Архів для 30.04.2010

Соціалізм і соціал-демократизм

Іван Франко

Соціалізм — велике культурне придбання новіших часів. Хоча його провідні думки, можна сказати, такі ж давні, як людське думання над суспільним устроєм взагалі, то тільки в найновіших часах засоби інтелігенції людської і розмір опанування сил природи змоглися до того ступня, що люди могли поважно подумати про те, щоб самим узятися свідомо за впорядкування свого суспільного стану і щоб той суспільний стан відповідав найвищим ідеалам справедливості і братерства. Кричуча нерівність між людьми, визискування і неволення одних другими, все те чимраз більше обурює і ворушить уже не рідкі одиниці (пригадаємо, як несміло і які рідкі одиниці колись виступали проти палення чарівниць та проти тортур в судовім поступуванню!), але цілі маси інтелігенції; явних і цинічних оборонців нерівності та визискування робиться чимраз менше. Все те вказує на неперечний факт, що ідеальний напрям розростається чимраз ширше в масах, підноситься чимраз вище в найкращих одиницях, що є, як і завсігди були, дорогосказами на шляху поступу. Пристрастне, безоглядне шукання правди зробилося окликом науки замість строєння заокруглених та пустих систем; шукання правди, безпосередності виразу зробилося окликом новочасної штуки. Стара Протагорова думка: ανεωποσ (чоловік є мірою всього), висміяна ідеалістами, зробилася підвалиною новочасної цивілізації. Чоловік перестав шукати знання поза обсягом своїх змислів, заострених критикою та всякими корективами, опертими на многовіковім досвіді, перестав шукати собі мети поза границями земного життя, зробився скромніший у всіх претензіях, та за то в тих нібито, затіснених границях свого буття знайшов безмірно широке поле для взаємної любові, праці для добра загалу, дбання про поступ і досконалення нових поколінь, із от цього новочасного змагання виплив і соціалізм, т.є. думка про таку зміну суспільних порядків, яка б, зносячи всякі привілеї, всяке поневолення і всякий визиск позволяла одиницям і цілим народам якнайкраще розвиватися. Ця думка знайшла собі в початку нашого віку блискучих представників у особах Роберта Оуена, Сен-Сімона, Фур’є і багато інших діячів та писателів. Вона породила великі і дуже важні в своїх наслідках спілкові рухи в Англії, Франції, Америці і інших краях (згадаємо тільки англійські Trades-Uniones, французьку революцію 1848 і комуну 1871 року, робітницькі страйки і т.п.), виплодила обширну наукову і популярну літературу, що становить, може, один із найхарактерніших проявів духовного життя XIX віку. Продовжити читання ‘Соціалізм і соціал-демократизм’

Колаборація, незалежність і визволення

Едвард Саїд

На семінарі з імперіялізму, що відбувався в Оксфорді у 1969-1970 роках, доповідь Рональда Робінсона «Неєвропейські основи європейського імперіялізму» була однією з найцікавіших. Разом з «Африканськими та третьосвітніми теоріями імперіялізму» Томаса Годжкіна роздуми Робінсона з приводу теоретичних і емпіричних студій продемонстрували вплив багатьох постколоніяльних тенденцій, про які я згадував:

Будь-яка нова теорія мусить визнати, що імперіялізм був так само похідним від колаборації чи неколаборації його жертв — їхнього тубільного політичного життя, — як і від європейської експансії. …Не [без добровільної чи примусової кооперації правлячих еліт і не] без колаборації тубільців, коли для цього настав час, європейці змогли завоювати й керувати своїми неєвропейськими імперіями. З самого початку цьому правлінню неперервно протидіяли; і так само постійними були тубільні посередники для запобігання опору чи його придушення[159].

Робінсон підкріплює свої слова, досліджуючи, як у Єгипті перед 1882 роком паші й хедив колаборували з європейцями: вони дозволили їхнє проникнення, драматично затьмарене націоналістичним повстанням Орабі, після якого британці захопили країну з допомогою військової сили. Робінсону варто було додати, що багато класів та окремих осіб, які колаборували з імперіялізмом, почали зі спроб наслідувати сучасні європейські манери, модернізуватися відповідно до того, що сприймалося як європейський проґрес. Протягом перших двох десятиріч XIX сторіччя Мухаммед Алі висилав місії до Європи; три десятиріччя по тому японські місії прибули до Сполучених Штатів та Європи з такою ж метою. В радіусі французького колоніялізму обдарованих студентів аж до 1920-х і 1930-х років посилали до Франції здобувати там освіту, хоча деякі з них, наприклад Сенгор і Сезер та багато індокитайських інтелектуалів, перетворилися на рішучих супротивників імперії. Продовжити читання ‘Колаборація, незалежність і визволення’

З історії робітницького руху в Австрії

Іван Франко

Коли часом у нас, навіть між найпоступовішими і найменш упередженими людьми, зайде розмова про соціалізм, про робітницьке питання і т.п., то про се все говориться звичайно тільки з одного становища, зі становища суспільно-економічних теорій. Не скажу, аби знайомість тих теорій серед нашої суспільності була так розповсюднена, як того вимагає ведення якоїсь хоч трохи поважної дискусії, та все-таки події останніх літ розповсюднили хоч деякі уривки тих теорій, деякі формули та терміни. Одні силкуються вияснювати, пропагувати та ширити їх, надіючися важних наслідків із сего лиш одного, що людові маси почують та пізнають їх; інші натомість силкуються збивати їх та спиняти їх ширення легальними або й нелегальними способами, очевидно міркуючи, що саме познайомлення мас із тими теоріями та формулами абстрактної думки може чимось пошкодити суспільному порядкові. І коли ті теорії та формули можуть знаходити у нас завзятих прозелітів та ентузіастів з одного, а пристрасних і не менш завзятих ворогів, із другого боку, то сей факт значить не те, що у нас суспільне питання має грунт або не має грунту, але тільки те, що суспільна думка у нас ще не розвинена і знаходиться ще в дитячім стані сектанства та не дозріла ще до ступеня політичної організації. Продовжити читання ‘З історії робітницького руху в Австрії’

Зруйнувати капіталізм ззовні. Відгук на статтю Алєксандра Тарасова «Світова революція-2»

Роман Тиса

Ознайомившись із зазначеною статтею, я знайшов, що хоча й маю запитання до окремих пунктів, на яких зупинюсь нижче, в цілому я поділяю оцінку Тарасовим стану сучасних лівих на Заході, скепсис стосовно революційности робітничої кляси розвинених капіталістичних країн і надію на повстання в країнах капіталістичної периферії. Думаю, читачеві буде цікаво довідатися, що в липні 2009 року я підготував допис під назвою «Безперервна революція — загальний страйк у світовому маштабі», який опублікував в українському марксистському журналі «Вперед» (https://vpered.wordpress.com). Яке ж було моє здивування, коли після прочитання статті Тарасова 2006 року, а прочитав я її в жовтні 2009-го, виявилось, що цього року, не повторивши її слово в слово, я — як мені здається, звичайно — повторив її основну ідею, а саме: світова революція має початися в країнах капіталістичної периферії. Замітка невеличка, тому навожу її текст повністю: Продовжити читання ‘Зруйнувати капіталізм ззовні. Відгук на статтю Алєксандра Тарасова «Світова революція-2»’

Світова революція-2. Повернення до ґлобальної революційної стратеґії з урахуванням досвіду XX століття

Алєксандр Тарасов

Передмова автора з 2009 року

Звертаю увагу читачів на той факт, що ця стаття була написана в жовтні 2005 — січні 2006 року, себто майже чотири роки тому, а значить всі порівняльні дати в тексті (наприклад, «15 років тому») слід співвідносити з часом написання статті — так само, як і статистичні дані, приклади тощо.

На неабиякий свій подив, мені не вдалося протягом наступних років знайти жодного видання — паперового або елєктронного, включаючи ті, які вважалися безумовно лівими, — яке погодилося би опублікувати цей текст. Чомусь він викликав натуральний жах і здавався «занадто радикальним» (взагалі або «за даних умов»).

Тому зараз, коли така можливість з’явилася, я принципово вирішив нічого не міняти в тексті статті, залишивши все так, як було чотири роки тому, — для того, аби дати читачам можливість теж подивуватися й подумати над запитанням: яку ж таку «крамолу» знаходили редактори в цьому тексті? Продовжити читання ‘Світова революція-2. Повернення до ґлобальної революційної стратеґії з урахуванням досвіду XX століття’

Суперетатизм і соціялізм. До постановки проблєми

Алєксандр Тарасов

Для лівих всього світу актуальними тепер є два питання: усвідомлення причин поразки радянського експерименту й відновлення соціялістичної теорії. Для того, аби вирішити ці питання, необхідно спочатку строго на наукових засадах розібратися в тому, чим був у дійсності так званий реальний соціялізм, і скласти уявлення про по-справжньому соціялістичне (комуністичне) суспільство, про соціялістичний (комуністичний) способі виробництва.

Перша проблєма важлива не тільки тому, що ліві мають винести уроки з власних помилок і не можуть рухатися вперед, не розібравшись у власному минулому, але й тому, що на пострадянському просторі істнують доволі впливові сили, активно діючі на політичній арені й орієнтовані на відновлення загалом саме «реального соціялізму». Без вирішення обох проблєм неможливе відновлення соціялістичної теорії, а відновлення це нагальне, оскільки стара соціялістична теорія серйозно дискредитована у свідомості мислячої частини лівих, у той час як реальна дійсність штовхає значну частину людей, що вважають себе лівими, на путь активної боротьби з капіталізмом, а орґанізовані сили, що ведуть цю боротьбу, здебільшого перебувають в обіймах доґм старих соціялістичних вчень. Зрозуміло, що це може, у ліпшому разі, призвести тільки до повторення історії. Продовжити читання ‘Суперетатизм і соціялізм. До постановки проблєми’

Хто винен і що йому за це буде?

Андрєй Ґорохов

Дозволю собі сформулювати животрепетне питання: чому для сьогоднішньої музики характерна тотальна орієнтація на саунд? Мене цікавить ідея, згідно з якою музика — рідка мінімально структурована й монотонна психоматерія.

Ось ще одне — не менш цікаве й, очевидно, пов’язане з першим — питання: що відбулося в середині 1970-х? Чому зник аванґард?

* * *

Після довгих і недобрих міркувань я прийшов до висновку, що в середині 1970-х настали нові часи, себто Нью Ейдж, Ембієнт виникли як музичний феномен — непомітний і нейтральний акустичний перехід — саме тому, що цей феномен уже був наявний як феномен просторовий, соціяльний.

У середині 1970-х зник аванґард, зникла ситуація протистояння — в середині мистецтва, між мистецтвом і суспільством, в середині суспільства. Настав принципово новий статус-кво. Історії мистецтв цей момент відомий як «зміна модернізму на постмодернізм». Продовжити читання ‘Хто винен і що йому за це буде?’


Квітень 2010
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Бер   Тра »
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  

Введіть адресу своєї ел.пошти