Архів для 30.12.2010

Персонажі Вальтера Беньяміна

Володимир Єрмоленко

Вальтер Беньямін, письменник і філософ, поет і перекладач, культуркритик і культуртреґер, enfant terrible і просто enfant – він досі є таємничою фігурою европейської культури XX століття, чий вплив на подальшу філософію культури залишається, на диво, і сильним, і водночас сумнівно двозначним. У ньому смертельна доза марґінальности могла непогано поєднуватися із виразною безепатажністю, а підкреслена аванґардовість, чи навіть гіпераванґардовість, що просувала Беньяміна далі від шокувальних і радикальних мистецьких напрямів 1910–20-х років, – із консервативністю чи навіть старомодністю. Опинившись за лаштунками феєричної, але вже тоді багато в чім сумнівної театральної вистави, якою були роки аванґарду, він, здається, зійшов на сцену вже по тому, як останній актор, а надто останній глядач попрямували до дверей театрального виходу. Беньямін не став актором від філософії; він радше перейняв на себе роль детектива, котрий, залишивши декорації, заходиться вибудовувати власний світ. Як і детектив, він мав опанувати принаймні кілька різних технік погляду і зідентифікувати себе бодай із кількома ролями. Утім, його ролі не були масками, бо не містили в собі несправжности чи відчужености; вони були радше ремісничими вміннями, робочим убранням або ж персонажами барокових драм у пошуках втраченої істини… Продовжити читання ‘Персонажі Вальтера Беньяміна’

Advertisements

Революція в Австрії. Галичина

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Наша аналіза тенденції українського руху була б не повна, якби ми не звернули уваги на ще одну і невідрізниму рису сього руху.

Революційний український рух відбувався головним чином на російській Україні. Але події сього руху відбивалися також і в Галичині, в австрійській частині України.

І в попередні часи сі дві частини, насильниць-ким чином розірвані одина від одної, ніколи не губили зв’язків між собою. Перерізані штучно кордоном, власне Україна і Галичина з природного, етнографічного, соціяльно-економічного і побутового стану являли собою щось ціле, яке мало й свої історичні традиції.

Тому то український рух по один бік кордону мав великий вплив на судьбу його по другий бік. Російська Україна і по кількості населення і по території складала майже в десять раз більшу частину, ніж Галичина.

Але вона жила в далеко скрутніших політичних обставинах, ніж Галичина. Самодержавна царська Росія накладала далеко міцніші ланцюги, ніж Габсбурґська «клап-тева» подвійна чи потрійна монархія. Продовжити читання ‘Революція в Австрії. Галичина’

Римські канікули французької революції

Олександр Хоменко

«Але це ж бунт,» — здивовано вигукнув Людовік XVI, дізнавшись про падіння Бастилії. «Ні, Ваша Величносте, Ви помилилися: це не бунт, це – революція,» — відповів йому герцог де Ліанкур. Здається, саме після цих історичних слів її, тобто революції, привид остаточно поселився в замку французької політики, надаючи цій старовинній будові такого неповторного шарму. Він псував корпоративні вечірки істеблішменту в 1830-му і в 1848-му, в часи Паризької Комуни і в травні 1968-го… Цьогоріч президент з Парижу, правда, ще не тікав, як король у 1791-му чи де Голь у 1968-му. Але все інше знову вражало: студенти, що захопили Сорбону, поліцейський спецназ, який штурмує академічні корпуси, мільйонні демонстрації профспілок на вулицях.

Європі знову нагадали, що Франція — то матір усіх революцій. І найперше, тієї легендарної, Великої Французької… Першим актом якої, до речі, був зовсім не штурм Бастилії, і навіть не скликання Генеральних штатів. Революцію провістила одна картина художника Жака-Луї Давіда — «Клятва Гораціїв». Замовником її був король: на свою ж, гільйотиновану згодом, голову. Продовжити читання ‘Римські канікули французької революції’

В‘єтнам близько, або Партизанська війна на берегах Райну

Алєксандр Тарасов

В 68-му ми піднялися на боротьбу за справедливий та гуманний світ, а наші батьки майже скрізь були нацистськими злочинцями або їхніми посібниками… Наше ставлення до людей в цій країні довгий час визначалося ще й тим, що ми, ті, хто живемо в багатих країнах, будуємо свій добробут на злиднях та стражданнях «третього світу»: заради нашого добробуту незліченна число людей помирає від голоду чи від цілком виліковних хвороб, навіть маленькі діти вимушені працювати в умовах найжорстокішої експлоатації; грабунку та руйнуванню піддаються цілі реґіони, а більшості це здається цілком нормальним.

Бірґіт Гоґефельд

Про цих людей написані десятки книг й тисячі статей, зняті фільми — художні й документальні. Кожного помітного представника лівого озброєного підпілля в ФРН удостоєно щонайменше однієї літературної біоґрафії, а про деяких — таких, як Ульріка Майнгоф, Андреас Баадер, Ґудрун Енслін, — написано вже до півдюжини біоґрафічних книг. І в цих статтях та книгах часто один міт нагромаджується на инший, одна леґенда бореться з иншою леґендою. Однак, ці люди не були ані найвдалішим, ані найпотужнішим, ані навіть найрозумнішим лівим збройним підпіллям після другої світової війни — не тільки у світі, але навіть у Західній Европі. Очевидно, було в цих людях щось, що змусило їхніх друзів і ворогів створювати про них леґенди. Продовжити читання ‘В‘єтнам близько, або Партизанська війна на берегах Райну’

Перегляд поняття революції

Герберт Маркузе

Поняття революції у марксистській теорії включає в себе цілу історичну епоху: останню фазу капіталізму, перехідний період пролєтарської диктатури та першу фазу соціялізму. Це у строгому розумінні слова історична концепція, що відображає тенденції, наявні у суспільстві; також це концепція діялєктична, що відображає контртенденції в рамках відповідного історичного періоду тією мірою, якою вони для цього періоду характерні. Ці тенденції та контртенденції є проявами того, невід’ємними елєментами чого є сама марксистська теорія та практика. Марксистська теорія сама по собі представляє силу в історичній боротьбі, і за мірою перетворення її понять, «перекладених» мовою практики, на сили опору, перетворень і перебудови, на них діють мінливості боротьби, що вони їх відображають та охоплюють, але не підпорядковують собі. Відтак, «перегляд» становить елємент самого поняття революції, складову частину його внутрішнього розвитку.

В цьому короткому нарисі піднімаються лише деякі з проблєм, пов’язаних з таким переглядом. Для початку я коротко нагадаю, що власне означає це марксистське поняття. Революція: Продовжити читання ‘Перегляд поняття революції’

Політик Винниченко і його ювілей: кілька некон’юнктурних міркувань

Валерій Солдатенко

Володимир Винниченко посідає помітне місце в історії України. З його ім’ям пов’язані не лише надзвичайно яскраві, неповторно-самобутні сторінки національного літературного процесу. Винниченко виявився причетним до найважливіших політичних процесів перших десятиліть ХХ століття — створення і функціонування впливових національних політичних партій, піднесення національно-визвольної боротьби, вибуху Української революції, відродження нації й національної державності, реалізації ідеї соборництва. Перший голова першого національного уряду України — Генерального Секретаріату, організатор антигетьманського повстання, глава Директорії УНР… А було ж іще чимало справ, участь у яких — незаперечний актив В. Винниченка-політика!

Він сам виділив у своїй політичній біографії три найважливіших епізоди, які карколомно поєднали в собі апогейні віхи Української революції з особистими катастрофами. Схильний до образного мислення й художніх оцінок — паралелей, історичних порівнянь, В. Винниченко-атеїст назвав сходження на владні олімпи трьома біблійними сходженнями на Голгофу.

Справді, стрімкі, зоряні злети, гучна слава прийшли надзусиллями й переплелися з падіннями з вершин влади у прірви ненависті, з публічною ганьбою одного з ключових політиків національного поступу. В них своєрідно закумульовані й рельєфно віддзеркалені глибинна суперечливість Української революції і весь смисл життя В. Винниченка та його однодумців. Чи не тому проблема «Винниченко-політик» надто непросто освоюється суспільствознавчою наукою, викликає не завжди адекватну реакцію? Продовжити читання ‘Політик Винниченко і його ювілей: кілька некон’юнктурних міркувань’

Україна чи Малоросія?

Микола Хвильовий

Рабство — річ ганебна, але рабська психологія в свободі — гідна зневаги.

Ф. Шіллер

Нация — зто исторически сложившаяся устойчивая общность языка, территории, зкономической жизни, психологического склада, проявляющегося в общности культуры.

И. Сталин

На башті б’є годинник. На сході вже стоїть світла полоска світанку, і от загуде сонце. Таємна птиця відродження розплющила очі і розправляє свої могутні крила. Але ми ще стоїмо на чатах і прислухаємось. На колінах нам лежать квітневі числа «Комуніста» з 18 до 29, і тоді «мимохіть виринають в пам’яті ці гіркі й їдкі слова» великого поета, що їх ми поставили в своєму першому motto, і зрозуміло: ми читаємо публіцистичні етюди славетних і бездоганних марксистів — Володимира Юринця із Держвидаву і Андрія Хвилі із Агітпропу. Нам страшенно не хочеться полемізувати з ними, бо знаємо, яка це невдачна праця: хіба докажеш, що не кожний Герострат — Герострат і не кожному крикунові судилося прославитись в Ефесі? Але ми також знаємо, що за спиною наших марксистів (хоч вони цього, можливо, і не хочуть) стоять певні кола радянського суспільства, і тому знову тягнемось до атраменту. Словом, нумо розвивати свої попередні думки.

Проте, з другого боку, було б несправедливим відмовити як Юринцеві, так і навіть Хвилі в деяких і плюсах. Погоджуючись з нами, що могутній вчора та скомпрометований нами сьогодні славнозвісний масовізм є шкідливе явище, вони тим самим відкривають нову сторінку в літературній дискусії. В своїй останній статті, підводячи підсумки нашої першої перемоги і намічаючи теми для дальшого обговорення, ми самі до цього й закликали. Плужанський анальфабетизм давно вже сидить нам в печінках, і тому всяку спробу відмежуватися від нього ми щиро і від душі вітаємо. Продовжити читання ‘Україна чи Малоросія?’


Грудень 2010
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лис   Лют »
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти