Архів для 29.12.2011

Основні поняття політичної теорії Антоніо Ґрамші

Роман Тиса

держава (stato) Ґрамші послуговується поняттям «інтеґрована держава», що вона складається з «політичного суспільства» (уряд, парлямент, судова система, армія, поліція) та «громадянського суспільства» (див. «громадянське суспільство»). Політичне суспільство — інструмент примусу, утиску, гноблення; громадянське суспільство — інструмент фабрикування «згоди» (геґемонії). Як писав у своєму памфлєті «Крах II Інтернаціона-лу» (1915) Лєнін: «Усі та кожні пригноблюючі кляси потребу-ють двох соціяльних функцій, щоби задержати своє панування: (1) функції ката і (2) функції попа». От вони й виконують сі функції: політичне суспільство — функцію ката, громадянське — попа. Див. Зошит 12, §‹1›. Чи творять інтелєктуали самостійну та незалежну соціяльну ґрупу… // Antonio Gramsci. Quaderni del carceri. Torino: Giulio Einaudi editore, 1975. Pp.1513-1540.

громадянське суспільство (società civile) Ґрамші вживає поняття «громадянське суспільство» подібно до Геґеля, себто як сукупність суспільної діяльности та інститутів, що є частиною держави, але що — на відміну від «політичного суспільства» — не є інструментом безпосереднього владарювання. До цих інститутів належать опозиційні партії, профспілки, добровільні об’єднання громадян, школа, церква. Громадянське суспільство, це — царина, в якій панівна суспільна кляса «орґанізовує» згоду почерез ідеолоґічно-культурну геґемонію (на відміну від політичного суспільства, де панування орґанізовано почерез примус). Продовжити читання ‘Основні поняття політичної теорії Антоніо Ґрамші’

Advertisements

Втома від політики

Роман Тиса

Можна припустити, що втома від політики, втома від революції (за аналоґією з так званою “combat fatigue”), що вона, як кажуть буржуазні соціолоґи, охоплює маси у постреволюційний період, наступає зовсім не внаслідок перенапруження мас чи їхньої неготовности підтримувати активну творчу діяльність протягом тривалого часу, а внаслідок неможливости мас до цієї творчої діяльности реґулярно долучатися. Відлучення мас від влади і конфіскація у них панівною верхівкою права на самовизначення викликають апатію. Ентузіязм, що він так необхідний для рішучого проведення радикальних суспільних перетворень; — ентузіязм, народжений першими перемогами, і який після перших перемог має перерости в своєрідний автоматизм позитивної дії, в умовах, коли маси не мають змоги розпоряджуватися власною долею, згасає — маси «втомлюються». Наступає царство пасивности. Подолати цю пасивність можна тільки через безперервну політичну емансипацію аж до відмирання відчуженої політики та тріюмфу самодіяльности. Це процес має розгортатися пліч-о-пліч з боротьбою за визволення праці, так само відчуженої в буржуазному суспільстві як і політика. Очевидно, що такий розвиток призведе до зникнення політики в буржуазному розуміння слова та радикального переосмислення самого поняття. Разом з ним, можливо, відбудеться переосмислення таких понять як ентузіязм, втома (і від політики теж), аполітичність, (політична) пасивність.

Фрідріх Енґельс про Україну

Т.Прокопович (Роман Роздольський)

I

Як відомо, основателі наукового соціялізму займалися не раз і не двічі в своїх політичних писаннях справою національних взаємовідносин на Сході Европи. Мимоволі, отже, виникає питання: як ставилися вони до української національної проблеми? Чи, і поскільки відомий їм був факт існування окремішної (від російської та польської) української нації і які вони з цього робили висновки? – Відповідь на наше питання дають ті численні місця з писань Фр. Енґельсa [1], котрі трактують про Україну, про її минуле, та про національний склад її населення. Правда, Енґельс займається Україною тільки у зв’язку з іншими національними проблемами (майже завсігди з приводу польської справи).  Одначе, це цілком зрозуміло, бо українське питання в ті часи – як окрема політична проблема – ще не виявилось, а тому і не могло бути предметом «заграничної політики» зах.–европейської робітничої кляси. Масовим політичним рухом стає український рух аж у 90-х роках минулого століття – і власне ця обставина давала змогу трактувати до того часу питання України, як «внутрішнє питання Польщі» та Росії. Це треба мати завжди на увазі, розглядаючи відносини Маркса і Енґельса до української справи. З другого боку, не треба забувати, якою «terra incognita» була власне Україна ще навіть до недавна в зах.-європейській політичній літературі; тим більше мало це місце в часах діяльности Маркса і Енґельса. А зрештою, і ті скупі відомості, якими можна було тоді розпоряджати, походили у величезній більшості з польських або російських джерел, отже і подавалися переважно в дусі «історично-польської» або «єдіно-неділимської» ідеології [2]. І справді треба дивуватись, як влучно все-таки і з яким почуттям історичної правди зумів здебільшого Енґельс орієнтуватися в такій мало вивченій та страшенно заплутаній на ті часи проблемі, як українська. /161/ Продовжити читання ‘Фрідріх Енґельс про Україну’

Вибрані листи: Енґельс Шмідтові (1 листопада 1891)

Енґельс Шмідтові

1 листопада [1891 р.]

Без Геґеля, звичайно, обійтися не можна (вивчаючи марксизм), і до того ж треба час, щоб його перетравити. Стисла лоґїка в Енциклопедії — це чудовий початок. Але ви візьміть VI том зібр. творів, а не окреме видання Розенкранца (1845 р.), бо в першому є далеко більше пояснювальних додатків, хоча для тупоголового Геннінґа[1] вони частенько були назрозумілі.

У вступі ви знайдіть §26 і далі, Насамперед критику Вольфового опрацювання Ляйбніца (Метафізика в історичному розумінні). Потім англо-французький емпіризм, §37 і далі, потім /277/ — Канта §40 і дальші, нарешті містицизм Якобі §61. В розділі І („Буття”), ви не зупиняйтеся надто довго на „Бутті” і „Ніщо”. Останні параграфи „якість” потім, „кількість” і „міра” багато кращі. Але головна частина — це наука про „сутність”. (die Lehre von Wesen). Викриття цілковитої неспроможности абстрактних суперечностей, при чому, як тільки хочеш ухопити міцно один бік (суперечності), так він непомітно обертається на інший. Ви можете з’ясувати собі це завжди на конкретних прикладах. Наприклад, яскравий зв’язок неподільности тотожности й різниці ви, як наречений, знайдете в собі самому й у вашій нареченій. Цілком неможливо встановити чи є статеве кохання радість від того, що тотожність у різниці, або різниця в тотожності. Відкиньте тут різницю (в даному разі статеву) або тотожність (людяність обох). І що ж у вас залишиться? Я пригадую, як мені спочатку дошкуляла саме ця неподільність тотожности й різниці, хоч ми не можемо й кроку ступити, щоб не наткнутися на неї. Продовжити читання ‘Вибрані листи: Енґельс Шмідтові (1 листопада 1891)’

Вибрані листи: Енґельс Зорґе (18 січня 1893)

Енґельс Зорґе

18 січня [1893 р.]

Тут у Лондоні фабіянці являють собою банду кар’єристів, у них, проте, досить здорового розуму, щоб зрозуміти неминучість соціяльного перевороту; але не довіряючи цієї велетенської роботи самому грубому пролетаріятові, вони зволили стати на чолі його. Страх перед революцією — їхній основний принцип. Вони „інтеліґенти” par excellence. Їхній соціялізм — муніципальний соціалізм: комуна, а не нація, принаймні спершу, мусить стати власницею засобів виробництва. Свій же соціялізм вони малюють крайнім, але неминучим наслідком буржуазного лібералізму. Звідси їхня тактика: не провадити рішучої боротьби з лібералами, як із супротивниками, а штовхнути їх на соціялістичні висновки, тобто обдурювати їх, насичувати лібералізм соціялізмом; не протиставляти соціялістичних кандидатів лібералам, а підсовувати їх лібералам, тобто обманно провадити їх… Та що при цьому їх або самих« обдурять, або обдурять соціялізм, — цього вони, звичайно, не розуміють. Продовжити читання ‘Вибрані листи: Енґельс Зорґе (18 січня 1893)’

Вибрані листи: Енґельс Бебелеві (28 жовтня 1882)

Енґельс Бебелеві

28 жовтня [1882 р.]

Статтю я прочитав досить побіжно…[1] Інакше я помітив би французький вплив у тому, як він уявляє собі революцію… Тут дістає своє втілення фраза про „Єдину реакційну масу”. Всі офіціяльні партії об’єднуються тут в одну купу, а ми соціялісти там, у струнких лавах. Велика рішуча битва, перемога по всій лінії відразу! Справді ж справа не відбувається так просто. /238/ Справді революція починається якраз навпаки — з того, що величезна більшість народу, а також і офіціяльні партії, об’єднуються проти уряду, що через те стає ізольований, скидають його, і лише тоді настає великий поділ народу, а разом із тим і змога нашого панування і то лише після того, як ті з офіціяльних партій, що залишаються ще можливі, одна за одною знищать себе, діючи одна проти одної.

Якби ми захотіли почати революцію відразу ж з її останньої дії, нам довелося б дуже погано. /239/ Продовжити читання ‘Вибрані листи: Енґельс Бебелеві (28 жовтня 1882)’

Ми — «націоналісти», ми — «шовіністи»

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Каравул! Націоналісти, шовіністи народилися! — чуємо ми вже зарані вигуки в наш бік. Так, ми — «націоналісти», ми — «патріоти», ми — «шовіністи»! «Каємося», грішні, є така «хвороба» «в нас для нас». Але ми «заслуживаем снисхожедния» за наше чистосердечие «каяття» і «признання». А щоб переконати читача, що ми дійсно сердечно «каємося», ми розкажемо йому все, що тільки ми не наміряємося робити. Ми мусимо йому признатися, що ми хочемо прищепити свою «хворобу» російському і українському («російського походження», бо «українського походження» давно «хворобливі») пролетаріятові, ми бажаємо «розплодити» отруту українського «націоналізму» і «шовінізму» поміж колами російського й українського («російського походження») робітництва, зробити їх прихильниками самостійної України.

Се дуже тяжкий гріх, але… зате ми «каємося».

А для всякого «кающогося» не тільки дворянина денебудь у Москві на Тверській (тільки не на Фрідріхштрассе, ми гадаємо) обов’язково шукати ще захисту в авторитетів, посилатися на когось другого, щоб виправдати самого себе: «каятися я каюсь, але се залежить від того, що я гарний, щирий чоловік, бо я б міг і не каятися». Продовжити читання ‘Ми — «націоналісти», ми — «шовіністи»’


Грудень 2011
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лис   Січ »
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти