3000 родичів Сауда

Повелитель правовірних; глава держави, площа якої майже дорівнює площі всіх капіталістичних країн Європи; хранитель могили пророка Могаммеда в Медіні і мечеті в Меці, де знаходиться чорний камінь — головна святиня мусульман; духовний глава вахабітів — мусульманської секти, релігія якої проголошена зараз офіційною в країні…

Всі ці титули належать королю Саудівської Аравії Сауду ібн-Абдаль-Азізу Ібн-Абдар-Рахману аль-Фейсалу аль-Сауду.

Якщо до цього додати, що король Сауд ібн-Абд-аль… щасливий чоловік двохсот дружин і батько незліченної кількості дітей, то портрет сучасного східного володаря буде ніби повним. Але не зовсім. Ми ще не згадали про його головну «посаду», менш почесну, але ту, що дає йому левову частку прибутків. Король Сауд — агент нафтової компанії АРАМКО — Арабієн Америкен Корпорейшн — цього філіалу могутнього рокфеллерівського нафтового тресту «Стандарт-Ойл». А вся його держава є, по суті, вотчиною АРАМКО, вона підкорена інтересам АРАМКО і тримається милістю АРАМКО.

Батько теперішнього короля Ібн-Сауд був колись ватажком секти вахабітів, самої суворої і аскетичної секти в мусульманській релігії. Зброєю і грошима англійці допомогли йому захопити владу над більшою частиною Аравійського півострова. Ібн-Сауд умів ладнати з англійцями і знав ціну золоту. Цей фанатичний шейх імпонував англійцям і тим, що з лютою нещадністю розправлявся з усіма «вільнодумцями» і залізною рукою стверджував суворі звичаї «Секти сприяння добру і протидії злу», яку заснував у XVIII сторіччі реформатор іслама Вахаба. Закони середньовіччя в недоторканому вигляді були перенесені в XX сторіччя. Англійці могли бути спокійними: такий монарх не допустить в свою країну нових соціальних віянь, він придушить все, що тягнеться до нового.

Ставши королем, Ібн-Сауд заснував релігійну поліцію, свого роду ісламську святу інквізицію. В години молитви поліція ударами кийків заганяла в мечеті не дуже поспішаючих віруючих. Крім того, релігійна поліція турбувалася про те, щоб невірну дружину, як і в часи Могаммеда, було прилюдно забито каміннями. За крадіжку гнилого фініка або черствого коржа злодію відрубували праву руку, за повторну крадіжку відрубували голову і пишалися тим, що при такій дотепній системі правосуддя людина втретє красти вже не зможе…

Небагатьох європейських лікарів, що працювали в Саудівській Аравії, завжди дивувало те, що поранені солдати або робітники нафтопромислів ніколи не погоджувалися на ампутацію правої руки. Адже відсутність її є найстрашнішою ганьбою — людина без правої руки перетворюється на парію, якій ніхто не насмілиться ані надати роботу, ані подати милостиню. Спробуй довести кожному, що ти не злодій!

Релігійна поліція пильно слідкує також, щоб ніде в країні не було сучасних спокус. Танцювальна музика, танці, демонстрація кінофільмів, алкогольні напої — все це заборонено законом. Лише в королівському палаці та в будинках найближчих родичів короля влаштовуються кіносеанси для небагатьох обраних осіб, де їх частують досить міцними коктейлями.

Важко собі уявити розміри злиднів та безправ’я народу в цій країні. До цього часу тут офіційно існує рабство, людей відкрито продають і купують на ринку. Політичні партії та профспілки, певна річ, теж заборонені. Адже на сторінках корану не згадується про профспілки, отже вони непотрібні…

Головне національне багатство /20/ країни — нафту — король оголосив не державною, а своєю приватною власністю і прибутки від неї не потрапляють до державної казни.

1953 року короля Ібн-Сауда (до речі, його вбила англійська розвідка за «зраду» — він почав служити американцям) змінив на престолі його син Сауд, що й нині царює в своїй столиці Ер-Ріаді. Він продовжує політику свого батька і бачить головну опору своєї влади в неуцтві народу.

Американці поступово і настирливо витискували англійців з Саудівської Аравії. Після другої світової війни вони почали майже безконтрольно хазяйнувати в країні, захопили всі родовища нафти, створили військово-повітряну базу Дахран. Король Сауд перетворився на слухняного виконавця наказів АРАМКО. Склалася цікава ситуація: над безправними підданими царює безправний король. Та все ж доля його набагато краща за долю підданих: з кожної видобутої тонни нафти король одержує певний процент і зараз став найбагатшим володарем Сходу, власником великих мільйонів.

Західна преса якщо й пише про Саудівську Аравію, то здебільшого цікавиться подробицями приватного життя короля та придворними інтригами. Ось, наприклад, король Сауд прибув з неофіційним візитом до Відня — відпочити та підлікуватися. Знімає для себе та свого почту цілий готель. Газети крок за кроком описують асе, що робить Сауд, як він їсть, що п’є, куди ходить тощо.

Стан здоров’я його величності трохи покращав і він викликав з Ер-Ріада частину свого гарему.

На літаку терміново приставляють сорок королівських дружин. Буржуазна преса захоплена — такі сенсації трапляються не кожного дня. Газети докладно описують туалети королівських дружин, меню їх сніданків та обідів. Незабаром, на радість газетярів, виникає невеличкий скандал. Принц Абдулла Бен Ялаві висловив деякі критичні думки з приводу панування АРАМКО в країні. Певна річ, проти всемогутнього нафтового тресту може виступити тільки божевільний. І принц не довго чекає на заслужену кару. Тут же, у Відні, його вміщують до психіатричної лікарні…

Взагалі, король дуже боїться двірцевих переворотів. Щоб запобігти їм, Сауд ділиться прибутками від нафти з трьома тисячами своїх дядьків, племінників та інших родичів.

Та незважаючи на всі утиски, навіть у Саудівській Аравії, цій тихій обителі справжнього ісламу, чутні глухі підземні удари. Разом з нафтопромислами в країні з’явився і робітничий клас. Десятки тисяч нафтовиків об’єднуються в нелегальні профспілки, таємно знайомляться з подіями в інших країнах, починають визволятися з-під релігійних оков.

Торішня революція в Йємені /21/ порушила тишу Саудівської Аравії. Піднесення революційних настроїв примусило короля заговорити про поступки. Його брат, прем’єр-міністр Фейсал, прилюдно повідомив про майбутні реформи. Фейсал виступив перед королівським палацом, стоячи на сталевому письмовому столі (під ним можна й сховатися), оточений вояками з лейб-гвардії. Аудиторія була дбайливо підібрана, але й вона не могла приховати скептичного настрою. У пихатій промові прем’єр обіцяв в недалекому майбутньому відміну рабства, реформи управління, впровадження пенсій для літніх і страхування від безробіття, відміну ганебних законів.

Скепсис слухачів цих обіцянок виявився обгрунтованим: й по сьогодні всі численні пункти реформи залишилися на папері. Натомість почали спішно провадитися реформи в армії. Регулярним військам перестали навіть видавати патрони, а для охорони короля створили «білу армію» виключно з бедуїнів — цієї найвідсталішої частини населення, і озброїли її з американських арсеналів. З офіцерами «білої армії» король «поріднився», взявши у деяких з них дочок до свого гарему або до гаремів своїх найближчих родичів.

Але і за багнетами «білої армії» король почуває себе дуже непевно. Тому він майже ніколи не ночує двічі в одному місці, переїздить з одного палацу до іншого, ховається навіть від своїх близьких і кінець кінцем втік до Відня лікуватися від нервового розладу.

Не ті зараз часи для обранців аллаха! /22/

Джерело: Всесвіт (Київ). — 1963. — №10. — Стор. 20-22.