маоїзм? Що це за політична ідея і напрямок сучасного комунізму? Пильно треба вияснити це, адже маоїзм сьогодні змагає з иншими комуністичними школами, прагнучи міжнародного визнання. Водночас маоїзм був напрямком — навіть провідною течією — китайського комунізму впродовж тридцяти чи тридцяти п’яти років. Саме під цим прапором головні сили китайської революції розгорнули найтривалішу війну сучасної історії та здобули 1949 року перемогу, завдавши капіталізмові найбільшого вдару по Жовтневій революції і прорвавши ізоляцію Радянського Союзу. Маоїзм виходить на міжнародну арену та прагне уваги всього світу до своїх ідей — се не дивно. Дивно те, що він не зробив цього досі та що він так довго був обмежений на національному досвіді.

Тут маоїзм разюче контрастує із лєнінізмом. Останній також спочатку був суто національною, російською школою, але так було недовго. 1915 року, після краху II Інтернаціоналу, Лєнін вже був центральною фіґурою руху за III Інтернаціонал, його ініціятором і надхненником з лав більшовицької фракції Російської Соціял-Демократичної Робітничої Партії, а лєнінізм став самостійною думкою. До того більшовики, як і инші російські соціялісти, активно обговорювали всі питання міжнародного марксистського руху, переживали його досвід, брали участь у всіх суперечках і почували свій нерозривний зв’язок із міжнародним рухом, інтелєктуальну, моральну та політичну солідарність із ним. Маоїзм від самого першу був рівним більшовизмові своєю революційною силою та динамікою, але ріжнився від нього відносною вузькозорістю та браком котрого-небудь безпосереднього контакту з важливими сучасними тенеденціями сучасного марксизму. Хоча й не дуже певно, але слід визнати, що китайську революцію, що своїми маштабами є найвеличнішою з усіх революцій в історії, очолювала найбільш провінційна й «обмежена» з революційних партій. Цей парадокс укотре виявляє внутрішню силу, притаманну революції.

З нагоди нашої літературної дискусії

Володимир Юринець

„Щоб оцінити як слід весь цей філософський шум, що визиває навіть у грудях поважного німецького бюргера благодатне почуття національної гордости, щоб показати наглядно дрібничковість, місцеву обмеженість усього цього молодо-гегеліянського руху, а особливо трагікомічний контраст між реальними подвигами цих героїв і ілюзіями відносно цих подвигів, – необхідно поглянути на це все видовище із становища,що знаходиться поза Германією”.

Маркс – Енгельс. („Феєрбах”. Архів інституту Маркса й Енгельса, т. І, стор. 212).

Мимохіть виринають у пам’яті ці гіркі і їдкі слова Маркса, коли почнеш читати гори полемічних статтів, памфлетів, критичних розвідок, що торкаються стану та судьб української літератури. Якась новітня гігантомахія, тільки з тою ріжницею, що наші гіганти вимахують дерев’яними шаблями та одягнені в паперові панцирі.

Українізаційні справи в Північно-Кавказькому краї

Іван Шаля

І.

„З’їзд рекомендує членам партії як практичні заходи добитися того, щоб… с) були видані спеціяльні закони, що забезпечують вживання рідної мови в усіх державних органах і в усіх установах, які обслуговують місцеве національне населення й національні меншості, — закони, що переслідують і карають з усією революційною суворістю всіх порушників національних прав і особливо прав національних меншостей” [З резолюції XII З’їзду партії на доповідь т. Сталіна].

Українське громадянство, бачачи, яким швидким темпом на Україні розгортається переведення в життя радянської національної політики і як Україна з найгіршого закутка колишньої «великої тюрми народів» стає краєм, де всі народи, що об’єднані навіть у невеликих поселеннях, починають жити своїм національно-культурним життям, — давно вже зацікавилося тим, як стоїть справа з розвязанням національного питання в місцевостях, що здебільшого заселені українцями, а входять до складу РСФСР чи инших республік.