Новітня китайська література

В.С.Г. (Всеволод Голубничий)

Так званий цивілізований світ, попихкуючи сигарою після ситного обіду чи приємно потягаючись на подушках в будуарі, бере сучасну книжку до рук і, навіть не читаючи її, вже переживає гостроту несподіванок і психологічних блукань її героя, зворушується відчуттям його індивідуальности, персональности, винятковости, що приємно так відрізняється від реального життя, з його нудними, собіподібними людьми; втягується всією своєю продоляреною душею в джазовий ритм життя соціяльних джунглів, смакує кожен струс ожирілих нервів від кожного руху мордобою, кожної обставини садистичного вбивства, з жадобою обгризає очима жіночу ногу і з гідністю культурної людини відкидає в кошик із сміттям книжку, якщо у ній нічого подібного немає.

Єремія Бентам, філософський батько цього світу, казав, що сенс життя є тільки в насолоді. Література ж покликана також для цього. І вона, ця сучасна література цивілізованого світу, дає насолоду людям, яким від насолоди у реальному житті вже просто гірко. Поза вітальнями й будуарами існує ще маса снобів, які сприймають культуру не з власних потреб, а з наслідування авторитетів, які вчать, що це гарне, а це погане. Після цього повчання маса снобів теж починає уявляти, що вона насолоджується сучасною літературою.

Укрупнення колгоспів і комун в Китаї

А.Бабенко (Іван Майстренко)

Московська «Правда» від 29 серпня надрукувала постанову ЦК Комуністичної Партії Китаю про укрупнення с.-г. кооперативів і переведення їх у комуни. В цьому процесі, що має охопити 500 мільйонів с.-г. населення Китаю, є дві різні тенденції: з одного боку це відповідає тому, що відбулося в СРСР в 1951 році — укрупнення колгоспів, з другого боку творенням с.-г. комун висувається практичне завдання здійснити .принцип комунізму — від кожного за його працею, кожному за потребою.

Укрупнення с.-г. кооперативів у Китаї відрізняється від радянського поперше тим, що в Китаї воно набуває більш грандіозного характеру. Там комуна має об’єднувати від 2 до 6-7 тис., а в окремих випадках і до 10-20 тис. селянських дворів. Комуна може охоплювати навіть цілий адміністративний район. В постанові ЦК КПК сказано: «Потрібне також об’єднання органу влади з комуною: волосний комітет партії — це партійний комітет комуни, а волосний народній комітет — це народній комітет комуни».

Нотатки про Китай

Всеволод Голуб (Голубничий)

1.

Коли читаєш чотирьохтомник «Вибраних творів» Мао Цзе-Дуна, в якому його статті й промови зібрані в хронологічному порядку, неминуче зауважуєш, як ця людина поступово, з часом все більше й більше звільняється від впливу ідеології Сталіна, перестає цитувати його, висуває свої власні, протилежні Сталіновим ідеї й принципи. Правда, вплив Сталіна на Мао ніколи не був великим. Мао став вождем китайських комуністів якраз після провалу політики Сталіна й Комінтерну в китайській революції 1927-1930 рр. Сталін наказав тоді китайським комуністам оперти повстання на містах, і вони потерпіли поразку, а Мао ж відродив комуністичний рух, але олертий на села, на селянських анти-февдальних партизанів. І він переміг. Але Мао постійно вивчав всю теорію й практику Сталіна. Подекуди, якийсь час, він цитував Сталіна, як авторитет. Але вже приблизно від 1937 р. вплив ідей Сталіна на Мао починає помітно зникати.

Написана в 1937 р. філософська стаття Мао «Відносно практики» в суті своїй вже є анти-сгалінська. Вона атакує волюнтаризм і суб’єктивізм, явища, що саме розквітли під одноосібною диктатурою Сталіна в СССР («нет таких крепостей, которых бы не взяли большевики!», заява, що соціялізм вже побудований, проголошення економічних плянів об’єктивними законами розвитку суспільства і т.п.). Від цього часу й до нині боротьба проти волюнтаризму й суб’єктивізму, за марксистський детермінізм, стала наріжним каменем ідеології китайського комунізму.

Енциклопедист антисталіністської революції Мао-Цзе-Дун

А.Бабенко (Іван Майстренко)

Переворот-в Кремлі, що відбувся під час пленуму ЦК КПСС 22-29 червня, був підготований двома чинниками — матеріяльним і ідеологічним. Матеріяльний чинник — це створення в СССР безвласницького суспільного устрою, що с передумовою для нового типу демократії, базованої не на приватній власності на засоби виробництва, де демократія є фактично у кишені багатих, а на суспільній власності на засоби виробництва, де демократія буде в руках розумних. Матеріяльні передумови для такої демократії в СССР створені вже давно, і той факт, що вони створені нелюдськими кривавими методами виродка і злочинця Сталіна, не міняє в даному разі суті справи — передумови для нового типу демократії існують. А раз вони існують, то вони неминуче увіходять в протиріччя з тоталітарним суспільним устроєм, створеним за часів Сталіна. Цей устрій покликаний був зруйнувати пережиті приватновласницькі основи економіки, перетопити 25 мільйонів селянських господарств в усуспільненій економіці. І він це зробив. А зробивши це, він став колодою на шляху дальшого розвитку, бо тепер вже нікого перетоплювати, нікого колектизувати, нікого зсилати за спротив на Сибір, не потрібна вже терористична державка машина. Соціялістичні нації СССР хочуть розвиватися самі, власними силами, демократичним шляхом: без централістичного тоталітарного опікуна. Соціялістична демократія стукається в двері запакованого в обручі сталінізму нового суспільства.

Пекін і Москва — порівняння

(ВІД РЕД.: Нижче приводимо трохи скорочений переклад статті Річарда Г’юґса, спеціяльного кореспондента лондонського «Сандей Таймс», про його подорожі по Китаю й СССР. В об’єктивності спостережень цього, явно антикомуністичного, буржуазного кореспондента, сумніватись в даному випадку не доводиться. Тим, власне, й цікаві ці його спостереження й вражіння).

Різниці й паралелі поміж двома найбільшими комуністичними країнами яскраво видко по їх столицях. Пекін і Москва на перший погляд мають багато спільного. Одноманітна, пригноблююча людська покора потребам машини примусової економіки й ростучої індустрії, хоч, поруч з цим, щиро кажучи, й помітне загальне покращання фізичних умов життя, здоров’я й перспектив для більшости людей.. Але це останнє — більше в Пекіні. Явні переваги Пекіну швидко даються взнаки. Хоч Москва і йде попереду в деяких фізичних атрибутах, лікарні, школи чи транспорт, проте Пекін іде далеко попереду в людських вартостях.

Друга п’ятирічка індустріялізації Китаю

Г-ко

Восьмий з’їзд китайської компартії, що скінчився 27-го вересня ц.р., затвердив новий, другий п’ятирічний плян Китаю на 1958-1962 рр. Перша китайська п’ятирічка почалася з 1953 році й має скінчишся в 1957 році, хоч багато цілей її вже виконано зараз, так що в цілому п’ятирічка буде значно перевиконана.

Друга п’ятирічка, подібно як і перша, головною метою має індустріялізацію Китаю. Плян передбачає, що між 1958 і 1962 роками національний дохід Китаю зросте на 50%, тобто середньорічний темп росту становитиме біля 8,5%. Це повільніший темп росту, ніж під час перших п’ятирічок в СРСР, що говорить за те, що китайські комуністи не такі безоглядні, як Сталін.

Чи спроможна совєтська бюрократія навчитися у китайців?

А.Бабенко (Іван Майстренко)

Газета «Правда» за другу половину вересня видрукувала стенографічний звіт VIII з’їзду Комуністичної Партії Китаю, що відбувався саме в той час. Звіт з’їзду КПК займає в «Правді» майже стільки місця, як займав звіт про XX з’їзд КПСС. Уміщено цей звіт у «Правді» не просто для інформації і не для вивчення порівняно зеленого досвіду китайських комуністів. Ні, це щось більше, значніше. Це є намагання «колективного керівництва» КПСС повернути большевицьку партію лицем до її молодости, і, як зразок молодости комунізму, подано матеріяли VIII з’їзду КПК. І треба сказати, що зразок КПК в цьому відношенні блискучий і разючо відмінний від сучасного большевицького.

Не виключено, що окремі промови на VIII з’їзді КПК, подані в «Правді», підчищені досвідченими в фальсифікаціях учнями сталінської школи, як підчистили вони наприклад статтю секретаря компартії США Юджвіна Денніса в «Правді» за 27 червня. Але навіть і в такому виді звіт про VIII з’їзд КПК зробить цілу революцію в умах тих совєтських комуністів, які ще не до кінця продали свою душу термідоріянсько-бюрократичному чортові. Сам факт надрукування в «Правді» звіту про VIII з’їзд КПК свідчить про те, що вплив в КПСС цих «кающихся» комуністів не такий-то малий і що вони серйозно вирішили лікувати Партію від хвороби контрреволюційного сталінізму.

Мао Тзе-тунґ — теоретик національного відродження Китаю

В.Фелікс (Всеволод Голубничий)

Треба признати, що — на сором нашій европейській самозакоханій культурі — ми ще й досі не знаємо Китаю, тільки тепер починаємо відкривати його. Щойно тепер наші студенти в Україні й закордоном ідуть до шкіл, щоб вивчати китайську мову, щоб черпати з бездонної криниці чотирьохтисячолітньої китайської культури й цивілізації. І цілий т.зв. цивілізований світ як слід не знає досі Китаю.

Ще менше знаним є китайський комунізм. Не зважаючи на те, що Захід уважає його своїм ворогом №1, а Москва — своїм союзником №1, і на Заході, і на Сході разом можна зараз знайти не більше 10 більш-менш повчальних, серйозних книжок на цю тему. Тимчасом, китайський комунізм являє собою надзвичайно ориґінальне явище, знання якого, без сумніву, допомогло б світові зрозуміти політичні позиції сучасного Китаю і можливо сприяло б усуненню багатьох нерозумних потягнень в міжнародній політиці.

Національне питання в Китаї

Василь Чернета

Згідно повідомлення Національного Статистичного Бюра Китайської Народної Республіки, населення Китаю (включно з Формозою і східньо-азійськими поселеннями) становило в червні 1953 року біля 602 мільйони чоловік. З цієї загальної кількости 94 відс. становлять хінці, а решта 6 відс. припадає на національні меншини. Ці, ніби незначні, відсоткові дані, одначе, ніскільки не применшують історичного значення національного питання в Китаї, майбутнє якого, крім усього іншого, в великій мірі залежить саме від розвитку національних відносин.

Національне питання в Китаї має два аспекти: внутрінаціональні відносини поміж самими хінцями і національні відносини між хінцями та національними меншинами. Основною темою нашої статті є розгляд другого аспекту, тобто відносин поміж хінцями і нацменами, але, з огляду на подвійний характер національного питання в цій країні, першого аспекту теж ніяк не можна обминути.