1905 рік в творчості Коцюбинського

Сергій Козуб

Коцюбинський ще з 1880-х років, самих початків своїх літературних проб, виявив себе письменником, твори якого наскрізь пройнято громадськими мотивами. У виборі тем, сюжетах, трактуванні їх тоді превалює народницька манера. І не випадково ця перша доба творчости закінчилася у нього публіцистичною діяльністю в р. р. 1897 та 98.

Кінець 90-х років XIX століття взагалі позначився в нас на Україні зацікавленням до марксизму. На межі двох століть Коцюбинський, як великий прихильник европейської культури, намагається пристосувати здобутки її до наших українських умов і то не народницьким методом з виключною місією інтелігенції, а упевнено тримає курс на самодіяльність мас, як це видко вже з кримських творів письменника, (І часть «Fata morgana») [1]. Коцюбинський тоді вже вважає себе за марксиста [2], цікавиться життям революційних організацій не тільки на Україні Наддніпрянській, а й у Галичині [3].

Політичні в «Лук’янівці». Статистичний нарис що до політичних в’язнів

М.Гейне

І.

Наприкінці 1906-го та на початку 1907-го років мені як «політичному» в’язневі довелося бути в Київській губернській тюрмі — «Лук’янівці» (в межах Лук’янівського поліційного відділку).

Тоді в ній перебувало двісті чи триста політичних — кількість, що вона має привернути увагу статистика.

Наприкінці грудня 1906 року я рішив скористати з можливости й зібрати докладні статистичні відомості про політичних в’язнів Лук’янівки. «З незалежних», цілком зрозумілих причин, мусив обмежитися на одноденному переписові; робив це самотужки. Се було переведено в життя, й відомості, що їх я здобув, було опрацьовано вже на волі.

Переписували, власне, 1-го й почасти 2-го січня 1907 року — з нагоди статуту 1-го січня (усі датування статті — ст.ст.). Відтак роблено уточнення.
Не до речи казати за технічний бік справи.

Відображення революційних подій 1905–1907 рр. на Україні в документах і матеріалах архівів США і Великобританії

Л. Лещенко

Широке відзначення 70-річчя революції 1905–1907 рр. в Росії — першої народної революції епохи імперіалізму — сприяло ще глибшому вивченню цього важливого періоду в історії нашої країни. Зрозуміло, що наукова громадськість особливо цікавиться новими архівними даними про суспільно-політичні і соціально-економічні передумови революції, революційні події та їх вплив на розвиток класової боротьби в усьому світі. В цьому аспекті значний інтерес викликають документи, що зберігаються у Національних архівах США (The National Archives) у Вашінгтоні і Публічних архівах Великобританії (Public Record Office) у Лондоні.

Звичайно, наукова цінність цих документів не однакова. Окремі з них містять неточні статистичні матеріали, фактичні огріхи, поверхові огляди подій та їх упереджене тлумачення. Цілком зрозуміло, що над ними тяжіє офіційна версія царського уряду про «бунтівників», класово вороже ставлення світової монополістичної буржуазії до революційного пролетаріату Росії та його союзників. Отже, тут потрібен критичний підхід до даних, що відклалися в зарубіжних архівах. Проте більшість фактичних матеріалів, на наш погляд, становить безумовний науковий інтерес, передусім офіційні донесення консульств та віце-консульств США і Великобританії в Одесі, Києві, Миколаєві, Севастополі та інших південних містах. Американські й англійські дипломатичні представники намагалися збагнути суть революційних подій в Росії, встановити їх причини і подати якомога повнішу інформацію про них своїм урядам. Варті уваги щоденні нотатки консулів, у яких майже по годинах описані ті чи інші події. В цих документах дослідники можуть бачити вияв гострого інтересу зарубіжної громадськості до ситуації в Росії, віддзеркалення гігантських потрясінь першої російської революції у світовій політиці.

Документи ЦДІА УРСР у м.Києві про використання поезії революційною соціал-демократією в агітаційно-пропагандистській роботі напередодні та в роки першої російської революції

Н.Миронець

Серед різноманітних засобів пропаганди та агітації більшовицькі організації широко використовували поетичне слово, бойову пісню, які давали змогу донести в популярній, доступній формі до найширших мас в основному неосвіченого або малоосвіченого народу теоретичні основи соціалізму. Відомо, що В.І.Ленін високо цінував мобілізуючу роль революційної пісні, підкреслюючи важливість пропаганди соціалізму робітничею піснею [1]. Він назвав «одним з найвидатніших пропагандистів піснею» Ежена Потьє, автора “Інтернаціоналу” [2].

Соратник В.І.Леніна Г.М.Кржижановський, з-під пера якого вийшли дві найпопулярніші серед пролетаріату Росії пісні — «Варшав’янка» та «Біснуйтесь, тирани», писав, що революційні пісні були пов’язані з метою і завданнями революційної соціал-демократії, з бажанням внести в ряди пролетаріату за допомогою революційної пісні ідею боротьби, з установками на масову агітацію [3].

Українська преса 1905–1907 рр.*

Варфоломей Ігнатіенко

Період 1905–1907 рр. надзвичайно цікавий в розвиткові українського соціяльно-політичного та культурно-національного життя, бо хоча революцію 1905 року було вгамовано та погромлено, але вона захитала, струсила до основ самодержавну Росію й заложила фугас, який вибухнув в 1917 році й до-щенту розніс велику імперію.

1905 рік є початок, перший етап визволення для пригнічених національно народів, що заселяли тодішню імперію.

А умови життя під владою монархічної імперії перед революцією 1905 року особливо тяжкі були для культурного й національного розвитку.

Три відозви 1905 року Р.С.Д.Р.П. на Україні (до методів дослідження відозовного матеріялу)

Пилип Клименко

Перша відозва правобережної громади української соціял-демократичної Спілки (філії соціял-демократичної партії Росії) має назву «Лист до Семинарістів-Українців». В цьому листі «Спілка» закликає семинаристів боротися за політичну волю й економічне визволення головним чином селянства в лавах Р.С.Д.Р.П., представниці робітництва, найбільше поневоленого суспільства в Росії. З’ясовується тут же програм-minimum Р.С.Д.Р.П. та програм спеціяльно роботи серед селянства «Спілки». Відозва складена доброю українською мовою, видрукувана петитом на тонкому папері розміром 26×13 см. Дата друку «Март 1905 р.» Підпис «Редакція органу Української Соціял-Демократичної Спілки «Правда». Печатка має напис навколо «Правобережна Громада Української Соціяль-Демократичної Спілки», а в середині великі літери «Р.С.Д.Р.П.Р.» Над заголовком відозви напис «Соціяль-Демократична Робітнича Партія Росії». Відозва випущена з приводу повстання 9 січня й семинаристам вказується на приклад Гапона, як політичного борця.

«РУП» в період 1905 року на Київщині

Самійло Щупак

В 90-х роках минулого століття українська молодь починає поривати з культурництвом українофілів і стає на шлях політичної боротьби. Зріст економічного руху пролетаріяту в Росії, початок диференціяції селянства, банкрутство російського народництва, а натомість популярність ідей організованої масової політичної боротьби з царатом, не могли не відбитися на психіці української інтелігенції. Серед молоди народжується реакція проти старих українофілів, які ведуть напівпримиренчу політику з царатом, загострюючи лише свою увагу на плеканні етнографічного культурницького українства. І ідейним отцем молоди в новому політичному рухові був М.Драгоманов, який, пройнявшись ще значно раніше соціялістичними ідеями, був основоположником галицької радикальної партії.

Але-ж драгомановський соціялізм був бакунинсько-прудонівським, а марксизм, який уже встиг опанувати в 90-х роках уми найпоступовіших людей не лише в Европі, але і в Росії, знайшов своє виправдання і в українській дійсності. Незвичайний зріст промисловости по лівобережних містах України, зріст капіталістичних елементів в сільському господарстві — це ставало яскравим показником марксівського шляху, по якому неминуче мусить прямувати й революційний рух на Україні. Народження, як нащадків групи «Освобождение Труда», сили соціял-демократичних гуртків в Росії, диференціяція галицького радикального руху й утворення української соціял-демократичної партії, розвиток польського с.-д. руху — все це мало свій відбиток на українській поступовій інтелігенції, у наслідок чого почалася й диференціяція політично настроєної української інтелігенції.

Економіка селянського руху 1905–1906 рр. на Київщині

Василь Іванушкин

Соціяльні рухи відбивають економічні й класові відносини відповідної доби. Ці класові відносини в свою чергу є наслідок розвитку виробничих сил цієї господарчої одиниці, як частини суспільства.

Селянський рух 1905–1906 рр. на Київщині виник у наслідок зросту капіталістичних відносин між селянським і поміщицьким господарством наприкінці XIX і початку XX століття.

Київщина, як і Прибалтика, є район поміщицьких латифундій, капіталістично організованих, і абсолютного малоземелля в селянському господарстві. Ці дві протилежні ознаки сільсько-господарського виробництва на Київщині утворювали умови для розвитку своєрідних, властивих тільки цьому району форм селянського руху. Так само й конкретний економічний зміст селянського руху відбивав собою інтереси ти верстов селянства, що найбільше скривджені розвитком капіталістичнихформ сільського господарства Правобережжя.

Соціяльно-економічні передумови революції 1905 року

Осип Гермайзе

Майбутній історик, оглядаючи першу четвертину XX ст., змушений буде визнати, що пройшла вона надто бурхливо, відбиваючи й чеканячи виразно й навіки сторінки всесвітньої історії. За 25 років на Україні пережили ми і наївно-бунтарські, що з голодного безземельного одчаю повстали, селянські розрухи Лівобережжя 1902 року, і бурхливу боротьбу 1905 року, і, нарешті, величні й епохальні події, що з 1917 роком розламують історичний процес східньої Европи, кладучи початок героїчно-пролетарській СРСР., прориваючи єдиний і міцний фронт капіталістичного панування.

Коли нашу епоху ми сприймаємо, як епоху героїчного  п о ч а т к у,  то очевидно явища, що одбулися до неї, мусимо мислити ми, як кінцеве передсмертне для старого. Але в тих явищах чимало знайдемо ми такого, що провішує змагання нашої доби, формує і ставить реалізовану в наші роки боротьбу. 1905 рік був саме таким могутнім віщуном, і його соціяльно-виховавча роля для широких пролетарських мас незмірно велика. Далеко не вповні ще вистудійовано епоху, що від нас віддалена двацятьома роками. Нині багато людей саме монографічно студіюють її, і повне розуміння її — справа дуже близького часу. Тимчасом, навіть і за теперішнього рівня наших знаннів, можемо ми мати бодай схематичне й загальне уявлення про ті процеси, що одбувалися в 1905 році.