Відносно практики

Мао Цзе-дун

Відносно практики

Про зв’язок пізнання і практики — зв’язок знання і дії*

(Липень 1937 року)

* У нашій партії була група товаришів — прихильників догматизму, які довгий час відкидали досвід китайської революції, заперечували ту істину, що «марксизм — не /3/ догма, а керівництво до дії», і тільки лякали людей окремими словами і фразами, насмиканими з тексту марксистських творів. Була також і друга група товаришів — послідовників емпіризму, які довгий час, чіпляючись за свій особистий, обмежений досвід, не розуміли важливості теорії для революційної практики, не бачили стану революції в цілому. Хоч вони і працювали ретельно, ця робота велася наосліп. Хибні погляди цих двох груп товаришів, особливо догматичні погляди, завдали в 1931-1934 роках величезної шкоди китайській революції. При цьому догматики, прибираючись у марксистську тогу, ввели в оману дуже багатьох наших товаришів.

Праця товариша Мао Цзе-дуна «Відносно практики» була написана для того, щоб з позицій марксистської теорії пізнання викрити суб’ єктивістські помилки прихильників догматизму і емпіризму — особливо догматизму — в нашій партії. Основний наголос у цій праці зроблено на викриття зневажаючого практику догматизму — цієї різновидності суб’єктивізму; тому праця має заголовок «Відносно практики». Погляди, що їх розвиває товариш Мао Цзе-дун у цій праці, були викладені ним у свій час в лекції, прочитаній в Антияпонському університеті в Яньані. /4/

Домарксівський матеріалізм розглядав питання пізнання у відриві від суспільної природи людей, у відриві від історичного розвитку людства і тому не міг зрозуміти залежність пізнання від суспільної практики, тобто залежність пізнання від виробництва і класової боротьби.

Марксисти насамперед вважають, що виробнича діяльність людей є найбільш основною їх практичною діяльністю, яка визначає всяку іншу діяльність. У своєму пізнанні люди залежать головним чином від матеріальної виробничої діяльності, в процесі якої вони поступово пізнають явища природи, властивості природи, закономірності природи і відношення людини до природи, разом з тим через виробничу діяльність вони також /5/ поступово в різній мірі пізнають певні відносини між людьми. Всі ці знання не можна здобути у відриві від виробничої діяльності. В безкласовому суспільстві кожна окрема людина як член даного суспільства, співробітничаючи з іншими членами суспільства і вступаючи з ними в певні виробничі відносини, здійснює виробничу діяльність, спрямовану на розв’язання питань матеріального життя людей. У різних класових суспільствах члени цих суспільств, що належать до різних класів, вступаючи в різних формах у певні виробничі відносини, теж здійснюють виробничу діяльність, спрямовану на розв’язання питань матеріального життя людей. Це — основне джерело розвитку людського пізнання.

Суспільна практика людей не обмежується самою тільки виробничою діяльністю, а має ще багато інших форм: класова боротьба, політичне життя, діяльність у галузі науки і мистецтва; словом, суспільна людина бере участь в усіх галузях практичного життя суспільства. Тому людина у своєму пізнанні осягає в різній мірі різні відносини між людьми не тільки в процесі матеріального життя, але й у процесі політичного і культурного /6/ життя (тісно зв’язаного з матеріальним життям). Особливо ж глибокий вплив на розвиток людського пізнання справляють різні форми класової боротьби. В класовому суспільстві кожна людина займає певне класове становище, і немає такої ідеології, яка не мала б на собі класового відбитку. Марксисти вважають, що виробнича діяльність людського суспільства розвивається крок за кроком від нижчих ступенів до вищих, тому знання людей як щодо природи, так і щодо суспільства також розвиваються крок за кроком від нижчих ступенів до вищих, тобто від простого до складного, від одностороннього до багатостороннього. На протязі дуже довгого історичного періоду люди могли тільки односторонньо розуміти історію суспільства; до цього приводив, з одного боку, тенденційний підхід експлуататорських класів, які завжди перекручували історію суспільства, а з другого — вузькі масштаби виробництва, що обмежували кругозір людей. Тільки тоді, коли разом з появою велетенських продуктивних сил — великої промисловості — появився сучасний пролетаріат, люди змогли досягти всебічного історичного. розуміння процесу історичного розвитку /7/ суспільства і перетворити свої знання про суспільство в науку. Ця наука і є марксизм.

Марксисти вважають, що тільки суспільна практика людей може бути критерієм істинності знань людини про зовнішній світ. Бо фактично, тільки досягаючи в процесі суспільної практики (в процесі матеріального виробництва, класової боротьби, наукових експериментів) очікуваних ними результатів, люди дістають підтвердження істинності своїх знань. Коли люди прагнуть добитися успіху в роботі, тобто дістати очікувані результати, то їм неодмінно слід привести свої ідеї у відповідність із закономірностями об’єктивного зовнішнього світу; інакше вони зазнають поразки у практиці. Зазнавши поразки, люди здобувають науку з самої поразки, змінюють свої ідеї і приводять їх у відповідність із закономірностями зовнішнього світу, і тоді вони можуть перетворити поразку в перемогу; саме цю істину і виражають приказки: «Поразка — мати успіху» і «Кожна невдача робить нас розумнішими».

Теорія пізнання діалектичного матеріалізму ставить практику на перше місце, вважаючи, що людське пізнання ані найменшою мірою не може відриватися від практики, відкидаючи /8/ всі хибні теорії, які заперечують важливість практики і відривають пізнання від практики. Ленін говорив: «Практика вища від (теоретичного) пізнання, бо вона має не тільки достоїнство загальності, але й безпосередньої дійсності»[1].

Марксистська філософія — діалектичний матеріалізм — має дві найяскравіші особливості: перша особливість — це її класовий характер, відкрите визнання того, що діалектичний матеріалізм служить пролетаріатові; друга особливість — це її практичний характер, підкреслювання залежності теорії від практики, підкреслювання того, що основою теорії є практика і що теорія, в свою чергу, служить практиці. Істинність знання або теорії визначається не суб’єктивною оцінкою, а результатами об’єктивної суспільної практики. Критерієм істини може бути тільки суспільна практика. Точка зору практики — це перша і основна точка зору теорії пізнання діалектичного матеріалізму[2].

Але як же з практики виникає людське пізнання і як воно, в свою чергу, служить практиці? Щоб зрозуміти це, досить ознайомитися з процесом розвитку пізнання.

Справа в тому, що в процесі практичної /9/ діяльності люди бачать спочатку тільки зовнішню сторону різних речей, явищ, представлених у цьому процесі, бачать окремі сторони речей, явищ, бачать зовнішній зв’язок між окремими явищами. Наприклад, люди, що приїхали з іншого краю в Яньань для обслідування, у перші день-два бачили в Яньані місцевість, вулиці, будинки, говорили з багатьма людьми, були присутні на прийомах, вечорах і мітингах, слухали різні виступи, читали різні документи; все це — зовнішні сторони явищ, окремі сторони явищ і зовнішній зв’язок цих явищ. Цей ступінь процесу пізнання називається ступенем чуттєвого сприймання, тобто ступенем відчуттів і уявлень. Ці різні явища, які спостерігалися в Яньані, діючи на органи чуттів панів з обслідницької групи, викликали у них певні відчуття, в їх свідомості виник ряд уявлень і встановився певний, зовнішній зв’язок між цими уявленнями — такий є перший ступінь пізнання. На цьому ступені люди ще не можуть виробити глибокі поняття і зробити логічні висновки.

Продовження суспільної практики приводить до багаторазового повторення явищ, які викликають у людей відчуття та уявлення. /10/ І тоді в людській свідомості відбувається стрибок у процесі пізнання — виникають поняття. Поняття відображає вже не зовнішні сторони речей, явищ, не окремі їх сторони, не їх зовнішній зв’язок; воно схоплює сутність явища, явище в цілому, внутрішній зв’язок явищ. Між поняттям і відчуттям існує не тільки кількісна, але й якісна відмінність. Дальший розвиток в цьому напрямі, застосування методів судження і умовиводу може привести до логічних висновків. Коли в «Повісті про три царства» [«Повість про три царства» («Саньго яньї») — популярний у Китаї історичний роман про період боротьби трьох царств — Вей, У і Шу в III столітті н.е. — Прим. ред.] говориться: «Тільки-но нахмуриш брови — в голові народжується план» або коли ми звичайно говоримо: «Дайте мені подумати» — це значить, що людина в думці оперує поняттями для того, щоб виносити судження і робити умовиводи. Це — другий ступінь пізнання.

Панове з обслідницької групи, що приїхала до нас, зібравши різні матеріали і «подумавши» над ними, змогли б винести таке судження: «Проваджена комуністичною партією політика єдиного антияпонського національного /11/ фронту є послідовною, щирою і чесною». Якщо вони так само чесно стоять за єдність заради національного порятунку, то, винісши таке судження, вони можуть піти далі і зробити такий висновок: «Єдиний антияпонський національний фронт може бути успішно створений». У загальному процесі пізнання людьми якого-небудь явища цей ступінь понять, суджень і умовиводів є ще більш важливим ступенем, ступенем раціонального пізнання.

Справжнє завдання пізнання полягає в тому, щоб від відчуття піднестися до мислення, піднестися до поступового з’ясування внутрішніх суперечностей об’єктивно існуючих речей, явищ, до з’ясування їх закономірностей, з’ясування внутрішнього зв’язку між різними процесами, тобто досягти логічного пізнання. Повторюємо: логічне пізнання відрізняється від чуттєвого пізнання тим, що чуттєве пізнання охоплює окремі сторони речей, явищ, зовнішні їх сторони, зовнішній зв’язок явищ, а логічне пізнання робить величезний крок вперед, охоплюючи явище в цілому, його сутність і внутрішній зв’язок явищ, підноситься до розкриття внутрішніх суперечностей навколишнього світу і тим самим /12/ може осягнути розвиток навколишнього світу в усій його цілісності, з його загальними внутрішніми зв’язками.

Така діалектико-матеріалістична теорія процесу розвитку пізнання, основана на практиці і на русі від простого до складного, до марксизму ніким послідовно не висувалась. Марксистський матеріалізм вперше правильно розв’язав це питання, матеріалістично і діалектично вказав на рух пізнання по лінії все більшого його поглиблення, вказав на поступальний рух пізнання суспільних людей в їх складній та постійно повторюваній практиці виробництва і класової боротьби — рух від чуттєвого пізнання до логічного. Ленін говорив: «Абстракція матерії, закону природи, абстракція вартості і т.д., одним словом всі наукові (правильні, серйозні, не безглузді) абстракції відображають природу глибше, вірніше, п о в н і ш е»[3]. Марксизм-ленінізм вважає, що відмітні риси двох ступенів процесу пізнання полягають в тому, що на нижчому ступені пізнання виступає як чуттєве пізнання, а на вищому ступені воно виступає як логічне пізнання, проте обидва ці ступені являють собою ступені єдиного процесу пізнання. Чуттєве і раціональне відмінні /13/ своїм характером, однак вони не відірвані одне від одного, а об’єднуються на базі практики.

Наша практика свідчить про те, що чуттєво сприймані речі, явища ми не можемо негайно збагнути і що тільки збагнені явища можуть відчуватися ще глибше. Відчуття може розв’язати тільки питання про зовнішні сторони явищ, а питання про сутність розв’язується тільки теоретичним мисленням. Розв’язання цих питань ані найменшою мірою не може бути відірване від практики. Людина не може пізнати будь-яке явище, не стикаючись з ним, тобто якщо її власне життя (практика) не проходить в умовах цього явища.

Не можна було наперед пізнати закономірності капіталістичного суспільства, перебуваючи ще в феодальному суспільстві, бо тоді ще не з’явився капіталізм і не було відповідної практики. Марксизм міг виникнути тільки як продукт капіталістичного суспільства. Маркс не міг в епоху домонополістичного капіталізму наперед конкретно пізнати деякі своєрідні закономірності епохи імперіалізму, оскільки імперіалізм як остання стадія капіталізму ще не з’явився і ще не було відповідної /14/ практики; тільки Ленін і Сталін змогли взяти на себе це завдання.

Маркс, Енгельс, Ленін і Сталін змогли створити свою теорію не тільки завдяки своїй геніальності, а головним чином тому, що вони брали особисту участь в тодішній практиці класової боротьби і наукових експериментів; без цієї останньої умови ніяка геніальність не могла б привести до успіху. Вираз «сюцай [Сюцай — людина, яка мала початковий науковий ступінь у старому Китаї. — Прим. ред.], не переступаючи порога свого дому, може знати про всі справи Піднебесної» був пустою фразою в стародавні часи, коли техніка була нерозвинута, а в нашу добу розвинутої техніки це здійсненна річ, хоч справжнє знання, здобуте особистим досвідом, мають тільки люди, зв’язані з практикою в «Піднебесній»; ці люди в своїй практиці здобувають «знання», яке з допомогою писемності і техніки потрапляє в руки «сюцая» і дає йому змогу посередньо дізнатися «про всі справи Піднебесної».

Для безпосереднього пізнання якого-небудь явища або явищ необхідна особиста участь у практичній боротьбі, що має на меті зміну /15/ дійсності, зміну якого-небудь явища або явищ, бо тільки особиста участь у такій практичній боротьбі дає змогу стикатися з зовнішньою стороною якого-небудь явища або явищ і тільки особиста участь у такій практичній боротьбі дає змогу розкрити суть якого-небудь явища або явищ і зрозуміти їх. Такий є шлях пізнання, яким в дійсності йде кожна людина; справа тільки в тому, що деякі навмисно перекручують істину і твердять протилежне.

Найсмішнішу роль грають так звані «всезнайки», які, нахватавшись випадкових, уривчастих знань, залічують себе до тих, хто має ранг «першої особи Піднебесної», що свідчить лише про їх надмірну зарозумілість. Знання — це наука, і тут недоречне найменше лицемірство або зазнайство, тут рішуче потрібне саме протилежне — чесність і скромність. Коли хочеш здобути знання, то бери участь у практиці, що змінює дійсність. Коли хочеш узнати смак груші, то тобі треба її змінити — пожувати її. Коли хочеш узнати будову і властивості атома, то тобі треба провести фізичні і хімічні експерименти, змінити стан атома. Коли хочеш знати теорію і методи революції, то тобі треба взяти участь в /16/ революції. Всі справжні знання беруть свій початок з безпосереднього досвіду. Проте людина не може безпосередньо випробувати все на світі, і фактично більша частина наших знань — це продукт посереднього досвіду, це знання, які ми перейняли від усіх попередніх віків, і знання, здобуті людьми в інших місцях. Ці знання є продуктом безпосереднього досвіду людей, які жили раніше, або чужого безпосереднього досвіду. Коли під час безпосереднього досвіду наших предків або сучасників ці знання відповідали тій умові, про яку говорив Ленін, — тобто були результатом наукової абстракції і науковим відображенням об’єктивно існуючих явищ, то ці знання надійні; інакше вони ненадійні. Тому знання людини складаються з двох частин — даних безпосереднього досвіду і даних посереднього досвіду. Разом з тим те, що для мене є посереднім досвідом, для інших лишається безпосереднім досвідом. Отже, коли взяти знання в цілому, то ніякі знання не можуть бути відірвані від безпосереднього досвіду.

Джерело всіх знань лежить у відчуттях, що їх органи чуттів людини дістають з об’єктивно існуючого зовнішнього світу; хто заперечує /17/ відчуття, заперечує безпосередній досвід, заперечує особисту участь у практиці, що змінює дійсність, той не матеріаліст. Ось чому такі смішні «всезнайки». У китайців є старе прислів’я: «Не забравшись у лігво тигра, не піймаєш тигреняти». Це прислів’я є істиною для людської практики і в такій же мірі є істиною для теорії пізнання. Пізнання, відірване від практики, немислима річ.

Для того щоб з’ясувати діалектико-матеріалістичний рух пізнання, що виникає на основі практики зміни дійсності, — рух пізнання по лінії поступового поглиблення, — наведемо ще такі конкретні приклади.

У початковий період своєї практики — період руйнування машин і стихійної боротьби — пролетаріат у своєму пізнанні капіталістичного суспільства перебував тільки на ступені чуттєвого пізнання і пізнавав тільки окремі сторони і зовнішній зв’язок різних явищ капіталізму. У той час пролетаріат ще був так званим «класом у собі». Проте, коли настав другий період практики пролетаріату — період свідомої й організованої економічної і політичної боротьби, коли Маркс і Енгельс науково узагальнили різноманітний досвід, здобутий з практики, досвід, здобутий в ході /18/ тривалої боротьби, і народилася марксист¬ська теорія, що була використана для освіти пролетаріату і, таким чином, навчила пролетаріат розуміти суть капіталістичного суспільства, розуміти відносини експлуатації, які виникають між суспільними класами, розуміти історичні завдання пролетаріату, — тоді пролетаріат став «класом для себе».

Такий самий шлях пройшло і пізнання китайським народом імперіалізму. Перший ступінь був ступенем поверхового чуттєвого пізнання, ступенем боротьби проти іноземців взагалі під час тайпінського, боксерського та інших рухів. Тільки другий ступінь став ступенем раціонального пізнання, коли китайський народ розглядів різні внутрішні і зовнішні суперечності імперіалізму, коли він розглядів суть гноблення і експлуатації широких народних мас Китаю імперіалізмом у союзі з китайською компрадорською буржуазією і феодально-поміщицьким класом; це пізнання почалося тільки в період «руху 4 травня» 1919 року.

Звернімося тепер до війни. Якби війною керували люди без воєнного досвіду, то на початковому ступені вони не могли б зро¬зуміти глибокі закони керівництва даною /19/ конкретною війною (наприклад, нашою революційною аграрною війною на протязі минулих 10 років). На початковому ступені вони здобули б тільки досвід особистої участі в багатьох боях, значне число яких кінчалося б для них поразкою. Проте цей досвід (досвід перемог і особливо поразок) дав би їм можливість зрозуміти моменти внутрішнього порядку, які пронизують всю війну в цілому, тобто закономірності даної конкретної війни, зрозуміти стратегію і тактику і тим самим дав би їм можливість впевнено керувати війною. Якби в цей час доручити керівництво війною людині, що не має досвіду, то вона, в свою чергу, змогла б зрозуміти дійсні закономірності війни, лише зазнавши ряду поразок (тобто здобувши досвід).

Часто доводиться чути, як деякі товариші, не зважуючись взятися за ту чи іншу роботу, заявляють, що вони з цією роботою не справляться. А чому вони думають, що не справляться? Тому, що не мають стрункого уявлення про характер та умови цієї роботи: або вони ніколи не стикалися з такою роботою, або стикалися з нею рідко; тому про знання ними закономірностей цієї роботи не може бути й мови. А після того як їм детально /20/ проаналізують стан і умови роботи, вони починають почувати себе більш упевнено і дають згоду взятися за неї. Коли такі люди пробудуть на даній роботі якийсь час, вони здобудуть у ній досвід; і коли вони до того ж будуть сумлінно вникати в дійсний стан, а не дивитися на речі суб’єктивно, однобоко і поверхово, то вони зможуть самі зробити висновок про те, як треба вести роботу, і стануть працювати значно упевненіше. Неминучий провал чекає тільки тих людей, які дивляться на речі суб’єктивно, однобоко і поверхово, які, приїхавши на нове місце, не цікавлячись обстановкою, не вникаючи в справу в цілому (в історію справи і в її теперішній стан) і не добравшись до суті справи (характеру даної справи та її внутрішнього зв’язку з іншими справами), відразу починають самовпевнено розпоряджатися і видавати накази.

Отже, першим кроком процесу пізнання є перше стикання з явищами зовнішнього світу — ступінь відчуттів. Другим кроком є узагальнення даних, здобутих з відчуттів, упорядкування їх та переробка — ступінь понять, суджень і умовиводів. Тільки маючи дуже численні (а не розрізнені і неповні) /21/ дані, здобуті з відчуттів, і тільки в тому разі, якщо вони відповідають дійсності (тобто коли вони не є результатом обману чуттів), можна на основі цих даних виробити правильні поняття і теорію.

Тут є два важливі моменти, які треба особливо підкреслити. Про перший уже говорилося вище, але тут доведеться повторити ще раз, — це питання про залежність раціонального пізнання від чуттєвого. Хто вважає, що раціональне пізнання може випливати не з чуттєвого пізнання, той — ідеаліст. В історії філософії існував так званий раціоналізм, який визнавав тільки реальність розуму, заперечував реальність досвіду, вважав, що надійний тільки розум, а досвід, що його дає чуттєве сприймання, ненадійний; помилка цього напряму полягає в тому, що він ставить факти на голову. Надійність даних раціонального пізнання саме й забезпечується тим, що вони мають своїм джерелом дані чуттєвого сприймання; інакше ці дані раціонального пізнання стали б рікою без джерел, деревом без коріння, були б чимсь ненадійним, що виникає тільки суб’єктивно. З точки зору послідовності процесу пізнання, чуттєвий досвід є первинним, і ми підкреслюємо /22/ значення суспільної практики в процесі пізнання, бо тільки суспільна практика людини може покласти початок виникненню у неї пізнання, здобуттю нею чуттєвого досвіду з об’єктивно існуючого зовнішнього світу. Коли людина заплющила очі, заткнула вуха і цілком відгородилася від об’єктивно існуючого зовнішнього світу, то для неї не може бути й мови про пізнання. Пізнання починається з досвіду — це і є матеріалізм теорії пізнання.

Другий момент — необхідність поглиблення пізнання, необхідність переходу від ступеня чуттєвого пізнання до ступеня раціонального пізнання — це і є діалектика теорії пізнання[4]. Вважати, що пізнання може спинитися на нижчому ступені — ступені чуттєвого пізнання, вважати, що надійне тільки чуттєве пізнання, а раціональне пізнання ненадійне, — це значить повторювати відомі з історії помилки емпіризму. Помилки цієї теорії полягають у нерозумінні того, що хоч дані чуттєвого сприймання, безперечно, є відображенням якихось реальностей об’єктивно існуючого зовнішнього світу (я тут не торкатимусь ідеалістичного емпіризму, який зводить досвід до так званого самоспоглядання), /23/ проте ці дані односторонні ї поверхові, а таке відображення є неповним, воно не відображає суті речей. Для повного відображення суті речей, відображення внутрішніх закономірностей треба створити систему понять і теоретичних положень, піддавши багаті дані чуттєвого сприймання переробці шляхом мислення, яка полягає у відсіві лузги і доборі зерен, усуненні неправдивого і збереженні істинного, в переході від однієї сторони явищ до іншої, від зовнішнього до внутрішнього — потрібен стрибок від чуттєвого пізнання до раціонального пізнання.

Від цієї переробки наші знання не стануть менш повними, менш надійними. Навпаки, все те, що, виникнувши в процесі пізнання, на базі практики, зазнало наукової переробки, як говорить Ленін, глибше, правильніше, повніше відображає об’єктивний світ. Саме цього не розуміють вузьколобі діляги: вони схиляються перед досвідом і ігнорують теорію, внаслідок чого не можуть охопити об’єктивний процес в цілому, їм бракує ясності орієнтування, вони не мають широкої перспективи, вони тішаться своїми випадковими успіхами і поверховими уявленнями. Якби ці /24/ люди керували революцією, вони завели б її у безвихідь.

Раціональне пізнання залежить від чуттєвого пізнання, а чуттєве пізнання повинно розвиватися в раціональне пізнання. Такою є теорія пізнання діалектичного матеріалізму. Раціоналізм і емпіризм у філософії не розуміють історичного, або діалектичного, характеру пізнання, і, хоч кожний з цих напрямів має в собі одну сторону істини (мова йде про матеріалістичні, а не про ідеалістичні раціоналізм і емпіризм), все ж коли розглядати їх з точки зору теорії пізнання в цілому, то виявиться, що обидва вони є хибними. Діалектико-матеріалістичний рух пізнання від чуттєвого до раціонального відбувається як у процесі пізнання малого (наприклад, пізнання якогось предмета або якоїсь роботи), так і в процесі пізнання великого (наприклад, пізнання того чи іншого суспільства, тієї чи іншої революції).

Проте рух пізнання на цьому ще не завершується. Якби діалектико-матеріалістичний рух пізнання спинявся тільки на раціональному пізнанні, то була б вичерпана тільки половина проблеми; більше того, з точки зору марксистської філософії, була б вичерпана /25/ навіть не найважливіша половина. Марксистська філософія вважає, що головне полягає не в тому, щоб, зрозумівши закономірності об’єктивного світу, бути спроможним пояснити світ, а в тому, щоб використати знання об’єктивних закономірностей для активного перетворення світу. Марксизм визнає важливість теорії, і це цілком відбилося в такому ленінському положенні: «Без революційної теорії не може бути і революційного руху»[5]. Але марксизм надає серйозного значення теорії саме тому, і тільки тому, що вона може спрямовувати практичну діяльність. Коли, здобувши правильну теорію, обмежуватися тільки пустими розмовами про неї, тримати її під спудом і не здійснювати на практиці, то від цієї теорії, хоч би яка вона була хороша, користі не буде.

Пізнання починається з практики; здобувши через практику теоретичні знання, треба знову повернутися до практики. Активна роль пізнання виражається не тільки в активному стрибку від чуттєвого пізнання до раціонального пізнання, але, що ще важливіше, у стрибку від раціонального пізнання до революційної практики. Пізнання, яке оволоділо закономірностями світу, повинно /26/ бути знову спрямоване на практику перетворення світу, застосоване в практиці виробництва, в практиці революційної класової боротьби і національно-визвольної боротьби, а також у практиці наукових експериментів. Таким є процес перевірки теорії і розвитку теорії — продовження єдиного процесу пізнання.

Питання про те, чи відповідає теоретичне положення об’єктивній істині, повністю не розв’язується і не може бути повністю роз¬в’язане в русі пізнання від чуттєвого пізнання до раціонального пізнання, про який ми говорили вище. Для повного розв’язання цього питання треба від раціонального пізнання знову повернутися до суспільної практики, застосувати теорію на практиці і перевірити, чи може вона привести до наміченої мети. Багато природно-наукових теорій було визнано істинними не тільки тому, що ці теорії були створені природодослідниками, а й тому, що вони були підтверджені в подальшій науковій практиці. Так само марксизм-ленінізм визнається істиною не тільки тому, що це вчення було науково розроблене Марксом, Енгельсом, Леніним і Сталіним, але й тому, що воно підтверджене подальшою практикою /27/ революційної класової боротьби і національно-визвольної боротьби. Діалектичний матеріалізм є загальною істиною тому, що, як показує перевірка його на практиці суспільства в цілому, на практиці окремих класів і окремої людини, все неминуче підлягає його об’єктивним законам, відкритим марксизмом. Історія людського пізнання показує, що істинність багатьох теорій була недосить повною, але в результаті перевірки на практиці їх неповнота була усунута. Багато теорій були помилковими, але в результаті перевірки на практиці їх помилки були виправлені. Ось чому практика є критерієм істини. «Точка зору життя, практики повинна бути першою і основною точкою зору теорії пізнання»[6]. Прекрасно сказано про це у Сталіна: «…теорія стає безпредметною, якщо вона не зв’язується з революційною практикою, так само, як і практика стає сліпою, якщо вона не освітлює собі шлях революційною теорією»[7]. Чи завершується цим рух пізнання? Ми відповідаємо: завершується і разом з тим не завершується. Суспільні люди, що включилися в практику зміни певного об’єктивного процесу на певному ступені його розвитку (чи то буде практика зміни якого-небудь /28/ процесу, який відбувається в природі, чи практика зміни якого-небудь суспільного процесу), під впливом відображення об’єктивного процесу і своєї суб’єктивної активності дістають можливість перейти від чуттєвого пізнання до раціонального і створювати ідеї, теорії, плани або проекти, що загалом відповідають закономірностям цього об’єктивного процесу; і коли при подальшому застосуванні цих ідей, теорій, планів або проектів у практиці зміни того самого об’єктивного процесу вдається добитися наміченої мети, тобто коли в практиці цього процесу вдається перетворити наперед розроблені ідеї, теорії, плани і проекти в дійсність або в загальних рисах добитися здійснення їх, то рух пізнання цього конкретного процесу можна вважати завершеним. Наприклад, у процесі зміни природи — здійснення плану якого-небудь будівництва, підтвердження якої-небудь наукової гіпотези, створення якого-небудь механізму, збирання врожаю якої-небудь сільськогосподарської культури, або в процесі зміни суспільства — успіх якого-небудь страйку, перемога в якій-небудь війні, виконання якого-небудь плану в галузі освіти — все це вважається досягненням наміченої /29/ мети. Проте, взагалі кажучи, як у практиці зміни природи, так і в практиці зміни суспільства рідко буває, щоб первісно вироблені людьми ідеї, теорії, плани і проекти перетворювалися в життя без найменших змін. Це буває тому, що люди, які провадять зміну дійсності, часто сковані численними обмеженнями: вони часто зв’язані не тільки науковими і технічними умовами, але й розвитком самого об’єктивного процесу і ступенем його прояву (різні сторони і суть об’єктивного процесу ще не цілком розкриті). При такому становищі, внаслідок виявлення в практиці непередбачених раніше обставин, нерідко буває, що ідеї, теорії, плани і проекти зазнають часткових змін, а трапляються і випадки, коли вони змінюються цілком. Це значить, що трапляються випадки, коли первісно вироблені ідеї, теорії, плани і проекти частково або цілком не відповідають реальній дійсності, частково або цілком помилкові. В ряді випадків тільки після багаторазових невдач вдається усунути помилку, вдається досягти відповідності з закономірностями об’єктивного процесу і таким чином вдається перетворити суб’єктивне в об’єктивне, тобто на практиці добитися очікуваних результатів. В усякому /30/ разі, коли настає цей момент, рух пізнання людьми певного об’єктивного процесу на певному ступені його розвитку можна вважати завершеним.

Проте коли розглядати процес в його розвитку, то рух людського пізнання на цьому не завершується. Всякий процес, чи відбувається він у природі, чи в суспільстві, внаслідок внутрішніх суперечностей і боротьби йде вперед і розвивається. І процес людського пізнання також повинен, як і він, іти вперед і розвиватися. Коли говорити про суспільний рух, то справжні революційні керівники повинні не тільки вміти виправляти помилки у своїх ідеях, теоріях, планах і проектах, як про це говорилося вище, але й при переході певного об’єктивного процесу з одного ступеня розвитку на інший повинні вміти самі, разом з усіма учасниками революції, додержуватися в своєму суб’єктивному пізнанні цього переходу, тобто добиватися того, щоб висовувані нові революційні завдання і нові плани роботи відповідали новим змінам в обстановці. В революційний період обстановка змінюється дуже швидко, і коли пізнання революціонерів не буде встигати за цими змінами, то вони /31/ не зможуть привести революцію до перемоги.

Проте часто трапляється, що ідеї відстають від дійсності; це буває тому, що людське пізнання зазнає обмежень внаслідок багатьох суспільних умов. Ми боремось проти консерваторів у наших революційних рядах, бо їх ідеї не йдуть в ногу з новою об’єктивною обстановкою, що проявлялося в історії у вигляді правого опортунізму. Ці люди не бачать того, що боротьба суперечностей уже просунула об’єктивний процес вперед, а їх пізнання все ще стоїть на попередньому ступені. Ця особливість властива ідеям усіх консерваторів, їх ідеї відірвані від суспільної практики, вони не можуть очолювати рух суспільства і виконувати роль його провідника, вони здатні тільки плентатися в хвості за ним, нарікати на те, що він іде вперед надто швидко, і намагатися потягти його назад, повернути колесо історії назад.

Ми боремось і проти «лівого» фразерства. Ідеї його представників забігають вперед, перестрибуючи певні ступені розвитку об’єктивного процесу; одні з носіїв цих ідей сприймають ілюзії як істини, інші намагаються насильно здійснити тепер ідеали, які здійснимі /32/ тільки в майбутньому; їх ідеї, відірвані від сучасної практики більшості людей, відірвані від сучасної дійсності, в практичній діяльності проявляються в авантюризмі. Для ідеалізму і механістичного матеріалізму, опортунізму й авантюризму характерні розрив між суб’єктивним і об’єктивним, відрив пізнання від практики. Марксистсько-ленінська теорія пізнання, відмітною рисою якої є визнання практики критерієм істини, не може не вести рішучої боротьби проти цих хибних поглядів. Марксисти визнають, що в абсолютному загальному процесі розвитку всесвіту розвиток окремих конкретних процесів є відносним. Тому з безконечного потоку абсолютної істини пізнання людьми окремих конкретних процесів на певних етапах їх розвитку черпає тільки відносні істини. З суми незліченних відносних істин складається абсолютна істина[8].

Розвиток об’єктивного процесу — це розвиток, сповнений суперечностей і боротьби. Розвиток людського пізнання — це також розвиток, сповнений суперечностей і боротьби. Всякий діалектичний рух в об’єктивному світі може раніше чи пізніше відбитися в людському пізнанні. Процес виникнення, розвитку /33/ і загибелі в суспільній практиці є безконечним, і так само безконечний процес виникнення, розвитку і загибелі в людському пізнанні. Оскільки практика, основана на певних ідеях, теоріях, планах і проектах і спрямована на зміну об’єктивної дійсності, йде все вперед і вперед, то і людське пізнання об’єктивної дійсності також стає все глибшим і глибшим. Процес зміни об’єктивно існуючого реального світу вічний і не знає меж, і так само вічне і не знає меж пізнання людьми істини в процесі практики. Марксизм-ленінізм зовсім не кладе кінця розкриттю істини, а, навпаки, безперервно відкриває шляхи пізнання істини в процесі практики. Наш висновок: ми за конкретну історичну єдність суб’єктивного і об’єктивного, теорії і практики, знання і дії; ми проти всіх — «лівих» і правих — хибних поглядів, відірваних від конкретної історії. В теперішню епоху суспільного розвитку відповідальність за правильне пізнання і перетворення світу покладена історією на плечі пролетаріату та його партії. Як у Китаї, так і в усьому світі процес практики перетворення світу — процес, хід якого визначений на основі наукового пізнання, — досягнув історичного моменту величезної ваги, /34/ нечуваного в усій історії людства моменту, коли відбувається цілковите повалення темряви як у Китаї, так і в усьому світі і перетворення цього світу в ще небачений ясний світ.

Боротьба пролетаріату і революційних народних мас за перетворення світу включає здійснення таких завдань: перетворення об’єктивного світу, а також перетворення свого суб’єктивного світу — перетворення своїх пізнавальних здатностей, перетворення відношення суб’єктивного світу до об’єктивного. На одній частині земної кулі — в Радянському Союзі — люди вже здійснюють ці перетворення і тепер прискорюють цей процес перетворень. Китайський народ і народи всього світу також проходять в даний час або пройдуть в майбутньому процес цих перетворень.

Коли мова йде про перетворюваний об’єктивний світ, в нього включаються і всі противники перетворення; вони повинні спочатку пройти етап перетворення, що грунтується на примусі, після чого вони зможуть вступити в етап перевиховання, що грунтується на свідомості. Час, коли все людство підійде до свідомого перетворення себе і світу, і буде епохою комунізму в усьому світі.

Через практику відкривати істини і через /35/ практику ж підтверджувати істини і розвивати істини. Від чуттєвого пізнання активно переходити до раціонального пізнання і, далі, від раціонального пізнання до активного керівництва революційною практикою, до перетворення суб’єктивного і об’єктивного світу. Практика — пізнання, знову практика — і знову пізнання,— ця форма в своєму циклічному повторенні безконечна, причому зміст циклів практики і пізнання раз у раз підноситься на вищий ступінь. Така в цілому теорія пізнання діалектичного матеріалізму, такий погляд діалектичного матеріалізму на єдність знання і дії.

ПРИМІТКИ

[1] В.И.Ленин, «Конспект книги Гегеля «Наука логіки» (Философские тетради, М., 1947,стор. 185. — Прим. ред.).

[2] Див. К.Маркс и Ф.Энгельс, «Одинадцять тез про Фейєрбаха» (Соч., т. IV, стор. 589. — Прим. ред.).
В.І.Ленін, «Матеріалізм і емпіріокритицизм» (Твори, т. 14, стор. 124. — Прим. ред.).

[3] В.И.Ленин, «Конспект книги Гегеля «Наука логіки» (Философские тетради, М., 1947, стор. 146. — Прим. ред.). /36/

[4] В.І.Ленін говорить: «Щоб зрозуміти, треба емпірично почати розуміння, вивчення, від емпірії підніматися до загального». В.И.Ленин, «Конспект книги Гегеля «Наука логіки» (Философские тетради, М., 1947, стор. 178. — Прим. ред.).

[5] В.І.Ленін, «Що робити?» (Твори, т. 5, стор. 331. — Прим. ред.).

[6] В.І.Ленін, «Матеріалізм і емпіріокритицизм» (Твори, т. 14, стор. 124. — Прим. ред.).

[7] Й.В.Сталін, «Питання ленінізму» (вид. 11, стор. 12. — Прим. ред.).

[8] Див. В.І.Ленін, «Матеріалізм і емпіріокритицизм» (Твори, т. 14, стор. 117. — Прим. ред.) /37/

Переклав з російського видання «Избранных произведений в четырех томах» А.Іванченко

Джерело: Мао Цзе-дун. Відносно практики. Відносно суперечності. — Київ: Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1958. — Стор. 3-37.

Advertisements

0 Responses to “Відносно практики”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Вересень 2013
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Бер   Жов »
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30  

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: