Архів для 28.05.2015

До соціології кітчу

Тетяна Чередниченко

Сьогодні на Заході кітч досліджують під кутом зору мистецтва, естетики, психології, соціології, і водночас — Іронічно. Критика кітчу стала обов’язковою ознакою часу. Поява низки нових праць на цю тему змушує, однак, думати не про критичну активність буржуазної культурології, а про щось зовсім протилежне: чи не стала проблема кітчу, сказати б, «кітч-проблемою»? Чи не є естетичне заперечення кітчу особливий виявом потаємного потягу до нього, а іронізування з приводу його «сентиментальності», парфюмерності, солодкості[1] і т.п. своєрідним смакуванням цієї «парфюмерності»?

Коли це так (а цю думку поділяє багато дослідників), то які саме механізми сучасної західної культури сприяють культивації кітчу в обох виявах. безпосередньо «художньому» та «критично-рефлективному»? Перш ніж безпосередньо звернутися до цього питання, треба бодай кілька слів сказати про його «етимологію» та «патогенез» — про те, що означає саме поняття «кітч», і про те, чим викликана поява цього феномену. При цьому ми посилатимемося на музичний матеріал — він найбільше страждає від експансії кітчу і тому найбільш показовий. Продовжити читання ‘До соціології кітчу’

Марксизм: наука чи революція?

Лючіо Коллєтті

Марксизм, це — наука чи революція? Се питання досі не вирішено, і це не так просто зробити, як звичайно думають. Спершу скажу про першу складову дилєми — про марксизм як науку. Можна сказати, що загалом йдеться про таке. Марксизм — теорія законів становлення людського суспільства. В «Капіталі» Маркс вивчив і проаналізував закони, що керують становленням капіталістичного виробництва, описавши функціонування цього особливого «механізму». Щодо нової доктрини, марксизм по суті шукає об’єктивних причинних зв’язків. Він відкриває та аналізує закони, що урухомлюють систему, описує суперечності, що загрожують системі зсередини та визначають її долю. Проте настільки, наскільки він є твором науковим, а не ідеолоґічним, «Капітал» не дозволяє, щоб ця аналіза потьмарювалася «оцінними судженнями» чи особистими вподобаннями, — вона має виражати лише «судження, базовані на фактах», об’єктивні судження, твердження, що врешті-решт є переконливими для всіх. Наукові судження є твердженнями. Тут не передбачено «вибору» чи доцільности. З об’єктивних і неупереджених наукових констатацій неможливо вивести імперативи. Таким є — як уже сказано — підхід, описаний Гільфердінґом у передмові до «Фінансового капіталу» (підхід — ми не передамо куті меду, якщо заявимо так, — усього ортодоксального марксизму II Інтернаціоналу). Продовжити читання ‘Марксизм: наука чи революція?’

Неґативність у Сартра та Маркузе. Спосіб порушення проблєми залежить від панівної ідеолоґії

Іштван Месарош

Останні півтора століття розвитку філософії не змінили цих [неґативних] детермінант на краще. Навпаки — за цей час їхня неґативність стала ще помітнішою й вагомішою.

Філософія Гайдеґґера з безмежжям його «нігілістичного заперечення» в цьому відношенні є зразковою. Ще гіршає, коли філософи, що прагнуть протистояти чинному ладові (і не тільки в справах другорядних), порушуючи проблєми, потрапляють в лабети приголомшливої неґативности панівної ідеолоґії.

Це стосується не тільки екзистенціялістів, але також «марксиствуючого» Сартра, як він пізніше сам називав себе. В цьому сенсі екзистенціяльна синтеза «Буття і ніщо» є — якщо нагадати визначення Мерло-Понті, що він дав, коли ставився до Сартра приязно — «передусім демонстрацією того, що суб’єкт є свободою, відсутністю і неґативністю»[1]. Але навіть якщо ми звернемось до найбільш позитивного етапу Сартрового розвитку — до років написання «Критики діялєктичного розуму», ми побачимо, що неґативність лишається центральним провідним принципом його філософії. Продовжити читання ‘Неґативність у Сартра та Маркузе. Спосіб порушення проблєми залежить від панівної ідеолоґії’

Післямова до Маркузе

Лючіо Коллєтті

Для Маркузе відчуження, фетишизм не є продуктами найманої праці, світу товарів і капіталу. «Зло» для нього, це — не певна орґанізація суспільства, не певна система суспільних відносин, а радше індустрія, техніка, наука. Не капітал, а машина як така.

Насправді «Одновимірна людина» ніяк не може видобутися на волю, лишаючись у лабетах цієї перестарілої постави питання. Книжка блискуча, вона містить низку невеличких, але правильних спостережень. Проте коли додивитися до її сути, не тяжко побачити, що вона є звинуваченням не проти капіталізму, але проти техніки. Маркузе, що виступає проти «цілісної філософської системи», не здає собі справи в тому, що розмірковує як найбільш цілісний з-поміж буржуазних соціолоґів. Для нього не істнує ріжниці між капіталізмом і соціялізмом, себто він бореться з «індустріяльним суспільством», з «індустрією», позбавленою клясових конотацій, — індустрією «в собі». Це не машина як капітал, не капіталістичне вжиття машини, але гола та люта машина. Продовжити читання ‘Післямова до Маркузе’

Моралізм й утопізм Маркузе

Ґальвано делля Вольпе

Оскільки ми торкнулись теми ідеолоґії й утопії, поговорімо також про Герберта Маркузе: його остання книжка «Одновимірна людина» (Бостон, 1964; Турин, 1967) має нехитрий і скромний підзаголовок «Дослідження ідеолоґії розвинутого індустріального суспільства». Саме ця книжка (найкраща у Маркузе) демонструє набагато ширше охоплення фактів теперішнього американського й американізованого буржуазного суспільства та більшу сприйнятливість до цих фактів, ніж книжка Горкгаймера—Адорно[1], майже вся присвячена явищу mass-media [засобам масового інформування]. Про це свідчать уже перші вступні рядки: «Чи не слугує загроза атомної катастрофи, здатної знищити людство, разом з тим і збереженню тих самих сил, котрі увічнюють цю загрозу? …Розвинуте індустріяльне суспільство стає багатшим, більшим і кращим у міру того, як воно увічнює цю небезпеку. Орієнтована на оборону структура полегшує життя великій кількості людей і посилює панування людини над природою. За таких обставин засобам масової інформації неважко видавати окремі інтереси як такі, що властиві всім розумним людям… Проте … це суспільство є нерозумним, ірраціональним. Виробництво в ньому має деструктивний характер щодо вільного розвитку потреб і здібностей людини, мир у ньому тримається на постійній загрозі війни, його розвиток залежить від придушення дійсних можливостей умиротворити боротьбу за істнування…». Продовжити читання ‘Моралізм й утопізм Маркузе’

По той бік одновимірної людини*

Герберт Маркузе

Я присвячую цю доповідь пам’яти Ганса Майєргоффа не тільки з особистих обставин, але й з причин дуже важливих і об’єктивних: не тільки тому, що я був його добрим другом — він був моїм найближчим другом, але також тому, що я вважаю, що праця Ганса Майєргоффа належить до напряму, вкрай важливого для розуміння тóго, що сьогодні відбувається з молоддю, переважно інтеліґентами. Маю надію довести в доповіді взірцевість роботи Ганса Майєргоффа.

Мені би хотілося передньо схарактеризувати напрям, що я його згадав, як дивне перетворення філософії, що передбачає еволюціонування — почерез літературу та мистецтво — до політики. Еволюція відбувається у бік здійснення філософії, що доволі відмінне від здійснення, передбаченого Марксом, і від звичайного розуміння (чи нерозуміння) цього здійснення, а саме: замість тлумачити світ, треба тепер його змінити, а ця інтерпретація чужа Марксовим букві та духу. Продовжити читання ‘По той бік одновимірної людини*’

Расова теорія на послугах германського фашизму

Віктор Петров (Домонтович)

І

Чітке й виразне висвітлення й відокремлення тих напрямків і концепцій, що стали панівними в буржуазній археології на новому етапі, – таке завдання може бути здійснене тільки в світлі Ленінового вчення про «империализм как особую историческую стадию капитализма».

«Империализм – читаємо у В. І. Леніна, – вырос как развитие и прямое продолжение основных свойств капитализма вообще. Но капитализм стал капиталистическим империализмом лишь на определенной, очень высокой ступени своего развития, когда некоторые основные свойства капитализма стали превращаться в свою противоположность, когда по всей линии сложились и обнаружились черты переходной эпохи от капитализма к более высокому общественно-экономическому укладу. Экономически основное в этом процессе есть смена капиталистической свободной конкуренции капиталистическими монополиями. Свободная конкуренция есть основное свойство капитализма и товарного производства вообще; монополия есть прямая противоположность  свободной конкуренции, но эта последняя на наших глазах стала превращаться в монополию, создавая крупное производство, вытесняя мелкое, заменяя крупное крупнейшим, доводя концентрацию производства и капитала до того, что из нее вырастала и вырастает монополия: картели, синдикаты, тресты, сливающийся с ними капитал какого-нибудь десятка ворочающих миллиардами банков. И в то же время монополии, вырастая из свободной конкуренции, не устраняют ее, а существуют под ней и рядом с ней, порождая этим ряд особенно острых и крупных противоречий, трений, конфликтов. Монополия есть переход от капитализма к более высокому строю. Если бы необходимо было дать как можно более короткое определение империализма, то следовало бы сказать, что империализм есть монополистическая стадия капитализма. Такое определение включало бы самое главное, ибо, с одной стороны, финансовый капитал есть банковый капитал монополистически немногих крупнейших банков, слившийся с капиталом монополистических союзов промышленников, а, с другой /477/ стороны, раздел мира есть переход от колониальной политики, беспрепятственно расширяемой на незахваченные ни одной капиталистической державой области, к колониальной политике монопольного обладания территорией земли, поделенной до конца» [1]. Продовжити читання ‘Расова теорія на послугах германського фашизму’


Травень 2015
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Кві   Чер »
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Введіть адресу своєї ел.пошти