До питання про колективізацію в Китаї

Всеволод Голуб

I.

Індустріялізація є єдиноможливою розв’язкою двох основних проблем, які стимулювали народи Китаю до могутнього революційного зриву: проблеми аґрарної і проблеми національно-визвольної.

1) Аґрарна проблема в економічно недорозвинутих країнах полягає в загальному застої або й занепаді сільськогосподарського виробництва, в нестачі харчів для населення та сирівців для промисловости. Характеризується ця проблема скороченням посівних площ або неспроможністю обробити орноздібну землю та падінням урожайности на тих землях, що оброблюються. Так, у Китаї обробляється лише 33% всієї орноздібної площі, в Індії — лише 68% її, і т.д. (The Indian Review, Madras, June 1954, р. 246). Врожайність рижу з гектару знизилася в Індії з 13,6 ц в 1936 р. до 10,2 ц. в 1950 р.; врожайність кукурудзи за той же час знизилася з 7,2 ц до 5,6 ц; врожайність пшениці — з 7,4 ц до 6,3 ц. У висліді скорочення посівних площ і падіння врожайности невистачає харчів для населення. Беручи ще до уваги швидкий зріст населення в цих країнах, природа аґрарної проблеми стає цілком, ясною. Від браку харчів в дореволюційному Китаї щороку регулярно вмирали мільйони селян з голоду. В Індії сьогодні продукується 45 млн. тон зерна в рік, а щоб прогодувати все населення, потрібно 51 млн. тонн в рік (джерело те, що й вище). От оце і є аґрарна проблема. Вона існує скрізь: в Азії, на Близькому Сході, в Південній Америці, в колоніяльних недорозвинутих країнах.

Геній

Мо Янь

Коли Цзян Дачжі був маленьким, старші люди в селі й учителі в школі вважали його найрозумнішою дитиною. Він народився з круглою головою, з блискучими синьо-чорними очима, так що дивлячись на нього, відразу можна було сказати — геній. Тоді як учителі хвалили його й однокласницям він подобався, ми — його однокласники — завжди терпіти його не могли, страшенно ненавиділи. Тепер ми розуміємо, що це нездорове почуття — заздрість. Учитель часто сварив нас і казав, що наші голови, як нарив на всохлому в’язі, сокирою стинай, все одно і рубця не зробиш, що, мовляв, нам треба вчитися у Цзян Дачжі. Наш однокласник, на прізвисько Барвистий кнур, заперечував учителю:

— Голова Цзян Дачжі відрізняється від наших, як же нам вчитися? Невже наші батьки повинні другий раз саджати нас у піч?

Аґрарний аспект китайської революції

Василь Чернета

Від Редакції: Революція в Китаї і розвиток цієї 600-мільйонової країни стають сьогодні фактором всесвітньо-історичного значення. Глибоко усвідомлюючи вагу цього фактору в сучасній і майбутній міжнародній ситуації, рахуючись з впливом китайської революції на внутрішнє становище в СССР, а отже, й в Україні, ми вирішили присвятити у «Впереді» ряд фахових статтей китайському питанню.

Старий Китай був відсталою сільськогосподарською країною, з дуже низьким рівнем розвитку продукційних сил. Так промислова продукція становила всього коло 10%, а продукція сільского господарства — коло 90% вартости продукції всього народного господарства Китаю. Сільське населення становило понад 80% всього населення країни, а з 20% міського населення половина була в той чи інший спосіб зв’язана з селом. Все ж населення Китаю, за переписом 1953/54 рр., становить 602.000.000 чоловік, включаючи Формозу.

Падіння Лі Лі-Сяна

Василь Чернета

Недавно в Пекіні відбувся VII Всекитайський конґрес профспілок. Одною з важливих подій на цьому конґресі було те, що на ньому був відсутній Лі Лі-Сян, голова Всекитаської федерації профспілок та міністер праці при комуністичному уряді За звідомленнями газет, ця його відсутність свідчить про те, що Лі Лі-Сяна, певно, знято з обох постів і вичищено з партії. Раніше, на всіх попередніх конґресах, Лі Лі-Сян був центральною фігурою: він виголошував всі головні промови й проводив в життя закони, що відносились до профспілок і робітничої кляси. На цьому ж конґресі навіть ім’я його ні разу не було згадане. Місце Лі Лі-Сяна зайняв на конґресі секретар Федерації Лай Джо-Ю.

Хто ж такий Лі Лі-Сян і яке значення має його падіння? Лі Лі-Сян був головним ставлеником Москви в Китаї і лідером сталінської лінії в китайській компартії. В 1949 році у «Впереді» вже раз коротко згадувалось про особу Лі Лі-Сяна. В 1930 році, під час партійної чистки, його було знято з поста провідника КП; на його місце прийшов Мао Тзе-Тунґ. До 1945 року Лі Лі-Сян перебував в СССР, але коли в цьому ж році червона армія окупувала Манчжурію, він з’явився знову в Китаї. Тоді він увійшов до складу Політбюра китайської КП, а пізніше зайняв пости голови профспілок і міністра праці.

Громадянська війна в Китаї

Всеволод Голуб (Голубничий)

Громадянська війна в Китаї з малими перервами точиться вже двадцять другий рік. Природа цієї війни є суто соціяльна й являє вона собою одну з водозмін перманентних селянських повстань, що з часом перейшли у відкриту громадянську війну. Політичними противниками в цій війні є комуністична партія Китаю на чолі з Мао Тзе-Тунґом та націоналістична китайська партія Куомінтанґ на чолі генераліссімусом Чан Кай-Шеком. В свій час (1912-1927) хартія Куомінтанґ, на чолі якої стояв її засновник і перший президент демократичної Китайської Республіки — Сун Ят-Сен, була партією демократичною і революційною. До складу її входили всі партії й комуністи. Об’єднаними силами Куомінтанґ скинув монархію богдиханів і встановив владу республіки. Та скоро, вже в 1927 році, владу в республіці і в самому Куомінтанзі захоплює праве, націоналістичне крило Куомінтанґу на чолі з Чан Кай-Шеком. Китай розколюється, при чому північні провінції підпадають під вплив комуністів, південні — під вплив Чан Кай-Шека. З цим розколом в Китаї почалася громадянська війна. Тяглася вона з перемінними успіхами для обох ворогуючих сторін: час від часу, але дуже на короткий час, в Китаї наступав мир, а потім війна продовжувалась з новими силами. Під час японської інвазії, противники заключили були перемир’я і спільними силами боролися з японськими інтервентами, аж заки Японія не скапітулювала під ударами альянтів в другій світовій війні. В кінці 1945 року; воєнні дії між комуністами і націоналістами відновились знову.

Матеріялістична діялєктика Мао Цзе-дуна

Всеволод Голубничий

У цій статті борониться той погляд, що матеріялістична діялєктика Мао Цзе-дуна є окремішньою в царині марксистсько-лєнінсько-сталінської філософії. Хоча вона безумовно споріднена з діялєктикою Маркса, Енґельса, Лєніна, Сталіна та сучасних російських й инших комуністичних філософів, вона також має свої особливості. Крім того, є риси, що ріднять її з діялєктикою клясичної китайської філософії. Усі ці зв’язки пояснювані тим, що марксистської клясики Мао Цзе-дун читав небагато, можливо, навіть менше, ніж клясики китайської. Инші відмінності та особливості пояснювані його своєрідним мисленням.

Очевидно, Мао на практиці застосовував свою діялєктику в політиці. Його тексти з теорії та методи пізнання та практичної дійльности вочевидь базовані на власному досвіді. Отже, ознайомлення з філософією Мао Цзе-дуна може допомогти читачеві зрозуміти спосіб його мислення, а також розібратися у поведінці китайських комуністів у політиці. (Ця стаття аж ніяк не претендує на те, щоби почерез діялєктику Мао геть пояснити йо

Діялєктичний матеріялізм

Мао Цзе-дун

РОЗДІЛ І

ІДЕАЛІЗМ І МАТЕРІЯЛІЗМ

1. Боротьба між двома уґрупуваннями у філософії.

Уся історія філософії є історією боротьби та розвитку двох взаємно протилежних філософських шкіл — ідеалізму та матеріялізму. Усі філософські течії і напрямки вийшли з цих двох основних шкіл.

Усі філософські теорії створювалися людьми, що належали до певної суспільної кляси. Ба більше, ідеї цих людей історично визначалися певним суспільним буттям Усі філософські вчення виражають потреби певних суспільних кляс і відображають рівень розвитку продукційних сил суспільства й історичний етап людського пізнання природи…

Суспільні витоки ідеалізму та матеріялізму лежать в соціяльній структурі, що їй притаманні клясові протиріччя. Найперша поява ідеалізму була результатом невігластва і забобонів дикої первісної людини. Пізніше, із розвитком продукційних сил і суміжним розвитком наукового знання, стало зрозуміло, що ідеалізм приречений занепасти, та його замінить матеріялізм. І все ж ідеалізм із стародавніх часів до сьогодення не лише не занепав, але навпаки — розвинувся і витримав боротьбу із матеріялізмом, і ця боротьба не виявила жодного переможця. Причина полягає у поділі суспільства на кляси. З одного боку, пригноблююча кляса у своїх інтересах мусить розвивати та зміцнювати свої ідеалістичні вчення. З иншого боку, пригноблені кляси також у власних інтересах мають розвивати та зміцнювати свої матеріялістичні вчення. І матеріялізм, і ідеалізм є зброєю у клясовій боротьбі, й боротьба між ідеалізмом і матеріялізмом не може припинитися доти, доки не зникнуть суспільні кляси. У процесі історичного розвитку ідеалізм представляє ідеолоґію експлоататорської кляси та слугує реакційним цілям. Матеріялізм, навпаки, є світоглядом революційної кляси; у клясовому суспільстві він постає та розвивається в епіцентрі безперервної боротьби з реакційною ідеалістичною філософією. Отже, історія боротьби між ідеалізмом і матеріялізмом у філософії є відображенням боротьби між інтересами реакційної кляси та революційної кляси… Кожний філософський напрямок в кінцевому підсумку є прихованим проявом політики тієї суспільної кляси, до якої належать філософи цього напрямку.

Відносно суперечності*

Мао Цзе-дун

(Серпень 1937 року)

* Цю філософську працю товариш. Мао Цзе-дун написав услід за працею «Відносно практики» і з тією ж метою, а саме — для подолання серйозних помилок догматичного /39/ порядку, які мали тоді місце в партії; на цю тему він прочитав лекцію в Антияпонському військово-політичному університеті в Яньані. При включенні даної праці в збірку вибраних творів Мао Цзе-дуна автор зробив часткові доповнення, скорочення і виправлення. /40/

Закон суперечності, властивої речам, явищам, або закон єдності протилежностей, є основний закон матеріалістичної діалектики. Ленін говорить: «У власному розумінні діалектика є вивчення суперечності в самій сутності предметів..»[1]. Цей закон Ленін часто називає суттю діалектики, або ядром діалектики[2]. Тому, вивчаючи цей закон, ми не можемо не торкнутися широкого кола проблем, не можемо не торкнутися багатьох філософських питань. Коли ми розглянемо ці питання, то зрозуміємо самі основи матеріалістичної діалектики. Це такі питання: про два погляди на світ, про загальність суперечності, про специфічність суперечності, про головну суперечність і головну сторону суперечності, про тотожність і боротьбу протилежностей, /41/ про місце антагонізму в ряду суперечностей.

Відносно практики

Мао Цзе-дун

Відносно практики

Про зв’язок пізнання і практики — зв’язок знання і дії*

(Липень 1937 року)

* У нашій партії була група товаришів — прихильників догматизму, які довгий час відкидали досвід китайської революції, заперечували ту істину, що «марксизм — не /3/ догма, а керівництво до дії», і тільки лякали людей окремими словами і фразами, насмиканими з тексту марксистських творів. Була також і друга група товаришів — послідовників емпіризму, які довгий час, чіпляючись за свій особистий, обмежений досвід, не розуміли важливості теорії для революційної практики, не бачили стану революції в цілому. Хоч вони і працювали ретельно, ця робота велася наосліп. Хибні погляди цих двох груп товаришів, особливо догматичні погляди, завдали в 1931-1934 роках величезної шкоди китайській революції. При цьому догматики, прибираючись у марксистську тогу, ввели в оману дуже багатьох наших товаришів.

Праця товариша Мао Цзе-дуна «Відносно практики» була написана для того, щоб з позицій марксистської теорії пізнання викрити суб’ єктивістські помилки прихильників догматизму і емпіризму — особливо догматизму — в нашій партії. Основний наголос у цій праці зроблено на викриття зневажаючого практику догматизму — цієї різновидності суб’єктивізму; тому праця має заголовок «Відносно практики». Погляди, що їх розвиває товариш Мао Цзе-дун у цій праці, були викладені ним у свій час в лекції, прочитаній в Антияпонському університеті в Яньані. /4/

Домарксівський матеріалізм розглядав питання пізнання у відриві від суспільної природи людей, у відриві від історичного розвитку людства і тому не міг зрозуміти залежність пізнання від суспільної практики, тобто залежність пізнання від виробництва і класової боротьби.