Новітня китайська література

В.С.Г. (Всеволод Голубничий)

Так званий цивілізований світ, попихкуючи сигарою після ситного обіду чи приємно потягаючись на подушках в будуарі, бере сучасну книжку до рук і, навіть не читаючи її, вже переживає гостроту несподіванок і психологічних блукань її героя, зворушується відчуттям його індивідуальности, персональности, винятковости, що приємно так відрізняється від реального життя, з його нудними, собіподібними людьми; втягується всією своєю продоляреною душею в джазовий ритм життя соціяльних джунглів, смакує кожен струс ожирілих нервів від кожного руху мордобою, кожної обставини садистичного вбивства, з жадобою обгризає очима жіночу ногу і з гідністю культурної людини відкидає в кошик із сміттям книжку, якщо у ній нічого подібного немає.

Єремія Бентам, філософський батько цього світу, казав, що сенс життя є тільки в насолоді. Література ж покликана також для цього. І вона, ця сучасна література цивілізованого світу, дає насолоду людям, яким від насолоди у реальному житті вже просто гірко. Поза вітальнями й будуарами існує ще маса снобів, які сприймають культуру не з власних потреб, а з наслідування авторитетів, які вчать, що це гарне, а це погане. Після цього повчання маса снобів теж починає уявляти, що вона насолоджується сучасною літературою.

Ну і куди ж тут потикатися у цей цивілізований світ різним культурам і літературам колоніяльних слуг, нижчевартісних гречкосіїв, різних там українців, китайців, індусів, туркестанців?! Це літератури переважно народні, фолькльорні, героями в них є люди, що існують у реальному житті, як типові представники свого суспільства. Замість насолоди, вони викликають часто зворушливий сум, відчуття потоптаної чести й сумління, гостроту страждань поневоленого, сльози ненависти і горя, демонічну радість і сміх революції. Хіба ж таку літературу можна читати в будуарі? Ще вночі якась мара присниться, або шлунок зіпсується… Куховарська книжка навіть є вищою літературою, порівняно з цим!

І тому, цей цивілізований світ, що має такі широкі впливи на некультурних снобів, не знає і не хоче знати ні української, ні туркестанської, ні індійської, ні китайської новітньої літератури. Фактично, ціле століття він не помічав китайської літератури. Що час-від-часу з’являлися в перекладах якісь заплутані шматки творів Конфуція. окремі пісні з допотопної книги «Шицзин» чи клясика Цюй Юаня. Також роздумування різних богошукачів-філософів, незрозумілих людям, але зате індівідуальних, виняткових і т.д. потрапляли час-від-часу в цей світ і викликали захоплення у снобів. Новітня ж китайська література не існувала для світу.

Аж тільки нещодавно розгойдалася прогнила рутина західньої цивілізації, пішли по ній хвилі під подувом бурі китайської революції. З китайської бурі виросла гранітна скеля нової китайської самостійної держави, що стала непохитним підмурівком для новітньої китайської літератури. На англійській, російській, німецькій, японській, французькій мовах почали виходити в світ переклади творів сучасних китайських письменників. Література, яку зарозумілі західні критики називали неперекладною, нечитабельною і взагалі відсталою, поволі зараз завойовує світ. У вітальнях і будуарах зустрічають її ще з огидою, але це явище тимчасове, як і самі люди з будуарів і віталень. Факт є той, що сьогодні китайська література існує для цілого світу. Завдяки резолюції і власній державі здобула вона собі це місце і це право. В цьому прикладі китайської літератури лежить і шлях до світу для української літератури і літератури всіх молодих, але ще поневолених націй.

Новітня китайська література поділяється на дві головні частини: література першого, дореволюційного етапу, і література другого етапу — етапу самої революції. Початки новітньої китайської літератури ідуть від «руху 4-го травня», як зветься в Китаї перший виступ широких народних мас в 1919 році проти імперіялістів, що саме в Версалі ділили Китай, і проти власних февдалів-запроданців, що йшли на спілку з імперіялістами. «Рух 4-го травня» поширився в масах настільки, що безпосередньо відбився й на письменниках Китаю. Почалася своєрідна демократизація й популяризація літератури. Письменники виступали проти клясичних літературних канонів, проти безідейности і споглядального естетства, за затвердження в літературі нового реалістичного напрямку. Письменники викинули з ужитку стару літературну мову «веньянь», що була незрозуміла народові, а натомість увели в літературу нову сучасну мову «байґуа». яка подібна до всякої іншої літературної мови і має безпосереднє коріння в мові народній.

Основоположником новітньої китайської літератури є велетень слова і тонкий мистець, письменник Лу Синь (1881-1936). За два десятиліття своєї творчости він дав поважну кількість творів, що стали зразком для його послідовників. За характером своєї творчости Лу Синь є дуже подібний до Горкого, хоч йому й бракує горкового соцреалізму, або до нашого Винниченка, хоч у нього й немає шукань нової моралі. Може ще ліпшим і влучнішим було б порівнення Лу Синя з Коцюбинським і Стефаником, бо до них він підходить і жанром (новелі, оповідання), і тематикою (селянське життя), і ідеологією (народництво, революційний демократизм). В оповіданнях і новелях, зібраних в його найбільших книгах «Ключ» і «Блукання», Лу Синь змальовує сільське життя перед революцією, зокрема дно села, люмпен-пролетаріят. Його стилістично й сюжетно блискуче оповідання «Дійсна історія А-Кью» з такою силою малює китайське село, що залишається вражіння, ніби ви самі там побували, або принаймні бачили все в документальному кіно. Сама постать, А-Кью, сільського люмпена (в Америці сказали б — «бома»), з великою силою врізується у пам’ять. Ви бачите справжню багатогранну живу людину, що викликає у вас і сміх, і жаль, і співчуття, і бридкість, і злобу до себе і не дає вам покою, примушує читати оповідання без перерви до кінця. Крім оповідань з сільською тематикою, у Лу Синя є ще оповідання з життя дрібного міщанства, службовців. Всі його оповідання характеризуються свіжою трагікомічністю, народним гумором, оптимізмом навіть у найтяжчих ситуаціях. Естетичне замилування Лу Синь знаходить в кольориті народних звичаїв. З любов’ю змальовує він навіть сільські звичаї й навіть забобони. Все це робить його творчість глибоко національною, демократичною, народною.

До письменників першого етапу новітньої китайської літератури належить і великий реалістичний живописець Мао Дунь. Це є глибоко раціональний письменник, що осмислює весь свій твір і ніби виліплює його, як скульптуру. Головні його твори — роман «Перед сходом сонця» і повість «Шовкопряди» — насвітлюють глибокі соціяльні конфлікти у китайському селі, наступ на село міської індустрії, кризу традиційного укладу сільського життя. Мао Дуня можна порівняти хіба з Емілем Золя, щоб наголосити його глибоку соціяльність і раціоналізм. Поруч з цим Мао Дунь дуже лірично зображує й картини сільського побуту. Крім сільської тематики у Мао Дуня є ще й така тематика, як сентиментальний опис трагедії міських дрібних власників, що борсаються в житті, намагаються нагріти руки при воєнному вогні, але війна їх нищить, розчавлює (повість «Крамниця пана Ліня»).

До цієї ж групи письменників старшого покоління належить і Го Мо-жо. В його творчості значний тон задають історичні мотиви. Він відтворює у своїх книгах народних героїв, поетів, філософів, полководців старого Китаю. Його творчість глибоко національна й патріотична. До цієї ж групи належить і письменниця Дін Лін, творчість якої є ніби містком поміж першим і другим етапом розвитку новітньої літератури Китаю. У Дін Лін переважає революційна тематика, робітниче життя («Новина»), тяжка доля китайської жінки («Мати», «Повінь»). Подібним тематично до Дід Лін є й письменник Лао Ше, який гостро відточує леза соціяльного конфлікту, боротьбу проти японців і їх аґентів («Поки йде бесіда»). Його повість «Серп Місяця», що написаний у формі автобіографії проститутки, потрясає глибиною свого конфлікту і викликає в читача велику гаму емоцій. Цей твір не має нічого собі подібного у світовій літературі.

Другий етап у розвитку новітньої китайської літератури є етап революції і визвольних змагань. Молоді письменники цього періоду створили цілий ряд вдалих творів, що відображають свою епоху. Найвидатнішим твором цього етапу, очевидно, є повість Ма Фина і Сі Жука «В горах Люйляну», яка зображує боротьбу повстанців проти японських окупантів. Але цей твір цікавий не лише своїм змістом, а й особливою літературною формою: він написаний в стилі старовинного традиційного пригодницького роману з широким використанням зразків фолькльору.

Видатним письменником цього етапу є й Чжао Шу-лі, типово селянський письменник, але вже нового, післяреволюційного села. Його оповідання «Пісеньки Лі Ю-цая», «Реєстрація подружжя», «Весілля Маленького Ер-Гея» та повість «Зміни з Ліцзячжуані» усі присвячені суспільним перемінам, що мали місце в китайському селі протягом і відразу після революції. Розгром поміщицької влади, поділ землі, а зокрема труднощі пристосування села до резолюції, яка ніби прийшла зверху до нього, є тематикою творчости Чжао Шу-лі. З його книжок видно цілком об’єктивно, як відбувалася революція в Китаї, з якими труднощами зрушила вона з місця тисячолітній уклад життя, що існував беззмінно у Китаї. Своєю творчістю Чжао Шу-лі є подібний лише до Михайла Шолохова, якщо поминути, звичайно, цілком своєрідні національні форми викладу творчости обох письменників.

До цього етапу належить і творчість письменника-солдата Лю Бай-юя, учасника громадянської війни, творчість якого й зображає цю війну. Герої у нього є реалістичні, живі, багатогранні люди («Три бійці»). Естетичні вартості він бачить в правдивому зображенні, фотографуванні дійсности. І як такі твори Лю Бай-юя є просто документальними. Те, що командир латає взуття солдатам, поки ті втомлені сплять на привалі, могло бути тільки справді в житті, в революції, серед теплоти товариських, братських відносин між людьми.

Зовсім ще мало в новітній китайській літературі творів про робітництво. Письменниця Цао Мін написала книгу «Рушійна сила», але в ній помітні елементи аґітаторства, партійної генеральної лінії. Досі китайська новітня література не мала нічого спільного з партійним «соцреалізмом». Найхарактернішою її рисою була глибока народність і демократичність, цілковита нефальшивість, щирість. Літературні форми й стилі були нічим не обмежені, хіба що самим здоровим життям і національними прикметами китайської культури. Саме це зробило китайську новітню літературу сильною, живою, здоровою і повноправною на місце в світовій літературі.

Останніми місяцями, правда, прийшли з Китаю вістки, що партія повела наступ на літературному фронті. Розкритиковано й заарештовано літературного критика Гу Феня, якого західні газети називають марксистським критиком і кажуть, що заарештовано його за непокору партійній лінії в літературі. Ми ще не знаємо нічого докладного в цій справі, але, без сумніву, було б дуже сумно, якби китайська компартія слідувала прикладові сталіністів в СССР, які замкнули літературу за грати бюрократичних доґм і цензури і тим самим примусили її до кволого животіння. Якби таке сталося й в Китай, то це було б великою небезпекою для ще молодої й не цілком ще зміцненої новітньої літератури.

Джерело: «Вперед» (Мюнхен). — Ч. 9 (58), вересень 1955. — Стор. 4.