Архів для 15.05.2017

На що ти спроможна?

Ассата Шакур*

Коли ти за ґратами, за дверима сталевими,
Спаплюжена, скривджена,
На що ти спроможна?

У цьому світі глухих мурів і гуркотливих дверей,
Де одні у постійній тривозі, що їх виженуть
із в’язниці,
Інші втратили віру, що коли-небудь вийдуть звідси,
На що ти спроможна?

Я скажу ще таке:
Після тих ланцюгів, що у мозок людини вгризаються,
Після ґрат поржавілих, що до наших дверей приросли,
На що ти спроможна?

Після сліз і гіркої образи,
Після довгих годин самоти
(Коли дихати нічим і зап’ястя в крові),
На що ти спроможна? Продовжити читання ‘На що ти спроможна?’

Щодо панафриканізму та комунізму – 1 грудня 1972 року

Г’ю Ньютон

Маніпуляції під час історичного процесу, що призвели до триваючого гноблення чорношкірих США та инших «кольорових» по всьому світові, поставили нас перед завданням розв’язати надзвичайно заплутане та складне питання. Проте визначення цього питання ускладнилося такою мірою, що без ретельної аналізи сучасної ситуації, у якій перебувають чорношкірі та бідняки, годі говорити про шляхи вирішення питання.

Перш ніж перейти до питань, що їх порушив Джордж Педмор  у «Комунізмі та чорному націоналізмові»[1], ми маємо розглянути  головні моменти та дійти згоди  щодо певних передумов. Наприклад,  маємо дійти згоди  щодо того, що чорношкірі в Сполучених Штатах є пригнобленими. Ба більше, це пригноблення своєю природою є економічним і ґрунтується на расизмі. Звідси переважно й випливають инші прояви пригноблення у політичній, культурній і соціяльній царині.

Проте, якщо вийти за межі вищевказаних основних пунктів, клясичні визначення природи пригноблення важко прикласти до стану чорношкірих США. Чорношкірих американців не можна вважати колонізованими в строгому розумінні слова. Для цього потрібне було би вторгнення на суверенну територію іноземних сил, що їхньою метою було б захоплення землі та всього, що вона родить. Натомість чорношкірі в США є вимушеними переселенцями, що їх привезли із закордону як рабську робочу силу. Тим-то було би абсурдним говорити про висилку закордон сил, що панують у реґіоні, для якого самі чорношкірі є чужинцями. Продовжити читання ‘Щодо панафриканізму та комунізму – 1 грудня 1972 року’

До народної армії!

Елдридж Клівер

Вирішальна хвиля у боротьбі афроамериканського народу за свободу та визволення настане тоді, коли фашисти з Вавилону[1] в пошуках шляхів тактичних прийомів боротьби з Афроамериканською Народною Армією перейдуть — у той чи той спосіб — до будівництва для нас концентраційних таборів/стратеґічних поселень. Це битва, яку ми не можемо програти. Адже якщо ми як народ дозволимо знову накинути на нас ці важкі кайдани, як це було за часів рабства, зрозуміло, що ми будемо змушені розпрощатися так з життям, як і з нашою плянетою. Білі расисти вже шкодують, що не повбивали всіх чорних ще тоді, коли вся влада на землі належала їм. Напрямок розвитку подій у світі сьогодні показує, що ми як народ, якщо ми по-справжньому маємо намір вижити, повинні негайно це усвідомити, негайно об’єднатися і рішуче виступити проти сил, що готують нам остаточний ґеноцид.

Ми маємо зрозуміти таке: просто зараз триває обговорення однієї напрочуд важливої угоди, а також переговори щодо угоди, що вона, ймовірно, визначить долю людства на наступні тисячу років. Ріжні країни, які ми вважали своїми друзями та союзниками до останку, укладають сепаратний мир з нашим запеклим ворогом — фашистським, імперіялістичним урядом США і їхньою правлячою клясою. Початок діялоґу та переговорів між урядами Сполучених Штатів Америки та Китайської Народної Республіки мають стати останнім сиґналом для всіх нас — цим фактом не можна нехтувати. Продовжити читання ‘До народної армії!’

Від хаосу до організації

Тамара Сенкевич

Рух американських негрів якнайкраще відбиває всю складність расових взаємовідносин у Сполучених Штатах Америки. Прихильники інтеграції, сегрегації, десегрегації, прихильники радикальних заходів і половинчастих дій, «чорні пантери», поборники ненасильницьких дій, «чорні мусульмани», борці за «чорну владу» – всі ці різні, часом суперечливі явища виникли на ґрунті нестабільних расових взаємовідносин в Америці.

Інтеграція – одна із найзлободенніших проблем сьогоднішньої Америки. Саме вона розділяє всю американську націю, а в ній і негритянський народ, на два ворожих табори. До початку 50-х років як у політиці, так і в творчості американських негрів панувала традиція протесту. Але потім раптом почали доводити неграм, що треба «перебудуватися», перестати протестувати, бо, мовляв, настала ера цілковитої інтеграції.

Негритянські письменники, як і весь негритянський народ, опинилися перед лицем дуже заплутаних проблем, що здавалися нерозв’язними. Письменник-негр Артур Девіс, виступаючи на Першій конференції негритянських письменників Америки, заявив, що «проспекти і обіцянки інтеграції послабили серед негрів їхню найпліднішу традицію – традицію протесту. Це звучить тим більш парадоксально, що справжньої інтеграції ми так і не побачили. Все, що ми маємо, – це поверхова, «крихітна» інтеграція; в усіх провідних галузях життя й побуту негрів становище не змінилося й залишатиметься таким, мабуть, ще два чи три десятиріччя». Продовжити читання ‘Від хаосу до організації’

Барабанщик справедливості

Сергій Лосєв, Віталій Петрусенко

Два міста на Півдні Америки — Атланта й Бірмінгем — відіграли особливо важливу роль у житті й боротьбі Мартіна Лютера Кінга. Ці міста й схожі одне на одне і водночас різні.

В Атланті, де народився й виріс Кінг і де сорок процентів мільйонного населення становили негри, було шість чорних коледжів, були негритянська газета й радіостанція, була чорна буржуазія — бізнесмени, власники страхових компаній. Але в цьому місті, де ліберально настроєні білі закликали до «расової гармонії», лиш в окремі ресторани в центрі пускали чорних, сотні ж ресторанів і кафе, кінотеатри, готелі, різні інші місця громадського користування були зачинені для негрів, а їхні власники лицемірно розводили руками, посилаючись на «відповідні» закони.

Промислове місто Півдня Бірмінгем і штат, у якому воно лежить, — Алабама трохи відрізнялись від «освіченої» Атланти й Джорджії. В. Бірмінгемі була особливо люта, відверто расистська поліція, яку чверть століття очолював Коннор, на прізвисько Бугай, і найбузувірська організація ку-клукс-клану, що стояла на сторожі цілковитої сегрегації всього життя. Продовжити читання ‘Барабанщик справедливості’


Травень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Кві    
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031  

Введіть адресу своєї ел.пошти