Основні засади комунїзму

Фрідріх Енґельс

1. Питаннє: Що таке комунїзм?

Відповідь: Комунїзм се наука про умови визволення пролєтаріяту.

2. Питаннє: Що таке пролєтаріят?

Відповідь: Пролєтаріят се та кляса суспільства, що удержує своє життє єдино й тільки з продажі своєї праці а не з профіту якого небудь капіталу; якої добро й горе, життє й смерть, усе істнованнє залежить від попиту на працю, отже від зміни добрих і лихих часів заробітку, від хитань необмеженої конкуренції. Пролєтаріят або кляса пролєтарів є одним словом працююча кляса XIX століття. [А також і сучасности.]

3. Питаннє: Отже не завсїгди були пролєтарі?

Відповідь: Ні. Завсїгди були бідні і працюючі кляси; працюючі кляси були теж найбіднїйшими. Але не було завсїгди бідаків, таких робітників, що жилиб в умовах що й но поданих; отже пролєтарі не завсїгди були, також конкуренція не була завсїгди вільна і без обмежень.

4. Питаннє: Звідки взяв ся пролєтаріят?

Відповідь: Пролєтаріят повстав наслїдком промислової революції, що відбула ся в другій половині XVIII ст. в Анґлії і яка від тодї перейшла всї освічені країни світа. Сю промислову революцію викликали винаходи парової машини, ріжних машин прядїльних, механічного ткацького станка і цїлого ряду инших механїчних причандалів. Сї машини, що були дуже дорогі і які могли придбати собі тільки великі капіталїсти, змінили весь дотеперішний спосіб продукції і витиснули дотеперішних робітників, бо машини постатчували дешевший і лїпший товар як робітники могли їх виробити при помочи своїх неудосконалених прядїльних коловоротів і ткацьких станків. Сї машини віддали тому промисл цїлком в руки великих капіталїстів та обезцїнили ту значну власність робітників (засоби праці, ткацькі станки і т. д.) так, що капіталїсти скоро все дістали в свої руки а робітникам нічого не лишилось. Сим заведено в виготовлюванню матерій одежі фабричну систему. А як була принука до заведення машинерії і фабричної системи, то сю систему засновано дуже скоро в усіх прочих галузях промислу, а іменно в виробництві матерій і у друкарстві, в гончарстві, у промислі виробів з металю. Роботу дїлено все більше між поодиноких робітників так, що робітник який раніше сам виготовляв цїлу штуку роботи, тепер робив тільки частину сеї штуки. Сей подїл праці робив можливим те, що продукти можна було постатчувати скорше і тому дешевше. Вона скорочувала працю кождого робітника до простого, механїчного руху, що повторював ся кождої хвилини, який то рух не добре, але далеко лїпше могла виконувати машина. Таким чином всї ті галузи промислу, одна по другій попали під панованнє парової сили, машинерії і фабричної системи, таксамо як прядівництво й ткацтво. Через се попали вони в руки великих капіталїстів а робітникам ваднято останню решту самостійності. Помалу попри властиву мануфактуру підпали також і рукомесла що раз більше й більше під панованнє фабричної системи. Бо великі капіталїсти, будуючи великі підприємства праці, в яких богато щадилось коштів а працю рівнож можна було дуже подїлити, що раз більше й більше витїсняли дрібних майстрів. Так прийшли ми до сього, що в освічених країнах майже ві всїх галузях праці заведено фабричну систему, що майже у всїх сих галузях великий промисл витиснув рукомесло й мануфактуру. Через те дотеперішнїй середній стан що раз більше і й більше попадав в руїну, особливож дрібні ремісники-майстри. Через те змінило ся давнїйше становище робітників та витворили ся дві, нові кляси, що поглочували всї инші, а то:

I. Кляса великих капіталїстів, які вже тепер у всїх освічених країнах мають майже у виключнім своїм посїданню всї засоби до життя та потрібні до їх виробництва сирий матеріял і знаряди (машини, фабрики). Се кляса буржуїв або буржуазія.

II. Кляса цілком немаючих, що засуджені є, продавати свою працю буржуям, щоби за се одержати потрібні для свого удержання засоби до життя. Се кляса пролєтарів або пролєтаріат.

5. Питаннє: Під якими умовами відбуєть ся продаж праці пролєтарів буржуазії?

Відповідь: Праця се товар, як кождий инший а її цїна означуєть ся тому так само після тих самих законів як кождого иншого товару. Цїна товару при панованню великого промислу або вільної конкуренції, що, як побачимо, на одно виходить, рівнаєть ся пересїчно коштам продукції сього товару. Цїна праці[1] рівнаєть ся зарівно коштам продукції працї. В коштах продукції працї є одначе стільки засобів до життя, скільки робітник їх потрібує, щоби бути спосібним до працї. Вони не дозволяють робітничій клясї вигинути. Робітник отже не дістане більше за свою працю, скільки на сю цїль потрібно. Цїна отже працї або платня буде найменшою, яка тільки є потрібна до удержання життя. А що заробкові часи є гірші і ліпшї, то робітник дістає більше і менше, відповідно до того, чи фабрикант дістає за свій товар більше, чи менше. Але так само як фабрикант пересічно не більше і не менше дістає за свій товар, скільки виносять його кошти продукції, так і робітник дістане пересічно не більше і не менше як саме те найменше (мінїмум), потрібне до удержання його життя. Сей економічний закон заробітної платні проводить ся тим гострійше, чим більше опановує великий промисл усї галузи працї.

6. Питаннє: Які робітничі кляси були перед промисловою революцією?

Відповідь: Працюючі кляси жили в ріжних відносинах, відповідно до ріжних ступнїв розвитку суспільства. Сьому й відповідало їх становище до посїдаючих і пануючих кляс. В старовинї були працюючі невільниками посідаючих. В середнїх віках були вони кріпаками земельної шляхти. В середнїх віках і до часу промислової революції були понадто по містах челядники рукомесні, що працювали на службі у дрібноміщанських майстрів. А згодом прийшли із розвитком мануфактури теж і робітники мануфактурні, що були вже заняті у більших капіталїстів.

7. Питтаннє: Чим ріжнить ся пролєтар від невільника?

Відповідь: Невільник проданий є раз на завсїгди. Пролєтар мусить себе продавати поденно й погодинно. Поодинокий невільник, власність пана, в його власному інтересї (пана) має забезпечене істнованнє, як би нужденним воно не було. Поодинокий пролєтар, власність, так сказатиб, усеї буржуазної кляси, у якого тільки тодї купуєть ся працю, коли її хтось запотрібує, не має забезпеченого істновання. Се істнованнє є забезпечене тільки цілій робітничій клясї. Невільник стоїть поза конкуренцією, пролєтар стоїть у ній і відчуває всї її хитання. Невільник вважаєть ся за річ а не за члена суспільства; пролєтаря признано як особу членом буржуазного суспільства. Невільник отже може мати краще становище як пролєтар, але пролєтар належить до суспільства на висшому ступнї розвитку і сам стоїть на висшому ступнї як невільник. Невільник визволюєть ся, касуючи з поміж усіх відносин приватної власности тільки відношеннє невільництва а через те сам стає пролєтарем; пролєтар може визволити ся тільки через знесеннє приватної власности взагалі.

8. Питаннє: Чим ріжнить ся пролєтар від кріпака?

Відповідь: Кріпак має посїданнє і ужиткованнє знаряду продукції, яким є кусник землі, в той спосіб, що віддає за се частину плодів або роботи. Пролєтар працює при помочи знарядів продукції когось иншого на його-ж рахунок, беручи від нього частину витвору. Кріпак віддає, а пролєтареви віддають. Кріпак має забезпечене істнованнє, пролєтар нї. Кріпак стоїть поза конкуренцією, пролєтар стоїть у ній. Кріпак визволюєть ся, коли він втїкаючи до міста стає ремісником, або, коли замість працї і продуктів дає свому панови гріш, стаючи вільним арендівником, або коли проганяє свого февдального пана і сам стає власником і коротко, коли він в сей або другий спосіб вступає в клясу посїдаючих і у вільну конкуренцію. Пролєтар визволюєть ся через знесеннє конкуренції, приватної власности і всїх клясових ріжниць.

9. Питаннє: Чим ріжнить ся пролєтар від ремісника?

Відповідь: За старого рукомесла молодий ремісник був після відбуття приписаної науки з правила наймитом за платню, щоби відтак після цїлого ряду років стати майстром; пролєтар є майже завсїгди наємним робітником на все життє. Ремісник, що ще не став майстром, був челядником свого майстра. Він мешкав в його домі і їв при його столї. Пролєтар стоїть до свого пана в чисто грошевім відношенню. Челядник при рукомеслї належав до тої самої суспільної верстви що його майстер і дїлив разом з ним усї його життєві привички; пролєтар є суспільно віддїлений від свого пана, капіталїстичного підприємця цїлим світом клясових ріжниць, він живе в иншому окруженню і на цїлком инший лад як капіталїст, їх світогляди є цїлком ріжні. Ремісник послугував ся при працї знарядом, що з правила був його власністю або в кождім випадку легко міг такою стати, пролєтар послугуєть ся машиною або частиною цїлої машинерії, яка не є його власністю і ніколи нею не може бути.

Ремісник виробляв по найбільше весь предмет ужитку а при його вироблюванню був завсїгди рішаючим сприт, яким він послугував ся при знарядї; пролєтар готовить найчастїйше одну тільки частину якогось предмету або занятий є тільки при виконуванню частинного процесу, потрібного задля виготовлення сеї частини предмету, його особиста зручність уступає перед працею машинерії, вона рішає часто при виготовлюванню цїлости, множества як про властивість часткових штук, ним виготовлюваних. Ремісничий челядник і його майстер були хоронені по можности перед шкідливою конкуренцією через постанови цехові або через ремісничі звичаї; пролєтар мусить єднати ся зі своїм товаришем або змагати до видання закону, щоби конкуренція не задавила його. Більша подача сил працї придавлює його, не його пана. Ремісничий челядник був, як і майстер, обмеженим, вузьким, відданим кастовому духови, ворогом усїх новостий; пролєтаря кожда хвилина штовхає до пізнання, що інтереси його кляси є засадничо ріжні від інтересів кляси капіталїстів, на місце кастового духа вступає в нього клясова свідомість і пізнаннє, що поліпшення його кляси можна шукати тільки в поступі суспільства. Челядник вкінцї, коли він бунтував ся, був назадником (реакціонером); пролєтар буде завсїгди приневолюваний стати революціонером. Першим суспільним поступом, проти якого повстало реакційне рукомесло, була мануфактура, підчиненнє рукомесла — майстра і челядника — під купецький капітал, що розвинув ся відтак у торговельний і промисловий капітал.

10. Питаннє: Чим ріжнить ся пролєтар від робітника мануфактурного?

Відповідь: Робітник мануфактурний від XVI до XVIII ст. мав майже всюди знаряд продукції в свому посїданню, свій ткацький варстат, веретена для своєї сїмї, невеличке поле, яке управляв у вільних годинах. Пролєтар того всього не має. Робітник мануфактурний живе майже завсїгди на селї в більше або менше патріярхальних відносинах зі своїм поміщиком або роботодавцем; пролєтар живе найчастїйше в великих містах і стоїть до свого роботодавця в чисто грошевім відношенню. Робітника мануфактурного великий промисл вириває з патріярхальних відносин, він губить осїдок, який ще мав і через те стає сам пролєтарем.

11. Питаннє: Які були найблизші наслїдки промислової революції і подїлу суспільства на буржуазію і пролєтаріят?

Відповідь: По перше, була цїлком знищена в усіх країнах світа стара мануфактурна система або промисл, що послугував ся ручною роботою, бо наслїдком машинової працї цїни на промислові вироби ставали що раз дешевші. Всї на пів варварські країни, що досї були більш меньш чужими історичному розвиткові і яких промисл полягав досї на мануфактурі, були силою вирвані зі своєї замкнутости. Вони купували дешевші товари анґлїйцїв, засуджуючи тим самим на загибіль власних своїх мануфактурних робітників. Так були зреволюцїзовані країни, що від віків не зробили нїякого поступу, як пр. Індії, а навіть Китай, що йде тепер до революції. Дійшло до того, що нова машина, яку нинї винайдено в Анґлїї, протягом одного року позбавляє в Китаю мілїони робітників хлїба. В той спосіб великий промисл заставив усї народи землї звязатись зі собою, зробив зі всїх малих льокальних ринків світовий ринок, поширив всюди цивілїзацію і поступ і до того довів, що все, що дїєть ся в освічених країнах, мусить відбивати ся по всїх инших країнах, так що, коли тепер (1847) в Анґлїї і Франції робітники визволюють ся, то се мусить потягати за собою революції по всїх инших країнах, що скорше або пізнїйше принесуть визволеннє рівнож і їх робітникам.

По друге, промислова революція причинила ся в найвисшому ступнї до розвитку буржуазії, її багацтва і сили всюди там, де великий промисл прийшов на місце мануфактури та зробила її першою клясою в державі. Сього наслїдок був такий, що всюди, де се сталось, буржуазія захопила в свої руки політичну владу, проганяючи дотепер пануючі кляси і аристократію, цехових міщан та абсолютне королівство, що представляло одних і других. Буржуазія знищила силу аристократії, себто шляхти, касуючи майорати або непродавальність земельної власности та всї инші шляхотські привілєї. Вона зруйнувала силу цехових міщан, касуючи всї цехи та рукомесні привілеї. На місце обох вона завела вільну конкуренцію, то є такий стан в суспільстві, де кождий має право вести промисл, хто тільки захоче, і де в сьому ніщо не може йому перешкодити, хиба недостача потрібного капіталу. Заведеннє вільної конкуренції є отже публичною заявою, що від нинї члени суспільства є ще о стільки нерівними між собою, о скільки їхнї капітали є нерівними, що капітал є рішаючою силою, через що капіталїсти, буржуазія стали першою клясою в суспільстві. Вільна конкуренція є одначе на початок для великого промислу конечною, бо се єдиний громадський стан, при якому може розвинути ся великий промисл. Як буржуазія знищила таким чином громадську силу шляхти й цехових міщан, то знищила вона теж і їх полїтичну владу. А як вона стала в суспільстві першою клясою то проголосила себе такою же і в полїтичній формі. Зробила се через заведеннє системи репрезентативної (представницької), що полягає на громадській рівности перед правом і законному признанню вільної конкуренції в усїх европейських країнах в формі конституційної монархії. В сих конституційних монархіях виборче право мають лише ті, що мають певний калітал, отже тільки буржуї. Сї буржуйські виборцї вибирають послів а буржуйські посли вибирають буржуйський уряд, маючи право відмови подактів[2].

По третє, промислова революція причинила ся до розвитку пролєтаріяту і то в тій самій мірі, що й буржуазії. В тім самім відношенню, як буржуї ставали богатшими, ставали пролєтарі численнїйшими. Бо пролєтарі можуть бути заняті тільки через капітал а капітал помножуєть ся тільки тодї, як він робітників займає. Так отже в парі з помножуваннєм капіталу, множить ся пролєтаріят. Рівночасно там, де промисл найдогіднїйше може розвивати ся, себто по великих містах, сплочують ся зарівно буржуї як і пролєтарі. А се сплоченнє великих мас дає пролєтарам свідомість своєї сили. Далї, чим більше розвиваєть ся промислова революція, чим більше винаходять нові машини, що витискають ручну працю, тим більше понижує великий промисл заробітну платню, як вже сказано, до найменшого ступня і через те робить становище пролєтаріяту все більш і більш невиносимим. Так із ростом незадоволення з одного боку і сили пролєтаріяту з другого, готовить ся революція в суспільстві через пролєтаріят.

12. Питаннє: Які були дальші наслїдки промислової революції?

Відповідь: Великий промисл сотворив через парову машину і через прочі машини засоби, що дають змогу в короткому часї і малими коштами збільшувати продукцію в безконечність. Вільна конкуренція, яку викликав з конечности великий промисл, приняла при сїй легкости продукції дуже скоро надзвичайно гострий характер; богато капіталїстів кинуло ся до промислу і в короткому часї більше випродуковано як можна було зужити. Наслїдок сього був такий, що вифабрикованих товарів не можна було продати, що наступила так звана торговельна кріза. Фабрики мусїли завмерти, фабриканти банкротували а робітники лишали ся без хлїба. Всюди прийшла найбільша нужда. По певному часї продано лишкові продукти, фабрики почали знова працювали, платня піднеслась і поволі пішли краще інтереси, як коли небудь. Одначе не надовго. Бо знова випродуковано товарів за богато. Наступила нова кріза, що мала той самий перебіг як попередня. Так від початку сього століття (XIX) стан промислу безнастанно хитав ся між добою розцвіту і добою крізи. Майже що пять до семи років правильно наступала така кріза, що кождим разом була звязана з найбільшою нуждою робітників із загальним революційним підємом із найбільшою небезпекою для усього істнуючого стану.

13. Питаннє: Що слідує з отих торговельних кріз, що правильно повторюють ся?

Відповідь: По перше: Великий промисл, хоч він сам в першій добі свого розвитку витворив вільну конкуренцію, тепер одначе виріс із неї а конкуренція стає для промислової продукції через крізи кайданами, які вона мусить розбити і розібє. Великий промисл, як довго його ведеть ся на теперішній висотї, може удержати ся тільки через загальне забуреннє, що повторюєть ся що сїм років. А воно кождим разом загрожує цивілїзації та кидає в нужду не тільки пролєтарів, але й руйнує велике число з поміж буржуазії. Великий отже промисл мусить або сам зробити собі кінець, що є абсолютною неможливістю, або мусить привести до цїлком нової орґанїзації суспільства, в якій вже не поодинокі між собою конкуруючі фабриканти управляють промисловою продукцією а все суспільство, після певного сталого пляну і після потреб усїх.

По друге: Великий промисл, який може розширити продукцію в безконечність, уможливлює теж такий стан суспільства, в якому стільки продукуєть ся усїх потреб до життя, що наслїдком сього кождий член суспільства має змогу розвивати й прикласти всї сили й спосібности. Як раз отже та властивість великого промислу, яка в сучастному суспільстві витворює усю нужду і всї торговельні крізи, при иншій суспільній орґанїзації знищить саме сю нужду та крізи, джерело нещасть. Се й доказує як найяснїйше:

1. що від тепер усе те лихо належить приписувати суспільному ладови, який не відповідає відносинам, і

2. що істнують засоби, щоби через новий лад суспільний побороти цілком се лихо.[3]

14. Питаннє: Яким мусїти-ме бути новий суспільний лад?

Відповідь: Він віднїме веденє промислу і всїх галузий продукції взагалі з рук поодиноких конкуруючих між собою одиниць і передасть їх усьому суспільству, яке мусїти-ме його вести на спільний рахунок, після спільного пляну і при участи всїх своїх членів. Таким чином він скасує конкуренцію а на її місце поставить асоціяцію (спілку). А що веденє промислу через одиницї мало як конечний наслїдок приватну власність а конкуренція є тільки способом веденя промислу через приватних власників, то не можна віддїлити приватну власність від поодинокої галузи промислу і конкуренції: Тому приватна власність мусить бути скасованою а на її місце наступить спільне користуваннє всїми засобами продукції і роздїл усїх продуктів по спільному порозумінню або так звана спільність дібр. Знесеннє приватної власности се найкоротше і найбільш знаменне схопленнє переміни всього суспільного ладу, яке конечно виходить із розвитку промислу і тому комунїсти вважають його слушно головним домаганнєм.

15. Питаннє: Чи знесеннє приватної власности не було отже можливим раніше?

Відповідь: Ні. Кожда переміна в суспільнім ладї, кождий переворот у відносинах власности були конечним наслїдком покликання до життя нових продуктивних сил, що не хотїли більше підчиняти ся старим відносинам власности. Так повстала сама приватна власність. Бо приватна власність не завсїгди істнувала. Тільки, як при кінцї середнїх віків повстав в мануфактурі новий рід продукції, що не дав ся підпорядкувати тодїшнїм февдальним і цеховим відносинам, тодї витворила мануфактура, що виросла зі старих відносин власности, нову форму власности, приватну власність.[4]

Для мануфактури й для першого ступня розвитку великого промислу не була можливою нїяка инша форма власности як приватна власність і нїякий инший суспільний лад як той, що основуєть ся на приватній власности. Як довго не можна стільки продукувати, що вистарчає не тільки для всїх, але остає ще теж надвижка продуктів, потрібна для збільшення суспільного капіталу й для дальшого творення продукційних сил, так довго мусить завсїгди бути пануюча кляса, що має на своїх услугах продуктивні сили суспільства, і бідна, пригнїчена кляса. Які будуть сї кляси щодо характеру, се залежить від ступня розвитку продукції. Залежні від управи рілї середні віки дають нам поміщика і крепака, міста пізнїйших середнїх віків показують нам цехового майстра, челядника й денного робітника, XVII столїттє має мануфактуриста й робітника мануфактурного, XIX столїттє великого фабриканта і пролєтара. Ясно, що досї продуктивні сили не розвинули ся ще на стільки, щоби можна було продукувати достаточно для всїх і що приватна власність[5] стала для продуктивних сил кайданами, тамою. Тепер одначе, коли через розвиток великого промислу — по перше, виросли капіталїсти й продуктивні сили до незнаної досї міри та істнують засоби, що дають змогу помножувати сї продуктивні сили в короткім часї в безконечність; коли по друге, сї продуктивні сили скупчують ся в руках нечисленних буржуїв, а рівночасно велика маса народу щораз більше пролєтаризуєть ся і їх становище стає в тій самій мірі нужденнїйшим і невиносимійшим, в якій зростають богацтва буржуїв; коли, по третє, сї могутнї і легко зростаючі продуктивні сили так дуже виросли понад голови буржуїв і понад приватну власність, що вони кождої хвилї викликують найсильнїйші забурення в суспільному ладі, — тепер доперва знесеннє приватної власности стало не тільки можливим, але й конечним.

16. Питаннє: Чи знесеннє приватної власности можна буде перевести мирним шляхом?

Відповідь: Булоб бажаним, щоб так могло статись і комунїсти, певно, булиб останнїми, які моглиб бути проти сього. Комунїсти знають добре, що всї заговори не тільки є безкористними, але навіть шкідливими. Вони знають надто добре, що революції не робить ся нарочно і самовільно, тільки що вони скрізь і, повсякчасно були конечним наслїдком обставин, які є цїлком незалежні від волї і проводу поодиноких партій і цїлих кляс. Вони одначе бачуть, що майже ві всїх освічених країнах насильно дусять розвиток пролєтаріяту і що через се самі противники комунїстів з усею силою працюють для революції. Коли сим заженуть оконечно гноблений пролєтаріят в революцію, то комунїсти будуть так само добре боронити справу пролєтаріяту дїлом як тепер словом.

17. Питаннє: Чи можна буде знести приватну власність за одним махом?

Відповідь: Нї. Тим менше, що за одним махом не дасть ся розвинути істнуючі продуктивні сили на стільки, о скільки се є потрібним для заведення спільности. По всїй правдоподібности прийдешня революція пролєтаріяту тільки помалу перемінить сучасне суспільство і тільки тодї можна буде знести приватну власність, коли буде доволї для сього вироблених засобів продукції.

18. Питаннє: Який буде розвоєвий хід сеї революції?

Відповідь: В першу чергу вона заведе демократичний лад державний а через се безпосереднє або посереднє пануваннє пролєтаріяту. Безпосередно в Анґлії, де пролєтарі становлять вже більшість народу. Посередно у Франції і Німеччині, де більшість народу складаєть ся не тільки з пролєтарів, але також з дрібних селян і міщан, котрі саме є на шляху до пролєтаризації і в усїх своїх політичних інтересах будуть залежні що раз більше й більше від пролєтаріяту і тому скоро будуть мусїли піти за його домаганнями. Се може довести до другої боротьби, але вона може скінчити ся тільки побідою пролєтаріяту.

Демократія булаб для пролєтаріяту цїлком неужиточною, якби вона негайно не використала всїх мір, які безпосередно ведуть найпевнїйше до знесення приватної власности і утреваленя екзистенції пролєтаріяту. Найважнїйші з сих мір, які вже тепер є очевидні як конечні наслїдки істнуючих відносин, є такі:

1. Обмеженнє приватної власности через проґресивні податки, високі спадкові податки, знесеннє права дїдичення в бічних лїніях (братя, братаничі, сестрінцї і т. д.) примусові позички і т.д.

2. Повільна експропріяція земельних власників, фабрикантів, посїдачів зелїзниць і пароходів, по части через конкуренцію державного промислу, почасти просто через відшкодованнє в асиґнатах (грошевих паперах).

3. Конфіската маєтків усїх еміґрантів і бунтівників проти більшости народу.

4. Орґанїзація працї або заняття пролєтарів в національних маєтках, фабриках і варстатах, чим усуваєть ся конкуренцію робітників між собою, а фабриканти, як довго вони ще істнують, будуть приневолені платити ту саму підвисшену платню, що держава.

5. Примус працї рівний для усїх членів суспільства аж до повного знесення приватної власности. Твореннє промислових армій особливо для рільництва.

6. Сцентралїзованнє системи кредиту й грошевої торговлї в руках держави через національний банк з державним капіталом і усуненнє всїх приватних банків та банкирів.

7. Помноженнє національних фабрик, варстатів, зелїзниць і кораблїв, ужиткованнє всїх земель для хлїборобства, та поліпшення вже ужиткованих в такій мірі в якій помножують ся добра й робітники, що стоять до розпорядимости нації.

8. Виховуваннє всїх дїтий в національних заведеннях на національний кошт з тої хвилї, як вони вже мажуть обійти ся без матїрної опіки.

9. Будованнє великих палат в національних добрах як спільне помешканнє для громад громадян, що займають ся промислом і управою рілї та єднають в собі користи як городського так і сїльського життя, не знаючи одначе однобокости і шкід обох способів життя.

10. Збуреннє всїх нездорових і зле побудованих мешкань і городських кварталів.

11. Рівне право дїдичення для незаконних і законних дїтий.

12. Концентрація усього транспорту в руках нації.[6]

Всї ті міри не можна, природна річ, перевести за одним разом. Але одна потягне за собою инші. Як нанесеть ся перший радикальний удар приватній власности, то пролєтаріят побачить себе приневоленим, що раз далї йти, що раз більше концентрувати весь капітал, все рільництво, весь промисл, весь транспорт, всю виміну в руках держави. До сього стремлять усї міри і вони будуть викональними як раз в тому самому відношенню та розвинуть свої централїзуючі наслїдки, в якому розвинуть ся продуктивні сили країни через працю пролєтаріяту. Вкінци, як весь капітал, вся продукція, і вся виміна будуть скупчені в руках нації, падає приватна власть сама від себе, гріш стає зайвим а продукція на стільки збільшеною і люди о стільки зміненими, що за сим і останнї форми зносин старого ладу мусять упасти.

19. Питаннє: Чи ся революція може пройти тільки в одній одинокій країні?

Відповідь: Нї. Великий промисл на стільки вже звязав усї народи, землї і особливо освічені через створеннє світового ринку, що кождий поодинокий народ є залежний від того, що дїєть ся у другого. Він зрівнав далї у всїх цивілїзованих країнах суспільний розвиток на стільки, що у всїх їх буржуазія і пролєтаріят стали двома рішаючими клясами а боротьба між обома стала головною боротьбою дня. Комунїстична революція буде не тільки чисто національна, але вона буде революцією, що розвинеть ся рівночасно в усїх цивілїзованих країнах, то значить по крайній мірі в Анґлії, Америці, Франції і Німеччині. Вона розвинеть ся в кождій з сих країн бистрїйше або повільнїйше, залежно від того, о скільки ся або инша країна має більш розвинейий промисл, більше богацтво, значнїйшу масу продуктивних сил. Вона буде в Німеччині найповільнїйшою і найтруднїйшою, в Анґлії найбистрійшою і найлегшою. Вона мати ме рівнож чималий вплив на прочі країни світа та цїлком змінить і прискорить їх дотеперішний спосіб розвитку. Се загальна (унїверзальна) революція і тому мати ме вона також унїверзальний терен.

20. Питаннє: Які будуть наслїдки оконечного знищення приватної власности?

Відповідь: Через те, що суспільство відбере користування усїми продуктивними силами й засобами зносин, як також виміну й подїл продуктів з рук приватних, капіталїстів та буде ним завідувати після пляну, що відповідно до істнуючих засобів відповідати ме потребам усього суспільства, перш за все усунеть ся всї лихі наслїдки, звязані з істнованнєм великого промислу. Крізи відпадають; поширена продукція, яка є для теперішнього суспільного ладу надпродукцією і так могутньою причиною нужди, тодї навіть не вистарчати ме, і її треба буде ще більше поширити. Замість нужди, надпродукція, що виходити ме понад найблизші потреби суспільства, забезпечить задоволеннє потреб усїх, спричинить нові потреби та надасть засоби їх заспокоювання. Вона буде умовою і спонукою до нових поступів, вона їх здійснить, без кождочасного забурення в суспільстві, як було досї. Великий промисл, свобідний від тиску приватної власности, розвинеть ся в такій широті, супроти якої дотеперішний його розвиток видавати меть ся так невеличким, якою є мануфактура супроти великого промислу наших днів. Сей розвиток промислу дасть суспільству достаточну масу продуктів, щоби таким чином заспокоїти потреби всїх. Так само рільництво, якому досї гнїт приватної власности і парцельованнє стояли на перешкодї для присвоєння собі всїх вже пороблених улїпшень і наукових винаходів, так і воно возьме цїлком инший напрям та давати ме суспільству цїлком доволі продуктів. Таким чином суспільство мати ме досить продуктів, щоби заспокоїти потреби всїх членів. Подїл суспільства на ріжні, протилежні собі кляси буде через те зайвим. Він буде не тільки зайвим, але й невиносимим для нового суспільного ладу. Істнованнє кляс вийшло від подїлу працї а подїл працї в свому дотеперішному способі цілком відпадає. Бо щоби піднести промислову й рільничу продукцію на описану висоту, для сього не вистарчають тільки помічні, механічні й хемічні засоби. Треба буде розвинути в відповідній мірі спосібности людий, що виробляють сї помічні засоби. Як селяни й робітники мануфактурні минулого столїття (XVIII) змінили весь свій спосіб життя та стали цїлком иншими людьми, коли порвав їх великий промисл, так спільне веденнє продукції через усе суспільство і новий розвиток продукції, що за ним йде, потрібувати ме цїлком инших людий і воно їх також витворить. Спільне веденнє продукції може бути виконуваним не через людий, як нинїшні, з котрих кождий є підпорядкований одній виключно галузи продукції, до неї є прикоканий, нею є визискуваний, з котрих кождий розвинув тільки один свій дар на кошт всїх инших і знає тільки одну або тільки галузь галузи усеї продукції. Вже сучасний промисл що раз менше потрібує таких людий. Спільно і пляново ведений через усе суспільство промисл потрібувати ме цїлком людий, які всебічно розвинули свої спосібности, які є в станї мати перед своїми очима всю систему продукції. Подїл працї, який з одного робить хлїбороба, з другого шевця, з третього фабричного робітника, з четвертого біржевого спекулянта, який вже тепер підкопує машина, зникне цїлком. Вихованнє зможе дозволити молодим людям бистро вивчити всю систему продукції та переходити по черзі від одної галузи продукції до другої, в міру потреб суспільства та їх власних наклонів. Воно отже віднїме їм той однобічний характер, який накладає теперішний подїл працї на кождого. В той спосіб комунїстично зорґанїзоване суспільство дасть своїм членам змогу всебічно розвинені свої здібности всебічно присвятувати їх суспільству. Через се в конечности зникають ріжні кляси. Комунїстично зорґанїзоване суспільство робить з одного боку істнованнє кляс невиносимим а з другого подає само засоби знести клясові ріжницї.

Звідси виходить, що противенство між городом і селом також зникає. Веденнє рільництва й промислу через тих самих людей, замість через дві ріжні кляси, є вже з матеріяльних конечною умовою комунїстичної асоціації. Розкинутість рільничого населеня на селі при скупленю промислового по великих городах є станом, який відповідає тільки нерозвиненому ще ступневи рільництва й промислу, се перешкода усього дальшого розвитку, що даєть ся вже тепер дуже відчувати.

Загальна асоціяція усїх членів задля спільного й плянового визискування продукційних сил, поширеннє продукції в такому ступнї, що вона заспокоювати ме потреби всїх, зникненнє стану, при якому потреба одних заспокоюєть ся на кошт других, всебічний розвиток усїх членів суспільства через усунення дотеперішнього подїлу працї, через промислове виховання, через міньбу дїяльности, через участь усїх у витворених всїма приємностях, через злитє города і села — отсе головні результати знесення приватної власности.

21. Питаннє. Який вплив мати ме комунїстичний суспільний лад на сїмю?

Відповідь: Він зробить відношення обох полів чистим приватним відношеннєм, яке обходити ме тільки заінтересовані особи й до якого суспільство не має чого мішати ся. Він може се зробити, бо касує приватну власність та виховує спільно діти а тим самим нищить обі основи дотеперішнього подружя, залежність через приватну власність жінки від чоловіка й дїтий від родичів. Тут теж є і відповідь на крик високоморальних буржуїв проти комунїстичної спільности жінок. Спільність жінок є відношеннєм, що цілком приналежить буржуазному суспільству а нині істнує вповнї в проституції. Проституція одначе полягає на приватній власности й падає разом з нею. Комунїстична орґанїзація не заводить спільности жінок а касує її.

22. Питаннє: Як відносити ся має комунїстична орґанїзація до істнуючих народностий?

Відповідь: Національні окремішности і противенства народів — читаємо в «Комунїстичному Маніфесті» — зникають щораз більше й більше вже з розвитком буржуазії, свободою торговлї, світовим ринком, одноформність промислової продукції і відповідаючих їй відносин життєвих. Коли пролєтаріят буде при власти, вони ще більше зникати муть. Зєдинена акція по крайній мірі освічених країн є першою умовою їх визволення. В тій мірі, як буде знесено визиск одної одиницї через другу, буде знесено теж визиск одної нації через другу. З упадком противентств кляс в середині націй падає вороже становище націй супроти себе[7].

23. Питаннє: Як вона відносити ме ся до релігії?

Відповідь: «Чи потреба глибоко вдумуватись, щоби зрозуміти, каже «Комунїстичний Манїфест», що з життєвими відносинами людий, з їхнїми суспільними взаєминами, з їхнїм суспільним буттєм зміняють ся теж і їхнї уявлення, погляди й понятя, одним словом також і їх свідомість? — Як старий світ йшов до упадку, христіянська релігія побідила старі. Як христіянські ідеї в XVIII столїтю улягли раціоналїстичним, вело февдальне суспільство свою смертельну боротьбу з революційною тодї буржуазією. Ідеї свободи совісти й релігії висловлювали тільки панованнє свобідної конкуренції в обсягу совісти. — Комунїстична революція є найрадикальнїйшим зірванєм з пережитими відносинами власности; нічого дивного, що в ході розвитку буде зірвано як найрадикальнїйше з пережитими ідеями.

24. Питаннє: Що ріжнить комунїстів від соціялїстів?[8]

Відповідь: Так звані соціялїсти дїлять ся на три кляси. Перша кляса складаєть ся з приклонників февдального й патріятхального суспільства, який знищили великий промисл, світова торговля і ними сотворене буржуазне суспільство. Ся кляса робить із лих сучасного суспільства таке заключеннє, що належить назад привернути февдальне й патріярхальне суспільство, бо воно від них було свобідне. Всї їх предложення йдуть до сеї цїли простим або крутим шляхом. Комунїсти будуть все і енерґійно поборювати сю клясу реакційних соціялїстів мимо їхньої позірної участи та горячих слїз для нужди пролєтаріяту, бо

1. вона хоче чогось, що є неможливим;

2. стараєть ся привернути панованнє арістократії, цехових майстрів і мануфактуристів з їх абсолютними або февдальними королями, чиновниками, салдатами, попами, себто суспільство, що було вправдї свобідним від лих сучасного суспільства, але за те вело за собою по крайній мірі стількиж иншого лиха а до того не давало навіть виду на визволеннє пригнїчених робітників через комунїстичну орґанїзацію.

3. відслонюе кождим разом свої дійсні наміри, коли пролєтаріят стає революційним і комунїстичним, єднанєм ся тодї зразу з буржуазією проти пролєтаріяту.

Друга кляса складаєть ся з приклонників сучасного суспільства, у котрих лиха конечно з нього виникаючі збудили побоювання за істнованнє сього суспільства. Вони отже змагають до того, аби задержати теперішнє суспільство, але рівночасно хочуть усунути з нього лиха, з ним звязані. Задля сеї цїли одні предкладають добровчинні міри, другі величаві системи реформ, які під покришкою реорґанїзації суспільства хочуть задержати основи сучасного суспільства а з тим і само сучасне суспільство. Комунїсти будуть мусїли рівнож і завсїгди поборювати сих буржуазних соціялїстів, бо вони працюють для ворогів комунїстів та боронять суспільство, яке комунїсти хочуть як раз повалити.

Третя вкінцї кляса складаєть ся з демократичних соціялїстів, які узнають так само як комунїсти частину тих мір, що їх подано в 18 питаню, але не як перехідних засобів до комунїзму, тільки як міри, які мають вистарчити, щоби знести нужду та усунути лиха сучасного ладу. Сї демократичні соціялїсти є або пролєтарами, які не є ще достаточно просьвічені про умови визволення своєї кляси, або є представниками дрібних міщан, кляси, яка до часу виборення демократії і з неї виникаючих соціялїстичних мір в богатьох відношеннях має той сам інтерес, що пролєтарі. Комунїсти тому порозуміють ся з тими демократичними соціялїстамк в моментах дїла та взагалі будуть з ними вести хвилево по можности спільну полїтику, о скільки сї соціялїсти не підуть на службу пануючій буржуазії, а тим самим заатакують комунїстів. Що сей спільний спосіб дїлання не виключає дискусії про ріжницї з ними, се ясно[9].

25. Питаннє: Як відносять ся комунїсти до прочих полїтичних партій?[10]

Відповідь: Се відношенє є ріжним в ріжних країнах. — В Анґлії, Франції і Бельґії, де буржуазія панує, мають комунїсти ще спільний інтерес з ріжними демократичними партіями, і то тим більший, чим більше демократи наближають ся до цїли комунїстів в своїх соціялїстичних домаганнях, то є чим більш виразно й взглядно заступають вони інтереси пролєтаріяту і чим більше опирають ся вони на пролєтаріятї. В Анґлії пр. стоять чартисти, що рекрутують ся з робітників, безконечно близше до комунїстів, як демократичні дрібно-міщани або так звані радикали.

В Америцї, де заведено демократичний устрій, комунїсти держати муть з тою партією, що направляти ме сей устрій проти буржуазії та захоче використати його в інтересі пролєтаріяту, то є з аґрарними національреформістами,

В Швайцарії є радикали, хоч се дуже помішана партія, одинокими, з котрими комунїсти можуть йти, а між ними є найбільш поступові — що живуть у водському і женевському кантонах.

В Німеччині вкінці йде доперва до рішаючої боротьби між буржуазією і абсолютною монархією. Тому одначе, що комунїсти не ранїше можуть рахувати на рішаючу боротьбу між ними самими і буржуазією, аж не запанує буржуазія, то лежить в інтересі комунїстів, помагати буржуазії, щоб вона чим скоріше прийшла до власти, щоби відтак, по змозі як найскорше повалити її. Комунїсти отже мусять, супроти урядів, все держати з лїберальною партією буржуазії і тільки берегти ся перед тим, щоб не подїляти самообман буржуазії або дати віру їхнїм брехливим запевненням про благословенні наслїдки побіди буржуазії для пролєтаріяту. Одинокі користи, які принесе комунїстам побіда буржуазії, полягатимуть: 1) на ріжних уступках, які улекшать комунїстам оборону, дискусію і ширеннє їхнїх основних засад а тим самим зєднаннє пролєтаріяту в що раз більш суцїльну, готову до боротьби і орґанїзовану клясу; і 2) на певности, що з того дня, як впадуть абсолютні уряди, ночнеть ся боротьба між буржуазіями і пролєтарами. З того дня буде полїтика партійна комунїстів та сама, що в країнах, де буржуазія вже панує.

Конець.

1847 р.

Примітки

[1] «Праця» стоїть тут і далї замість робочої сили.

[2] Се була картина, дїйсна для всїх держав до 1848 р., в яких буржуазія прийшла до панування. З сього часу показало ся, що пануваннє буржуазії можна погодити також із дуже поширеним виборчим правом, ба навіть із загальним, рівним і безпосередним виборчим правом.

[3] Енґельс перецїнив у сїй і попередних відповідях ступінь зрілости господарського розвитку в часї, коли він їх писав. «Історія не признала нам і усїм тим, що подібно думали, слушности», — писав Енґельс в 48 років пізнїйше в передмові до Маркса «Клясові боротьби у Франції 1848-1850». — «Вона виявила, що стан економічного розвитку на континенті тодї не був так далеко зрілим, щоби можна було думати про усуненнє капіталїстичної продукції».

Далї належить тут і при дальших відповідях слїдуюче мати на увазї: Через те, що капіталїстичний розвиток потрібував далеко більшого часу, як допускали Маркс і Енґельс, мали змогу розвинутись такі господарські явища, як картелї, синдикати, трости, що обмежували дику конкуренційну боротьбу капіталїстів між собою та придавали крізам троха инший характер як той, що їм надавали Маркс і Енґельс на підставі тогочасних помічень.

[4] 3 сього речення і слідуючих із нього виводів виходить, що Енґельс говорячи про «знесеннє приватної власности» має на думцї знесеннє буржуазної власности, себто необмеженої особистої власности на засоби продукції.

[5] Тут зайшла очевидна помилка. Бо на сьому місцї ходить не о приватну власність, як продукт капіталїстичної доби, тільки о обмежену приватну власність, яка істнувала в добі мануфактури.

[6] Вичислені міри мають практичне значінне і для наших часів, хоч деякі з них вже перестаріли і являють ся надто лагідними. — В. Л.

[7] Не належить розуміти сих слів так, буцїм то в комунїстичному ладї зникне сама народність. Навпаки вона тільки в комунїзмі всебічно й буйно розвинеть ся. — В. Л.

[8] Як з відповіди виходить, під «соціялїстами» належить розуміти тих соціяльних реформістів, що ставили себе в противенство до тих противників капіталїстичного суспільного ладу, які змагали до його повалення через революційну акцію робітничої кляси.

[9] Слова Енґельса про демократичних соціялїстів з 1840-х рр. мають нинї повну силу, коли їх примінити до правого крила міжнародньої соціял-демократії, себто до опортунїстичної течії сучасного соціялїзму, або соціялреформїстів. — В. Л.

[10] Себто перед революцією з 1848 р. Великі соціяльні й полїтичні переміни, які доконались в міжчасї, вимагають, цілком природно, відповідної зміни в основних думках відповіди на се питаннє.

Переклад з німецької В.Левинського

Наводиться за кн.: Фрідріх Енґельс. Основні засади комунїзму. — Вінніпеґ: Накладом «Робочого народа», 1918.

Advertisements

1 Response to “Основні засади комунїзму”



  1. 1 Що різнить комуністів від соціалістів? « Страйк Зворотнє посилання на 29/11/2009 о 01:59

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Листопад 2009
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Жов   Гру »
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: