Концепція «суб’єкту ідеолоґії» та політична метафізика в філософії Луї Альтюссера

louis-althusserОлег Ярош

Політична філософія, як теоретична форма самоусвідомлення суспільства в його відносинах із владою, починаючи з доби Просвітництва почала перейматися проблемою суспільної перцепції і тим, що перешкоджає ясному і чіткому сприйняттю індивідуумами соціальної дійсності загалом, і себе в якості її суб’єктів. Філософи, що зверталися до цієї проблеми, неодмінно наголошували на важливості критичного розкриття ролі ідеолоґії у побудові суспільної реальності, при тому, що вони вважали цю роль вельми значущою.

Проте, бажання звільнення розуму від ідеолоґічного диктату призвело до того, що ця емансипація у деяких теоретичних працях була проголошена «де факто». Так, один з провідних теоретиків неолібералізму Деніел Белл у своїй праці «Кінець ідеолоґії», що вийшла в світ у 1960 році проголосив тезу про те, що політичні ідеолоґії, котрі покликані мобілізувати суспільні групи задля суспільних змін, і котрі апелюють до мета-цінностей втрачають своє значення в постіндустріальному суспільстві.[1]

Однак Белл поспішив із пророцтвами, адже, як показали наступні події, ідеолоґія і надалі залишається ключовим елементом суспільного і політичного життя, значною мірою окреслює ситуацію людини у сучасному світі у цілому.

Власне ця «живучість» ідеолоґії зумовила той факт, що вона й сьогодні є одним з найбільш популярних предметів дослідження у сучасній філософії, соціології, політичних науках.

Ми розглядаємо ідеолоґію насамперед як феномен, що відноситься до сфери суспільної інтеракції, тобто слід наголосити на тому, що вона існує в сфері відносин між суспільними індивідуумами, амбівалентність яких проявляється у тому, що, з одного боку вони складають — аудиторію, до якої звертається ідеолоґія, а з іншого — виступають як «аґенти» (згідно із термінолоґією П. Бурд’є), за допомогою яких ідеолоґія перетворюється у соціальну практику.

Згідно із твердженням видатного французького марксиста Луї Альтюссера, ідеолоґія є вічною, адже вона постійно відроджується та маніфестується в своїх суб’єктах та їх практиках, хоча її форми є змінними.

Власне цей ідеолоґічний rebis (річ, що має подвійну натуру) виступає у Альтюссера як суб’єкт, сформований «зверненням», «закликом» ідеолоґії, котрий водночас реалізує власну «ідеолоґічну суб’єктивність» в легітимних суспільних практиках. Цю ситуацію ілюструє відомий малюнок Ешера, на якому представлено дві руки, котрі рисують одна одну.

У зв’язку із цим виникає питання: як ідеолоґія приваблює, «рекрутує» ідеолоґічні суб’єкти і як ця суб’єктивність проявляється, де знаходяться її межі. На ці питання Луї Альтюссер спробував відповісти у своїй праці «Ідеолоґія та ідеолоґічні інститути держави» [2, p.100-140].

Альтюссер загалом розуміє ідеолоґію в руслі традиційного марксизму, а саме як — «репрезентацію уявного відношення індивіда до реальних умов його життя». Розвиваючи цю тезу, Альтюссер далі зазначає: «Те, що ідеолоґія представляє, не є системою реальних законів і правил, що керують життям індивіда, але ілюзорним стосунком тих самих індивідуумів до реальних умов у яких вони екзистують». [2, p. 125]

Водночас, слід зазначити, що «реальне» — це продукт нашого відношення до умов існування. Адже, індивід не може пізнати систему суспільних відносин як ціле, водночас, він має потребу впорядкувати для себе цю систему. Власне ця потреба заповнити порожнечу між власною особою та соціумом створює «двійника» дійсного зрозуміння у постаті поглядів, вірувань, міфів, що формують ідеолоґію. Таким чином, згідно із Альтюссером, ідеолоґія становить сукупність ідей, відірваних від матеріального субстрату суспільних відносин, тобто «реальне» для нас, у нашому досвіді завжди опосередкується ідеолоґією.

З іншого боку, матеріальним втіленням домінуючої ідеолоґії є ідеолоґічні інститути держави, насамперед родина, школа, церква, ЗМІ. Власне за допомогою цих інститутів здійснюється продукція і репродукція ідеолоґії. Саме тут, у в цьому аспекті Альтюссер залишається під впливом ідей Антоніо Ґрамші, зокрема концепції геґемонії.

Проте, Альтюссер загострює дану тезу, а саме — він стверджує, що ідеолоґія не тільки слугує тому, щоб підтримувати status quo у суспільстві, але відтворює суспільну систему як таку, насамперед домінуючу економічну формацію.

В індивідуальному вимірі ідеолоґія реалізується за допомогою вчинків, дій. Ці останні залежать від легітимних суспільних ритуалів, зумовлених, у свою чергу, ідеолоґічними інститутами держави. Однієї з основних функцій ідеолоґії є приховування політичної ангажованості «образу суспільства, людини і світу» який вона представляє, тобто ідеолоґія намагається представити політичний артефакт як натуральний порядок речей.

Звертаючись до концепції геґемонії Ґрамші, Альтюссер розуміє її як структурну залежність, тобто ідеолоґічні структури залежать від способу виробництва, який Альтюссер називає гіперструктурою. Альтюссер відкидає вульгарний економізм: структурна залежність являє собою більш субтельну форму детермінізму, адже ідеолоґія як система у капіталістичному суспільстві орґанізується подібними чином як капіталістичний спосіб виробництва, тобто виробляє і репродукує товар, яким є праця робітника.

Проте, Альтюссерові не вдалося повністю уникнути звинувачень у економічному детермінізмі. Так, видатний французький соціолог П’єр Бурд’є слушно зазначає, що структурна залежність не пояснює того факту, як виникають опозиційні ідеолоґії налаштовані на зміну існуючого порядку речей а також, як пояснити різницю між ідеолоґічними парадиґмами різних суспільних ґруп у межах однієї економічної системи.

Іншим важливим моментом альтюссерівського розуміння ідеолоґії є концепція «суб’єкту ідеолоґії». Слід зазначити, що ця концепція не втратила своєї ваги і сьогодні. Тут Альтюссер насамперед спирається на відоме положення Лакана, що суб’єктивність повстає у відношенні до іншого. Як відомо, згідно із Лаканом, суб’єкт є пустий та набуває якості у Іншому.

Основною тезою альтюссерівської концепції ідеолоґії є те, що остання звертається до індивідуумів як до суб’єктів. При чому, «суб’єктивність» становить засадничу ідеолоґічну «очевидність», що слугує натуралізації політичного артефакту. Індивідуум стає суб’єктом лише тоді, коли відповідає на спрямований до нього заклик. Власне через цей «заклик» ідеолоґія втілюється у суспільні практики. Слід зазначити, що Альтюссер обігрує подвійне значення французького слова «interpellation», яке означає як звернення, заклик, так і поліцейську процедуру встановлення особистості.

Області значень термінів «індивідуум» та «суб’єкт» не покриваються одна з одною до кінця. Як було зазначено вище, суб’єкт стає суб’єктом тільки тоді, у той момент, коли до нього «звернулася» ідеолоґія. Водночас виникає парадокс, адже Альтюссер далі стверджує, що кожний індивідуум вже є суб’єктом, адже ідеолоґія звертається до них як до вже-суб’єктів. При чому, ідеолоґічна «очевидність» ґрунтується на тому, що ідеолоґія приховує той факт, що вона звертається до індивідуумів як до вже-суб’єктів.

Відповідь на це питання полягає у тому, що згідно із Альтюссером, суб’єкт завжди є суб’єктом у тому сенсі, що він постійно відповідає на спрямований до нього заклик як суб’єкт. Пресупозиція ідеолоґічної суб’єктивності вкорінена в процесах набування суб’єктивності в Іншому, описаних Лаканом і реалізується через дискурсивні практики. Перед тим, як суб’єкт може сказати «Я говорю», до нього вже звернулася ідеолоґія.

Іншим важним аспектом процесу, який Альтюссер називає «інтерпеляцією» є механізм розпізнання/нерозпізнання. Тобто суб’єкт впізнає себе у ідеолоґічному заклику, що водночас є фактичним нерозпізнанням цього заклику як ідеолоґічного. Тобто, ідеолоґія намагається сховатися у своєму результаті — суб’єкті.

Очевидно, що подібний підхід Альтюссера до проблеми ідеолоґічного суб’єкту являє собою приклад соціоконструктивізму що значною мірою редукує особистісні виміри людського буття, до психологічно і ідеолоґічно зумовлених стереотипів.

У свою чергу, відомій французький соціолог і філософ П’єр Бурд’є, котрий вважав себе учнем Альтюссера, запропонував інший підхід до проблеми ідеолоґічної суб’єктивності, насамперед відкидаючи концепцію структурної зумовленості Альтюссера.

Замість суб’єкта, Бурд’є пропонує концепцію суспільного аґента взятого у контексті відносин між габітусом та полем. Згідно із його тезою, агент — це діючий суспільний суб’єкт, який має певні диспозиції (габітус), які детермінують його схильність та можливість діяльності в окремих полях. У свою чергу, габітус — це суспільно зумовлена система структурованих та структуруючих диспозицій, яка здобута у суспільній практиці і спрямована на практичні функції[3, s. 107]. Таким чином, габітус — це суспільно зумовлені когнитивні позиції і оцінки. Діалектика габітуса/практики полягає у тому, що остання виникає з габітусу, котрий сам є результатом практичного засвоєння певних закономірностей і норм. Бурд’є зазначає, що практика як цільова діяльність породжується габітусами, які достосовані до тенденцій, що властиві окремим полям.

У свою чергу поле визначається як «мережа, або конфігурація об’єктивних стосунків поміж позиціями»[3, s. 78]. Позиції визначаються через певні обмеження права та обов’язки, яки вони накладають на особи або інститути, що їх займають, окреслюючи їх актуальну та потенціальну ситуацію в структурі дистрибуції влади/капітала, релевантного для того, чи іншого поля.

Правила, що керують окремими полями приймаються через участь у грі, тобто через практику. Поля — це своєрідні мікрокосмоси. Бурд’є зазначає, що соціум складається з цілого ряду таких мікрокосмосів-полів, кожне з яких має свої власну логіку і механізми насильства, примусу, які не можна звести до інших.

Таким чином, агенти — це діючі суб’єкти. Бурд’є зазначає, що ми можемо визнати їх винятковість, індивідуальність, світобачення і бачення поля лише виходячи з аналізу поля, в якому знаходяться дані агенти. При чому, стосунок індивіда до оточення не є стосунком суб’єкту до об’єктів, але взаємодією, яку Бурд’є називає «заволодінням». Це також стосується взаємодії суб’єкту і ідеолоґії. Ідеолоґія впливає на суб’єкт за його співучасті: «суспільні суб’єкти є суб’єктами що пізнають, котрі, навіть якщо підлягають детермінації, впливають на успішність цієї детермінації. І ефект домінації завжди виникає в процесі взаємного достосування детермінант і категорій перцепції, котрі їх зумовлюють»[3, s. 162].

Таким чином, підкреслюючи активний статус суспільних агентів, Бурд’є зазначає, що вони не є «атомами», яки механічно притягуються та відпихаються силами, які є зовнішніми по відношенню до них. Агенти, залежно від позиції, яку вони займають в полі, залежно від того, у якій міри вони володіють капіталом, релевантним для даного поля, схильні або до підтримки системи дистрибуції капіталу, яка існує в даному полі, або до повалення цієї системи. Отже, на відміну від структуралістської суспільної метафізики Альтюссера, Бурд’є вимальовує інтеракційну суспільну онтолоґію, котра враховує різні модальності та стани її складових.

Література:

Daniel Bell. The end of ideology. On the Exhaustion of Political Ideas in the Fifties. Harvard University Press, 2000.
Louis Althusser. Ideology and Ideological State Apparatuses/ Mapping Ideology. ed. by Slavoj Zizek. London, New York: Verso, 1997.
Pierre Bourdieu. Loїc J.D. Waquant Zaproszenie do socjologii refleksyjnej, Warszawa: Oficyna naukowa, 2001.

Джерело: Пізній радянський марксизм та сьогодення (до 70-річчя Вадима Іванова) // Філософсько-антрополоґічні студії 2003. — Київ, Стилос, 2003.

Advertisements

0 Responses to “Концепція «суб’єкту ідеолоґії» та політична метафізика в філософії Луї Альтюссера”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Травень 2009
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Кві   Чер »
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: