Зруйнувати капіталізм ззовні. Відгук на статтю Алєксандра Тарасова «Світова революція-2»

Роман Тиса

Ознайомившись із зазначеною статтею, я знайшов, що хоча й маю запитання до окремих пунктів, на яких зупинюсь нижче, в цілому я поділяю оцінку Тарасовим стану сучасних лівих на Заході, скепсис стосовно революційности робітничої кляси розвинених капіталістичних країн і надію на повстання в країнах капіталістичної периферії. Думаю, читачеві буде цікаво довідатися, що в липні 2009 року я підготував допис під назвою «Безперервна революція — загальний страйк у світовому маштабі», який опублікував в українському марксистському журналі «Вперед» (https://vpered.wordpress.com). Яке ж було моє здивування, коли після прочитання статті Тарасова 2006 року, а прочитав я її в жовтні 2009-го, виявилось, що цього року, не повторивши її слово в слово, я — як мені здається, звичайно — повторив її основну ідею, а саме: світова революція має початися в країнах капіталістичної периферії. Замітка невеличка, тому навожу її текст повністю:

Безперервна революція — загальний страйк у світовому маштабі

Об’єктивно істнує поділ на багаті та бідні країни. Якщо не втратило своєї чинности твердження, що «з усіх кляс, які нині протистоять буржуазії, один тільки пролєтаріят є дійсно революційною клясою», як про то писали Маркс і Енґельс у «Маніфесті комуністичної партії», тоді де, як не в найбідніших країнах світу, в яких пролєтаріят піддається найбільшій експлоатації та отримує за свою працю мінімум з усіх можливих мінімумів заробітної плати, в яких він становить найнижчу верству суспільства, і в яких від вищих його відділяє справжня прірва, иншими словами в яких він є пролєтаріятом в справжньому значенні цього слова — клясою найманих працівників без нічого, очікувати початку пролєтарської революції? Проповідувати революцію в заможних промислово-розвинених країнах Заходу — все одно що закликати вийти на страйк керівників підприємств: влаштованим у житті присвоювачам додаткової вартости є що втрачати. Так що безперервна (перманентна) революція «аж доти, доки всі більше або менше маєтні кляси не будуть скинуті з їхнього панування», згадана у відозві Центрального Комітету до Союзу Комуністів від 1850 року, сьогодні може розпочатися тільки як революція на периферії капіталістичного світу, на яку піднімуться всі — назвемо їх так — нації-пролєтарі, з тим, щоби принести її націям-буржуа. Знову є актуальним старе антиімперіялістичне гасло Ернеста Ґевари про багато В’єтнамів. Тільки тепер воно звучить по-новому: «Створити два, три… багато Чіапасів, Венесуел, Непалів!» Безперервна революція, крокуючи від однієї країни до иншої, перетвориться на загальний страйк у світовому масштабі. Як страйкарі в рамках одного підприємства чи галузі примушують керівників і власників підприємств до виконання своїх вимог, відмовившись від роботи і тим самими відмовившись продукувати додаткову вартість, а відповідно і капіталістичний бариш, в умовах міжнародної експлоатації праці та поділу націй на бідні й багаті, експлоатованих і експлоататорів, пролєтарів і буржуа робітничі кляси націй-пролєтарів піднімуться на боротьбу й захоплять політичну владу в своїх країнах, скасують приватну власність і підірвуть клясове панування буржуазії. Пролєтаріят кожної країни мусить, звичайно, насамперед покінчити з своєю власною буржуазією, а далі, подібно до робітників з инших підприємств і галузей, які, залучаючись до страйку, перетворюють його на загальний, нації-пролєтарі проявлятимуть солідарність одна з иншою і допомагатимуть одна одній зробити революцію в кожній країні — долучатимуться до загального світового страйку. Водночас із скасуванням клясового суспільства й експлоатації всередині самих себе повсталі країни мають розірвати господарські зв’язки з багатими націями (найбільшими вигододанабувачами від міжнародної торгівлі) й перестати продукувати для них додаткову вартість — їхній бариш. Замість того вони налагоджуватимуть економічні стосунки між собою на основі справедливого, вільного від зиску й експлоатації обміну. Такий розвиток світової революції — загального страйку може примусити розвинуті країни, без перемоги робітничої революції в яких боротьба на периферії приречена, жити в стані облоги, і тільки облога загострить в них протиріччя між працею і капіталом настільки, що вони шукатимуть своєї остаточної розв’язки в революції, як це було у Франції 1871 року та Німеччини 1918 року.

Тепер, висловивши своє бачення світової революції й враження від «Світової революції-2» у цілому, хочу поділитися своїми міркуваннями з приводу окремих питань, що їх порушує стаття.

Я повністю розділяю тезу про те, що дії революціонерів повинні бути рішучими. Також, якщо вони хочуть перемогти, вони не повинні бути розбірливими в засобах як у боротьбі за владу усередині своїх країн, так і у війні проти світової буржуазії й міжнародного імперіялізму: ні буржуазія, ні імперіялісти засобів не розбирають.

Цифри, наведені Тарасовим на доказ сировинної залежности високорозвинених капіталістичних країн, цілком переконливі. Вірно, на мій погляд, і те, що «капіталістична метрополія («перший світ») перетворилась на колєктивного експлоататора капіталістичної периферії («третього світу»)», для ілюстрації чого автор наводить два приклади — з нібито виготовленим у США комп’ютером і нібито пошитим у ФРН костюмом. Проте не слід перебільшувати ступінь деіндустріялізації країн Заходу. Існують галузі, переносити виробничі потужності яких у країни периферії капіталісти метрополії не квапляться. І не квапляться з тієї простої причини, що такий перенос може призвести до підриву їхнього світового панування. У першу чергу я маю на увазі військову промисловість. Так у найбільшій американській компанії — лідері світового ринку озброєнь Lockheed Martіn усе ще працює 146 тис. люд. Всі вони працюють у США. Відразу обмовлюся, що це число не витримує ніякого порівняння з 2,1 млн. працівників американської ж мережі супермаркетів Wal-Mart, але це число зайнятих в усьому світі (крім США Wal-Mart, користуючись ріжними торгівельними марками, працює в Канаді, Великій Британії, Японії, Індії, Пуерто-Рико, Мексиці, Бразилії й Арґентині). Другий найбільший світовий виробник озброєнь, британська BAE Systems, дає роботу 106 тис. робітників та службовців. Щоправда, за кількістю зайнятих вона знову ж таки програє британському аналоґу Wal-Mart — компанії Tesco (440 тис.). Подібна ситуація спостерігається також у Франції, де в переважно військовій компанії Thales трудяться 63 тис. (і 490 тис. працюють у торговельній мережі Carrefour). Не зникли в метрополії автомобільна (включаючи виробництво будівельних і сільськогосподарських машин) й авіакосмічна промисловість, хоча тут, на відміну від промисловости військової, допускається висока частка використання деталей і компонентів, вироблених у «третьому світі».

Промисловість не зникла, але помітно скоротилася, і місце промислового пролєтаріяту займають працівники сфери обслуговування й дрібні власники. І тут я розділяю песимізм Тарасов щодо здатности робітничої кляси, у розвинених капіталістичних країнах підкупленої й убудованої в систему присвоєння додаткової вартости, виступити аґентом історичного процесу, себто бути революційною. І песимізм цей висловлюється не вперше. У відомому «Листі до нових лівих», опублікованому в журналі «New Left Revіew» за вересень-жовтень 1960 р., американський соціолоґ Чарльз Райт Міллс писав: «Чого я не зовсім розумію, так це того, чому деякі автори з числа „нових лівих” так завзято чіпляються за „робітничу клясу” передових капіталістичних країн як за рушійну силу історичного розвитку, чи навіть найголовнішу рушійну силу, — всупереч дійсно переконливому історичному досвіду, що він тепер спростовує ці очікування». У тім же дусі висловлювався в «Одновимірній людині» (1964) Герберт Маркузе: «У капіталістичному світі вони (буржуазія й пролєтаріятР.Т.) дотепер є основними клясами. Проте розвиток капіталізму призвів до таких структурних і функціональних змін цих двох кляс, що вони, очевидно, більше не є носіями історичних перетворень». Як не сумно визнати, але історія Північної Америки й Західної Европи останніх тридцяти-сорока років продемонструвала: якщо робітники й піднімалися масово на боротьбу, то зовсім не на революційну, а на профспілкову — за підвищення зарплати, поліпшень умов праці; їх трейдюнионистские вимоги ніде не переростали в політичні. Так само й у Східній Европі, наприклад, у Польщі та СРСР в 1980-ті, робітники виступали зовсім не проти капіталістичного ладу, а з вимогами й підтримкою реформи «реального соціалізму» (або суперэтатизма — у термінах автора «Світової революції-2»), а реформи ці привели до «відкоту» до капіталізму.

Маркузе ж — тепер уже в «Нарисі про звільнення» (1969) — писав про силу, яка має зруйнувати капіталістичний світ ззовні: «Фронти національного визволення загрожують життєвим кордонам; вони служать не тільки матеріяльним, але й ідеолоґічним каталізатором змін… у цьому ідеолоґічному відношенні зовнішня революція також стала важливою частиною опозиції усередині капіталістичних метрополій. Одначе сила прикладу й ідеолоґічна міць зовнішньої революції може принести плоди в тому випадку, якщо внутрішня структура й згуртованість капіталістичної системи почнуть розпадатися». Тарасов, по суті, повторює висновки «нових лівих», хоча й приходить до них иншим шляхом. Щоправда, відкритим залишається питання про те, хто очолить революції на периферії — промисловий пролєтаріят, селяни або, можливо, «нова інтеліґенція» («кляса найманих працівників розумової праці»), про яку Тарасов писав у своїй статті «Суперетатизм і соціялізм» (1996).

Я солідарний з Тарасовим у його оцінці Антоніо Неґрі й «бестселера» «Імперія» (2000), яку я — маю в цьому зізнатися — так і не зміг дочитати до кінця. Мені здається, Неґрі належить до числа тих сучасних марксистів (і «марксистів»), у яких, говорячи словами його співвітчизника Антоніо Ґрамші (хоча писав він їх зовсім не про марксистів), «дуже часто новизна ідей, методів, постановки проблєм виявляється попросту новизною термінолоґії, словесною новизною». Проте, я б утримався від широких узагальнень і не поспішав викидати на смітник всю культуру сучасного Заходу після 1970-х, тому що, приміром, у критиці є, щонайменше, один автор, літературна спадщина якого мені представляється цінною для антибуржуазного революціонера XXІ ст. — це Едвард В. Саїд. Палестинець за походженням, викладач анґлійської та порівняльної літератури в Колумбійському університеті, він працював на стику літературної критики і політичної аґітації.

Саїд писав анґлійською, себто «мовою метрополії», до бойкоту якого закликає Тарасов: «Бойкот мов метрополії (в обов’язковому порядку — анґлійської) у горизонтальних зв’язках революційних сил периферії — з одночасним вивченням мов один одного — зробить ці сили набагато менш прозорими для імперіялізму й, відповідно, набагато більш небезпечними для нього». Цей заклик до бойкоту «мов метрополії» з’явився для мене в статті найбільшою несподіванкою. Хоча я сам іноді називаю анґлійську та російську «імперськими мовами» і відмовився від використання рідної мені російської в культурно-просвітницькій і політичній діяльності в Україні, мені важко уявити відмову від «основних мов світового імперіялізму» з наступних причин: по-перше, не всі революціонери поліґлоти, а міжнародне співробітництво налагоджувати треба; по-друге, на «основних мовах світового імперіалізму» написано та на ці мови реґулярно перекладають (тут я в першу чергу маю на увазі, звичайно, анґлійську) масу революційної літератури; по-третє, на якій мові вести пропаґанду або інформаційну війну в імперських центрах (адже там, зазвичай, инших мов не знають)? Крім того, наскільки я зрозумів, до «основних мов світового імперіялізму» Тарасов відносить анґлійську, французьку й — чомусь — німецьку. Чому саме ці мови? А як же іспанська, португальська, японська? Чи йдеться тільки за «основні» мови? Якщо так, які ж тоді «неосновні», і за яким критерієм мови ґрупуються? Мені здається, значення мови перебільшено, хоча постановка проблєми, повторюся ще раз, несподівана.

Тарасов пророкує, «що … країни „нової периферії” (колишні країни Східного блоку) … останніми приєднаються до революційної боротьби», і цілком правильно вказує на необхідність зміни поколінь. Проте наскільки швидко така зміна поколінь відбудеться, наскільки швидко з’явиться нове, активне, бойове й позбавлене будь-яких ілюзій щодо капіталізму покоління, залежить у тому числі й від зростання кількости знедолених, які не матимуть не тільки власности, але й постійної роботи, яким нічого буде втрачати. Якщо такий показник, як валовий внутрішній продукт (ВВП) на душу населення може опосередковано свідчити про бідність тієї чи иншої країни, і його можна спробувати застосувати для виміру потенціялу революційности, то ми не знайдемо ґрупи під назвою «колишні країни Східного блоку» або «нова периферія». По-перше, ріжниця між найбагатшою і найбіднішою з них перевищує таку ж ріжницю серед промислово-розвинених країн майже в десять разів (ВВП на душу населення в Словенії становить 28 тис. дол. США, а в Таджикистані — 0,8 тис.; ВВП на душу населення в Люксембурзі — 113 тис. дол., у Портуґалії — 26 тис.). По-друге, найбагатші з «східняків» (Словенія, Чехія) уже обганяють найбідніших з «західняків» (Ґрецію, Портуґалію) у той час, як найбідніші (Таджикистан, Кирґизстан) відкотилися за рівень багатьох «традиційно периферійних» країн Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Тому я думаю, що аутсайдери з числа країн колишнього соцтабору, а до них я зараховую й Україну (ВВП на душу населення 3,2 тис. дол.), де я пишу ці рядки, мають усі шанси закружитися у вихорі «ґлобальної Коліївщини» одними з перших.

Останнє положення, на якому я хотів би зупинитися у своєму відгуку, стосується введення нового — принаймні, для мене — поняття «антибуржуазної революції», відмінної від революції соціялістичної. Для мене як для людини, що звикла ототожнювати поняття «антибуржуазний» і «соціялістичний», поділ їх на два окремі етапи історичного розвитку виглядає новаторським. Втім, їхня послідовність і сам момент поділу нагадують розбивку на два етапи побудови безклясового суспільства, як про це говорили в Радянському Союзі, себто спочатку соціялізм, а після — комунізм. У цьому відношенні не зовсім ясно, чи доповнюється тепер ця схема новим елєментом — суперетатизмом, що стає в ній на перше місце й передує соціялізму. Також не до кінця зрозуміло, яка революція чекає країни капіталістичного центру у випадку перемоги на периферії антибуржуазних (суперетатистських) революцій. Чи буде це революція суперетатистська, і який у ній історичний сенс, якщо вірно те, що суперетатизм є «парним і в справжньому смислі слова альтернативним капіталізму (альтернатива, нагадую, — це вибір із двох і більше рівних варіянтів) у рамках одного — індустріяльного — способу виробництва», а капіталізм у них уже є? Або, оскільки революція в країнах капіталістичного центру стане завершальним етапом світової революції, а світова революція буде соціялістичної, вона у них буде соціялістичною? І тільки такою бути й може? Далі, якщо прийняти, що Велика Жовтнева Соціялістична революція була не соціялістичною (оскільки лад, побудований після її перемоги, був не соціялістичним, а суперетатистським), а антибуржуазною, тоді який характер матиме революція в колишніх республіках СРСР, якщо й коли вона в них відбудеться? Знову антибуржуазною, що веде до побудови нового варіянту суперетатизму (суперетатизму на якісно новому рівні?), чи вже соціялістичною? Всі ці питання вимагають додаткового продумування.

На завершення хочу сказати, що при читанні тієї чи иншої статті, книги, нарису, допису одним із критеріїв, якими я керуюся при оцінці роботи автора, є постановка в тексті нехай однієї, але нової проблєми або розгляд старої проблєми, але під несподіваним для мене кутом. Великою удачею я вважаю тексти, які ставлять кілька нових проблєм. Статті й памфлєти Тарасова до цього часу завжди задовольняли цьому критерію. Не стала винятком і ця його нова стара стаття.

Грудень 2009 р.

Переклад з російської автора

Надруковано в журн.: «Левая политика», Москва. — №10-11, 2010. — Стор. 22-27.

Advertisements

0 Responses to “Зруйнувати капіталізм ззовні. Відгук на статтю Алєксандра Тарасова «Світова революція-2»”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.




Квітень 2010
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Бер   Тра »
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти

Advertisements

%d блогерам подобається це: