Архів для 29.03.2012

Про істину і способи її пізнання

Всеволод Голуб (Голубничий)

Вихідним пунктом гносеології, тобто теорії пізнання, є розв’язка питання про те, як відносяться наші думки (ідеї) до оточуючого нас середовища (світу). Розв’язкою цього питання в той чи інший спосіб ми виявляємо наше розуміння істини чи правди, а таке чи інше розуміння істини в свою чергу визначує й практичні способи її реалізації. В такому формулюванні гносеологію можна вільно назвати наукою про наукову методу пізнання дійсности, якщо залишити на боці релігійну гносеологію, про яку ми тут говорити не будемо.

В сучасній світській гносеології можна розрізнити дві окремих розв’язки питання про відношення між нашими думками і оточуючим нас середовищем: 1). Оточуючий нас світ є уявний, залежний тільки від нашої свідомости, для кожної людини він є окремий, інший, а поза людьми він є ще інший. 2). Поза нами і незалежно від нас існує єдиний світ, що відображається в нашій свідомості таким, яким він є в дійсності.

Розгорнемо обидва ці погляди. Перший погляд, що є фундаментальним для сучасної філософії прагматизму й позитивізму, поширених на Заході, твердить, що матеріяльні предмети, явища і взагалі дійсність є уявні, поза нашою свідомістю не існуючі зовсім, або існуючі інакше, ніж вони нам видаються. Світ, що оточує нас, є тільки комплекс відчуттів, які наші органи чуття — дотик, зір, слух, нюх, смак — передають до нашої свідомости. Те, що існує поза відчуттям, є непізнавальне цілком. Продовжити читання ‘Про істину і способи її пізнання’

Франц Фанон і визволення людини

Роман Тиса

Алжирський революціонер Франц Фанон відомий перш за все як теоретик революційного насильства чи навіть як популяризатор його терапевтичних властивостей. Хоча таке тлумачення його теоретичної спадщини не позбавлене підстав і на його захист можна навести чимало цитат з Фанонових текстів, воно свідчить радше за поверхневе прочитання його творів і нерозуміння його особистости, за неспроможність збагнути всіх обставин, в яких його погляди сформувались. Фанон був пристрасним, але раціональним мислителем цілком у дусі Маркса. Розглядаючи те саме насильство, він прагнув поставити його в ширший контекст, у коло дій, що вони можуть слугувати ріжним політичним, соціяльним і психолоґічним цілям. Він аналізував світ, аби пояснити; пояснював, аби змінити.

Читача, що він вперше знайомиться з творами Фанона, не може не захопити революційний патос автора, його беззастережний вибір на боці пригноблених, підтримка боротьби пригноблених, пророче передбаченням майбутнього нових незалежних держав — колишніх колоній. У нього-ж можна вичитати пропозицію своєрідної стратеґії побудови «третім світом» своїх стосунків з «першим світом», яка може мати революційні наслідки у світовому маштабі. Починається все з того, що «третій світ» розриває економічні стосунки з «першим світом». Далі: Продовжити читання ‘Франц Фанон і визволення людини’

Алжирська революція 1954-1962

Роман Тиса

Цей рік є ювілейним для Алжиру. Виповнюється 50 років з підписання (18 березня) історичних Ев’янських угод, що вони поклали край семирічній війни в цій північно-африканській країні та відкрили їй шлях до незалежности. Проголошена 5 липня 1962 року незалежність після занепаду та заціпеніння колоніяльного періоду відродила алжирській народ до життя, повернула його в історію, в якій йому відмовляли впродовж більше ніж ста років. Алжирська національно-демократична революція мала величезне значення не тільки для алжирців, але й для народів усього світу. Перемога цієї революції зіграла велику ролю в розвалі французької та світової колоніяльної системи, ставши другою — після В’єтнаму — великою поразкою Франції в колоніях. Війна за незалежність Алжиру мала в Европі та світі такий суспільний резонанс, що його можна порівняти хіба тільки з відгуком на війну у В’єтнамі десять років по тому. Крім того вона стала першим випадком, коли поразка в колоніях і спровокована нею політична криза призвели до зміни політичного режиму в метрополії (у Франції ледь не стався військовий переворот і впала Четверта Республіка) —  себто своєрідною перемогою «третього світу» над «першим» на території останнього. В цьому відношенні Алжирська революція може послужити наочною ілюстрацією до етапу «село захоплює місто» партизанської стратеґії Мао Цзе-дуна, тільки не в національному, а в міжнародному маштабі. Иншою такою ілюстрацією може стати «революція гвоздик» 1974 року в Портуґалії, що вона була б неможлива без успіхів національно-визвольних сил в портуґальських колоніях в Африці, тривала і запекла боротьба в яких заслуговує на окрему розмову. Продовжити читання ‘Алжирська революція 1954-1962’

Відповідь Н.Лєніна Розі Люксембурґ

Владімір Лєнін

Стаття тов. Рози Люксембурґ в 42 і 43 номерах «Die Neue Zeit» є критичним розбором моєї російської книги про кризу в нашій партії. Я не можу не висловити подяки ґерманським товаришам за їхню увагу до нашої партійної літератури, за їхні спроби ознайомити із цією літературою ґерманську соціял-демократію, але я маю зазначити, що стаття Рози Люксембурґ в «Die Neue Zeit» знайомить читачів не з моєю книгою , а з чимось иншим. Це видно з таких прикладів.

Тов. Люксембурґ говорить, наприклад, що в моїй книзі чітко і яскраво виразилась тенденція «вимоги безумовного централізму». Тов. Люксембурґ вважає, таким чином, що я відстоюю одну орґанізаційну систему проти якоїсь иншої. Але насправді це не так. Протягом всієї книги, від першої до останньої сторінки, я захищаю елєментарні положення будь-якої системи будь мислимій партійної орґанізації. У моїй книзі розбирається не питання про відмінність між тією чи иншою орґанізаційною системою, а питання про те, яким чином будь-яку систему слід підтримувати, критикувати та виправляти, не суперечачи принципам партії. Роза Люксембурґ говорить далі, що «згідно з його (Лєніна) розумінням ЦК надані повноваження орґанізовувати всі місцеві комітети партії». Насправді це не так. Продовжити читання ‘Відповідь Н.Лєніна Розі Люксембурґ’

Організаційні питання російської соціал-демократії

Роза Люксембург

Згідно з однією з наших найстаріших азбучних істин, соціал-демократичний рух відсталих країн має вчитися у старішого руху розвинених країн. Цьому постулату ми наважуємося протиставити протилежний: старіші та розвинутіші соціал-демократичні партії так само годні та мусять вчитися, ближче знайомлячись із досвідом молодших партій-побратимів. Так само як для марксистського економіста — на відміну від класичного буржуазного економіста, не кажучи вже про вульгарного економіста — всі ті економічні стадії, які передували капіталістичному ладу, є не просто формами «недорозвиненості» в порівнянні з вінцем творіння, капіталізмом, а історично рівноправними відмінними формами господарства, так само й для марксистського політика відмінним чином розвинуті соціалістичні рухи являють собою конкретних історичних індивідуумів. І чим ближче ми вивчаємо риси соціал-демократії в усій багатоманітності її соціального довкілля, тим краще ми здатні осягнути, що є суттєвим, вирішальним та принциповим у соціал-демократичному русі, тим краще нам вдається подолати обумовлену локалізмом обмеженість погляду. Недаремно в революційному марксизмі інтернаціольна нота вібрує з такою силою, недаремно до заключних акордів опортуністського ходу думки завжди належить національне відособлення. Ця стаття, написана для «Іскри», органу російських соціал-демократів, могла би виявитися цікавою також і для німецької публіки. Продовжити читання ‘Організаційні питання російської соціал-демократії’

Маленький коментар на велику тему

Всеволод Голубничий

Стаття у Гіллеля Г.Тіктина вийшла, як у того славнозвісного пароха зварене яйце: місцями добре.

Ясно, що це був лише виклик до дискусії, мабуть, написаний, як кажуть журналісти, „на коліні”. Потреба пошуків основних законів розвитку, головної рушійної сили, що охарактеризували б і пояснили б соціяльно-економічну природу СРСР, — цілком на місці, на часі, і це — добре. Критика безконцепційного емпіризму західніх досліджень радянської економіки — доречна, але спрощена. Наприклад, на перший погляд безцільні й чисто емпіричні американські обчислювання національного доходу СРСР, індексів промислових цін і т.п. в добу холодної війни мали за завдання встановити, який відсоток воєнно-економічного потенціялу СРСР міг би бути знищений війною гарячою, а зараз, у добу розрядки, — якими є рівень озброєння й можливості роззброєння в СРСР. Отже, такий емпіризм був і є цілеспрямований, не безглуздий, хоча про це самі емпірики, зрозуміло, не говорять.

Крім того, Тіктин не відзначає, що підложжям західнього емпіріокритицизму радянської економіки є ряд цікавих, хоч і не завжди марксистських, теоретичних концепцій. Беручи історично, такою є, наприклад, послідовна й струнка критична аналіза економіки СРСР з позицій т.зв. „економіки добробуту” (welfare economics) у раннього Оскара Лянґе та в його послідовника Абрама Берґсона, авторів теорії „ринкового соціялізму”, в якій економічну систему СРСР порівнюється до принципів „чистої конкуренції” й „суверенности споживача”. І це робиться в глибокій вірі, що СРСР, рано чи пізно, але неминуче, піде цим напрямом, як пішла вже Югославія. Філософія „економіки добробуту” настільки поширена, що з її позицій постійно пише про СРСР „Нью-Йорк Таймс” і веде свою пропаґанду по-російськи „Голос Америки”. Та й сам Тіктин, здається, схиляється до цієї теорії, коли бачить перед СРСР тільки одну дилему: або ринок, або соціалізм. У Лянґе і Берґсона це виходить більш діялектично: і ринок, і соціялізм! Продовжити читання ‘Маленький коментар на велику тему’

Декілька завваг до статті Г.Тіктина „До політичної економії СРСР”

Ернест Мандель

Деякі розбіжності між поглядами висловленими в розвідці Тіктина і аналізою, яку я вклав у свої 10 тез… — зводяться, фактично, до семантики. Кілька прикладів це пояснять.

Тіктин намагається перекреслити ідею, що бюрократія є упривілейованою пануючою верствою в Радянському Союзі, коли вказує на хибність погляду, що „кожний, хто працює в канцелярії”, автоматично стає упривілейованою особою. Такий погляд уже кілька десятиріч не відповідає дійсності. Правильно. Але чи з того виходить, що до правлячої й упривілейованої групи в СРСР можна зараховувати тільки „верхівку бюрократії”? Все залежить від визначення слова „бюрократія”. Я погоджуюся з Тіктиним, що визначення, яким іноді користувався Троцький („кожний, хто працює в канцелярії”), — може призвести до непорозумінь. Тіктин у своїй статті виступає проти одного такого неправильного розуміння цього слова. Однак, я зовсім не погоджуюся, що тільки, мовляв, верхівка („еліта”), канцеляристів є матеріяльно упривілейована. Продовжити читання ‘Декілька завваг до статті Г.Тіктина „До політичної економії СРСР”’


Березень 2012
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лют   Вер »
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти