Архів для 29.03.2010

Заробітна платня, ціна й зиск

Карл Маркс

Громадяни!

Перше, ніж перейти до самої теми, дозвольте мені подати кілька попередніх уваг.

Справжня пошесть страйків і загальне прагнення підвищити заробітну платню панує тепер на континенті. Це питання обмірковуватиме наш конгрес[1]. Ви, що стоїте на чолі Міжнародньої Асоціяції[2], повинні в цім важливім питанні мати свій певний погляд. Через те я вважаю за свій обов’язок розглянути справу ґрунтовно, ризикуючи надужити вашим терпінням.

Друга моя попередня увага має стосуватися до громадянина Вестона[3]. Він перед вами не тільки розвивав, а й прилюдно боронив такі погляди, про які знав, що вони дуже непопулярні в робітничій клясі, проте вважає їх за відповідні її інтересам. Кожен із нас повинен шанувати такі докази моральної мужности. Я сподіваюся, що, не вважаючи на неприкрашений стиль мого викладу, наприкінці він сам побачить, що я згоджуюсь із тими правдивими діями, на яких, мені здається, ґрунтуються його твердження; але я вважаю, що в своїй теперішній формі вони теоретично хибні, а практично — небезпечні.

Переходжу тепер до самої теми. Продовжити читання ‘Заробітна платня, ціна й зиск’

Ukraina irredenta

Іван Франко

Українське питання переходить в новіших часах дивні форми розвитку. Відколи при кінці XVI віку унія з Польщею, зразу політична, а далі й обрядова, силою натуральної реакції кинула між українців сильний фермент і збудила перші проблиски національного почуття, першу свідомість національних інтересів, відрубних від інтересів польських (почуття відрубності від Московщини збудилося і виступило досить різко вже в другій половині XVII віку), бачимо серед українського народу і серед української суспільності певне аналогічне, хоч не паралельне хвилювання тої свідомості і того почуття. Серед інтелігенції (головно духовної і міщанської) після гарних розмахів кінця XVI і першої половини XVII віку бачимо певний відплив сил і духа, певне ослаблення в другій половині XVII віку; боротьба з польськими гегемонійними замахами скінчилася остаточно побідою українського елементу, та для боротьби з такими ж замахами московськими в українців не стало вже сили ані політичної далекоглядності. Історія української інтелігенції в XVIII віці, то історія її асиміляції з московською. Правда, почуття окремішності, навіть деякого локального патріотизму не вигасло, навіть Мазепинські традиції тліли подекуди, та почуття безсильності і анахронічності тих традицій було загальне. Продовжити читання ‘Ukraina irredenta’

Burial

Юрій Грицина

Burial – анонімний продюсер з Великобританії, на його рахунку 2 альбоми і 3 ЕР, кілька окремих треків і реміксів. На думку багатьох рецензентів, його дебютний однойменний альбом став ультимативним альбомом 2006 року. Для багатьох Burial став доказом того, що поп-музика все ще може зачіпати думки і почуття слухачів.

* * *

Наскільки анонімним є Burial?

Ми маємо 6 розлогих інтерв’ю, у яких він знову і знову розробляє конкретні теми та образи. Ми знаємо уламки його історії, він розповідав про своїх братів і музичні смаки, про любов до урбаністичних просторів і нічний час. Ми мали змогу детально проаналізувати методи його роботи зі звуком. Ми вже навіть склали кілька збірників з його улюбленими треками, про які Burial згадував у інтерв’ю. Продовжити читання ‘Burial’

Не гравців, а привила гри

Міхаель Гайнрих

Максимізація прибутку та конкуренція завжди спричинюватимуть кризи, подібні до нинішньої. Націоналізація лише змінює дієвців, не зачіпаючи структури.

Не тільки політики, а й економісти сушать голову над фінансовою кризою. Моделі неокласичної економічної теорії, що панує в університетах та комісіях радників, узагалі не знають криз. Мовляв, коли й доходить до «пошкоджень», то лише через зовнішні втручання до ринку. Тому неокласики з року в рік розхвалювали такий ефективний ринок, який, варто лиш залишити його в спокої, вирішить усі наші проблеми – від безробіття до видатків на пенсії й охорону здоров’я. Продовжити читання ‘Не гравців, а привила гри’

Не весь марксизм догматичний

Кріс Харман

Кріс Харман, один з лідерів британської Соціалістичної Робітничої партії (Socialist Workers Party), прийняв запрошення до участі в семінарі економістів, організованому Міжнародним науково-дослідницьким інститутом (International Institute for Study and Research), що зібрав провідних економістів та членів Четвертого Інтернаціоналу. З цієї нагоди тов. Харман написав статтю, що ми її пропонуємо до вашої уваги.

(Відповідь Мішелю Юссону)

Мішель Юссон піддав групу марксистських економістів, включаючи мене, нищівній критиці. Він пише, що: “протягом останніх місяців криза призвела до появи цілого ряду робіт, що відзначаються непродуктивним та шкідливим догматизмом…. Ці роботи мають одну спільну рису – посилання на ортодоксальну інтерпретацію закону тенденції норми прибутку до зниження.”  На його думку, тут ігнорується той простий факт, що “[останнім часом] спостерігалася чітка тенденція норми прибутку до зростання у провідних капіталістичних країнах. така еволюція достатньо виражена для того, щоб на неї не могли вплинути значним чином більш чи менш вірні поправки.”[1] Продовжити читання ‘Не весь марксизм догматичний’

Вельветовий символ

Маша Нестерова

Є альбом, що традиційно обіймає перше місце в різних топах платівок, виданих за всю історію рок-н-ролу. Так би мовити, найвеличніший диск усіх часів та народів. Це — «Клуб сумних сердець сержанта Пеппера» групи «Бітлз». Випадково чи ні, але вони, здається, змоделювали, спочатку дуже поверхово і невпевнено, оптимістичну й трохи маніакальну одержимість молоді зразка 1967 року. Кидаючи погляд у минуле, зрозуміло, що не «Сержант Пеппер» став найбільш екстраординарною пластинкою, а «Вельвет Андеграунд і Ніко», що з’явився того ж року. Обидва альбоми були видатними аргументами на користь того, на що здатен рок-н-рол. Якщо диск «Бітлз» є кульмінацією широкого соціального процесу, акумулює, підсумовуючи, історію розвитку рок-музики, то пластинка «Вельвет Андеграунд» наче з’явилася… нізвідки.

Справді, Нью-Йорк, де виникла група, не дуже щоб відмітився в популярній музиці 1967-го. Рок-н-рол тоді робився в Лондоні, Лос-Анджелесі та Сан-Франциско. Проте Велике яблуко мало власні музичні та комерційні традиції, навіть свою богему, котра в цілому була значно цинічніша, політизованіша, агресивніша та більш тяжіла до «чорної» культури. «Вельвет Андеграунд» («Вельветовий підвал»} якоюсь мірою є результатом цих умов. Більше того, спочатку основну підтримку музиканти дістали саме з боку нью-йоркської богеми. Отже, наша сьогоднішня подорож у підземелля екзотичної панк-культури. Продовжити читання ‘Вельветовий символ’

Стратегії лівих сил

РР

Сучасний світ сповнений проблем, розв’язання яких вимагає політичних рішень. Однак в той же час ми відчуваємо, що політична уява не в змозі впоратися з нимн. Старі схеми дій не є достатніми, традиційні розв’язання не виправдовують себе. Вихід із цього скрутного становища можливий завдяки новим діагнозам та зразкам поведінки. Тим часом як у світі, так і в Польщі конкурують між собою дві політичні точки зору, згідно з якими для розв’язання проблем вистачить уже відомих методів. Лібералізм вимагає звільнити людську спонтанність та залишити суспільні процеси на сили ринку. Визволення ринку від тиску держави, професійних зв’язків і „нереалістичних” постулатів екологів має сприяти самостійному рішенню проблем бідності, соціального розшарування, ненависті на релігійному, етнічному та расовому ґрунті. Ліберальних переконань не визнають релігійні фундаменталісти. Вони вказують на обмеження ліберальної моделі та протестують проти явищ, спричинених силами ринку: експлуатація, виключення і відчуття нестабільності. Їх відповідь на лібералізм – це захист перевірених часом цінностей та традиційних спілок. Фундаменталісти не вміють однак створити свого проекту без ворогів, яких треба позбутися – змусити до визнання традиції або усунути. Продовжити читання ‘Стратегії лівих сил’


Березень 2010
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лют   Кві »
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти