Архів для 30.03.2015

Нові успіхи революції в Болівії

(П.С.) 30 жовтня ц. р. зарядив новий уряд Болівії з президентом Віктором Пазом на чолі націоналізації копалень цини. Як відомо, найважніше багатство Болівії – цина була дотепер повністю в руках чужоземного капіталу, переважно американського. Тому не диво, що американська преса сприйняла цей крок Болівії, як болючий удар по американському капіталові. Президент Паз заповів ще в минулому році, зараз після захоплення влади Болівійською Націоналістичною Партією МНР, що копальні цини будуть націоналізовані. Але з різних причин уряд зволікав здійснення цієї обіцянкі. З одного боку праве крило МНР гальмувало цю справу, а з другого, що дуже цікаво, самі робітники підходили до справи націоназації копалень дуже обережно, боючись, шоб на місце приватних експлуататорів не прийшли нові бюрократичні, державні. Але момент національний, а саме – оборона країни перед чужоземним капіталом, приспішив рішення в цій важливій для Болівії справі. На З’їзді Болівійських Профспілок (ЦОБ) поставили робітники справу націоналізації копалень руба і президент Паз був змушений зложити заяву: «Тепер бачу, що націоналізацію копалень не можна дальше зволікати і обіцяю якнайскорше її здійснити». Продовжити читання ‘Нові успіхи революції в Болівії’

Advertisements

Хвиля реакції в полудневій Америці

Ще в минулому році в листопаді у Венецуелі військовий заговір знищив слабенький, народній, демократичний уряд. Президент Ґаллєґос був ув’язнений, провідники демократичних партій опинилися в тюрмах і в країні запанувала диктатура трьох головних провідників заговору. Ліквідація уряду Ґаллєґоса – великий удар по робітничій верстві Венецуелі. Хоча це був уряд лібералів, але він зумів винятково заопікуватися положенням робітничої верстви. До голосу прийшли робітничі профспілки, а робітничі діячі мали великий безпосередній вплив на політичні події. Військові кола, невдоволені поступовою політикою уряду, який передбачував ліквідацію армії до мінімуму, силою захопили владу в свої руки. Одинм з перших кроків того уряду було, між іншим, здержання припливу переміщених осіб з Европи до цієї країни. Так само в іншій південно-американській державі – Перу реакціонери з військових кіл захопили владу в свої руки. Тут при владі був уряд президента Бустаманте, який пройшов головно завдяки його співпраці з Американською Революційно-Демократичною Унією, знаною під назвою АПРА (Alianza Popular Revolutionaria Americana). Ця партія мала виразний протикапіталістичний та протикомуністичннй характер і була виразником інтересів робітництва. Продовжити читання ‘Хвиля реакції в полудневій Америці’

В одній закутині «вільного світу»

Сідней Ленз

Чому повстають Мав-Мав у Кенії? Найпершою, найголовнішою причиною є вікова проблема Африки – земельний голод. Ліберальні кола в Лондоні переконані, що, якщо ця проблема не буде розв’язана в найкоротшому часі, ніяк не вдасться спинити рух Мав-Мав у Кенії. Білий прийшов у то країну при кінці минулого сторіччя на запрошення англійського уряду і поселився тут. Він одержав найліпшу землю по обох боках новозбудованої залізниці шматками від 500 до 20.000 гектарів і з того часу сам він ніколи й пальцем не кивнув, щоб самому обробити ту землю.

П’ять з половиною мільйонів тубільців, з другого боку, не лише втратили найліпшу землю і були зіпхнуті до заповідників, але й були примушені віддати своє право на землю і в самих заповідниках, що в Африці звуться «резерваціями». З огляду на їхній примітивний спосіб ведення землеробства, ґрунт швидко вичерпується і тому нова земля ставала життєвою необхідністю. За вивласнену землю тубільці не дістали жодного пенса компенсації. На додачу ж, англійські колоністи придумали хитру систему для рекрутування дешевої робочої сили зпоміж вивласнених тубільців. Податки, що мали платитись тільки в грошах, а не в натурі, були накладені на населення, а тих, хто не міг їх сплатити, примушувано по закону працювати на плянтаціях білих, щоб у такий спосіб заробити гроші для сплати податків. Продовжити читання ‘В одній закутині «вільного світу»’

Мав-Мав – символ протесту і боротьби проти поневолення

Бритійці пробували вже не раз в новій історії «залізним пястуком» вдаряти по визвольному рухові народів Південної Африки. Зараз після першої світової війни постав у Південній Африці комітет тубільців т.зв. «Східньо-Африканське Об’єднання», яке поставило собі завданням вести організовано боротьбу народів Африки за рівноправність. Але в 1922 році бритійці арештували провідників організації, а об’єднання розігнали. Залізний п’ястук вже тоді показався ненадійним, бо в 1927 році на конференції Африканської Унії в Кенії проклямували тубільці гасло «Африка африканцям» і висунули програму боротьби за цілковиту рівноправність місцевого населення. Тоді бритійці знову зареаґували терором. Тисячі муринів були арештовані та публічно биті. Але останні події в Африці у зв’язку з діяльністю організації «Мав-Мав» показують, що і тоді нічого в цей спосіб бритійці не розв’язали.

В бритійській Африці живе разом около 18 мільйонів африканців проти пів мільйона европейців. В Кенії, що є тепер осередком революції, живе на головних вулицях около 29000 білих кольоністів, які мають до своєї диспозиції около 13000 квадр. кілометрів землі. Водночасно 5 мільйонів африканців зіпхнуті в т. зв. резервуати з 43000 квадр. землі. Земля в резервуатах погана. В резервуаті племени Кікую, яке зараз веде перед в революції, густота населення около 1000 осіб на квадр. кілом. Якщо в районі якогось резервуату відкриті земні поклади, мусять африканці переїздити в інші райони і цей терен призначується білим. Зараз після другої світової війни обіцяли відповідні бритійські кола перевести ряд реформ для місцевого населення в Кенії. Продовжити читання ‘Мав-Мав – символ протесту і боротьби проти поневолення’

Ідеологічний стан новітньої французької літератури

Віктор Серж

Країна завжди має літературу, якої вона варта, або, краще сказати: вона має такий літературний крам, якого потрібує її владуща класа. Її потреби так само не однакові, як не однакові її суспільні чинники. Звідси виходить, що в кожній країні існує не одна, а багато ріжних літератур. Сучасна Франція має письменників католицьких, письменників фашистичного напрямку, що слугують буржуазії, заклопотані систематичною підготовкою превентивної контр-революції; гумористів, повних сарказму, — порнографів, що з усієї сили використовують розпусту побуту в годину смеркання й занепаду цивілізації; фабрикантів, які печуть авантурні романи для молоди й для широкої публіки, жадібної на легку розвагу; романістів салонів, альковів та будуарів; романістів- майстрів, акробатів і жонглерів слова. Крім того Франція має літературу корчів і суму, яка переходить від систематичних екстраваганцій до безмежного розпачу. Нарешті, вона має творчість невеликого числа чесних письменників, яким болить сучасність, болять рани й недуги минулого. Але глибоко захоплені старою буржуазною культурою, ці письменники не годні добачити на похмурих небосхилах першого сяйва будуччини. Продовжити читання ‘Ідеологічний стан новітньої французької літератури’

Провансальський регіоналізм та національне відродження[1]

Степан Савченко

Зріст регіоналізму на Заході, зокрема у Франції, тільки почасти нове, післявоєнне явище. За сто — а инколи й більш — років до того регіоналізм вже виявився у національному русі маленьких поневолених народів Австрії та инших країн, виявився спочатку якраз у тих народів, що їх національна відмінність була безперечною. Поруч ішов процес політичного об’єднання великих націй і цей процес закінчився утворенням єдиної Німеччини та Італії. І як антитеза цього останнього процесу, як коректив до нього, виникає новий регіоналізм в об’єднаних уже країнах: спочатку — пожвавлення культурного життя окремих провінцій, зріст краєзнавчої роботи, згодом — протест проти надмірної централізації та бажання автономії. Зокрема у Франції, бо ні в якій иншій країні не був такий помітний гніт централізму, нехтування провінціяльним життям та інтересами. Наслідком такого централізму був цілковитий занепад культурного життя провінції і надмірний зріст Парижу — коли Німеччина, Італія, Англія або Сполучені Штати Америки мають покільки більш-менш однаково важливих «центрів життя», то у Франції Париж вражає надзвичайною перевагою свого економічного, політичного й культурного значіння над усіма місцевими центрами. З другого боку, наполеонівський розподіл Франції на департаменти, який мав на меті переважно політичні причини — якраз боротьбу з монархічним регіоналізмом окремих французьких провінцій і зміцнення центрального натиску на периферію — цей розподіл порушував економічну географічну єдність колишніх давно утворених провінцій та утворював инколи нові формування з таких частин, які не мали між собою нічого спільного. Продовжити читання ‘Провансальський регіоналізм та національне відродження[1]’

Південно-китайський революційний уряд

Осередком революційного визвольного руху в Китаю не є його столиця Пекін, але портове місто Кантон. Це червоне китайське місто є осередком південно-китайського революційного уряду і звідси виходить вся ініціятива для дальшої визвольної боротьби проти світових імперіялістичних держав, що поневолюють Китай. Для того і ненависть всеї буржуазії звертається проти Кантону та його уряду. Проти цього революційного міста звертає міжнародня буржуазія свої пайтяжчі удари, бо з упадком Кантону та його уряду міг би прийти тимчасовий занепад самого революційного руху в цілім Китаю.

І вже не раз робили імперіялісти спроби, щоб знищити це огнище китайської революції. Китайські контрреволюційні війська, яких піддержують і оплачують імперіялісти, в минулім місяці були вже навіть заняли Кантон. Одначе по кількох днях це місто назад перейшло в руки революційного уряду, що є доказом того, що революційні сили вистарчають для підтримання свого уряду. Продовжити читання ‘Південно-китайський революційний уряд’


Березень 2015
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лют   Кві »
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти