Архів для 29.07.2019

Людина й засоби масової інформації у фільмі «Відеодром»

Роман Тиса

«Відеодром» — науково-фантастичний трилєр, знятий канадським режисером Дейвидом Кроненберґом 1983 року. Кроненберґ — режисер з «непевним статусом»: його не можна однозначно зарахувати ані до виробників комерційного кіно, ані до «незалежних». Однією ногою він стоїть в авторському кіно (він написав сценарії більше ніж до половини своїх фільмів), а другою — в «мейнстрімі» (його кінострічки потравляють у широкий прокат), він — культовий режисер-лавреат (спеціяльний приз журі на Канському кінофестивалі 1996 року за фільм «Автокатастрофа»).

Дія фільмі відбувається у великому місті. Головний герой фільму — один Макс Ренн, співвласник маленького кабельного телєканалу, що спеціялізується на низькопробних передачах і еротичних фільмах. Одного дня він ловить на супутникову антену трансляцію, що її зміст (порноґрафія, тортури, насильство), як йому здається, міг б бути цікавим авдиторії його каналу. Він ще не знає, що перегляд цих трансляцій викликає галюцинації і смертоносну пухлина мозку. Згодом Ренн з’ясовує, що трансляції веде таємна орґанізація правих фундаменталістів і борців за чистоту суспільної моралі під назвою «Відеодром»: їхня мета — очистити суспільство від «моральних виродків». Їм протистоять инші змовники — адепти «нової реліґійности» в дусі «нью-ейдж» (New Age) з «Нової плоти відео»; ними телєбачення використовується не для заподіяння шкоди здоров’ю, а для лікування і духовного відродження (у всякому разі так заявляють вони самі). Зрештою, Ренн, що в його свідомості поступово зовсім стирається грань між дійсністю і видимістю, стає маріонеткою в руках спочатку одних змовників, потім — инших. У фіналі він покінчує життя самогубством. Фільм знято в естетиці, близькій до естетики «сміттєвого кіно» (trash cinema): натуралізм у ньому доведено до крайнощів, надто в сценах мутації і розпаду людського тіла. Продовжити читання ‘Людина й засоби масової інформації у фільмі «Відеодром»’

Що пішло не так на «соціялістичному» Сході?

Андре Ґундер Франк

Реферат

Відповідь на питання, що пішло не так, варто шукати радше серед матеріялістичної дійсности нашої єдиної світової економіки, аніж у будь-якому ідеолоґічному дискурсі щодо «соціялізму» а чи у політиці колишнього Радянського Союзу або Східної Европи. Почнемо з того, що до конкуренційної гонитви за розвитком ці реґіони долучились під «соціялістичним» прапором, з величезним історичним відставанням в рямцях світового господарства. Радянський Союз і Східна Европа намагалися радше наздогнати, аніж побудувати «соціялізм», якщо дивитися з точки зору реалістичної деідеолоґізованої світової економіки. Був час, коли здавалося, що у них це вийшло, — аж ось вони знову відстали. Причиною був стільки ідеолоґічний «соціялізм» чи політичне «плянування» (усюди засуджені та відкинені), скільки історично-економічні розбіжності та досі актуальні відносини між двома частинами Европи в рямцях світового господарства, що вони відповідальні за відсталість Сходу.

Що пішло не так на «соціялістичному» Сході? Варіянти відповідей зазвичай коливаються у діяпазоні від «усього», з боку опонентів, до лише «сталінізму» або навіть «нічого», як уважають колишні прибічники. У цих відповідях і політика, і ідеологія, і цілі історичні епохи, починаючи першим радянським урядом і революцією 1917 року (або навіть ще раніше — народженням марксизму 1848 року) і завершуючи останнім урядом і реформами Міхаїла Ґорбачова (після 1985 року). Багато критиків, в тому числі сам Ґорбачов[1], визнавали поразки, а заразом і необхідність якихось змін на кшталт перебудови, але не необхідність докорінних перетворень. Инші критики натомість вважають реформаторські зусилля Ґорбачова неправильними і буквально такими, що призвели до зворотного результату. Дехто з цих критиків стверджує, що якби не помилки в політиці Ґорбачова, Радянський Союз і його економіка змогли б протриматися ще деякий час, а то й загалом стояла би досі. Серед цих критиків — Елман з Конторовічем[2] і Мєнщіков[3]. Продовжити читання ‘Що пішло не так на «соціялістичному» Сході?’

Деякі висновки на майбутнє

Режіс Дебре

Звідси напрямок діяльности.

Звідси історична відповідальність, яку Кубинська революція ніколи не вагалась взяти на себе.

Коли товариш Че Ґевара в черговий раз зайнявся партизанською діяльністю, він на міжнародному рівні взяв за основу висновки з напрямку, що її втілює вождь Кубинської революції Фідель Кастро.

Коли Че Ґевара знову з’явиться на людях, можна не сумніватися, що він стоятиме на чолі партизанського руху, буде його беззаперечним політичним та військовим керівником.

Сьогодні всі можуть окреслити загальні висновки з кубинського внеску в справу Латинської Америки.

І. В майбутньому справу вирішуватиме створення не політичних, а військових вогнищ. Ця відмінність, що є вирішальною з точки зору практичних наслідків, є більше, аніж просто відмінністю. Між військовими та політичними вогнищами істнує відмінність не тільки з точки зору терміновости, з точки зорку вирішальности: цю відмінність визнає кожний, починаючи з тих, хто думає, що можна підготувати партизанський фронт, спочатку відкривши фронт політичний — «марксистсько-лєнінський» або націоналістичний, за клясичними правилам. Ні. Йдеться за нову діялєктику завдань. Зобразимо це схематично й уявімо, що має відбутися перехід від військового вогнища до політичного руху — природне продовження по суті політичної збройної боротьби; проте — за поодинокими винятками — майже неможливо від «чисто» політичного руху перейти до військового вогнища. Буржуазію неможливо перемогти на її території. У більшості країн, де істнують умови для збройної боротьби, є можливим перехід від військового до політичного вогнища, проте рух у зворотному напрямку практично неможливий. Продовжити читання ‘Деякі висновки на майбутнє’

Кваме Нкрума та неоколоніялізм

Роман Тиса

Після «переселення» України до «третього світу» та перетворення країни з промислово-розвиненої на аґрарно-індустріяльну, що в ній чимдалі більшу вагу мають сільське господарство (на базі великих лятифундій) і гірничодобувна галузь, зростає актуальність досвіду країн, що вони давно перебувають на периферії капіталістичного світу як виробники монокультури чи постачальники сировини і як такі є об’єктами імперіялістичного визиску з боку розвинених капіталістичних країн. Так само зростає актуальність авторів, що вони філософськи осмислили стан перманентного застою, характерний для «третього світу», і шукали шляхи до національного та соціяльного розкріпачення, економічного розвитку та культурного проґресу своїх народів.

Африка, як континент, що повністю перебуває на узбіччі капіталістичного світу (за частковим винятком Південно-Африканської Республіки), є батьківщиною багатьох борців національно-визвольного та революційно демократичного руху, що вони в одній особі поєднували революціонера та мислителя. Почесну місце в лавах цих видатних особистостей належить ґанському політичному діячеві та теоретикові Кваме Нкрумі. Він — помітний представник антиколоніяльного руху, непересічний ідеолоґ і політичний мислитель, що за життя мав величезний міжнародний авторитет, а після смерти став символом свободи та єдности Африки. Продовжити читання ‘Кваме Нкрума та неоколоніялізм’

Соціялістичні перетворення у Ґані 1957-1966

Роман Тиса

Британська колонія

Ранній колоніяльний період

Першими европейцями, що проникли на територію нинішньої Ґани, були портуґальці: вони прибули до Ґвінейської затоки океаном і 1482 року побудували на землі фанті фортецю Сан-Жоржи-да-Міна-де-Оуру (Ельміна); згодом постали Санто-Антоні-да-Аксім (Аксім), Сан-Франсіску-Шав’єр (Осу) та Сан-Себаштійон (Шама). Портуґальці вивозили золото (звідси назва країни Золотий Берег), слонову кістку та перець. Багатства Золотого Берега приваблювали мореплавців-авантюрників і торгівців також з инші европейських держав — Голляндії, Швеції, Данії, Пруссії, Великої Британії. Европейські торгівельні компанії будували факторії на землі, орендованій у місцевих правителів, платили їм податок, скуповували у африканців пальмову олію, мавпячі шкури, дровину, тощо. У XVI ст. золото, що вивозилося з Золотого Берега, становило близько 10% світового видобутку. Але найвищі доходи приносила работоргівля.

Рабство у африканців істнувало ще до приходу европейців, але воно мало домашній, патріярхальний характер: раби разом з вільними общинниками брали участь в сільськогосподарських роботах, торгівлі, використовувалися як слуги, носильники тощо. До рабів не ставилися жорстоко й часто вважали членами родини. В рабство продавали військовополонених, і продавали їх спочатку арабам Північної Африки та Аравії. Головними постачальниками рабів европейцям були племена ашанті — войовничі мешканці материкової, центральної частини Золотого Берега, головними посередниками у работоргівлі — фанті та аганті з узбережжя. Продовжити читання ‘Соціялістичні перетворення у Ґані 1957-1966’

На роковини падіння Бастилії

Вадим Скуратівський

Десь на порозі нашого століття директор архіву, що в ньому були зібрані документи Великої французької революції, прохопився про те, що він доволі часто міняє склад своїх працівників: постійно маючи справу з тими документами, вони самі поступово стають «лівими», «радикалами», «екстремістами»…

Зрештою, в історичній науці немало випадків еволюцій у протилежному напрямі: ті чи ті дослідники французької революції починали, принаймні, зі спокійної її ретроспективи, а закінчували запеклим, аж істеричним запереченням її провідних сил, устремлінь, наслідків, постатей.

Не випадково один із найавторитетніших знавців тепер уже неозорої, безберегої історіографії французької революції якось дотепно зауважив, що в цій історіографії і досі сперечаються — «Гора» з «Жірондою», Робесп’єр з Дантоном, «помірковані» з «несамовитими» і т.д. Додамо від себе — і роялісти з республіканцями. В останніх десятиріччях у Франції має місце свого роду інтелектуальний спорт — одна за одною з’являються книжки, написані високо-фаховими авторами, де з немалою індуктивною енергією доводиться, що французька революція: а) зазнала тотальної невдачі, б) посліплена своїми вождями, йшла якимись параноїдальними манівцями, в) була керована параноїками, г) і взагалі — краще її, цієї революції, не було б. Продовжити читання ‘На роковини падіння Бастилії’

Про представницьке урядування

Максиміліан Робесп’єр

Промова, виголошена в Національній асамблеї 10 травня 1793 року

Людина народжена для щастя і свободи, але скрізь вона в рабстві і нещаслива! Мета суспільства — удосконалювати людину й охороняти її права, але воно повсюди утискує її і насаджує глупоту! Настав час нагадати людині про її справжнє призначення; поступ людського розуму підготував цю велику революцію, і саме на вас покладений обов’язок прискорити її.

Щоб виконати таку місію, треба робити якраз протилежне тому, що робилося донині.

Досі мистецтво урядування було тільки мистецтвом грабунку й гноблення більшості на догоду меншості, а законодавство — засобом зведення цих злочинів у систему. Король і аристократи своє діло добре знали; тепер вам слід братися за своє — тобто робити людей щасливими й вільними по закону.

Дати урядові силу достатню для того, щоб громадини завжди шанували права інших громадян, і зробити так, щоб сам уряд ніколи не міг зазіхнути на них, — ось, на мою думку, подвійне завдання, з яким мусить упоратись законодавець. Перше, я гадаю, зовсім неважке. Ну а друге б уважали нездійсненним, якби тільки зважали на події минулі й сучасні, а не дошукувались їхніх причин. Продовжити читання ‘Про представницьке урядування’


Липень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лют    
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031  

Введіть адресу своєї ел.пошти