Укрупнення колгоспів і комун в Китаї

А.Бабенко (Іван Майстренко)

Московська «Правда» від 29 серпня надрукувала постанову ЦК Комуністичної Партії Китаю про укрупнення с.-г. кооперативів і переведення їх у комуни. В цьому процесі, що має охопити 500 мільйонів с.-г. населення Китаю, є дві різні тенденції: з одного боку це відповідає тому, що відбулося в СРСР в 1951 році — укрупнення колгоспів, з другого боку творенням с.-г. комун висувається практичне завдання здійснити .принцип комунізму — від кожного за його працею, кожному за потребою.

Укрупнення с.-г. кооперативів у Китаї відрізняється від радянського поперше тим, що в Китаї воно набуває більш грандіозного характеру. Там комуна має об’єднувати від 2 до 6-7 тис., а в окремих випадках і до 10-20 тис. селянських дворів. Комуна може охоплювати навіть цілий адміністративний район. В постанові ЦК КПК сказано: «Потрібне також об’єднання органу влади з комуною: волосний комітет партії — це партійний комітет комуни, а волосний народній комітет — це народній комітет комуни».

Але укрупнена китайська комуна принципово відрізняється від укрупненого радянського колгоспу насамперед своїм виробничим напрямком. В той час, як укрупнений радянський колгосп бере курс на спеціялізацію виробництва (колгоспи зернові, тваринницькі, бавовняні і т.д.) в Китаї прямо заявляють, що «одногалузеві… кооперативи.. . вже не відповідають вимогам часу. Тепер конечним завданням є творення народніх комун, в яких всебічно розвивається сільське господарство, лісництво, тваринництво, допоміжне господарство, рибництво і в яких сполучуються одно з другим промисловість, сільське господарство, торгівля, освіта і військова справа».

Крім того китайська комуна. багато чим нагадує оті радянські комуни перших років революції, які Сталін розгромив І перевів на статут артілів. З постанови ЦК КПК читаємо: «…ламаючи кооперативні, волосні й повітові кордони, широкі маси в своїх діях стали додержуватись принципу: воєнізувати організацію, діяти в бойовому дусі і  вести колективний спосіб життя, … творення громадських їдалень, дитячих садків, ясел, швейних майстерень, перукарень, громадських лазень, будинків щастя (це мабуть сільбуди. — А.Б.), сільськогосподарських середніх шкіл/шкіл підготовки червоних і кваліфікованих кадрів і т.д. веде селянство до більш щасливого колективного життя»…

Постійне підкреслення воєнізації і колективного способу життя робить китайську комуну дещо подібною до общин античної Спарти, з тою істотною відміною, що в Спарті провідні кадри були тільки вояками, яким заборонялось займатися у виробництві, а в Китаї навпаки: ставиться вимога «участи кадрових працівників у виробництві». Взагалі китайці всіх способів вживають, щоб не допустити бюрократизму радянського типу, де бюрократія відорвана від народу, презирливо ставиться до фізичної праці, холодно егоїстична. Китайські «апаратники» — це поки що скромні ідеалісти, переважно герої громадянської війни. І може поспішність Мао-Цзе-Дуна з «побудовою комунізму» продиктована намаганням осягти максимум доки ще не «зачерствіли серця» китайської бюрократії.

В постанові ЦК КПК сказано далі: «Добре було б в один прийом здійснити укрупнення кооперативів і перехід їх у комуни», «Коли не можна, то треба це зробити в два прийоми». Дуже важливою стороною рішення ЦК КПК про комуни є вимога, «не тільки не допустити, щоб цей рух негативно, позначився на виробництві, але й, навпаки, треба зробити цей рух /3/ велетенською силою, що  зрушила б виробництво до ще більшого скоку вгору».

Далі в постанові сказано, що при створенні народніх комун не треба спішити з ліквідацією присадибних ділянок, також з відібранням фруктових дерев з індивідуального користування, з усуспільненням пайових внесків (рішення цих питань «може бути відкладене на 1-2 роки»), Проте при об’єднанні багатших і бідніших кооперативів треба «відмовитися від скрупульозности при розрахунках, від вимоги виплатити нехватки (різниці), не загрузати у дрібницях».

Постанова вимагає також не перетворювати народні комуни в державні господарства (радгоспи), бо «державні господарства не сприяють включенню е них промисловости, сільського господарства, торгівлі, освіти і військової справи».

Постанова вимагає «після створення народніх комун не спішити з перетворенням власности у всенародню, щоб «уникнути непотрібних ускладнень». Бо в колективній власності є вже мовляв елементи всенародної власности. «Перетворення колективної власности у всенародну являє собою цілий процес, В одних районах таке перетворення буде здійснене… за три-чотири роки, в інших… для цього потрібно буде п’ять-шість років, або й ще більше. Після того, як народна комуна перейде від колективної власности до всенародної і буде схожа на державне промислове підприємство, вона за своїм характером все ж залишиться соціялістичною. Так буде здійснюватись принцип: від кожного за його здібностями, кожному за його працею». Коли ж збільшиться суспільний продукт, підвищиться освіта, комуністична свідомість і «моральні властивості всього народу», коли зникне різниця між: містом і селом, між розумовою і фізичною працею, «коли функція держави полягатиме лише в тому, щоб відбивати аґресію зовнішніх ворогів, і внутрішні функції держави .відомруть, тільки тоді суспільство в нашій країні вступить у комуністичну добу, в якій буде здійснено принцип: від кожного за його здібностями, кожному за його потребами». Таким чином в китайських комунах в теперішній час ще не буде реалізований цей найголовніший принцип комунізму. Підготовляються тільки організаційні передумови для його здійснення. «Створення народніх комун, — сказано в постанові ЦК КПК, — переслідує насамперед ціль прискорення темпів соціялістичного будівництва… Очевидно здійснення комунізму в нашій країні вже не є чимсь далеким. Ми повинні використати форму народної комуни і через неї знайти конкретний шлях переходу до комунізму».

Творення комун у Китаї не носить того, утопійного характеру, який був властивий добі творення комун в СРСР. В СРСР комуни творилися більше з ідеалістичних мотивів, а в Китаї з господарських — для піднесення с.-г. виробництва і не інакше. В цьому ніби реалізм китайських комуніста: у них комун не буде, якщо одночасно не буде піднесення сільського господарства. А піднесення сільського господарства на базі комун — це вже величезне досягнення. Тільки для реалістичного мислення, і насамперед для мислення марксистського, важко уявити, щоб дрібний власник не тільки охоче пішов у комуну (йдеться ж про всі п’ятсот мільйонів селян без розбору!), але при тому ще й «скоком» підніс би с.-г. продукцію.

Є в китайському комунізмі безумовно багато насильства. Коли юґославські кореспонденти пишуть іронічно з Китаю, що там домовласники виходять на демонстрації і танцюють від щастя, бо їхні будинки націоналізовані, то кожному ясно, що це є особлива форма терору. Але все ж таки це гуманніше, ніж сталінські висилки домовласників на Соловки… Можна навіть сказати, що в тому танцю китайських домовласників є елементи духової капітуляції перед організованою силою китайського комунізму. Якби була одна тільки злоба — домовласник пішов би в повстання. Проте в намовлянні китайських комуністів самих себе про те, що капіталістична кляса в Китаї сама «хоче перевиховуватись», як це говорив секретар ЦК КПК Лю-Шао-Ці (див. «Правда» від 29.05.58, стор. 3, шпальта 3), зрештою як і в наведеній вище цитаті про піднесення «моральних властивостей народу», — є щось в тему такого, що разить марксистське вухо. Ніколи ніяка кляса сама себе не заперечує, не вважає себе грішною, потрібуючою перевиховання. Так само моральний рівень всякого народу є високий рівно настільки, наскільки це йому потрібно для боротьби за існування. Отож мрія про ще вище піднесення морального рівня народу (до якого рівня піднесення? До рівня надуманого в догматичних кабінетах?) є щось чуже марксизмові.

Але не будемо суворі до людей, на плечі яких випала велетенська історична місія — в якнайскоріший час витягти 600 мільйонів людей із злиднів і темряви. Зрештою наша суворість — це тільки тривога перед можливими збоченнями китайської революції на бюрократичні бездоріжжя. Може якраз у тому лихові Китаю, що він голодний і убогий, закладені можливості для легшої реалізації наміченої ЦК КПК програми, яка в европейських умовах видається неможливою до реалізації і від якої в 1920 році відмовився Ленін, коли проголосив банкрутство політики «воєнного комунізму» і заміну її політикою непу, тобто ринкової економіки. Ленін поступався перед европейськими принципами, але чи ці принципи обов’язкові для Китаю — то ще питання. Людям голодним і обідраним нічого втрачати від того, що їх змушують колективно працювати і колективно жити, аби при тому хоч на сто грамів більше дістати хліба. І коли китайським комуністам пощастить дати китайській людині хоч на сто грамів більше хліба, ніж вона мала досі, великий експеримент китайської компартії можна буде вважати вдалим.

Звичайно, китайський соціялізм (за 5-6 років) не вкладається в марксистське уявлення про природу соціялізму. У Марксовій концепції соціалізму ринок і гроші відмирають тоді, коли видача людині продуктів без обмеження, «за потребою» стане ЕКОНОМІЧНО більш вигідною для суспільства справою, ніж продаж за гроші. Так як тепер уже видача води без обмежень .(тільки з приблизною оплатою за місяць) рентабельніша, ніж вимірювання її споживання для кожної людини, так марксизм уявляє проникнення соціялізму в усі інші сфери господарського і суспільного життя. «Диктатура пролетаріяту» за Марксом може тільки сприяти скорійшому здійсненню цього закону, але не скасуванню його.

У Китаї віддаль до ліквідації ринку з мотивів рєнтабельности вимірюється напевне більше ніж п’ятьма-шістьма роками. Отож, якщо там. ринок за 5-6 років зникне, то зникне він від насильства, а не від господарської рєнтабельности. І все ж можна собі уявити зникнення ринку у Китаї через насильство. Беручи на увагу, що для сотень мільйонів китайських злидарів ринок досі не грав істотної ролі. Але до такого безринкового й безвласницького мілітаризованого китайського суспільства важко застосувати Марксове поняття «соціялізм». Очевидно життя є різнобарвніше, ніж теоретичні схеми. Тому треба думати, що можливі такі суспільні формації, де немає ні капіталізму з приватною власністю на засоби виробництва, ні соціялізму у европейсько-марксистському розумінні. А щось нове й відмінне. Зрештою європейський цивілізаційний шлях не в усьому є ідеальний. Ну, наприклад, у справі обмеження кількости дітей у родині до 1-2-3. Може Китай якраз відштовхується від таких «досягнень» европейської цивілізації і творить передумови для нормального зросту населення також і на високому цивілізаційному рівні.

Так чи інакше, але коли б експеримент китайських комуністів удався, шістсотмільйонний Китай перетворився б на моноліт, без внутрішніх антагонізмів, з дуже швидкими темпами господарського й культурного розвитку, а до того ще й воєнізований… Такий Китай являв би собою наймогутнішу націю світу. /4/

Джерело: «Вперед» (Мюнхен). — Ч. 9 (93), вересень 1958. — Стор. 3 і 4.

Advertisements

0 Responses to “Укрупнення колгоспів і комун в Китаї”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Жовтень 2013
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Вер   Лис »
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: