Мао Цзе-дун як марксист

Россана Россанда

У редакційній статті свого першого числа журнал «Маніфесто» відкрито звернувся до питання «культурної революції». Тоді ми ще були членами комуністичної партії та вказали партії на ці події, як на обов’язковий шлях не тільки до самого оновлення, але також до вироблення революційної стратеґії на Заході.

Наше твердження викликало скандал. Почасти через нерозуміння: рівень обізнаности про Китай — навіть у партії, що серед комуністичних має репутацію «відкритої» — є невиправдано низьким. Коли виникли розходження із СРСР, Китай без зайвих коливань було звинувачено у розпалюванні ворожнечі; коли вибухнула «культурна революція», «Уніта» вдалась до найбільш ганебних фальсифікацій японського чи совітського ґатунку, а секретаріят партії зробив заяву про військовий переворот. Тільки пізніше в комуністичній пресі з’явились куці й обережні спроби тлумачити події; проте навіть сьогодні редакція «Уніти» товаришам, що бажають бути поінформованими, відповідає, що це неможливо, бо Китай не дає акредитацію їхньому кореспондентові. Ніби не істнує цілого масиву офіційних і офіціозних відомостей, незаперечних свідоцтв з перших вуст, на основі яких можна дійти певних висновків і сформулювати політичну позицію!

Маоїзм: його засновки, розвиток, ідейна сильвета

Ісак Дойчер

I

Що таке маоїзм? Що це за політична ідея і напрямок сучасного комунізму? Пильно треба вияснити це, адже маоїзм сьогодні змагає з иншими комуністичними школами, прагнучи міжнародного визнання. Водночас маоїзм був напрямком — навіть провідною течією — китайського комунізму впродовж тридцяти чи тридцяти п’яти років. Саме під цим прапором головні сили китайської революції розгорнули найтривалішу війну сучасної історії та здобули 1949 року перемогу, завдавши капіталізмові найбільшого вдару по Жовтневій революції і прорвавши ізоляцію Радянського Союзу. Маоїзм виходить на міжнародну арену та прагне уваги всього світу до своїх ідей — се не дивно. Дивно те, що він не зробив цього досі та що він так довго був обмежений на національному досвіді.

Тут маоїзм разюче контрастує із лєнінізмом. Останній також спочатку був суто національною, російською школою, але так було недовго. 1915 року, після краху II Інтернаціоналу, Лєнін вже був центральною фіґурою руху за III Інтернаціонал, його ініціятором і надхненником з лав більшовицької фракції Російської Соціял-Демократичної Робітничої Партії, а лєнінізм став самостійною думкою. До того більшовики, як і инші російські соціялісти, активно обговорювали всі питання міжнародного марксистського руху, переживали його досвід, брали участь у всіх суперечках і почували свій нерозривний зв’язок із міжнародним рухом, інтелєктуальну, моральну та політичну солідарність із ним. Маоїзм від самого першу був рівним більшовизмові своєю революційною силою та динамікою, але ріжнився від нього відносною вузькозорістю та браком котрого-небудь безпосереднього контакту з важливими сучасними тенеденціями сучасного марксизму. Хоча й не дуже певно, але слід визнати, що китайську революцію, що своїми маштабами є найвеличнішою з усіх революцій в історії, очолювала найбільш провінційна й «обмежена» з революційних партій. Цей парадокс укотре виявляє внутрішню силу, притаманну революції.

Енциклопедист антисталіністської революції Мао-Цзе-Дун

А.Бабенко (Іван Майстренко)

Переворот-в Кремлі, що відбувся під час пленуму ЦК КПСС 22-29 червня, був підготований двома чинниками — матеріяльним і ідеологічним. Матеріяльний чинник — це створення в СССР безвласницького суспільного устрою, що с передумовою для нового типу демократії, базованої не на приватній власності на засоби виробництва, де демократія є фактично у кишені багатих, а на суспільній власності на засоби виробництва, де демократія буде в руках розумних. Матеріяльні передумови для такої демократії в СССР створені вже давно, і той факт, що вони створені нелюдськими кривавими методами виродка і злочинця Сталіна, не міняє в даному разі суті справи — передумови для нового типу демократії існують. А раз вони існують, то вони неминуче увіходять в протиріччя з тоталітарним суспільним устроєм, створеним за часів Сталіна. Цей устрій покликаний був зруйнувати пережиті приватновласницькі основи економіки, перетопити 25 мільйонів селянських господарств в усуспільненій економіці. І він це зробив. А зробивши це, він став колодою на шляху дальшого розвитку, бо тепер вже нікого перетоплювати, нікого колектизувати, нікого зсилати за спротив на Сибір, не потрібна вже терористична державка машина. Соціялістичні нації СССР хочуть розвиватися самі, власними силами, демократичним шляхом: без централістичного тоталітарного опікуна. Соціялістична демократія стукається в двері запакованого в обручі сталінізму нового суспільства.

Мао Тзе-тунґ — теоретик національного відродження Китаю

В.Фелікс (Всеволод Голубничий)

Треба признати, що — на сором нашій европейській самозакоханій культурі — ми ще й досі не знаємо Китаю, тільки тепер починаємо відкривати його. Щойно тепер наші студенти в Україні й закордоном ідуть до шкіл, щоб вивчати китайську мову, щоб черпати з бездонної криниці чотирьохтисячолітньої китайської культури й цивілізації. І цілий т.зв. цивілізований світ як слід не знає досі Китаю.

Ще менше знаним є китайський комунізм. Не зважаючи на те, що Захід уважає його своїм ворогом №1, а Москва — своїм союзником №1, і на Заході, і на Сході разом можна зараз знайти не більше 10 більш-менш повчальних, серйозних книжок на цю тему. Тимчасом, китайський комунізм являє собою надзвичайно ориґінальне явище, знання якого, без сумніву, допомогло б світові зрозуміти політичні позиції сучасного Китаю і можливо сприяло б усуненню багатьох нерозумних потягнень в міжнародній політиці.

Матеріялістична діялєктика Мао Цзе-дуна

Всеволод Голубничий

У цій статті борониться той погляд, що матеріялістична діялєктика Мао Цзе-дуна є окремішньою в царині марксистсько-лєнінсько-сталінської філософії. Хоча вона безумовно споріднена з діялєктикою Маркса, Енґельса, Лєніна, Сталіна та сучасних російських й инших комуністичних філософів, вона також має свої особливості. Крім того, є риси, що ріднять її з діялєктикою клясичної китайської філософії. Усі ці зв’язки пояснювані тим, що марксистської клясики Мао Цзе-дун читав небагато, можливо, навіть менше, ніж клясики китайської. Инші відмінності та особливості пояснювані його своєрідним мисленням.

Очевидно, Мао на практиці застосовував свою діялєктику в політиці. Його тексти з теорії та методи пізнання та практичної дійльности вочевидь базовані на власному досвіді. Отже, ознайомлення з філософією Мао Цзе-дуна може допомогти читачеві зрозуміти спосіб його мислення, а також розібратися у поведінці китайських комуністів у політиці. (Ця стаття аж ніяк не претендує на те, щоби почерез діялєктику Мао геть пояснити йо

Діялєктичний матеріялізм

Мао Цзе-дун

РОЗДІЛ І

ІДЕАЛІЗМ І МАТЕРІЯЛІЗМ

1. Боротьба між двома уґрупуваннями у філософії.

Уся історія філософії є історією боротьби та розвитку двох взаємно протилежних філософських шкіл — ідеалізму та матеріялізму. Усі філософські течії і напрямки вийшли з цих двох основних шкіл.

Усі філософські теорії створювалися людьми, що належали до певної суспільної кляси. Ба більше, ідеї цих людей історично визначалися певним суспільним буттям Усі філософські вчення виражають потреби певних суспільних кляс і відображають рівень розвитку продукційних сил суспільства й історичний етап людського пізнання природи…

Суспільні витоки ідеалізму та матеріялізму лежать в соціяльній структурі, що їй притаманні клясові протиріччя. Найперша поява ідеалізму була результатом невігластва і забобонів дикої первісної людини. Пізніше, із розвитком продукційних сил і суміжним розвитком наукового знання, стало зрозуміло, що ідеалізм приречений занепасти, та його замінить матеріялізм. І все ж ідеалізм із стародавніх часів до сьогодення не лише не занепав, але навпаки — розвинувся і витримав боротьбу із матеріялізмом, і ця боротьба не виявила жодного переможця. Причина полягає у поділі суспільства на кляси. З одного боку, пригноблююча кляса у своїх інтересах мусить розвивати та зміцнювати свої ідеалістичні вчення. З иншого боку, пригноблені кляси також у власних інтересах мають розвивати та зміцнювати свої матеріялістичні вчення. І матеріялізм, і ідеалізм є зброєю у клясовій боротьбі, й боротьба між ідеалізмом і матеріялізмом не може припинитися доти, доки не зникнуть суспільні кляси. У процесі історичного розвитку ідеалізм представляє ідеолоґію експлоататорської кляси та слугує реакційним цілям. Матеріялізм, навпаки, є світоглядом революційної кляси; у клясовому суспільстві він постає та розвивається в епіцентрі безперервної боротьби з реакційною ідеалістичною філософією. Отже, історія боротьби між ідеалізмом і матеріялізмом у філософії є відображенням боротьби між інтересами реакційної кляси та революційної кляси… Кожний філософський напрямок в кінцевому підсумку є прихованим проявом політики тієї суспільної кляси, до якої належать філософи цього напрямку.

Відносно суперечності*

Мао Цзе-дун

(Серпень 1937 року)

* Цю філософську працю товариш. Мао Цзе-дун написав услід за працею «Відносно практики» і з тією ж метою, а саме — для подолання серйозних помилок догматичного /39/ порядку, які мали тоді місце в партії; на цю тему він прочитав лекцію в Антияпонському військово-політичному університеті в Яньані. При включенні даної праці в збірку вибраних творів Мао Цзе-дуна автор зробив часткові доповнення, скорочення і виправлення. /40/

Закон суперечності, властивої речам, явищам, або закон єдності протилежностей, є основний закон матеріалістичної діалектики. Ленін говорить: «У власному розумінні діалектика є вивчення суперечності в самій сутності предметів..»[1]. Цей закон Ленін часто називає суттю діалектики, або ядром діалектики[2]. Тому, вивчаючи цей закон, ми не можемо не торкнутися широкого кола проблем, не можемо не торкнутися багатьох філософських питань. Коли ми розглянемо ці питання, то зрозуміємо самі основи матеріалістичної діалектики. Це такі питання: про два погляди на світ, про загальність суперечності, про специфічність суперечності, про головну суперечність і головну сторону суперечності, про тотожність і боротьбу протилежностей, /41/ про місце антагонізму в ряду суперечностей.

Відносно практики

Мао Цзе-дун

Відносно практики

Про зв’язок пізнання і практики — зв’язок знання і дії*

(Липень 1937 року)

* У нашій партії була група товаришів — прихильників догматизму, які довгий час відкидали досвід китайської революції, заперечували ту істину, що «марксизм — не /3/ догма, а керівництво до дії», і тільки лякали людей окремими словами і фразами, насмиканими з тексту марксистських творів. Була також і друга група товаришів — послідовників емпіризму, які довгий час, чіпляючись за свій особистий, обмежений досвід, не розуміли важливості теорії для революційної практики, не бачили стану революції в цілому. Хоч вони і працювали ретельно, ця робота велася наосліп. Хибні погляди цих двох груп товаришів, особливо догматичні погляди, завдали в 1931-1934 роках величезної шкоди китайській революції. При цьому догматики, прибираючись у марксистську тогу, ввели в оману дуже багатьох наших товаришів.

Праця товариша Мао Цзе-дуна «Відносно практики» була написана для того, щоб з позицій марксистської теорії пізнання викрити суб’ єктивістські помилки прихильників догматизму і емпіризму — особливо догматизму — в нашій партії. Основний наголос у цій праці зроблено на викриття зневажаючого практику догматизму — цієї різновидності суб’єктивізму; тому праця має заголовок «Відносно практики». Погляди, що їх розвиває товариш Мао Цзе-дун у цій праці, були викладені ним у свій час в лекції, прочитаній в Антияпонському університеті в Яньані. /4/

Домарксівський матеріалізм розглядав питання пізнання у відриві від суспільної природи людей, у відриві від історичного розвитку людства і тому не міг зрозуміти залежність пізнання від суспільної практики, тобто залежність пізнання від виробництва і класової боротьби.

Спадщина Мао Цзе-дуна для радикала кінця XX — початку XXI ст.

Алєксандр Тарасов

Лекція з циклу «Суспільна думка XX століття: практично цінне для політичного радикала наших днів», прочитаного у Вільному університеті ім. С. Курьохіна в 1996-1997 рр.

Ми можемо говорити про два основні досягнення Мао Цзе-дуна, що залишаються цінними й актуальними та становлять безумовний інтерес для політичного радикала сьогодні, якщо цей радикал має намір зберегти себе як особистість у протистоянні з ворожим йому світом і якщо цей радикал націлений на перемогу.

На відміну від попередніх лекцій, коли ми розглядали спадщину Антоніо Ґрамші, Карла Корша й Дьйордя Лукача, випадок з Мао Цзе-дуном цікавий тим, що потрібні нам сьогодні елєменти його ідейної спадщини мають меншою мірою теоретичну, але більшою мірою практичну цінність.

Таких досягнень у Мао два: досвід створення революційної теорії, адаптованої для відсталого селянського населення азіятської країни, і теорія революційної партизанської війни в сільській місцевості.

1. Революційна теорія, адаптована для місцевих умов

Як відомо, світогляд Мао довгий час був об’єктом запеклих дискусій у міжнародному комуністичному русі. Радянські професори від «марксизму» доводили, що Мао суцільно перекручує вчення Маркса і є «дрібнобуржуазним ухильником». Західні ж маоїсти, навпаки, стверджували, що Мао — «послідовний продовжувач традицій справжнього марксизму-лєнінізму». Й ті, й инші помилялися. І в першу чергу це свідчить про дрімучість обох сторін.

Маоїзм потрібен усюди в світі

Інтерв’ю із Саміром Аміном

Можете нам коротко розповісти про свій погляд на марксизм?

Я вважаю себе активістом, можливо, активістом-інтеліґентом. Все моє активне життя було тісно пов’язане з визвольними рухами в Африці 1940-х, 1950-х і 1960-х рр. і після — це, грубо кажучи, Бандунґський період[1], починаючи з 1955 р. Ця боротьба змінила, напевне, більше, ніж будь-яка инша боротьба за останні 50 років.

Я був і є економістом, а відтак також і марксистом. Я не визнаю терміну «неомарксист». Я вважаю марксизм таким, що розпочався з Маркса, але Марксом на закінчився. Це означає, що Марксове вчення заклало основи розуміння того, як аналізувати і як змінювати світ. І в цій довгій історії марксизму я вважаю, що Лєнін і особливо Мао написали важливі речі й зробили важливий внесок у розуміння шляхів зміни світу в умовах, коли імперіялізм поділив світ на центри та периферії. І створив прірву на ґлобальному рівні й весь час поглиблює її. І питання довгого переходу до соціялізму слід розглядати по-иншому, не з евроцентричної, робітничої точки зору (традиційної точки зору III Інтернаціоналу).

Це що стосується мене. Сьогодні я є головою Всесвітнього форумі альтернатив, котрий є мережею, що об’єднує мислителів зі всіх реґіонів світу, Півночі та Півдня, налаштованих антикапіталістично, звичайно, антиімперіялістично, але більше антикапіталістично, проте не сектантів, а таких, що визнають існування різноманітних думок щодо ефективних стратеґій руху вперед від капіталізму.