Расова теорія на послугах германського фашизму

Віктор Петров (Домонтович)

І

Чітке й виразне висвітлення й відокремлення тих напрямків і концепцій, що стали панівними в буржуазній археології на новому етапі, – таке завдання може бути здійснене тільки в світлі Ленінового вчення про «империализм как особую историческую стадию капитализма».

«Империализм – читаємо у В. І. Леніна, – вырос как развитие и прямое продолжение основных свойств капитализма вообще. Но капитализм стал капиталистическим империализмом лишь на определенной, очень высокой ступени своего развития, когда некоторые основные свойства капитализма стали превращаться в свою противоположность, когда по всей линии сложились и обнаружились черты переходной эпохи от капитализма к более высокому общественно-экономическому укладу. Экономически основное в этом процессе есть смена капиталистической свободной конкуренции капиталистическими монополиями. Свободная конкуренция есть основное свойство капитализма и товарного производства вообще; монополия есть прямая противоположность  свободной конкуренции, но эта последняя на наших глазах стала превращаться в монополию, создавая крупное производство, вытесняя мелкое, заменяя крупное крупнейшим, доводя концентрацию производства и капитала до того, что из нее вырастала и вырастает монополия: картели, синдикаты, тресты, сливающийся с ними капитал какого-нибудь десятка ворочающих миллиардами банков. И в то же время монополии, вырастая из свободной конкуренции, не устраняют ее, а существуют под ней и рядом с ней, порождая этим ряд особенно острых и крупных противоречий, трений, конфликтов. Монополия есть переход от капитализма к более высокому строю. Если бы необходимо было дать как можно более короткое определение империализма, то следовало бы сказать, что империализм есть монополистическая стадия капитализма. Такое определение включало бы самое главное, ибо, с одной стороны, финансовый капитал есть банковый капитал монополистически немногих крупнейших банков, слившийся с капиталом монополистических союзов промышленников, а, с другой /477/ стороны, раздел мира есть переход от колониальной политики, беспрепятственно расширяемой на незахваченные ни одной капиталистической державой области, к колониальной политике монопольного обладания территорией земли, поделенной до конца» [1].

Те, що  В. І. Л е н і н  відзначив про основні властивості імперіалізму як окремої історичної стадії, ці всі основні характерні особливості, тенденції розвитку доби поклали свій відбиток, визначили характер і напрямок розвитку буржуазної науки на даній історичній стадії.

В. І. Ленін підкреслює момент “прямої протилежності”, момент “заперечення”, момент “повороту”.

«Свободная конкуренция есть основное свойство капитализма и товарного производства вообще». «Монополия есть  п р я м а я  п р о т и в о п о л о ж н о с т ь  свободной конкуренции». «Свободной конкуренции соответствует демократия. Монополии соответствует политическая реакция». Політична надбудова над економікою попереднього домонополістичного ступеня капіталістичного розвитку тепер заперечується, обертаючись у пряму протилежність.

Ще перед війною В. І. Ленін показав, як доба монополістичного капіталізму породжує реакційні тенденції “по всій лінії”. «Политической надстройкой над новой экономикой, над монополистическим капитализмом (империализм есть монополистический капитализм) является поворот от демократии к политической реакции. Свободной конкуренции соответствует демократия. Монополии соответствует политическая реакция… И во внешней политике, и во внутренней одинаково, империализм стремится к нарушениям демократии, к реакции» [2].

І в політиці, і в науці буржуазна наука доби монополістичного капіталізму одверто реакційна, вона має на собі всі ознаки політичної реакції; особливо це треба сказати про науку буржуазії, що фашизується. Аджеж, як виразно кажуть тези XIII пленуму ІККІ:  «Ф а ш и з м  є  о д в е р т а  т е р о р и с т и ч н а  д и к т а т у р а  н а й р е а к ц і й н і ш и х,  н а й ш о в і н і с т и ч н і ш и х  і  н а й і м п е р і а л і с т и ч н і ш и х  е л е м е н т і в  ф і н а н с о в о г о  к а п і т а л у».

Окремий історичний етап розвитку капіталізму – це також окремий етап розвитку буржуазної науки.

Буржуазна наука, поставлена на послуги імперіалізму, продовжуючи в основному й розвиваючи властивості буржуазної науки попередньої доби, разом з тим переглядає попередні теорії, рішуче одвертається од них, обертає їх у свою протилежність.

Археологічні теорії, що були актуальні й прийнятні для буржуазії, поки капіталізм не переріс у капіталістичний імперіалізм, перестали /478/ відповідати класовим прагненням буржуазії доби імперіалізму, їх треба було змінити, і їх змінено.

“І н д о г е р м а н і с т и ц і”  протистала  “г е р м а н о і н д и с т и к а”. Шлях намітив Людвиг Лінденшмідт у вступі до “Handbuch der deutschen Altertumskunde” (1880–89), його слідами пішов М. Мух у своїй “Heimat der Indogermanen” (1901). За ними уже простували згодом інші дослідники, як Густав Коссіна, Г. Вільке та інші, які дедалі з більшою певністю показували на північну Европу як на “прабатьківщину” [3].

«Империализм, как высшая стадия капитализма Америки и Европы, а затем и Азии, сложился вполне к 1898 – 1914 г.г. Войны испано-американская (1898), англо-бурская (1900 – 1902), русско-японская (1904 – 1905) и экономический кризис в Европе 1900 г. – вот главные исторические вехи новой эпохи мировой истории» [4].

Саме в ці роки, рр. 1901–1902, в німецькій буржуазній археології вже цілком оформлюється остаточний перегляд попереднього етапу розвитку індогерманістики, і в книзі М. Муха р. 1901 “Heimat der Indogermanen im Lichte der urgeschichtlichen Forschung” (1901, 2 видання Jena – Berlin 1904 р.) та в розвідці Коссіни 1902 р. “Die indogermanische Frage archäologisch beantwortet” (Z[eitschrift] f[ür] Ethnologie, 1902) формулюються всі головні тези нового етапу в розвитку індогерманістики, де колишні твердження про “прабатьківщину”, “расу” та “шлях” і “міграції” обертаються в свою протилежність, заперечуються, протиставляються, не в той, однак, спосіб, що заперечується ідею “прабатьківщини”, “раси” та “міграції”, а в той, що змінюється визначення місця батьківщини, визначення етноса та його шляхів переселень.

Якщо на попередньому етапі за “прабатьківщину”, за вихідний географічний пункт усіх етнічних міграцій визнавали Азію, то тепер за такий пункт мають Европу… “Прабатьківщину” спочатку відносили до різних місць Европи: Куно та О. Шрадер називали українські степи, Пеше – болота Прип’яті, Томашек – Нижній Дунай, Делапуж – Англію та Ірландію, Гірт – південний схід Балтики, Пенка й Вільзер – південну Швецію. Цим блуканням по карті Европи “поклав край” М. Мух, його формула була “найбезперечніша”: аджеж він твердив, що “батьківщини індогерманців” треба шукати в середній Европі коло Остзее та Нордзее [5]:

«Батьківщина індогерманців лежить не в Азії, а в північно-західній Европі; вона охоплює узбережжя та острови західного Остзее» [6]. /479/

Якщо на попередньому етапі в ролі “прараси” фігурували іранці, іранці були визнані тим етносом, що є носителем культури, то тепер за етнічний вихідний пункт були визнані германці, “північна раса”. Шляхи міграції, їх напрямок був визначений за протилежністю: не зі Сходу на Захід, а з Заходу на Схід. Не “германці” – це “іранці”, а навпаки, “іранці” – це “германці”. Не “іранці” прийшли в Німеччину, а германці прийшли в Іран. Така теза більш відповідала імперіалістичним тенденціям доби.

“Азійське походження европейської культури” було заперечене в ім’я ствердження “европейського походження азійської культури”. «Найдавніші культури Китаю та Японії, – пише Губ[ерт] Шмідт, – европейського походження; їх носителі ще за неолітичного часу мігрували почасти з північної Европи, почасти з північного Сходу Европи, з Дніпро-Дунаю-Балканської області [7]. «Колониальная политика монопольного обладания территорией земли, поделенной до конца», знаходить собі “наукове обгрунтування” у відповідних археологічних теоріях. Імперіалістичний “Drang nach Osten” прокламується як явище властиве ще неолітичній добі. “Індогерманістика” в її імперіалістичній рецепції, в “германоіндському” її варіанті стає панівною доктриною в буржуазній археологічній науці. Найшовіністичніші, найреакційніші та найімперіалістичніші археологічні теорії висуваються на перший план, починають користуватися загальним успіхом і визнанням. Такі одверто реакційні археологи, як от, приміром, Г. Коссіна, або такі реакційні, одверто фашистські антропологи, як от Ганс Гюнтер, очолюють археологічно-антропологічний буржуазний фронт.

“Германців”, “північну расу” проголошується справжньою “прарасою” людства, північно-західну Німеччину – вихідним географічним пунктом всесвітньої історії і “Eroberungswege” [здобутком. – Вперед] “панівних шарів” “північної раси” – шляхами людського розвитку.

Незважаючи на те, що індогерманістська теорія охоплювала багато різноманітних ділянок науки, що її підтримували найавторитетніші буржуазні вчені, що вона глибоко просякала всю буржуазну науку в усіх її розгалуженнях, – на новому історичному етапі, коли вона перестала відповідати класовим інтересам імперіалістичної буржуазії, її було рішуче знято й здискредитовано як ненаукову.

Правда, навіть і буржуазним ученим не важко було розкрити фіктивність індоевропеїстики, умовність усіх її історично-археологічних та антропологічних побудувань, довести, що “король голий” і що індогерманістика не сперта на жодні конкретні факти. /480/

«Поучительно видеть, – писав Тейлор, – насколько маловажны документы, которых оказалось достаточно, чтобы убедить самых великих ученых Германии и Англии Поппа, Лассена, Грімма, Шлейхера, Моммсена и Макса Мюллера в том, что арийцы были родом из Азии, откуда посредством последовательных выселений пришли и стали жить в Европе» [8].

«Імпозантна давнина ведичних гімнів, що з’являються на багато століть раніш перед поемами Гомера і на тисячу перед нашими першими германськими текстами, говорила про вихідний пункт на далекому Сході. До цього, свідомо чи несвідомо, приєднувалися дитячі спомини про вавілонську вежу та про рай в індійському межиріччі. Так приймалося центральну Азію як прабатьківщину цих мовноспоріднених народів, які повинні були звідтіля вузьким шляхом мандрувати до Европи, – спочатку греки та італійці, тоді кельти і германці, нарешті фракійці й слов’яни. Усіх їх називали спільним ім’ям індогерманців, бо їх зв’язок від Індії досягав до Германії». «Ця теорія, – зазначає К. Шухгардт, – панувала протягом цілого XIX століття в мовознавстві. Тимчасом, – закінчує Шухгардт, – з’явилася зовсім нова область, щоб розкрити нам давні зв’язки: це археологічні розкопини» [9].

Досить було хоч трохи спертися на конкретний археологічний матеріал, щоб мати можливість здискредитувати “азійську теорію”, яка в основі своїй ще не порвала остаточно навіть з традиціями феодально-церковної ідеології і була, власне, тільки буржуазною рецепцією цієї останньої. Так довго в буржуазній археології могли зберігатися пережитки ідеології феодальної доби. «Археологічні факти, гадаю, – пише М. Мух, – довели, що в основі культури та в істоті людства кам’яної доби середньої та північної Европи і в основних ознаках, характерних для тієї доби, не можна знайти нічого, що могло свідчити про щось чуже, позичене з азійської культури». «Це тепер майже загально визнаний факт, що в спільній спадщині з пізніших часів не можна знайти жодних доказів, які дозволяли б робити висновки про переселення народів з іншої частини світу, отже таксамо індогерманців з Азії. Ті, що це стверджували, спинялися перед труднощами, коли їм доводилося показати, на якому саме передісторичному відтинку часу це сталося і за якими ознаками вдасться пізнати це переселення. Що пильніше вдивляємося ми в передісторичні події, то більше впевняємося в тому, що безперервний розвиток є там, де в народному житті виступали явища надзвичайної ваги. Так, можна довести, що в Европі, приміром, перехід від каменю до /481/ металу, який так багато важив для розвитку культури, стався не раптово і не внаслідок переселення народу, озброєного металом, але цілком поступінно» [10]. Таксамо й щодо запровадження скотарства М. Мух обстоює, що воно не було принесене з Азії індогерманськими номадами.

Правда, методологічна якість заперечень, висунутих М. Мухом проти індогерманістики, зовсім не високого гатунку. Індогерманістику заперечується з погляду «ходячої ідеї еволюції». Там, де, як висловлюється М. Мух, «у народному житті виступали явища надзвичайної ваги», як от перехід від «каменю до металу» або перехід від привласнення до скотарства, отже там, де стався повний розрив, революція, «перерыв постепенности», там М. Мух по-філістерськи висуває «переходові ступені», «eine stetige Entwicklung», «безперервний розвиток».

«С принципом развития, – писав В. І. Ленін, – в XX в. (да и в конце XIX в.) “согласны все”. Да, но это поверхностное, непродуманное, случайное, филистерское “согласие” есть  т о г о  р о д а  согласие, которым душат и опошляют истину. Если все развивается, значит, все переходит из одного в другое, ибо развитие заведомо не есть простой  в с е о б щ и й  и  в е ч н ы й  р о с т,  увеличение (а также и уменьшение) и т. д.» [11].

“Індогерманістику” було обернено в “германоіндистику”, але нова теорія не була обгрунтована краще за попередню. Аргументи, висунені проти давньої теорії й на оборону нової, що «искала в противовес общераспространенной в то время научной теории прародину индоевропейцев не в Азии, а в Европе» (И. Тейлор), були такі самі маловажні, недостатні й умовні, як і попередні. Нова теорія – погіршене, реакційно-шовіністичне видання першої. В «германоіндському» своєму варіанті, виростаючи з попередньої, вона не усуває її основних властивостей. Вона не тільки не перестала бути буржуазною і не стала науковішою, а, навпаки, зміцнила й згустила реакційні елементи. Вона оперує тими самими методологічно-теоретичними постановами:  п р а р а с а,  п р а б а т ь к і в щ и н а,  м і г р а ц і ї [12]. /482/

Справді, що з цього погляду дає, приміром, Карл Шухгардт? Нова імперіалістична індогерманістика переймає від її попереднього початкового варіанту всі основні твердження: 1) «die gleiche sprachliche Grundlage», 2) Bewegung von Indien nach Germanien», 3) «Urheimat dieser sprachverwandten Völker», 4) «Wege» [13]. «Unter diesem Gesichtspunkte ergibt sich nun, dass die indogermanische Sprachgemeinschaft keineswegs durch eine Bewegung von Indien nach Germanien, sondern umgekehrt durch eine solche von Germanien nach Indien “zustande gekommen ist”. [14]. Отже, «keine Bewegung von Indien nah Germanien» а, навпаки: «Bewegung von Germanien nach Indien».

Заперечене що? “Рух”, “шляхи”, “прабатьківщину”? Ні! Все це лишилося. Заперечено “рух з Індії до Германії” й стверджено “рух з Германії до Індії”. Змінилася не концепція руху, а тільки концепція напрямку руху. “Індія” і “Германія” взаємообернені; “індогерманістика” обернена в “германоіндистику”, переміщені географічні пункти, тобто кінцеві просторові моменти уявлюваного історичного процесу і тільки…

Міграцію “прараси” заперечується відмінно від попереднього варіанту для Німеччини і стверджується для Сходу. Аджеж хоч як переставляти окремі пункти в просторі, теза про «Wechsel der Bevölkerung» в буржуазній археології зберігається незмінно.

Не людність Ірану, а людність Німеччини є автохтонна; “батьківщина” німців є “прабатьківщина” індогерманців, “Heimat” є “Urheimat”. Ця теза звучала з націоналістичного погляду значно витриманіше, ніж попередня, що трактувала німців як якихось зайдів на своїй “власній” території, батьківщині.

Отже, провідну ідею буржуазної індогерманістики: “Urheimat” збережено на новому етапі, її тільки М. Мух “авторитетно” переніс з Азії до Европи і саме до Німеччини. Ганс Гюнтер, найвидатніший сучасний фашистський “консультант” у питаннях расової теорії, посилається саме на М. Муха. Тезу останнього про «Nordwesteuropa als Urheimat» апробує цілком фашистський расист. Однак між формулою М. Муха, висуненою 1901 р., та Гюнтеровими формулами, проголошеними в роки, коли «найреакційніші, найшовіністичніші й найімперіалістичніші елементи фінансового, капіталу» готували свою «одверту терористичну диктатуру», є певна різниця.

Варто порівняти, чим різняться формули М. Муха й Ганса Гюнтера. Формулі М. Муха про «die Urheimat der Indogermanen» протистоїть, як /483/ її ревізія, з посиланням на М. Муха новіша Гюнтерова фашистська формула: «die Urheimat der  H e r r e n s c h i c h t e n  dieser Völker». «Heute sieht man, dass nach der Urheimat der Herrenschichten dieser Völker gefragt werden muss, und da ergibt sich als Antwort: “Die Heimat der Indogermanen liegt nicht in Asien sondern im nordwestlichen Europa” (M. Much)» [15].

Якщо індогерманістика навіть ще в працях М. Муха говорила про масові рухи рас, про зміну рас, і зміну “культур” трактувала як зміну “етносів”, “етнічних” расових культур, то фашистська індогерманістика говорить уже не про “народ” і не “прабатьківщину народів”, а про “прабатьківщину пануючих шарів цих народів”. Мігрують не раси, не народ, не “демократія”, а тільки пануючі шари, “Herrenschichten” даної раси. Міграція не є вже більше “переселення  н а р о д у”,  а завойовницький рух  “п а н у ю ч о г о  ш а р у”. Таксамо тепер уже, власне, не раса, а “пануючі шари раси” трактуються як “справжні і єдині носителі культури”. “Herrenschicht”, “пануючий шар”, “шар панів”, “herren”, ідею “панування”, протиставлену ідеї демократії, висувається на перший план.

«Ф и н а н с о в ы й   к а п и т а л   с т р е м и т с я   к   г о с п о д с т в у,  а   н е   к   с в о б о д е». Буржуазна археологічна й антропологічна наука має знаходити для ідеологічного обгрунтування цього “стремления к господству” відповідні археологічні та антропологічні “аргументи”. «Политическая реакция по всей линии – свойство империализма» [16]. Якщо М. Мух спирався ще на «ходячу ідею еволюціонізму», виходив з визнання «безперервного розвитку», «eine stetige Entwicklung» проголошував непохитним принципом історичного аналізу, то фашистські ідеологи монополістичного капіталізму рішуче відкидають визнання “розвитку”. В суспільно-історичному житті людей нема й не може бути жодного розвитку. Карл Кінаст, автор розвідки: “Apollon und Dionisos. Nordisches und Unnordisches innerhalb der Religion der Griechen. Eine rassenkundliche Untersuchung, 1927” [17], виявивши два шари в грецькій міфології, два основні напрямки, пояснює їх не як два ступені розвитку, а як наслідок расових відмінностей. «Ця подвійність двох головних течій грунтується не на ступенях розвитку, а на відмінності рас». Отже не “Entwicklungsstufen” [18], /484/ але “Rassenunterschied”, – таке протиставлення, таке заперечення “ступенів розвитку” лягло в основу фашистських праць з археології, антропології, фольклору.

II

“Шлях етнічних розчленувань” – основний метод буржуазної археології. Треба констатувати факт “етносу”, визначити місце “першого поштовху” й напрямок руху, – і цим буде з’ясоване все.

Механістично-метафізична ідея “першого поштовху”, застосована Ньютоном до “небесної механіки” і перенесена буржуазними дослідниками в археологію, антропологію, фольклористику тощо, уявлення “етносів”, “рас” як стабільних даностей [19], зведення процесу історичного розвитку до такої стабільної в просторі й часі маси, – це все цілком відповідає тому «метафізичному способові мислення», що його так яскраво схарактеризував Фр[ідрих] Енгельс [20].

«Предметы и явления природы» берутся «в их обособленности, вне их великой общей связи, и в силу этого не в движении, а в неподвижном состоянии, не как существенно-изменяющиеся, а как вечно неизменные, не живыми, а мертвыми. Перенесенное Беконом и Локком из естествознания в философию, это мировоззрение создало характерную ограниченность последних столетий: метафизический способ мышления. Для метафизика вещи и их умственные образы, т. е. понятия, суть отдельные, неизменные, застывшие, раз навсегда данные предметы, подлежащие исследованию один после другого и один независимо от другого. Метафизик мыслит законченными, непосредственными противоположностями; речь, метафизика состоит из “да-да, нет-нет; что сверх того, то от лукавого”. Для него вещь существует или не существует; для него предмет не может быть самим собой и в то же время чем-нибудь другим; положительное и отрицательное абсолютно исключают друг друга; причина и следствие также противоположны друг другу» [21]. /485/

Характерно, що індогерманістика і на першій стадії свого розвитку, і на другій однаково базується на тому самому механістично-метафізичному способі мислення.

В ім’я ствердження “одвічної стабільності етносу”, з погляду саме цього основного методологічного твердження, Карл Шухгардт виступає проти того, щоб припускати «переселення германців з далекої прабатьківщини». «У Данії та Північній Німеччині виник перший сумнів щодо переселення германців з далекої прабатьківщини – аджеж в найдавніших похованнях країни в великих кам’яних могилах 3 тисячоліття до нової ери завжди викопували ті самі довгі високі черепи, що їх ще й сьогодні місцева людність носить на своїх шиях» [22].

Археологічно-антропологічний матеріал «найдавніших поховань кам’яної доби» не має для К. Шухгардта жодної іншої вартості, окрім ніби доказу, що від “кам’яної доби” і до нашої сучасності перед нами та сама стабільна людність, той самий незмінний народ.

“Етнос” і “етноси”, “раса” і “раси” «мыслятся законченными непосредственными противоположностями», це – «отдельные», «неизменные», «застывшие, раз навсегда данные предметы, подлежащие исследованию один после другого и один независимо от другого». Після того, як було визначено “масу”, визначено “точку”, приписано даній стабільній етнічній масі “перший поштовх”, далі за механічними поштовхами інерції “лінійний” рух маси міг бути безмежно продовжений у просторі. Якщо спочатку за вихідний пункт, за місце першого поштовху, визначеного в етнічно-географічних термінах, було визнано, як ми зазначили вище, Схід, Індію, Азію, то з розвитком і зміцненням шовіністично-імперіалістичних тенденцій “перший поштовх” всесвітньої історії було приписано германцям, західній півночі Німеччини.

Почнімо з М. Муха.

«В процесі росту людності ще за кам’яної доби перейшли індогерманці за німецьке середнє узгір’я і пройшли (drangen) з одного боку аж до Альпів, перепливли до Англії та Ірландії і з другого боку поступінно досягли середнього Дунаю й Балкан, а таксамо Дністра та південно-російських степів, нарешті, земель Чорного та Егейського морів» [23].

Це текстуально повторить Густав Коссіна (див. наступний розділ), це покладуть в основу своїх праць Карл Шухгардт і Рехе, це визначить твердження Ганса Гюнтера – взагалі тут у наведеному місці дано формулу всіх наступних археологічних викладів німецької буржуазної археології доби імперіалізму. /486/

Як одну з прикмет імперіалізму В. І. Ленін назвав: «законченность территориального раздела земли крупнейшими капиталистическими державами». «Характерная черта империализма состоит в том, что весь мир… разделяется в настоящее время на большое число угнетенных народов и ничтожное число народов угнетающих, располагающих колоссальными богатствами и могучей военной силой» [24]. «Колониальная политика монопольного обладания территорией земли, поделенной до конца», зумовила поширення в археології теорій, що відповідали б цій політиці, обгрунтовували б її, стверджували б “одвічність” такого монопольного володіння територією землі, мовляв, одвічно ще від часів палеоліта, поділеною до кінця. “Довгий череп”, “автаркія”, “колонія”, “шляхи завоювання”, “ієрархія”, “пануючий шар” – головні номенклатурні ідеї фашистсько-імперіалістичної археології.

У Карла Шухгардта читаємо: Bei Ausbreitung der nord- und mitteleuropäischen Kultur  g e g e n  O s t e n  w i r d  d a s  e r o b e r n d e  H e r r e n v o l k  sich nur dünn über die weiten längst besiedelten Gebiete gelegt haben – etwa wie Alexander der Grosse mit einem kleinen Eliteheer, mit ein paar Tausend Offizieren und Geheimräten das riesige Perserreich beherrscht und verwaltet hat Wie verkehrt wäre es also, etwa die Spur der indogermanischen Wanderung nach dem Leitfossil, nordischer Schädel abzusehen zu wollen [25].

Прикладом походів Олександра Македонського пояснює Карл Шухгардт новітню фашистсько-імперіалістичну концепцію “міграцій”, як завжди, так і тут механістично ототожнюючи дві цілком відмінні стадії суспільного розвитку, просуваючи “Offizieren” і “Geheimräten”, воєнну й бюрократичну касти в родове суспільство.

Але перейдімо до  “І н д о г е р м а н ц і в”  Коссіни.

III

Археологічні праці Коссіни мають характер політичних памфлетів. Його “доббертинці” та “еллербекці” виступають як псевдоніми, що вже на літоринському ступені за “кам’яної доби” здійснюють і остаточно вивершують те, що на сьогодні є об’єктом найбільших імперіалістичних зазіхань та прагнень німецького монополістичного капіталу.

Розділ за розділом, сторінка за сторінкою, рядок за рядком Г. Коссіна, предтеча фашистських “расистів”, ще з 1902 р. в усіх своїх працях розгортає програму німецької імперіалістичної експансії. /487/

«Колониальная политика монопольного обладания территорией земли, поделенной до конца» (Ленин) знаходить в особі Густава Коссіни в сфері археології сумлінного слугу й виконавця. Наука капіталістичного світу стає доктриною нестримного шовінізму. Археологію наскрізь просякають шовіністичні тенденції. Основні схеми й висновки підпорядковуються остаточній меті: ідеологічне готування грунту для імперіалістичних воєн. “Індогерманці” – Густава Коссіни, його трактат про доббертинців та еллербекців ввесь просякнений ідеєю реваншу.

Прослідкуймо за викладом Густава Коссіни з того моменту, як він у своїх “Індогерманцях” переходить до т. зв. “анцильських” часів і спиняється на розкопинах коло Доббертину.

«Я, – каже Густав Коссіна, – називаю цю людність (анцильської доби), відповідно до знахідки з Доббертину біля Голдберіу в Мекленбурзі, доббертинськими людьми; в Данії є знову таке місце знахідки – Маглемозе біля Муллеруна на Зеаланді, що від нього таксамо пішла назва» [26]. «М и  м а є м о  з а с в і д ч е н і  д л я  а н ц и л ь с ь к и х  ч а с і в  д в а  д о в г і  ч е р е п и  т а  1–3  к о р о т к і.  Як рибалки та мисливці мали ці люди свої житла (Flosswohnungen) наприкінці анцильської стадії виключно на озерах та болотах». «У формі посуду виявляють доббертинці ще багато зв’язків з виробами польодовикової магдалієнської доби, а саме в умілості та звичці прикрашати цей посуд натуралістичними малюнками тварин або геометричним орнаментом» [27]. «Мова доббертинців анцильської доби аглютинативна, тобто мова, де відношення слів у реченні позначається префіксами, суфіксами та інфіксами, а не флексіями» [28].

Ми підкреслили те місце, де Г. Коссіна каже про кількість засвідчених для анцильських часів черепів. Чи дозволяє той незначний антропологічний матеріал, на який посилається Густав Коссіна, твердити про «мішану довго-короткоголову расу»? Чи має автор будь-які підстави оперувати частковими висновками з часткових доббертинських розкопин як загальними історично-етнічними категоріями?..

Його методологічні шляхи – це шукання «закінчених безпосередніх протилежностей». Звівши часткові спостереження щодо доббертинських розкопин у таку «окрему, незмінну, застиглу, раз назавжди дану расу», якою він тепер оперуватиме протягом всього свого викладу, він таку саму операцію проробляє над матеріалами розкопин в Еллербеці. В Еллербеці він знаходить закінчену безпосередню протилежність Доббертину. «Щось шість тисяч років до нашої /488/ ери відокремилася (löste sich), – пише Г. Коссіна, –від цієї мішаної довго- та короткоголової доббертинської озерної людності людність переважно довгоголова, щоб оселитися на берегах та на островах Остзее, яке на новому ступені своєї зміни обернулося в вільне, солоне море (літоринський ступінь Остзее, Litorinastufe der Ostsee)» (O[p]. c[it]. S. 26) [29].

Після анцильської доби (Ancylus-Zeit) приходить літоринська (Litorina-Zeit); після доббертинської людності – еллербекська, після мішаної довго-короткоголової раси – людність з ознаками приналежності до довгоголової раси. «З людських кістяків, знайдених у купах мушлів, два були довгоголові… Селищне місце Еллербек дало певну кількість довгоголових черепів» [30].

Цю людність узбережжя Г. Коссіна, «за найвидатнішим та особливо давнім місцем знахідки – Еллербек у Кільській гавані», називає “еллербекськими людьми”. «В Данії знову таки їх називали за давньою мушлевою купою Ертебалле коло Лімфйорда» [31].

Що може зробити з цих двох черепів з мушляних куп та з двох довгих і 1 – 3 коротких черепів Доббертину перший-ліпший буржуазний археолог – це видно на прикладі Густава Коссіни. Він з них робить стабільні раси, поширені у всесвітньому історичному масштабі. За Г. Коссіною, «якщо доббертинська людність сиділа на південь від східного моря в області східного Ганновера та Шлезвіг-Гольштейна і на схід через Мекленбург, Бранденбург, Поммерн, Позен аж до Естландії і свій центр ваги мала на сході, таксамо в північно-східній Німеччині, таксамо в Данії на островах (але не на Ютланді), то нову узбережну людність ми знаходимо на півдні східного моря переважно на заході: в передньому Поммерні, на Рюгені, в Шлезвіг-Гольштейні та на східному узбережжі Ютланду» [32]. Безпідставно? Так! Безглуздо? Так! Цілковита дурниця? Так! Як писав В.І.Ленін, навіть «умнейшие люди буржуазии запутались и не могут не делать непоправимых глупостей», «на этом буржуазия и погибнет» (XXV, с. 221).

Однак, і всього цього не досить для Густава Коссіни. Цілком антиісторично переносячи в найдавніші часи кам’яної доби сучасні етнічні групи, /489/ Коссіна в цих “еллербекцях” бачить безпосередніх предків сучасних германців.

«Еллербекці стають народом для себе, і саме вони повинні були швидше розвинути мову, ніж інертні доббертинці». «Я, – додає Густав Коссіна, – бачу в них праіндогерманців». Расово, культурно, мовно еллербекці “вищі” за “доббертинців”. «Коли в доббертинців головний матеріал знарядь – кістки, оленячий ріг, то еллербекці – кременярі».

Підводячи під кременярську техніку визначення її через етнічний субстрат, Г. Коссіна твердить: «Область кременярської цивілізації» – «область еллербекської цивілізації» [33].

У наведених цитатах чітко виявилося класове обличчя Густава Коссіни, класові настанови його “археологічної науки”. З часткової знахідки, узагальнивши частковий антропологічний матеріал, Коссіна підносить свої археологічно-антропологічні узагальнення на рівень вчення про мішану довго-короткоголову доббертинську расу. Це в нього метод. На одне узагальнення Густав Коссіна нагромаджує інше.

Друга часткова з погляду антропологічного, кількісно таксамо невелика знахідка в Еллербеці дає йому “підставу” говорити про іншу расу і іншу епоху. Він розвиває тезу про відокремлення еллербекської раси від доббертинської. Цим “відкриттям” на літоринському ступені двох рас – одної чистої довгоголової і другої мішаної, коротко¬голової – Густав Коссіна “ствердив”, з погляду расової теорії, найважливіше. – Аджеж він “ствердив” існування двох рас.

З погляду расової “науки” відкриття й з’ясування наявності “вищої” й “нижчої” рас є ultima ratio археологічної і всякої взагалі науки, метод, мета і принцип пізнання. Увесь дальший історичний процес є тільки процес акції чистої довгоголової раси, історія еллербекців та їх боротьби за зверхність проти “короткоголових”. Расова протилежність цих двох етнічних груп творитиме хід дальшого історичного розвитку. Історія людства, за Коссіною – це: «раса || завойовництво || міграція» – міграційна експансія завойовницької раси.

Людність літоринської доби довгоголова. Що таке довгоголова людність, які її особливості? Ми підійшли до одного з найпатетичніших місць у Густава Коссіни, де він висловлює свої заповітні думки одвертого /490/ й тупого, наскрізь шовіністичного імперіаліста. Мова мовиться про  “з а к о н и” (!!).

«За расово-психологічним законом, всередині раси (innerhalb eines Rassenstammes) саме довгоголові утворюють заповзяту, активну, пригодницьку, охочу до переселень, завойовницьку, однак разом з тим творчу, винахідницьку, поступову, при тому аристократичну, ідеалістично настроєну частину людності. А короткоголові, навпаки, складають уперто інертну (sich beharrenden), консервативну, несхильну до поступу, пригод та войовничих мандрівок, політично демократичну, що дбає тільки про власну долю, частину людності» [34].

Націоналістичні тези просувається в палеоліт; посиланнями на одвічність обгрунтовується війну як біологічний закон раси. “Eroberungslust”, воля до влади, до насильства є властива біологічно-расова ознака еллербекців. І слідом за М. Мухом таксамо, як і Шухгардт, Г. Коссіна описує “Drang” “еллербекців”.

…«Велике зростання разом з завойовницькою пристрастю (Eroberungslust) жене велику частину еллербекців на Захід, де вони в Бельгії та на північному сході Франції у формі широкого клину осельницької області ідуть у південно-західному напрямку аж до Дордоньї і там насаджують північну цивілізацію, що зветься кампінійською. Таксамо поширюються вони по південно-східній Англії». «Обидві  к о л о н і а л ь н і  о б л а с т і (!! В.П.) збереглися до кінця кам’яної доби, хоч тут кременярська техніка швидко занепадає і остаточно вироджується проти Остзее, де, на батьківщині цієї техніки, вона квітне і розвивається далі» [35].

Еллербекці – носителі північної цивілізації. “Кампінійська культура” – це культура північної раси. Кампіньї це еллербекці, еллербекська колонія (Kolonialgebiet). Уже в цей час кільські еллербекці “мали” свої колонії. “Колоніальна експансія” – одвічна расово-біологічна категорія еллербекців.

Щоб підкреслити всю одвертість цих імперіалістично-колонізаторських тверджень Густава Коссіни, наведемо цитату з Г. Обермаєра, де він обмежується зіставленням Кампіньї з купами мушлів півночі.

«Западно-европейских современников стадии северных кухонных остатков мы должны представлять себе в качестве первобытных скотоводов и земледельцев: на это указывает, по крайней мере, одновременная кампинийская стадия» [36].

Визнавши кампінійську культуру за еллербекську, плід завойовницької експансії еллербекської раси на Захід, Густав Коссіна з заходу переносить /491/ свій погляд на схід, щоб, як наперед зрозуміло, побачити і там тих самих кільських еллербекців і трактувати всі місця знахідок на півдні Литви, Польщі та Волині крем’яних сокір того самого типу, що й знайдені при розкопинах в Еллербеці, як східні колонії еллербекців.

Коссіна каже: «Середня Европа, окрім північної Німеччини, лишається за часів еллербекської цивілізації майже незаселеною, бо все ще холодний, вогкий клімат сприяв тільки ростові безкраїх пралісів. Навпаки, дуже ранніх представників обох родів еллербекської крем’яної сокири, що, можливо, в своїх Kümmerformen належать ще до анцильських часів, ми знаходимо в південній Литві, південній Польщі та Волині (7 тисячоліття)» [37].

Цих крем’яних сокир, про які навіть сам Густав Коссіна мусів застерегти, що вони належать ще анцильській добі, було досить, щоб трактувати знахідки їх як еллербекські “Ostkolonien”.

Після того, як Густав Коссіна опинився на терені східної Европи, йому не було вже трудно просунутись із своїми кільськими еллербекцями далі на схід, до Месопотамії, щоб як і в кампінійцях заходу, так і в сумерійцях сходу побачити тих самих остзейських осельників кільського узбережжя. Для цього досить було тільки одного “wenn” і одного “alsbald” [«якщо…то». – Вперед].

«Якщо ми, – пише Густав Коссіна, – наважимось прийняти, що, коли людність цих східних колоній простяглася в напрямку на південний схід аж до Месопотамії, то вони могли створити основний стовбур сумерійців, які, за Г. Гейном (H. Hein, Mannus, 1919), споріднені з індогерманцями» [38].

Не передбачаючи, що 1934 р. з «поступом (фашистської) науки» буде “доведено”, що хліборобство є властива расова ознака “матеріалістичної”, “нижчої” “раси”, а “вищі” “ідеалістичні” раси нічим, окрім полювання, ніколи не займалися, Густав Коссіна приписує еллербекцям, окрім кам’яної техніки та Eroberungslust, ще також і запровадження хліборобства (Коссіна ще до певної міри визнає “поступ”).

«В другій половині 5 тисячоліття, за часів молодших данських мушлевих куп, які тепер уже більше не лежать так густо як раніш на морському березі, еллербекці виявляють великий поступ у розвитку хліборобства, скотарства і кераміки, формою та прикрасами тісно зв’язаної з давнішньою, однак значно досконалішої». «Одночасно відбувається також стрибок у розвитку мови, що тепер з праіндогерманського ступеня розвивається в цілком розвинену, чисто флективну індогерманську мову» [39]. /492/

Ми виклали думки Густава Коссіни. Його твердження про “доббертинців” та “еллербекців”, про вищі і нижчі раси, про західно-південні і східні “колонії” – це реакційне манячіння, шовіністичні химери представника нисхідного класу, класу, засудженого на загибель.

Імперіалізм означає реакцію по всій лінії. «Политическая реакция по всей линии – свойство империализма [40]. «Эксплуатация угнетенных наций, неразрывно связанная с аннексиями, и особенно эксплуатация колоний горсткой “великих держав”, яка «все больше превращает цивилизованный мир в паразита на теле сотен миллионов нецивилизованных народов» [41], – знайшла в Густаві Коссіні свого барда, що всю археологію реконструював на канві визнання «одвічних прав вищої раси» на експлуатацію колоній.

IV

1930 р. І.І. Мєщанінов у розвідці «Палеоэтнология и Homo Sapiens», виступаючи проти буржуазної археології, в якій: «все смены культурных оформлений приписываются внедрению народов, носителей той или иной культурной формы; условно устанавливаемые даты различных переселенческих моментов признаются за даты начала и конца культурных эпох» [42], передбачає, що ототожнення «культуры – этноса» буде доведене в буржуазній археології до остаточного абсурду і певну расу буде визнано за одвічного носителя хліборобства. Він писав: «По обычному толкованию археологов выходит, что всякая перемена хозяйственно-экономических отношений связана с переменой этнического состава… Определенные, сложившиеся формы хозяйства приписываются определенному же племени, появление которого в новом месте несет за собою новые условия общения и труда. Мы близки к отрицанию перехода на земледелие и признанию какого-то избранного племени, изначально склонного к обработке земли. Выходит, что на земном шаре сразу появилась земледельческая раса, разносившая в дорожной сумке ячмень и пшеницу» [43]. Однак, те, що Мєщанінов уважав 1930 р. за остаточне reductio ad absurdum буржуазної палеоетнології, за момент її самоспростовання, в обставинах розвитку світової економічної кризи та росту фашизму знайшло собі цілковите відображення в статті  F. M e r k e n s c h l a g e r-а (Berlin) “Die Frühgeschichte des Ackerbaus im Lichte vorgeschichlicher Rassenbewegung”, вміщеній в 1–2 вип. тома XXIX “Anthropos”-а за цей рік (1934). Ф. Меркеншлагер договорив те, що ще не було досі /493/ договорено фашистською расовою теорією, поставив крапки над і, де їх не було ще поставлено.

Стаття Ф. Меркеншлагера починається з тези: «Жодна з дичок наших культурних рослин не була пристосована в нашій зоні до умов льодовикового часу. Про цей факт навряд хоч один з численних расових письменників висловився, дарма що тема “людина та культурна рослина” повинна становити дуже важливе попереднє питання. Аджеж рослина є носитель людського й тваринного життя, і великі рухи в рослинному царстві завжди тягли за собою рухи народів у просторах, де вони жили» [44].

Звернімо увагу на універсалістично біологічний характер авторового твердження, намагання звести історію людського суспільства до ботаніки, першу зробити історією другої, – своєрідна поправка, яку він хоче внести у виклад расових теорій, – і слухатимемо Ф. Меркеншлагера далі. «Час зледеніння був часом мисливців». «Багато разів зазнавали окремі ландшафти зміни флор, але жодна з цих праформ наших злаків не була складовою частиною давньо-европейського рослинного покрову. Людність льодовикової доби була мисливцями на оленів та мамутів; їх існування грунтувалося переважно на видах рослин, які були споживою для тих тварин». Знов відзначімо антиісторичний характер викладу. Ф. Меркеншлагер шукає «праформ наших злаків» за льодовикової доби і не знаходить їх. «Жодна з праформ наших злаків не була складовою частиною давньо-европейського рослинного покрову», – констатує Ф. Меркеншлагер і робить з цього висновок, що людність тієї доби була мисливською. Цей висновок, зрозуміло, можна зробити тільки тоді, коли мислити закінченими «безпосередніми протилежностями», коли говорити тільки “так – так”, “ні – ні”, коли не визнавати того, що річ, явище або процес може бути «самим собою и в то же время чем-нибудь другим».

Для Ф. Меркеншлагера “хліб” є “хліб” і “хлібороб” є “хлібороб”. Він не припускає того, що хліб може бути не тільки хлібом, а разом з тим і чимось іншим: “жолудем”, “ріпою”, “корою”.

Після того, як акад. Н. Я. Марр довів, що слово, яке означає “хліб”, спочатку означало “жолудь” [45]; після того, як з етнографічних джерел ми довідуємося, що для «патріархального господарства (значною мірою натурального господарства)», жолудевий хліб, посіви ріпи на випалах, хліб з кори зовсім не пережиткові явища, – ми ясно уявимо собі, наскільки недіалектичні, антиісторичні абстрактні узагальнення Ф. Меркеншлагера. Завдання дослідника полягає зовсім не в тому, /494/ щоб, виходячи з сучасних форм злаків, шукати за доби зледеніння «Urformen unseres Getreides», «Kulturpflanzenwildinge», «дички наших культурних рослин», як це робить буржуазний дослідник, що не припускає «перерывов постепенности». Аджеж палеоетнологічний аналіз мови з певністю свідчить про «смену желудей хлебными злаками». «Увязка с историею материальной культуры, следовательно с хозяйством, снабжает нас возможностями датировать время и особенно последовательность первичных слов зтого порядка; так смена жолудей хлебными злаками, как питательного средства, находит адекватное отображение в звуковой речи, где соответственные термины представляют одно и то же слово, лишь со сменой значений по указанной функции, сначала “жолудя”, да и “дуба”, впоследствии “хлебного злака” и самого “хлеба”» [46]. «Дуб… дольше сохранился на севере, конечно, по традиции от эпохи пребывания в странах с дубом, ибо он был источником питания, благодаря своим “жолудям»”, название которых успело в других местах перейти по функции на “хлебные злаки”» [47].

Знову таки сіяння ріпи, кореняків на лісових випалах, “згарищах” (“кулігах”, “ландах”, “лядах”) передує сіянню вівса, ячменю, жита, пшениці тощо [48]. /495/

Супротивно до цього, за Ф. Меркеншлагером, вся справа сходить до зміни клімату, до міграції рослинних видів та людських рас. «З кінцем льодовикової доби з’являється хліборобство». «Початок хліборобства історики цього останнього залічують до мезоліту (середня льодовикова доба). Одночасно з’явилися короткоголові раси. Наявність окремих коротких голів доведено вже для пізньої кам’яної доби (“фурфооз”), але вперше масово виступають вони пізніше (офнетова печера, вищий шар). Праформи короткоголових рас прийшли з Туранських узгір’їв, де знаходять праформи головних видів наших, зернових культур і де їх ще і на сьогодні знаходять велике багатство типів. Праселяни та празбіжжя виступали там у змінних відношеннях. В різноманітних варіаціях несучи з собою багато іранських елементів, прийшла через Малу Азію в Европу короткоголова мішана праселянська раса і там у процесі, що тривав протягом тисячоліть, відокремила іранський елемент від. туранського, гірсько-лісову расу від раси властиво селянської. Так утворилися дінарська і альпійська раси. Відокремлення сталося за кліматичними та грунтознавчими законами, при чому альпійській расі виразно сприяв клімат внутрішньої країни та біохемія бідних на йод юрських ландшафтів. Внаслідок появи короткоголових рас з’явилися в Европі: (Einkorn) [однозерні. – Вперед], овес (Emmer), полба (Spelz), просо, льон, пшениця, ячмінь» [49].

Стаття Ф. Меркеншлагера симптоматична як для розвитку буржуазної історії хліборобства, так і для етапів розвитку расової теорії. Ф. Меркеншлагер з’єднує ту й ту. Коли для Густава Коссіни і навіть Ганса Гюнтера запровадження хліборобства було ще «ступенем розвитку» (Stufenentwicklung), то Ф. Меркеншлагер ствердив, що “хлібороби” – це “раса” [50]. За Густавом Коссіною, “еллербекці” «в процесі поступу» запроваджують хліборобство: “мисливська” людність обертається в “хліборобську”. З погляду Ф. Меркеншлагера такий виклад не є “фашистськи” ортодоксальний. Ф. Меркеншлагер воліє “індогерманців” лишити одвічно мисливцями. Довгоголова автохтонна раса Европи – мисливська раса. Мисливство – ознака расової приналежності, справа шляхетних, гідна представників “вищої” раси. А хліборобство – справа раси “нижчої”. В протилежність автохтонній довгоголовій расі Европи, короткоголова раса в Европі це – зайди, мігранти, “азіати”. Короткоголові – “одвічно” хлібороби. Хліборобство – расова біологічна ознака, ознака “нижчої” расової приналежності. Поява хліборобства в Европі – поява короткоголової раси, міграція туранців, праселян, празбіжжя. Хліборобська /496/ людність “пальових будівель” – це й є короткоголова людність, “альпінці” [51].

Протилежність мисливства й хліборобства – не протилежність двох суспільно-економічних епох у докласовому суспільстві, як це викладає цілком чітко і ясно Фр[ідріх] Енгельс у “Походженні родини, приватної власності й держави” [52], а, за расистами, протилежність рас, зміна двох етнічних груп, що самостійно й незалежно одна від одної зародилися [53].

Фінансовий капітал, скинувши з себе демократичний серпанок, оголивши свою політику хижака, намагається разом з тим прикрити цю свою політику грабування народних мас, переводу пролетаріату в становище раба, відповідними псевдоісторичними хитруваннями намагається підвести під неї певну ідеологічну базу. «Скинувши демократичне прикриття, фашисти шукають інших прикриттів…». Фашистську ідею “расових каст”, “кастового” “етнічного” “розчленування”, “ієрархії рас” Ф. Меркеншлагер переводить на мову “етнологічно-археологічних студій з праісторії”. Коли буржуазні ідеологи, що визнавали «ідею розвитку», виходили хай «з ходячої», але все ж таки «ідеї еволюції», вважали “мисливство” за «попередній ступінь» розвитку проти “хліборобства” і тільки сперечалися, чи “скотарство” передувало “хліборобству” чи навпаки, – то Ф. Меркеншлагер вносить фашистські “кастові” і “прусько-єгіпетські” корективи в цю схему [54].

1923 р. А. Пльотц писав: «В державах, у яких найбільше поширений північний тип, цей тип трапляється частіше у вищих, забезпечених, пануючих класах, ніж у нижчих, бідних, отже за соціальними верствами наших станів і класів ще вдається чітко розпізнати шари антропологічних елементів» [55]. Але коли А. Пльотц, цей видатний представник расової фашистської теорії, 1923 р. давав тільки часткову формулу: «Bei den Bauern, Kleinbürgern und Proletarien ist dementsprechend der /497/ verhältnismässige Bruchteil des alpinen und meditarranen Typus etwas grösser» [56], то Ф. Меркеншлагер кладе цю реакційну формулу в основу цілої “культурно-історичної” схеми і твердить, що селяни є не “Bruchteil des alpinen Typus”, а окрема “альпійська раса”. Якщо навіть “метр” фашистської расової школи Ганс Гюнтер включив “вільних селян” разом з “шляхетством” (Adel) до складу “північної раси”, то Ф. Меркеншлагер уже зовсім виключає селянство із складу північної раси. «Селянство не складова частина тієї самої раси, а цілком окрема раса» [57].

Взагалі Ф. Меркеншлагер продовжує і вивершує фашистську схему “праісторії”. Приміром, Е. Фішер у своїй “Науці про расу” свого часу твердив, що “мегалітична людність”, “будівники дольменів” – “антропологічно” “північна раса” [58], Ф. Меркеншлагер відповідно до того, протиставляючи високодуховну “мисливську мегалітичну культуру узбереж” “інертним”, “матеріалістично-практицистичним”, “колективістичним” “хліборобам-альпінцям” (туранцям), осельникам континенту, пише: «Наприкінці кам’яної доби на узбережжі від півночі повз Африку аж до Палестини розквітла (brannte auf) культура, яка, хоч у цих областях хліборобство вже пустило коріння, лишилася власне мисливською. У величних кам’яних нагромадженнях прагнули ці люди до осмислення життя (nach einer Sinndeutung des Lebens). Однак, Центральна Европа більше не відгукувалась. Вона стала тве¬резою, розсудливою, практичною. “Пальовий міщанин”, прототип буржуазності, праселянин з його потягом до секурилізацїї жив своїм вузьким замкненим життям» [59]. «…Уздовж узбереж з’явилися великі мисливські культури. Центральна Европа більше не відгукується. Короткоголові раси, що принесли хліборобство, були надто практичні, надто тверезі, щоб осягнути розум великих кам’яних, мегалітичних споруджень» [60], і тут же просувається контрреволюційне твердження про “азійський”, “расовий” “туранський” характер колективізму, що ще, мовляв, за “льодовикової доби” не відповідав “европейському індивідуалістичному духові”. …«Проти селянських родинних колективів люди льодовикової доби були індивідуалісти» [61]. /498/

«Фашистська ідеологія повинна прикрити завісою контори фабрикантів, заводчиків, контори біржевих акул» (“Известия” 1–V–34), і посиланням на структуру Европи льодовикової доби, на кам’яний вік Ф. Меркеншлагер доводить одвічність класової експлуатації, класового визиску, що в нього іменується “расовою психологією Европи”.

…«Расової психології Европи не можна пізнати, не знаючи структури, в якій перебувала Европа наприкінці кам’яної доби [62], і ця структура була приготована життям культурних рослин [63]. Повторяємо назви: Einkorn, Emmer, Spelz, полба, – яку сьогодні ще культивують в альпійській області і тільки там, пшениця, ячмінь, льон, просо» [64].

Перед лицем економічної кризи, що проходить в обставинах загальної кризи капіталізму, перед погрозою революційної кризи, що зріє й визріває, коли «робітничий клас капіталістичних країн, доведений до одчаю чотирилітньою кризою та безробіттям, стає на путь революції» (Сталін), буржуазія створює найрізноманітніші, найфантастичніші соціологічні рецепти “виходу з кризи”. Ф. Меркеншлагер пропонує щодо “нижчих” рас звести “соціологію” до “ботаніки”, “суспільну політику” до “селекції рослин”. Не “соціолог” і не “антрополог” повинні займатися “нижчими расами”, а “селекціонер-ботанік”. Звичайний поділ на “вищі” і “нижчі” раси вже не задовольняє новітніх фашистських расистів».

«Rasse, – зазначає Г. Гюнтер, – ist ein Begriff der Naturwissenschaft, auf den Menschen angewandt» [65]. Але якого саме “природознавства”? Саме якої даної ділянки природознавчої науки? І Ф. Меркеншлагер дає, з погляду фашистської расової науки, юнкерсько-тупий і ретроградний, але послідовний у своєму презирстві до робітничого класу та селянства висновок: для нижчих рас – ботаніки… «Може цікаво буде для істориків культури, коли про динаміку “раси” скаже слово ботанік, який – і це рішуче слід зауважити – визнає, що до об’єктів  с п о с т е р е ж е н н я  с е л е к ц і ї  т а  к у л ь т у р и  к у л ь т у р н и х  р о с л и н  н а л е ж и т ь  т а к с а м о  й  л ю д и н а,  і який тому взагалі не схиляється перед ботанічно-матеріалістичним сприйняттям історії. Між людиною й рослиною є взаємовідношення» [66].

“Людину”, а саме “альпінців” трактовано як “об’єкт селекції”. Це сугубо-реакційне, абсолютно дике твердження могло зародитись тільки /499/ в обставинах одвертої терористичної диктатури фінансового капіталу, що гниє й конає. Але хоч скільки б у цих реакціонерів було презирства до робітничого класа та селянства, їх презирство тільки другий бік їх тремтячого жаху перед неминучим повстанням пролетаріату.

Хоч скільки б імперіалізм, цей «паразитический или умирающий капитализм», «живущий на счет современного пролетария» (Л е н і н) намагався виправдати свій паразитизм посиланнями на те, що, мовляв, це “антропологічно зумовлено, що фабриканти є фабриканти, банкіри – банкіри, пролетар – пролетар, – «крах капитализма неизбежен»: «Империализм есть умирающий капитализм, переходный к социализму» [67]. «Империализм есть канун социальной революции пролетариата» [68].

Зрозуміло, що Меркеншлагерова “Рання історія хліборобства в світлі передісторичних рухів рас” жодного наукового, жодного пізнавального значення не має. «Ідеологія фашизму стоїть ще в яскравішій суперечності до дійсності, ніж ідеологія буржуазної демократії, ніж ідеологія лібералізму» (Известия 1–V–34). Проти праць Леббока, Тейлора тощо такі фашистсько-реакційні праці, як Ф. Меркеншлагера, є великий крок назад.

«Государственно-монополистический капитализм, – писав Ленін, – есть полнейшая материальная подготовка социализма,… есть та ступенька исторической лестницы, между которой (ступенькой) и ступенькой, называемой социализмом, никаких промежуточных ступеней нет» [69], і в іншому місці Ленін писав про імперіалізм: «Империализм есть особая историческая стадия капитализма. Особенность эта, – пояснює тов. Ленін, – троякая: империализм есть 1) монополистический капитализм; 2) – паразитический или загнивающий капитализм; 3) – умирающий капитализм» [70]. «Империализм есть отживающий, но не отживший капитализм, умирающий, но не умерший» [71].

Ми знаємо: «Империализм есть канун социальной революции пролетариата» (Ленін, Соч., XIX, с. 77). Але те, що є «кануном социальной революции пролетариата», то буржуазія, передчуваючи свою загибель як класу, намагається перевести в план біології. Тема “Untergang-а” [загибелі, присмерку. – Вперед] є одна з найпопулярніших тем літератури конаючого капіталістичного світу, але німецькі фашистські теоретики-расисти, /500/ затушковуючи класові коріння боротьби двох антагоністичних класів – буржуазії та пролетаріату, кажуть, про «Entnordung des Deutschlands» [72] про «das Versiegen des Blutes» [73]. “Змішання” є причина “розкладу” і навпаки, “das gleiche Blut” «творить своєрідність і сталість» [74]. Отже, процесу “денордизації” треба протиставити процес “нордифікації”, – теза, яку, хоч як це не дивно, висунув 1908 р. саме Вальтер Ратенау і на яку охоче посилається в своїй книзі “Adel und Rasse” Ганс Гюнтер [75].

Визнання “Untergang-а des Abendlandes” [занепаду Заходу. – Вперед] є вихідний пункт книги Г. Сіменса про “Vererbungslehre” [76]. Як і Гюнтер, Г. Сіменс визнає, що причина “занепаду” є “змішання раси”. «Справжня причина виродження, справжня причина занепаду народів є в остаточному результаті завжди das Versagen der Auslese [зречення добору [за расою, кров’ю]. – Вперед]; все інше відступає перед цією найважливішою причиною» [77].

Тов. Сталін у своїй доповіді на XVII партз’їзді казав, що в «фашизме германского типа, который неправильно называется национал-социализмом… при самом тщательном рассмотрении невозможно обнаружить в нем даже атома социализма» [78]. Та в творах німецьких расистів можна виявити багато такого, що відбиває класові прагнення юнкерства. В основі всіх “расово-гігієністичних” рецептів Г. Сіменса лежать виразні реакційно-антидемократичні юнкерські тенденції [79]. Adel [панство, дворяне. – Вперед] – ось гасло. Сіменс, як і Гюнтер, дає виразно юнкерські твердження: перше “завдання расової гігієни”, за Г. Сіменсом, «затримати вимирання соціально вищих кіл» [80]. Для буржуазно-фашистської “Vererbungslehre” [спадковости. – Вперед] характерний той самий «поворот от демократии к политической реакции», який відзначається по всій лінії для доби імперіалізму.

Якщо буржуазно-демократичне вчення про спадковість клало в основу тезу про “спадкування придбаних властивостей”, то тепер цю тезу заперечується. Г. Сіменс висловлюється досить ясно: «Da Eigenschaften nicht vererbt werden, so kann natürlich auch von einer “Vererbung erworbener Eigenschaften” gar nicht im Ernst die Rede sein». «Die “Vererbung erworbener Eigenschaften” die in der Weltanschauung und in den politischen, zumal sozial-politischen Ansichten vieler Nichtbiologen  /501/ immer noch eine so grosse Rolle spielt, ist also nichts weiter als ein Ausdruck völliger Unklarheit in den einfachsten vererbungsbiologischen Grundbegriffen» [81].

Усувається тезу про “спадковість придбаних властивостей”, усувається ідею “розвитку” і тим самим зміцнюється метафізично-механістичні елементи. Усе сходить до спочатку даної, одвічно незмінної стабільної “етнічної маси”. Домішка “чужої крові” може її “псувати”. Отже завдання “науки про спадковість” та “расово гігієнічні заходи” полягає не в тому, щоб “розвивати придбані властивості”, “рухатися вперед”, а в тому, щоб відновити початкову “чистоту крові”, відновити початкові “гени”, “ствердити тотожність крові”, “das gleiche Blut”. Клас, засуджений на загибель, одвертається від прийдешнього і в повороті до минулого шукає шляхів для порятунку.

Теза буржуазної антропології і археології про “прарасу” тісно зв’язана з тезою “про прабатьківщину”. “Ізольованість прабатьківщини” була умовою створення раси [82]. “Ізольованість”, мовляв, стане основою її відтворення. Те, що було досі тільки теоретичною тезою буржуазної археології й антропології, тепер здійснюється в державній політичній практиці фашизму. “Urheimat” як “Isolationsgebiet” [–] це політична теза про “автаркію”, перенесена в “праісторію”. Оскільки заперечується «Vererbung erworbenen Eigenschaften», оскільки заперечується ідея “розвитку” «Stufenentwicklung», оскільки визначається стабільна самототожність етносу, а його буття сходить до зумовленого “першим поштовхом” лінійного механічного руху в часі й просторі, то найважливіше “політично-державне” завдання є: в такий спосіб створивши умови ізольованості для раси, відновити “початкову расу”.

Підпорядковуючи історію біології, трактуючи антропологію виключно як природничу науку і підпорядковуючи їй соціальні явища, намагаючись протиставити «перерывам непрерывности» “тотожну безперервність”, фашистські антропологи знаходять прагерманців (“північну расу”) за “доби ориньяка”.

«Ще за часів неандертальської людини, або близько після того, в відтинку часу раннього дилювію, що його археологи звуть ориньякською добою, з’являється в Европі, – прийшовши з північного сходу чи сходу /502/ чи нарешті, з Азії, – нова раса, ориньякська, лесова людина, за деякими дослідниками прототип західної раси, за іншими – прототип північної, або ж спільний прототип і північної, і західної рас» [83]. Хоч ориньякську людину буржуазні вчені визначають за прототип і північної, і західної раси, однак Г. Гюнтер обстоює, що в ориньякських праформах більше було все таки північного, ніж західного. «Розглядаючи череп ориньякської раси, я діставав вражіння, що череп цієї раси стоїть ближче до північного, ніж до західного, а далі таксамо, що ориньякський череп ближчий до північного, ніж череп кроманіонської раси» [84]. Однак, як основну приймається тезу, що «sich aus der Cro-Magnon-Rasse die nordische Rasse herausgebildet habe» [85]. «Через добір, через виплекування в ході довгого протягу часу від давнішого до пізнішого кам’яного віку з кроманіонської раси витворилася раса північна» [86].

“Північна раса” є справжня “прараса” людства. Е. Фішер каже про появу «in Jungpaläolithikum» сучасного “Homo sapiens”, «seine erste Auspägungsform» – “Lössmensh”, “Aurignac Rasse” [87]. «З усіх припущень за найкраще обгрунтоване» Е. Фішер вважає те, що «з кроманіонської раси виникла північна мегалітична людність, будівники дольменів Скандінавії, Данії тощо, тобто антропологічно північна раса» [88].

Рехе вважає, що “північна раса” розвинулася з “ориньякської” або «спорідненої досі невідомої форми», і припускає таксамо, що «до створення раси» … причетна також і кров homo priscus (кроманіона) [89]. Щодо цього останнього, то Рехе вважає відношення кроманіонської раси до інших “ще нез’ясованим”. «Багато хто приймає, що ця раса /503/ виникла з ориньякської і що вона розвинулася в пізніші европейські раси, в homo europaeus та homo mediterraneus». Це твердження приймає й Рехе [90].

VI

Коли буржуазні вчені в основу антропології кладуть “форму черепа”, “зріст”, “колір волосся”, заперечуючи розвиток і трактуючи расу як стабільну “масу” [91], що лишається завжди незмінною, то Маркс і Енгельс розглядають процес антропогенеза, не відриваючи його від процесу виникнення й розвитку виробництва. «Людей можна відрізняти від тварин з свідомості, релігії, взагалі з чого завгодно. Сами вони починають відрізняти себе від тварин, тільки но починають продукувати потрібні для життя засоби – крок, зумовлений їх тілесним життям» [92]. «Першим історичним актом цих індивідів, яким вони відокремлюються від тварин, є не те, що вони мислять, а те, що вони починають продукувати засоби для свого існування» [93].

«В чому ж ми знову знаходимо характерну ознаку людства, яка відрізняє його від стадії мавп? У праці». «Праця створила саму людину» – ось основна теза марксоленінської науки в питаннях антропогенези, як /504/ її висловлює Фр[ідрих] Енгельс у своїй розвідці “Роль труда в очеловечении обезьяны”.

Не “череп”, не “форма черепа”, не “колір волосся”, а “рука”, “розвиток руки”. «Розвиток специфічних функцій руки означає появу знаряддя, а знаряддя означає специфічно людську діяльність, що перетворює вплив людини на природу – виробництво» [94].

Виробництво випадає з уваги буржуазної антропології. Вона нічого не каже про працю, про суспільні відносини виробництва, але уперто твердить про “форми черепа”, “кров”, “колір волосся”, при чому “особливості копальної людини доби палеоліту” безпосередньо пов’язуються з сучасними расовими типами.

Карл Шухгардт у своїй “Alteuropa”, характеризуючи етапи розвитку буржуазної антропології, називає три імени – Вірхов, Шліц, Гюнтер [95]. Р. Вірхов, як це підкреслює К. Шухгардт, відмовлявся за давніми черепами та сучасною людністю відтворювати давні «Völkerverhältnisse, Völkerbeziehungen und Völkerbewegungen in Europa »; щождо Шліца (1915), то цей останній відповідно до форми черепів викопуваної людини “кам’яної доби” звів їх до “головних культурних кіл”: “північного” “тюрінгенського” та “стрічко керамічного” (bandkeramischen). І як останнє слово науки, що діє як “Offenbarung” [одкровення, одкриття. – Вперед], Карл Шухгардт прокламує антропологічні праці Ганса Гюнтера. «Цей надзвичайний (erstaunliche) поступ від Вірхова до Шліца і від Шліца до Гюнтера пояснюється власне поширенням і зміцненням розроблення за останній час археологічної основи» [96].

Але, що це за розпливчастий Шухгардтів “останній час”, ми знаємо, це – доба імперіалізму. Знаємо таксамо і те, в чому сенс цих етапів поступу від “Вірхова до Шліца” та від “Шліца до Гюнтера”. Р. Вірхов ще “ліберал”; він ще припускає скепсис, він ще до певної міри вважає на факти, на конкретний матеріал. Але Карл Шухгардт переоцінив цей “лібералізм” Р. Вірхова. Хоч Р. Вірхов належить ще передімперіалістичній добі, перед Шліцем та Гюнтером, але його лібералізм знаходить собі “корективи” в його націоналізмі і, нарешті, від Р. Вірхова не так вже далеко до Г. Гюнтера. Зазначаючи, приміром, що Поме¬ранія ще за кам’яної доби була заселена, і визначаючи, що «м и  щ е  н е  м а є м о  н і ч о г о,  щ о  з  п е в н і с т ю  д о з в о л я л о  б  с к а з а т и,  д о  я к о ї  н а ц і ї  н а л е ж а л а  ц я  л ю д н і с т ь»,  Р. Вірхов тут же, спростовуючи себе самого, стверджує те, що тільки-но заперечив. Він пише: «Однак, ми можемо це доповнити, оскільки в усіх пам’ятках з того боку Вісли аж до того боку Ельби ми знаходимо /505/ довгоголові черепи, які в великій масі подібні до пізніших германських черепів. Якщо звідціля не може з певністю випливати, що це черепи германської людності, то певно, що це були люди того самого праплемени, чи назвемо ми їх кельтами, чи германцями, чи якось інакше. Цього ми не можемо вирішити, але ми можемо сказати, що це були арійці. Арійці сиділи тут уже за кам’яної доби» [97]. Типовий ліберал. Типові “оговорочки”. «Нельзя не признаться, но нельзя и не сознаться». Він згоджується і не згоджується одночасно. Він протестує, щоб зараз же піти на поступки. Звернімо увагу, приміром, на те, що пише Р. Вірхов з приводу черепів з Lenguel-ю. З тими самими спростованнями й застереженнями, він, нарешті, тут, як і в наведеному прикладі, стверджує те, з негацїі чого починає. «Хотіти визначити належність їх (черепів з Ленгейля) за таких далеких часів однієї із сучасних народностей було б зухвалістю (vermessen). Однак, – і дальшим викладом Р. Вірхов зводить нанівець це відмовлення, – можна сказати, що жодна арійська народність не відтворювала вродливіших форм та що з усіх існуючих племен тільки північні дозволяють визнати ближчу спорідненість». «Можна легко прийти до того, що приписати їй арійське походження або, навпаки, побачити в ній одно з праплемін, з якого походять арійці. Високому ступневі культури, про який свідчить кераміка та явно велике поширення торговельних зносин, що, здається, досягали до Чорного моря, ба навіть до Індійського океану, відповідає гармонійний і культурний характер структури їх кісток» [98].

Різниця між Р. Вірховим та Г. Гюнтером, безперечно, є, але вона не дуже велика. Те, що перший стверджував з застереженням, фашист Г. Гюнтер висловлює вже без ніяких застережень.

Д е н і к е р (Les races de l’Europe) ще 1898 – 1899 р.р. нараховував в Европі шість головних рас (races principales) і чотири побічних (races secondaires). Ріплей (The races of Europe, 1899) налічував три раси, Ганс Гюнтер п’ять: “північну”, “західну”, “динарську”, “східну” та “східно-балтійську” [99]. Е. Фішер називає північну расу, середземну, динарську, альпінську [100]. У Рехе ми знаходимо таксамо і “північну людину”, і “альпінця”, і “динарця” тощо [101]. З тими чи тими відмінами всі антропологи повторюють Г. Гюнтера. Висновки Гюнтера, переказуючи їх, кладе в основу своїх археологічних концепцій /506/ Карл Шухгардт [102]. Фашистські антропологи й археологи складають спільний фронт.

Г. Гюнтер п’ять нарахованих ним рас поділяє на дві групи, що протистоять одна одній. “Творчі раси” протистоять “н е т в о р ч и м”, “вищі” – “нижчим”. До “творчих рас” Ганс Гюнтер залічує “західну” й “північну”, всі інші до “нетворчих”. «Східна раса, – пише Ганс Гюнтер, – є «eine eigentlich stillose Rasse», «eine unschöpferische Menschenart», «нетворчий людський рід» [103]. Північній “германській” расі, навпаки, властиві «велика розумність, творча й розумова обдарованість, велика діловитість, воля, свідомість мети: це типова “активна” раса». «Більше здатності до панування, як до підлеглості», – викладає Рехе за Гюнтером. «Північна раса – білява, велика, довгоголова», – каже Е. Фішер. «Духовні властивості північної раси – велика ділова сила та прагнення до діяльності, чиста фантазія і велика розумність, а таксамо передбачливість, організаторський талант та мистецька обдарованість; з другого боку — великий індивідуалізм» [104]…

У протилежність “північній людині” «альпінець (за Гюнтером) лагідний, покірний, легітимістичний, цілком осілий та інертний», «природжений матеріаліст, міщанин, пацифіст» (Гюнтер), «творчої сили бракує» (Reche, o[p]. c[it].). “Динарській расі” таксамо бракує «власної творчої сили та організаторських талантів». Те саме повторює і Е. Фішер [105]. І “Reallexikon” Еберта пропагує ці шовіністичні реакційні абсолютно ненаукові і безпідставні характеристики як найвище досягнення “науки” [106].

“Організувати” й “панувати” покликана “північна раса”. І “антрополог” Ганс Гюнтер твердить те, що стало в Розенберга офіційною тезою фашистської інтервенціоністської доктрини: «Der nordische Mensch ist ja zugleich am meisten kriegerisch veranlagt und drängt sich am ehesten in den Kampf» [107]. /507/

Рішучу відсіч, яскраву відповідь цим “антропологам”, цим фашистсько-літературним політикам у Берлині з їх інтервенціоністськими зазіханнями на країну Рад дав тов. Сталін.

«Третьи думают, что войну должна организовать “высшая раса”, скажем, германская “раса”, против “низшей расы”, прежде всего – против славян, что только такая война может дать выход из положения, так как “высшая раса” призвана оплодотворять “низшую” и властвовать над ней. Допустим, что эту странную теорию, которая так же далека от науки, как небо от земли, – допустим, что эту странную теорию перевели на практику. Что из этого может получиться? Известно, что старый Рим точно так же смотрел на предков нынешних германцев и французов, как смотрят теперь представители “высшей расы” на славянские племена. Известно, что старый Рим третировал их “низшей расой”, “варварами”, призванными быть в вечном подчинении “высшей расе”, “великому Риму”, причем, – между нами будь сказано, – старый Рим имел для этого некоторое основание, чего нельзя сказать о представителях нынешней “высшей расы”. А что из этого вышло? Вышло то, что неримляне, т. е. все “варвары” объединились против общего врага и с громом опрокинули Рим. Спрашивается: где гарантия, что претензии представителей нинешней “высшей расы” не приведут к тем же плачевным результатам? Где гарантия, что фашистско-литературным политикам в Берлине посчастливится больше, чем старим и испытанным завоевателям в Риме? Не вернее ли будет предположить обратное?».

Війна проти СРСР, «эта война будет самой опасной для буржуазии войной. Она будет самой опасной не только потому, что народы СССР будуть драться на смерть за завоевания революции. Она будет самой опасной для буржуазии еще потому, что война будет происходить не только на фронтах, но и в тылу у противника. Буржуазия может не сомневаться, что многочисленные друзья рабочего класса СССР в Европе и Азии постараются ударить в тыл своим угнетателям, которне затеяли преступную войну против отечества рабочего класса всех стран. И пусть не пеняют на нас господа буржуа, если они на другой день после такой войни не досчитаются некоторых близких им правительств, ныне благополучно царствующих “милостью божией”» [108]. /508/

Примітки

[1] В. И. Л е н и н, Империализм как новейший этап капитализма. Соч., т. XIX, с. 141–142.

[2] В. И. Л е н и н, Соч., т. ХІХ, с. 207.

[3] R e c h e, E b e r t s  R e a l l e x [ikon]. VI, s. 55.

[4] В. И. Л е н и н, Империализм и раскол социализма. Соч., т. ХІХ, с. 302.

[5] M. M u c h,  O[p]. c[it], S. 3.

[6] M. M u c h,  O[p]. c[it], S. 5.

[7] H u b [e r t]  S c h m i d t,  Prähistorisches aus Ostasien. [Ein Beitrag zur vorzeitlichen Kunst Europa – Asiens.] Z[eitschrift] f[ür] E[thnologie]. 1924, 5/6, S. 157.

[8] И. Т е й л о р,  Происхождение арийцев и доисторический человек, 1897, с. 16.

[9] C. S c h u c h h a r d t,  Alteuropa, 1926, S. 2.

[10] M. M u c h,  Die Heimat der Indogermanen, 1904, S. 327.

[11] Ленинский сборник, ХІІ, с. 185.

[12] «Но даже те буржуазные учёные, которым стала ясна вся необоснованность “азиатской теории” прародины европейцев, не смогли или не захотели подвергнуть критике её методологические основы. Они сумели только одним миграциям противопоставить другие миграции, одной прародине другие прародины. И вот вместо Азии, “на должность” прародины европейцев оказались зачисленными то центральная и западная Германия (Гейгер), то болото Ракитно (Пеше), то Скандинавия (Пенка)». Е. Ю. К р и ч е в с к и й, “Индогерманский вопрос археологически разрешённый”. Из истории докапиталистических формаций. Сборник статей к 45-л[етию] научн[ой] деятельн[ости] Н. Я. М а р р а. Г[осударственная] А[кадемия] И[стории] М[атериальной] К[ультуры], 1933, с. 158–159.

[13] «Миграционная теория неминуемо ведёт к пранародам и пракультурам, восстанавливаемым… в весьма нереальной обстановке». «Прослеживание переселений неизбежно упирается в т. наз. “культурные очаги”, каковые устанавливаются нередко по произвольному желанию самого исследователя». И.И.М е щ а н и н о в,  Палеоэтнология [и Homo Sapiens]. 1930, с. 62.

[14] C. S c h u c h h a r d t,  Alteuropa, 1926, S. 3.

[15] H. G ü n t h e r,  Rassenkunde Europas, 1926, S. 110.

[16] В. Л е н и н,  Империализм и раскол социализма. Соч., т. ХІХ, с. 302.

[17] «Die Arbeit ist entstanden aus der Anwendung der Rassenkunde auf die Tatsachen der griechischen Religion», S. 5.

[18] Там само. Карл Кінаст посилається на К. Шухгардта. Відповідно до тез К.Шухгардта (та Г. Гюнтера) К. Кінаст твердить, що греки не були “самототожним” народом; вони, мовляв, складалися з північно-расового “вищого шару” (“геллени”) та “середземної раси” як “нижчого шару” (“пеласги”). O[p]. c[it.], S. 8.

[19] «Это… какие-то своеобразно застывшие, стабильные в своём развитии массы». И. И. М е щ а н и н о в,  Палеоэтнология [и Homo Sapiens], 1930, с. 6. “Поиски” археологів скеровані на шукання «возникновения этноса, уже готовых каким-то чудом созданных этнических форм»… (с. 9). І. І. Мєщанінов звертав увагу на «неестественность высказывавшихся предположений о том, что сотнями и даже тысячами лет двигавшиеся племенные массивы доносят до конечного пункта своего миграционнного движения формы своего творчества в неизменённом виде» (с. 6). І проти цих тез буржуазної археології про “незмінність”, “стабільність”, “застиглість” кожного даного “етноса” – І. Мєщанінов каже: «ни один исследуемый отрезок не находится в “стабильном состоянии” – И. И. М е щ а н и н о в,  Палеоэтнология [и Homo Sapiens], 1930, с. 25.

[20] Еволюціонізм ХІХ ст., бувши кроком уперед проти давнього метафізичного погляду, не перемагає, однак, метафізичної концепції руху.

[21] Ф р [и д р и х]  Э н г е л ь с,  Развитие социализма от утопии к науке, 1931, с. 49.

[22] C. S c h u c h h a r d t, Alteuropa, 1926, S. 22.

[23] M. M u c h, O[p]. c[it.], S. 5.

[24] В. И. Л е н и н, Доклад комиссии по национальному и колониальному вопросу. Соч., т. ХХV, с. 351.

[25] C. S c h u c h h a r d t, Alteuropa, 1926, S. 3.

[26] G. K o s s i n a, Die Indogermanen. Ein Abriss. T. I. Das indogermanische Volk. Mannus-Bibliothek, № 26, Leipzig, 1921, S. 17.

[27] O[p]. c[it.], S. 17.

[28] O[p]. c[it.], S. 23.

[29] Dobbertin. Auf der meсklenburgischen Seenplatte bei Goldberg zwischen den beiden Hauptendmoränenzügen des Landes am ehemaligen Ufer eines trockengelegten Sees wurden 1866 ungefähr 90 cm. t. im “Wiesenkalk” (Schneckenmergel, Seekreide) eine Anzahl Knochengeräte gefunden. Erhalten sind eine Harpune mit Haken aus dem Griffelbein eines Hirsches, eine gleiche aus einer Rippe, eine Harpune mit Kerben aus eines Rippe und ein nadeiförmiges, beiderseits zugespitztes Gerät aus einer Rippe. Der Fund gehört der frühesten postglazialen, wohl in die Ancylus-Periode fallende Besiedlung Norddeutschlands an und von Kossina (Mannus, 11/12, S. 254) namengebend für die Kulturgruppe gemacht». R. Beltz, Eberts Realle[xikon], 1925, II, s., 433.

[30] O[p]. c[it.], S. 26.

[31] O[p]. c[it.], S. 27.

[32] O[p]. c[it.], S. 27.

[33] Ellerbeck. Bei Baggerarbeiten in der Kieler Föhrde sind 1876 – 1903, 8, 5 – 9 m. unter dem Mittelwasser an einem unterseeischen Rücken altneol. Wobnplätze ausgeschinitten. Nach Untersuchung von C.A. Weber fallen dieselben in eine Zeit, wo die Eiche der herrschende Baum war und die seitdem gesunkene Kieler Föhrde einen Binnensee bildete, wahrscheinlich die ältere Litorinazeit. Die Funde sind: 1) Feuerstein: Äxte mit Spaltschneide, Kernäxte, Bohrer mit Spitze, Kernsteine,Schaber, Messer, Späne; 2) Horn: Äxte mit Schaftloch aus Hirschgeweih, Meissel, Harpune mit drei Widerhaken, Hacke, Dolch; 3) Tongefäss. Unter den Tierknochen: Edelhirsch, Reh, Elch, Bos primigenius Bos Taurus, unter den Mollusken: Litorina und Auster. Die Siedlung ist gleichzeitig mit den dän. Kjökken möddingegrn (bes. Ertebolle), wenn auch durch Lage und Anlage von ihm verschieden. Kossina macht sie namengebend für die betreffende Kulturgruppe». R. Beltz, Ebers Reallex[ikon]., III, S. 90.

[34] O[p]. c[it.], S. 27.

[35] O[p]. c[it.], S. 30.

[36] Г. О б е р м а е р, Доисторич[еский] человек, 1913, с. 522.

[37] O[p]. c[it.], S. 30.

[38] O[p]. c[it.], S. 33.

[39] O[p]. c[it.], S. 33.

[40] В. И. Л е н и н, Империализм и раскол социализма. Соч., т. ХІХ, с. 301.

[41] В. И. Л е н и н, там само. Соч., т. ХІХ, с. 302.

[42] И. И. М е щ а н и н о в, Палеоэтнология [и Homo Sapiens], 1930, с. 24.

[43] Там само, с. 26.

[44] Anthropos. 1934. XXIX, 1 – 2, с. 71.

[45] Н. Я. М а р р, Яфетидология в Ленингр[адском] Гос[ударственном] Унив[ерситете]. Этапы, 1933, с. 262–263.

[46] Н. Я. М а р р, Яфетидология в Ленингр[адском] Гос[ударственном] Унив[ерситете]. Этапы, 1933, с. 262–263.

[47] Його ж. Значение и роль нацменьшинства в краеведении. Этапы, 1933, с. 240. “Епоху анцилус” Гуго Обермаєр характеризує як “епоху сосни”. «Тогда как прежняя арктическая флора, вместе с полярною ивою, последовала за отступающими льдами, с юга стали проникать первые деревья – берёза, осина и сосна. Последняя была первоначально привязана лишь к самым сухим местам и встречалась редко на торфяниковых болотах, но вскоре она стала господствующим деревом, образующим высокие леса, тогда как оба остальных дерева образовывали подлесок». Г. Обермаер, Доисторический человек, 1913, с. 543. “Епоха літорини”, за Г. Обермаєром, є “епоха дуба”. «В конце эпохи анцилуса появляются первые дубы, и затем они медленно, в течение ряда веков, постепенно распространяются и вытесняют прежние сосновые леса южной части Скандинавского полуострова, вместо которых появляются, таким образом, леса, состоящие почти из одних дубов. Дальнейшими переселенцами этой эпохи дуба были остролистый клён, ясень, омела и плющ» (O[p]. c[it]., с. 547).

[48] Хемічний склад золи на випалах берези дає 12,5 % калію. “Правда, злаковые растения потребляют из почвы сравнительно небольшое количество калия, и для их роста зольное удобрение не имеет большого значения. Зато особенно благоприятно отражается присутствие золы на урожайности корнеплодов, поглощающих из почвы большое количество калия, в частности, на репе, игравшей до появления картофеля чрезвычайно важную роль среди продуктов питания на севере. Репа, как пишет К. Бергштрессер (“Опыт описания Олонецк[ой] губ[ернии]” 1838), составляет у крестьян после хлеба и рыбы важнейшую пищу; она приготовляется варёною, пареною, печёною, из неё делают род кваса, называемого “репницей”. В то время (начало XIX в.) репа сеялась исключительно на “палах” – причём урожаи доходили до колоссальных цифр… В отношении репы необходимо ещё добавить, что она является одним из наиболее северных культурных растений, доходя в виде т. наз. “лядинной репы”, т. е. разводимой исключительно на “палах”, до 69,5 сев[ерной] широты». П. Т р е т ь я к о в, Подсечное земледелие Вост[очной] Европы, 1932, с. 11–15.

[49] O[p]. c[it]., S. 72.

[50] «Nicht Entwicklungstufen», «sondern Rassenunterschied», як каже Карл Кінаст (див. вище с. 54). 265.

[51] Пор. таксамо в Г. Г ю н т е р а: «In den Pfahlbauten vielfach ostische Schädel». Rassenkunde d[es] deutsch[en] V[olks], 1926. S. 265.

[52] «Дикість – епоха переважно привласнення готових продуктів природи», де «штучні вироби людини є, головне, допомічними знаряддями такого привласнення», передувала «варварству – добі запровадження тваринництва й землеробства, навчання способів збільшувати продукування продуктів за допомогою людської діяльності». Ф. Энгельс. Происх[оджение] семьи, [частной собственности и государства]. 1934, с. 35–36.

[53] «Смена культур (у буржуазній археології. – В. П.) объясняется сменою этнических масс, и потому уже для эпох раннего палеолита пришлось признать приток… “человеческих волн”». И. И. М е щ а н и н о в, Палеоэтнология [и Homo Sapiens], 1930, с. 5.

[54] Ганс Гюнтер пише про «Herren und Knechtenrasse», про «die rassische Verschiedenheit der Freien und Unfreien». H. Günther, Adel und Rasse, 1927, s. 42.

[55] A. P l o e t z, Sozialanthropologie. Die Kultur der Gegenwart, III, 623 Пор. у Г. Гюнтера: «Zwischen Adel und Rasse oder – wo es einen Adel nicht gibt oder nicht mehr gibt – zwischen Oberschicht und Rasse bestehen wohl bestimmte Beziehungen in allen Völkern der Erde, weiche überhaupt eine Schichtung erkennen lassen», Adel und Rasse, s. 9.

[56] A. P l o e t z, Sozialanthropologie. [Die Kultur der Gegenwart], 1923, с. 597.

[57] Hier im Uheimatgebiet waren und blieben bis tief ins Mittelalter hinein die Germanen im wesentlichen Bauern, die freien selbstwirtschaftenden Bauern, welche sie schon zu vorgeschichtlicher Zeit gewesen waren. Aber – und hier zeigt sich das seelische Wesen der nordischen Rasse – diese Bauern waren “Adelsbauern”: Freiheitslust, Ahnenstolz, Herrentum machten ihr Wesen aus». H. Günther, Adel u[nd] Rasse», 1927, s. 22.

[58] E. F i s c h e r, Rassenlehre. Die Kultur d[er] Gegenwart. 1923, s. 152.

[59] O[p]. c[it.], S. 72.

[60] O[p]. c[it.], S. 73.

[61] O[p]. c[it.], S. 72.

[62] «Що людського, надто людського можна спостерігати в людях цього ландшфату, ми маємо дуже багато чим завдячувати давнім батькам, пальовим селянам» (O[p]. c[it.], с. 73).

[63] Надзвичайне почуття до рослинного життя зробило людей там міцними зберігачами своєї спадщини, здатними протистояти кризі» (O[p]. c[it.], с. 73).

[64] H. G ü n t h e r, R[assenkunde] d[es] d[eutschen] V[olkes]., s. 8.

[65] H. G ü n t h e r, R[assenkunde] d[es] d[eutschen] V[olkes]., s. 8.

[66] O[p]. c[it.], s. 73.

[67] В. И. Л е н и н, Империализм и раскол социализма. Соч., т. XIX, с. 302.

[68] В. И. Л е н и н, Соч. т. XIX с.77.

[69] В. И. Л е н и н, Грозящая катастрофа и как с ней бороться. Соч. XXI т. с. 187.

[70] В. И. Л е н и н, Империализм и раскол социализма. Соч., т. XIX, с. 301.

[71] В. И. Л е н и н, Проект изменений [теоретической, политической и некоторых других частей программы]. Соч., т. XIX, с. 297.

[72] H. Günther, Rassenkunde Europas, s. 192.

[73] H. Günther, O[p]. c[it]., s. 164.

[74] H. Günther, Rassenkunde d[es] deutsch[en] Volkes, 1926, s. 4.

[75] H. Günther, Adel und Rasse, 1927, s. 98.

[76] H. W. Siemens, Vererbungslehre. Rassenhygiene und Bevölkerungspolitik, 1930, IV Aufl[ösung].

[77] H. Siemens, O[p]. c[it.], s. 91.

[78] И. Сталин, Отчётный доклад XVII съезду партии о работе ЦК ВПК(б). 1934, с. 11.

[79] O[p]. c[it.], s. 92, 107.

[80] O[p]. c[it.], s. 106.

[81] H. Siemens, O[p]. c[it.], s. 63 – 64.

[82] Auslese und Ausmerzen in der längere Zeiträume dauernden Abschliessung (Isolation) einer bestimmten Umwelt werden am meisten zur Entstehung der erbgleichen Menschengruppen beigetragen haben, die man als Rassen bezeichnet.

Auf Grund einier solchen Erklärung hat Bryn versucht, die Entstehung der heutigen Rassen im Zusammenhang mit den erdgeschichtlichen (geologischen) Verhältnissen seit der Tertiдäzeit zu erklären und die Abschliessungsgebiete (Isolationsgebiete) zu finden, in denen es zur Entstehung von Rassen kam. H. Günther, R[assenkunde] d[es] d[eutschen] V[olkes], 1926. S. 250.

[83] H. Günther, R[assenkunde] d[es] d[eutschen] V[olkes], 1926. s. S. 254.

[84] H. Günther, o[p]. c[it], s. 255.

[85] H. Günther, o[p]. c[it], s. 256.

[86] H. Günther, o[p]. c[it], s. 258.

[87] E. Fischer, Rassenlehre. [Die Kultur der Gegenwart. 1923], s. 155. Ob dabei über diese Cro-Magnon-Rasse hinüber oder ausser ihr an der Bildung der nordischen Rasse die Neandertalart beteiligt war, bleibt dahingestellt.

Darnach wäre die nordische Rasse durch Umbildung jener spätpaläolithischen (spätestdiluvialen) Rasse im Norden entstanden, jeweils zugleich mit dem Eisfreiwerden des Landes an jetzt bewohnbar werdenden Stellen; hier hätte sich die nordische Rasse gebildet und ausgebreitet, in dieser Zeit wohl auch ihre typischen Eigenschaften erlangt. Da wurde also z. B. das extrem breite Gesicht des Cro-Magnon-Menschen schmal u. lang, da entstand die Blondheit usw. Fischer, Rassenlehre. [Die Kultur der Gegenwart.] 1923, s. 157.

[88] E. Fischer, Rassenlehre. [Die Kultur der Gegenwart.], 1923, s. 157. Відмінно від цих спроб “націоналізації”, “етнічного” визначення кроманіону, див.: «Смена неандартала кроманионом устанавливается… повсеместно, а вовсе не в одном каком-либо районе, и притом в различных местах в разные времена». И. И. М е щ а н и н о в, Палеоэтнология [и Homo Sapiens], 1930, с. 6.

[89] Eberts Reallex[ikon]., B. V. S. 367.

[90] O[p]. c[it.], s. 375.

[91] Варті уваги рецензії Stan[isława] Klimeka на Гюнтерові: “Rassenkunde d[es] Deutsch[en] Volkes”, (1930) та “Rassenkunde Europas” (1930), вміщені в час[описі] “Lud”, 1930. IX, t. XXIX, с. 138 – 143 та 151 – 152, для характеристики відносин польських і німецьких расистів: «W całości ksiąśka jak zresztą wszystkie dzieła Günthera, jest nadzwyczaj interesująca i ze wszech miar godna lektury» (с. 153).

[92] Важнейший вопрос – вопрос о господствовавшей до сего времени в антропологии трактовке “расы” как извечной, неизменной, статичной категории. Следует сразу же сказать, что современное состояние антропологических знаний стихийно подводит к отрицательному разрешению этого вопроса даже передовых представителей буржуазной науки. Эта мысль совершенно ясно выражена, например в следующих высказываниях известного антрополога Т. Вейденрейха. «Обычно думают, что расовые признаки возникали и существовали когда-то в чистом виде у большей или меньшей части человечества. Этим самим образование их отодвинется очень далеко вглубь времени, а современное распределение рассматривается как результат длительных и взаимных помесей между различными человеческими расами. Эти помеси обуславливаются постепеными передвижениями рас… Ископаемые костные остатки человека свидетельствуют, несмотря на их общий тип, о далеко идущей дифференциации форм. Правда, мы не можем утверждать, нужно ли рассматривать эти форми как конституциональные типы или как расовые. Однако на оснований всех этих соображений можно думать, что “чистых” рас вообще не могло быть». (Раса и строение тела, 1929, с. 225). «Можно быть уверенным, что человечество в этом отношении никогда не отличалось от современного, что расы всё время находились в постоянном развитии и что соприкосновение и смешение одних групп с другими создавало новые вариации и варианты… Таким образом приходится отрицать постоянство рас и возможность резкого разграничения одной расы от другой внутри населения» (O[p]. c[it.]). Г. И. Петров, П. Я. Марр и проблема расогенеза. Пробл[емы] истории материальной культуры, Г[осударственная] А[кадемия] И[стории] М[атериальной] К[ультуры], 1933, № 5 – 6, с. 42.

[93] Архив  М а р к с а  и  Э н г е л ь с а, Фейербах, 1925, т. І, сс. 214–215.

[94] Там само.

[95] Ф. Э н г е л ь с, Старое введение к “Диалектике природы”, с. 176. Архив Маркса и Энгельса, 1925, II, с. 170.

[96] C. S c h u c h h a r d t, Alteuropa, 1926, S. 280.

[97] C. S c h u c h h a r d t, Alteuropa, 1926, S. 280.

[98] R. W i r c h o w, [Des] Korres[pondenz-]blat [t der deutschen Gelleschaft für Anthropologie, Ethnologie und Urgeschichte]. 1866, с. 77. Цит. за M. Much-ом, o. c, S. 335.

[99] R. W i r c h o w, Eine Exkursion nach Lenguel. Zeitschrift für Ethnologie, 1890, s. 103, 116.

[100] H. G ü n t h e r, R[assenkunde] d[es] d[eutschen] V[olkes], s. 24–25; його ж, Rassenkunde Europas, s. 89–91.

[101] E. F i s c h e r, Rassenlehre. [Die Kultur der Gegenwart. 1923], s. 150–152.

[102] R e c h e, Eberts  Reallex[ikon], B. Y. S. 363–367.

[103] C. S c h u c h h a r d t, Alteuropa, 1926, s. 280. dd.

[104] H. G ü n t h e r, Rassenkunde d[es] deutsch[en] Volkes, s. 262. «Східно-Балтійські народи малотворчі». Rassenkunde Europas, s. 100.

[105] E. F i s c h e r, Rassenlehre. [Die Kultur der Gegenwart. 1923], s. 150.

[106] E. F i s c h e r, Rassenlehre. [Die Kultur der Gegenwart. 1923], s. 151.

[107] R e c h e, в Eberts Reallex[ikon], V, 264.

[108] H. G ü n t h e r, Rassenkunde Europas, 1926, s. 202 «Школа используется для фашистской и шовинистической агитации путём фальсификации истории и предистории. Ярким образцом фабрикации шовинистической идеологии является изданная в сентябре 1933 г. инструкция министра внутренних дел Фрика относительно учебников истории». Інструкція цілком повторює Ганса Гюнтера. «Инструкция говорит: “уже во время доисторические можно установить, что культура является продуктом расы”». «История Европы является результатом деятельности народов северной расы». «Инструкция утверждает, что Ближняя Азия, Северная Африка, Греция, Италия и целый ряд стран (Испания, Франция, Англия), обязаны своей культурой северогерманской расе, которая владела зтими странами в предисторические времена и в древний период истории». «Фальсифицируя историю, пичкая молодежь выдумками о “превосходстве северогерманской расы”, германские фашисты внедряют в умы молодежи идеи империалистической и колониальной политики». Є. Лившиц, Фашизм и школа в Германии. Просвещение национальностей, 1934, в. II, с. 89–90.

[109] И. С т а л и н, Отчётный доклад XVII съезду партии о работе ЦК ВКП(б), с. 12–13.

Джерело: Петров В. Розвідки: В трьох томах. – К.: Темпора, 2013. – Т.1. – С. 477–508.

Від «Впереду»: ориґінальної статті Віктора Петрова, друкованої у Наукових записках Інституту історії матеріальної культури (Київ, ВУАН, 1934. – Книга 2. – С. 49–71), знайти не вдалося, тому подаємо її за другоджерелом. Докладніше що до історії написання статті, її назви та рукопису див. примітки до першого тому “Розвідок”.

Вміщаючи статтю Петрова про расову теорію як підмурівок нацизму, віддаємо шану не тільки 70-річчю Перемоги. Викладена праця, бувши продуктом свого часу, розкриває хибність думки про вивищення одних народів над иншими, а це стане в пригоді тим, хто хоче зрозуміти суть таких популярних у нас гучних заяв накшталт «Наша хата давніша, чистіша й краща!». Що до споконвічности (завжди) котрихось дій, то українці, як і будь-який нарід, завжди їли й пили, а боронили вони свою землю від преріжних ворогів, у тім числі й від татар, турків і поляків. Тай чи числили вони себе тоді вкраїнцями? У цім часі нас переконують, що українці повсякчас рятували (й рятують!) Европу від північного ворога – Росиї. Европо, бідашко, чи ти посліпла, чи поглухла, а чи тобі повилазило від нашої пильної помочи! Редакція неодмінно ще верне до постати Віктора Петрова (Домонтовича-Бера), а також до сьогочасних ідейних суперечок, що сягають корінням давніших часів.

Advertisements

0 Responses to “Расова теорія на послугах германського фашизму”



  1. Напишіть коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Травень 2015
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Кві   Чер »
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: