1905 рік в творчості Коцюбинського

Сергій Козуб

Коцюбинський ще з 1880-х років, самих початків своїх літературних проб, виявив себе письменником, твори якого наскрізь пройнято громадськими мотивами. У виборі тем, сюжетах, трактуванні їх тоді превалює народницька манера. І не випадково ця перша доба творчости закінчилася у нього публіцистичною діяльністю в р. р. 1897 та 98.

Кінець 90-х років XIX століття взагалі позначився в нас на Україні зацікавленням до марксизму. На межі двох століть Коцюбинський, як великий прихильник европейської культури, намагається пристосувати здобутки її до наших українських умов і то не народницьким методом з виключною місією інтелігенції, а упевнено тримає курс на самодіяльність мас, як це видко вже з кримських творів письменника, (І часть «Fata morgana») [1]. Коцюбинський тоді вже вважає себе за марксиста [2], цікавиться життям революційних організацій не тільки на Україні Наддніпрянській, а й у Галичині [3].

Маючи на увазі такий світогляд письменника, ми не здивуємось тому, що перші ознаки революції 1905 року в Коцюбинського викликали великі надії, а разом з тим і потяг до активного громадського життя.

9 січня 1905 року відбулися загальні збори членів «Черниговской общественной библиотеки», де обговорювались питання про політичні права громадян, було складено відповідне клопотання. Присутній М.Коцюбинський /129/ запропонував поповнити це клопотання заявою, що повинно скасувати цензуру на всі твори без огляду на мову. Збори одноголосно вирішили додати до свого клопотання заяву Коцюбинського.

Які ж мотиви подав Коцюбинський до своєї заяви. Газета «Наши дни» [4], де було надруковано відчита про збори бібліотеки, згадує такі моменти: Коцюбинський підкреслив, що коли російське друковане слово цензура б’є бичами, то українське переслідує скорпіонами. При звертанні по дозвіл надрукувати дитячу книжку українською мовою цензор відповідає, що українських дітей нема і книжку забороняє. На перекладах, напр., Пушкіна не дозволено ставити ім’я автора, подібно як сцена українська мусить живитися лише оригінальними п’єсами, хоч відомо, що жадний театр не може існувати без перекладних п’єс. Щоб схарактеризувати діяльність столичної цензури, Коцюбинський наводив, як приклад, переклад на українську мову «Іліади», що її примірник було послано з Галичини до Росії на цензуру, але з Ленінграду повернули не розрізавши навіть. Нарешті Коцюбинський розповів з свого власного досвіду приклад, коли цензор зіпсував йому психологічну річ, знищивши в повісті ледве чи не всі психологічні вузли [5].

Ця промова Коцюбинського на прилюдних зборах викликала відгуки громадянства і то з віддалених закутків України. Ось яку картку одержав Коцюбинський від «Потомков, бежавших от ига в Бессарабию, разоренных запорожцев». «Потомки бежавших от ига в Бессарабию разоренных запорожцев шлют Вам сердечный привет с пожеланием с Божьей помощью, успеха в начатом Вами деле освобождения от административного произвола малорусской словесности на пользу России и процветания дорогой Украины [6]. Г. Аккерман Бессарабской губ. 28/І 1905.»

З кінця квітня до половини червня Коцюбинський подорожує за кордоном і вже з часу повернення з-за кордону почалось розчарування в колишніх надіях. Кожний вчинок з боку царського уряду що-до приборкання революції та кожний факт, що свідчив про непідготованість робітничих мас, душевний біль викликав у письменника [7]. Турбувала Коцюбинського недоладність української преси, що тоді тільки-но народилась [8]. Багато тяжких переживаннів подала письменникові праця Чернігівської просвіти, якої він був першим головою, бо він побачив, що не тільки загально-політичні умови праці перешкоджають, але й брак попередньої підготовки у наших робітників [9]. Характерно для Коцюбинського, що на найдошкульніший утиск з боку царського уряду, як викидання його з дружиною з просвіти, він відповідає шуканням розради в літературі. «Хотів би залізти хоч би в літературу, хоч би в праці найти розраду — але й тут чигають на тебе всякі хвороби та валять з ніг [10].

Отже, переходячи до літературної творчости Коцюбинського того часу, гадаю, що за відгомони 1905 року, треба вважати твори, які охоплюють події в цілому з усіма наслідками революції. Сюди належать у першу чергу твори, що відбивають в собі динамику революції, дають масові картини, як «Сміх», «Він іде», ІІ част. «Fata morgana». Друга /130/ група — твори, що дають окремі постаті діячів революції, малюють психологію цих нових людей: «Невідомий», «Persona grata», «В дорозі». Зрештою в 3 групі, останній, зачеплено дореволюційний побут приборканого села, де висовується діяльність станового пристава («Intermezzo»), провокатора («Як ми їздили до криниці), настрій та стан приборканого мужика в обох цих творах. Сюди ж мусила належати ненаписана ІІІ частина «Fata morgana». 3 погляду методів праці, твори поділяються на дві групи. Перша велика група — твори на підставі живих виривків з революції, безпосередніх спостережень, які можна, навіть, прищепити до тої, чи иншої подорожі під час літніх вакацій, при чому спостереження Коцюбинського йдуть від міського, містечкового життя («Сміх», «Він іде», «Невідомий») до сільського на тлі лісової волинської природи («В дорозі») та зрештою сільського на тлі степової України («Intermezzo», «Як ми їздили до криниці»). Це самостійні художні твори, що разом з тим письменникові правили за етюди до більшого твору. 2 група — синтез занотованого в творах першої групи разом з документальними даними про події. Сюди власне належить II частина «Fata morgana» і сюди ж мусила належати ІІІ частина її ж. Кожний з творів-етюдів живе якоюсь рисою в II ч. «Fata morgana». Так, образ хазяйки-кректухи з намету («Як ми їздили до криниці») спричинився до утворення образу Підпариної жінки з II частини «Fata morgana».

Разом з тим, хто уважно читає революційні твори Коцюбинського, не може не помітити еволюції, що відбулася в Коцюбинського протягом 4 років в розумінні, хто носій революційної стихії на Україні. Коли в першому революційному творі «Сміх», центральна постать адвокат Валеріян Чубинський разом з своїми однодумцями, а наймичка Варвара тільки рупор на змалювання переродження Чубинського, то в останньому революційному творі II ч. «Fata morgana», центр уваги письменника на новій сільській інтелегенції, що зродилась в процесеі самої революції [11].

По цих коротких загальних увагах що-до революційної творчости Коцюбинського переходимо до розгляду.окремих творів. Твори 1906 року «Сміх» та «Він іде» дають спробу фіксувати чинників революції та контрреволюції.

В «Сміхові» письменник малює представників трудової інтелігенції, що прихильна революції, як Валеріян Чубинський, що переживаючи небезпеку з боку юрми підкупленої поліцією, проте не втрачає здатности оцінювати класові суперечності. Прихильне відношення Варвари до громильників здіймає полуду з очей Чубинському. Він розуміє становище своєї наймички й робить з цього потрібні висновки. /131/

В «Він іде» змальовано трагічні переживання містечкових Євреїв в звязку зі сподіваною процесією з образом Спаса, під час якої повинен відбутися погром. До самого погрому подію не доведено, бо крізь переживання сліпої Естерки читач бачить голосні Одеські події 6 червня 1905 року [12], що взагалі типові на. кінець таких шесть, чи то з портретом царя, як в «Смілі», чи з образом Спаса, як в «Він іде» [13].

На творах Коцюбинського 1907 року помітно зацікавлення діячами революції.

«Невідомий», що стоїть першим з поміж них, подає переживання безіменного революціонера в в’язниці, що з доручення партії забив великого урядовця. Тут Коцюбинський, пишучи цього твора, мав за вихідну точку три образи, що він їх занотував був в кишеньковій «книжечці».

Ось ці три образи:

«Бо думки бистрі і легкі, як птахи, а слово моє сильце, в які їх ловиш! одно спіймається, а решта і відлетить.

І встав од півночи лютий ворог — ясний і гострий як меч і світив холодними очима і гнав диханням дими під небом, а по снігу їх чорні тіни. Загіпнотизував сонце і воно стало на небі безпомічне і нерішуче, і боялось навіть моргнути. Сніг міцно притуливсь до землі рівний і твердий немов випрасуваний гарячою прасою. І все стало білим: пара, якою дихали коні і люди, сани і шерсть на худобі, всі чоловики обернулись у сивих дідів, і тільки обиличя жінок цвіло, як польові маки.

9-І 1907.

Низько спускались сизі, як оливо, хмари, а над городом (од електричного світла) стояв німб, як над святим. Святий, бо мучиник».

Ці три образи визначили в етюді «Невідомий» всі ситуації, бо перший поширений дає потім революціонера, що за замах сидить у в’язниці і підвищено живе минулим недавнім, що так його хвилює, викликає глибокі переживання, які проте дуже важко даються до нотування. /132/

Другий образ — це образ реакції, що йшла з півночи. Коцюбинський потім сконкретизував її в творі в постаті значного урядовця, «гарний восковий профіль, навислі брови і біла борода», того «за ким курились села, за ким люди, як цьковані звірі, стікали кров’ю».

Зрештою третій образ трактує про ту ж саму реакцію, що панувала над містом, яке, за твором «Святий мученик».

«Persona grata» твір, просякнутий зненавистю до поліцейсько-жандарської держави.

По своїх довгих і складних переживаннях головна постать цього твору — кат Лазар «перший раз, після утоми і знеохоти, після огиди до своєї роботи — уперше почув смак душогубства, почув ненависть в серці і роскіш муки». Це як раз тоді, коли він дійшов до думки, що операцію душогубства треба зробити над «ним» [14]. Нема сумніву, що під «ним» Лазар розуміє царя. До цього ведуть і логічні будування Лазареві в в роді «Ну от смотритель, або жандар — вони ж не самі, а хтось є над ними. Так. А у тих старших є знову начальство. А там знову є хтось, хто каже хай буде — і так усі роблять, як каже «він»… Або такі подробиці що до оздоблення Лазаревої кімнати на початку його катівського життя: «Високий худий прислужник пер в двері мягке велике крісло, обдерте ззаду і споловіле. З грюком пересадив через поріг і поволік у куток, де й притулив до стіни. Слідом увійшов Каленик. Ніс обережно в обох руках царський портрет, трохи засижений мухами і ворушив ротом, наче жував.»

Далі в творі оповідається про те, як Іван та Каленик слугувачі Лазареві приліпили до стіни царського портрета, а в дальшому розвитку дії Лазар те саме споловіле крісло розбиває.

Нарешті в останньому творі 1907. року «В дорозі» Коцюбинський показує діячів революції на спочинку. Кирило, попавши в обстанову рослинного життя, захоплюється ним і забуває на де-який час про партійні обов’язки. Але спостерігання міщанського життя Івана та Мар’ї, колишніх товаришів партійної роботи, збуджує його знов до діяльности [15].

«Intermezzo» продукт літнього перебування Коцюбинського р. 1908 уже не в Волинських лісах [16], а на Полтавських степах (Кононівських /133/ полях), які спочатку Коцюбинському після його улюбленої Волині були навіть не до вподоби. Крім мотивів утоми переживань степової природи в ліричних тонах письменник підносить голос за бідне селянство («Людське горе» серед дієвих осіб твору). Це один з тих, що «хотіли голіруч землю взяти, а тепер мають: хто їсть сиру, хто копає її в Сибірі… Йому ще нічого: рік лупив воші в тюрмі; а тепер раз на тиждень становий б’є йому морду. Але найбільше обурює його безіменного героя, що свої колишні однодумці поробились зрадниками та шпигунами. Инша орієнтація дядька, що його нам показує Коцюбинський в «Як ми їздили до криниці» [17]. Спина цього дядька, що на возі його письменник, гріє Коцюбинському тільки доти, доки він не довідався, що дядько багатир, прихильник панської Думи, що має боронити його від голоти. Біля самої криниці в наметі, куди письменник разом з компанією заходить вночі, мав розмову з. хазяйським сином, який напідпитку хвастає своєю провокаторською роботою. Він «тайний агент» поліції «з жидами він жид, бо знає жидівську мову, з мужиками — мужик».

За підважування на експропріяцію 7 молодих несміливих хпопців йому збільшують платню на 10 карбов., бо раніш він одержував тільки 18 карбованців. Коли тепер звернемось до найбільшого революційного твору Коцюбинського «Fata morgana» II частини, то мусимо сказати, що тут найяскравіше виявився студійний метод Коцюбинського [18]. Відомо, що революція 1905 р. запалила на Україні селян на акцію проти земельних королів-поміщиків. Нищення панських маєтків, самовільне захоплення землі палючим вітром прокотилося й по Чернігівщині. Відомо також і те, що по запануванні реакції почалась і жорстока розправа над селянами, що ними було переповнено тюрми. Багато селян було притягнуто до суду. Коцюбинський як раз і скористав акти обвинувачення, які він очевидно добув з суду через знайомих урядовців [19] при чому на ІІ-у частину «F. m.» в Коцюбинського було чотири акти обвинувачення.

Найбільша та найцікавіша справа Зароховича, зшиток на 36 листів звичайного паперу. Обвинувачувано селян, що погромили маєток поміщика в селі Буровці Городнянського повіту на Чернігівщині — Веніяміна Бейта Урієва Зороховича. /134/

Другий акт обвинувачення селян за нищення маєтку великобританського підданця Ліделя Мортона в селі Бігачах Чернігівського повіту (друковано в друкарні). Примірник на 14 стор. наперу, звичайного формату.

Третій акт обвинувачення селян с. Великий Листвен Городнянського пов. за маєток Олек. Вас. Дунін-Барковського, друковано в друкарні на 15 стор. писального паперу.

4 акт — селяни Локністого, села Чернігівського повіту, за захоплення економії дворянок Надії та Марії Капцевич, друковано на 8 стор. звичайного паперу.

Зрештою оотання, п’ята, справа про казаків, що 22, 23, 24 жовтня 1905 р. в селі Надинівці Остерського пов. громили Євреїв Берку Бродського, Бабушкиних, Боршевського, Черняка і Штейнгарта (друковано на машинці на 7 стор. писального паперу). Друге важливе джерело для Коцюбинського були листки «для заметок господ кореспондентов статистического бюро» з записами кореспондентів про настрій села та його економічний стан за роки 1905–1906. Їх всіх разом 34, але використано 26. Коли сюди додати виписки на картках (загальна кількість їх 15) з нумерацією 324, 326, 343, 383, 384, 386, 388, 388 (друга С.К.), 410, 457, 468, 469, 470, 473 і 474 [20] і лист невідомої особи про ґуральні на Чернігівщині та про нещасний випадок на одній з таких ґуралень, то власне оце й увесь писаний матеріял, на підставі якого складено II частину «Fata morgana».

Спосіб, яким користав матеріяли Коцюбинський? Місця, цікаві йому підкреслювано синім або червоним оливцем, при чому можна помітити, що автор на місця, що давали важні рядки на змалювання осіб, клав червоний оливець. Там же, де протокол дав зрозуміти подію, накладено синій оливець. В протоколах у багатьох місцях проти підкреслених рядків стоїть NB, а на кореспонденських дописах в одному, двох словах резюме кореспонденції з цифрою (римською) І, ІІ або III. Щоб зручніше користуватися твором ми дамо нумерацію «сценам II част. «F. m.», як окреслив їх сам Коцюбинський. Таких сцен у творі, як його було надруковано 26 [21]. Розгляд почнемо з матеріялу, що увійшов до 22-гої сцени, де відбувається громління дому та ґуральні Льольо. Ця сцена, що до неї сходяться нитки зо всіх инших, уявляє з себе центр сюжетної схеми. Матеріяли протокольні найбільш прислужуються їй. Вона-ж як раз може найбільш викриває прийоми творчости Коцюбинського. Розглядаючи тепер матеріял, з якого створено 22 сцену, мусимо зразу-ж констатувати, що перед Коцюбинським було власне 2 методи нищенння: метод, що його було вжито в Бурківці, маєток Зороховича громлячи. Характерні ознаки його — холодна розміркованість керівників, розтягненість руйнування на п’ять день, очікування спільників з инших сіл, руїна в декількох місцях. В умовах цього розміркованого нищення звичайно можливе прохання Бурківчан до люду сусідніх сіл, щоб не палити панських будівель, /135/ бо вогонь може ушкодити село та церкву. Так оцей прийом нищення, що його ми бачимо в справі Зороховича, взагалі не відповідав повістярській манері Коцюбинського. Тому автор на цю початкову частину 22 сцени притягає спосіб нищення, про якого він довідався з справи великобританського підданого Мортона. В справі Мортона читаємо рядки, що їх Коцюбинський підкреслив червоним атраментом: «В ночь на 25 октября все лица, проживавшие в усадьбе Мортона, в виду ожидавшегося разгрома усадьбы и возбужденного настроения местного крестьянского населення, не спали. Около полуночи с колокольни сельской церкви раздался набат». Такий же самий настрій хвилювання дає Коцюбинський, тільки не серед мешканців маєтку, а по хатах селян, що їм наказав Хома іти на знищення ґуральні, як тільки почують дзвін. І далі всі вчинки Хоми, як загроза спалити того, хто не вийде на громління, освітлення електрикою панських покоїв, люте нищення роялю, кухняного ослончика, Андрієве розбивання вазонів, підпалювання завіс, здирання з поламаних меблів шовку .(Ковалиха), навіть знараддя, що ним це пророблено, та поранення руки в ґуральні — все походить з справи Мортона. Особливо точно наслідував Коцюбинський (і для нього це характерно) викрики ватажків. «Петр Минко, руководя толпою, громившею усадьбу, кричал: «Гуляйте детки! пришел наш день» (Хома: «Гуляйте діти. Прийшов наш день»). В другому місці Світайло [22]. «Бить так все бить» веде нас теж до Хоми (Як бити, то все бити» [23]. Зрештою питання Майсюка Сергія «Почему не палите» перетворюються в устах Хоми — «Чого ждете. Паліть». Але було-б проте помилково гадати, що Коцюбинський прийняв цей матеріял сліпо, не перетворюючи, не вносячи в цю нову для нього сцену своєрідної переробки на свій лад. Характеризуючи, наприклад, в дії своїх перекинчиків Панаса Кандзюбу та Олексу Безика, він не проста накидає їм грабіжницькі вчинки, переносячи їх з дійсної особи, але подає в своєрідній легкій формі, вносить подробиці, що дають гумористичне зафарбування. Панас Кандзюба «силкувавсь до натуги підняти велику шафу, але не зважив сил. Вона навалилась на нього і придушила. Він крутився під нею, кректав, волік до вікна. Йому помогли другі» [24] і т. д. В другій позиції: Панас Кандзюба «бігав по хатах, як, навіженний. З-за пазухи виглядала у нього тонка жіноча сорочка без рукавів, а руки обережно тримали і притискали до грудей коробку з старим ржавим залізом. Він сам не знав, куди її діти» [25]. А «Олекса Безик сяв. Він врятував од погрому слоїк з солодким і притулив до серця наче дитину» [26]. Ясно, що протокольні матеріяли короткі, в відповідних місцях і подають або статистичний перелік, «женская кофточка», «женская кисейная рубаха», «ящик с гвоздями», «банка варенья», або в такій трактовці, що зовсім не може справляти такого гумористичного вражіння, як про «буфетний шкаф». Коли було зруйновано Льолів будинок, тоді за твором натовп під керівництвом Хоми та Андрія іде на ґуральню і тут саме в загальному плані руйнування ґуральні виразно проступає Коцюбинський своєю художньою манерою. Справа Зороховича зовсім не ефектно говорить про це. Якийсь там Сапон дрючком «начал бить окна и двери в запертом заводе, а затем последовали его примеру и другие крестьяне, через час завод был уже в огне». Коцюбинський розроблює цей мотив так, що громління відбуваєтеся під час праці ґуральні, /136/ з середини, коли вона була «немов у великих кам’яних грудях ждучи чогось тривожно калаталось серце» [27]. Таким чином Коцюбинський хоч і відступив від життьової правди, бо важко ж припустити, щоб робітники тоді тільки «покинули працю та .чорніли вдовж стіни», та щей не спинивши ґуральні, коли вже було зруйновано поруч дім Льольо. Зате виходить грандіозна картина, хоч і на Лондон. А насправді творено це на підставі таких документів, як лист, що одержав Мих. Мих. від знайомого, де говориться, що 6 — 8 чоловік то нічна зміна на ґуральнях Чернігівщини. Іменно з «негодными средствами» створив таку грандіозну картину Коцюбинський. Цікаво, що Коцюбинський відкидає освітлення події різними панськими прибічниками, що на допиті виявляли незвичайну словесну діяльність, виставляючи себе захисниками панського добра від «дикої юрми». «Зажгли находившийся в контрольном аппарате спирт, но я выхватил у стоявшей тут же буровской женщины мешок и потушил спирт. Так было раза три» [28]. Він користується їхніми свідченнями тільки в тій частині, де вони малюють «громил» на ділі, подаючи на це факти.

Тому дуже уважно вибирав відповідний матеріял і тому багато з того матеріялу, що він спочатку одзначив був собі в цю сцену не ввійшло. Коцюбинський свідомо бере підготовку до руйнування панського будинку з справи Мортона та Дуніна-Барковського, а не Зороховича, віддаючи останньому перевагу в другій половині сцени, де говориться про нищення ґуральні. Коцюбинський, як видко з наведених прикладів, вибирає факти найяскравіші, що просто б’ють на психику читача. На підставі 22 сцени ми можемо говорити про дужу тенденцію твору, спостерігаючи, яку зміну вносить в мотивування того чи иншого факту Коцюбинський. Так, мотив розпорядження царя нищити панів, що його помітно у де-кого з селян, автор одкидає. Теж саме, що-до вмазування в болото. В той самий час, коли свідчення панської сторони з’ясовують вмазування в болото через полохливість тих, хто нищив, Коцюбинський вмазування переносить на все тіло, мотивуючи бажанням випити, потребою в той момент захищати себе від огню. Далі, Коцюбинський мотивує руйнування панів в самій 22 сцені зненавистю селян до своїх ворогів-дідичів, хоч в джерелах це не завжди виразно підкреслено. Найяскравіше це відбилось на керівниках нищення на Хомі та Андрії. Хома п’яниця, але тої ночи він п’яний не з горілки, але як каже Коцюбинський, в «характеристиці» [29], п’яний з бажання руйнувати забув нявіть напитися, хоч скрізь горілка». В устах Коцюбинського, у якого всі речі, як ґуральня, паровик, одухотворені, цілком природнє перенесення на них люти з панів, як осіб, що експлоатують Хому, Андрія й тисячі инших подібних до них. Це виразно відзначає Коцюбинський на Андрії, що почувши свисток машини, запалюється люттю до неї, як до співучасника в протилежність Льольо, не може втікти й тому мусить вмерти з руки натовпу. Виходить, що в сцені 22 можна вбачати втілення загально-европейського мотиву — ворожість робітника до машини. «Ось як зійшлись вони — машина і її жертви» [30] і хіба не парадоксальне є те явище, що великобританський підданець Лідель Мортон, що переніс на Україну всі свої великопанські традиції в відношенні до оточення бідацької селянської маси, продовжував те, на чому /137/ так добре набили руки його шляхетні предки, а другий представник цієї поневоленої селянської людности Михайло Коцюбинський, підхоплює мотиви, тіж таки, зрозумілі в Англії, втілює в художній твір [31].

Відповідно до цього розуміння Коцюбинський будує і 22 сцену. Він вставляє в неї зустріч натовпу селян (на чолі Хома) з Льольо. Цьому епізоду в матеріялах ніщо не відповідає, коли не брати під увагу слабенького натяку в словах із справи Зороховича. Свідчення Ол. Кирієнка: «Я ушел, и отойдя шагов сто от завода, увидел дым и огонь над домом, в котором жили приезжавшие акцизные чиновники». Я не переказуватиму всім відомих фактів 22 сцени, але яке значіння має постріл Льольо в натовп, коли герой тодішньої ночи, Хома Гудзь, ходив нерішучий. Він блискавкою нагадує у весь зріст антагонізм між панами та мужиками. Далі куди тікає Льольо? — В дім. Що ж тоді дивного в тому, що селяни напирають на двері того дому, де сховався Льольо, що рояль — звір, який рявкає з ударів кілка, що Андрій топче вазони з рослинами (це примушує його Коцюбинський, що шапку скидав перед квітами), що милували очі його найлютішого ворога Льольо, що Хома Гудзь розбиває ослончика — приладдя Льольової кухні. Робиться зрозумілим і послідовним перенесення обурення проти Льольо на Льолів дім, а далі й на Льольову ґуральню. І через цю живу наочну асоціяцію між Льольо та ґуральнею, що йому належить. Хома й Андрій з захватом крутять мідяні труби. І наприкінці тільки Коцюбинський висуває справу з спиртом, як другорядний епізод, коли лють притишилась, коли розлюченому людові потроху вертала свідомість того, що ґуральня — скарб поза її власником, і цю свідомість треба було чимсь втихомирити. В творі ми читаємо: «З цілої ґуральні збіглись дивитись. Невдоволений шепіт пройшов по юрмі. Се горить спирт. Ніщо инше, а спирт. Було досадно» [32].

Ясно, що тут уже недалеко й до думки: се-ж гине добро, збите їхніми мозолями, а не ворог Льольо. Пригадавши собі знов судові протокольні матеріяли, мусимо сказати, що Коцюбинський вніс величезну зміну в освітлення цієї події, відкинувши мотив, що пробивався в судових свідченнях, ніби значною причиною руйнування панів, було сп’яніння з спирту, що його добули селяни з підвалу. У справі Зороховича наприклад, де є ґуральня і спирт в контрольному апараті, погром спирту припадає на перший день, тоді як нищення панського будинку на другий.

22 сцена не єдина, де рясно одбився вплив протокольних матеріялів. Ми зупинемось поки що на матеріялі з справи Зороховича, що дав канву до події поза 22 сценою.

Без сумніву, Коцюбинський, складаючи епізод з 23 сцени в тій частині, де Андрій на другий день після погрому оглядає руїни ґуральні, мав перед очима підкреслений ним протокол огляду зруйнованої ґуральні з судової справи при чому помітно здебільшого що місця, що мають сухий протокольний характер, автор намагається конкретизувати, влити в них рух, дати дію. Слова протоколу, напр.: «на третий день ростаскивали дерево с построек» з нього перетворюються «До ґуральні під’їздили підводи, від’їздили повні заліза, цегли, обсмалених балок» [33]. /138/

Часто спокійне переповідання драматизовано. Слова Редьковича, прихильника власницької сторони: «Крестьяне были довольны Зороховичем, так как он жил с ними мирно, почти никогда не судился, а если бывали потравы, то он обыкновенно прощал» ми зустрічаємо в устах пана, як монолог, вимовлений з великим обуренням, коли він в ІІ сцені довідується про страйк і дивується з великої невдячности, бо «був добрий до хлопа, нераз дарував спаш» [34]. Числені мотиви відкидання провини на зразок заяви Захара Карпенка: «Я не признаю себя виновным» мусили вплинути на сцену в діялогічній формі в Коцюбинського, де Олекса Бедзик-перекинчик в одповідь на слова Панаса Кандзюби, що й він брав участь в руйнуванні, рішуче відкидає обвинувачення. Крім сцени підпалювання Льольового дому, що бачили в 22 сцені, яка відбувається точно за протокольними матеріялами, підпалювання ми спостерігаємо в 13 сцені, але иншого характеру. В той час, як всі протокольні підпалювання, що їх до речи дуже багато в справі Зороховича, відбуваються серед натовпу, на фоні юрми, де палій не тільки не ховається, але сміливо йде на цей вчинок як, напр,. Денис Рись з Івашківки, що почав битися з Федором Гарковенком, коли той не пускав палити, Хома підпалює на самоті, й автор показує нам його внутрішні переживання. Ясно, що сцена ця різниться також мотивуванням вчинку. Коли Хома йде на підпалювання виключно через велику зненависть до гнобителів, то у Рися, напр. примішується мотив, що свідчить про політичну неписьменність «сейчас будет палить, так как получил такой приказ от государя». На цьому відході від джерел відбилася в Коцюбинського глибоко засвоєна манера психологічного трактування вчинків осіб, а з другого боку потреба пристосувати подію до Хоми, оскільки його міняти не можна було, як героя, що в І част. «F. m.» ще до знайомства з протокольними матеріялами риси його цілком виявлені. Звідціля в 13 сцені, сцені підпалювання Хоми, як видно з рукопису, багато переробок. Що до Хоми, як дієвої особи, то треба взагалі сказати, що він був уже нереальний на події 1905 року, оскільки він, старий доморослий анархіст у Коцюбинського, склався ще року 1902, тоді як в подіях взяли участь вже инші покоління. Досить того, що Янченко, якого вчинки перебирає на себе Хома Гудзь, наприклад, в сцені нищення ґуральні, має на підставі справи Зороховича 28 років, декласований завдяки салдаччині, який, як він заявив на суді: «вследствие болезни, не может ничем заняться» [35]. І коли Коцюбинський там, де він не був звязаний І частиною ламає традиційні образи й постаті, як це ми побачимо далі на образі вчителя революціонера, то тут він цього зробить не міг.

В справі Зароховича ми маємо ролю панів в цих подіях, які за «F. m.» «тікали никли перед лицем народу, як солома в огні». Доля їх очевидно була схожа до долі Моісея Лейбова Корабельника, що «очевидцем дальнейшего разгрома завода и поджогов не был и даже в течение 3-х дней в экономию не заглядывал» [36].

Зрештою в справі Зороховича рясно розкидано факти діяльности руйнувачів, що виходять за межі свого села, що в Бурівку прибули з Івашкова, Звеничева, під час погрому. Проти цієї категорії людей панські прихильники особливо повинні були обурюватись. Розповідаючи про одного такого звеничевця, Олекс. Микол. Кирієнко [37] каже, що «у него я отобрал коробку спичек нож и трут. Иван Дуда и Павел Петрик побили /139/ его и оберегали село от поджогов, но все таки некоторые постройки погорели» [38].

Ми вже бачили, що судова справа Ліделя Мортона дала виключну кількість матеріялу на 22 сцену. Це саме вона так прислужилась сцені громління панського маєтку саме в такому освітленні, що найбільш підходив до художньої манери Коцюбинського. Нам треба подати ще ті місця з справи Мортона, які так чи инакше вплинули на инші сцени. Що до самих початків революційної акції, то з справи Мортона ми бачимо, що в селі Бігачах революційний настрій виявлявся в такій же формі, як и в 6 та 9 сценах II. ч. «F. m.» Так же саме «несколько местных крестьян ходили из избьі в избу» правда на те, що б скликати ще тільки на «сходку в чайную», про що в II част. говорить 6 сцена, а не агітувати за страйк як ми бачимо в 9 сцені. В звязку з громлінням самого маєтку Мортонівського випливає мотив грабіжництва, як ми бачили раніш. Один такий випадок з громадянином Семаком, що свідчив на суді: «вещи (пальто, пару калош и пиджак) он взял на том основании, что все тогда брали» має паралель Маланці, що принісши з чужого села з маєтку мішечок борошна, ще довго перед громлінням Льольового дома й ґуральні; виправдується перед Андрієм: «Всі брали, взяла і я» [39]. Процес Грицька Омельковича Голуба з справи Дуніна-Барковського, де його притягнуто за те, що він «видя, как толпа разбивает и увозит имущество помещика, соблазнился, взял экономическую лошадь, запрег в телегу, телку и уехал домой» дав розуміти Коцюбинському, що селяи цікавило в економіях, що вони брали. Це й відбилось, як бачимо в 19 сцені.

Беремось тепер до судової справи, що власне має значіння не тільки, як джерело до «F. m.» Коцюбинського, але може правити за важливий і цікавий документ до історії революційного руху на Україні. Це акт обвинувачення селян с. Локнистого Черн. пов. за конфіскату економії дворянок Надії та Марії Капцевич. Справа Капцевичів дала важливу складову частину до сюжетної схеми II част. «F. m.» в тій її частині, що становить 20-ту сцену і має в собі епізоди: зібрання селян біля зборні під керівництвом Гущі та Прокопа Кандзюби, урочистий похід з прапорами до нової економії [40], читання економові Яну приговора про конфіскату [41], відхід Яна з економії [42]. Обрання нових керівників економії Гущі, Прокопа Кандзюби та Семена Мажуги [43]. Є дані на те, що Коцюбинський особливо мусив зрадіти щасливому випадкові, що дає йому до рук цей матеріял. Через те він так точно і наслідував цю родію в 20 сцені. Справа в тому, що в уяві Коцюбинського взагалі носився мотив такого урочистого демонстративного шестя революційного натовпу до груп чи осіб, що вороже ставились до революції [44]. Отже змін, що їх Коцюбинський вніс, оброблюючи цю подію, небагато та вони й незначні. /140/

Сюди належать всі ті факти з судової справи, що очевидно мали там в суді фіґурувати на те, щоб заплямувати революційний вчинок і людей, що з ним звязані. Тому Москаленко, що в «F. m.» відповідає Прокопу Кандзюбі, за судовою справою «похищал разные вещи из комода и письменного стола, управляющего Калити», але Коцюбинський як бачимо з твору в змалюванні події та в з’ясуванні її стає на бік обвинувачених революціонерів, що захищали себе, подібно до Стасюка, який «не признал себя виновным в участии в скопище учинившем погром, об’яснив, что крестьяне с. Локнистого и д. Гусавки явились в зкономию с целью не громить, а защищать от разгрома, и он не только не похищал ничего, но даже других убеждал не расхищать экономического имущества». Цілком природні й ті зміни, що відбули ці події, як бічні в великому творі. Це зменшення походів до економії з трьох [45] до одного, зменшення кількости активних діячів, наслідком чого напр., у творі сталося, що Прокіп Кандзюба перебирає на себе обов’язки сторожа, тоді, як справа Капцевичів має на це окрему особу Павла Скорого.

Друга група джерел до II част. «F. m.», — дописи земських кореспондентів, тоб-то, кореспонденські картки статист. бюра з записами про настрій села й його економічний стан за роки 1905–6. Майже всі їх писано на друкованих бланках «листок для особых замечаний и дополнений г.г. кореспондентов». Ці кореспонденції охоплють 10 повітів Чернігівщини: Борзенський, Городнянський, Суразький, Чернігівський, Мглинський, Конотопський, Новгород-Сіверськй, Сосницький, Ніженський та Новозибківський. Найбільше кореспонденцій з Чернігівського повіту — 5, з Городянського та Конотопського по 4. З тої місцевости, про яку весь час говорять протокольні матеріяли [46], ми маємо кореспонденції тільки з двох пунктів, що, як видко з протокольних матеріялів, беруть участь в революційному рухові, з с. Вихвостова Тупічевської волости та з самого Тупічева. З Буровки та Великого Листвена, цих двох революційних центрів Коцюбинський не мав кореспонденцій, бо очевидно ж земська статистика мала не у всіх селах кореспондентів.

Як видко з коресподенцій, з того впливу, що його помітно в II част. «F. m.». Коцюбинський високо ставив це джерело. Справді глибоким співчуттям пригніченому селянинові, відсутністю шаблону в формі цих писань вони становлять цілковитий контраст до протокольних писань — судівських канцеляристів. Характер цих поміток сільських дописувачів. як чогось необов’язкового, не вимушеного, що він може й зовсім не писати, своєї кореспонденської гідности не гублячи, тільки підштовхував їх малювати тодішні події в ліричному тоні. Цей тон почасти потрапив і в самий твір. Сам Коцюбинський, обробляючи ці кореспонденції, розбив їх на групи: надії, пани, апатія, заляканість, акція, події, безпомічність, або просто зрезюмував окремі кореспонденції «страх ліквідації, розчарованість, сільська інтелігенція», «крадіжки», «сахарні». Кореспонденції власне не схожі до протокольних судових матеріялів не тількки способом розповідання, але різняться змістом. В судових актах селянське море вийшло з берегів на протизаконну акцію, на сцені події, і особи, що значно підносяться над буденними явищами й особами. А кореспонденції це саме — будні. Звичайно ми тут зустрінемо найріжноманітніші мотиви щоденного селянського життя того часу, селянські злидні, надії бідноти на землю, ворожість до панів та селян-багатирів, що були проти змагань бідноти /141/ і багато инших, що їх зазначив і сам Коцюбинський в своїх резюме. Але для нас далеко важливіше питання, яким прийомом використовує автор ці кореспонденції. Звичайно серед самих дописувачів було очевидно дуже мало таких, щоб тямили щось в питаннях соціялізму та класової боротьби, остільки хоч, як Махнівський кореспондент Борзенського повіту, що пише: «малоземельный же желае получить даровую землю, но не в собственность, а чтобы до смерти пользоваться и не иметь права продать и купить».

Більшість кореспондентів ототожнювала себе та свою групу з усією людністю села. І от Коцюбинському, що розуміється, добре пам’ятав соціяльний склад села, що, як висловився бабський кореспондент (Сосницький пов.), і що «большинство народа ожидает даровой прирезки земель, другии против (підкр. Коцюбинського двома червоними олівцевими рисами С.К.) того, «но последних менше» письменникові треба було знаходити живе, характерне, може навіть зміняти відповідним чином і тільки тоді вже ставити на карб постатів тієї чи иншої соціяльної групи. Коли, напр., Коцюбинський мав перед собою кореспонденцію Никифоренка з Савинок, Сосницького повіту [47]. «Замечаице у народи неурадица. Як видно чтото видає себя сердитим И суровим Невеселим замечаице усем году водки болше пють чем прошли год» з додатком: «я служу волостним судею трейте трох летие у прежніх годах шо и скажиш то и верить. А тепер и неговори», то тут сам дописувач, того звичайно не бажаючи, так яскраво відокремив себе від загалу, що Коцюбинський з його потягом до яскравого конкретного, риси його майже в тих же виразах переносить на Підпару [48] Це очевидно найпростіший спосіб використання кореспонденського матеріялу. Трохи складніше зрушення робить Коцюбинський, коли гасло групи від якої дописувач, що себе вже не відокремлює, переносить на Підпару, вкладаючи йому в уста оцінку продуктивности праці своїх наймитів в словах: «Стук-грюк, аби з рук»… Кореспонденція з Шермова Мглинського повіту — «Замечалась какая-то апатия к работе людей. Делалась по пословице: «стук грюк лиш бы з рук». Причина сему: — слухи, что будто от богатых землей будуть отбирать и давать лишь по 4 дес. на душу». Ми бачимо, що Коцюбинський вносить конкретизацію згідно з класовим принципом. Письменник, що в помітці до «F. m.» себе начав «Зазначити глибоку радість всіх і кожного зокрема. Горячка віри й надії на краще життя обхопила ї жерла всіх. Свідомість сили раба безсилого досі», Коцюбинський зрозуміло, апатію поставив на рахунок куркулів, на теперішню терминологію, надавши їм ще таких рис, як лють проти голоти, похмурість [49] і мотивувавши це тою ж самою опаскою відбирання землі [50]. Малювати глибший занепад групи сільських багатіїв, Коцюбинський очевидно не збирався, бо ті, що входять до сюжетної схеми, як Підпара з прихильниками, остільки сильні, що потім доживають і навіть самі роблять наступ на голоту. Алеж мотив саме глибокого занепаду багатіїв, хоч в рудиментному стані, зустрічається і в II част. «F. m.». Чомусь спочатку Коцюбинський мислив собі [51], боротьбу /142/ між бідними й багатими в масштабі сіл. Це, як я вже сказав, хоч в вигляді рудиментного мотиву ввійшло й до твору, де змальовано події в Пісках, про які розповідає Панас Кандзюба, вернувшись од сестри. Вночі селяни, повибігавши з знаряддям з ляку побили якихось чужосільців: «вісім лежало готових, один був ще теплий, стогнав» [52].

Так разом з цією подією Коцюбинський підкреслив і риси, що ведуть до занепаду цю соціяльну групу багатіїв. Це містицизм, полохливість, почуття власного безсилля, що їх підперають і кореспонденції. Кореспондент з Махнівки, Борзенського повіту, відзначивши заляканість в свойому районі, додає: «Господи избавь людей от гнета и тяжкой жизни». Кореспондент з Сепачино Городнянського повіту в довгій кореспонденції сповіщає про те, яка велика небезпека загрожувала селу через напад аж трьох сіл. Сход ніби збирався прохати охорони в губернатора. Не згодились тільки тому, що дорого коштуватиме. Тоді звернулися до попа по молебень. Проте глупої ночи стався напад [53]: «ночію напал страх в 12 часов ночіи в селении раздался вистроелый привел во страх всех людей», але «избежалися людо сооружием, кто топор, кто вылы, начали отбываться и убили 8 человек». Пісківська подія з однаковим кінцем паралельна зазначеній.

Власне галерея постатів у Коцюбинського могла піти і значно далі в бік заможніх чи панських груп, кореспонденції давали на це матеріял [54], З початкового плану видко, що Коцюбинський значно більшу увагу збирався надати панським постатям. Навіть Гафійка спочатку повинна була йти служити не до Підпари, а до пана. В остаточному обробленні навіть головні постаті з панського боку поробились рудиментами, увага його завдяки кореспонденціям зупинилась на соціяльній диференціяцїї села. Кореспонденденції, а за ними й Коцюбинський, були остільки тонкі що до занотування груповок з селян, що не промовчали й того типу, який за часів 2 революції одержав широко вживану назву середняка.

Трохим Кульов прохає у оціночно-статистичного бюра газету для себе й громади й мотивує «потому что в сие время расстроенные разнимы толками, а настояще никто не может прочитать и узнать подробности». В цих рядках весь Панас Кандзюба з його вічними нудними питаннями «кудою йти? де правди шукати?» [55] з його перекиданнями на бік діячів революції, коли вона перемагає, і участь в розстрілі, коли відчув силу Підпара.

Ясно звичайно, що всі революційні вчинки крок за кроком, що ми їх спостерігаємо в творі, і що не беруть початку з справи Зороховича, запроваджено за кореспонденціями: і сцена в хаті Прокопа Кандзюби, і ходіння до багатирів в справі підвищення заробітньої платні. Але найцікавіше це розвязання в Коцюбинського питання, з кого складається сільська революційна інтелігенція. Українофільська традиція донесла Коцюбинському погляд на вчителя, як на видатного в селі діяча. В творах першої доби своєї літературної діяльности, як в «Хо», вій. ідеалізує учителя, саме як громадянського діяча. Тому цілком природньо Коцюбинський в ІІ частані «F. m.», коли став перед потребою змалювати соціяліста чи групу соціялістів [56], вибір його впав на вчителів [57]. Але тут трапився /143/ дуже важливий випадок в творенні ІІ ч. «Fata morgana». До рук Коцюбинського потрапила кореспонденція, що змела в II ч. вчителів, як революціонерів і висунула на їх місце иншу категорію людей. Через її цікавий зміст, що одбився на II частині «Fata morgana» я наведу її цілком.

«У. Конотоп. вол. Краснянская, с. Поповка (рукою Коцюбинського червоним оливцем «сільська інтелігенція»).

В нашем селе образозался кружок социалистов, который привнес очень многое в жизни сельских хозяев. Члены этого кружка подают хороший пример для всех крестьян с. Поповки. Они наглядным образом показывают, какую огромную важность имеет коллективный труд. Сообща работая, они хорошо обпахивают свои земли, т. к. имеют возможность глубоко вспахивать свои земли общей сложностью своих рабочих сил. При этом они могут экономично распоряжаться временем. Вместо того, чтобы всем пахать, как это бывает у отдельных хозяев, они здесь могут обойтись одной третью рабочих рук.

Выигрыш во времени дает им достаточно времени для умственного развития. Это очень ярко отразилось в них за последнее время. Они стали главарями всей деревни. С подобным членом может вести .разговор целые часы самый образованнейший интелигент с каждым часом открывая в них Америку, что приходилось мне видеть на примере, факте. Местная сельская интелигенция вроде священников и учителей (а у нас как тех так и других порядочное количество) отстала от них, как небо от земли. В спор они уже не вступают, потому что первые поражают последних своею глупостью до такой степени, что крестьяне крест. соц. (2 слові не зрозумілі. С.К.) и удаляются от них как черти от ладана (діявола). По селах (пропущено слово. С.К.) уже атеистов, потому что паны попы безгласны — один пьяница. а другой «миркотун», который и трех слов не свяжет (извините за отступление).

Василий Манеша (прізвище не чітко. С.К.)

Перша частина кореспонденції висуває, як бачимо, групу соціялістів з спролетаризованої хліборобської верстви селянста, ясно бо вони тільки могли бути соціялістами на селі, що діяльність її такими ж точно рисами змальовано в 14 сцені, а друга частина кореспонденції подає таку гостру критику колишніх улюбленців Коцюбинського учителів [58] що він цілком зрікається малювати далі інтелігенцію цього ґатунку. Кінчаючи на цьому розгляд постатів диференційованого села революційного часу, мушу зазначити, що ці уваги що до класового обличчя окремих осіб можна зміцнити думками самого Коцюбинського про головних персонажів, що він їх подавав в «Характеристиках». В той час як Панаса Кандзюбу та Андрія Волика він характеризує негативними епітами, що Андрій .Волик, почувши, що йде військо карати «подло лякається» й кричить, що треба перебити бунтівників; втікання Гущі, представника сільської соціялістичної інтелігенції, він так мотивує в характеристиці: «Коли прибіга Гафійка й каже, що його хбтять забити, він не бачить круг себе товаришів однодумців, що полякались, розуміє, що мало зроблено, що люди не готові, не хоче марно гинути од руки рабів і тікає».

Щоб зрозуміти прихильне відношення до революційної молоди, зневагу до тих, хто шкодив революції, а також те, чому інтелігенція иншого /144/ ґатунку не знайшла відбиття в творі митця, треба знати джерела, що їх користав Коцюбинський.

Коли ми звернемось тепер до дій що в’яжуть собою постаті диференційованого села, то мусимо, поруч громління Льольового дому та ґуральні поставити розстріл групи революційних діячів. Треба сказати, що мотив розвязки — розстріл Коцюбинський взяв з однієї кореспонденції, де автор розповівши про нищення економії в числах, додає «2 ноября крестьяне с. Выхвостова убили своих жителей ружьями 17 человек подозреваемых виновников в разгроме экономии [59].

Звичайно надання класового моменту в цьому мотиві в звязку з иншими подіями, змальованими в творі, це справа Коцюбинського.

Схожий мотив зав’язки для окремої особи — Андрія, оскільки вона виходить за межі загального наростання революційного настрою, а значить і конфлікту з ворожими до революції групами має за джерело листа, правда, не з групи розглянутих дописів земських кореспондентів, а від якогось знайомого Михайла Михайловича, який на запит автора і відповідав [60].

Невідомий розповівши детально про ґуральні на Чернігівщині про умови праці на них, нарешті розповідає один конкретний випадок, коли змазчик, мажучи шестерню, тримав лівою рукою масничку, з необережности всунув смок маснички туди, а потім уже, інстиктивно хапаючи правою рукою смок, занапастив 4 пучки.

«Рабочий правой свободной рукой хотел вырвать насос маслянки из шестерни и угодил рукой туда, куда попала маслянка и ему оторвало 4 пальца на правой руке…» [61].

Але II частина «Fata morgana» не мала в Коцюбинського складати всю епопею 1905 року [62]. ІІІ частина мусила замикати епопею, хоч її, як і багато дечого иншого, не встиг письменник написати, а мав же вже навіть потрібний матеріял.

В архіві М.Коцюбинського [63] збереглось 15 карток на ІІІ част. [64] «Fata morgana». Картки виписувано очевидно з якоїсь великої судової справи, як і на II част. «Fata morgana», а не з друкованих матеріялів. На це вказує й неоднакова оцінка події на різних картках і мова, від якої тхне канцелярщиною. Кожну картку позначено сторінкою справи, звідки взято її зміст. Таким чином маємо картки 179–180 (одна — С.К.), 325, 330, 372, 372(І моє. С.К.) 373, 373, 385, 389, 392, 393 420–21, 423, 424 і 485.

Дальшої обробки нема, але уже з цього матеріялу можна бачити, який характер мусила мати ця ненаписана частина великої епопеї про 1905 рік у нашого письменника. /145/

Третина вибраного матеріялу Коцюбинського присвячена карам, що їх переводило військо вкупі з поліцією за зруйноване панське майно й могло дати соковитий матеріял на продовження оповідання по тому, як «На світанні козаки вступили в село»… [65].

Беру картку, помічену стор. 420–21, що не тільки дає матеріял на дальшу частину, але й мотивує події в II част. «Fata morgana», які відбувались силами самого диференційованого села без втручання влади.

«Во время движения власти бездействовали; а затем было введено военное положение и прислан карательный отряд сколько пролито крови, трудно сказать». Далі, згадавши про обстрілювання гарматами села, спалення декількох хат, пороття селян, поранених та порубаних на смерть, закінчується; «Были убитые и затоптанные лошадьми».

Далі, дві картки 373 та 372 могли дати мотив прибуття Льольо [66] з військом.

Картка 373 коротка. «Затребовано было 300 солдат и 50 козаков; многие новые постройки розорили», 372 довша: «Явился пристав с 50 козаками, которые сделали стрельбу вдоль улицы. Убитыми оказались двое совершенно невинных (один проезжавший через село, а другой мальчик, несший белье с реки, где мыла его мать. Человек 50 взяты в тюрму.»

Картка 372 малює «відбудування» панського маєтку, що теж могли робити козаки, запрошені Льольо.

«Кто не возвращал взятого у помещика по первому требованию, тот был избит нагайками на глазах своих жен и детей. Сколько было перепугано детей за то время».

В наслідок такого карання міг з’явитись у селян жах перед військом, як це ми частково бачимо в ІІ част. «Fata morgana».

Картка 373, подає таке поводження:

«Когда в селе появился карательний отряд; крестьяне забили в набат и бежали кто куда мог».

Той жах прибирав иноді таких форм, що справді була підстава говорити про здичавіння не тільки тих, хто карав, але й селян, що їх полювали.

Картка помічена стор. «179–180» так і починається: «Крестьян связывали, укладывали в телеги и увозили на законный сход, с гиканьем и криками налетали драгуны с бичами, подвергая крестьян избиению». Розповівши далі про те, як відбувались сутички поміж драгун та селян, озброєних камінням та ціпками, картка каже, що всіх заарештованих через брак місця не можна було покласти на вози й тому чоловік 25–30 мужчин з жінками та дітьми посадили в яму, з якої брали глину. Коли через десять день прибули лікар та ісправник з драгунами, то ісправник наказав «братцам» взять мужичье в «перемет»; «были насилия над женщинами».

Инші девять карток нотують настрій селян, що супроводив ці події.

Картки 325 та 330 показують, що в подіях вилився рух голоти, яка складала переважну більшість населення, і що дві — три родини заможніх, настроені проти руху, мусили з примусу брати участь, побиття боячись. Те ж саме трапилось і з «начальством», бо, як каже 385 картка: «На погром водили шайку громил сельський старорта и волостной судья надевши должностные знаки».

Проте такі багачі ніколи не були спільниками голоти. Ось в яких /146/ виразах визначав картка 392 їхній настрій. «Лодыри кричат: даровой земли, а купившие и козаки стоят за собственность» наши деды и прадеды веками и кровью добывали нам собственность и она должна быть неприкосновенна». І далі додає, що вони «боялись движения и зачастую являлись доносителями».

Ці всі факти знов же могли дати матеріял Коцюбинському на те, щоб далі малювати діяльність Підпари з його прихильниками.

Настрій голоти після придушення картки теж доволі підкреслюють [67]. Коли перші дві ще подають бадьорий настрій, перша (423): «настроение у всех стало бодрее, все почувствовали свою силу и думают, что это только начало», «крестьяне изыскивают все способы поставить на своем», друга (392), констатувавши занепад села, крадіжки, самосуди, спаш один у одного і в економіях порубку ліса, додає: «бедняки и средние крестьяне все таки твердо убеждены, что их земельная нужда будет удовлетворена», то третя (389) підкреслює перехід до гіршого: «Настроение крестьян как было, так и есть и еще ухудшилось» і далі: «Настроение. не изменилось и даже стало более озлобленных», а за четвертою (424) карткою серед селянства «тяжелым гнетом легло уныние».

З усього попереднього бачимо, що Коцюбинський протягом цілих 5 років (1905–1910) свою творчу увагу майже виключно присвячує мотивам та фабулам чи то безпосередньо з першої революції, чи тим громадським явищам, що з нею звязані, беруть початок у ній. Не випадковий і не хвильовий був його звязок з трудящими масами бо й пізніше, в часи коли реакція досягла найвищого ступіня, знов вертає до мотиву здобуття селянами землі («Коні не винні» 1912 року) і порпаючись в панській душі, художніми образами рішуче доводить, що в які б кольори не фарбувалось рабовласницьке поміщицьке сумління, воно завжди в скрутний момент звернеться до козацької нагайки, салдацького багнету, щоб захищати «не тільки рушницею, а й зубами» свої класові привилеї.

Примітки

[1] В І частині «Fata morgana», що її написав Коцюбинський ще 12 січня 1903 р., письменник змалював передчуття революції.

[2] Микола Чернявський: Червона лілея (Спогади про М.Коцюбинського) ст. 12. «Соціяльні науки — він їх не міг обминути. Бо в сучасному громадянстві без них не можна обійтись, як без повітря, й тому він так образився на В-ого, що той зважився сказати, що «Коцюбинський не соціял-демократ».

[3] В архіві М.Коцюбинського (Державний Чернігівський музей, І відділ імени В.В.Тарновського) зберігається 2 номері «Галичанина», москофільської чорносотенної газети, що виходила у Львові російською мовою 27 лютого (12 березня) 1903 р. та 4 (17) березня 1903 р., де є замітки та статті про арешти, що їх робила австрійська влада в Галичині за згодою та порозумінням Ленінградського уряду. В першому з цих номерів у відділі «Новинки» «О полицийных ревизиях» Коцюбинський підкреслив синім олівцем те місце, де розповідається, що проти прихильників утворення «Украины без хлопа, попа и пана», тоб-то проти розгалуженої організації українського рсвол. руху, що тримає зносини з українською молоддю в Росії «прокуратория возбудила слідство». Слідчий суддя д-р Сенка викликав відомих ватажків Львівської соціял-демократи Миколу Ганкевича (один з фундаторів РУП’а С.К.) та Григорія Гарматія ніби за свідків. Коли прибув Ганкевич, то його було заарештовано і зроблено труса, правда, без ніяких наслідків у нього та в Гарматієвому помешканні. Трус же в помешканні студента з Київа (за «Галичанином» це Іорданов) дав поліції російські брошури, пашпорт на Червінського й инші папери, а кишені листи, що їх мав вислати деяким особам. Нарешті трус в помешканні Червінського, пенсіонованого залізничника-робітника теж нічого не дав.

Підкреслення М.Коцюбинського в передовиці «Галичанина» 4 (17) березня 1903 р. мають на оці ототожніння соціялістичної пропаганди з українсько-руського, спільне обурення всепольської демократичної та соціялістичної преси з українською проти переслідування соціялістів, а також з’єднання в акті обурення проти влади польської та української молоди, студентства, тим більш дивне, що за «Галичанином» «еще несколько месяцев назад они готовили друг на друга палки и револьверы». Як не оцінювати ці підкреслення письменника, проте вони свідчать, що, найменше про спеціяльний інтерес до соціялістичного руху на терені України.

[4] Четвер, 20 січня 1905 року.

[5] Справа йде про «Лялечку».

[6] Що ця картка є відповідь на промову, що її надруковано в «Наших днях», крім змісту картки, вказує ще й адреса на ній: «Чернигов ЕВБ члену общественной Библиотеки М.М.Коцюбинскому (Малороссийскому писателю)».

[7] Див Листи М.М.Коцюбинського до В.Гнатюка. Львів, 1916 р, ст. 76, 80, 85, 86, 87.

[8] Ibid, стор. 88, 91 та 95.

[9] Ibid. Листи 30 ст. ст. ХІІ-906 та 6 ст. ст. ІХ 907.

[10] Листи М.М.Коцюбинського до В.Гнатюка ст. 110.

[11] Цікаво простежити політичні симпатії Коцюбинського в ці роки. Дещо до цього дає листування письменника в Винниченком, що почалось десь року 1907. Уже 10/VІІ 1907 року Винниченко запрошує Коцюбинського до участи в збірниках, напрям яких, хоч і «не партійний, але неприхильний до сучасного капіталістичного ладу».

На початку 1908 року Коцюбинський написав такого листа, що на його Винниченко від себе й «дзвонарів» відповідав (лист 13–XI–08): «Ваш лист зробив па мене й на моїх товаришів — «дзвонарів» відрадне, бадьоре вражіння. Значить, не всі ще записалися у «старі», значить, не для всіх наша щира (підкресл. в оригін.) праця, наше чесне (підкресл. в ориг.) прагнення отверто поставити перед собою питання життя є «мерзописсю», є «жупелом» «анархо-індивідуалізмом» і т. д. Від всього серця стискаю Вам руку».

Десь біля 20 травня 1909 року Коцюбинський зустрівся та познайомився з Винниченком у Львові і представник УСДРП пйсав у листі: 2–VI–09;Дуже радий, що бачив Вас, і говорив: мені ясніще тепер Ваше духовне лице. Міцно, міцно стискаю Вам руку й бажаю набратись яко мога більше здоров’я для дальшої праці».

Ще більше ствержує Винниченко симпатії Коцюбинського до марксизму, запрохуючи до участи в журналі «Дзвін» (лист 8–VIІ–09). Напрям журналу марксистський отже ближчий Вам ніж усякий инший, справа, значить, не тільки чиясь? а й Ваша»..,

[12] Про одеський погром Коцюбинський писав Гнатюкові: «Останніх голосних подій в Одесі не буду Вам описувати, бо, певно Ви .краще знаєте про все з закордонних часописів. «Листи М.М.Коцюбинського до Гнатюка» ст. 76.

[13] Питання — погромний настрій серед росіян та поляків що до Євреїв Коцюбинський пробував раніш відтворити (Недрукований твір з датою 8 січня 1897 року, що починається словами: «я з бою зайняв місце в вагоні..»), але там він хоч стояв на боці Євреїв, проте відчувається злегка іронічний тон у письменника: «А, реб. Шамон…, реб Шамон…. вітали мого нового сусіда жиди. Очевидячки, жид був знайомий багатьом, але мені було… до нього тай таки докучили вже мені ці милі «краяне» (вище цитов. твір ст. 7). Оскільки сер’йозно до єврейського питання ставився Коцюбинський тепер 1906 р., видко з кишенькової книжечки, де записувано матеріял до «Він іде»: (матеріял недрукований).

Что заставляет принять православие, какие выгоды соединены с этим?

Конкретный случай.

Не встречал ли в литературе обработки подобной темы.

Нет ли такой книги, где были бы описаны обряды и праздники. Вообще по еврейскому быту.

Несколько имен мужских и женских.

Если муж принимает православие, может ли жена и дети остаться в иудейском вероисповедании.

Если глава семьи принял православие, дает ли это право жительства не только ему, а и другим членам его семьи.

Поэзия иудаизма

Наступна сторінка (моє С.К.) Porn Таmony (праздник). кідуш? — chi lul pase hem Освящение с вином. Тіша — беев (разрушение в июле иерусалима. Шахат (перекр. в оригиналі С.К. (різник). Тефилим — филоктерии. Батим — (слово нерозб.) Куда Штендер — (слово нерозбір.) терилин. Месяц Элул месяц покаяния, когда человек должен одуматься, дать себе отчет в совершенном: в течение года. Трубные. звуки ежедневно(?) Мазуза? Тора.? Агида і Медрам (Легенда) а Голус (?) — Изгнание. морів (підкр. в оригіналі С.К.) відтак глаголє співаєа Эмог Ганова. Хазан? кантоук баал Батим? В П’ятницю у вечері в сінагозі Cobolass Schabass Габай — Член правления синагоги…..

[14] В початкових замітках до Persona grata є така помітка:

«Опановує ідея — загубити того, хто каже все те робити. То йому докучило ремесло, а то раптом він набірає охоти вбити, смакує і тільки й думає, як би вирватись звідси, добратись туди, де той є, що все велить, од кого виходять усі накази. З якою б насолодою закинув він мотузку йому на горло.» (Архів Коцюбинського)

[15] Картини природи з «В дорозі» перше трапляються в архіві Коцюбинського на листочках поштового паперу з назвами «Хмари», «Квітки», «Тіни», «Сосновий ліс» і «Вода». Написав він їх, очевидно, в Славуті під безпосереднім вражінням волинської природи (Коцюбинський там був літом 1907 р.)

[16] Що Коцюбинський літом 1908 року лагодився спочивати на Волині про це свідчить лист письменника (рекомендований) на адресу: Аннополь Волинської губ. с. Клепачі Мамертові Станіславовичу Вікшемському. Але листа цього було повернуто Коцюбинському через смерть адресника.

(Друкується в перше. Оригінал зберігається в архіві Коцюбинського Черніг. державний музей).

8.V.1908. Чернігів.

(Северянская, соб. д. №3).

Високоповажний пане Мамерте!

Хоч я й частенько згадував Вас після нашої стрічи в Клепачах, але тепер, весною мої згадки стали більш яскравими, свіжими, бо весна завжди приносить мені і волю, хоч би на місяць і свої бажання побачитись з ким небудь я можу реалізувати.

Попросту кажучи, я дуже хотів би, користуючись Вашими торішніми запросинами, спочити деякий час в Клепачах (буду вільний з кінця сього місяця). Тільки — слово: коли Вам незручно через що небудь пустити мене до себе в хату, на сей раз, мусите сказати мені отверто. Думаю, що я маю право на таку щирість.

Я дуже втомлений — і так хочеться мені спочити серед природи. Заважати Вам не міг би, бо і сам потребую мінімум вражінь та спокою.

Може б вдалося мені щось написати серед сільської тиші.

Напишіть, як ваше здоров’я та що з вами.

Не пишу Вам багато, бо або побачимося, або напишу, як дістану од Вас одповідь на сей лист, якої нетерпляче чекатиму.

А поки що, сердечно обіймаю Вас.

Ваш М.Коцюбинський.

Моє поважання Вашій мамі. Жінка вітає Вас. Жду одповіді.

[17] Коцюбинський побував та змалював в оповіданні ярмарок на десятуху (10 тиждень після великодня) в селі Енковцях Лубенського повіту. Ось як він пише в листі до дружини про це відвідування (друкується вперше):

(1908 року) 21–VI. Кононівка.

Не писав я до тебе в останні два дні через те, що був у дорозі й їздив в Лубенській повіт на ярмарок, а потому в Лубні, а в дорозі трудно було писати. З подорожі дуже задоволений. Ярмарок не в селі, а в долині серед високих гір, коло якоїсь святої криниці. Місцевість надзвичайно гарна, а ярмарок особливий, якого я ніколи не бачив. Наїздять туди маса народу, з ріжних сіл, навіть здалеку, і все для того, щоб цілу ніч не спати. Кожне село стоїть своїм табором, палить вогонь і цілу ніч (підкр. Коцюбинського С.К.) співає хором. Співають всі гори, співає долина, горять вогні на землі: свічки на рогах волів. Щось дуже оригінальне і гарне. Як побачимось роскажу. З Лубень дуже задоволений, місцевість чудесна, гуляв, катався по Сулі, яка може краща за Тетерев…

[18] Див. Л.Н.В. 1913 кн. V, стаття акад. М.Грушевського «Сумний Великдень», де зазначено, що Коцюбинський «Обробляв свої теми на підставі матеріялу старанно зібраного, переважно ним самим особисто, на власні очі простудійованого».

[19] Одним з цих урядовців, що постачали матеріял, має бути М.М.Могилянський.

[20] Картки ці детально малюють антагонізм поміж селянами та поміщиками, почасти навіть в історічній перспективі. Ближче до ситуацій в II част. «Fata morgana» підходять
картки 324 та 343.

324.

Сходы с участием сторонних лиц. Крестьяне считали их за богов и прятали их у себя, потому что они пообещали им много всяких благ и сулили передать все экономин и крупные владения крестьянам.

343.

Имевших 10–15–20 дес. земли кр-не считали богатыми. «Их все время задевали, над ними смеялись и глумились».

[21] Коцюбинський. Твори. Том третій. Вид. «Криниця». Київ, 1918 та М.Коцюбинський «Fata morgana», Всеукраїнське вид-во, Київська філія, 1920.

[22] З акта обвинувачення в справі Мортона.

[23] «Fata morgana». Всеукраїнське вид-во. Київ. філія, 1920 р. ст. 156.

[24] М.Коцюбинський. Всеукр. вид-во, 1920, ст. 154.

[25] Ibid, ст. 155.

[26] Ibid, ст. 155.

[27] Всеукр. вид-во. 1920 р. ст. 157.

[28] Архів Коцюбинського Справа Зороховича.

[29] Перед писанням II ч. «F. m.» Коцюбинський всім головним персонажам написав характеристики на листках поштового паперу. В архіві Коцюбинського переховуються характеристики: Гущі, Хоми, Ґудзя, Андрія Волика, Прокопа Кандзюби, Панаса Кандзюби, Маланки, Гафійки.

[30] Всеукр. вид-во, 1920 р. ст. 158.

[31] Щоб не бути безпідставним що-до антагонізму між селянською біднотою та великобританським підданцем Ліделем Мортоном, якого використав Коцюбинський, надавши форму загальноевропейського мотиву — ворожість до капіталістів викликає зрештою ворожість до машин, — наведу цитату з справи Мортона, рядки, що підкреслив сам Коцюбинський. Говориться про конфлікт. Причиною до цього було: «Воспрещение владельцем имения не только пасти крестьянский скот в его лесах, вплотную прилегавших к крестьянским землям, но даже ходить и ездить через леса и земли».

[32] Всеукр. вид-во 1920 р. ст. 160.

[33] Всеукр. вид-во 1920 р. ст. 165.

[34] Ibid, с. 102.

[35] [36] Справа Зороховича. (архів Коцюбинського) [В ориґіналі покликання повторюється двічі. — Вперед.]

[37] Справа Зороховича (архів Коцюбинського)

[38] Пригадаймо собі мотив нічного нападу паліїв в 14 сцені або вартування Підпари, що правда турбовавсь не за село, а. за власні клуні.

[39] Всеукр. вид-во 1920 р. с. 136.

[40] За справою Капцевичів «Человек триста, впереди которых шли подростки с красным флагом, с кликами «ура» и «да здравствует революция».

[41] За справою Капцевичів приговора складено «От имени крестьян и казаков с.Локнистого и деревень Горицы и Гусавки».

[42] В справі Капцевичів-Бойка «Крестьяне принялись издеваться над ним и заявили, что он может ехать на телеге, на которой возят навоз».

[43] За справою Капцевич «Надточей — главноуправляющий, Москаленко — ключник и конторщик, Гук — садовник, Горвал — приказчик, Павел Скорый — сторож».

[44] В «Червоному і Чорному», етюдові до ІІ ч. «F. m.» прихильники революції, мешканці с. Пісок, бідного села, під час мітингу запалюються раптово на те, щоб негайно ж з демонстрацією йти у багате село Довгу Греблю, що віддалена аж на 10 верст.

[45] 19 квітня, 1 травня і 20 жовтня, коли й відбулась конфіската економії.

[46] Справа Зороховича та справа Дуніна-Барковського, що освітлюють події в місцевості на Чебришу, допливу річки Снови.

[47] Заховую транскрипцію оригіналу.

[48] Підпара, що його, за словами жінки, теж хотіли обрати на старшину: «Чорт його знає. Перше, що скажеш, всяк тебе слуха, а тепер хоч мовчи»… Всеукр. вид-во 1920 р. с. 93.

[49] «По тих розмовах Підпара ставав ще похмурнішим», Всеук. вид-во 1920 р. с. 94.

[50] Сатирична сцена розмови Підпари, його жінки, підпариного тестя Гаврила та Скоробогатька Максима Рудого. Ibid. с. 93–95.

[51] В архіві Коцюбинського зберігається етюд до ІІ част. «F. m.» під назвою «Червоне й Чорне» та помітки «Два села №1 і №2».

[52] Всеукр. вид-во, 1920 р. с. 139.

[53] «з 28 на 29 (жовтня).

[54] «Но паны толстобрюхие львы разстроели народ дак на нас смотрят не как на людей, а как на зверей гоняются из солдатами и из полициянтами, все смиряють», — пише дописувач з Новгород-Сіверського повіту.

[55] Всеукр. вид-во, 1920 р. ст. 120.

[56] Бо не міг цієї ролі прибрати на себе Гуща що ще з І частини «F. m.» в’яже сільський рух з великим світом — Одесою.

[57] В етюді до II ч «F. m.» «Червоне й чорне» голота посилає підводу по учителя соціяліста, що мав говорити на мітингу в бідному селі Пісках, розказувати про маніфест людям, а за ним уже молодий парубок Піщанський Володька. Про друге село Довгу Греблю той же Володька каже: «Там нова вчителька. наша кажуть, людина»… (архів Коцюбинського).

[58] Наприклад постать учителя з «Хо».

[59] Коцюбинський, крім того, треба гадати, був присутній на процесі, де обвинувачувано вихвостовців за «самосуд над грабіжниками» (виїздна сесія Київської судової палати судила в Чернігові), але записів що-до цього в архіві Коцюбинського нема.

[60] Лист цей є в архіві Коцюбинського, але підпис на листі нечіткий.

[61] В 7 сцені: «Він тоді правою рукою лап, щоб схопити маслянку, а йому чотири пальці так і відтяло…» (Всеукр. вид-во 1920 р. ст. 86.)

[62] Рецензія «Современника» (январь 1912года) ІІ том Коцюбинського в російському перекладі, підкреслюючи велике громадське, значіння твору «как одного из немногих художественных повествований о бурных днях первой революционной схватки народа», проте, не знаючи, що твір в повному вигляді мусив обійняти 3 частини, II частині «Fata morgana» закидав штучну заокругленість і що «было бы более типично и правдоподобно закончить рассказ картиной усмиренія крестьянского бунта силами карательного отряда».

[63] І відділ Чернігівського державного музею (ім В.В.Тарновського).

[64] «В третій не написаній Коцюбинський мав торкнутися «заспокоєння» села та здичавіння його по революції». Ак. С.Ефремов-Коцюбинський, Критично — біографічний нарис «слово» 1922 р. с. 132.

[65] Так кінчиться II ч «Fata morgana».

[66] Дієва особа І та II част. «Fata morgana».

[67] Всі вони мають заголовок «После ликвидации».

Джерело: Україна. Науковий двохмісячник українознавства. Орган історичної секції Академії (б. Українського Наукового Товариства в Київі) під загальною редакцією голови секції академіка Михайла Грушевського. — Київ: Державне видавництво України, 1925. — №4 (14). — С. 129–147.

Advertisements

0 Responses to “1905 рік в творчості Коцюбинського”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Січень 2015
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Гру   Лют »
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: