Економічно-філософські рукописи 1844 року[1]

Карл Маркс

ПЕРЕДМОВА

У «Deutsche-Französische Jahrbücher» я обіцяв дати критику науки про право і державу у вигляді критики гегелівської філософії права[2]. При опрацюванні матеріалів для друку виявилося, що поєднання критики, спрямованої тільки проти спекулятивного мислення, з критикою різних предметів самих по собі зовсім недоцільне, що воно зв’язує хід викладу й утруднює розуміння. Крім того, велика кількість і різнорідність предметів, що підлягають розглядові, дали б змогу втиснути весь цей матеріал в один твір лише при умові цілком афористичного викладу, а такий афористичний виклад, у свою чергу, створював би видимість довільного систематизування. Ось чому критику права, моралі, політики і т.д. я дам у ряді окремих, поданих одна за одною самостійних брошур, а на закінчення спробую висвітлити в окремій праці внутрішній зв’язок цілого, взаємовідношення окремих частин і, нарешті, піддам критиці спекулятивну обробку всього цього матеріалу. З цих міркувань у пропонованій праці зв’язок політичної економії з державою, правом, мораллю, громадянським життям і т.д. зачіпається лише остільки, оскільки цих предметів ex professo[3] торкається сама політична економія.

Читача, обізнаного з політичною економією, мені нема чого запевняти в тому, що до своїх висновків я прийшов шляхом цілком емпіричного аналізу, що грунтується на сумлінному критичному вивченні політичної економії.

‹А рецензенту-невігласові, який, щоб приховати своє цілковито неуцтво і скудоумство, оглушає позитивного критика такими висловами, як «утопічна фраза», або ще такими, як «абсолютно чиста, абсолютно рішуча, абсолютно критична критика», або «не тільки правове, але суспільне, цілком суспільне суспільство», або «компактна масова маса», або «ораторствучі оратори масової маси»[4], — цьому рецензентові треба ще /483/ спершу подати доказ того, що крім своїх теологічних сімейних справ він має право претендувати на участь в обговоренні; також і мирських справ.›[5]

Проґрама для гуртків самоосвіти й практичної діяльности

ЗНАННЯ Й СОЛІДАРНІСТЬ.

(ПРАПОР).

Критично мисляча особистість повинна вміти критично ставитися до істнуючої культури й прагнути, в ім’я своїх ідеалів, як до зміни істнуючого, так і до реалізації своїх ідеалів. Нема чого й казати, що ідеали мають відповідати вимогам справедливости й істини, як їх розуміють позитивісти. Отже, тільки корисні знання й проґресивна діяльність — дають особистості право називати себе розвиненою та чесною особистістю, передовою особистістю. Безсумнівно, що такі особистості є в Росії й що вони діють. Але чи може діяльність їх поодинці, не за загальним попередньо умовленим пляном, принести істотну користь? Чи може їхня діяльність у такому виді змінити істнуюче на краще. Ні й ще раз ні. Такою є єдина відповідь, що не допускає ні сумніву, ні поступку! Кращі голови кажуть: для успіху діяльности проґресивних, критичних особистостей необхідно, аби дії їхні були спрямовані одним і тим самим пляном і проґрамою. Проґрама ця має бути підсумком поглядів всіх критичних особистостей щодо видів дій. Усяка така проґрама доволі велика й ріжноманітна, тому що предмет, що вона його систематизує, є досить великим. Тому для реалізації своєї проґрама вимагає багато особистостей, одиниць, з ріжноманітними схильностями, звичками й знаннями. Інакше кажучи, діяльність для змін істнуючого на краще вимагає диференціювання діяльности проґресистів, з дотриманням умови строгої доцільности між диференційованими частинами. Без правильних постійних зносин з диференційованими частинами немислима доцільність.

Діяльність російських проґресистів можна виразити наступним коротким виразом: поширення корисних знань і умов для початків самоврядування у всіх верствах російського суспільства. Російське суспільство складається, головним чином, із трьох більших відділів або верств: освіченої, робітничої та сільської. Освічена верства складає ту частину російського суспільства, що воно матеріяльно забезпечена. Робітнича верства становить ту частину мускульних працівників Росії, яким доводиться працювати скупчено на малому просторі. На противагу цьому, сільська частина російського суспільства представляє нам трудящих, розкиданих суттю своїх занять на більші один від одного відстані. Якщо й доводиться зійтися великій масі селян в одному місці для роботи або на ярмарок, то не надовго.

Вибрані листи: Енґельс Бльохові (21 вересня 1890)

Енґельс Йосипу Бльохові

Лондон, 21 вересня [1890 р.]

З погляду матеріялістичного розуміння історії основний момент в історичному процесі кінець-кінцем є виробництво й відтворення дійсного життя. Ні я, ні Маркс більшого не доводили. Якщо хтось перекрутить це твердження в тому розумінні, ніби економічний момент є єдиний визначний момент, тоді це твердження обертається на абстрактну, безглузду фразу, що /265/ нічого не говорить. Економічне становище — це основа, але на перебіг історичної боротьби впливають і в багатьох випадках визначають переважно форму її різні моменти надбудови: політичні форми клясової боротьби та її наслідки — конституції, що їх установила переможна кляса після своєї перемоги й т.ін. правові форми, і навіть відображення всіх цих справжніх боїв у мозку учасників, політичні, юридичні, філософські теорії, релігійні погляди та їхній дальший розвиток у систему догмів. Тут є взаємодіяння всіх цих моментів, в якому, кінець-кінцем, економічний рух, як доконечний, прокладав собі шлях через нескінченну низку випадковостей (тобто речей і подій, у яких внутрішній взаємний зв’язок до того віддалений, або до того важко його визначити, що ми можемо забути про нього, вважати, що його немає). В- противному разі застосувати теорію до будь-якої історичної доби було б легше, ніж розв’язувати найпростіше рівняння першого ступеня.

Ми творимо свою історію самі, але, поперше, ми творимо її серед досить певних передумов та умов. Серед них, кінець-кінцем, економічні є вирішальні. Проте й політичні умови й т.ін. навіть традиції, що живуть у людських головах, відіграють певну ролю, хоч і не вирішальну. Пруська держава виникла й розвинулась з історичних і, кінець-кінцем, економічних причин. Але навряд чи можна, не ставши педантом, запевняти, що серед сили дрібних держав Північної Німеччини саме Бранденбурґ був призначений на ролю великої держави, в якій втілилися економічні різниці, мовні різниці, а з часів реформації і релігійні відміни між північчю й півднем, при чому це заздалегідь визначила саме тільки економічна конечність, а інші моменти не впливали (головна причина те, що Бранденбурґ володів Прусією й через це був втягнений в польскі справи, а отже й у міжнародні політичні стосунки, які стали за вирішальні також і при утворенні могутности Австрійської династії). Ледве чи пощастить будь-кому, не викликавши сміху, пояснити економічно існування кожної маленької німецької держави в минулому й тепер, або пояснити економічно походження горішньо-німецьких змін у голосівках, які поділяють Німеччину (щодо діялекту), на дві половини, що посилюється ще географічно гірським пасмом від Судетів до Тавнуса!