Архів для 30.11.2009

Свобода добровільного вигнанця

Ігор Самохін

Час від часу з’являються на планеті люди, які своїми творами, відкриттями або вчинками докорінно змінюють історію чи принаймні культуру. Таких революціонерів, незалежно від того, хто вони – вчені, мислителі чи полководці, Річард Рорті назвав «сильними поетами». Вони пропонують новий «словник»: після них уже не можна мислити світ у старих термінах. Гадаю, нині можна сказати, що саме таким «сильним поетом» був Едвард Саїд. Він показав зворотній бік західної культури. Після нього більше не можна писати про колоніальні стосунки згідно зі старими стандартами. І, може це й дивно, такій людині пощастило мати обидві свої головні книжки в українському перекладі. Недавній вихід другої з них дає підстави іще раз поговорити про цього визначного автора.

Кожна книжка Саїда потребує дослідження великого обсягу, в якому би комплексно та цілісно було проаналізовано найважливіші тези автора. Тому я, беручись одразу за дві, не можу претендувати на повноту, але спробую зазначити найважливіші, на мій погляд, моменти в обох працях, хоч я і не певен, що вони є «об’єктивно» головними. По ходу статті також маю намір увійти в полеміку з іншою українською статтею про Саїда, яка вже з’являлася на веб-сторінках «ЛітАкценту» (див. Петро Іванишин. Бездомний сумнів і камінь вигнання Едварда Саїда). Продовжити читання ‘Свобода добровільного вигнанця’

Advertisements

Китайська революція та її рухові сили

Я. Ряппо

Література про дійсний, живий Китай почала у нас з’являтися тільки після Жовтневої революції. До цього часу ми мали про Китай переважне традиційні застарілі праці синологів без сучасного наукового аналізу соціяльно-економічних явищ цієї країни.

Нема жодного ґрунтовною марксівського аналізу про стан Китаю. Буржуазні праці обмежуються всі мітологією, історією та мовознавством. Більш живі відомості представників (дипломатичних, консульських, кореспондентів преси тощо) англійського та американського капіталу в їхніх висновках сфальсифіковано, звичайно, в інтересах своїх хазяїв.

Але вже з початку ХІХ століття у Китаї починають доспівати передумови до величезного національно-революційного руху. Майже століття йде наступ капіталу та його вкорінення, черевате наслідками для того ж чужоземного капіталу.

Чужоземний капітал утворює не тільки шари великих та дрібних капіталістів з тубільців і не тільки значні кадри китайського пролетарияту, він утворює також умови до піднесення селянства на арену політичної боротьби.

Капітал все глибше та глибше просякає в Китай, втягнений вже до світового товарообороту, й змінює не тільки міське, але й сільське господарство.

За останнє десятиріччя європейські капіталісти просто працюють на китайську революцію [К. Радек, «Вопросы китайской революции»]. Особливо яскраво це відзначається з 1911 року, з моменту утворення республіки.

Разом з цим іде зріст н підіймання китайської буржуазії та інтелегенції — вчителів, студентів, журналістів й т.і., що втягують в національний рух все більші та більші маси сумежних з ними міських низових кол селянства.

Коли взяти на увагу, що всі ці маси не мають жодних політичних прав, що в цілому Китаї немає абсолютно ніякої охорони праці від експлоататорів, що навіть сама центральна влада безпорадна, й її зведено до нуля безпорадними змінами керуючих груп та фінансовою кризою, то буде зрозуміла ситуація для національно-революційного руху. Продовжити читання ‘Китайська революція та її рухові сили’

Програма Української Комуністичної Партії

(Ухвалена Першим Установчим З’їздом У.К.П. 22-25 січня 1920 року.)

–––

По всьому світу йде глибока кріза капіталізму, його гибель, іде й ширшає всесвітня пролєтарська комуністична революція.

Про це свідчить світова війна, що заподіяла глибокий економічний розстрій по всіх державах світу; далі виявила це жовтнева революція в Росії, що передала владу пролєтаріятові, який встановив свою диктатуру й, спіраючися на півпролєтарів – незаможне селянство – став перебудовувати суспільство в напрямі комуністичнім. Свідчать про це й анальоґічні спроби комуністичного будівництва на Україні, також диктатура пролєтаріяту й відповідна тому робота  в Угорщині, революція в Німеччині.

І зріст революційного пролєтарського руху по всіх країнах високого капіталістичного розвою виявляє той же напрям боротьби за встановлення диктатури пролєтаріяту й за перехід утворених всюду в процесі революційного руху клясових пролєтарських орґанів – рад – в орґани державної влади, себ-то за комуністичну революцію. Цю революцію переводить створена самим капіталізмом кляса – пролєтаріят, – висуваючи на чоло по банкроцтві угодової політики соціялістичних партій, єдиним свідомим виразником свого клясового руху і єдиним керманичем в боротьбі – Міжнародню Комуністичну Партію.

В своїй роботі і керуванні боротьбою стоїть Комуністична Партія на ґрунті того розуміння всього процесу розвою людського суспльства і початого переходу від ладу капіталістичного до ладу комуністичного, як його дано наукою Маркса, – історичним (або діялєктичним) матеріялізмом. Продовжити читання ‘Програма Української Комуністичної Партії’

Вибрані листи: Маркс Швайцерові (24 січня 1865)

Маркс Швайцерові

Лондон, 24 січня [1865 р.]

Я дістав учора листа, де ви вимагаєте від мене докладної критики прудонових творів. На жаль, брак часу не дозволяє мені задовольнити вашого бажання; крім того, я не маю ні одної праці цього письменника. Однак, на доказ своєї готовости піти вам назустріч, я нашвидку написав невеличку нотатку. Ви можете доповнювати її, змінювати, скорочувати, — одне слово, робити з нею, що хочете.

Я не пам’ятаю перших Прудонових спроб. Його шкільна праця про «Всесвітню мову» («Langue universelle») свідчить, як сміливо він береться за питання, розв’язати які йому не вистачає найелементарнішого знання.

Його перша праця «Що таке власність?» («Qu’est ce que la propriété?») є безперечно найкраща. Вона створила епоху, якщо не новиною свого змісту, то новою й сміливою манерою все висловлювати. В творах французьких соціялістів і комуністів, відомих Прудонові, власність не лише критикували з різних поглядів, а й утопічно «нищили». Цією книжкою Прудон став приблизно в такі стосунки до Сен-Сімона й Фур’є, в яких стояв Фоєрбах до Геґеля. Проти Геґеля Фоєрбах дуже бідний. Але після Геґеля він зробив епоху, бо підкреслив деякі пункти, неоприйнятні для християнської свідомости й важливі для прогресу філософської критики, які Геґель залишив у містичній напівтемряві.

Стиль цієї Прудонової праці має, якщо можна так висловитися, сильну мускулятуру. За головну її перевагу я вважаю саме стиль. Помітно, що тут навіть те, що Прудон повторює, він відкриває самостійно, і все, що він говорить, для нього нове й здається йому таким. Продовжити читання ‘Вибрані листи: Маркс Швайцерові (24 січня 1865)’

Резолюція в національному питанні

З матеріалів Сьомої (Квітневої) Всеросійської Конференції РСДРП(б)
24-29 квітня (7-12 травня) 1917 року.

Політика національного гноблення, будучи спадщиною самодержавства і монархії, підтримується поміщиками, капіталістами і дрібною буржуазією в інтересах охорони їх класових привілеїв і роз’єднанання робітників різних народностей. Сучасний імперіалізм, посилюючи прагнення до підкорення слабих народів, є новим фактором загострення національного гніту.

Оскільки досяжне в капіталістичному суспільстві усунення національного гніту, це можливо лише при послідовно демократичному республіканському устрої і управлінні держави, що забезпечує повну рівноправність всіх націй і мов.

За всіма націями, які входять до складу Росії, повинно бути визнано право на вільне відокремлення і на утворення самостійної держави. Заперечення такого права і невжиття заходів, які гарантують його практичну здійснимість, рівнозначне підтримці політики загарбань і анексій. Лише визнання пролетаріатом права націй на відокремлення забезпечує повну солідарність робітників різних націй і сприяє дійсно демократичному зближенню різних націй.

Конфлікт, який виник між Фінляндією і російським Тимчасовим урядом, особливо наочно показує, що заперечення права на вільне відокремлення веде до прямого продовження політики царизму.

Питання про право націй на вільне відокремлення недозволено змішувати з питанням про доцільність відокремлення тієї чи іншої нації в той чи інший момент. Це останнє питання партія пролетаріату повинна розв’язувати в кожному випадку цілком самостійно, з точки зору інтересів усього суспільного розвитку та інтересів класової боротьби пролетаріату за соціалізм. Партія вимагає широкої обласної автономії, скасування нагляду згори, скасування обов’язкової державної мови і визначення границь самоврядовуваних та автономних областей на основі врахування самим місцевим населенням господарських і побутових умов, національного складу населення і т.п. Продовжити читання ‘Резолюція в національному питанні’

Вибрані листи: Енґельс Марксові (21 серпня 1851)

Енґельс Марксові

Манчестер, 21 серпня [1851 р.]

Я прочитав половину Прудона і цілком поділяю твій погляд. Його заклик до буржуазії, його поворот до Сен-Сімона й багато інших подібних пасажів, що трапляються вже в критичній: частині, безперечно потверджують, що він, власне кажучи, ототожнює промислову клясу, буржуазію з пролетаріятом. На його думку очевидно, що ці дві кляси суперечать одна одній лише тому, що революція не закінчена. Уся псевдофілософська конструкція тут як на долоні: до революції промислова кляса в незалежному бутті, від 1789 р. до 1848 р. — в суперечності, в запереченні.

Прудонова синтеза повинна закінчити собою все в цілості врочистим ура. Мені це здається за останню спробу теоретично відстояти буржуазію. Наші засновки про вирішальний вплив матеріального виробництва, про класову боротьбу й т. ін., почасти засвоєно, здебільшого в перекрученому вигляді, і на цьому збудовано досвід за допомогою псевдогеґелівського штукарства втягнути пролетаріят назад в буржуазію. Синтетичної частини я ще не читав. Серед нападок на Люї Бляна, Робесп’єра, Руссо, де-не-де в книзі трапляються непогані речі. Але взагалі його критика політики невимовно претенсійна й плитка: наприклад, з приводу демократії, де він підходить до питання виключно з погляду числа голів, як це робить „Нова пруська газета” і вся історична школа, і де він /15/ не соромиться будувати систему, виходячи з найпримітивніших міркувань, гідних школяра. І яка це велика думка, що урядова влада й свобода несполучні й що жодна урядова форма не може дати йому достатньої моральної підстави, заради якої він стане її слухатися. Стонадцять чортів, навіщо ж тоді влада?! /16/

Надрукований у кн.: К.Маркс і Ф.Енґельс. Вибрані листи. (Уклав В.В.Адоратський. Переклав О.Соболів.) — Державне видавництво «Пролетар», Харків-Київ, 1931. — Стор. 15-16.

Основні засади комунїзму

Фрідріх Енґельс

1. Питаннє: Що таке комунїзм?

Відповідь: Комунїзм се наука про умови визволення пролєтаріяту.

2. Питаннє: Що таке пролєтаріят?

Відповідь: Пролєтаріят се та кляса суспільства, що удержує своє життє єдино й тільки з продажі своєї праці а не з профіту якого небудь капіталу; якої добро й горе, життє й смерть, усе істнованнє залежить від попиту на працю, отже від зміни добрих і лихих часів заробітку, від хитань необмеженої конкуренції. Пролєтаріят або кляса пролєтарів є одним словом працююча кляса XIX століття. [А також і сучасности.]

3. Питаннє: Отже не завсїгди були пролєтарі?

Відповідь: Ні. Завсїгди були бідні і працюючі кляси; працюючі кляси були теж найбіднїйшими. Але не було завсїгди бідаків, таких робітників, що жилиб в умовах що й но поданих; отже пролєтарі не завсїгди були, також конкуренція не була завсїгди вільна і без обмежень. Продовжити читання ‘Основні засади комунїзму’


Листопад 2009
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Жов   Гру »
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти