Відносно суперечності*

Мао Цзе-дун

(Серпень 1937 року)

* Цю філософську працю товариш. Мао Цзе-дун написав услід за працею «Відносно практики» і з тією ж метою, а саме — для подолання серйозних помилок догматичного /39/ порядку, які мали тоді місце в партії; на цю тему він прочитав лекцію в Антияпонському військово-політичному університеті в Яньані. При включенні даної праці в збірку вибраних творів Мао Цзе-дуна автор зробив часткові доповнення, скорочення і виправлення. /40/

Закон суперечності, властивої речам, явищам, або закон єдності протилежностей, є основний закон матеріалістичної діалектики. Ленін говорить: «У власному розумінні діалектика є вивчення суперечності в самій сутності предметів..»[1]. Цей закон Ленін часто називає суттю діалектики, або ядром діалектики[2]. Тому, вивчаючи цей закон, ми не можемо не торкнутися широкого кола проблем, не можемо не торкнутися багатьох філософських питань. Коли ми розглянемо ці питання, то зрозуміємо самі основи матеріалістичної діалектики. Це такі питання: про два погляди на світ, про загальність суперечності, про специфічність суперечності, про головну суперечність і головну сторону суперечності, про тотожність і боротьбу протилежностей, /41/ про місце антагонізму в ряду суперечностей.

Розгорнута в останні роки радянськими філософами критика ідеалізму школи Деборіна викликала у нас величезний інтерес. Ідеалізм Деборіна справив дуже шкідливий вплив на деяких членів Комуністичної партії Китаю, і треба сказати, що догматичні погляди в нашій партії зв’язані з методологією цієї школи. Тому головною метою нашої праці по вивченню філософії в даний час повинно бути викоренення догматичних поглядів.

1. ДВА ПОГЛЯДИ НА СВІТ

В історії людського пізнання здавна існують дві концепції законів розвитку світу: одна — метафізична, друга — діалектична; вони становлять два протилежні один одному погляди на світ. Ленін говорить: «Дві основні (або дві можливі? або дві в історії спостережені?) концепції розвитку (еволюції) є: розвиток як зменшення і збільшення, як повторення, і розвиток як єдність протилежностей (роздвоєння єдиного на взаємовиключаючі протилежності і взаємовідношення між /42/ ними)»[3]. Ленін говорить тут саме про ці два різні погляди на світ.

Як у Китаї, так і в Європі метафізичний напрям думок протягом дуже довгого історичного періоду був властивий ідеалістичному світоглядові і панував в умах людей. В Європі і матеріалізм у початковий період існування капіталізму теж був метафізичним. В результаті того, що цілий ряд європейських держав у своєму соціально-економічному розвитку вступив у фазу високорозвинутого капіталізму, продуктивні сили, класова боротьба і наука досягли нечуваного в історії рівня розвитку і промисловий пролетаріат став найбільшою рушійною силою історії, — виник марксистський діалектико-матеріалістичний світогляд. Тоді в таборі буржуазії, крім одвертого, цілком неприкритого реакційного ідеалізму, з’явився вульгарний еволюціонізм, що виступив проти матеріалістичної діалектики.

Метафізика, або вульгарний еволюціонізм, розглядає всі речі в світі як ізольовані, перебуваючі в стані спокою, розглядає їх односторонньо. Всі речі і явища в світі, їх форми і категорії розглядаються прихильниками такого погляду на світ як навіки ізольовані /43/ одне від одного і завжди незмінні. Коли ж вони і визнають зміни, то тільки як кількісне збільшення або зменшення і як механічне переміщення. При цьому причини такого збільшення або зменшення і переміщення лежать не в самих речах і явищах, а поза ними, тобто у діянні зовнішніх сил. Метафізики вважають, що різні речі і явища в світі та їх властивості лишаються незмінними з початку їх існування, а подальші їх зміни — це тільки кількісні збільшення або зменшення. Метафізики вважають, що річ може тільки безконечно відтворювати саму себе, але не може перетворитися в іншу, відмінну річ. На думку метафізиків, капіталістична експлуатація, капіталістична конкуренція, індивідуалістична психологія капіталістичного суспільства — все це може бути виявлене і в стародавньому рабовласницькому суспільстві, більше того, навіть у первісному суспільстві, і буде існувати вічно й незмінно. Говорячи про причини розвитку суспільства, метафізики пояснюють його зовнішніми для суспільства умовами — географічним середовищем, кліматом і т.п. Вони просто намагаються знайти причини розвитку поза самими речами і явищами, заперечуючи те положення /44/ матеріалістичної діалектики, яке говорить, що розвиток викликається внутрішніми суперечностями, властивими самим речам і явищам. Тому вони неспроможні пояснити якісну різноманітність предметів і явищ і перетворення однієї якості в іншу. В Європі цей напрям думок у XVII і XVIII століттях відбивався в механістичному матеріалізмі, а в кінці ХІХ і на початку XX століття — у вульгарному еволюціонізмі. В Китаї ж метафізичний напрям думок, який виражався словами «небо незмінне, незмінне і дао»[4], протягом довгого часу відстоювався наскрізь прогнилим пануючим феодальним класом. А механістичний матеріалізм і вульгарний еволюціонізм, імпортовані з Європи в останнє століття, відстоювала буржуазія.

На протилежність метафізичному поглядові на світ діалектико-матеріалістичний світогляд вимагає, щоб при вивченні розвитку речей і явищ ми виходили з їх внутрішнього змісту, з того зв’язку , в якому перебуває одна річ з іншими, тобто розглядали розвиток речей і явищ як їх внутрішній, необхідний саморух, причому кожна річ (явище) в своєму русі взаємозв’язана і взаємодіє з іншими речами або явищами, які оточують її. Корінна /45/ причина розвитку речей лежить не поза, а всередині речей, у суперечливій природі, внутрішньо властивій самим речам. Всякій речі і явищу внутрішньо властиві суперечності. Саме вони й породжують рух і розвиток речей. Суперечності, внутрішньо властиві речам і явищам, є корінною причиною їх розвитку, тоді як взаємний зв’язок і взаємодія однієї речі або явища з іншими речами або явищами являють собою причини другого порядку. Таким чином, матеріалістична діалектика рішуче відкинула метафізичну теорію зовнішньої причини або зовнішнього поштовху, яку висували прихильники механістичного матеріалізму і вульгарного еволюціонізму. Цілком ясно, що чисто зовнішні причини можуть викликати тільки механічний рух речей, тобто зміну об’єму і кількості, але ними не можна пояснити, чому речам і явищам властиві безконечна якісна різноманітність і перехід однієї якості в іншу. В дійсності навіть механічний рух, викликаний зовнішнім поштовхом, теж здійснюється через внутрішні суперечності речей. В рослинному і тваринному світі простий ріст і кількісний розвиток теж викликаються головним чином внутрішніми суперечностями. Так само і розвиток суспільства /46/ зумовлений головним чином не зовнішніми, а внутрішніми причинами.

Багато держав, у яких майже однакові географічні і кліматичні умови, різко відрізняються одна від одної рівнем свого розвитку і розвиваються дуже нерівномірно. Навіть в одній і тій самій державі, яка не зазнала ніяких географічних і кліматичних змін, відбуваються величезні соціальні зміни. Імперіалістична Росія перетворилася в соціалістичний Радянський Союз, а замкнута феодальна Японія стала імперіалістичною Японією, хоч географія і клімат цих країн не змінилися. В Китаї, де довго панував феодальний лад, за останні сто років сталися величезні зміни, і тепер відбуваються зміни в напрямі створення розкріпаченого, вільного, нового Китаю, тимчасом як географія і клімат Китаю зовсім не змінилися. Правда, географія і клімат усієї земної кулі та її окремих частин теж змінюються, але в порівнянні із змінами суспільства ці зміни зовсім мізерні: для перших одиницею часу, протягом якого відбуваються помітні зміни, є десятки і сотні тисячоліть, а для останніх — тисячоліття, століття, десятиріччя і навіть кілька років або місяців (у період революції). З точки зору матеріалістичної /47/ діалектики зміни в природі зумовлюються головним чином розвитком її внутрішніх суперечностей, а зміни в суспільстві зумовлюються головним чином розвитком суперечностей всередині суспільства, тобто суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами, суперечностей між класами, суперечностей між новим і старим. Розвиток цих суперечностей рухає суспільство вперед, приводить до заміни старого суспільства новим.

Чи виключає матеріалістична діалектика зовнішні причини? Ні, не виключає. Матеріалістична діалектика вважає, що зовнішні причини є умовою змін, а внутрішні причини — основою змін, причому зовнішні причини діють через внутрішні. Яйце, діставши відповідну кількість тепла, перетворюється в курча, але тепло не може перетворити камінь в курча, бо основа у них різна. Вплив різних народів одного на одного існує постійно. В епоху капіталізму, особливо ж в епоху імперіалізму і пролетарських революцій, взаємний політичний, економічний і культурний вплив і діяння різних держав величезні. Жовтнева соціалістична революція відкрила нову еру не тільки в історії Росії, але й в історії /48/ всього світу. Вона вплинула на внутрішні зміни в різних країнах і так само, до того ж з особливою силою, вплинула на внутрішні зміни в Китаї. Проте ці зміни і в різних інших країнах і в Китаї відбулися через внутрішні закономірності самих цих країн і Китаю. В бою між двома арміями перемога і поразка визначаються внутрішніми причинами. Перемога є результат могутності армії або правильного командування нею; поразка зумовлюється слабістю армії або помилками в командуванні; зовнішні причини діють через внутрішні. В 1927 році в Китаї поразка, завдана буржуазією пролетаріатові, була зумовлена наявністю опортунізму всередині самого китайського пролетаріату (всередині Комуністичної партії Китаю). Коли ми покінчили з опортунізмом, китайська революція знову пішла на піднесення. Потім китайська революція знову серйозно потерпіла під ударами ворога — вже в результаті появи всередині нашої партії авантюристичних тенденцій. Коли  ж ми покінчили з авантюризмом, наша справа знову пішла на піднесення. Отже, щоб привести революцію до перемоги, партія повинна спиратися на правильність своєї політичної лінії і міцність своєї організації. /49/

Діалектичний погляд на світ зародився і в Китаї і в Європі вже в стародавні віки. Проте діалектика древніх мала стихійний, примітивний характер: в силу соціальних та історичних умов того часу вона ще не могла набрати викінченого вигляду. Внаслідок цього вона не могла всебічно пояснити світ, і згодом на зміну їй прийшла метафізика. Відомий німецький філософ Гегель, який жив наприкінці XVIII і на початку XIX століття, вніс у діалектику дуже важливий вклад, але його діалектика була ідеалістичною. Тільки після того, як великі діячі пролетарського руху Маркс і Енгельс узагальнили позитивні результати, досягнуті людством в ході розвитку пізнання, зокрема критично сприйняли раціональні елементи діалектики Гегеля і створили велику теорію діалектичного й історичного матеріалізму, в історії людського пізнання сталася найбільша революція. Згодом цю велику теорію розвинули Ленін і Сталін. Як тільки ця теорія проникла в Китай, вона відразу ж викликала тут величезні зміни в умах людей.

Діалектичний погляд на світ насамперед учить людей вміло вивчати й аналізувати рух суперечностей у різних речах та явищах і на /50/ основі цього аналізу визначати методи подолання суперечностей. Тому конкретне розуміння закону суперечності, властивої речам, для нас дуже важливе.

2. ЗАГАЛЬНІСТЬ СУПЕРЕЧНОСТІ

Заради кращого викладу я спинюся спочатку на загальності суперечності, а потім на її специфічності. Справа в тому, що після відкриття діалектико-матеріалістичного світогляду великими основоположниками марксизму Марксом і Енгельсом і продовжувачами їх справи Леніним і Сталіним матеріалістична діалектика була застосована з величезним успіхом у багатьох галузях дослідження історії людства та історії природи, у багатьох галузях перетворення суспільства й перетворення природи (наприклад, в СРСР). Загальність суперечності визнана вже дуже багатьма, і тому для з’ясування даного питання багато говорити немає потреби; щождо питання про специфічність суперечності, то багато товаришів, особливо догматики, в ньому ще не розбираються. Вони не розуміють, що в суперечностях загальне існує в особливому. Вони не розуміють також, яке важливе /51/ значення для нашого керівництва революційною практикою має вивчення того, що є специфічним в суперечностях, властивим конкретним речам та явищам нашого часу. Тому питання про специфічне в суперечностях потребує серйозного вивчення, і розглядові його треба приділити достатнє місце. Ось чому, досліджуючи закон суперечності, властивої речам, явищам, ми спочатку розглянемо питання про загальність суперечності, потім докладно проаналізуємо питання про специфічність суперечності, а потім знову повернемось до питання про загальність.

Питання про загальний або абсолютний характер суперечності має дві сторони: по-перше, суперечності існують у процесах розвитку всіх речей та явищ, по-друге, в процесі розвитку кожної речі і кожного явища рух суперечностей існує від початку і до кінця.

Енгельс говорить: «Рух сам є суперечність…»[5]. Ленінське визначення закону єдності протилежностей говорить, що він є «…визнання (відкриття) суперечливих, взаємовиключаючих, протилежних тенденцій в усіх явищах і процесах природи (і духу і суспільства в тому числі)»[6].

Чи правильні ці положення? Так, правильні /52/ Взаємна залежність і боротьба протилежностей, властивих кожному явищу, визначають життя всіх речей і явищ, рухають розвитком усіх речей і явищ. Немає речі, що не мала б у собі суперечності. Якби не було суперечностей, не було б розвитку всесвіту.

Суперечність є основа простих форм руху (наприклад, механічного руху) і тим більше основа складних форм руху.

Енгельс так роз’яснив загальність суперечності: «Коли вже просте механічне переміщення містить у собі суперечність, то тим більше містять її вищі форми руху матерії, а особливо органічне життя та його розвиток… життя, насамперед, полягає якраз у тому, що жива істота в кожний даний момент є тією ж самою і все-таки іншою. Отже, життя є також існуюча в самих речах та процесах суперечність, яка безперестанно сама себе породжує і розв’язує себе, і як тільки ця суперечність припиняється, припиняється і життя, настає смерть. Так само ми бачили, що і в сфері мислення ми не можемо уникнути суперечностей і що, наприклад, суперечність між внутрішньо необмеженою людською здатністю пізнання і її справжнім здійсненням /53/ тільки в окремих людях, які зовнішньо обмежені і обмежено пізнають,— що ця суперечність розв’язується в безконечному — принаймні, практично для нас — ряді послідовних поколінь, розв’язується в безконечному поступальному русі. …однією з головних основ вищої математики є суперечність… Але вже і у нижчій математиці повно суперечностей»[7].

І Ленін так само пояснював загальність суперечності:

«У математиці + і —. Диференціал і інтеграл.
У механіці дія і протидія.
„ фізиці позитивна і негативна електрика.
„ хімії сполучення і дисоціація  атомів.
,, суспільній науці класова боротьба»[8].

У війні наступ і оборона, просування вперед і відхід, перемога і поразка — все це взаємно суперечливі явища. Без однієї сторони не існує і другої. Боротьба і взаємний зв’язок цих двох сторін становлять єдине ціле війни, рухають розвитком війни, вирішують результат війни.

Всяке розходження в людських поняттях треба розглядати як відображення об’єктивних суперечностей. Об’єктивні суперечності, /54/ відбиваючись в суб’єктивному мисленні, утворюють суперечливий рух понять, рухають розвитком людської думки, безперервно розв’язують питання, які постають перед людською думкою.

Протиставлення і боротьба різних поглядів у партії виникають постійно, і це є відображенням у партії існуючих в суспільстві класових суперечностей і суперечностей між новим і старим. Коли в партії немає суперечностей і боротьби поглядів, у ході якої суперечності переборюються, життя партії припиняється.

Таким чином, ми встановили, що скрізь, в усіх процесах, існують суперечності — як у простих, так і в складних формах руху, як в об’єктивному світі, так і в людській свідомості. Проте чи існує суперечність у початковій стадії кожного процесу? Чи є процес розвитку кожної речі та явища суперечливим з початку до кінця?

Як випливає з статей, в яких радянські філософи піддають критиці школу Деборіна, ця школа додержується тієї точки зору, що суперечність з’являється не на самому початку процесу, а тільки на певній стадії його розвитку. Отже, до цього розвиток процесу /55/ відбувається під діянням зовнішніх, а не внутрішніх причин. Так Деборін скочується до метафізичної- теорії зовнішнього поштовху, до механіцизму Розглядаючи з цієї точки зору конкретні проблеми, деборінці приходили до висновку, що між куркулями і селянськими масами в радянських умовах існують тільки відмінності, але немає суперечностей, і цілком погоджувалися з бухарінською точкою зору. Розглядаючи французьку революцію, вони вважали, що до революції в третьому стані, який складався з робітників, селян і буржуазії, теж існували тільки відмінності, але не було суперечностей. Цей погляд школи Деборіна є антимарксистським. Деборінці не розуміли, що в кожній відмінності вже міститься суперечність, що відмінність є суперечність. Уже на перших порах появи буржуазії і пролетаріату між працею і капіталом виникла суперечність; вона тільки ще не загострилась. Між робітниками і селянами навіть в соціальних умовах Радянського Союзу є відмінність. Відмінність між ними є суперечність, яка тільки не може загостритися і стати антагонізмом, не може прибрати форму класової боротьби, не рівнозначна суперечності між працею і капіталом; робітники /56/ і селяни в ході соціалістичного будівництва утворили міцний союз, і згадана суперечність у процесі розвитку від соціалізму до комунізму поступово переборюється. Тут можна говорити тільки про відмінності в характері суперечностей, а не про наявність або відсутність суперечностей. Суперечність є загальною, абсолютною, існує в усіх процесах розвитку речей та явищ і пронизує всі процеси від початку до кінця.

Що означає виникнення нового процесу? Це означає, що стара єдність і утворюючі її протилежності поступаються місцем новій єдності і утворюючим її новим протилежностям, і тоді виникає новий процес, що приходить на зміну старому. Старий процес завершується, новий процес виникає. Новий процес, який має в собі нові суперечності, починає історію розвитку своїх суперечностей.

Ленін вказує, що Маркс у «Капіталі» дав зразок аналізу руху суперечностей, які проходять через весь процес розвитку речі, явища від початку і до кінця. Це метод, який повинен застосовуватись при вивченні процесу розвитку будь-якого явища. І сам Ленін правильно застосовував цей метод, яким пройняті всі його праці./57/

«У Маркса в «Капіталі» спочатку аналізується найбільш просте, звичайне, основне, найбільш масовидне, найбільш буденне відношення, що мільярди раз трапляється, відношення буржуазного (товарного) суспільства: обмін товарів. Аналіз розкриває в цьому найпростішому явищі (в цій «клітинці» буржуазного суспільства) всі суперечності (respective зародок усіх суперечностей) сучасного суспільства. Дальший виклад показує нам розвиток (і ріст і рух) цих суперечностей і цього суспільства, в Σ його окремих частин, від його початку до його кінця».

Услід за цим Ленін вказує: «Такий же повинен бути метод викладу (respective вивчення) діалектики взагалі…»[9].

Китайські комуністи повинні оволодіти цим методом; тільки тоді вони зуміють правильно аналізувати історію і сучасне становище китайської революції і визначати її перспективи.

3. СПЕЦИФІЧНІСТЬ СУПЕРЕЧНОСТІ

Як ми вже говорили вище, загальний і абсолютний характер суперечності полягає в тому, що суперечності існують у процесі розвитку всіх явищ і пронизують процес /58/ розвитку кожного явища від початку до кінця.

Тепер спинимося на специфічному і відносному в суперечностях.

Це питання треба розглянути в кількох планах.

Насамперед суперечності всіх різних форм руху матерії мають специфічний характер. Пізнання матерії людиною є пізнання форм руху матерії, оскільки в світі не існує нічого, крім рухомої матерії, причому рух матерії завжди прибирає певні форми. Маючи справу з кожною окремою формою руху, треба мати на увазі те спільне, що у неї є з різними іншими формами руху. Проте ще важливіше — і це є основою нашого пізнання речей — враховувати те специфічне, що властиве кожній формі руху, тобто враховувати її якісну відмінність від інших форм руху. Тільки таким способом можна відрізняти одне явище від іншого. Будь-яка форма руху має в собі свої специфічні суперечності, що становлять специфічну сутність явища, якою воно відрізняється від інших явищ. В цьому полягає внутрішня причина або основа безконечної різноманітності існуючих у світі речей і явищ. У природі існують численні форми руху: /59/ механічний рух, звук, світло, теплота, електрика, розклад, сполучення і т.д. Всі ці форми руху матерії існують у взаємній залежності, але своєю сутністю вони відрізняються одна від одної. Специфічна сутність кожної форми руху матерії визначається властивими їй одній специфічними суперечностями. Це положення існує не тільки в природі: воно також існує і в суспільних і в ідеологічних явищах. Кожна суспільна форма, кожна форма свідомості має в собі свої специфічні суперечності і свою специфічну сутність.

Розмежування сфер у науці грунтується саме на специфічних суперечностях, які містяться в об’єктах наукового дослідження. Саме дослідження певних суперечностей, властивих тільки певній сфері явищ, становить предмет тієї чи іншої науки. Наприклад, плюс і мінус у математиці, дія і протидія в механіці, негативна і позитивна електрика у фізиці, розклад і сполучення в хімії, продуктивні сили і виробничі відносини, класи і боротьба класів у суспільних науках, наступ і оборона у військовій науці, ідеалізм і матеріалізм, метафізика і діалектика в філософії і т.д. — все це становить предмет дослідження різних наук саме внаслідок наявності /60/ специфічних суперечностей і специфічної сутності. Розуміється, без пізнання загального в суперечностях неможливо розкрити загальні причини або загальні основи руху, розвитку явищ. Проте без дослідження специфічного в суперечностях неможливо визначити специфічну сутність, якою відрізняється одне явище від інших, неможливо виявити специфічні причини або специфічні основи руху, розвитку явищ, неможливо розрізняти явища, неможливо розмежувати галузі наукового дослідження.

Коли взяти послідовність руху людського пізнання, то воно завжди поступово розширяється від пізнання поодинокого і специфічного до пізнання загального. Люди завжди пізнають насамперед специфічну сутність багатьох різних явищ і тільки потім можуть переходити до узагальнення, пізнавати загальну сутність явищ. Тільки пізнавши дану загальну сутність, керуючись цим загальним знанням і досліджуючи потім різні конкретні речі, які ще не досліджені або досліджені неглибоко, і знайшовши їх специфічну сутність, можна поповнити, збагатити і розвинути знання даної загальної сутності, не допускаючи, щоб це знання загальної /61/ сутності перетворилося в дещо закостеніле і мертве. Такі є два етапи процесу пізнання: перший — від специфічного до загального, другий — від загального до специфічного. Розвиток людського пізнання завжди являє собою рух по спіралі, причому кожний цикл підносить пізнання на вищий ступінь, безперервно його поглиблює (якщо при цьому суворо додержується науковий метод). Помилка наших догматиків у цьому питанні полягає в тому, що вони, з одного боку, не розуміють, що, тільки дослідивши специфічне в суперечності і пізнавши специфічну сутність окремих речей, можна з усією повнотою пізнати загальне в суперечності, повною мірою пізнати загальну сутність речей; а з другого боку, — в тому, що вони не розуміють, що, пізнавши загальну сутність речей, нам треба продовжувати дослідження конкретних речей, вивчених ще неглибоко або нововиниклих. Наші догматики — недбалиці, які відкидають всяку кропітку дослідну роботу над конкретними речами, розглядають загальні істини як щось таке, що впало з неба, перетворюють їх у щось незбагненне, в чисто абстрактні формули, цілком заперечують і ставлять з ніг на голову нормальну /62/ послідовність пізнання людьми істини. Вони не розуміють також взаємного зв’язку двох етапів пізнання: від специфічного до загального і від загального до специфічного. Вони зовсім не розуміють марксистської теорії пізнання.

Треба дослідити не тільки специфічні суперечності кожної великої системи форм руху матерії і зумовлену цими суперечностями сутність, але й специфічні суперечності кожної з цих форм руху матерії на кожному окремому етапі довгого шляху її розвитку і сутність кожної з форм. Всі форми руху в кожному дійсному, а не уявлюваному процесі розвитку якісно відмінні, і в нашій дослідній роботі треба звертати особливу увагу на цей момент, причому з цього і треба починати.

Якісно відмінні суперечності можуть переборюватись тільки якісно відмінними методами. Наприклад, суперечність між пролетаріатом і буржуазією переборюється методом соціалістичної революції. Суперечність між народними масами і феодальним ладом переборюється методом демократичної революції. Суперечність між колоніями і імперіалізмом переборюється методом національно-революційної війни. Суперечність між робітничим /63/ класом і селянством в соціалістичному суспільстві переборюється методом колективізації і механізації сільського господарства. Суперечності всередині комуністичної партії переборюються методом критики і самокритики. Суперечності між суспільством і природою переборюються методом розвитку продуктивних сил. Процес змінюється, старий процес і старі суперечності ліквідуються, народжуються новий процес і нові суперечності і відповідно змінюються і методи подолання суперечностей. Суперечності, переборені лютневою революцією і Жовтневою революцією в Росії, так само як і методи, застосовані в обох цих революціях для подолання суперечностей, докорінно відрізнялися між собою. Подолання різних суперечностей різними методами — це принцип, що його марксисти-ленінці повинні суворо додержуватись. А догматики цього принципу не додержуються, вони не розуміють відмінності умов, в яких відбуваються різні революції, отже, не розуміють, що різні суперечності повинні переборюватись різними методами, вони скрізь нав’язують шаблонну схему, яку вважають незмінною; а це може привести революцію /64/ тільки до невдач або зовсім зіпсувати справу, яка досі йшла добре.

Щоб виявити специфічні риси суперечностей у процесі розвитку якого-небудь явища в їх сукупності і взаємному зв’язку, тобто щоб виявити сутність процесу розвитку явища, треба виявити специфічні риси всіх сторін суперечностей, які існують в цьому процесі, інакше виявити сутність процесу буде неможливо; і на це в нашій дослідній роботі треба звернути особливу увагу.

В процесі розвитку кожного значного явища існує цілий ряд суперечностей. Наприклад, у процесі китайської буржуазно-демократичної революції існує суперечність між різними пригнобленими класами китайського суспільства і імперіалізмом, суперечність між народними масами і феодальним ладом, суперечність між пролетаріатом і буржуазією, суперечність між селянством і міською дрібною буржуазією, з одного боку, і буржуазією —з другого, суперечності між різними реакційними пануючими кліками і т.д. — становище тут надзвичайно складне. І не тільки всі ці суперечності мають свій специфічний характер і їх не можна ставити в один ряд, але й обидві сторони кожної суперечності /65/ знов-таки мають свої особливості, і до них також не можна підходити однаково. Нам, китайським революціонерам, треба розуміти специфічність суперечностей не тільки в їх сукупності, тобто в їх взаємному зв’язку, але й дослідити всі окремі сторони суперечностей, бо тільки так можна зрозуміти їх сукупність. Зрозуміти обидві сторони суперечності — значить зрозуміти особливе становище, яке займає кожна сторона, зрозуміти, в яких конкретних формах вони вступають у відносини взаємозумовленості і протилежності, які конкретні методи боротьби, застосовувані кожною стороною в їх взаємозв’язку і протилежності, а також і після розриву взаємозв’язку. Вивчення цих питань дуже важливе. Саме це мав на увазі Ленін, коли він говорив, що сама суть, жива душа марксизму — конкретний аналіз конкретної ситуації [10]. Наші догматики порушують вказівки Леніна, ніколи не обтяжують свій розум конкретним аналізом якого-небудь явища, а їх статті і промови завжди являють собою пусті, безпредметні переспіви шаблонних схем і породжують у нашій партії дуже поганий стиль. При дослідженні будь-якого питання недопустимі суб’єктивізм, односторонність і поверховість. /66/ Суб’єктивізм — це невміння підходити до питання об’єктивно, тобто підходити матеріалістично, про що я вже говорив у праці «Відносно практики». Односторонність полягає в невмінні розглядати питання всебічно, в розумінні тільки однієї з протилежностей: наприклад, коли люди розуміють тільки Китай, але не розуміють Японії, розуміють тільки комуністичну партію, але не розуміють гоміндану, розуміють тільки пролетаріат, але не розуміють буржуазії, розуміють тільки селянство, але не розуміють поміщиків, розбираються тільки в сприятливій обстановці, але не розбираються у важкій обстановці, розуміють тільки минуле, але не розуміють майбутнього, розуміють тільки поодиноке, але не розуміють сукупності, розуміють тільки хиби, але не розуміють досягнень, розуміють тільки позивача, але не розуміють відповідача, розуміють тільки нелегальну революційну роботу, але не розуміють легальної революційної роботи і т.д., — одним словом, не розуміють особливостей різних сторін суперечностей. Це і значить підходити до питання односторонньо або за частковим не бачити цілого, за деревами не бачити лісу. При такому підході неможливо знайти метод подолання /67/ суперечностей, неможливо здійснити революційні завдання, неможливо виконати доручену роботу, неможливо правильно розгортати боротьбу поглядів у партії. Сунь-цзи[11], розглядаючи питання війни, говорив: «Знай противника і знай себе, і ти будеш непереможний». Він говорив про дві воюючі сторони. Вей Чжен, який жив у танську епоху, говорив: «Вислухаєш усіх — узнаєш істину; повіриш одному — нічого не узнаєш»[12]; він теж розумів порочність одностороннього підходу. Проте наші товариші часто підходять до питань односторонньо і через це нерідко опиняються. в ніяковому становищі. Герой романа «Шуйхучжуань»[13] Сун Цзян тричі атакував Чжуцзячжуан, але через незнання обстановки і неправильний метод дій двічі зазнав поразки. Коли ж він змінив метод дій і, почавши з вивчення обстановки, розібрався в системі лабіринтів, розладнав союз між селищами Ліцзячжуан, Хуцзячжуан, і Чжуцзячжуан, влаштував засаду в таборі противника і застосував метод, подібний до використання троянського коня, про якого розповідає одна іноземна легенда, — його третя атака увінчалась успіхом. В романі «Шуйхуч-жуань» є цілий ряд прикладів застосування /68/ матеріалістичної діалектики, серед яких триразова атака на Чжуцзячжуан є одним з кращих. Ленін говорить: «Щоб дійсно знати предмет, треба охопити, вивчити всі його сторони, всі зв’язки і «опосереднення». Ми ніколи не досягнемо цього повністю, але вимога всебічності убезпечить нас від помилок і від омертвіння»[14]. Ми повинні пам’ятати його слова.

Поверховість полягає в тому, що люди не враховують ні особливостей суперечності в цілому, ні особливостей різних її сторін, заперечують необхідність глибокого проникнення в сутність речі і пильного вивчення особливостей суперечності, ведуть спостереження звідкись здалека, підмічають надто орієнтовно загальні риси суперечності і відразу ж намагаються розв’язати її (відповідають на питання, вирішують спори, провадять роботу, керують воєнними операціями). Такий підхід до справи завжди веде за собою сумні наслідки.

Причина того, що наші товариші, які хворіють на догматизм і емпіризм, допускають помилки, полягає в їх суб’єктивному, односторонньому і поверховому підході до речей. Односторонність і поверховість — це теж /69/ суб’єктивізм. Оскільки всі об’єктивно існуючі речі в дійсності взаємно зв’язані і мають внутрішні закономірності, а люди замість того, щоб правильно відобразити це, розглядають явища односторонньо або поверхово, не пізнають їх взаємного зв’язку і внутрішніх закономірностей, то підхід цих людей є суб’єктивістським.

Ми повинні вивчати не тільки особливості руху суперечностей у загальному процесі розвитку явищ — в їх взаємному зв’язку і з врахуванням становища кожної сторони; різним етапам цього процесу розвитку властиві свої особливості, які теж не можна випускати з уваги.

Основна суперечність у процесі розвитку явища і сутність процесу, зумовлена цією основною суперечністю, не зникають до моменту завершення процесу, але становище на різних етапах тривалого процесу розвитку явища часто буває різним. Це викликається тим, що хоч характер основної суперечності в процесі розвитку явища і сутність цього процесу не змінюються, все ж на різних етапах тривалого процесу розвитку основна суперечність прибирає все гостріші форми. При цьому з цілого ряду  великих і дрібних суперечностей, /70/ які зумовлені основною суперечністю або перебувають під її впливом, деякі загострюються, другі тимчасово або частково переборюються або пом’якшуються, треті виникають наново. Саме тому в процесі і з’являються різні етапи. Хто не звертає уваги на етапи процесу розвитку явища, той неспроможний належно розв’язати властиві цьому явищу суперечності.
Наприклад, коли капіталізм епохи вільної конкуренції перетворився в імперіалізм, природа двох антагоністичних класів — пролетаріату і буржуазії, — а також буржуазна сутність даного суспільства зовсім не змінились, проте суперечності між цими двома класами загострились, виникли суперечності між монополістичним і немонополістичним капіталом, загострились суперечності між метрополіями і колоніями, особливо гостро проявились суперечності між капіталістичними країнами, тобто суперечності, що викликаються нерівномірним розвитком різних країн. Так виникла особлива стадія капіталізму — стадія імперіалізму. Ленінізм став марксизмом епохи імперіалізму і пролетарської революції саме тому, що Ленін і Сталін дали правильне пояснення цим суперечностям і виробили /71/ правильну теорію й тактику пролетарської революції, покликаної їх перебороти.

Коли взяти процес буржуазно-демократичної революції в Китаї, що почалася з революції 1911 року, то тут теж є кілька специфічних етапів. Зокрема, той період революції, коли на чолі її стояла буржуазія, і той період, коли на чолі революції став пролетаріат, являють собою два цілком різні історичні етапи. Керівництво пролетаріату докорінно змінило обличчя революції, привело до перегрупування класових сил, до широкого розгортання селянської революції, надало революції, спрямованій проти імперіалізму і феодалізму, послідовного характеру, створило можливість переростання демократичної революції в революцію соціалістичну і т.д. Все це було неможливо в той період революції, коли керівництво нею належало буржуазії. Хоч характер головної суперечності всього процесу, тобто характер цього процесу, як антиімперіалістичної і антифеодальної демократичної революції (друга сторона цієї суперечності — напівколоніальний і напівфеодальний характер країни), зовсім не змінився, проте на протязі цього тривалого періоду сталися такі великі події, як поразка  революції /72/ 1911 року і встановлення панування північних мілітаристів, створення першого єдиного національного фронту і революція 1924-1927 років, розрив єдиного фронту і перехід буржуазії до табору контрреволюції, міжусобні війни нових мілітаристів, революційна аграрна війна, створення другого єдиного національного фронту і війна проти японських загарбників. Інакше кажучи, протягом двадцяти з чимсь років пройдено кілька етапів розвитку, які характеризувалися тим, що одні суперечності загострювались (наприклад, революційна аграрна війна і вторгнення Японії в чотири північно-східні провінції Китаю), другі суперечності частково тимчасово переборювались (наприклад, ліквідація північних мілітаристів, конфіскація нами поміщицької землі), а треті виникали наново (наприклад, боротьба між новими мілітаристами, захоплення поміщиками своїх колишніх земель після того, як ми втратили революційні бази в Південному Китаї) і т.п.

При вивченні специфічного характеру суперечностей на різних етапах процесу розвитку явища треба не тільки розглядати їх у взаємному зв’язку і сукупності, але й підходити до них, враховуючи кожну /73/ сторону суперечностей на кожному етапі розвитку.

Візьмемо, наприклад, гоміндан і комуністичну партію: оскільки гоміндан (одна сторона) в період першого єдиного фронту здійснював три основні політичні настанови Сунь Ят-сена — союз з Радянською Росією, союз з комуністичною партією і підтримку робітників та селян, — остільки він був революційним, життєздатним і уособлював собою союз різних класів у демократичній революції. Після 1927 року гоміндан перетворився в свою пряму протилежність, в реакційний блок поміщиків і великої буржуазії. Після сіаньських подій грудня 1936 року в гоміндані знову почався поворот в напрямі до припинення громадянської війни, в напрямі до союзу з комуністичною партією для спільної боротьби проти японського імперіалізму. Отакі особливості гоміндану на трьох етапах. Виникнення цих особливостей, розуміється, було викликане рядом причин. Щождо Комуністичної партії Китаю (друга сторона), то в період першого єдиного фронту вона була ще молода, і хоч вона героїчно очолила революцію 1924-1927 років, все ж проявила незрілість в розумінні характеру, завдань і методів /74/ революції. Саме тому ченьдусюїзм, що виник в останній період цієї революції, мав змогу відіграти свою роль і привів революцію до поразки. Після 1927 року комуністична партія героїчно очолила революційну аграрну війну, створила революційну армію і революційні бази, але допустила помилки авантюристичного характеру, в результаті чого армії і базам було заподіяно дуже серйозної шкоди. Після 1935 року комуністична партія переборола ці помилки, очолила новий єдиний антияпонський фронт, і його велика боротьба тепер розгортається. На даному етапі комуністична партія — це вже партія, яка пройшла випробування двох революцій, має багатий досвід. Такі є особливості Комуністичної партії Китаю на трьох етапах. Виникнення цих особливостей теж було викликане рядом причин. Не вивчивши цих особливостей, неможливо зрозуміти особливості взаємовідносин між гомінданом і комуністичною партією на різних етапах розвитку: створення єдиного фронту, розрив єдиного фронту і знову створення єдиного фронту.

Для того ж, щоб вивчити всі особливості обох партій, треба підійти до цього питання ще глибше — вивчити класову базу обох /75/ партій і ті суперечності, які на цій основі виникали в різні періоди між кожною з цих партій і іншими сторонами. Наприклад, у гоміндану в період першого союзу з комуністичною партією існувала, з одного боку, суперечність з іноземними імперіалістами, внаслідок чого він виступав проти імперіалізму, а з другого боку — суперечність з народними масами всередині країни: на словах він обіцяв трудящим безліч благ, на ділі ж дав їм зовсім мало або не дав буквально нічого. А в період ведення гомінданом війни проти комуністів він у союзі з імперіалізмом і феодалізмом боровся проти народних мас, ліквідував одним розчерком пера всі права, завойовані народними масами в революції, загостривши тим самим суперечність між собою і народними масами. Тепер, в період боротьби проти японських загарбників, оскільки між гомінданом і японським імперіалізмом існують суперечності, гоміндан, з одного боку, зацікавлений в союзі з комуністичною партією, але, з другого, — зовсім не ослабляє своєї боротьби та репресій проти комуністичної партії і китайського народу. А комуністична партія завжди йшла і йде разом з народними масами в боротьбі проти імперіалізму і феодалізму. /76/

Проте в теперішній період боротьби проти японських загарбників внаслідок того, що гоміндан висловився за відсіч загарбникам, комуністична партія стала проводити помірковану політику щодо гоміндану і феодальних сил у країні. Через всі ці обставини між двома партіями то складається союз, то розгорається боротьба, причому навіть у періоди союзу створюється складна обстановка, коли одночасно існують і союз і боротьба. Без вивчення особливостей цих протилежних сторін ми не зможемо зрозуміти не тільки взаємовідносини кожної з цих двох партій з іншими сторонами, але й взаємовідносини між самими цими партіями.

Звідси випливає, що при вивченні особливостей будь-яких суперечностей — суперечностей у різних формах руху матерії, суперечностей у формах руху при різних процесах розвитку, різних сторін суперечностей у тих чи інших процесах розвитку, суперечностей у процесах розвитку на різних етапах цих процесів, а також різних сторін суперечностей на різних етапах розвитку — при вивченні всіх цих особливостей суперечностей недопустимі суб’єктивні вільності, — тут потрібен конкретний аналіз. Без конкретного аналізу /77/ неможливо пізнати будь-які особливості суперечностей. Ми повинні завжди пам’ятати слова Леніна: конкретний аналіз конкретної ситуації.

Щодо такого конкретного аналізу Маркс і Енгельс перші дали нам прекрасні зразки.

Коли Маркс і Енгельс застосували закон суперечності, властивої явищам, до вивчення суспільно-історичного процесу, вони побачили суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами, суперечність між класом експлуататорів і класом експлуатованих, а також породжену цими суперечностями суперечність між економічним базисом і політичною, ідеологічною і т.д. надбудовою. Вони побачили, що ці суперечності неминуче викличуть у різних класових суспільствах різні своїм характером соціальні революції.

Коли Маркс застосував цей закон до вивчення економічної структури капіталістичного суспільства, він побачив, що основною суперечністю цього суспільства є суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення. Ця суперечність проявляється в суперечності між організованим характером виробництва на окремих /78/ підприємствах і неорганізованим характером виробництва в усьому суспільстві. А в класових відносинах ця суперечність проявляється в суперечності між класом капіталістів і класом пролетарів.

Внаслідок величезної різноманітності явищ і безмежності розвитку те, що є в одному випадку загальним, може перетворитися в іншому певному випадку в особливе. І, навпаки, те, що в одному певному випадку є особливим, може в іншому певному випадку перетворитися в загальне. Властива капіталістичному Чадові суперечність між суспільним характером виробництва і приватною власністю на засоби виробництва є спільною для всіх країн, де існує і розвивається капіталізм. Для капіталізму ця суперечність має загальний характер. Проте ця суперечність, властива капіталізмові, є явище, властиве певному історичному етапові в розвитку класового суспільства взагалі, і з точки зору суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами в класовому суспільстві взагалі ця суперечність є специфічною. Проте, розкривши специфічний характер усіх суперечностей капіталістичного суспільства, Маркс тим самим ще глибше, ще повніше, /79/ ще всебічніше розкрив загальний характер суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами в класовому суспільстві взагалі.

Внаслідок того, що особливе зв’язане з загальним, внаслідок того, що кожному явищу внутрішньо властиве не тільки те, що є в суперечності особливим, але й те, що є в ній загальним, загальне існує в особливому. Тому при вивченні певного явища треба виявити обидві ці сторони та їх взаємний зв’язок, виявити те особливе і те загальне, що внутрішньо властиве даному явищу, і взаємний зв’язок між ними, виявити взаємний зв’язок даного явища з багатьма іншими явищами поза ним. Сталін у своїй знаменитій праці «Про основи ленінізму», роз’яснюючи історичні корені ленінізму, аналізує міжнародну обстановку, в якій народився ленінізм, аналізує суперечності капіталізму, що дійшли при імперіалізмі до краю, показує, як ці суперечності привели до того, що пролетарська революція стала питанням безпосередньої практики і створилися сприятливі умови для прямого штурму капіталізму; більше того, він піддає аналізові причини того, чому Росія стала вогнищем ленінізму, чому царська /80/ Росія була тоді вузловим пунктом усіх суперечностей імперіалізму і чому саме російський пролетаріат зміг стати авангардом міжнародного революційного пролетаріату.

Таким чином, Сталін, піддавши аналізові те загальне, що існує в суперечностях, властивих імперіалізмові, показав, що ленінізм є марксизм епохи імперіалізму і пролетарської революції; піддавши аналізові те специфічне в цих загальних суперечностях, що було властиве імперіалізмові царської Росії, він пояснив, чому саме Росія стала батьківщиною теорії і тактики пролетарської революції, причому це специфічне включало в себе й те, що було в даних суперечностях загальним. Цей сталінський аналіз є для нас зразком пізнання специфічного і загального в суперечностях і взаємного зв’язку між тим і другим.

Маркс і Енгельс, а також Ленін і Сталін, говорячи про застосування діалектики до вивчення об’єктивних явищ, завжди вказували на недопустимість будь-яких суб’єктивних вільностей, на необхідність, виходячи з конкретних умов, властивих рухові об’єктивної дійсності, розпізнавати в цих явищах конкретні суперечності, вивчати конкретне становище сторін суперечності і конкретний взаємний /81/ зв’язок протилежностей. Наші догматики раз у раз зазнають невдачі саме через те, що у них немає такого підходу. Ми повинні здобути собі науку з банкротства догматиків і оволодіти науковим підходом, бо іншого методу дослідження не існує.

Відношення між загальністю і специфічністю суперечності — це відношення між загальним і поодиноким. Загальність полягає в існуванні суперечностей в усіх процесах, в тому, що суперечності пронизують усі процеси від початку до кінця: суперечливі і рух, і річ, і процес, і мислення. Заперечувати суперечність в явищах — значить заперечувати все. Це загальний закон, істинний для всіх без винятку часів і країн. Тому суперечність є загальним, абсолютним. Проте це загальне існує через поодиноке, і без поодинокого не може бути загального. Чи може існувати загальне, коли виключити все поодиноке? Поодиноке виникає внаслідок того, що кожній суперечності властиві свої особливості. Все поодиноке зумовлене, тимчасове і тому відносне.

Це положення про загальне і поодиноке, абсолютне і відносне є квінтесенцією питання /82/ про суперечності, властиві явищам: нерозуміння цього положення рівнозначне відмовленню від діалектики.

4. ГОЛОВНА СУПЕРЕЧНІСТЬ І ГОЛОВНА СТОРОНА СУПЕРЕЧНОСТІ

У питанні про специфічність суперечностей є ще два моменти, які треба розглянути окремо: це головна суперечність і головна сторона  суперечності.

У кожному складному процесі розвитку явищ існує цілий ряд суперечностей, серед яких завжди є головна суперечність; її існування і розвиток визначають існування і розвиток всіх інших суперечностей і впливають на них.

Наприклад, у капіталістичному суспільстві дві протилежні сили — пролетаріат і буржуазія — становлять головну суперечність. А інші суперечності, як-от суперечність між рештками класу феодалів і буржуазією, суперечність між селянами — дрібними власниками — і буржуазією, суперечність між пролетаріатом і селянами — дрібними власниками, суперечність між немонополістичною буржуазією /83/ і монополістичною буржуазією, суперечність між буржуазною демократією і фашизмом, суперечності між капіталістичними країнами, суперечності між імперіалізмом і колоніями та інші суперечності — всі вони визначаються цією головною суперечністю і перебувають під її впливом.

У напівколоніальних країнах, як, наприклад, у Китаї, відношення між головною суперечністю і неголовними суперечностями являють собою складну картину.

На випадок агресивної війни імперіалістів проти такої країни різні її класи, крім невеличкої купки національних зрадників, можуть тимчасово згуртуватися для ведення національної війни проти імперіалізму. В цьому випадку суперечність між імперіалізмом і даною країною стає головною суперечністю, а всі суперечності між різними класами всередині цієї країни (включаючи головну суперечність — між феодальним ладом і народними масами) тимчасово відступають на другорядне місце і займають підпорядковане становище. Така ситуація була характерною для опіумної війни 1840 року в Китаї, китайсько-японської війни 1894 року, війни, /84/ яку вели «боксери» в 1900 році, і характерна для теперішньої китайсько-японської війни.

Проте в іншій ситуації суперечності міняються своїми місцями. Коли імперіалізм не вдається до збройного гноблення, а використовує більш помірковані форми гноблення — тиск у політичній, економічній, культурній та інших галузях, — пануючий клас напівколоніальної країни може капітулювати перед імперіалізмом, і тоді між ними виникає союз для спільного гноблення народних мас. В цьому випадку народні маси нерідко вдаються до громадянської війни як форми боротьби проти блоку імперіалістів і класу феодалів, а імперіалізм, не вдаючись до безпосередніх дій, часто використовує посередні шляхи для підтримки реакційних сил напівколоніальної країни в справі гноблення народу. В цих випадках особливо загострюються внутрішні суперечності. Така ситуація була характерною для революційної війни 1911 року, революційної війни 1924-1927 років, десятирічної революційної аграрної війни після 1927 року в Китаї. Аналогічне становище спостерігається і при внутрішніх війнах між різними реакційними правлячими /85/ кліками в напівколоніях, наприклад при війнах між мілітаристами в Китаї.

Коли ж революційна війна в країні набирає таких масштабів, що починає загрожувати самому існуванню імперіалізму та його агентури — внутрішньої реакції, імперіалізм, намагаючись зберегти своє панування, нерідко вдається, крім згаданих засобів, і до інших засобів: це або внесення розколу в табір революції, або безпосереднє вторгнення іноземних збройних сил для подання допомоги внутрішній реакції. В цих випадках між іноземним імперіалізмом і внутрішньою реакцією країни, що цілком відкрито групуються на одному полюсі, і народними масами, які стоять на другому полюсі, виникає головна суперечність, яка визначає розвиток або впливає на розвиток інших суперечностей. Прикладом такої збройної інтервенції є допомога різних капіталістичних країн реакціонерам Росії після Жовтневої революції. Прикладом розколу революційного фронту є зрада Чан Кай-ші в 1927 році.

В усякому разі, цілком безсумнівно, що на кожному з різних етапів розвитку процесу існує тільки одна головна суперечність, яка відіграє провідну роль. /86/

Звідси випливає, що в кожному процесі, коли в ньому існує багато суперечностей, завжди є одна головна, яка відіграє провідну, вирішальну роль, тоді як усі інші займають другорядне і підпорядковане місце. Отже, при вивченні будь-якого процесу, коли це складний процес, що має в собі більш як дві суперечності, треба прагнути знайти головну суперечність. Визначивши цю головну суперечність, легко розв’язувати всі проблеми. Такий є метод, що його вказав нам Маркс при вивченні ним капіталістичного суспільства. Цей же метод вказують нам Ленін і Сталін при дослідженні ними імперіалізму і загальної кризи капіталізму, при дослідженні економіки Радянського Союзу. Тисячі і тисячі вчених і практиків не розуміють цього методу; в результаті вони бродять наче в потемках, не можуть знайти головну ланку, а тому не можуть знайти і метод подолання суперечностей.

Вище вже говорилося, що не можна підходити однаково до всіх суперечностей, які є в процесі, що треба розмежувати в них головну суперечність і другорядні, причому найважливіше — ухопитися за головну. Але чи можна підходити однаково до обох сторін у /87/ різних суперечностях, чи то в головній суперечності чи в другорядній? Ні, теж не можна. Сторони будь-якої суперечності розвиваються нерівномірно. Іноді здається, що між ними існує рівновага, але це тільки тимчасове і відносне становище; а основне становище — нерівномірний розвиток. З двох сторін суперечності одна неодмінно є головною, а друга — другорядною. Головна — це та, яка відіграє в суперечності провідну роль. Характер речей і явищ в основному визначається головною стороною суперечності, яка займає домінуюче становище.

Але таке становище сторін суперечності не є незмінним – головна і неголовна сторони суперечності перетворюються одна в одну, і відповідно змінюється і характер явищ. Коли в певному процесі або на певному етапі розвитку суперечності головною її стороною є А, а неголовною — Б, то на другому етапі розвитку або в другому процесі розвитку становище сторін взаємно змінюється — змінюється залежно від ступеня зміни співвідношення сил обох проводячих боротьбу сторін суперечності в процесі розвитку явища. Ми часто говоримо, що «нове приходить на зміну старому». Заміна старого новим — /88/ загальний і нездоланний закон всесвіту. Перетворення одного явища в інше з допомогою стрибка, що відбувається в різних формах відповідно до характеру самого явища і умов, в яких воно перебуває, — це і є процес заміни старого новим. В кожному явищі існує суперечність між новим і старим, яка породжує різноманітну і складну боротьбу. В результаті цієї боротьби нове росте і підноситься до першорядного; а старе зменшується і стає відмираючим; а як тільки нове бере верх над старим, старе явище з його якістю перетворюється в нове явище з його власною новою якістю. Звідси випливає, що якість речей або явищ в основному визначається головною стороною суперечності, яка займає домінуюче становище. Коли головна сторона суперечності, що займає домінуюче становище, зазнає зміни, то відповідно змінюється і якість явища.

Капіталізм, який займав підпорядковане становище в старому, феодальному суспільстві, перетворюється в капіталістичному суспільстві в пануючу силу; відповідно змінюється і характер суспільства — воно перетворюється з феодального в капіталістичне. А феодалізм в новому, капіталістичному суспільстві /89/ перетворюється з пануючої раніше сили в підлеглу і потім поступово гине. Так сталося, наприклад, в Англії і Франції. З розвитком продуктивних сил буржуазія з нового класу, який відігравав прогресивну роль, перетворюється в старий клас, що відіграє реакційну роль, і кінець кінцем повалюється пролетаріатом і перетворюється в експропрійований і позбавлений влади клас. Цей клас також з часом гине. Пролетаріат, який кількісно набагато переважає буржуазію, який зростає одночасно з буржуазією, але перебуває під її владою, являє собою нову силу; займаючи в початковий період залежне від буржуазії становище, він поступово зростає, міцніє і перетворюється в клас незалежний, в клас, який відіграє провідну роль в історії і який кінець кінцем приходить до влади й стає пануючим. При цьому характер суспільства змінюється — воно перетворюється з старого, капіталістичного в нове, соціалістичне. Такий є шлях, який вже пройшов Радянський Союз і яким неминуче підуть всі інші країни.

Щодо Китаю, то в суперечливому процесі перетворення його в напівколонію першорядне місце займає імперіалізм. Імперіалізм пригноблює /90/ китайський народ, а Китай з незалежної країни перетворився в напівколонію. Але становище неминуче зміниться: в умовах боротьби ті сили, які виросли в китайському народі під керівництвом пролетаріату, неминуче перетворять Китай з напівколонії в незалежну державу, а імперіалізм буде повалено. Старий Китай неминуче перетвориться в новий Китай.

Перетворення старого Китаю в новий включає в себе і зміну в становищі старих, феодальних сил і нових, народних сил. Старий, феодальний поміщицький клас буде повалений, він перетвориться з пануючого в підлеглий і теж поступово загине. А народ під керівництвом пролетаріату перетвориться з підлеглого в пануючий. При цьому характер китайського суспільства зміниться, тобто старе, напівколоніальне, напівфеодальне суспільство перетвориться в нове, демократичне.

Такі перетворення вже мали місце в минулому. Манчжурська династія, що панувала в Китаї майже 300 років, була повалена під час революції 1911 року, і революційний «Тунминхуей», керований Сунь Ят-сеном, завоював був перемогу. В революційній війні /91/ 1924-1927 років об’єднані революційні сили гоміндану і комуністичної партії на півдні Китаю з слабих перетворилися в могутні і здобули перемогу в Північному поході, а колись грізні північні мілітаристи були повалені. В 1927 році народні сили, керовані комуністичною партією, під ударами з боку гомінданівської реакції різко зменшились, але, очистивши свої ряди від опортунізму, вони знову поступово виросли і зміцніли. На території революційних баз, керованих комуністичною партією, селяни з підвладних перетворилися у володарів, а поміщики зазнали протилежного перетворення. Так у світі постійно відбувається заміна старого новим, постійно відбувається ліквідація старого і виникнення нового, загибель старого і народження нового або відмирання старого і розвиток нового.

Іноді в революційній боротьбі труднощі переважають над сприятливими умовами; в цьому випадку труднощі є головною стороною суперечності, а сприятливі умови – другорядною. Проте зусиллями революціонерів удається поступово подолати труднощі, створити нову, сприятливу обстановку, і тоді несприятливе становище поступається місцем /92/ сприятливому. Так було після поразки революції в Китаї в 1927 році, так було і з Червоною армією Китаю під час Великого походу. І в теперішній китайсько-японській війні Китай знову перебуває у важкому становищі, але ми можемо змінити це, добитися корінної зміни в становищі китайської і японської сторін. При протилежних умовах сприятливе становище може перетворюватися в несприятливе, якщо революціонери допускають помилки. Перемога, здобута в революції 1924-1927 років, перетворилася в поразку. В 1934 році були цілком втрачені революційні бази, створені в ряді провінцій Південного Китаю після 1927 року.

Так само стоїть справа і з суперечністю в русі від незнання до знання при оволодінні науками. На самому початку, коли ми тільки приступаємо до вивчення марксизму, існує суперечність між нашим незнанням або обмеженим знанням марксизму і знанням марксизму. Проте, старанно навчаючись, можна добитися перетворення незнання в знання, незначних знань у глибокі, безпорадності в застосуванні марксизму у вільне застосування його. /93/

Дехто гадає, що існують такі суперечності, на які це положення зовсім не поширюється; наприклад, коли в суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами головна сторона — продуктивні сили, в суперечності між теорією і практикою головна сторона — практика, в суперечності між економічним базисом і надбудовою головна сторона — економічний базис, то становище сторін нібито взаємно не змінюється. Це — розуміння, властиве механістичному, а не діалектичному матеріалізмові. Розуміється, продуктивні сили, практика і економічний базис взагалі виступають у головній, вирішальній ролі, і хто цього не визнає, той не матеріаліст. Проте треба також визнати, що в певних умовах і виробничі відносини, теорія і надбудова, в свою чергу, виступають у головній, вирішальній ролі. Коли без зміни виробничих відносин продуктивні сили не можуть розвиватися далі, зміна виробничих відносин починає відігравати головну, вирішальну роль. Коли, говорячи словами Леніна, «без революційної теорії не може бути і революційного руху»[15], тоді створення і поширення революційної теорії починає відігравати головну, вирішальну роль. Коли треба /94/ виконати якусь справу (однаково яку), але для цього немає певного напряму, методу, плану або настанови, тоді вироблення напряму, методу, плану або настанови стає головним, вирішальним. Коли політична, культурна і т.п. надбудова перешкоджає розвиткові економічного базису, політичні і культурні перетворення стають головним, вирішальним. Чи грішать ці положення проти матеріалізму? Ні, не грішать. Бо ми визнаємо, що в загальному ході історичного розвитку матеріальне начало визначає духовне, суспільне буття визначає суспільну свідомість, але разом з тим ми визнаємо, і повинні визнавати, протилежний вплив духовного начала на матеріальне, протилежний вплив суспільної свідомості на суспільне буття, протилежний вплив надбудови на економічний базис. Цим ми не грішимо проти матеріалізму, а, відкидаючи механістичний матеріалізм, відстоюємо матеріалізм діалектичний.

При вивченні питання про специфічність суперечностей відмовитися від розгляду таких двох проблем, як головна і неголовні суперечності в даному процесі і головна і неголовна сторони в суперечності, тобто відмовитися від розгляду цих відмінностей, що /95/ існують в суперечностях, — значить впасти в абстракції і не бути спроможним конкретно зрозуміти, що діється з суперечностями, а значить і не бути спроможним знайти правильний метод переборення суперечностей. Ці відмінності, що існують в суперечностях, ці їх особливі риси пояснюються нерівномірністю розвитку сторін суперечності. У світі ніщо не розвивається абсолютно рівномірно, і ми повинні боротися проти теорії рівномірності, або теорії рівноваги. Разом з тим в нерівномірності розвитку сторін суперечності і в змінах, яких зазнають головна і неголовна сторони суперечності в процесі розвитку, якраз і проявляється сила нового, що йде на зміну старому. Вивчення різних станів нерівномірності в розвитку суперечностей, вивчення головної і неголовних суперечностей, головної і неголовної сторін в суперечності є одним з важливих методів правильного визначення революційною партією своєї політичної і воєнної стратегії й тактики і повинно бути предметом пильної уваги всіх комуністів. /96/

5. ТОТОЖНІСТЬ І БОРОТЬБА ПРОТИЛЕЖНОСТЕЙ

З’ясувавши питання про загальність і специфічність суперечності, ми повинні перейти до вивчення питання про тотожність і боротьбу протилежностей.

Тотожність, єдність, збіг, взаємопроникнення, взаємопронизування, взаємозалежність (або взаємозумовленість), взаємозв’язок або взаємодія — все це різні терміни для одного й того самого поняття, яке зводиться до двох положень:

1) кожна з двох сторін будь-якої суперечності в процесі розвитку явищ передбачає існування другої, протилежної їй сторони, причому обидві сторони співіснують в єдиному;

2) кожна з двох протилежних сторін у певних умовах перетворюється в свою протилежність.

Це й називається тотожністю.

Ленін говорить: «Діалектика є вчення про те, як можуть бути і як бувають (як стають) тотожними протилежності, — при яких умовах вони бувають тотожні, перетворюючись одна в одну, — чому розум людини не повинен брати ці протилежності /97/ за мертві, закостенілі, а за живі, умовні, рухливі, перетворювані одна в одну»[16].

В чому смисл цих слів Леніна?

Протилежності в усіх процесах завжди є взаємно виключаючими, вони взаємно борються, взаємно протистоять одна одній. І в процесах розвитку всіх явищ у світі і в людському мисленні існують такі суперечливі сторони; винятків тут не буває. У простому процесі існує тільки одна пара протилежностей, а в складних їх буває більше. Ці пари протилежностей, в свою чергу, вступають в суперечність між собою. Така є природа всіх явищ об’єктивного світу і людського мислення, так виникає їх рух.

Виходить, що протилежності дуже нетотожні, далеко не єдині; чому ж ми говоримо про їх тотожність або єдність?

Справа в тому, що суперечливі сторони не можуть існувати ізольовано одна від одної. Коли немає однієї з двох протипоставлених, суперечливих сторін, то зникають умови існування і для другої сторони. Подумайте: чи може існувати окремо яке-небудь з протилежних одне одному явищ або протилежних щодо значення понять, які виникають у свідомості людини? Без життя немає смерті; /98/ без смерті немає життя. Без верху немає низу; без низу немає верху. Без біди немає щастя; без щастя немає біди. Без легкого немає важкого; без важкого немає легкого. Без поміщика немає орендаря; без орендаря немає поміщика. Без буржуазії немає пролетаріату; без пролетаріату немає буржуазії. Без імперіалістичного національного гніту немає колоній і напівколоній; без колоній і напівколоній немає імперіалістичного національного гніту. Так стоїть справа з усіма протилежностями. В певних умовах вони, з одного боку, протистоять одна одній, а з другого — взаємно зв’язані, взаємно пронизуються, взаємно проникаються, взаємно залежать. Це і називається тотожністю. Всім суперечливим сторонам у певних умовах властива не-тотожність, тому вони і називаються протилежностями. Але разом з тим між ними існує і тотожність, і тому вони взаємно зв’язані. Саме до цього стосуються слова Леніна про те, що діалектика вивчає, «як можуть бути і як бувають (як стають) тотожними протилежності…». Як можуть бути? Та внаслідок того, що їх існування взаємно зумовлене. Таке є перше значення поняття «тотожність». /99/

Але чи досить сказати, що існування обох сторін суперечності взаємно зумовлене, що між ними існує тотожність і що тому вони співіснують в єдиному? Ні, недосить. Справа не обмежується тим, що обидві сторони суперечності взаємно зумовлені: ще важливіше те, що протилежності перетворюються одна в одну. Це значить, що кожна з властивих явищу двох суперечливих сторін у певних умовах перетворюється в свою протилежність, переходить у те становище, яке займає протипоставлена їй сторона. Таке є друге значення поняття «тотожність протилежностей».

Чому ж і тут існує тотожність? Подивіться: через револіюцію пролетаріат з підлеглого класу перетворюється в пануючий, а пануюча раніше буржуазія стає підлеглим класом, переходить на становище, яке займав її антипод. У Радянському Союзі це вже здійснилося, так буде і в усьому світі. Постає питання: як же могли б відбуватися такі зміни, якби між цими протилежностями не існувало в певних умовах зв’язку і тотожності?

Гоміндан, який відіграв на певному етапі нової історії Китаю певну позитивну роль, внаслідок властивої йому класової природи і обіцянок імперіалізму (це умови) після /100/ 1927 року перейшов на шлях контрреволюції, а внаслідок загострення китайсько-японських суперечностей і здійснюваної комуністичною партією політики єдиного фронту (це умови) змушений був висловитися за опір Японії. Між протилежностями, які перетворюються одна в одну, існує певна тотожність.

В цьому полягає і полягатиме процес провадженої нами аграрної революції: клас поміщиків, який володіє землею, перетворюється в клас, позбавлений землі, а позбавлені землі селяни стають дрібними власниками, наділеними землею. Наявність і відсутність, наділення і позбавлення в певних умовах взаємно зв’язані, між ними є тотожність. В умовах соціалізму приватна власність селян, у свою чергу, перетвориться в суспільну власність в соціалістичному сільському господарстві; це вже здійснилося в Радянському Союзі і буде здійснене в усьому світі. Між приватною і суспільною власністю існує міст, що веде від одного берега до другого; у філософії це називається тотожністю, взаємним перетворенням, взаємним проникненням.

Зміцнення диктатури пролетаріату або диктатури народу — це підготовка умов для ліквідації цієї диктатури і переходу на вищий /101/ ступінь, коли держава як така зникне. Створення і розвиток комуністичної партії — це підготовка умов для зникнення комуністичної партії і всіх політичних партій взагалі. Створення революційної армії, керованої комуністичною партією, і ведення революційної війни — це підготовка умов для того, щоб назавжди покінчити з війною. Це цілий ряд протилежностей, які разом з тим зумовлюють одна одну.

Відомо, що війна і мир – явища, що перетворюються одне в одне. На зміну війні приходить мир; наприклад, перша світова війна перетворилася в післявоєнний мир; громадянська війна в Китаї тепер припинилась, і в країні встановився мир. На зміну мирові приходить війна; наприклад, у 1927 році співробітництво між гомінданом і комуністичною партією перетворилося у війну; можливо, що і теперішній стан миру у міжнародних відносинах перетвориться в другу світову війну. Чому так буває? Тому, що в класовому суспільстві такі суперечливі явища, як війна і мир, у певних умовах взаємозв’язані.

Всі протилежності перебувають у взаємному зв’язку, і вони не тільки в певних умовах /102/ співіснують в єдиному, але в інших певних умовах перетворюються одна в одну, — таке є значення поняття «тотожність протилежностей» в повному його обсягу. Саме про це говорить Ленін: «…як можуть бути і як бувають (як стають) тотожними протилежності, — при яких умовах вони бувають тотожні, перетворюючись одна в одну…»

«…чому розум людини не повинен брати ці протилежності за мертві, закостенілі, а за живі, умовні, рухливі, перетворювані одна в одну»? Тому, що такі насправді об’єктивно існуючі речі та явища. Єдність або тотожність суперечливих сторін об’єктивно існуючого явища ніколи не буває мертвою, закостенілою, а є живою, умовною, рухливою, тимчасовою, відносною; всі протилежності в певних умовах перетворюються одна в одну; і відображення цього становища в людському мисленні є марксистський діалектико-матеріалістичний світогляд. Тільки реакційні пануючі класи, що існують тепер та існували в минулому, а також метафізика, яка служить їм, розглядають протилежності не як живі, умовні, рухливі, перетворювані одна в одну, а як мертві і закостенілі, пропагуючи скрізь цей /103/ порочний погляд і вводячи в оману народні маси з метою продовжити своє панування. Завдання комуністів полягає у викриванні порочних ідей реакціонерів і метафізиків, у пропаганді властивої явищам діалектики, у сприянні перетворенню одного явища в інше, нове — в ім’я досягнення революційних цілей.

Коли ми говоримо, що в певних умовах існує єдність протилежностей, ми маємо на увазі, що ці протилежності є реальними, конкретними і перетворення однієї з них в іншу теж є реальним і конкретним. Коли взяти різноманітні перетворення в міфах, як, наприклад, у міфі про погоню Куа Фу за сонцем з книги «Шань хай цзін»[17], у міфі про знищення героєм І з лука дев’яти сонць з книги «Хуайнань-цзи»[18], про 72 перетворення Сунь У-куна з книги «Сі ю цзі»[19] і про перетворення духів та лисиць в людину з книги «Ляо Чжай чжі і»[20] і т.д., — то взаємні перетворення протилежностей у цих міфах є наївними, фантастичними перетвореннями, плодом суб’єктивного уявлення людей, навіяним перетвореннями незліченних і різноманітних реальних протилежностей, — це зовсім не реальні зміни, які відбувалися з конкретними /104/ протилежностями. Маркс говорив: «Всяка міфологія переборює, підкоряє і формує сили природи в уявленні і за допомогою уявлення; отже, вона зникає з дійсним пануванням над цими силами природи»[21]. Хоч ці розповіді про численні перетворення, які фігурують у міфах (і в казках), можуть приносити людям задоволення, оскільки вони змальовують подолання людьми сил природи, до того ж найкращі з них мають «вічну принадність» (Маркс), все ж міфи створювалися не на основі певних конкретних ситуацій, що виникають з єдності і боротьби протилежностей, і тому вони не є науковим відображенням дійсності. Це значить, що сторони, які становлять у міфах або казках суперечності, не мали реальної єдності, це єдності тільки уявні. А марксистська діалектика науково відображає єдності в реальних перетвореннях.

Чому яйце може перетворитися в курча, а камінь перетворитися в курча не може? Чому між війною і миром існує взаємозв’язок, а між війною і каменем такого взаємозв’язку немає? Чому людина може народити тільки людину, а не що-небудь інше? Справа тут не в чому іншому, як в тому, що єдність /105/ протилежностей можлива тільки в певних, необхідних, умовах. Без певних, необхідних умов не може бути ніякої єдності.

Чому лютнева буржуазно-демократична революція 1917 року в Росії безпосередньо переросла в Жовтневу пролетарську соціалістичну революцію, а французька буржуазна революція не переросла безпосередньо в соціалістичну і Паризька Комуна 1871 року кінець кінцем зазнала поразки? Чому Монголія, і Середня Азія з їх кочовим ладом здійснюють безпосередній перехід до соціалізму? Чому китайська революція може обминути капіталістичний шлях і безпосередньо перейти до соціалізму, не піти по старому історичному шляху західних країн, не проходити етапу буржуазної диктатури? Все це пояснюється не чим іншим, як конкретними умовами кожного даного періоду. Коли в процесі розвитку явища вже дозріли певні, необхідні умови, то виникають певні протилежності, причому ці протилежності (пара або більше) взаємозумовлені і перетворюються одна в одну. Інакше все це було б неможливе.

Так стоїть справа з питанням про тотожність. Що ж таке боротьба? Яке співвідношення /106/ між тотожністю і боротьбою?

Ленін говорить: «Єдність (збіг, тотожність, рівнодія) протилежностей умовна, тимчасова, минуща, релятивна. Боротьба взаємовиключаючих протилежностей абсолютна, як абсолютний  розвиток,  рух»[22].

Про що тут говорить Ленін?

Про те, що всі процеси мають початок і кінець, всі вони перетворюються в свої протилежності. Постійність усіх процесів відносна, тоді як мінливість, що виражається в перетворенні одного процесу в інший, абсолютна.

Всякому явищу в його русі властиві два стани — стан відносного спокою і стан абсолютної зміни. Ці два стани викликаються взаємною боротьбою двох протилежних начал, які існують в самому явищі. Коли явище в своєму русі перебуває в першому стані, воно зазнає тільки кількісних, а не якісних змін, і це проявляється в позірному спокої. Коли ж явище у своєму русі перебуває в другому стані, то внаслідок того, що за час перебування його в першому стані кількісні зміни вже дійшли до певної вищої точки, в ньому відбувається розчленування єдиного, /107/ виникає якісна зміна, і це проявляється в явних змінах. Бачені нами в повсякденному житті єдність, згуртованість, союз, гармонія, стійкість, рівновага, застій, спокій, сталість, рівномірність, конденсація, притягання і т.д. — все це прояви речей, які перебувають у стані кількісних змін, тоді як розчленування єдиного і порушення стану згуртованості, союзу, гармонії, стійкості, рівноваги, застою, спокою, сталості, рівномірності, конденсації, притягання і перехід їх у протилежний стан являють собою прояви речей, що перебувають у стані якісних змін, змін, які відбуваються при переході одного процесу в інший. Речі, явища раз у раз переходять з першого стану в другий, причому боротьба протилежностей існує при обох станах, а переборення суперечності відбувається через другий стан. Ось чому єдність протилежностей умовна, тимчасова, відносна, а боротьба взаємовиключаючих протилежностей абсолютна.

Вище ми говорили, що між протилежностями існує тотожність, і тому вони можуть співіснувати в єдиному і перетворюватись одна, в одну; вся справа в умовах, тобто в певних умовах протилежності можуть прийти до /108/ єдності і перетворюватись одна в одну; без цих певних умов неможливе утворення протилежностей, неможливе їх співіснування і неможливе перетворення одної в одну. Єдність протилежностей утворюється тільки в певних умовах, і тому єдність є умовною, відносною. Разом з тим ми говоримо, що боротьба протилежностей пронизує весь процес від початку до кінця і веде до перетворення одного процесу в інший; боротьба протилежностей існує скрізь без винятку, і тому вона безумовна, абсолютна.

З’єднання умовної і відносної єдності з безумовною і абсолютною боротьбою утворює суперечливий рух усіх явищ.

Ми, китайці, часто говоримо: «Протилежні, а одна одну породжують» [23]. Це значить, що між протилежностями існує єдність. У цих словах міститься діалектика, вони йдуть врозріз з метафізикою. «Протилежні» означає, що протилежності виключають одна одну або протиборствують; «одна одну породжують» означає, що в певних умовах протилежності взаємно зв’язані і приходять до єдності. При цьому всередині єдності відбувається боротьба, і без боротьби не існує єдності. /109/

В єдності є боротьба, в специфічному — загальне, в поодинокому — спільне; говорячи словами Леніна, «…в релятивному є абсолютне»[24].

6. МІСЦЕ АНТАГОНІЗМУ В РЯДУ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ

При розгляді проблеми боротьби протилежностей постає питання про те, що таке антагонізм. На це питання ми відповідаємо: антагонізм — це одна з форм боротьби протилежностей, а не загальна її форма.

Історія людства знає антагонізм між класами, що являє собою специфічний прояв боротьби протилежностей. Коли говорити про суперечність між класом експлуататорів і класом експлуатованих, то і в рабовласницькому, і в феодальному, і в капіталістичному суспільствах обидва ці взаємно протипоставлені класи протягом довгого часу співіснують в єдиному суспільстві. Вони ведуть між собою боротьбу; але тільки тоді, коли розвиток суперечності між ними досягає певної стадії, боротьба ця прибирає форму відкритого антагонізму, який у процесі свого розвитку виливається в революцію. Таким же чином /110/ відбувається в класовому суспільстві перетворення миру у війну

В бомбі — до її вибуху — протилежності внаслідок певних умов тимчасово співіснують в єдиному. І тільки при появі нових умов (спалахнення) відбувається вибух. Аналогічне становище має місце і в усіх тих явищах природи, в яких кінець кінцем подолання старої суперечності і народження нової відбувається в формі відкритого зіткнення. Засвоїти це положення дуже важливо. Воно допомагає нам зрозуміти, що в класовому суспільстві революції і революційні війни неминучі, що без цього неможливо зробити стрибок в розвитку суспільства, неможливо повалити реакційний пануючий клас з тим, щоб народ узяв владу в свої руки. Комуністи повинні викривати брехливу пропаганду реакціонерів, які твердять, що соціальна революція не потрібна і неможлива; комуністи повинні твердо додержуватися марксистсько-ленінської теорії соціальної революції, допомагаючи народові зрозуміти, що соціальна революція не тільки абсолютно необхідна, але й цілком можлива; історія всього людства і перемога, здобута в Радянському Союзі, підтверджують цю наукову істину. /111/

Проте, ми повинні конкретно вивчати різні прояви боротьби протилежностей, не допускаючи недоречного притягування згаданої вище формули до всіх явищ. Суперечності і боротьба загальні, абсолютні, але методи переборення суперечностей, тобто форми боротьби, різні внаслідок різного характеру суперечностей; одні суперечності мають характер відкритого антагонізму, інші — ні. Відповідно до конкретного розвитку явищ деякі спочатку неантагоністичні суперечності розвиваються в антагоністичні, а деякі спочатку антагоністичні розвиваються в неантагоністичні.

В умовах класового суспільства суперечності між правильними і хибними поглядами в рядах комуністичної партії, як про це говорилося вище, є відображенням в партії класових суперечностей суспільства. В початковий період або в окремих питаннях ці суперечності не завжди відразу проявляються як антагоністичні. Проте з розвитком класової боротьби ці суперечності можуть розвинутися в антагоністичні. Історія ВКП(б) показала нам, що суперечності між правильними поглядами Леніна і Сталіна і порочними поглядами Троцького, Бухаріна та інших у початковий /112/ період ще не проявлялися в антагоністичній формі, але згодом розвинулися в антагоністичні. Подібні обставини мали місце в історії Комуністичної партії Китаю. Суперечності між правильними поглядами багатьох товаришів у нашій партії і порочними поглядами Чень Ду-сю, Чжан Го-тао та інших у початковий період також не проявлялися з антагоністичній формі, але згодом розвинулися в антагоністичні. В даний час суперечності маж правильними і хибними поглядами всередині нашої партії не виступають в антагоністичній формі, і коли товариші, що допустили помилки, зможуть їх виправити, то ці суперечності не розвинуться в антагоністичні. Тому партія, з одного боку, повинна вести сувору боротьбу проти хибних поглядів, але з другого — дати цілковиту можливість товаришам, які допустили помилки, усвідомити їх. При такому становищі надто сувора боротьба, звичайно, явно недоцільна. Проте коли особи, що допустили помилки, будуть обстоювати і поглиблювати їх, то ці суперечності можуть розвинутися в антагоністичні.

Економічні суперечності між містом і селом у капіталістичному суспільстві (де місто, /113/ контрольоване буржуазією, нещадно грабує село) і в районах панування гоміндану (де місто, контрольоване іноземним імперіалізмом і великою компрадорською буржуазією Китаю, по-варварському грабує село) до краю антагоністичні. Але в країні соціалізму і в наших революційних базах ці антагоністичні суперечності стали неантагоністичними, і вони зникнуть в комуністичному суспільстві.

Ленін говорить: «Антагонізм і суперечність зовсім не одне й те саме. Перше зникне, друге залишиться при соціалізмі»[25]. Це значить, що антагонізм є тільки однією з форм боротьби протилежностей, а не загальною її формою; а тому даний термін не можна застосовувати скрізь без розбору.

7. ЗАКЛЮЧЕННЯ

Тепер ми можемо зробити коротке узагальнення. Закон суперечності, властивої речам, явищам, або закон єдності протилежностей, є основний закон природи і суспільства, отже, основний закон мислення. Він прямо протилежний метафізичному поглядові на світ. Відкриття його становить велику революцію /114/ в історії пізнання. З точки зору діалектичного матеріалізму суперечності існують в усіх процесах, що відбуваються в об’єктивних явищах і суб’єктивному мисленні, суперечності пронизують всі процеси від початку до кінця, — в цьому полягає загальність і абсолютність суперечностей. Суперечливі явища і кожна з сторін суперечності мають свої особливості — в цьому полягає специфічність і відносність суперечностей. Протилежностям у певних умовах властива тотожність, внаслідок чого можливе їх співіснування в єдиному, а також перетворення їх у свою протилежність. В цьому також полягає специфічність і відносність суперечностей. Проте боротьба протилежностей безперервна, вона триває як під час співіснування протилежностей, так і під час їх перетворення одної в одну, причому особливо наочно боротьба проявляється під час перетворення однієї протилежності в іншу, — в цьому знов-таки полягає загальність і абсолютність суперечностей. При вивченні нами специфічності і відносності суперечностей треба мати на увазі відмінність між головною і неголовними суперечностями, головною і неголовною сторонами суперечності. Коли ми вивчаємо загальний /115/ характер суперечностей і боротьбу протилежностей, треба мати на увазі відмінності між різноманітними формами боротьби протилежностей, інакше неминучі помилки.

Коли в результаті вивчення ми по-справжньому з’ясуємо собі викладені вище основні положення, то ми зможемо розбити догматичні погляди, які йдуть врозріз з основними принципами марксизму-ленінізму і завдають шкоди нашій революційній справі; тоді ми зможемо допомогти товаришам, які мають досвід, привести свій досвід у систему, піднести його на принципіальну висоту і уникнути повторення помилок емпіризму. Такий є короткий висновок, що випливає з розгляду нами закону суперечності.

Примітки

[1] В. И. Ленин, «Конспект книги Гегеля «Лекції з історії філософії», т. 1, Елеатська школа (Философские тетради, М., 1947, стор. 237. — Прим. ред.).

[2] Див. В. И. Ленин, «До питання про діалектику»: «Роздвоєння єдиного і пізнання суперечливих частин його (див. цитату з Філона про Геракліта на початку III частини («Про пізнання»), Лассалівського Геракліта) є суть (одна з «сутностей», одна з основних, коли не основна, особливостей або рис) «діалектики» /116/ (Философские тетради, М., 1947, стор. 327.—Прим, ред.). Див. також В. И. Ленин, «Конспект книги Гегеля «Наука логіки»: «Коротко діалектику можна визначити, як учення про єдність протилежностей. Цим буде схоплене ядро діалектики, але це потребує пояснень і розвитку» (Философские тегради, М., 1947, стор. 194. — Прим. ред.).

[3] В. И. Ленин, «До питання про діалектику» (Философские тетради, М., 1947, стор. 327—328. — Прим. ред.).

[4] В епоху Хань відомий представник конфуціанської школи Дун Чжун-шу (179—104 роки до н. е.) сказав імператорові У-ді: «Дао — від неба. Небо незмінне, незмінне і дао». Слово «дао» широко вживалося старокитайськими філософами. Його значення — «шлях», «принцип», а також «закон», «закономірність».

[5] Ф. Енгельс, «Анти-Дюрінг», Відділ перший. Філософія, XII. Діалектика. Кількість і якість (Держполітвидав УРСР, 1953, стор. 103. — Прим. ред.).

[6] В. И. Ленин, «До питання про діалектику» (Философские тетради, М,, 1947, стор. 327. — Прим.ред.).

[7] Ф. Енгельс, «Анти-Дюрінг», Відділ перший, Філософія, XII. Діалектика. Кількість і якість (Держполітвидав УРСР, 1953, стор. 10З—104. — Прим. ред.).

[8] В. И. Ленин, «До питання про діалектику» (Философские тетради, М., 1947, стор. 327. — Прим. ред.). /117/

[9] В. И. Ленин, «До питання про діалектику» (Философские тетради, М., 1947, стор. 328. — Прим. ред.).

[10] Див. В. І. Ленін, «Комунізм». У цій статті В. І. Ленін, критикуючи Бела Куна, який був членом Комуністичної партії Угорщини, а згодом викритий як зрадник справи робітничого класу, писав, що Бела Кун обминає «те, в чому сама суть, в чому жива душа марксизму: конкретний аналіз конкретної ситуації» (Твори, т. 31, стор. 138. — Прим. ред.).

[11] Сунь-цзи (або Сунь У) (його називали також Сунь У-цзи) — знаменитий китайський полководець і воєнний теоретик V століття до н. е., автор трактату «Сунь-цзи», що складається з 13 розділів. Цю цитату взято з третього розділу книги «Сунь-цзи» – «Підготовка наступу».

[12] Вей Чжен (580—643 роки н. е.) — політичний діяч та історик, що жив у перший період епохи Тан. Цю цитату взято з 192-го тома літопису «Цзичжі тун-цзянь».

[13] «Шуйхучжуань» — великий літературний твір XIV століття, створений в кінці правління династії Юань — на початку правління династії Мін. Автором цього романа прийнято вважати Ші Най-аня. В ньому описано селянську війну в останні роки Північної династії Сун. Сун Цзян — головний герой романа. Селище Чжуцзячжуан знаходилось недалеко від Лянь-шаньбо — бази селянської війни. Володарем цього селища був великий поміщик-деспот Чжу Чао-фин.

[14] В. І. Ленін, «Ще раз про профспілки, про /118/ поточний момент і про помилки Троцького і Бухаріна» (Твори, т. 32, стор. 70. — Прим. ред.).

[15] В. І. Ленін, «Що робити?» (Твори, т. 5, стор. 331. — Прим. ред.).

[16] В. И. Ленин, «Конспект книги Гегеля «Наука логіки» (Философские тетради, М., 1947, стор. 83. — Прим. ред.).

[17] «Шань хай цзін» — твір епохи Чжаньго (V—III століття до н. е.) Куа Фу — божественна істота, описана в книзі «Шань хай цзін». В ній говориться: «Куа Фу погнався за сонцем. В дорозі йому захотілося пити і він почав пити воду з двох рік — Хуанхе і Вейхе. Води цих рік невистачило, і він помчав на північ, щоб напитися там у Великому морі. Проте, не добігши до місця, він помер на півдорозі від спраги. Залишений ним посох перетворився в ліс» (розділ «Хай вай бей цзін»).

[18] І — герой старокитайської легенди. У відомому міфі про те, як герой І стріляв у сонця, говориться про його влучність у стрільбі з лука. У книзі «Хуайнань-цзи», написаній Лю Анем (представник знаті епохи Хань — II століття до н. е.), говориться: «В часи Яо одночасно сходило десять сонць, згоріли всі злаки, загинули всі рослини, і народові нічого було їсти. Прудкі хижаки з головою дракона, що пожирають людей, потвори з довгими зубами, потвори, які викликають пожежі і повідь, птахи-урагани, що руйнують житла, дикі кабани страхітливих розмірів, величезні отруйні змії приносили лиха народові. Яо наказав І застрелити десять сонць на небі і потвор на землі…Весь народ радів». /119/
Письменник Ван І епохи Східної Хань (II століття до н. е.) у примітках до віршів поета стародавніх часів Цюй Юаня «Тянь-вень» також пише: «В часи Яо одночасно сходило десять сонць і згоріли всі рослини. Яо наказав І застрелити десять сонць. Він збив дев’ять сонць.. а одно сонце залишилось».

[19] «Сі ю цзі» — фантастичний роман, написаний уXVI столітті н. е. Головний герой романа Сунь У-кун—мавпа-чарівник. Вона знала секрет 72 перетворень і захотівши могла перетворюватися в звіра, птаха, рибину, комаху, траву, дерево, різні предмети, людину тощо.

[20] «Ляо Чжай Чжі і» — збірка казок, упорядкована Пу Сун-ліном в епоху династії Цін (XVII століття) на основі зібраних ним народних переказів.У збірку ввійшла 431 розповідь здебільшого про чудеса, що їх чинять таємничі пустельники і хитрі лиси.

[21] К. Маркс, «До критики політичної економії»(Держполітвидав УРСР, 1954, стор. 203. — Прим.ред.).

[22] В. И. Ленин, «До питання про діалектику» (Философские тетради, М., 1947, стор. 328. — Прим.ред.).

[23] Ця фраза вперше трапляється в літопису «Цянь хань шу» (том XXX, розділ «І вень чжі»), написаному відомим китайським істориком І століттю н. е. Бань Гу. Згодом цей літопис дуже поширився. В тексті Бань Гу сказано таке: «З десяти шкіл філософів заслуговують на увагу тільки дев’ять. Усі вони виникли  в період, коли влада законного монарха занепала і місцеві правителі почали вести боротьбу між собою, /120/ причому кожен з них став правити на свій лад. У цих умовах з’явились одна по одній численні школи, і кожна з них, висуваючи свої власні положення, вихваляла те, що вона вважала правильним. Кожна посилено проповідувала своє вчення, добиваючись прийняття його якимсь місцевим правителем. Їх погляди, незважаючи на відмінності, мов вогонь і вода, взаємно знищували і взаємно породжували один одного. Милосердя і почуття обов’язку, шанування і дружба — протилежні, але одне одного породжують».

[24] В. И. Ленин, «До питання про діалектику» (Философские тетради, М., 1947, стор. 328. — Прим. ред.).

[25] В. И. Ленин, «Зауваження на книгу М. І. Бухаріна: «Економіка перехідного періоду» (Ленинский сборник XI, вид. 2-е, М.—Л., 1931, стор. 357. — Прим.ред.). /121/

Переклав з російського видання «Избранных произведений в четырех томах» А.Іванченко

Джерело: Мао Цзе-дун. Відносно практики. Відносно протиріч. Відносно суперечності. — Державне видавництво політичної літератури УРСР, Київ, 1958. — Стор. 39-121.

Advertisements

0 Responses to “Відносно суперечності*”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Вересень 2013
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Бер   Жов »
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: