Колаборація, незалежність і визволення

Едвард Саїд

На семінарі з імперіялізму, що відбувався в Оксфорді у 1969-1970 роках, доповідь Рональда Робінсона «Неєвропейські основи європейського імперіялізму» була однією з найцікавіших. Разом з «Африканськими та третьосвітніми теоріями імперіялізму» Томаса Годжкіна роздуми Робінсона з приводу теоретичних і емпіричних студій продемонстрували вплив багатьох постколоніяльних тенденцій, про які я згадував:

Будь-яка нова теорія мусить визнати, що імперіялізм був так само похідним від колаборації чи неколаборації його жертв — їхнього тубільного політичного життя, — як і від європейської експансії. …Не [без добровільної чи примусової кооперації правлячих еліт і не] без колаборації тубільців, коли для цього настав час, європейці змогли завоювати й керувати своїми неєвропейськими імперіями. З самого початку цьому правлінню неперервно протидіяли; і так само постійними були тубільні посередники для запобігання опору чи його придушення[159].

Робінсон підкріплює свої слова, досліджуючи, як у Єгипті перед 1882 роком паші й хедив колаборували з європейцями: вони дозволили їхнє проникнення, драматично затьмарене націоналістичним повстанням Орабі, після якого британці захопили країну з допомогою військової сили. Робінсону варто було додати, що багато класів та окремих осіб, які колаборували з імперіялізмом, почали зі спроб наслідувати сучасні європейські манери, модернізуватися відповідно до того, що сприймалося як європейський проґрес. Протягом перших двох десятиріч XIX сторіччя Мухаммед Алі висилав місії до Європи; три десятиріччя по тому японські місії прибули до Сполучених Штатів та Європи з такою ж метою. В радіусі французького колоніялізму обдарованих студентів аж до 1920-х і 1930-х років посилали до Франції здобувати там освіту, хоча деякі з них, наприклад Сенгор і Сезер та багато індокитайських інтелектуалів, перетворилися на рішучих супротивників імперії.