Манчестер, 21 серпня [1851 р.]
Я прочитав половину Прудона і цілком поділяю твій погляд. Його заклик до буржуазії, його поворот до Сен-Сімона й багато інших подібних пасажів, що трапляються вже в критичній: частині, безперечно потверджують, що він, власне кажучи, ототожнює промислову клясу, буржуазію з пролетаріятом. На його думку очевидно, що ці дві кляси суперечать одна одній лише тому, що революція не закінчена. Уся псевдофілософська конструкція тут як на долоні: до революції промислова кляса в незалежному бутті, від 1789 р. до 1848 р. — в суперечності, в запереченні.
Прудонова синтеза повинна закінчити собою все в цілості врочистим ура. Мені це здається за останню спробу теоретично відстояти буржуазію. Наші засновки про вирішальний вплив матеріального виробництва, про класову боротьбу й т. ін., почасти засвоєно, здебільшого в перекрученому вигляді, і на цьому збудовано досвід за допомогою псевдогеґелівського штукарства втягнути пролетаріят назад в буржуазію. Синтетичної частини я ще не читав. Серед нападок на Люї Бляна, Робесп’єра, Руссо, де-не-де в книзі трапляються непогані речі. Але взагалі його критика політики невимовно претенсійна й плитка: наприклад, з приводу демократії, де він підходить до питання виключно з погляду числа голів, як це робить „Нова пруська газета” і вся історична школа, і де він /15/ не соромиться будувати систему, виходячи з найпримітивніших міркувань, гідних школяра. І яка це велика думка, що урядова влада й свобода несполучні й що жодна урядова форма не може дати йому достатньої моральної підстави, заради якої він стане її слухатися. Стонадцять чортів, навіщо ж тоді влада?! /16/
Надрукований у кн.: К.Маркс і Ф.Енґельс. Вибрані листи. (Уклав В.В.Адоратський. Переклав О.Соболів.) — Державне видавництво «Пролетар», Харків-Київ, 1931. — Стор. 15-16.
Останні коментарі