Суспільна теорія й ідеолоґія марксизму: роздуми щодо кризи марксизму

Светозар Стояновіч

I. Закрита та відкрита діялєктика

Карл Маркс — видатний мислитель, в його роздумах багато напруження і навіть суперечностей не тільки між ріжними рівнями, але також всередині самих цих рівнів: метатеорія, абстрактно сформульована теорія і теорія, перевірена та змінена в процесі наукової роботи. Загальним знаменником найнапруженіших і найсуперечливіших моментів, на мою думку, є знаменник закритої та відкритої діялєктики. Це легко показати на прикладі Марксової антрополоґії, на прикладі його погляду на комунізм і його історичного детермінізму.

Маркс дотримувався надзвичайно оптимістичного погляду на людську природу. Він залишив по собі кілька цінних для антрополоґіних спостережень щодо суттєвих потенцій людини. Проте його доволі вузьке, базоване на певних цінностях поняття сутті зробило неможливим для нього врахувати також протилежну, не менш важливу ґрупу потенцій людини. Маркс, безумовно, знав, що людина є не тільки творчою, суспільною і вільною істотою, але також істотою руйнівною, еґоїстичною і невільною. Його понятійний апарат, одначе, не дозволив йому наділити останню ґрупу потенційних людських властивостей такою самою важливістю, як перший. У Маркса перша ґрупа підпадає під катеґорію «сутність», тоді як друга просто становить частину людського «істнування». Історичний досвід і наука показують, що людина саме через свою сутність несе в собі й перші, й другі — протилежні — потенціяли. Чи не проявляється її сутність в історії у вигляді безжальної реліґійної і клясової боротьбі та війнах? Відтак, чи загалом можлива послідовна діялєктика історії без діялєктики людської сутности?

Луї Альтюссер: ідеолоґія й ідеолоґічні державні апарати

Роман Тиса

У першій половині 1960-х рр. Луї Альтюссер, французький філософ і член компартії, запропонував своєрідне трактування творчости Карла Маркса, що воно стало вельми впливовим у наступному десятиріччі, в тому числі за межами Франції. Міжнародну славу йому принесли книги «За Маркса» та «Читати „Капітал“», в яких кидався виклик — популярним на той час течіям — марксизмові-гуманізмові та геґельянській інтерпретації Маркса і робилась спроба розробки нової марксистської філософії.

Від католицизму до марксизму

Луї П’єр Альтюссер народився 16 жовтня 1918 року в передмісті Алжиру, столиці однойменного французького володіння ув Африці, в родині банківського службовця. Дитячі і юнацькі літа минули в Алжирі, Марселі та Ліоні. Набожний католик, він був членом молодіжної католицької орґанізації і навіть збирався стати монахом-трапістом. Одначе переміг потяг до науки, і влітку 1939 року Альтюссер вступив до престижної Вищої нормальної школи (Париж). Перш, ніж розпочалось навчання, почалась друга світова війна (1939-1945), і першокурсника Альтюссера призвали до армії. Влітку 1940 року він потрапив у полон, в якому провів наступні п’ять років: працював у табірному лязареті.

Елітизм

Кваме Нкрума

Елітизм, це — ідеолоґія буржуазії. Ця ідеолоґія постала у другій половині XIX ст. наслідком роботи двох італійських соціолоґів — Вільфредо Парето (1848-1923)[1] і Ґаетано Моски (1858-1941)[2]. Вони писали в часи, коли середня кляса, котра щойно виборола політичну владу в аристократії, почувала, своєю чергою, небезпеку з боку робітничої кляси, котра швидко зростала та поділяла марксистську ідеолоґію. Парето і Моска прагнули спростувати Маркса та заперечити те, що соціялістична революція, що веде до побудови безклясового суспільства, є можливою. На відміну від Маркса, вони стверджували, що політичний хист визначає, кому правити, і що суспільством завжди керуватиме така собі еліта або спілка еліт.

По суті, прибічники елітизму стверджують, що на практиці реальну владу завжди здійснює меншість, а більшість ніколи не контролюватиме панівну меншість, хай би там які були так звані демократичні інституції. Згуртованість еліт, це — головна сила меншости. Вони невеличкі що до до всієї нації, але вони сильніші, ніж можна було б думати з огляду на їхню чисельність.

Елітизм, це — ідеолоґія, створена саме для капіталізму, і така, що відповідає фактичному пануванню буржуазії в капіталістичному суспільстві. Ба більше: вона розпалює расизм, адже його можна використати, щоб підтримати міт про расову вищість і расову неповноцінність.

Німецька ідеологія

Карл Маркс, Фрідріх Енґельс

МАРКСІВ ПРОЄКТ ПЕРЕДМОВИ ДО «НІМЕЦЬКОЇ ІДЕОЛОГІЇ».

ПЕРЕДМОВА.

Люди до цього часу завжди неправдиво уявляли самих себе, те, що вони є або чим повинні бути. Свої стосунки вони впорядковували відповідно до своїх уявлень про бога, про нормальну людину то що. Потворні витвори їхньої голови перемогли їх самих. Вони, творці, схилилися перед своїми створіннями. Визвольмо їх від тих привидів, ідей, догм, від вигаданої примари, що в їхньому ярмі вони нидіють. Повстаньмо проти панування думок. Навчімо їх, як змінити ці витвори уяви на думки, що відповідають суті людини, каже один, як ставитись до них критично, каже другий, як вибити їх із своєї голови, каже третій, — і [дійсний світ] сьогоднішня дійсність упаде.

Оці невинні та дитячі фантазії є ядро новітньої молодо-геґеліянської філософії, що її в Німеччині публіка зустріла з жахом та з великою пошаною. І не тільки публіка, навіть  г е р о ї  ф і л о с о ф і ї  підносять її, цілком упевнені, що вона загрожує захитати світ, що вона злочинно безщадна. Перший том цього твору має на меті виявити цих овечок, що самі вважають себе за вовків та й інші теж мають їх за вовків, показати, як вони своїм філософським белькотанням тільки віддають уяву німецьких буржуа, як чванство цих товмачів філософів тільки відбиває нікчемність справжніх німецьких обставин. Він має на меті філософську боротьбу проти тіні дійсности, що до вподоби мрійливому та запамороченому німецькому народові, хоче компромітувати та дискредитувати її.

Клясові характеристики й ідеолоґії

Кваме Нкрума

Істнує тісний зв’язок між суспільно-політичним розвитком, боротьбою між суспільними клясами та історією ідеолоґій. Взагалі інтелектуальні рухи чітко відображають напрямки економічного розвитку. У первісних суспільства, де фактично відсутній поділ на кляси, виробнича діяльність людини безпосередньо відбивається на його поглядах та естетичних смаках. Але в клясовому суспільстві зв’язок виробничою діяльністю і культурою не такий очевидний. Слід брати до уваги психолоґію конфліктуючих кляс.

Певні суспільні звички одяг, інститути та орґанізації пов’язані з певними клясами. Можна визначити, до якої кляси певна особа належить, просто подивившись на її зовнішній вигляд, одяг, манеру поведінки. Так само всяка кляса має свої, притаманні тільки їй інститути та орґанізації. Наприклад, кооперативи та профспілки є орґанізаціями робітничої кляси. Професійні асоціяції, торгівельні палати, біржі, ротері-клюби, масонські товариства тощо інститутами середньої кляси, буржуазії.

Марксистська ідеолоґія в Росії

Карл Корш

Комунізм для нас — це не стан, досягнення якого маємо прагнути, не ідея, з якою має узгоджуватися дійсність. Комунізмом ми називаємо дійсний рух, що скасовує істнуючий стан.

Маркс

Ми маємо розглянути тут особливо яскравий приклад разючої розбіжности, що в тій чи иншій формі можна спостерігати на всіх етапах історичного розвитку марксизму. Її можна охарактеризувати як протиріччя між марксистською ідеолоґією, з одного боку, та фактичним історичним рухом, який на даний час за цією ідеолоґічною завісою ховається.

Майже століття минуло з того часу, як особливий цензор, посланий Берліном на допомогу місцевій владі Кьольну в її важкому завданні придушити «ультрадемократичну» ґазету, редагував котру 24-річний Карл Маркс, сповістив прусський уряд про те, що «Rheinische Zeitung» можна спокійно дозволити продовжувати свою роботу тепер, коли «spiritus rector всього підприємства, д-р Маркс» вже точно залишив свою роботу, а вірогідність появи наступника, спроможного на підтримку «огидної величі», досягнутої на той час ґазетою, або на «енерґійне продовження її політики», відсутня. Проте, цієї поради не дослухалась прусська влада, яку в цьому питання направляв — як тепер відомо — російський цар Ніколай I, чий канцлер ґраф Нессельроде погрожував прусському посланнику в Санкт-Петербурзі тим, що представить очам Його Імператорської Величности «відомі нападки, які „Rheinische Zeitung”, що виходить у Кьольні, нещодавно дозволила собі по відношенню до російського кабінету». Це трапилось у Пруссії 1843 року.

Ідеологія: походження і значення терміна

Олег Ярош

Авторство терміна “ідеологія” приписується Антуану де Трeйсі – видатному французькому філософові часів Французької революції. Розвиваючи ідею Френсиса Бекона про те, що призначення науки полягає не тільки в накопиченні знань, але й у “поліпшенні життя людей на землі”, Трейсі ввів поняття “науки про ідеї”, покликаної служити людству і навіть рятувати його, звільняючи людський розум від забобонів. У 1795-1799 роках згідно з декретом уряду Директорії Трейсі очолив розробку “ідеології”, котра повинна була перетворити першу Французьку республіку на раціональне, побудоване на наукових принципах співтовариство.

Перше критичне визначення ідеології належить класикам марксизму, зокрема Фридрихові Енгельсу (1820-1895). Енгельс визначає ідеологію як хибну свідомість, що спонукає до дії. Хибність її грунтується на поверховій та емоційній оцінці тих сил і чинників, що спонукають окремого індивіда чи групу до суспільної активності. Таким чином, Енгельс наголошує на тому, що ідеологія є ірраціональною за своєю природою.

Ідеологія

Раймонд Вільямс

Поняття «ідеології» виникає не в марксизмі й на сьогодні далеко не обмежується ним як сферою використання. Проте очевидно, що це поняття важливе майже в кожному марксистському осмисленні культури, а особливо в сфері літератури та ідей. Отож складність в тому, щоб провести розрізнення між трьома загальноприйнятими версіями цього поняття в марксистській літературі. Загалом кажучи, можна окреслити такі версії визначення ідеології:

(і) система переконань (beliefs), характерних для певного класу чи групи;

(іі) система ілюзорних переконань – хибних ідей чи хибної свідомості – яку можна протиставити істинному чи науковому знанню;

(ііі) загальний процес вироблення значень та ідей.

Значення (і) та (іі) фактично можна об’єднати в одному варіанті марксизму. В класовому суспільстві всі переконання базуються на класовій позиції, і система переконань всіх класів – або, загалом кажучи, всіх попередніх класів, інших, ніж пролетаріат, формування якого є проектом скасування класового суспільства – є відтак частково чи повністю хибними (ілюзорними). Конкретні проблеми в цьому сильному загальному твердженні породили напружену суперечку всередині марксистської думки. Досить часто можна знайти якусь форму цього твердження поруч із самим значенням (і), наприклад, у ленінській характеристиці «соціалістичної ідеології». Інший спосіб загального збереження значень (і) та (іі), але й розрізнення їх, це вживати значення (і) для системи переконань, заснованій на класовій позиції, включно із класовою позицією пролетаріату всередині класового суспільства, а значення (іі) для контрасту із науковим знанням (у широкому сенсі) різного роду, яке базується на реальності, а не на ілюзіях. Значення (ііі) підриває більшість із цих асоціацій та розрізнень, адже ідеологічний процес – вироблення значень та ідей – сприймається в такому разі як універсальний та загальний, а ідеологія є або цим самим процесом, або сферою його вивчення. Отже, позиції, що асоціюються зі значеннями (і) та (іі), здійснили вплив на марксистські дослідження ідеології.

В такій ситуації не може бути й мови про встановлення єдиного «правильного» марксистського визначення ідеології, хіба що з метою полеміки. Доречніше повернути термін та його варіації до суперечок, в яких вони сформувались; і спочатку розглянути історичний розвиток. Потім ми зможемо повернутись до цих суперечок у їхньому сьогоднішньому вигляді і до важливих контраверсій, які розкривають, але й охоплюють цей термін та його варіації.